У четвер приїхала левова частка усіх учасників змагання. Але зважаючи на необхідність посидіти за столом у дружній компанії та поспілкуватися про життя, старт турніру перенесли на вечір п’ятниці, так як було на чемпіонаті України. Це дало нагоду декому відійти від вечірніх «переговорів», а декому потренуватися і перевірити свій мухарський арсенал.

Наша «ф’южинівська» банда вирушила до прорекламованого місця біля ГЕС у Нижньому Бистрому, де, кажуть, сидить гарний харіус та ще всяка місцева рибина. Вода була досить висока, але ще чиста, тож ми розділилися і взялися до роботи. Я мав намір не так ловити рибу, як перевіряти плавучість та видимість своїх мух. Вже потім, під кінець змагань, я зрозумів, що зробив грандіозну стратегічну помилку, узявши з собою лише 90 вибіркових сухих мух, при чому більшість з них були однотипними «зайчиками». Саме на такі мушки риба ловилася торік, тож я подумав, що нічого іншого не знадобиться. Як виявилося, це був повний провал, тому що у Львові залишилися ще десь півтисячі сухих мушок, найрізноманітніших модифікацій, зокрема й таких, що реально працювали в той час. Що ж, буду мати ще один нахлистовий урок на майбутнє.

Але поки що, у п’ятницю зранку, я про це не думав. Натомість змінював мушки одну за одною і тішився з того, що уже знайшов щонайменше три, на які виходила і ловилася риба. Тим часом в моїх колег було «усе складно». Міша свого харіуса не дотягнув, Юра теж щось безрезультатно перебирав, а Сергій з Чернігівщини не так ловив, як милувався місцевими краєвидами. А подивитися і справді було на що. Ріка тут красива і бурхлива, із перекатами та повільною, тихою водою, як на Сяні.

Однак за якийсь час ГЕС пустила «мутняк», тож ми вирішили трішки змінити дислокацію і поїхати вище. Знайшовши зручну місцину зупинилися – територія велика, харіусова, отже усе би бути ок. Потихеньку я почав обловлювати перспективні місця, але успіху не мав. В якусь мить мої однотипні мушки перестали працювати і я відчув певний острах. Загалом, години за дві проведені на цій ділянці Ріки, у мене було лише чотири виходи і жодного реалізованого клювання. Це мене бентежило…

Тим часом краще відловився Юра та Міша, які вишукали у своїх коробках щось розумніше за моїх «зайчиків». Непогано йшли справи в Кримського Тараса та Олега Степаненка, які наближалися до нас з нижчих регіонів Ріки, а Ваня Повхан взагалі, схоже, знайшов реально робочу муху, тож наловив не лише багато, але й досить великих екземплярів. Виходило, що я опинився в дурній ситуації, але робити вже було нічого.

У тому, що «зайчик» пролетить я впевнився вже на третій годині перебування на Ріці. Причому справа не так в самому «зайчику», як в зміні самої Ріки. Пригадую, що торік нахлистовиків страшно зацьковувала бистрянка, тепер же її практично не було видно. Це наштовхнуло мене на думку про те, що відбулися якісь зміни в екосистемі ріки, отже, не виключено, змінився і раціон риби. Трохи згодом я переконався у цьому, коли ловив на німфи. Практично увесь харіус скупчувався в конкретних ділянках ріки, натомість на деяких інших, на перший погляд привабливих територіях, його не було. Тобто я не претендую на істину в останній інстанції, а роблю такий висновок лише з того, де і скільки риби зловив на німфу. Так от, вже тоді я зрозумів, що поділ на пули був дуже умовним. У когось на території могли бути дві локації з рибою, у когось – жодної. Одного-двох «бродяг» можна було знайти всюди, але це більше було випадковістю, аніж закономірністю. Хоча, не виключаю й того, що все це нічим не обгрунтовані дурниці і дешеві відмазки…

Цікавий нахлист