Блог двох мухарів

Як і в попережній оповіді, поїхали ми утрьох в гори. В принципі, як і тоді, нічим особливим ми не розжилися. Брудні ріки з рибою, чисті риби без риби. Ловити було складно, але виручала “сирітка”, на яку я зловив 7 з 8 харіусів. Міша на “шоколадки” узяв двох, а Сергій таки видурив одного на суху – вперся і цілий день відмовлявся від німфи. До вашої уваги фото з засніжених Карпат.

І в якості бонусу. Нприкінці нашої мандрівки трапилося нам те, чого ніхто раніше не бачив.

Підпис до фото: Дві німфи. У пошуках харіуса. 30-сантиметрового 🙂

Бабине літо видалося дуже коротким – ніхто навіть не встиг ним як слід потішитися. На зміну літаючим павутинкам та останнім теплим променям на жовтувато-червоним деревам прийшли бридкий дощ, сильний вітер і свинцевого кольору небо. Правда, на неділю прогноз погоди обіцяв трохи кращі умови, принаймні без дощу.

Отже, їдемо в гори разом з Мішою і Сергієм, кожен зі своїми тараканами в голові. Плануємо знайти чисту воду, хоча знаємо, зробити це буде складно, адже напередодні на Сколівщині опадів не бракувало. І все ж маємо в запасі кілька варіантів, звісно, не беручи до уваги потічки – краще вже в мутняку ловити, аніж турбувати форель.

Як і прогнозувалося, більшість рік каламутні, треба їхати значно вище, аби уникнути коричневих приток. З’їзд із траси, кілька кілометрів ям і жвава дискусія про те, чи доцільно будувати нову церкву навпроти старої, якщо дорога знаходиться у просто таки жалюгідному стані.
Та нехай вже, ще трохи і ми зупиняємося біля широкої ріки, яка на перший погляд прозора і висока. Сергій монтує «четвірку» із сухими – для вітряної погоди те, що треба. Я зі звичною німфовою трійкою. Міша теж ловитиме на німфу – якраз прилаштовує французький підлісок і копирсається в моїх флайбоксах (каже, що взимку почне створювати свої).
Сергій одразу ж пробиває на предмет харіуса найближчий перекат, ми з Мішею спускаємося трішки нижче. Вода висока, ходити не просто, але перші закиди дають зрозуміти, що на жор ми або спізнилися, або зарано приїхали. Усі «точки» де гіпотетично мав би стояти харіус пустували, тож я почав рухатися нижче, до впадіння невеликого потічка, який після дощів суттєво розлився і тепер поповнював ріку бурхливою, насиченою киснем, водою.
Але коли на впадінні я не отримав бодай одного удару, зрозумів, що справи геть кепські. З мухами я не міг не вгадати – «сирітка» працює безвідмовно, принаймні, вона мене ще не підводила. Спробував пройти до середини, на бурхливі ділянки, але повернувся і правильно зробив, як виявилося. Почав триматися прибережної зони, подумав, що якщо рибу і можна десь знайти, то тільки там, де спокійніше. Врешті, після чергової проводки, коли мухи повністю випрямилися, узяв невеликий харіус, який неабияк мене потішив. Узяв він, ясна річ, на «сирітку».

Якраз з-за хмар вийшло сонце, а в кількох метрах від мене за чимось невидимим плюхнувся розцяткований плавник. От воно що, певно Сергій вже натрощив пиря на суху… У мене в кишені була котушка для сухариків, але я вирішив не поспішати. До титанового колечка німфового індикатора приладнав 10-сантиметровий повідець із сірим емерджером з оранжевим вершечком із CDC. Перша ж проводка увінчалася успіхом – той самий стрибун вхопив муху і дав мені трохи жару.
На суху муху я мав ще кілька виходів, при чому харіус ледь не засмоктував її до рота, але в останній момент відпускав. Нічого не змінювалося після зміни приманки – вихід, поцілунок і втеча. Ну й нехай. Невдовзі я виманив ще двох харіусів на «сирітку», а Міша, який не мав жодного удару на протилежному березі, таки виманив на впадінні струмка маленьку форельку.
Дзвонимо до Сергія – один харіус на суху, словом, справи кепські. Я вже грішним ділом подумав, що в суботу в селі весілля, може треба було риби, а ріка через дорогу.
Не знаю, я вже не вірю у те, що риба не харчується. Я вірю у те, що наш народ ні перед чим не зупиниться… Дуже хочу помилятися, дуже хочу. А от такі кілограмові «трофеї» ловити не хочу.
Ще раз дякую селянам за розбиті пляшки на березі і цю залізяку на дні. Місце не туристичне – усе це справа рук місцевих жителів, які будують нову церкву і їздять по вбитій дорозі.

Пропоную колегам переїхати вище, в надії на те, що там спокійніше. Воно так і виявилося, але річка почала мутніти. Коли ми вийшли до води, то дна практично не було видно. Лише де-не-де траплялися пригожі ділянки. Сергій на суху практично одразу ж розловився, потім упіймав ще одного. Я вирішив перейти річку і йти за ним, в надії на те, що він мені щось та й залишив.
Як виявилося, Сергій, добра душа, залишив мені трьох пружних і сильних красенів, з якими можна було поборотися. Але нижче, на не менш перспективних місцях, мене чекали суцільні обломи. Не знаю, як це пояснити, але, очевидно, погода, стан та колір води наклали свій відбиток на раціон харіуса, який мало того, що стояв дуже локалізовано, ще й виявився надзвичайно селективним у плані мух.

У мене розболілася права, робоча, рука. Стало лячно, бо не міг виконати повноцінний закид німф. Лівою рибалити якось не доводилося, тож я намагався уникати різких рухів. Міша теж трохи замахався – йому відверто не щастило. Врешті-решт, я упіймав ще одного пиря на ред-тага авторства Дмитра Петруняка, і на цьому вирішив припинити.
Вісім харіусів – один з найслабших показників в цьому році, якщо взагалі не найслабший. Правда Сергій, який пішов вверх по течії, зумів витягнути рибу дня – доволі крупного харіуса, якого довелося ще кілька хвилин відкачувати.

Словом, ми вмовили Сергія проїхатися трішки нижче, аби ми з Мішею скочили на розвідку до лісу, на гриби, а він тим часом зміг би порибалити на новому для себе місці. З грибами нічого не вийде – це я подумав щойно зайшов до лісу, а от Міша виявився більш цілеспрямований і видряпався на саму гору, хоч я і намагався його переконати у тому, що це марна справа.
Зате ми з Сергієм добряче пореготали з нього, коли він ледь живий скотився з тої гори. Сергій, до речі, так і не знайшов харіуса, зате я сидів на пеньку і дивився живе кіно – сонце поволі заходило за гори, десь хаотично махала крилами білява одноденка, а серед ріки стояв хлопчина, який з азартом та завзяттям, хвацько кидав шнура то вліво, то вправо.
Словом, ще один нахлистовий день, не схожий на інші, опинився у нашій скарбничці. Зробимо з нього висновки, опрацюємо помилки і можливо наступного разу, коли потрапимо на високу воду, вже підійдемо до риболовлі із новими та цікавими думками.
Гарного усім дня…

Свідомі мешканці Закарпаття виявили порушника рибного спокою на території заповідника Кевелівського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, поблизу селища Ясіня. 

З місця події працівники міліції вилучили незаконно здобуту рибу (окрім 14 штук харіуса, що занесений до Червоної книги, браконьєр зловив 60 штук форелі в період її нересту) та речі, якими користувався чоловік під час риболовлі. Риба передана працівникам Кевелівського ПНДВ КБЗ та випущена в потік Кевелів.

Як повідомив заступник начальника Рахівського райвідділу міліції Мирослав Вішован, за фактом незаконної риболовлі слідчий Микола Жуківський розпочав кримінальне провадження за ч.1 ст.249 Кримінального кодексу України. Такі дії караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

За матеріалами mukachevo.net та transkarpathianews.net

Однієї погожої ночі зібралися Арсен, Ганка, Ростик, Ваня і Михайло, та вирушили на риби, а точніше на Сян. Дорога до кордону була швидкою, оскільки за кермом сидів «Шумахер» Арсен та і було про що погомоніти. Кордон на диво теж пройшли швидко, як доїхали так і пройшли. Проїхавши десяток км від кордону зупинилися на острівці шопінгу Bedronka, Castorma, MediaMark.., дещо перекусивши, попивши кави рушили далі за маршрутом, який пролягав крізь рівнини та серпантини, які ласкаво називали «ковбаски» і від яких нас спасали льодяники від Арсена у вигляді дюшесом та барбарисок.

До річки прибули о 04:30 в бойовому дусі і одразу прийнялися облаштовувати свій фінський будиночок – почепивши на нього вогники та витягувати пожитки, які нам люб’язно спакували дружини і матері. Хочу відмітити, що дружина  Арсена приготувала чудесні канапе, від яких всі волочилися. Трохи попоївши та «дребилизнувши» коньяку для розігріву хтось почав подумувати про сон, а хто про crazy night fly fishing. Що одне, що друге діло не дуже давалося  і тут прийшов світанок – гайда до води. Ростик із Арсеном вниз по течії, а Ганка, Іван та я залишилися біля «Віати». Я все таки вирішив перекусити сухаря, а колеги німфанути, однак кльов був кволий – «нічого асобенного», крім того нас чекала ще одна несподіванка – машини зі щебенем, трактори, які каламутили воду і проїжджали повз наші ділянки для спорудження чогось не відомого (як на мене то неподобство зі сторони Павела, міг би попередити). Хоча як я потім помітив, що рибу то не лякало на чистих ділянках води. Ми з Іваном  піднялися ще вище по течії, бо побачили, що там харіус почав робити свічки. На цій ділянці трохи застрягли надовго виманюючи того «красавца», але безрезультативно, мабуть течія була за повільною і потрібно було бути надто обережним, а можливо не підібрали сухарики.

Ще трохи половивши нас гукнув Ростик, що потрібно їхати по ліцензії до Павела і він покаже нам «райський куток». При зустрічі ми купили ліцензії і нам показав місцину де ми б мали відловитися і тут я зрозумів основне «Чому на південному заході є риба а на півдні її нема» так як Павел упіймав на гарячому спінінгіста і штрафанув його всього-на-всього на 5000 plz, помноживши цю суму на курс до гривні, я зрозумів, що можна скупити весь «Ашан» з рибою.

Першим зійшов Арсен на воду і в нього почалося «шальонство» – харіуси вилітали один за одним і у нас всіх, теж від побаченого. Потім по заказу пішов «мутняк» і кльов просто зник, відповідно ми розбрелися в різні сторони хто куди. Через деякий час краєм ока побачив, що Ростик почав підчепляти монстрів на мокру мушку, а вони почали сходити, при тому всьому Ростик бажав їм щасливої дороги)))). Кльов то був, то пропадав з приходом мутняка, що Арсена направило в нокдаун і він пішов спати, так як його чекала не легка дорога. Побродивши по річці і вловивши парочку форелей на мушки, які надав мені Ростислав, я вирішив змінити їх на куплену у Петруняка AC/DC Klinkhamer  Black і тут мене поперло: одну за одною я витягнув 2 форелі на 30 та одну на 23, що мене ввело у шальонство. Але як завжди гарний старт супроводжується «печалькою», так як цю мушку я втратив при останній форелі у підсаку. На цій ділянці я ще побачив дві рибини, які кидалися за мушками, але мої послідуючі приманки не давали результату, та і Ростик почав гукати «додому», щоб переїхати на «Ельдорадо». Зійшовши на воду на цій ділянці у мене вже не було настрою ловити, хоча одна форельна взяла під ногами та зійшла, а інша просто зійшла. Ростик мене підбивав на німфування, але у мене вже не було настрою, хоча він з Іваном не погано відловлювалися.

Десь ще до 1,5 години порибалили, скрутилися, поїли та поїхали додому. На кордоні нас очікував прихований сюрприз у вигляді т-я-г-у-ч-к-и після польського кордону, але Іван вирішив піти до митників, щоб вони нас пропустили, бо він запізнювався на потяг і о, Чудо, нас послухали і поза чергою пропустили. Після проходження всіх процедур до роботи приступив «Шумахер» і десь за годину долетіли на боліді додому.

Підсумовуючи вищеописане, на мене того разу Сян справив більше вражень ніж попереднього, оскільки я відчув силу риби, яку, на жаль, у нас важко зустріти, хоча все необхідне природа створила. Тож бережіть природу нашу – матінку вашу))).

Автор: Михайло Швець, спеціально для Блогу

Минулого року, наприкінці листопада, я їхав на Сян з простою думкою – просто половити рибу, відволіктися від буденності і рутини. Натомість, я потрапив на справжній жор риби, і відловився так, як ніколи раніше. То була спонтанна мандрівка, що обмежилася двома днями планування. Цього разу ми планували усе кілька місяців, з нетерпінням дивилися на календар, розробляли схеми маршрутів, бюджет тощо.
Ми були на 100 % переконані, що потрапимо просто в нахлистовий рай. Усе було за нас – безхмарне небо над головою, жовтогарячі барви осіннього Сяну, низька і чиста вода. Навіть ліцензії, яких, якби не втручання Юри Гудзя, ми б не бачили, як своїх носів. Усе обіцяло нам шедевральну картину маслом з трофеями у підсаках. Але, як це частенько трапляється, доля намалювала нам іншу відому картину, авторства Ільї Рєпіна. 

Як вже писав Арсен, після кількох хвилин порожніх проводок, я справді сказав: «Рибалка буде дуже важкою». Попри ідеальні умови, риба годувалася дуже неохоче, як на цю річку і такий час. Тому треба було присвятити трохи часу своїм коробкам і вибрати адекватну муху. Причому мова тут йде не про тип приманки, а про її вагу. Це було складно, адже Сян був доволі мілким, отже крупні мухи можна було одразу сховати подалі. Відповідно, залишалися німфи середнього та дрібного розмірів, яким необхідні були доволі тонкі повідки. Ловити на Сяні повідками 0,10 напрочуд ризиковано, тож довелося ставити 0,12. Зважаючи на велику кількість трави на дні, німфи з вольфрамовими голівками понад 2,5 міліметрів, могли принести участь лише на виключно кам’янистих ділянках. На інші території треба було ставити щось менше, аби уникати контактів з водоростями. У свою чергу, зовсім дрібні німфи серйозно ускладнювали процес. По-перше, закинути їх французьким підліском не так вже й просто, адже вони практично не мають ваги. Будь-який вітерець одразу ж відносив їх подалі від обраного місця. А закидати треба було далеко, адже в такій мілкій та чистій воді, під ногами рибу не зловиш. Французький спосіб практично не відрізнявся від ловлі на суху мушку – так само треба було виконувати петлю, при чому, не рідко в горизонтальній площині, аби пробити вітер.

Щодо типу, то я одразу ж промахнувся із cassed caddis – його риба ігнорувала. Зате спрацював доволі оригінальний підвісний фезентейл на шрімпівському гачку №16 із сріблястою латунною 2-міліметровою голівкою. Його особливість полягала в неестетично-намазюканій палітрі кольорів. Перо фазана було сіро-коричневим, обмотка червоним дротом, а торракс був із яскраво-зеленого спектрадаббінгу. Однак саме на цю німфу мені вдалося розловитися на вільному від трави перекаті. За кілька хвилин я упіймав там чотирьох харіусів та двох форелей, при чому ловилася риба виключно там, інші території мені відмовляли. Я не знаю, як це пояснити, бо раніше з такими «приколами» не стикався. Раніше у мене риба ловилася всюди і практично на все.

Коли пішов мутняк від вантажівок, я подумав, що це шанс на крупну рибу. Але знову помилився. Під час забруднення води і в час, коли вона не очищалася, риба не ловилася взагалі, протягом цілого дня, хіба, за кількома винятками. А мутняк нас переслідував регулярно і чесно кажучи втомлював своїм виглядом. Як на мене, то проведення ремонтних робіт на ріці в час нересту форелі і в час, коли на Сян приїздить найбільше нахлистовиків, є, щонайменше, некоректним. Десь це можна назвати і неповагою до спортсменів. Якби ми знали про ці роботи, то всерйоз обдумали можливий перенос мандрівки. Все ж ми готувалися до чистої води.

Коли ми переїхали до колонії для неповнолітніх, що видалася мені колишнім концтабором, стражник ловіска Павел при нас затримав порушника – спінінгіста із коробкою воблерів та блешень. Молодий хлопчина, очевидно, сподівався, що в кущах його ніхто не побачить, але не прорахував приїзду групи українських нахлистовиків, яких треба було відвести кудись, не їздять вантажівки. Тепер на нього чекає суд і штраф у вигляді 5 тисяч злотих (понад 20 тисяч гривень). Його щастя, що рибу він ще не встиг упіймати. Якби поруч лежала форель – штраф був би куди вищим. А спінінг та коробка з приманками передадуть в дитячий будинок – може, хтось із сиріт захоче рибалити, тож буде на що.

Павел поїхав, а поки я наново складав усі свої вудки, Арсен встиг на суху зловити кілька гарних харіусів. У мене на суху не ловилося нічого хвилин із 20. Врешті-решт я таки виманив гарну форель, після чого вирішив, що час спробувати половити на мокру. І тут, нарешті, не помилився. Фантазійна імітація суміші оранжевих курячих та скромно-сірих куріпчиних пір’їн почала регулярно приносити такі бажані удари. Брала переважно форель, при чому не рідко в момент, коли муха просто падала на воду і ще не встигала втопитися.
Мав нагоду поборотися із крупними екземплярами. Один з них просто втупився в дно і не дав мені можливості зробити бодай один оберт шпулі. Довелося підходити до риби самому, але десь я певно дав слабину і залишився з носом. Практично одразу ж узяла ще одна така ж рибина, але тут усе закінчилося доволі швидко і безболісно – вона просто обірвала муху.

Щойно я поставив ідентичну модель, як ми знову опинилися по коліна в болоті. Риба перестала харчуватися і ми вже навіть не могли бачити її на дні, як це було раніше. Після обіду я знову узявся за німфи і пішов протилежним берегом, там вода була куди чистішою. Оскільки переді мною була швидка вода без трави на дні, я вирішив половити на «сирітки» з 3,5-міліметровою вольфрамовою голівкою. Практично одразу ж узяв хорошу форель, потім ще кілька. Але знову ж таки, як і зранку, риба скупчилася на одній території, натомість на іншій її не було, або вона з певних причин відмовлялася від німфи. Непогано тримався і Іван Повхан, який знайшов дуже хороше місце з швидкою і глибокою водою. Він зміг показати значно кращі результати, аніж зранку, коли риба була дуже вередливою.

Відклавши німфову вудку, я узяв до рук суху, але вирішив трішки її підшаманити. Приладнав додатковий повідець і прив’язав дві сухі мушки – одного «хрущика» на 14-у номері, а поруч зовсім крихітну «соплю» – кілька борідок CDC dun прив’язані до гачка трьома витками нитки. Звісно, що меншу мушку я не бачив, але це було не так вже й обов’язково, адже я міг слідкувати за нею за допомогою більшої сідісішки. Такий метод був доволі успішний, але знову ж таки, чомусь на одній території. Цікаво, що форель і харіус атакували саме «соплю», натомість більшу муху не чіпали.

Зрештою, я запропонував переїхати вверх по течії, заодно можна буде побачити інші місця та довідатися про нові маршрути. З допомогою місцевого населення виїхали на дорогу, що вела до Сяну в районі Ельдорадо, але з іншого берега. На той час у мене в активі було в районі 25 риб (кожен з нас вів нехитрий підрахунок), а для OS це дуже слабий показник. До того ж їхній розмір справді не перевищував 40 сантиметрів.

Я дуже сподівався, що вечір, який впевнено хилив сонце до заходу, подарує нам бодай щось вартісне. Подарував, але лише кількісно. На новому місці, нижче Ельдорадо, я упіймав 17 риб, усі на маленьку німфу, з червоним тораксом із нитки. Зрештою, мені її обірвала риба, яка узяла на бистрині між двох каменів. Але запам’яталося мені не це, а те, як форель кинулася на мою німфу під час проводки на мілині. Просто незабутнє видовище…

Трофеї залишилися в водах Сяну. Ми почали збиратися і рахувати, хто що наловив. Ми з Іваном отримали приблизно однакові результати, десь по 40 риб на брата. Трохи менше було в Арсена, але він переконував, що причина тому – денний сон в машині. Віримо на слово. Ганна цього разу не стала королевою Сяну – буває і таке, нічого не поробиш. А час Міші ще прийде, нікуди він не дінеться. Нехай зараз він обмежився п’ятьма форелями, але отримав хороший досвід і зможе провести повноцінну роботу над помилками.

Я не можу сказати, що Сян мене розчарував. Взагалі, звинувачувати річку – це дешева відмазка. Себе розчарував я сам, тим, що не підібрав правильних мух на крупну рибу і не розкусив, де вона сидить, що їсть. Це мої проблеми і більше нічиї. Сонячні плями, магнітні бурі, підземні поштовхи і навіть регулярна каламутність води – це не причини. Шкодую хіба за тим, що, мабуть, не потраплю на Сян наприкінці листопада, як торік.
Але зроблю висновки зі своїх помилок і спробую наступного року, коли знову потраплю на Сян, не розчаруватися у собі.