Кілька тижнів тому з’явилася інформація про те, що на Дністрі має пройти турнір по голавлю. Організовувався він для спінінгістів, але зважаючи на те, що в грудні ми, нахлистовики, змагалися з ними в Бурштині по судаку, я подумав, що не буде проблем із участю і цього разу. Організатор змагань Андрій Мамай був не проти. Єдина умова – мухи окремо, котлети (силікон, залізо, бальса) теж окремо. Бо у плані кількості риби в спінінга просто не буде шансів проти нахлиста. Тому усім мухарям слід було придумати якісь персональні умови. Вибрали, зрештою, правило «бігфіша» – хто з нас упіймає найбільшого голавля, той і переможе…

Як і до кожного змагання, до цього я підійшов максимально відповідально. Насамперед, засів за жуків, адже у мене їх практично не залишилося.
У коробці з пінкою виявилося кілька пакетів необхідного матеріалу, отриманого від Дмитра Петруняка на останніх змаганнях. Це була голографічна та щільна пінка від Strike!, що сподобалася мені з першого дотику. Із нею дуже просто працювати, оскільки вона міцно тримається на гачку, а ще має дуже цікаве забарвлення. А що, як дністровський головень спокуситься на міський гламур? «Сваровскі» жуки почали наповнювати мою коробку. Робив я їх доволі просто. Спершу вирізав із пінки форму, згодом закріпляв її на гачку і формував тіло з двох або трьох типів синелі. Обов’язково формував червоний зад, голавль це любить.
Далі «накивав» пінку на синель, примотував лапки (із силіконових променів) та елемент видимості – червоний або зелений антрон. Звісно, лакував усі вузли для міцності. Також у коробку кинув кілька ред-тагів, гусениць, чорнобильських мурах.
Навів порядок і з снастями. Підготував котушки, сформував нові повідці тощо. Словом, був готовий.

На місце – стик Стрия та Дністра ми вирушили о шостій ранку двома машинами. Мене забрали Ганна та Юра, а Юра Щербатий з Сергієм та Дімою вирушили з іншого боку. Після короткої зустрічі на заправці ми поїхали на зустріч пригодам.

Машини зупинилися на горбочку, у досить мальовничій місцині. Усе буяло зеленню та свіжістю, а ранкові пташки веселилися сонячним променям.
Андрій Мамай вже був на місці і зустрічав гостей. Поруч уже височіли банери спонсорів – компанії Flagman, яка приготувала призи для усіх учасників змагань.
Ми почали знайомитися – спінінгісти цікавилися елементами на наших жилетах, формуванням снастей, пробувати щось закинути у воду. Відчувається, що інтерес до чогось нового, такого як нахлист, у спінінгістів все ж присутній.

Але до роботи. Після церемонії відкриття, усі розбрелися по ріці. Відразу скажу, що Дністер мене не любить десь так само, як і його.
Ну, щось між нами не те, словом, я не можу його зрозуміти і не знаю, що ця ріка від мене хоче. Власне, це мої проблеми, бо саме я приїхав до нього, а не навпаки. І все ж прийшов час розмотувати шнури. Ще раніше я визначив, що ловитиму двома вудками і двома способами: на жука і на мокру мушку.

Почав з жука. Виявилося, що течія дуже сильна і так просто закинути приманку не вийде. Отже, треба шукати якісь інші місця, більш комфортні. Зізнаюся, що я не люблю стояти у воді більше ніж по пояс, мене це дратує. Та й із дуже дальніми закидами я теж не дружу. Короче, все проти мене. Але нехай вже.

Я пройшов досить солідну відстань, поки не побачив зручний спуск до води. Розумів, що риба тримається протилежного берега (ну, як завжди), куди дістатися дуже не просто. Вже посеред ріки течія зносила, що знову змушувало згадувати про комфорт. У мене були лише поодинокі виходи, але нічого цікаво. Ні на жука, ні на мокру. Біля мене розташувалися Юра та Діма і вони спіймали по невеликому голавлику. Я все ще шукав місце, де можна зручно розташуватися. І повернувся назад.

Зрештою, хороша локація була знайдена – кілька цікавих кущів та дерев, спокійна течія. От і перші голавлі, але не великі, до 20 сантиметрів. Вони активно атакували чи не найбільшого мого жука. І тут дзвонить Юра – ходи, каже, до мене, тут ловиться добре. Подумав грішним ділом, що ловиться щось більше, аніж в мене, і залишив цікаву локацію.

Тим часом Юра придумав, як обійти швидку течію: він знайшов брід, до довів його практично під ідеальні умови. І, як результат, дав можливість упіймати багато риби. Єдине, коли я прийшов, уже практично нічого не залишилося, мені вдалося підтягти до себе пару клеників. Хотілось би чогось більшого, але розмір не тішив. У Юри було кілька крупніших риб, очевидно до того, як їх сполохала дрібнота.

Юра пішов далі, а я повернувся. Думав, може знайду якісь цікаві місця, повз які пройшов раніше. Але нічого такого не побачив, тому дійшов аж до мосту, де куражився жерех. Кілька разів він з’являвся ні звідки і зникав в нікуди. Видовище ефектне – треба це було бачити. Ясна річ, усі мої стрімери він ігнорував…

Нарешті, прийшли учасники, серед яких визначили переможців. Ганна, хоч і зловила під три десятки голавлів, не мала нічого достойного по розміру. У Сергія ситуація аналогічна. Мені похвалитися теж було нічим, а найбільший клен Діми сягнув 19-и сантиметрів. Тому переможцем визнали Юрка, який упіймав рибу на 30 сантиметрів. В нагороду за старання він отримав класний флайбокс від Flagman та ще набір усіляких милих дрібничок. Як і всі ми – спонсор постарався, а Андрій Мамай не шкодував подарунків.

Після офіційної частини – вільна програма. Я трішки познайомився із хлопцями, які готові стати на стежку нахлисту.
Вони лише перші кроки роблять, але це ознака того, що в українського нахлисту є майбутнє.

Фото автора, Юрія Гудзя та Діми Голенкова

Цікавий нахлист