Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

“Я їду у будь-якому випадку, за будь-яких прогнозів і за будь-якої погоди” – так натурально впевнено сказав Арсен, коли ми всоте вирішували, що нам робити. Приємно, що мої наміри цілком і повністю співпадали з його, до того ж про жодні переноси не могло бути й мови. Десь за годину до виїзду Сколівський написав мені в скайп, мовляв, чи є сенс їхати, адже дощі, судячи з усього, не припиняться наступних півроку. Що я мав відповісти? Що нема сенсу? Що ми просто покатаємося, вип”ємо пива і повернемося додому? Якщо чесно, я й сам не дуже вірив у те, що наша компанія матиме бодай якийсь шанс хоча б на каламутну воду. Бо кава з молоком – це справді фатально. А на каламутну воду є помаранчевий вольфрам і яскраві даббінги.

– Куди прямуєте? – спитала нас через віконечко на українській митниці брюнетка з пишними формами.

– На Дунаєць, рибу ловити…

– А у Львові що, горілка погано п”ється? – мовила вона.

Що відповісти ми не знали. Поляки якось спокійніше до цього поставилися, з розумінням, чи що. Словом, на диво, кордон в Краківці ми пройшли швидко і впевнено. Перетнувши кордон, а то вже була година 11 вечора, вирішили трішки підкріпитися на дорогу. Знав, що Сколівський зробить сало, у мене була пляшка доброго віскі, а от Арсен виявився куди передбачливішим. Тобто не так він сам, як його дружина Ярина, якій від всіх нас величезна подяка. Бутерброди, овочі, салати та ще купа всякої смачної добрятини. Вірте чи ні, але за три повних дні ми лише раз вечеряли в ресторані і раз купили продуктів на обід. Усе інше ми мали з собою.За чотири з лишком години ми доїхали до Кросценко. Ще по дорозі у світлі ліхтарів бачили Дунаєць. Нам здалося, що він був доволі низьким, одначе нам так лише здавалося. О 4-ій ранку ми зупинилися біля мосту, де якраз починається ОС – так називають спеціальну нахлистову ділянку на річці. Серце ледь не вискочило з грудей, коли ми перевели свої погляди через залізлі опори мосту. Це була справжня катастрофа. І вода справді була фатальна. Несамовита швидкість, суттєво піднятий рівень, неприємний колір. Настій упав до самих п”ят.

Я вже не пам”ятаю, що ми вирішили тоді. Якось на автоматі доїхали до будинку Войтека, який зарезервував для нас милу і симпатичну кімнатку на другому поверсі свого будинку. Звісно, людей ми не будили. Заїхали на тутешню заправку і заснули, просто в машині. На ранок побачили свинцеві хмари, що не віщували нам ані найменшого шансу на добру погоду. Почало моросити. Від відчаю вирішили врятуватися повторним оглядом річки. Ми звернули вверх по течії Дунайця, до Щавніци – аналог нашого Трускався, лишень з кращими дорогами та сервісом. І там ми побачили, що ситуація не така вже й фатальна. Ну, тобто дуже погана, звісно, але ж не критична настільки, щоб рвати на собі волосся. З мосту виглядало, що Дунаєць забруднювався своєю притокою – гірською річкою з важкою польською назвою. Тому цілком логічно, що ми вирішили ловити трохи вище.Тож довелося повертатися і їхати за ліцензіями до пані Мариші, яка була приємно здивована раннім візитом. На моє запитання чи в неї ще хтось купував сьогодні ліцензії, вона засміялася і сказала, що вся ріка у нашому розпорядженні. Ну ясно, хто ж вийде на такий фатальний Дунаєць?Моросіння літнього дощику не припинялося, тож ми накинули на себе дощовики і вийшли на річку. Звісно, планували ловити на яскраві мушки, там де можна було знайти бодай трішки повільнішої води. І якою ж була моя радість, коли на третій чи четвертій проводці узяла маленька форелька! Не важливо якого розміру вона було. Важливо те, що риба була готова до сніданку і колір води її не дуже засмучував. Невдовзі свого першого польського пстружка зловив Андрій, а за ним і Арсен. Правда, для Арсена це взагалі була перша форель. Настрій покращився ще більше, коли я побачив бублик, утворений верхньою частиною вудки Сколівського і почув його крики. Дебела форель намагалася вирватися, але проти досвіду не попреш. Колективними зусиллями струг-красень опинився у підсаку.Невдовзі Сколівський повторив свій успіх, а я витягнув на кілька сантиметрів меншого пструга з того самого гірського потоку, який забруднював Дунаєць. Успіхи були і в Арсена, який несамовито радів кожній рибі. В цілому риба була доволі активна, тож сумувати ми часу не мали. Єдине, що не дало вирости нашим крилам – це обмеження в просторі. Кілька метрів туди, кілька метрів назад – оце й уся забава. Але нема на що нарікати – навіть про таку риболовлю я й мріяти не смів. А виявилося, що наша авантюра таки себе виправдала…

На цьому закінчилася наша ранкова мандрівка…

У неділю Юра (Тіроль) вибрався в гори і люб”язно поділився фотками та невеликим коментарем. За його словами вода була каламутна (на деяких знимках це чітко помітно), однак риба вирішила не голодати, а активно шукати харчі. І таки знаходила їх у вигляді мокрих мух. Що цікаво, Юра ловив саме на мокрі, причому брав великий харіус, кількох дотягнути не вдалося. Хоч фото риби Юра не дає, але віримо йому на слово і тішимося, що він не взяв фотоапарат з собою на середину води – на одній з фото зрозуміло чому. Невдовзі опублікуємо фото тої чудомухи. Правда, її оригінал втопився на дні річковому, але десь мають бути копії…

Виїзд планувався ще в п’ятницю. Хотілося десь посидіти ввечері біля вогню, побалакати, щось пов’язати, щось випити, щось спекти. Не довелось би й вставати в четвертій ранку. Але плани все ж треба було скоригувати.О п’ятій ранку Геник, я та Юра взяли курс на гори. Прогнози погоди щось тринділи – одні обіцяли дощі, інші сонце, ще інші хмарність з проясненнями і можливі опади – ніколи не помилишся… Насправді ж було досить похмуро і де-не-де моросило. На злитті побачили, що великим рікам гаплик – все ж львівські дощі не обійшли Карпати боком.
Довелося вибирати – їхати на відомі місця чи на невідомі. Перемогло бажання довідатися щось нове, тож колеса звернули з траси у біг ям на дорогах та більш бажаних ям на річці. Назвемо її річка Х – вона невелика, неширока, але загалом симпатична. Очікували побачити тут середнього розміру харіуса, і у підсумку не помилилися. Розраховували також на форель, але її так і не зловили, хоча є підозри, що вона виходила на муху.
Геник, ясна річ, узявся за суху, я ж спершу спробував ловити на німфи, а Юра чергував сухі з мокрими. Кілька «тичків» – це все, що стосувалося німфи. Натомість, на сухарика почалися виходи. Геник одного наколов, одного спіймав. Після цього я вирішив, що прийшов час сховати француза і трохи розім’яти праву руку. Але спершу треба було знайти правильну муху.
Після трьох-чотирьох варіантів я зупинився на простому варіанті з коричневим тілом, звичайним хвостиком та обмотки з когута. Роль крила виконував білий антрон. Одразу ж почалися виходи. Оскільки я йшов вверх по течії, першим взяв невеликий харіус, а за ним вже значно більший.Можна сказати, що риба стояла усюди, де тільки можна, але найбільше задоволення я отримав, коли ловив у не зовсім харіусових місцях. Після того, як пройшов дощ, я зауважив кілька виходів харіуса під самим берегом. Риба стояла під гілками дерев, з яких постійно щось падало. Течії там практично не було, тож я міг повністю насолодитися візуальними ефектами – бачив, як харіус піднімається з дна і атакує муху. Це було просто неймовірне видовище. Коли кількість зловлених харіусів дійшла до 15-и, я вирішив повернутися до німф. Французька котушка залишилася в багажнику, тож я переробив «сухий» підлісок, додавши повідок. Якраз попереду виднілася яма. Перша ж проводка і потужний удар – риба, до слова, у цій ріці дуже сильна. На поверхні з’явився красень, сантиметрів за 30. Але відчайдушні ривки подарували йому свободу і уникнення фотосесії.Німфа мене одразу ж розчарувала. Тому замість індикатора я прив’язав ще один повідок з великою сухою мушкою – моєю варіацією на тему елк-хеар-каддіса. Одразу ж черговий вихід, але тут я дав маху – не зорієнтувався і риба легко зійшла. В подальшому мені вдалося повернути концентрацію, що принесло ще з півдесятка харіусів – вони брали як на німфу, так і на суху. Цікаво, що раніше мені не вдавалося зловити на цю муху харіуса.
Я завжди вважав її форелевою. В якості експеримента я змінив її на годдарда, ідентичного кольору та розміру (№10). У відповідь – тиша.
Щойно я повернув на повідок кудлатого каддіса, як виходи продовжилися. Невдовзі мене наздогнав Геник, у якого результати були такі ж самі успішні. Ну і дощ почався, що змусило нас повертатися до машини.
Юра тим часом рибалив під мостом. Його мокрі теж дали результат – отже, риба дуже активна і голодна. Пересидівши в авто опади ми вирішили ще трохи проїхатися, вверх по течії, в глибокі гори. За вікном виднілися симпатичні вершини і ознаки того, що частина України все ще не вийшла з кам’яного віку: сім’я орала на полі плугом. Замість коня були люди. Сумна картина…Геник вже наловився, тож узявся показувати Юрі основи мендінгу. Мені б також не завадило послухати лекцію від спеціаліста по сухарях, але дуже хотілося ще половити. Тим паче, що ми побачили кілька перспективних ям. Туди я і направився.
Цього разу вже не присідав і не ховався – проводив муху так, щоб ані шнур, ані підлісок не лежали на воді. Тобто під самими ногами. Весело було дивитися, як харіус вистрибує і хапає мушку. Одна яма подарувала мені півдесятка пириків. Знову почався дощ, тож я вирішив половити на мокрі. Але дощ перетворився у зливу. У пошуках порятунку я побачив дерева біля дороги і дислокувався під їхні гілки. Однак це не дуже допомогло. Хвилин 20 я нидів і мок там, чекаючи на Юру з Геником, які захопилися теорією з практикою.Обідати поїхали в гірський ресторанчик, де спакували у свої шлунки страви карпатської кухні. Геник їв з розумом, а от ми з Юрою, схоже переборщили. Десь півтори години ми сиділи під навісом, слухаючи як дощ тарабанить по склу. Але їхати додому ще не хотілося, тож ми вирушили на іншу річку. Спершу здалося, що вона чиста, але насправді вода була геть каламутна. Геник таки видурив пирика на суху, а ми з Юрою зловили облизня. Через півгодини вирішили повертатися. Під час дороги я думав, скільки ще незвіданих місць залишається поза нашою географією? Скільки ще річок розкиданих по горах, куди не їздять любителі гучної музики і шашликів, звиваються між долинами і приховують в собі риби? Цього року треба буде відкривати нові горизонти.

ПС. Поки Геник не подав до суду за незаконне використання авторського права, повідомляю, що фото на яких зображено автора цієї писанини, виконані Геником, а ще один харіус його – той що трохи у воді, а трохи на суші. 

В один з довгих зимових вечорів наповнюючи свою коробочку новенькими мухами, я розмірковував про майбутній сезон. Скільки вже було нахлистових семінарів, зустрічей в нашому регіоні, скільки з’явилося нових нахлистовиків. І зловив себе на думці, що вже досить багато хлопців, які вміють добре виконувати закиди, які вміють успішно ловити рибу і роблять це на багатьох річках і водоймах нашого краю. І напевно кожен з них може поділитися своїм особистим досвідом і вміннями. І ці думки мене наштовхнули на ідею проведення змагання з ловлі риби нахлистом. Адже це чудова можливість застосувати свої знання та вміння на ділі, та й до того ж подивитися, як це роблять інші нахлистовики. І для початківців це унікальна можливість подивитися на техніку і тактика лову як то кажуть «в живу». Тому було прийнято рішення проведення змагань з ловлі риби нахлистом “Міуський головень” в районі міста Красний Луч на річці Міус 18 -19 травня 2013. 17 травня. Всі речі зібрані, рюкзак упакований, я чекаю хлопців. Насилу помістивши речі в машину, ми висуваємося. По дорозі, розставляємо вказівники, адже навіть не кожен мешканець Красного Луча зможе знайти це місце, яке я вибрав для проведення змагань. Це живописний луг в заплаві річки Міус, що знаходиться подалі від міста та прилеглих селищ. Потрібно сказати, що пригоди почалися відразу ж. Не доїжджаючи 400 метрів до галявини, посеред дороги нас зустрічало дерево, що впало. Так, незадача! Благо, що я взяв бензопилу. 20 хвилин старанної спільної роботи і дорога знову відкрита. І ось ми на місці! Розбиваємо табір, встановлюємо намети і столи. За планом на вечір була намічена розмітка секторів лову, але спілкування зі старими друзями, трелі солов’їв і багаття трохи поміняли мої плани, загалом, спати ми так і не лягли. Вмиваючись вранці росою і зустрівши світанок, ми вирушили розмічати сектора лову, адже скоро приїдуть інші учасники і почнуться змагання.Сектори становили 70 метрів річки, вони були чітко відзначені сигнальними стрічками та табличками. 8.00 урочисте відкриття змагань, короткий вступний інструктаж правил техніки безпеки, лову та жеребкування. 9.00 хлопці вже на воді, змагання почалися. Дев’ять спортсменів розділилися на дві групи. Одна частина ловила рибу, а інша виступала в якості лінійних суддів. В обов’язки лінійного судді входив контроль часу лову, контроль місця лову (сектору), дотримання правил спортсменом під час лову та реєстрація спійманої риби в протоколі змагань. Потрібно сказати, що перший тур виявився зовсім непростим. Вночі падав дощ, який давав про себе знати. Вода стала каламутною, комахи намоклі від дощу і роси виявляли малу активність. Але з кожною хвилиною ситуація починала змінюватися. Пробиваються крізь крони дерев промені сонця робили свою справу, і вже через 30 хвилин комахи почали свої невпевнені переміщення, чим викликали інтерес риби, яка почала харчуватися і підніматися до поверхні. Також ловлю ускладнював складний рельєф дна річки упереміш з гілками і колодами, які складно було помітити в каламутній воді. Деяким учасникам довелося кілька разів «скупатися», оступившись і набравши води в вейдерси. Але і цей неприємний факт не остудив їх змагального духу. “Ти ж казав там по пояс” – обурився Сидоренко Валерій (Донецьк). “Нічого, нічого” – відповів я. “Ти просто захопився ловлею”. А сам бігом пішов далі нібито перевіряти інші сектори, бо погляд його був не дуже добродушним. Пройшовши кілька секторів, попереду чую великий “плюх” і “мат-перемат” – це Гриша Папій (Донецьк) на 5-му секторі. А я ж попереджав, що рельєф дна біля берега крутий і слизький, що потрібно бути дуже уважним, готувати кожен крок і триматися за дерева. Але я вирішив, що ці мої доводи будуть марні, тому що Григорій у нас за національністю грек, хлопець гарячий і запальний і я мав можливість дізнатися про себе багато нового. Тому я тихенько розвернувся і пішов назад. Підійшовши до сектору першого купальника, я побачив Валерія, який стояв по пояс у воді і ловить рибу. “А ти нервував” подумав я, це річка випробовує вас на міцність. І буквально через 5 хвилин Валєра ловить ще одного головня.У кожного спортсмена на вудлищі була наклеєна мірна лінійка. За головня розміром від 20 до 25 сантиметрів нараховувався один бал, а за рибу понад 25 сантиметрів нараховувалося 2 бали. Третє місце дісталося Михайлу Наливкіну (Луганськ), він зловив одну залікову рибу, отримавши за неї 1 бал. У другому турі ситуація дещо змінилася. Трава і листя просохла, разом з ними і комахи, піднявся невеликий поривчастий вітер, головень був набагато активнішим.
У цьому етапі Олександру Виноградову вдалося зловити 6 залікових риб, що й вивело його на перше місце в етапі. Але йому на п’яти наступав Микола Дрей. Потрібно віддати належне таким людям, як Микола і Геннадій Сафенін. Не дивлячись, на свій вік, вони залишаються в строю і показують молоді, що є ще порох у порохівницях, залишаючись молодими в душі. Так от крім трьох спійманих однобальних головнів, Миколі вдалося спокусити на клювання екземплярчик, який завів у корчі і відірвав повідок.У другому турі місця розподілилися наступним чином. 1 – Виноградов Олександр, 2 – Дрей Микола, 3 – Сафенін Геннадій. Після закінчення першого туру, хлопців очікували змагання по нахлистовому кидку. Цьому мало не завадив дощ, який починав накрапати, але мабуть “Небесна Канцелярія” була на нашому боці. Виблискували блискавки, розкочувався грім, ходили чорні і похмурі хмари. Все це було, але тільки не над нашою галявиною. Першим було змагання на точність закидання. Учасникам необхідно було вразити по черзі три мішені, що знаходяться від них на виддалі 10, 12 і 15 метрів, відповідно. Наступним, було змагання на дальність закидання сидячи. Цим я хотів змоделювати ловлю з човна, так би мовити з низької посадки.
Хлопці з живим інтересом взялися до виконання вправ. Переможцями стали Симоненко Олександр – закид сидячи, Папій Григорій – закид на точність. Перший день закінчено, можна трохи розслабитися. Вечір виявився просто чудовий. Тиша, спокій, все поводилися дуже розмірено і спокійно. Видно попередня безсонна ніч і насичений день нагадували про себе. Смачний гарячий куліш, чай на вогнищі, бесіди про нахлист, мушки, тактику і техніку лову, та й просто рибальські байки давали свій надзвичайний відтінок в цей прекрасний вечір, підкреслений чарівною піснею солов’я. І вже не засиджуючи допізна, всі хлопці пішли спати, адже завтра новий день і нові перемоги.
Другий день розпочався спокійніше. Всі виспалися, відпочили і набралися сил. Сніданок, жеребкування, роздача протоколів суддям, і ось хлопці вже відправляються на свої сектори. Я не витримав, одягнув вейдерси, взяв вудку і теж пішов на річку. Піймавши пару головнів і збивши оскому, я відправився на сектори до хлопців. На щастя ніхто з хлопців більше не брав водних процедур, урок річки був засвоєний. Потрібно сказати, що третій тур був малорибним. Хлопцям вдалося зловити всього 4 риби. Мабуть, позначився вчорашній дощ який пройшов вище за течією, вода сильно помутніла, що позначилося на клюванні. Анатолій чи як він підписався в протоколі – Толян, не називаючи своє прізвище, умовив трьох головнів, що і вивело його на перше місце в турі. Другим же був Микола Дрей, він завів у підсак одну рибу.
За правилами змагань у залік приймалася тільки риба, заведена в підсак. Після третього туру всі учасники зібралися в таборі на обід. Відпочивши і поївши супу, хлопці почали готуватися до останнього етапу, адже він вирішальний. Визначивши жеребом сектора, спортсмени вирушили на річку, а ми з оператором Олександром вирушили відзняти декілька кадрів. Повернувшись до зони лову до учасників, з’ясувалося, що поки тільки Григорію вдалося зловити одну залікову рибу, в цей час Олександр Симоненко зловив маленького голавлика, який не потрапив в допустимий розмір. Претендент на перемогу – Валерій Сидоренко, все ніяк не міг піти від нуля. Ми залишилися поспостерігати за його ловом. Чесно зізнатися, іноді це було схоже просто на знущання. Валєра стояв посеред річки, а навколо нього раз у раз відбувалися виходи риби, але брати вона вперто не хотіла. Апогею знущання досягло, коли Валєра вирішив поміняти мушку. Варто було йому відрізати муху, як раптом налетів порив вітру і з дерев почали сипатися насіння і комахи. Вода навколо нього ніби скипіла, риба виходила на поверхню буквально в 3-х метрах, чим дуже сильно турбувала рибалку. Навіть з берега, було видно, як тремтіли його руки. Але Валерій зумів взяти себе в руки і все-таки прив’язав муху. Закид під кущі і довгий сплав мушки вниз за течією. Ми з лінійним суддею і оператором затамували подих. Мушка зі швидкістю потоку повільно запливає все далі під кущ, ми уважно і напружено спостерігаємо за нею. Все відбувається буквально під нашими ногами, і раптом під мушкою з’явилася тінь, “Ну, давай!” прозвучало в наших головах. Потужний бурун! І ….! Мимо, не взяв. Прикро, там явно 2 бали.
Ми пішли далі, а Валєра продовжував своє полювання. Як з’ясувалося, через 10 хвилин після нашого відходу він таки піймав цього “лиходія” і він дійсно виявився двобальним.Тим часом Григорій зрівняв рахунок, піймавши ще одного головня на 1 бал. Інтрига зберігалася, а час змагань добігало кінця. Спортсмени почали переміщатися по секторах, щоб спробувати зловити заспокоєний рибу в Звільнений місцях, але марно.
Претенденти йдуть ніздря в ніздрю, і тут відбувається переломний момент. Буквально на останній хвилині у Гриші клювання. Підсічка …! Є! Хоч би не зійшов …! І ось Григорій заводить у підсак переможну рибу, яка виводить його на перше місце в турі. Все! Змагання закінчилися, протоколи здані, і я починаю підрахунок результатів.
І тут інтриги було не менше. За сумою місць виходить, що перше місце розділяється між двома спортсменами. На цей випадок необхідно вважати суму балів, і тут невдача. Сума балів, теж однакова. І я на правах головного судді вирішив розділити перше місце між двома спортсменами. Призові місця розділилися таким чином.

1 місце: Сидоренко Валерій і Папій Григорій

2 місце: Дрей Микола

3 місце: Виноградов Олександр

Точність закидання:

1 місце – Папій Григорій

Дальність сидячи:

1 місце – Симоненко Олександр

Всі призери були нагороджені почесними дипломами та цінними призами від інтернет-магазину fly-fishing.com.ua (Івано-Франківськ) та магазину «Рибалка плюс Мисливець» (Донецьк).
Змагання “Міуський головень” відбулися! Я сподіваюся, всім учасникам вони сподобалися, кожен з них взяв для себе щось нове, насолодився красою нашого краю і просто добре провів час у компанії друзів. Я дуже сподіваюся на те, що ці змагання не останні і це переростає в добру традицію. Все більше рибалок стануть відвідувати дані заходи, підвищувати рівень володіння снастю, підвищувати свою культуру, збільшувати свій професіоналізм в лові риби і звичайно більше її відпускати. І хто знає, може, і вийдемо на інший рівень рибальської спорту. У кожному разі, я щиро вдячний кожній людині, що приїхала до нас, і чекаю всіх тих, хто з якихось причин не зміг потрапити на це маленьке свято нахлисту в нашому регіоні.
Окремо хочу подякувати знімальній бригаді каналу ЛКТ. Ведучому – Ігорю Корнєєвау, оператору – Олександру Новікову. Ну і звичайно, Миколі Ардольянову – президенту Клубу Луганських Рибаків, без чийого сприяння, можливо і не було б передачі “Рибалка по – луганськи”. Велике Вам спасибі хлопці за професійну роботу і за підтримку в моїх починаннях. Ви одні з небагатьох, хто відгукнулися і підтримали мене.
СПАСИБІ!

Автор: Єгор Бабич
Фото: tvfish.ru та donfish.org

Продовжуємо пускати слинку, насолоджуючись неповторними краєвидами польських Бескидів, з тамтешніми річками та форелями. Усі фото – Hudz (c).