Блог двох мухарів

Дворазовий чемпіон України Степан Чех здорово відловився на вихідних – йому вдалося витягнути ось такого жереха. Сказати скільки в ньому сантиметрів чи кілограмів важкувато, але на око видно, що дуже навіть не мало. За словами Степана, побачив бекінг на котушці, а сам жерех спокусився на рудого вулі-баггера. Можна зауважити, що це далеко не перший жерех зловлений Чехом, але, мабуть, найбільший за розміром.
Тож вітаємо Степана із трофеєм!

Дорогі друзі і брати по захопленню! Нещодавно, на чемпіонаті України, усі ми зробили добру справу – відмовилися від особистих призів на користь української армії, зібрали гроші і передали їх у руки надійних людей. Оскільки війна не закінчується, ми можемо продовжити це починання. Для цього запрошую усіх зібратися в четвер, 4 вересня, у селі Вучкове, що в Міжгірському районі Закарпатської області і взяти участь в другому турнірі “Кубок сухої мушки”.

Минулого року зусиллями закарпатських нахлистовиків та інтузіастів, ці змагання були справжнім святом – приїхало багато гостей, так само багато було учасників. Зараз час змінився, країна живе в стані війни, але це не означає, що ми повинні триматися поодинці. Навпаки, коли ми разом, то стаємо сильнішими. І ми знову зможемо зібрати кошти на потреби нашої армії. “Якщо народ відмовляється годувати свою армію, то буде годувати чужу” – ця фраза вже усім нам знайома, але не втрачає своєї актуальності.

Щодо самих змагань, то про правила, мабуть, нагадувати нема потреби, усі їх і так прекрасно знають. Якщо участь в змаганнях хочуть взяти новачки – ласкаво просимо. На місці усе пояснимо та розкажемо. Також у нас буде нововведення – зусиллями Олега Степаненка у Вучковому залишилися мірила, за допомогою яких можна буде поміряти рибу. Зараз вода холодна, відповідно, ми, сподіваюся, не заподіємо рибі шкоди, коли будемо її оцінювати.

Тож давайте зберемося усією дружньою компанією на березі Ріки. Поспілкуємося, посмакуємо дзями у виконанні закарпатських майстрів, наберемося нових навичок і спробуємо себе показати. У цьому турнірі перемога – не головне. Головне те, що ми зустрінемося і зможемо допомогти тим, кому це зараз дуже необхідно. Слава Україні!

Сама ідея поїхати на рибалку за кордон виникла досить спонтанно і що я зауважив, власне, спонтанні рибалки є найрезультативнішими. Буквально доба від’єднювала наші вейдерси від змочення водою річки Сян. Але цю добу ми провели не даремно; я перебирав спінінгові приманки і типи спінінгів, а тато в’язав різні німфочки і сухаріки, які йому порекомендував напередодні Ростик. Sinoptic.ua обіцяв негоду, трішки сонця і знову негоду, але для форелі – це супер, тому навіть не розчаровувались.

Подорож планувалась на тиждень часу, чотири дні з яких заплановувались на повноцінну рибалку. В понеділок перетнувши з деякими «оказіями» кордон Смільниця- Крощенко ми успішно добрались до села Orelec, де напередодні забронювали агрооселю. Правда оказії на кордоні були приємні, митник перевіряв наші снасті з такою цікавістю, що довелося показувати і станок, і вудилище, і мушки, і багато різних гаджетів. Одним словом, тест на правдивість хобі був успішно пройдений! Так от, прибувши і поселившись в садибі, ми поїхали в село Stara Wieś до рибінспектора Певела за ліцензіями та заодне подивитись на Сян.
Ну що можу сказати, Сян мене вразив: широкий, в міру швидкий, змінна фактура дна, і типи рослин на дні. От був би я форелю, раєм вважав би саме річку Сян. І ще тато з полегшенням видихнув – не пригодяться нам навики карпатського альпінізму. Вечір понеділка був проведений за бокалом хорошого вина і… станком з мушками, ми готувались до великої гри – тато по нахлисту, я по спінінгу…

Наступного ранку прокинулись о пів на четверту ранку, а на вулиці люрає дощ… За кавою обговорюємо локацію ловлі і тато вибирає ділянку OS (odcinek specjalny) в районі села Stara Wieś, а я вибраdв місце на 10 км нижче села Stara Wieś – впадіння річки Hoczawka в Сян. До мого місця ловлі від хати – 25 км, а до татового ще 10. Планувалось ловити до 13:00 і після 15:30 до вечора, ну що, по-конях!
Приїхавши на злиття мене вразила цікава картина.Hoczawka – мутне амерікано, а Сян досить чистий і що головне – чіткий кордон після досить потужного перекату, на якому 100% хижак мав чекати свою жертву. На злитті двох річок вода по коліна з пулами по груди, багато розкиданих перекатів і кордон мутної і чистої води тягнувся біля лівого берега. Щоб довго не розписувати спіннінгові перепетії (Ростик буде злитись) після третього закиду я взяв Головатицю на око більше 60 см, саме на кордоні двох річок, але зважаючи на делікатність снасті, вона в мене зійшла перед самим підсаком, запутавшись і успішно вивернувшись.
Я не розчарувуюсь, тому що дістав просто неймовірну порцію адреналіну, зіграв фактор неочікуваності, підказки «досвідчених» нахлистовиків, які ловили рядом, як правильно виважувати рибу спінінгісту…

За перший день рибалки я зловив орієнтовно 40 форелей більше 20 см, дві з них на 35 та 32 см, та одного харіуса. Також мене порадувало знайомство з класним нахлистовиком Робертом, який витягнув пстронга більше 50 см і на радощах розказав про багато цікавих місць для рибалки в Бещадах. В тата було набагато веселіше. Зранку в нього почало клювати практично зразу… Спочатку, до обіду, ловив на «француза».
Найбільш ефективні німфи – золота, срібна голівки; тіло шоколад або рижий; торакс оранжевий, коричневий; чорний даббінг. Розміри гачків 16, 18. До обіду, після 60 форелей банально втратився лік. Харіусів переловилося більше 20, троє з них були біля 30 см. Декілька монстро-пстронгів порвали снасть… Як сказав колись один мухар – «шаленьство». Після обіду сирість давала про себе знати, стало холодно, враховуючи те що вода в Сяні за температурою однакова як і літом так зимою.
Тато продовжував обловлювати пули на сухаріки, і йому вдалося видурити ще з десяток форелей. Найефективнішими були «хрущики» кольору dun. Після смачної вечері в місцевому ресторанчику, вечір вівторка ми провели за кухлями пива і… станком з мушками та моїми японськими іграшками.

В середу зранку ми відловились гірше ніж у вівторок через коливання атмосферного тиску, проте мені вдалось видурити біля двадцяти форелей достойного розміру, але не рекордних, в тата аналогічна ситуація – ловилось гірше, зате більше харіуса.
До обіду прекрасно працювали німфи тільки з срібною голівкою, оранжевий торакс, тіло темне. А ввечері – оранжевий CDC, та оранжеве тіло CDC dun із оранжевим передом. День видався цікавим і неодноманітним враховуючи те, що я скупався по шию – стерлася войлочна підошва на черевиках.

Наступні два дні ми відпочивали і їздили по околиці в різні цікаві місця. Деякі з них запам’ятались найбільше – село Polanczyk та катання на човні по озеру Solina, годування двадцяти кілограмових коропів з дамби Солінського озера, які з’їдали по скибці хліба відразу, фестиваль пива у селі Chmel, ранчо «U Prezesa» та багато іншого, цікавого…
Але морально ми були на Сяні, ловили плямистих, відпускали красунь, отримували массу щепетливих відчуттів, доз чи то адреналіну, чи морфіну, неважливо…

В суботу наша пісня продовжилась, але на іншій ділянці річки, де ми мали можливість рибачити разом.У мене форелі, харіуси, знайшов декілька пулів з достатньо дорослою форелю, перекат з харіусами, розловив багато приманок, на які в Карпатах не було сенсу ловити.
В тата ситуація була кращою, брали досить порядні харіуси на німфи зі срібною голівкою малого розміру, а ввечері на «хрущика».

В неділю зранку тато дав ідею присвятити рибалці цілий день, і позмагатись в уловистості двох типів техніки вудіння риби. Зранку, тато вийшов вперед, мені не вдалося підібрати робочу універсальну приманку, але після обіду за 35 хвилин, вдалось зловити 28 форелей маленького розміру, але дві з них були під 30 см.
Також порадувала невелика краснопірка (яка, не виключено, була голавлем – Ред.).
В тата працювала німфа з золотою голівкою та рожевим тораксом, темне тіло. До вильоту хрущика фаворитом був ред-таг, що теж трохи дивно.

Наступного ранку ми поїхали назад додому. Досвід набутий на Сяні заставив нас стикнутись з новими типами поведінки форелі, особисто я, дійшов висновку, що на Сяні працюють більше 70% теорій наведених в риболовних методиках.
Я розловив багато приманок, тато вдосконалював нахлистові навики, що в свою чергу додало пункт в майстерності. Скажу чесно, як патріот своєї держави, їхав з сумом, аналізуючи, проводячи паралелі… Хочу на старості, що б в Полтві плавали карасі, хочу, щоб головатиця після кожного закиду рвала мої снасті, хочу знаходити на дні наших річок тільки речі, які загубили рибаки, а не тонни відходів.
Бережіть природу, вона в нас єдина!

З повагою, Сава Маркіян, спеціально для Блогу 

От люблю я каламутну воду і все тут. У чистій воді зловити рибу значно простіше – поставив собі шоколадки чи фезентейли і йдеш від перекату до перекату, але це не пошуки харіуса, а просто відпочинок. Це класно, звичайно, але десь притуплює нахлистові інстинкти і не допомагає в розвитку. Хоча, зізнаюся, коли ми з Арсеном вирушали о п’ятій ранку зі Львова, мені не хотілося напружуватися. Ми мали намір просто відпочити, походити по ріці, щось там упіймати і поїхати додому. Але нарвалися на мутняк.

Вже в самому Стрию, під першими світанковими проблисками, ми помітили, що ріка має характерне коричневе забарвлення. Дорогою до гір нічого не змінилося: виявилося, що усі річки брудні. Але ж не вертатися додому через такі маленькі клопоти. Зупиняємося на одному з наших улюблених місць і починаємо шукати харіуса. За годину часу його знайшов лише Арсен, мені ж зрідка траплялася лише бистрянка. Із розумінням того, щоб без бодай краплини чистої води, щось упіймати не вдасться, змінюємо дислокацію і чимчикуємо вище, до впадіння струмка.
Струмок, як завжди чистий, але зважаючи на туристичні ванни, до ріки потрапляє зовсім слабий струмінь чистоти. Вже потім я трішки розвалив цю «ванну», щоб мати менше роботи восени – це необхідно буде зробити аби та форель, що залишилася в ріці, змогла піднятися на нерест.

Зійшовши до води, затіваємо з Арсеном суперечку. На мій погляд, риба стоїть лише у двох місцях на цій території, на його – ще й біля великого каменя, де течія повільна, а вода трохи чистіша, ніж на основній течії. Б’ємося об заклад на пиво і розходимося на пару метрів, аби один одному не заважати. «Рахуються форелі, харіус, голавль, подуст, марена» – сказав я Арсену, який вже намагався знайти там бистрянку.
Я стараюся закинути свою традиційну для непевних рік оснастку (дві німфи і підвісний сухарик-розвідник) у найчистіше місце і за якихось кілька секунд на суху виходить красень-харіус, який повільно виплив з глибини. У той же час Арсен з криком переможця, біжить до мене, тримаючи яльця. Поки Арсен робить мені знимку (вода холодна, тож я ризикнув помацати рибу), у нас виникає чергова суперечка. Ялець – не бистрянка, але й риба, за чемпіонатними стандартами, не бальна. Вирішуємо завершити спір внічию.

Поки Арсен пробував зловити біля каменя ще щось, я витягаю з межі чистої та брудної води ще двох пирів, одного з них – на суху. Арсен плюнув на німфу і пішов за сухою вудкою. Тим часом я знайшов ще одного-двох харіусів, які регулярно виходили на суху, але її не брали. Я вирішую залишитися на брудній ріці, натомість Арсен йде знайомитися з потічком, на якому ще ніколи не ловив. Мені залишається коричневий потік і розуміння того, що знайти тут рибу буде надзвичайно складно. Усе ж одного харіуса таки вдалося витягнути, але цікавіше інше.

Трохи вище потоку є глибша ділянка з досить повільною течією, що переходить в короткий перекат. Чомусь мені здалося, що там мала б сидіти марена або щось в тому роді. З коробочки витягнув крупного класичного фезентейла, на якого ловив вже і харіуса, і клена, і форель, і ту ж таки марену. Цікаво, що колись я страшенно плювався на ці мушки, розхвалюючи карпатського фезентайла. А справа вся в кривих руках, а не в поганій мушці. Після кількох проводок відчув удар і в підсак заплила форель – остання риба, яку я сподівався тут знайти.

Безрезультатно провівши решту часу на ріці, повернувся задоволений Арсен, який класно відловився на суху мушку. Ще трішки часу ми провели у затінку струмка, після чого вирішили відвідати одну відому базу з «райдужним» озером. Ціна райдужки там становить 140 гривень за кілограм – доволі недешево. Однак ми озброїлися вудками зі стрімерами і зайшли на містки до озерця. Я поставив доволі крупний білий стрімер з 5,5-міліметровою золотою вольфрамовою голівкою. Кілька варіантів стріпів і є перший удар, правда, якийсь кволий. Риба навіть не борсалася, а байдуже виплила на поверхню.
За правилами закладу, випускати її не можна, тож райдужка опинилася у відрі. От тільки мене непокоїла думка про те, що на стрімер може сісти щось крупніше, а везти додому більше одної риби я наміру не мав. Так і сталося, після чергової проводки узяла райдужка пристойного розміру. Не знаю, що там по вазі, але мала вона десь в районі 45 сантиметрів, а ще була добряче вгодованою, на казенному комбікормі. І що ви думаєте? Хоч би метр шнура, зараза, стягнула! Здавалося, що я тягну не рибу, а бревно. На щастя, вона примудрилася зійти з безбородого стрімера.

Загалом, можна сказати, що ловити райдужку в озері – найнудніше нахлистове заняття. Тобто воно набагато ефективніше за сидіння з поплавцевою вудкою, але все одно нудне. Загалом ми з Арсеном закинули до відра п’ять рибин і пішли їх важити: вийшло півтора кілограми.

І отут я собі подумав. Дехто з нахлистового середовища пропонує проводити змагання по запущеній райдужці. Але якщо до цього дійде, то я точно в такому участі брати не буду. Комбікормовій рибі місце на прилавках магазинів, а не в підсаках нахлистовиків-спортсменів…

До чемпіонату готувався ще заздалегідь і леліяв цю думку кожен день. Коли дні підходили до dead-line, на жаль, почали відпадати колеги в міру різних обставин. А це Сергій, Арсен і Юра 🙁, тож ми залишилися із Ростиком один на один – звалу не було.

Значить так, вирішили тоді виїжджати 30 липня ввечері, не чекаючи наступного дня, щоб зранку можна було порибалити і «прочувствувати» річку, але по дорозі ще заїхали на Опір на вечірній кльош (сонце вже сіло за гори) – Ростик зловив харитона, а я облизня. Після півгодини ловлі ми рушили далі на Закарпаття. Дорога була хороша, без ям, а ще коли Ростик підключив «Навітел», то я почав орієнтуватися куди їхати :).

Коли ми з’їхали із Нижніх Воріт, то дорога почалася цікавішою, тобто із ямкуватістю і прийшлося бути більш зосередженим, що трішки напрягало + ніч уже була на дворі. Доїжджаючи до Вучкового Ростик рекламував ями, в які я намагався не потрапити, але як виявилося згодом, що їх полатали ще пару тижнів тому назад. На місце нашого осередку ми прибули десь о пів на першу ночі, після чого виштовхали з чорного автомобіля львівських Олега та Дмитра. Ми із ними попили трішки віскі, перекусили та й пішли спати у приміщення лісництва, так як намет розкладати було пізно та і влом. Прокинувшись зранку, ми поснідали та поїхали на одну місцину.
Колись в цю місцину можна було заїхати на Шкоді Фабії, а зараз мій Ford Fusion почав дном зачіпати грунт :(, з горем пополам добралися до місця. Розклалися і вйо на риби. Ріка виглядала велично і приховувала свої секрети, які ми згодом усвідомили.
Порибаливши кілька годин, як завжди, Ростик зловив харіусів, а я, як завжди, облизня у вигляді бистрянок та єльця, не розуміючи чому так. Під час риболові я змінив декілька мух та німф, облазив всі перспективні місця і все одно – жодного харіусаL  це мене напрягло.
Єдине що мене потішило і помилувало моє око – саламандра, якій я присвятив фото сесію. Повертаючись назад до Ростика ми обмінялися враженнями і зрозуміли що риба клює специфічно і її необхідно вичислити. Зібрали снасті і я почав виїжджати пам’ятаючи про мій заїзд, вирішивши трохи маневрувати – сів на пузо машини, і тут я зрозумів, що це The End. Трохи прогазувавши туди-назад результат був нульовий і тоді я подумав, що може ми її попхаємо – і о чудо!  Машина піддалася і ми виїхали :). Але згодом мене чекав ще один сюрприз – пробите колесо невідомим чином, яке мені на царьовому сервісі завулканізували згодом.

         Приїхавши на базу, зустрів купу незнайомих мені людей. Ближче до вечора ми всі згрупувалися в колибі де вже ці всі люди мені ставала знайоміші :(. Посиділи на 5, а Ростик на 5 з плюсом, зв’язавши при цьому в світлі ліхтариків п’яну муху, доповнюючи її диким сміхом, ніби він був під димком. Коли посиденьки з біленькою йшли до завершення, то ми пішли спати, бо зранку потрібно було змагатися. Оскільки наступного ранку вода виявилася як казав львівський Олег «Рікою Хуанхе», тобто кавово-коричневою, усі ранкові змагання перенеслися на вечір, відповідно, я змістився на ранок наступного дня. Ввечері, коли половина учасників позмагалася у каламутній водичці, на нас чекав пір на весь мір – дзяма, вишнева настоянка і ще купа смаколиків, якими нас пригощала місцева царська еліта: Михайло, Іван, Вадим та Василь.

         Зранку почалися мої перші змагання на цій Ріці. У судді мені попався самий головний цар – Михайло. Порибаливши певний відрізок часу у мене почав падати настрій, а у царя інтерес. Відповідно, він порадив мені закидати приманки у визначені місця, міняти мухи і німфи, але, на жаль, це теж не дало результату. Залишалося до закінчення мого першого етапу не багато часу і не знаю яким дивом я виловив харитончика, про що ми двоє і втішилися. Відповідно, у мене появився азарт, але він на цьому і закінчився – час вийшов і ми повернулися на базу, де на моє здивування приїхали зі Львова Володя та його син Маркіян.

Ввечері мене чекав другий етап. Але перед тим ми ще поїхали рибалити разом з Володею, Маркіяном, Ростиком та Іваном з Ужгорода на місцину, де я сів на пузо машини. На цій місцині я на кінець вичислив де стоїть харіус, вловивши одного, два зійшло і ще одного головня.
Увечері моїм суддею був Саша із Ужгорода, а пул попався Ростика – майже плесо, де він в мутняку підняв марену і трьох головнів. Ростик мені поспівчував, але дав кілька робочих німф, піднявши цим боєвий дух. Я ще мав якусь надію і вона мене не підвела, так як на цьому пулі виловив на правильні німфи два харіуса в несподіваних мені місцях.

Після завершення часу на нас знову ж таки чекав пір на весь мір від цих же дійових осіб царської еліти. Шашлики, тепер уже черешнева настоянка та інше. Під час гулянь, хтось накаркав за прозорість води на наступний день і воно збулося, – вночі пройшла конкретна злива із громом і блискавками. Прокинувшись зранку я побачив знову «Хуанхе» і він засмутив учасників, котрі мали знову ловити в болоті. Постало питання: змагатися чи не змагатися, визначати переможців чистої та брудної води і здорова конкуренція, яка переростала у жвавий диспут. Після сперечань вирішили все-таки змагатися, на що я не мав дуже охоти, бо був суддею Олега із Сваляви. Але через травму він вирішив не виходити на етап, що мене потішило – так як на вулиці було сиро і мокро, а в мене, після вчорашнього шашличка, боліла голова. Володя із Маркіяном поїхали шукати щастя на Опорі і ми попрощалися.

         Коли почало випогоджуватися на небі і в голові, я вирішив піти на струмок, що впадав в Ріку. Прибувши туди я побачив кришталеву воду, що мене дуже здивувало, бо колеги казали, що він теж буде як «Хуанхе». Розклавши вудку я почав німфувати, але через певний час зрозумів, що не варто, бо дуже чиста вода і струмок не є дуже широким та глибоким + до того всього на ньому вчора побували Дмитро та Саша. Перейшовши на суху муху і пройшовши вверх по течії я виловив маленьку форельку. Найцікавіше було те, що у неї в горлянці стирчав кусок жилки 0,3 із гачком. Операцію я їй не став робити, оскільки дуже глибоко заковтнула приманку попереднього рибалки, подумав, що раз риба ще живе – значить має вижити.
Рухаючись далі по течії вверх, у місці в кущах я все таки піймав маленького монстрика на рукоятку вудки – от тепер я отримав те що хотів, а коли побачивши ще на полянці більше десятка козарів, то зрозумів, що це мій день. Трохи ще покублившись в цих краях, рушив назад із грибами і відпущеними форельками, бо знав, що повернулися із річки «Ріка-Хуанхе» учасники і що нам пора збиратися додому.

         Так і сталося, що всі повернулися, сфотографувалися, отримали дипломи, а я навіть в загальну картинку не попавL. Ніхто не повірить, що я змагався, скажуть пив горілку і відсипався. Ми всі попрощалися обмінялися візитками «Яроша» і попхнули додому. Трохи в Міжгір’ї блуканули і нам на допомогу прийшли Михайло та Іван – скерувавши у правильне русло – місцевий ресторанчик на «чашечку кофе» у вигляді 3 «дорослих» і одного «дитячого» пива. Так добре нам сиділося-гомонілося, що нікуди не хотілося їхати, але дорога кликала. До Львова приїхали досить швидко, заскочили в Ашан, бо Ростику потрібно було скупитися. До того ж ми купили продуктів, які передали волонтерам для АТО і попхнули по домівках.

         Підсумовуючи вище описане я залишися дуже задоволений, оскільки майже 5 днів провів у Карпатах у дружній компанії по спільних інтересах, скуштував місцевих смаколиків, відчув теплий прийом господарів. Єдине, що засмутило то це погода, так як майже кожен день падав дощ, а все решта було ОК, тому маю надію, що повернуся туди на змагання по сухій мушці у вересні.

Автор тексту та фото Михайло Швець, спеціально для Блогу