Блог двох мухарів

Півроку підготовки та планування завершилися тоді, коли ми перетнули державний кордон і потрапили на територію Євросоюзу. Не важко здогадатися, що усе вийшло далеко не так, як було розписано заздалегідь. Зважаючи на певний досвід (на Дунайці ловив уже 4 рази) і розуміння того, скільки часу та сил буде витрачено на доїзди-переїзди, планувалося виїхати в понеділок в обід на Сян, там спокійно закупитися ліцензіями і провіантом, провести нічку на березі ріки і в вівторок зранку ловити рибу. Вже ввечері вирушати на Дунаєц, за 200 кілометрів. Але непередбачувані обставини склалися таким чином, що нашу мандрівку довелося відсунути на один день. Пощастило, що нікому зміни у планах не перешкодили, тож у ніч з неділі на понеділок наша трійця спакувала усі пожитки до об’ємного багажника універсальної «шкоди» і рушила до кордону.

Кермував Володя – людина, яка у 2008-у році фактично показала мені, що у Львові вже є нахлистовики і я не один на цій планеті. Мабуть, якби не випадкова зустріч в районі Стинави, моя перша мухарська вудка зараз припадала б пилом десь на шафі. Поруч сидів Арсен, якому не так часто вдається кудись з нами вибратися, але це не стосується польських мандрівок – принаймні на Дунаєц ми їхали уже четвертий раз. Я ж зручно розташувався позаду: думав про кордон та погоду. Власне, погодні сайти обіцяли нам добре небо лише на Сяні, а от в Кросценко-над-Дунайцем передавали дощі з грозами акурат у ті самі дні…

Дорога до Смільниці значно покращилася, порівняно з попередніми виїздами. Тепер там нема ям, тож впевнений у собі водій може трішки пригазувати. Загалом на дорогу до кордону ми витратили дві години, так як і було заплановано. Порожня «колєйка» додала свого оптимізму – дуже швидко ми минули українську сторону, а от поляки вже традиційно дали зрозуміти, що означає «країна третього світу». Прикордонник просто сидів, не відкриваючи віконця. Нарешті мляво узяв наші паспорти, щось пробурмотів і знову зачинився. Митник так само не поспішав, а коли взявся до роботи, то дуже тихо щось питав про «вудку і папєроси». Нарешті, спитав, куди ми їдемо. Отримавши детальну відповідь, знову, так само тихо, сказав: «Połamanego kija!». Що це за вираз такий ми не знали, тож довелося перепитувати, чи вірно усе зрозуміли. Митник втомлено пояснив, що таким чином він бажає нам удачі…

Найгірше залишилося позаду. Тепер на нас чекав Сян зі своїми причудами. Але спершу треба було заїхати в Лєско за ліцензіями. Оскільки по-польськи була всього третя година ночі, а ловити хотілося вже і негайно, я дуже втішився, що попередньо домовився з Павелом про те, як ми отримаємо перепустки. Стражнік пообіцяв залишити їх в умовному місці, біля свого дому. І справді, коли ми під’їхали до його будинку, дуже швидко відшукали «зезволєння». Гроші залишили на цьому ж місці. До речі, вартість ліцензії зросла до 100 злотих. Пояснюють це тим, що ріка потерпала від пресингу і таким чином вдалося трішки віднадити мухарів.

Як би там не було, але вже за хвилину ми поховали ліцензії до кишень і полетіли до селища Угерце Мінеральне, де звернули праворуч, проїхали залізницю та закружляли вузенькою дорогою. Ледь-ледь із-за гір до нас почали вистрибувати перші сонячні промінці. На галявині ми побачили двох маленьких оленів, які вийшли поскубати ранкової трави. Обабіч дороги сидів пухкенький вухастий заєць. Власне, ми не здивувалися, адже на цій території дуже багато звірини, яку не вистрілюють та не винищують.

Ось і дашок віати Vision – традиційного місця збору нахлистовиків з усього світу, які приїздять спробувати на Сян своє щастя. Зупиняємося і йдемо дивитися на річку. На перший погляд вона здається дуже красивою, але коли ми придивляємося, то стає трохи лячно: Сян конкретно піднятий. Для того, хто тут вперше, ріка не здасться небезпечною, але ми розуміємо, що будуть клопоти. Усе ж перевдягаємося, складаємо вудки і йдемо ловити. Перші проводки результату не дають. Треба щось вигадувати із вольфрамом: він одночасно має падати на дно, не зачіплятися за нього і створювати опір потужній течії. Зрештою, після кількох хвилин холостих проводок, підсікаю крупного харіуса, але потримавши його трохи менше хвилини, риба сходить, скориставшись поворотами течії.

Володя дістає з іншого місця кількох невеликих харіусів, Арсен робить ставку на суху та стрімера. Мені ж видається, що біля острова є цікаві місця, більш повільні і комфортні для риби. Але щоб туди потрапити, треба подолати бурхливий та сердитий перекат. До половини якось дійшов, а от далі почалися проблеми. Течія не дозволяла навіть ногу підняти, а внизу величезна яма. Один необережний рух і мене просто знесе. Чи не вперше, за весь час, що я рибалю нахлистом, стало реально страшно. Володя та Арсен далеко, назад вже не повернуся, а рухатися треба, бо вже відчував, що дрібні камінці під ногами норовлять вислизнути під тиском шаленої води. Приклавши неймовірні зусилля, роблю один великий крок вперед і відчуваю, що за секунду попливу. Від безнадії вирішую зробити те, чого не роблю ніколи – бігти вниз по течії, у напрямку гострого кінця острова. Якимось дивом вода не встигає мене знести, тож благополучно добравшись до точки, нарешті спокійно видихаю.

Результат, тим не менше, себе не виправдав. У фантастично-красивих місцях риби я не знайшов, за винятком двох недомірків-харіусів. Провівши з добру годину за порожніми проводками, розумію, що треба щось змінювати. Арсен опинився вже під іншим берегом, Володя тримався меншого острова. Але риба себе так і не показувала, до того ж вийшло сонце, а час спливав десь так само швидко, як вода у Сяні. Треба було щось оперативно робити, тож знайшовши більш безпечне місце для переправи на велику землю, витягую і Володю. Йдемо вниз до інших рибних точок. Однак і там, після години експериментів залишаємося з носом. Арсен наздоганяє нас по іншому березі – у нього кілька форельок на стрімер, але похвалитися особливо нічим. Повертаємося до віати і думаємо, що робити. Насамперед, з Арсеном, адже його вейдерси радше нагадували сито, аніж одяг, що захищає від промокання. На всяк випадок я узяв свої старі вейдерси, які точно протікали, але може не так критично. Знявши мокре, Арсен вилив на берег добру літру води. Ловити в таких умовах практично неможливо. Повністю перевдягнувшись, ми почали думати, що робити далі. Я запропонував покидати стрімер просто з берега, на межу великого перекату та тихої води. Арсен до такої ідеї поставився скептично, однак став поруч. Буквально на третій чи четвертій проводці я відчув, що білим зенкером хтось поцікавився, а ще через дві спроби відбулося те, заради чого ми тут стояли. Красива форель у золотих відтінках потужно атакувала стрімера і зрештою, опинилася у підсаку. Це вже хоч щось. Ми з Арсеном продовжили обловлювати цю територію, але більше нічого так і не зловили.

Звичайно, стояти на місці не було жодного сенсу, тож наша трійця вирушила вверх по течії, туди, де нікому з нас ще не доводилося бувати. Але і там ловити було нереально. Висока вода практично не давала можливості зробити якісну проводку ані німфами, ані стрімером. Покрутившись з півгодинки вирішуємо повернутися на базу, перекусити і… як би мені цього не хотілося, їхати на Ельдорадо. Пригадуючи події листопада, у мене перед цим місцем просто опускалися руки. Зазнавши фатального фіаско із помаранчевими головками, я остерігався, як би історія не повторилася. Хоча, гірше вже точно бути не могло.

Якось спакувавши усе в автівку ми рушили польовою дорогою униз по течії. Їхали поволі, зрідка зачіпаючи дно об каміння. Зрештою, звернули ліворуч і зупинилися там, де планували. Ми були самі – лише по іншому березі лазило троє мухарів. Як виявилося, то були Павел з французькими гостями. Нам же залишилася доволі продовгаста ділянка, яка була доволі зручною. Так, вода висока і тут, але принаймні без шаленого потоку. Склавши вудку та поставивши дві німфи, стаю на самому початку перекату і одразу ж виманюю форель на 25 сантиметрів. Володя розташувався трішки нижче, Арсен ще нижче, із сухою мухою.

І тут почалося. Один за одним ми з Володьою почали тягнути крупних харіусів, які, очевидно, знайшли для себе зручну ділянку. 40-сантиметрові красені впевнено хапали будь-які німфи і надзвичайно активно опиралися. Зрештою, до нас приєднався і Арсен, якому так і не вдалося виманити харіуса на суху. І після кількох проводок він уже боровся із рибою дня – найбільшим харіусом.

Десь о третій годині я відчув, що наловився. З ідентичним настроєм на берег вийшов Арсен, а потім і Володя. Прекрасні результати по харіусу повністю компенсували ранкові незручності та переїзди. Тож ми вирішили закруглятися і вирушати на Дунаєц, адже треба було ще заїхати в магазин і подолати доволі довгу та повільну дорогу, що простягалася повз села та містечка.

По березі Сяну, паралельно до нас, стрибав молодий олень, який за мить зник у кущах. Приємно світило сонце і взагалі, природа та погода зробили усе, аби нам було добре. Перед виїздом ми заїхали на електровню, звідки й починається OS San. Дві турбіни пускали у річку бурхливі потоки. При цьому, так було й минулого тижня, тож мухарям слід бути дуже обережними на такій воді. Уже в самому Лєско ми купили необхідні продукти, трохи пива і рушили на захід. На Дунаєц.

 

Далі буде…

Отже, як повідомлялося раніше, Кубок України відбуватиметься на ріці Опір, а базуватимемося у садибі пані Марії. Хто там був раніше добре знає, як смачно ця господиня готує,  а хто не був – переконається у тому, що з вибором місця організатори не прогадали.

Нагадую ще раз, що проживати можна буде або в невеликих будиночках (їх загалом 4, але один вже забронювали) або ж у наметах на території. Ціна за проживання в будиночках становить 30 грн за ніч. Намети можна розставити безкоштовно. Тепер щодо харчування. Ми склали попереднє меню на три дні (з вечері у п’ятницю до обіду в неділю). Вартість повного харчування складає 200 гривень. У меню і вареники, і солянка, і відбивні і так далі. Голодними ми не будемо.

УВАГА! Замовити харчування бажано наперед, щоб хазяйка встигла купити продукти і все нам смачненько приготувати. Саме меню виглядає так:

 

Пятниця вечеря

Картопля, котлета, салат, хліб, чай, масло.

 

Субота сніданок

Яєчня на салі, хліб масло, чай-кава.

Субота обід

Грибна юшка, гречка, відбивна, салат, хліб, компот.

Субота вечеря

Плов, салат, хліб, масло, чай.

 

Неділя сніданок

Яєчня з сосискою, хліб масло, чай-кава.

Неділя обід

Солянка, вареники зі шкварками, овочі, компот.

Шановні спортсмени! Умовно-ефемерна нерестова заборона підходить до свого завершення, а отже невдовзі відкриється офіційний нахлистовий сезон. Зазвичай, він відкривається Кубком України і так само буде і зараз.

Отже, 10-12 червня, на ріці Опір поблизу Сколе відбудуться традиційні змагання, на які запрошуються усі, хто хоче спробувати свої сили, поспілкуватися з друзями, а також гарно провести час. Цього разу пунктом нашої дислокації стане садиба пані Марії, у селі Дубина. Завдяки великій території та умовам, там зможуть комфортно розміститися чимало учасників та гостей. Як я вже писав раніше, до наших послуг 4 спартанських будиночка (загалом 17 ліжок), а також простір для розташування наметів. На картах Гугл точка 49°03’24.7″N 23°32’44.1″E.

На території є два туалети, три столи під навісами, гойдалки для дітей, сіновал для романтики, питна вода, місця для машин, галявина для тренувальних закидів, холодильник, світло, розетки. При потребі буде організована Wi-Fi точка. Також пані Марія погодилася організувати харчування. Яким саме воно буде і скільки коштуватиме, стане відомо згодом. Щодо фінансових внесків, то вони складатимуть від 200 до 300 гривень, залежно від ситуації.

Щодо самих змагань, то, як і раніше, планується залучення трьох спонсорів, а саме – компанія Strike!, компанія Lucky Flies та компанія «Нахлист на Шулявці». Звичайно, головний приз у нас залишається незмінним – Кубок ручної роботи від майстра Артура Шіца. Зараз він прикрашає оселю Івана Повхана з Ужгорода. До чийого дому трофей поїде знову дізнаємося 12 червня.

Для тих, хто хоче взяти участь в змаганнях уперше наголошу, що спортсмен повинен мати підсак та мушки на безбородих гачках. Риба вважається упійманою тоді, коли вона заведена до підсака та продемонстрована судді. Залікова риба з Опору це: форель струмкова та райдужна (3 бали), харіус європейський (2 бали), головень, підуства та марена (1 бал). Бистрянки, верховодки, яльці, пічкурі, гольяни та бички до заліку не йдуть.

ожен учасник ловить один етап ввечері та один етап зранку, а також судить своїх суперників у аналогічному порядку. Переможець визначається не за загальною кількістю зловленої риби, а за кращими показниками протягом двох етапів. У змаганнях головне – стабільність. Якщо спортсмен гарно відловиться протягом двох етапів, то матиме хороші шанси на перемогу.

Найкраще на місце збору прибути у четвер ввечері або ж у п’ятницю зранку. У будь-якому випадку, усі учасники мають приїхати до садиби пані Марії не пізніше обіду п’ятниці для того, щоб провести повноцінну процедуру вечірнього жеребкування.

Графік проведення Кубка України 2016 року

П’ятниця, 10 червня

12:00 – 15:00 приїзд учасників на базу та підготовка до жеребкування

16:00 – жеребкування першого та другого етапів

18:00 – старт першого етапу

20:00 – фініш першого етапу

21:00 – вечеря

 

Субота, 11 червня

8:00 – старт другого етапу

10:00 – фініш другого етапу

13:00 – обід

16:00 – жеребкування третього та четвертого етапів

18:00 – старт третього етапу

20:00 – фініш третього етапу

21:00 – вечеря

 

Неділя, 12 червня

8:00 – старт четвертого етапу

10:00 – фініш четвертого етапу

12:00 – нагородження переможців

13:00 – обід

14:00 – прощання та від’їзд спортсменів

Детальніша інформація та реєстрація за телефоном 067 672 55 80 і 095 21 21 297

Дозвольте вас трішки розважити. Ну, справді ж – нахлист це не лише лазіння по горах та річках. Тому пропоную вашій увазі підбірку кінопродукції, де так чи інакше на перший чи задній план виходить нахлист. Звичайно, таких моментів у кіно дуже багато, але пригадати геть усе доволі складно. Наразі я пригадав шість випадків, де мушки та шнури впадали в об’єктиви операторів.

1. «Твін Пікс». Муха, йди зі мною!

Культовий серіал Девіда Лінча. Його дія відбувається у штаті Вашингтон, тож можна не сумніватися, що кожен третій мешканець вигаданого містечка так чи інакше пов’язаний з риболовлею.
А судячи зі снастей – ловлять твінпікскці саме на муху. Із серіалу точно можна сказати, що Піт Мартел та Гаррі Трумен в курсі усього нахлистового.
Принаймні, перший постійно ловить рибу (іноді випадково вона потрапляє в термос з кавою), а другий в’яже щось схоже на мокру «осу» і дарує її Дейлу Куперу.
До слова, третій сезон «Твін Піксу», через 25 років, нарешті вийде у світ наступної весни!

2. «Ганнібал». Що у нас на вечерю?

Мадс Мікельсен у ролі Ганнібала Лектора виглядав доволі суперечливо, особливо після оскароносного Ентоні Хопкінса з фільмів «Мовчання ягнят» та «Ганнібал».
А Уілл Грехем взагалі у цьому серіалі показаний як шизік, в якого такий бардак в голові твориться, що й подумати страшно.
Поки перший крамсає своїх жертв на шашлик і фуагру, другий бореться зі своїми демонами і в’яже мухи. Іноді ще й рибу ловить. На ті ж мухи.
В одному з епізодів, Ганнібал вирішив пожартувати над Грехемом і дов’язав у муху дещо зі своїх жертв. Але це вже буде спойлер…

3. Мумія 3: гробниця імператора драконів. Меч чи вудка?

У третій серії франшизи про різного роду мумії, Анаксунамун, Хамунаптра, Імхотеп і ще багато страшних слів відійшли у вічність.
Тож Рік О’Коннел вбиває час нахлистовим навчанням на тихій англійській ріці. Виходить не дуже – муха то за дерево зачепиться, то за шию.
Та й із закидом у мумійоборця великі проблеми. Тож краще цю кляту форель тупо перестріляти, що головний герой успішно і робить.
А потім валить в Китай рятувати свого відприска від чергових монстрів.

4. Німфоманка. О-о-о-о-о… на хлист

Ларс фон Трієр доволі специфічний режисер і його психоделіка далеко не кожному до смаку.
Але на відміну від «Антихриста», «Німфоманка» – це кіно про трохи приємніше. Щоправда, якщо вже фон Трієр вирішив знімати порно, то краще взяв би симпатичніших акторів, бо Шарлота Генсбур – на любителя… Поза тим, доволі часто фізіологічні переживання героїні у режисера асоціюються із мухами та запідсаченням форелі.
Це вже у момент найвищої насолоди. Ну, ви розумієте, про що я…

5. Там де тече ріка. Просто класика

Зізнаюся, в сам фільм я ніколи не вникав, а просто «мотав» вперед, шукаючи на хлистові епізоди. Звичайно, це кіно усі нахлистовики переглянули по кілька разів.
І навіть їхні другі половинки складали компанію, адже там, ще зовсім молодий Бред Пітт показував свої білі зуби і активно махав шнуром.
До слова, правда чи ні не знаю, але кажуть, що вудка, якою ловив Пітт, зараз знаходиться в Закарпатті. Принаймні, років 8 тому мені її показував Василь Русин. Вудка бамбукова, реальний антикваріат.
До речі, автори фільму запевняють, що рибу актори ловили понарошку, адже її брали на рибгоспах і прив’язували спеціальними шнурочками, після чого повертали назад. Форель не постраждала.

6. Ріка питання. Нічогенька німфочка

Ще одна майже класика.
Це історія про хлопця, якому набридли батьківські успіхи в нахлисті, тож він покидає рідну домівку, живе біля ріки, продає мухи і знаходить свою німфу.
Вона може і оголеною стрибнути у річку за вудкою, яку поцупила риба. Фільм, чесно кажучи, так собі, але нахлист там – тема номер один.
Хто не бачив – можна разок глянути. В оригіналі фільм 2010 року зветься The River Why.

Чергова вилазка в Карпати видалася ще важчою, аніж попередня. Цього разу вирушив в гори з двома Володимирами Судуками – одним старшим і одним молодшим. Рибалили ми на різних ріках і в різних точках, однак розговорити рибу змогли лише в одній точці – на всіх інших достукатися до харіуса було украй важко, може через зміну погоди та тискові стрибки, а може через високу воду. Як би там не було, риба «морозилася».

Із тих, кого мені вдалося довести до підсака, двоє упіймалися на сухого ред-тага із фіолетовим тілом, один спокусився на хекловий варіант червоно-чорної німфи, ще один на підвісного світлофора в зелених тонах. Тобто якоїсь чіткої систематичності не простежувалося. Володя-старший під вечір упіймав харіуса на німфового ред-тага.

Приємною була зустріч із Сашком та його сімейством. Коли вже так лило, що не залишилося сухого місця, він залишився на ріці і у підсумку, до двох яльців, додав одну форельку та двох клеників, яких упіймав на мокрого ред-тага.

А взагалі, умови для риболовлі були не надто комфортними. Ще до дощу доволі сильно вітрило, що практично унеможливлювало якісну проводку німф. Довелося користуватися послугами шнура з певними модифікаціями, якими я, чесно кажучи, не дуже задоволений. Але і така трудова мандрівка все-одно принесла чимало позитивних емоцій, особливо, вечеря під дощем.

З одного боку добре, що вода в річках є. Можна сподіватися, що такої посухи як торік не буде. Але порівняно з попередніми сезонами, відчувається, що риби стало менше…