Виїзд планувався ще в п’ятницю. Хотілося десь посидіти ввечері біля вогню, побалакати, щось пов’язати, щось випити, щось спекти. Не довелось би й вставати в четвертій ранку. Але плани все ж треба було скоригувати.О п’ятій ранку Геник, я та Юра взяли курс на гори. Прогнози погоди щось тринділи – одні обіцяли дощі, інші сонце, ще інші хмарність з проясненнями і можливі опади – ніколи не помилишся… Насправді ж було досить похмуро і де-не-де моросило. На злитті побачили, що великим рікам гаплик – все ж львівські дощі не обійшли Карпати боком.
Довелося вибирати – їхати на відомі місця чи на невідомі. Перемогло бажання довідатися щось нове, тож колеса звернули з траси у біг ям на дорогах та більш бажаних ям на річці. Назвемо її річка Х – вона невелика, неширока, але загалом симпатична. Очікували побачити тут середнього розміру харіуса, і у підсумку не помилилися. Розраховували також на форель, але її так і не зловили, хоча є підозри, що вона виходила на муху.
Геник, ясна річ, узявся за суху, я ж спершу спробував ловити на німфи, а Юра чергував сухі з мокрими. Кілька «тичків» – це все, що стосувалося німфи. Натомість, на сухарика почалися виходи. Геник одного наколов, одного спіймав. Після цього я вирішив, що прийшов час сховати француза і трохи розім’яти праву руку. Але спершу треба було знайти правильну муху.
Після трьох-чотирьох варіантів я зупинився на простому варіанті з коричневим тілом, звичайним хвостиком та обмотки з когута. Роль крила виконував білий антрон. Одразу ж почалися виходи. Оскільки я йшов вверх по течії, першим взяв невеликий харіус, а за ним вже значно більший.Можна сказати, що риба стояла усюди, де тільки можна, але найбільше задоволення я отримав, коли ловив у не зовсім харіусових місцях. Після того, як пройшов дощ, я зауважив кілька виходів харіуса під самим берегом. Риба стояла під гілками дерев, з яких постійно щось падало. Течії там практично не було, тож я міг повністю насолодитися візуальними ефектами – бачив, як харіус піднімається з дна і атакує муху. Це було просто неймовірне видовище. Коли кількість зловлених харіусів дійшла до 15-и, я вирішив повернутися до німф. Французька котушка залишилася в багажнику, тож я переробив «сухий» підлісок, додавши повідок. Якраз попереду виднілася яма. Перша ж проводка і потужний удар – риба, до слова, у цій ріці дуже сильна. На поверхні з’явився красень, сантиметрів за 30. Але відчайдушні ривки подарували йому свободу і уникнення фотосесії.Німфа мене одразу ж розчарувала. Тому замість індикатора я прив’язав ще один повідок з великою сухою мушкою – моєю варіацією на тему елк-хеар-каддіса. Одразу ж черговий вихід, але тут я дав маху – не зорієнтувався і риба легко зійшла. В подальшому мені вдалося повернути концентрацію, що принесло ще з півдесятка харіусів – вони брали як на німфу, так і на суху. Цікаво, що раніше мені не вдавалося зловити на цю муху харіуса.
Я завжди вважав її форелевою. В якості експеримента я змінив її на годдарда, ідентичного кольору та розміру (№10). У відповідь – тиша.
Щойно я повернув на повідок кудлатого каддіса, як виходи продовжилися. Невдовзі мене наздогнав Геник, у якого результати були такі ж самі успішні. Ну і дощ почався, що змусило нас повертатися до машини.
Юра тим часом рибалив під мостом. Його мокрі теж дали результат – отже, риба дуже активна і голодна. Пересидівши в авто опади ми вирішили ще трохи проїхатися, вверх по течії, в глибокі гори. За вікном виднілися симпатичні вершини і ознаки того, що частина України все ще не вийшла з кам’яного віку: сім’я орала на полі плугом. Замість коня були люди. Сумна картина…Геник вже наловився, тож узявся показувати Юрі основи мендінгу. Мені б також не завадило послухати лекцію від спеціаліста по сухарях, але дуже хотілося ще половити. Тим паче, що ми побачили кілька перспективних ям. Туди я і направився.
Цього разу вже не присідав і не ховався – проводив муху так, щоб ані шнур, ані підлісок не лежали на воді. Тобто під самими ногами. Весело було дивитися, як харіус вистрибує і хапає мушку. Одна яма подарувала мені півдесятка пириків. Знову почався дощ, тож я вирішив половити на мокрі. Але дощ перетворився у зливу. У пошуках порятунку я побачив дерева біля дороги і дислокувався під їхні гілки. Однак це не дуже допомогло. Хвилин 20 я нидів і мок там, чекаючи на Юру з Геником, які захопилися теорією з практикою.Обідати поїхали в гірський ресторанчик, де спакували у свої шлунки страви карпатської кухні. Геник їв з розумом, а от ми з Юрою, схоже переборщили. Десь півтори години ми сиділи під навісом, слухаючи як дощ тарабанить по склу. Але їхати додому ще не хотілося, тож ми вирушили на іншу річку. Спершу здалося, що вона чиста, але насправді вода була геть каламутна. Геник таки видурив пирика на суху, а ми з Юрою зловили облизня. Через півгодини вирішили повертатися. Під час дороги я думав, скільки ще незвіданих місць залишається поза нашою географією? Скільки ще річок розкиданих по горах, куди не їздять любителі гучної музики і шашликів, звиваються між долинами і приховують в собі риби? Цього року треба буде відкривати нові горизонти.

ПС. Поки Геник не подав до суду за незаконне використання авторського права, повідомляю, що фото на яких зображено автора цієї писанини, виконані Геником, а ще один харіус його – той що трохи у воді, а трохи на суші. 

Цікавий нахлист