Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Насправді, я не планував нікуди їхати в неділю. Та куди ж поїдеш, коли все тече, небо сіре, а під ногами калабані з мокрим снігом? Я думав, що в Карпатах ситуація не краща. Але в суботу ввечері заліз на львівський форум і побачив звітик від Олега (Сови). Нічого собі! І райдужки, і харіуси в таку погоду! Після розмови з Олегом я загорівся бажанням. Ще кілька дзвінків у пошуках напарників і чергова безсонна ніч. Не можу спати перед виїздом в Карпати…Ми нікуди не поспішали. Їхали утрьох на чітко обрану річку з метою набратися позитивних емоцій в останній день пере нерестової заборони. По приїзді вирішили розділитися – Юра пішов в одну сторону, ми з Ганною в іншу. Річка була досить чиста, але бурхлива і повноводна.На березі ми зустріли перші паростки весни – на думку Ганни це первоцвіт. Як на мене просто маленька квіточка, яка нагадує небесній канцелярії, що вже досить знущатися над простими смертними. Робимо перші закиди. Я ловлю на чорного фезентейла з оранжевою головкою і маленькою зеленою мушкою з золотою кулькою. Глухо.
В Ганни теж не бере, хоч місця дуже перспективні. Тут і ями, і завороти, і повільна течія, на яку потрапило кілька сонячних променів. Ага, у нас було сонце! Правда, лише кілька секунд, але зігріло воно добряче.
Йдемо далі. Ганна перебралася на протилежний берег чим ускладнила собі життя – йти по ньому було дуже важко.Риба відмовлялася від усього, що ми їй пропонували. Я вирішив роздразнити мешканців яскравими кольорами, але і це не допомогло. Рука вже втомилася проводити німфи. Вирішую поставити дрібні мушки з латунними головками і дати Франції більшу свободу дій. Але і дед-дріфт не допоміг.
Були якісь неясні «тички», але сказати, що це риба я з упевненістю не міг. Так ми пройшли достатній шматок річки, поки не зустрілися з Юрою.У нього ситуація була краща – один харіус, але гарний, великий і жирний. Взяв у ямі на важкого волохокрильця. Приємно з таким борсатися, нічого не скажеш. Ми ще трішки покидали, після чого склали зброю. Була друга година дня, їхати додому ще не дуже хотілося.
Вирішили завернути на іншу річку, щоб трохи перекусити. Ми нарізали чорний хліб з домашнім салом і часником. Випили трохи чаю. Річка була зелена, але там де в неї впадав струмок можна було трохи покидати. Юра вже наловився, тож він просто склав нам компанію.Я поставив каддіса на низ, а зверху прив’язав дрібну шоколадку на 18-у номері. Перші проводки нічого не принесли. А потім я трішки змінив тактику. Справа в тому, що ділянка де ми ловили була практично без течії. Тож я намагався сам рухати німфами. Але потім просто пустив їх зі швидкістю течії, не форсуючи подій. І одразу ж отримав першу рибу!
Схоже, харіус трохи виріс, порівняно з минулим роком. Юра зробив пару фоток, після чого я відпустив рибу і відійшов на кілька метрів. Захотілося курити. Я взяв вудку лівою рукою, а правою діставав з кишені сигарети. В цю ж мить індикатор знову тріпнувся, я підсік, але ліва рука не мала досвіду, тож риба, яка випливла до поверхні просто зійшла. Але це свідчило про те, що я знайшов рибне місце. Ще через кілька проводок я упіймав другого пиря.
А буквально на наступній – третього. Уся риба була зловлена на цю маленьку шоколадку. Окрім цього було чимало покльовок, яких я не реалізував.Тим часом почався дощ і ми побігли до машини, де сохли і грілися. Як добре, що є Карпати і люди, з якими приємно провести час на ріці.

… Річка була просто фантастичною. Вона вже прокинулася від зимової сплячки і весела несла прозорі хвильки. Минулого року я часто проходив по цих місцях, але такої перспективної ямки не помічав. Очевидно, вона з”явилася зовсім нещодавно. Імітація гнойового хробака, зроблена з канцелярської резинки та двох видів шовку, опустилася в невідому глибину. За якусь секунду я відчув сильний поштовх, енергійно смикнув кінчиком вудки вверх і почав боротися з здоровенним пстругом. Кілька разів він вискочив з води, але це йому не дуже допомогло – він почав здавати позиції і дозволив витягнути себе на берег. Нічого собі монстрик, зараз я тебе сфотографую… 

Коли почав дзеленькати будильник я хотів скинути його геть з ліжка, щоб не заважав бачити такий кольоровий сон. Мені вже давно не снилася риба, а тут все було настільки реалістичним, ніби я бачив не сновидіння, а 3D кіно. Прийшов час вставати: 8-а ранку. Поспішати було нікуди. Мій термометр показував -5, напевно стільки ж було і в Карпатах. До години 11-ої в горах робити нічого, принаймні так я думав. Усе вже було спаковано. Я одягнувся, глянув в дзеркало. Схожий на патлатого туриста з пісні про сніжинку. Стильно. Можна їхати. Байдуже, що нафарбовані пустоголові студентки не дивитимуться на мене з відкритим ротом. Байдуже, що доведеться відпрацьовувати на роботі. Все. Зима скінчилася. Час махати шнуром.Трамвай, маршрутка, Стрий, маршрутка, гори. Перевдягнутися в вейдерси просто там, на задньому сидінні? Непогана ідея, але чи встигну я? Не наважився. Вийшов як був і пішов. За хатами закінчився асфальт, дорога перетворилася в засніжений напрямок, з небезпечними зальодованими ямками. Йшов швидко. Настільки швидко, що втомилися ноги. Чи то від ритму, чи то від незвички, чи то від вантажу на спині. Річка вже була поруч, а я ніяк не міг до неї дійти. Як в тому дурнуватому давньогрецькому приколі про Ахіла, який не може наздогнати черепаху. Нарешті я побачив блиск води. Швидко перевдягаюся в вейдерси, оснащую свого француза щасливим волохокрильцем і дрібоньким бокоплавом з яскраво-зеленою спинкою. Поїхали! Так рано, на початку березня, я практично ніколи не ловив. Досвіду нуль, лише інформація, отримана від колег, які в неділю наловили цілий “баняк” харіуса, правда, на іншій річці, меншій. Шукаю спокійну воду з невеликими ямами. Проводки результату не дають. Мені заважає досить великий шмат льоду, який закрив прибережну зону. Я ловив зовсім поруч, по коліна у воді. Якось мимоволі повернувся і побачив, що під прозорою кригою плаває хмара малька. А коли придивився, то побачив і зграйку середнього розміру харіусів. Цікаво, що ж вони під льодом роблять? Тихенько вийшов на берег і метрів за 5 від зграйки помітив харіуса (не впевнений) доволі солідного розміру. Щоб не збрехати, мав він близько 40 см. Зробив кілька фото, але нічого не вийшло – лід усе зіпсував. Я повернувся туди де стояв і запустив француза просто паралельно до льоду. Стріп, стріп і на кінці з”явилося характерне тріпотіння. Ось і перший клієнт у 2013 році. Харіус був набагато темніший, аніж влітку чи восени. Взяв на того таки бокоплавчика. І тут я зробив фатальну помилку. Замість того, щоб продовжувати смикати харьків з-під льоду, я вирішив вигнати їх на “велику” воду. Нагло зайшов на лід і почав його ламати, але так акуратно, щоб не порізати вейдерси. Я свого досягнув – лід зламав і рибу вигнав. Біда тільки в тому, що вона зникла у невідомому напрямку. Просто зникла. Не лише той трофей, якого я вже бачив у своєму фотоапараті, але й середульші його родичі і навіть мальки. Льоду ще було багато і я вирішив, що риба повернеться на місце за годинку, а я тим часом прогуляюся вниз чи вверх по течії.Після того як я повернувся, льоду вже не було. Він просто зник собі, а разом з ним і вся риба. Я почав шукати її по всій території, але не отримав жодної покльовки. Може я обирав неправильні мухи? Може риба була не дуже голодна? Може вона мене просто бачила? Питань, як завжди, було більше ніж відповідей. Після ще кількох змін дислокацій та невдалих спроб дістати форель з мого сну на крученого хробака, я вирішив, що прийшов час повертатися. Коли виходив з води, то помітив під великим камнем два риб”ячі трупи. Точніше, я помітив лише їхні хвости, які стирчали з-під каменя. Від чого вони загинули? Треба дослідити. Я запхав руку у воду, намочив куртку, два светри і нарешті дістав рибу. А вона в одну мить ожила і спробувала видряпатися з моїх лабет. Від несподіванки я розгубився – зустрітися з риб”ячим зомбі у мої плани не входило. Дві риби також були застукані зненацька – навіть не знаю, що вони робили удвох під каменем: нерестова заборона здається ще не з”являлася. Словом, я не знав, яку з двох мені треба вхопити і в результаті впустив обидві. Ну і нехай. Повітрям надихався. Рибу зловив. Що ще треба для доброго настрою? Мені вистачило трьох годин. Можна було повертатися…

 П.С. Хочу щиро подякувати Степану Чеху, Сколівському, Юрі Щербатому, Юрі Г., Максу, Саші Бороді, Оресту, Генику, Зарту та Ганні, які не давали мені скучати на рибалці. Завжди радий побалакати, дзвоніть ще 🙂

Ну що ж, любі друзі, поки ви ховаєте свої руки в варєшкі і замотуєтеся в шалики, у нас тут, в Белеку, сонце, море, пальми і все таке. А ще є річка. Вона просто фантастична. Витікає з мальовничих гір, припорошеним невинним снігом. Береги чисті і доглянуті. Водичка кришталево-чиста, видно кожен камінчик на дні. Стоїш і милуєшся. Які там Карпати, який там Сян-Дунаєць? От вона – мрія нахлистовика! Цілий день стояв би на одному місці і закидав шнурка в прозору далечінь. А риби тут… видимо й невидимо. І форель, і харіус, і все інше, що тут водиться. Ловиться геть на усе – тільки кидай, не лінуйся. Коли рука втомлюється кидати, можна тішити око мальовничими навколишніми краєвидами. Дика природа, знаєте. Усюди пасуться невідомі мені тварини. Ховаються за пальмами, кипарисами і баобабами. Жують фініки і цукрову тростину. До самих гір рукою подати – кілька хвилин ходу. Там ще краще. Але хіба ж можна покинути такі неймовірні перекати? Там, без сумніву, заховалися ветерани ріки. Не здивуюся, якщо у них вже вуса і борода повиростали. А може і ноги з руками – то від розуму. Роки все  ж беруть своє. А міст! Що за міст! Шедевр архітектурного мистецтва. Історики ще досі сперечаються. Одні кажуть, що до його виготовлення руку приклав сам Леонардо. Інші заперечують. Кажуть, що Леонардо керував будівництвом, тримаючи в задній кишені креслення Архімеда. Це вам не якась там площа Ринок… Отак і живемо. А ви там і далі у свої шуби замотуйтеся. А коли набридне, то катайте сюди, у нахлистовий рай. Місця на всіх вистачить, не переживайте. В готелі поселимо, годують тут добре. Обідав морським лящем на грилі, перепелом і ягнятиною. Смакота, словом. Ви ще у Львові? Про Карпати думаєте? Тю…

img class=”aligncenter size-full wp-image-2393″ title=”IMG_5038″ src=”http://www.fly-fishing.com.ua/blog/wp-content/uploads/2013/02/IMG_5038.jpg” alt=”” width=”650″ height=”298″ /

Вчора у мене з’явилася хвилька, тож пішов досліджувати ту саму річку, яка впадає в Середземне море просто біля нашого готелю. Вже на самій дорозі мене неприємно вразив знак, який забороняв ловити тут рибу. Правда, згодом, мені підказали, що рибу не можна ловити лише з моста.
А з інших місць – ловіть на здоров’ячко. Ми з Юрою пішли у бік моря, бо я ще не бачив, як ріки впадають у солону далечінь. Власне, ніяк не впадають. Просто обмежений водний простір перетворюється в необмежений. Закінчуються кам’яні вали і починається море.
Я не фанат моря. Мене харять тисячі туристів, які бовваніють під сонцем, терпіти не можу спеки. Я фанат гір. Але так сталося, що турецькі мільярдери будуть свої п’ятизіркові готелі біля моря, а не біля гір, хоч їх і видно з балконів. Я вже колися писав про те, що фраза «Стамбул – горад кантрастав» була сказана не просто так. Але про Стамбул і особливості його рибалки не сьогодні. Можна сказати, що будь-яке турецьке місто чи місце  є контрасним. Тут шикарний готель, а через дорогу такі хібари, що от-от розваляться.
На кам’яному березі річки, назву якої я не запам’ятав, сидів чолов’яга в шкіряній куртці і в теплій шапці. Вітряно – так, але не настільки холодно, щоб вдягати шапку. Взагалі, зараз на півдні Туреччини щось середнє між ранньою весною і пізньою осінню. У руках дядька жилка з трьома гачками. У відрі кругла штука, на якій ця жилка намотана. Вудки нема. Він розкрутив жилку з грузиком і закинув її метрів на 5-7, не більше. Потрохи підтягує до себе. Судячи зі всього, риби він ще не зловив.
Ми дійшли аж до самого впадіння. Я розклав свою одиничку (ну, так сталося, що взяти міг лише її), прив’язав нового ред-тага і закинув у Середземне море. Шнур легко пробив вітер і мушка з 3,5-міліметровою вольфрамовою головкою опустилася на дно. Стріп, стріп, стріп… Ну, і де ваші сардіни-бички-ставріди? Я ж на Середземному морі ловлю, а не на Мертвому! «Та не знає та риба про ред-таг, постав шось інше» – каже Юра.
Тим часом до нас підійшла група з трьох німецьких пенсіонерів. Їх тут гать гати. Усі такі милі, привітні, усміхаються. Двоє фрау хотіли вже йти, а герр хотів ще подивитися на таку чудасію. Я б на його місці також подивився на двох клоунів, які хочуть щось зловити в морі вудкою найлегшого класу…
Після ред-тага я запропонував рибі мадлера – результат той самий. Сам стрімерок після водних процедур злипся. Не передбачений він для соленої води… Але як я зрозумів, в той день успіху не було ні в кого – чувак з човна ловив на донку і в нього також не клювало.
Тому ми вирішили все ж почекати слушної миті і поїхати на обіцяну форель, в гори. Вони ж так близько. Пишу ці рядки, повертаю голову вліво і бачу якогось засніженого арарата. Турок, з яким я говорив про рибу, каже, що дика форель у них невелика. Але не з червоними крапками вона, а з чорними. Отака чудасія…

ввів

Кілька фото з мандрівки в гори. На одній ріці наші друзі безуспішно спробували половити забурульковілими повідками, на іншій побачили активного подуста. Температура -5.

Фото: Hudz (c)