Блог двох мухарів

Архив категории ‘Новини’

Увечері другого дня перебування в Кросценко ми почали думати про зміну дислокації. Я зателефонував до Павела на Сян. Він сумно сказав, що буквально щойно пустили дві турбіни з електровні, тож ситуація дуже кепська – вода висока. Хто був на Сяні, той знає, що там і так не просто ходити, а по високій воді поготів. Тож ми вирішили залишитися на Дунайці і на третій день. Тим паче, що Войтек запропонував нам свої послуги – у суботу він вихідний, тож зможе завезти нас в красиві місця на Бьялці, там, де ми ще не були. Ми зраділи – завжди цікаво побувати в нових місцях.

Але буквально за кілька годин задзвонив Павел і сказав, що ситуація на Сяні кардинально покращилася. Вода упала і форель стала дуже активною, особливо у плані стрімерів. Попри це ми вже домовилися з Войтеком і не хотіли його покидати. До того ж Аґнєжка поїхала по справах і забрала його розмальовану машину.

Увечері другого дня ми мали бомбезну вечерю. Купили в місцевому супермаркеті трохи харчів: йогурти, пиво, ковбаски та інші дрібниці. М’ясо і хліб смажили на грилі, допили бурбон, пиво, після чого Войтек приніс пляшку зубрівки. Словом, вечірня риболовля була що треба).

Ми сиділи до пізньої ночі, ще трохи в’язали мухи у нього на кухні і геть загубилися у плані часу. Ми не могли перевести свої біологічні годинники на годину вперед чи назад – вже й не пам’ятаю, як там у Польщі. Словом, десь о першій ми пішли спати, а вже в четвертій нас мав розбудити будильник. Але чи то будильник дуже тихо дзвонив чи то ми дуже голосно хропіли, але прокинулися ми лиш тоді, як у наших дверях з’явився грізний Войтек при повному параді. Але вже за кілька хвилин ми теж були готові до нової мандрівки.

Войтек повіз нас туди, де Бьялка впадає в водосховище. Справді, місця дуже красиві, до того ж вода повністю прочистилася, однак не зменшилася. Риба ловилася так собі – кому вдалося зловити десяток – тому пощастило. Не було трофеїв, але ця місцина принаймні мені запам’яталася несамовитим опором риби. Форель шугала по пулу як підстрелена – витягнути її було дуже важко.

Від впадіння ми рухалися вверх по течії, шукаючи ями з заливами. Форель не гребувала повільною водою і час від часу ловилася. Так тривало до того моменту, поки я не перейшов на інший берег, побачивши симпатичну ямку. На другій чи третій проводці муха зачепилася і я спробував її висмикнути. За якусь мить я побачив, як два верхніх коліна упали в воду. Спершу подумав, що просто вони вилетіли, але піднявши очі побачив, що вудка просто зламалася. Біда у тому, що це була не моя вудка, а Юри, який позичив її нам на всяк випадок. Свою ж я віддав Арсену, пакунок з вудкою і катушкою якого катався по Польщі. Тому я ловив Юриною вудкою і як побачив, що вона зламалася був просто шокований.

До мене відразу ж підбіг Войтек. Я сказав, що вже не хочу ловити і піду до машини. Він запропонував скласти компанію, тож ми перейшли річку, пройшли через лісові хащі і вийшли на дорогу. Войтек розповів, що він сам зламав дві вудки, що мене трохи заспокоїло. В машині я витягнув свою стару п’ятірку, а Войтек сказав, що покаже мені місце, де живе 60-сантиметровий струг. Якщо пощастить – зможемо його зловити. Нам треба було трохи пройтися по лісовій дорозі, вверх по течії. Я кинув в рюкзак трохи води, щоб дати хлопцям – думав, що ми їх обженемо і потім зустрінемося. Просто я не сподівався, що доведеться йти хвилин 40.

Поки ми топали і балакали, то побачили канавку при дорозі, одна половина якої була чиста, інша мутна. Я вже хотів пройти її, але Войтек зупинився і запропонував зловити того, хто там живе. І справді, я помітив силуети риб, що тинялися вліво-вправо. У Войтека нічого не вдалося, а от на мою мушку це «щось» таки зловилося. Спершу я думав, що це форель – очевидно, райдужна. Виявилося – голавль, досить пристойний як для такої калабаньки. Згодом з’ясувалося, що це не калабанька, а річечка. На іншій її видимій частині ми побачили двох кленів на півруки, а також карася, грам на двісті. Зловити їх не вдалося – з першим падінням мух у воду вони зникли. Натомість узяв голавлик на долоньку.

Ми вирішили не зволікати і йти далі. За полями-городами таки вийшли до річки. Це справді були дикі місця з казковими краєвидами. Ми трохи розділилися – Войтек пішов на одну яму, я на іншу. На ній спіймав кілька форелей і бачив вихід гарного пиря за великою мокрою мушкою. У Войтека справи були такі ж невтішні – риба просто відмовлялася харчуватися. Був обід, а хлопців на горизонті ніхто з нас не бачив. Тож ми вирішили повертатися.

Арсен і Андрій не мали ключів від машини, тому розвалилися на чому було просто на полянці. Коли ми зустрілися, то поїхали додому, щоб спакуватися. У кожного з нас були думки про те, що третій день на Дунайці був зайвим, адже цілком і повністю вистачало двох. До того ж ми були страшенно втомлені і невиспані. Такий дикий темп неймовірно виснажував.

Вечір ми вирішили провести на Дунайці, в районі села Сромовце. Торік я туди не заїхав, а дуже хотів глянути на гору Три корони. Коли ми приїхали на місце з повільною водою у мене відразу ж поселилася думка, що риба не буде ловитися. Я навіть не розпаковував вудки і вейдерси – і не помилився. Нікому з нас нічого не вдалося зловити – з словацького боку почалися громи і блискавки. Усе, що можна згадати – вихід великої форелі на стимулятора. Але виходом це важко назвати – риба попросту хотіла прогнати муху – певно погано була зв’язана.

Наостанок ми таки заїхали на Три корони і через міст перейшли в Словаччину. Нелегально. Без документів і в термобілизні. Це було весело… Після цього прийшов час повертатися. Сонні, змучені, але щасливі і задоволені трьома днями, проведеними на польському Дунайці.

Це так коротенько – про більш детальні враження буде інша стаття.

Якщо чесно, то якби мене спитали десь за пивом щось типу: “Ну, і як цей Дунаєць?”, то я б не мав що відповісти. Насправді, якоїсь одної думки нема – наразі я ще досі не можу прийти до тями від турбінної подорожі, в якій вистачало радості, розчарувань, крику відчаю, сотень форелей, зламаної вудки, обірваних мух, випитого бурбону, загального шоку від Польщі, нелегального перетину польсько-словацького кордону, несамовитого вигляду на Три Корони, знайомств з Міхалом та Войтеком, а також постійного спілкування нашої невеличкої компанії у складі Сколівського, мене, Арсена і його машини. Якби хтось з нас в останню мить “дав задню”, цієї поїздки б точно не було. А так ми поїхали. Попри усі прогнози фатальної води, попри все інше. І зараз, о 6-ій ранку, в неділю, коли нормальні люди сплять, я впевнений, що ніхто з нас ані на мить не пошкодував, що наважився на таку чистої води авантюру… 

Загального матеріалу не буде. Лише самих фото у нас зібралося близько трьох сотень. Тому спробуємо все це розбити на тематичні розділи.

Кажуть, що коли хочеш насмішити Бога, то треба розповісти йому про свої плани. От так і вийшло: буквально за кілька днів до нашого виїзду на Дунаєць, з”явилася інформація про те, що стан річки погіршується. Ми отримували інформацію буквально тричі на день і щоразу вона була все невтішнішою.Нас залишилося троє: я, Арсен і Сколівський. І ми готові до того, щоб їхати на брудний Дунаєць. Бо таке життя, а плани не для того, щоб їх змінювати. Така наша позиція. Обідаючи я розповідав своїй коханій дружині, що через веб-камеру вгледів на Дунайці сонечко. Вона скептичо на мене глянула і сказала: “Та там хоч цунамі буде – ти все-одно поїдеш, бо запланував”. Чиста правда…  Але нічого не поробиш. Якщо Дунаєць і справді буде таким “фатальним”, як обіцяли друзі-поляки, то поїдем на Сян. Стражнік ловіска Павел розповів, що там теж не “кристал”, але люди рибу ловлять, хоч по ріці і не побігаєш. А це, власне, повінстю відповідає моїй філософії – по ріці нема чого бігати.Тож о 8-ій вечора ми беремо курс на польські Пьєніни. Тримайте за нас кулаки!

ПС: на фото з веб-камер – картина на Дунайці станом на третю дня.

Ця тема до нахлисту має хіба опосередковане відношення. Але все ж, якщо ми не будемо висвітлювати ці проблеми, то й нахлистом не буде де і що ловити. Як ви усі знаєте, наші Карпати і їхні річки знаходяться під загрозою потрапити в турбіни міні-ГЕС. Так, 29 травня члени Національної екологічної ради України та учасники круглого столу відвідали село Дземброня Верховинського району Івано-Франківської області, де знаходиться недобудована мала ГЕС. Її будівництво заборонено через порушення природоохоронного законодавства.
Приєдналися і місцеві жителі, які написали і підписали звернення до голови ОДА Вишиванюка В. щодо демонтажу труб недобудованої мГЕС

Учасники ухвалили рішення:
1. Схвалити проект критеріїв вибору місць для будівництва і заборони будівництва малих і міні ГЕС на гірських річках Карпат.
2. Звернутися до Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Закарпатської обласних адміністрацій з пропозицією затвердити ці критерії і вимагати від бізнес-структур дотримуватися екологічних вимог.
3. Звернутися до обласної державної адміністрації, прокуратури, держаної екологічної інспекції в Івано-Франківській області з вимогою вжити заходів щодо демонтажу Дзембровської малої ГЕС.

Окрім цього, дозвольте ознайомити вас з деякими дитячими малюнками, які мають на меті збереження наших Карпат… Сподіваємося, підростаюче покоління допоможе нам захищати гори і річки…

Нещодавно на Франківщину завітала делегація спінінгістів з Криму у складі семи спортсменів, які мали намір половити карпатську рибу в гірських річках. Гідом та організатором мандрівки був Дмитро Петруняк. Ось що він розповів про тиждень з кримчанами.«Ще взимку ми домовилися з Денисом – власником магазину «Рибалка» про те, що він приїде в наші краї. В Криму також є форель у гірських струмках, але вона дуже маленька, розміром з пачку сигарет. Коли попадається форель як дві пачки сигарет – це вже майже трофей. Тоді ми й домовилися, що він збере групу людей і приїде до нас в гори. Спершу у нас було заплановано рибалити три дні, але хлопцям так сподобалося, що вони продовжили тур ще на два дні».

«Ясна річ, що всі були дуже задоволені. Єдине, спершу хлопцям було дуже важко звикнути до нашого принципу «зловив – відпусти». Вони просили мене взяти на обід 2-3 харіуса, але я стояв на своєму і таки переконав їх відпускати рибу. Більше того, коли ми стали свідками того, як місцеве населення вбиває харіуса, то у кримчан в душі щось перевернулося і вони зрозуміли, чому треба відпускати рибу. Тобто приїхали вони затятими, але згодом таки змінили своє відношення до річки. І це дуже приємно». «Переважно вони ловили спінінгом, але двоє з них вирішили спробувати нахлист і їм сподобалося. Наприклад, Сергій купив комплект, Денис також. Вони ловили вже на мушки, причому дуже успішно. Так відбулася їхня «пересадка» в нахлист. Щодо географії, то ловили ми на двох річках. У верхах було складно, там вода холодна, тому риба була не дуже активна. А от внизу ситуація кардинально змінилася. Проте в нижній частині рік було багато пресингу». «Все ж кримчани визнали, що головне не риба, а наша природа, її краса. Також зауважу, що ми постійно перебували під контролем лісників та природоохоронних служб. Але вони бачили, що рибу ми не беремо, тому ставилися до нас лояльно» – підсумував Дмитро Петруняк.

Якщо ви хочете замовити тур по карпатських річках, більше інформації можна отримати тут: http://adventures.fly-fishing.com.ua/