По добрій традиції – жодних тренувань перед турніром. Так, я їздив на ріку за три та за два тижні до змагань, зробив певні висновки. Найголовніший з них – будуть нулі, при чому багато. Справа в тому, що річка кардинально змінилася, популяція форелі розвинулася, а харіус ховається на дні і не дуже активно ловиться. При чому, така ситуація не лише на цій ріці, а взагалі, зокрема й в Польщі. Відповідно, треба буде не мало попрацювати, щоб переконати рибу піднятися за мушкою. Але, як добре відомо, риба змінює свої вподобання щогодини, тому розраховувати на здобуту інформацію за два-три тижні до змагань нема жодного смислу.

Я виїхав зі Львова в четвер ввечері, з надією встигнути на Максові стейки. Садиба Михайла Яковича, з яким ми домовилися про базовий табір для учасників, вже вирувала від гостей. Хтось готував м’ясо на мангалі, хтось травив байки за столом, хтось розливав по чарках.
Дружні обійми від людей, яких давно не бачив, зігріли та звеселили – я одразу ж поринув у нашу дружню атмосферу. Вдалося розслабитися від напруженого тижня і робочих буднів.
Вдалося відпочити тілом і душею. А згодом, міцно вкутатися в спальник і заночувати в хатинці.

На ранок треба було зустрічати учасників та гостей і селити їх по хатах. На жаль, умови не дозволили усім вміститися на одній території, тому комусь довелося жити через дорогу, а інші хлопці замовили собі більш комфортабельну садибу неподалік.
І все ж, за принципом ціна-якість садиба Михайла Яковича виправдала усі сподівання. Це стосується як проживання, так і харчування. Усього за 200 гривень учасники мали по два смачні і ситні обіди та вечері, ще й з добавкою. Житло теж було не дороге – по 100-120 гривень за ніч.

На церемонію відкриття не приїхала лише Ганна, але в неї були поважні причини. Тому із 20 учасників, нас стало 19, що, в принципі, теж не погано, зважаючи на малу кількість людей під час Кубку та чемпіонату. Особливо приємно було бачити Костю Дегтярьова з Кишенева та Габора Варгу з Лондона. Вони, як і усі інші були в строю і готові до боротьби. Головний суддя швидко провів жеребкування – мені випало ловити із Владом Волосянським на найдальших пулах.
Тож після швидких зборів, ми стрибнули в Єті і помчали, маневруючи між ямами розбитої дороги.

Тур І

Вода була брудна. Просто мутняк, без шансів на прочищення. Чи то лісовози зробили свою справу, чи десь в горах була гроза – у будь-якому випадку, доведеться ловити в екстремальних умовах. Стан води виявився важким навіть для німфи, що вже говорити про суху муху? Але треба починати.

Буквально на перших закидах, неподалік від берега, у нього на муху вийшла дрібна рибка. «Бистрянка» – подумав я. «Бистрянка» – подумав Влад. І пішов далі. А це, як виявилося через кілька годин, була зовсім не бистрянка. Влад обходив весь пул і обкидав всіма можливими способами – більше у нього виходів не було.
Я пішов тією ж дорогою, без особливої віри і надії на те, що можна зловити бодай щось. Понад годину я обловлював всі прибережні зони, де вода була бодай трохи світліша. У підсумку, дійшов до початку пулу. Ловити вже особливо не хотілося, але я ще виконав кілька закидів. І от, коли мушка пропливала за невеликим камінцем в трьох метрах від берега, я побачив вихід. Ні. Не вихід. Це був ВИХІД.
Крихітна рибка, але з яким же благородством вона піднялася і спробувала проковтнути муху, розміром з її голову! Це була точно не бистрянка. Це був харіус! Влад стояв неподалік і я попросив його не рухатися. Поставив меншу мушку – закид в те саме місце, знову ВИХІД. Ставлю ще меншу, взагалі мікроба, з надією на те, що цього разу вдасться – і от акуратна підсічка, риба зависла в повітрі, махаю підсаком, щоб не дай боже, вона не впала на каміння. Зазираю в сіточку, щоб переконатися і так! Це дрібнесенький харіус, я не помилився. Мене просто розірвали крики радості і щастя, вдалося зловити рибу в мутняку на суху!

Я вже хотів пакуватися, але Влад сказав, що таку ж дрібноту може зловити ще хтось, тому є резон спробувати зловити ще. І тут я повірив, що це не так вже й складно, головне – підібрати стратегію. Власне, стратегія була перед ногами. Дрібна риба тримається біля самого берега, хоче крихітну мушку. Поки я шукав харіуса, помітив акуратний вихід на власний шнур. Глибина – сантиметрів п’ять, відстань від берега – сантиметрів 30. Кидаю мушку – вихід, кидаю ще – вихід, ще – є! Другий харіус! Невдовзі переміщаюся на точку, де клювання було у Влада і з третьої спроби закидаю третю рибку до підсака. Мав бути ще й четвертий, але я трохи промахнувся і дав йому по зубах. Ну, і цього вистачило.

Щось подібне з виходами було у Макса, він разів 8 намагався підсікти, також ставив крихітні мухи, але невдало. Більше ніхто нічого не зловив і не бачив, тож я одразу стрибнув на перше місце. Правда, мені довелося витерпіти низку психологічних атак від конкурентів і кпинів типу – «вони домовилися», «то бистрянка» і тд. На щастя, ми додумалися сфотографувати рибу, щоб усі мали змогу переконатися – це все таки харіус.

Тур ІІ

Усі сподівалися, що вода прочистить за ніч і справді, як тільки ми виїхали з бази річку, то Влад дуже зрадів – кристал! Але коли ми доїхали до нашого пулу, виявилося, що кристал перетворився на болото і гнав брудні потоки вниз по течії. Мене це особливо не збентежило – тактика є, стратегія є, мухи теж є. Спробуємо ще раз.

Зайшовши на наш пул я побачив заливне плесо, досить широке та довге. І подумав – це те, що треба. Тому я навіть не дивився на те, що було зліва і справа (от, баран!) і перейшовши на інший берег почав складати вудку. Як виявилося згодом, я дуже сильно промахнувся з вибором місця. Якби озирнувся по сторонах, то неодмінно побачив би крихітний рукавчик з повільною течією. Але засліплений великим плесом, пішов туди. Мабуть, не варто говорити про те, що у підсумку я не отримав жодного клювання, виходу чи натяку на рибу. Дрібного харіуса не було там, де я ловив. Але він був там, куди пішов Влад.
Обійшовши досить чималу територію, він нарешті підійшов до козирної точки і практично відразу висмикнув малесеньку рибку. На жаль, рибка зробила кілька піруетів і упала перед ногами Влада. Він розгубився лише на мить, але цього вистачило, щоб харіус дременув геть або ж заникався під камені – цього вже ніхто не дізнається. Влад намагався його виловити підсаком, та невдало. Ще добрих півгодини він виловлював побратимів цього пирика, але не зловив.
Тож ми закінчили з нулями, але Габор, Гліб, Ваня Повхан і Стьопа Чех по одній дрібній рибці таки зловили.

Тур ІІІ

За обідом сталася дуже несподівана ситуація. Дехто з учасників висловив бажання переїхати на іншу, сусідню річку, яка була чистою. Ясна річ, я був проти, оскільки змагання мають проходити на одній ріці. Але більшість проголосувала «за», я один «проти», інші утрималися.
Таким чином, Сова швидко порозкидав старі пули з «маппсмі» на учасників і ми всі разом вирушили вже по новій дорозі на іншу річку.

Моїм напарником цього разу став Гліб, а до нас в машину застрибнули Костя та Юра Лисишин. Нова дорога має як переваги, так і недоліки. Відсутність ям та можливість натиснути на газ – це, звісно, переваги. Але тепер практично не можливо з’їхати з траси, оскільки вона високо піднята над узбіччям. Тому нам довелося ставити авто на місці для відпочинку, де ще хоч якось можна заїхати і йти пішки хвилин зо 20.
Коли я побачив свій пул то трохи засмутився. Неодноразово мені доводилося тут ловити і на змаганнях і після них – з рибою тут дуже складно. Хоча, саме тут вдалося зловити найбільшого харіуса в Карпатах, при чому на суху. Але по кількості на цьому пулі завжди було дуже складно – дві або три риби і не більше.

Першим почав ловити Гліб. Володіючи вже багатьма навичками та напічканий інформацією він продемонстрував дуже якісні моменти кастингу, які, однак, як на мене, в даній ситуації були зайвими. Попри це, на дії Гліба загалом було досить приємно дивитися і тішитися за нашого наймолодшого спортсмена. У підсумку, виходів не мав ані Гліб, ані я. Взагалі.
Ні одного натяку на рибу. Зрештою, не лише у нас. Коли ми верталися до машини, то з урвища питали інших – що в них.
Виявилося, що поки учасники мучилися на пулах, їхні судді грілися біля вогнища, шукали гриби чи ще щось.
Риба не ловилася ні в кого (принаймні у тих, кого ми бачили). Але ми з Глібом знали, що Габор якимось дивом примудрився виловити чотири форелі на «крупного хрущика».
Зрештою, коли ми всі приїхали на базу, виявилося, що Стьопа Чех також упіймав одну рибу. Всі інші залишилися з нулями.

Тур ІV

Я був неймовірно втомлений і злий на Сову, за те, що він дозволив переїзд на іншу річку. Звісно, трохи позлорадствував, запропонував четвертий тур провести в іншій області, але що вже зробиш.
На вечері вирішили вже нікуди не їхати і останній етап відіграти за попереднім планом. Тож у неділю зранку ми з Глібом та Сашком Дроботом вирушили на ближні пули.

Ловити я мав перший і цього разу як слід роздивився наш пул. Величезна яма зі зливом, а вище побита часом та камінням течія з невеличкими «кишеньками». Пул такий собі, важкий для пересування – берег похилий, небезпечний для ходіння. Але нема ради – треба починати.

Яма мовчала взагалі, тому я перейшов на побиту течію, намагаючись проводити муху без шнура. Може, це не дуже добре вдавалося, але для атаки риби часу і простору мало б вистачити. Однак, ніякої реакції від підводних мешканців не спостерігалося. Я обійшов увесь пул, не отримав жодного виходу і повернувся назад. Посеред пулу, десь по центру річки, помітив дуже цікаве місце.
Фактично, це була «криниця», діаметром десь в півметра, оточена двома великими каменюками. На кількох квадратних сантиметрах акваторії не спостерігалося течії, тому я дуже повільно опустив туди мушку. І побачив вихід! Це була зовсім мала форелька (я на це сподівався). Змінив мушку, кинув ще раз – знову вихід, але знову безуспішно. Змінивши ще дві мушки я таки спромігся висмикнути її з води і упіймати підсаком. Швидко глянув – точно форель! Ура!

Більше не було нічого, ані в мене, ані в Гліба. Зміни проводок, мух, розмірів мух не приносила ніяких результатів. Проте, так було не в усіх – кілька учасників змогли зловити по одній рибі. Тепер Сова мав усе як слід підрахувати і винести свій вердикт.

Результати

Габор став єдиним, хто спромігся зловити рибу в трьох турах; Стьопа, Ваня та я зловили у двох. Відповідно, судді треба було рахувати додаткові показники, аби розділити друге, третє та четверте місця. У підсумку, всі учасники та гості вкотре привітали Габора з перемогою на Кубку Сухої Мушки. Взагалі, за статистикою, Габор дуже сильно виступає і перемагає частіше за інших.

Срібло цього разу дісталося мені і в принципі я не засмучуюся. Все таки, суха мушка це зовсім не моя дисципліна, тим паче у боротьбі з такими монстрами. Тому, можна сказати, що результат мене повністю задовольнив. Третім став Стьопа Чех, який був би другим, а можливо і першим, якби йому вдалося в неділю зловити залікову рибу.

Зрештою, прийшов час прощатися – приємно, що ці змагання зібрали таку велику кількість учасників та гостей з України, Британії та Молдови. Дружні обійми, міцні потиски рук і от ми з Габором та Кубком вже вирушаємо на Львів.
На задньому сидінні, біля трофею лежать сертифікати на 4000 та 3000 гривень – ми вже думаємо, що замовити в нашого вічного спонсора Діми Петруняка і його магазину fly-fishing.com.ua.
Нам є про що поговорити в дорозі – і про нюанси вудіння, і про мухи, і про плани на найближчі кілька днів, коли Габору треба буде повертатися до Лондона…

Кубок Карпат «Суха Мушка» – 2021

1. Габор Варга (Лондон)
2. Ростислав Ящишин (Львів)
3. Степан Чех (Мукачево)
4. Іван Повхан (Ужгород)
5. Роман Михайлюк (Калуш), Володимир Крижанюк (Київ)
6. –
7. Гліб Богач (Львів)
8. Кирил Юртін (Міжгір’я)
9. Костянтин Дегтярьов (Кишинів)

Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ), Влад Волосянський (Ужгород), Ігор Анісімов (Ужгород), Андрій Коваль (Львів), Максим Кусакін (Львів), Савка Роман (Львів), Свида Олександр (Ужгород), Артем Халявка (Кропивницький), Олег Красильников (Львів), Юра Лисишин (Львів).

Цікавий нахлист