Ранок видався важким. Моя голова нагадувала Свічу – все шуміло і ніяк не прояснювалося. Судити я мав Петра Шкварка з Івано-Франківська, для якого ці змагання стали першими. Петро запропонував мені холодного пива, я з радістю погодився, але навіть після того, як була допита остання крапля легше не стало.

Ми вирушили на пул, пробивалися повз густі зарості папороті та інших тропічних ліан. Коли прийшли на місце – побачили чудесну територію гірської ріки, яка манила до себе кількома дуже перспективними ямами.

Саме тут, на початку червня, я дуже здорово відловився, виймаючи з кожної ями по кілька хороших рибин. Але тоді вода була чистою,  а зараз ні. До того ж Петро практично не мав необхідного досвіду, хоча всім треба з чогось починати. На своїх перших змаганнях, практично на цьому ж місці, я теж нічого не зловив.

Хоч це не входить в обов’язки судді, але побачивши методику вудіння Петра, вирішив запропонувати йому певну допомогу. Зрештою, новачки приїздять на такі заходи, щоб чогось навчитися. А де ж іще вчитися, як не на своєму етапі? Я запропонував моєму підсудному скрутити шнур і спробувати ловити класичним методом короткої німфи. Але й тут виникли проблеми.
Індикатора на шнурі не було, як і не було в коробці німф із вольфрамовими голівками. Тобто були, але занадто мало для таких умов. Із собою коробки я не мав, тому допомогти Петру не міг. Однак, все-одно, вважаю, що певний досвід він все ж отримав – принаймні відточив техніку закиду та проводки німф.

Поруч ловив Макс, якого судив Іван Повхан. Хоча в мого давнього товариша набір у флайбоксах був кращим, але риба відмовлялася ловитися і на його пулі. Ми з Іваном якраз побалакали в буферній зоні, кожен з нас дивився за своїм учасником.

Зроблю маленький ліричний відступ і спробую проникнути в підсвідомість суддів на змаганнях. Не стану говорити за всіх, але коли судити доводиться мені, ангели і демони в голові намагаються вибороти право контролювати думки. Демони хочуть, щоб мій підсудний нічого не зловив, адже таким чином збільшуються мої шанси. Ангели хочуть, щоб підсудний упіймав рибу, адже змагання не для перемоги, а для доброї компанії і гарного настрою.
Так було в моїй голові раніше. Тепер же я жену геть обох і хочу, щоб мій підсудний зловив багато риби. Спробую пояснити таке нелогічне бажання.

Коли я закінчуватиму серію описів про цей чемпіонат, напишу головну квінтесенцію про перемогу і переможця змагань. Поки що зачеплю лише частину того, з чим має справу мій мозок під час турнірів. Кожен учасник ставить перед собою певну мету. Хтось хоче виграти, хтось не програти, хтось погуляти, хтось відпочити, хтось чогось навчитися.
Головна мета змагань для мене – підвищити свій рівень. А як це можна зробити? Лише за допомогою здорової конкуренції. Лише в умовах цейтноту та розуміння того, що тебе обганяють, можна змусити мозок працювати на повну силу і лише тоді відкриються двері до кімнати з нахлистовими чакрами. І лише тоді можна буде досягнути нахлистової нірвани.
Якщо ніхто нічого не зловить, то й у мене не буде великої мотивації когось переганяти. Натомість, якщо мої конкуренти матимуть в протоколі певну кількість балів, то це стимулюватиме мене до більш активних дій та до прогресу.

Саме тому я щиро бажав і Петру, і Максу упіймати рибу. Хоча мої демони (нікуди, гади, не діваються) в такому разі бажали усім зловити по форелі. Не тому, що вони поякшалися з ангелами, просто кількість конкурентів зменшиться через однакову кількість балів. І що тут поробиш?

Однак цього ранку доля усміхнулася лише двом учасникам. Сергій Карабут та Юра Щербатий упіймали… по форелі. Містика якась.

На вечірні етапи усі ранкові учасники мали перейти рибалити на верхні пули, там де вчора ловила наша група. Мені випало судити Сергія Карабута, поруч ловили Макс та Юра, який отримав у спадок пул Стьопи Чеха і самого ж майбутнього чемпіона у якості судді.
Випитавши у нього, з якої ями було зловлено два харіуси, Юра прийнявся до роботи і практично дві години маслав цю територію усім, що було в коробках. На жаль, цього разу яма мовчала.

Тим часом Сергій Карабут отримав пул, де свою форель спіймав Дмитро Петруняк.
Обравши спокійну та виважену тактику, майстер спорту з боксу, скелелазіння та автор великої кількості спінінгових статей, вийшов на пул і почав його обловлювати.
Хвилині на двадцятій він свиснув мені – було відчутне клювання, але реалізувати його не вдалося. А от Макс, якого знову судив Іван Повхан, десь через годину після початку, закричав «Форррррель» тримаючи на витягнутій руці підсак.
Як згодом виявилося, цим жартом він підняв настрій і собі, і збаламутив конкурентів. У підсаку затріпотів маленький гольянчик.

Вечірній етап не приніс учасникам жодної риби. Вза-га-лі. Таким чином уся боротьба за місця мала вирішитися у неділю зранку, на нижніх пулах.
Розуміючи, що у мене є шанс скласти конкуренцію Стьопі Чеху, я відмовився від міцних напоїв, але все-одно, досить довго зависав в бесідці у компанії друзів…

Цікавий нахлист