До чемпіонату готувався ще заздалегідь і леліяв цю думку кожен день. Коли дні підходили до dead-line, на жаль, почали відпадати колеги в міру різних обставин. А це Сергій, Арсен і Юра 🙁, тож ми залишилися із Ростиком один на один – звалу не було.

Значить так, вирішили тоді виїжджати 30 липня ввечері, не чекаючи наступного дня, щоб зранку можна було порибалити і «прочувствувати» річку, але по дорозі ще заїхали на Опір на вечірній кльош (сонце вже сіло за гори) – Ростик зловив харитона, а я облизня. Після півгодини ловлі ми рушили далі на Закарпаття. Дорога була хороша, без ям, а ще коли Ростик підключив «Навітел», то я почав орієнтуватися куди їхати :).

Коли ми з’їхали із Нижніх Воріт, то дорога почалася цікавішою, тобто із ямкуватістю і прийшлося бути більш зосередженим, що трішки напрягало + ніч уже була на дворі. Доїжджаючи до Вучкового Ростик рекламував ями, в які я намагався не потрапити, але як виявилося згодом, що їх полатали ще пару тижнів тому назад. На місце нашого осередку ми прибули десь о пів на першу ночі, після чого виштовхали з чорного автомобіля львівських Олега та Дмитра. Ми із ними попили трішки віскі, перекусили та й пішли спати у приміщення лісництва, так як намет розкладати було пізно та і влом. Прокинувшись зранку, ми поснідали та поїхали на одну місцину.
Колись в цю місцину можна було заїхати на Шкоді Фабії, а зараз мій Ford Fusion почав дном зачіпати грунт :(, з горем пополам добралися до місця. Розклалися і вйо на риби. Ріка виглядала велично і приховувала свої секрети, які ми згодом усвідомили.
Порибаливши кілька годин, як завжди, Ростик зловив харіусів, а я, як завжди, облизня у вигляді бистрянок та єльця, не розуміючи чому так. Під час риболові я змінив декілька мух та німф, облазив всі перспективні місця і все одно – жодного харіусаL  це мене напрягло.
Єдине що мене потішило і помилувало моє око – саламандра, якій я присвятив фото сесію. Повертаючись назад до Ростика ми обмінялися враженнями і зрозуміли що риба клює специфічно і її необхідно вичислити. Зібрали снасті і я почав виїжджати пам’ятаючи про мій заїзд, вирішивши трохи маневрувати – сів на пузо машини, і тут я зрозумів, що це The End. Трохи прогазувавши туди-назад результат був нульовий і тоді я подумав, що може ми її попхаємо – і о чудо!  Машина піддалася і ми виїхали :). Але згодом мене чекав ще один сюрприз – пробите колесо невідомим чином, яке мені на царьовому сервісі завулканізували згодом.

         Приїхавши на базу, зустрів купу незнайомих мені людей. Ближче до вечора ми всі згрупувалися в колибі де вже ці всі люди мені ставала знайоміші :(. Посиділи на 5, а Ростик на 5 з плюсом, зв’язавши при цьому в світлі ліхтариків п’яну муху, доповнюючи її диким сміхом, ніби він був під димком. Коли посиденьки з біленькою йшли до завершення, то ми пішли спати, бо зранку потрібно було змагатися. Оскільки наступного ранку вода виявилася як казав львівський Олег «Рікою Хуанхе», тобто кавово-коричневою, усі ранкові змагання перенеслися на вечір, відповідно, я змістився на ранок наступного дня. Ввечері, коли половина учасників позмагалася у каламутній водичці, на нас чекав пір на весь мір – дзяма, вишнева настоянка і ще купа смаколиків, якими нас пригощала місцева царська еліта: Михайло, Іван, Вадим та Василь.

         Зранку почалися мої перші змагання на цій Ріці. У судді мені попався самий головний цар – Михайло. Порибаливши певний відрізок часу у мене почав падати настрій, а у царя інтерес. Відповідно, він порадив мені закидати приманки у визначені місця, міняти мухи і німфи, але, на жаль, це теж не дало результату. Залишалося до закінчення мого першого етапу не багато часу і не знаю яким дивом я виловив харитончика, про що ми двоє і втішилися. Відповідно, у мене появився азарт, але він на цьому і закінчився – час вийшов і ми повернулися на базу, де на моє здивування приїхали зі Львова Володя та його син Маркіян.

Ввечері мене чекав другий етап. Але перед тим ми ще поїхали рибалити разом з Володею, Маркіяном, Ростиком та Іваном з Ужгорода на місцину, де я сів на пузо машини. На цій місцині я на кінець вичислив де стоїть харіус, вловивши одного, два зійшло і ще одного головня.
Увечері моїм суддею був Саша із Ужгорода, а пул попався Ростика – майже плесо, де він в мутняку підняв марену і трьох головнів. Ростик мені поспівчував, але дав кілька робочих німф, піднявши цим боєвий дух. Я ще мав якусь надію і вона мене не підвела, так як на цьому пулі виловив на правильні німфи два харіуса в несподіваних мені місцях.

Після завершення часу на нас знову ж таки чекав пір на весь мір від цих же дійових осіб царської еліти. Шашлики, тепер уже черешнева настоянка та інше. Під час гулянь, хтось накаркав за прозорість води на наступний день і воно збулося, – вночі пройшла конкретна злива із громом і блискавками. Прокинувшись зранку я побачив знову «Хуанхе» і він засмутив учасників, котрі мали знову ловити в болоті. Постало питання: змагатися чи не змагатися, визначати переможців чистої та брудної води і здорова конкуренція, яка переростала у жвавий диспут. Після сперечань вирішили все-таки змагатися, на що я не мав дуже охоти, бо був суддею Олега із Сваляви. Але через травму він вирішив не виходити на етап, що мене потішило – так як на вулиці було сиро і мокро, а в мене, після вчорашнього шашличка, боліла голова. Володя із Маркіяном поїхали шукати щастя на Опорі і ми попрощалися.

         Коли почало випогоджуватися на небі і в голові, я вирішив піти на струмок, що впадав в Ріку. Прибувши туди я побачив кришталеву воду, що мене дуже здивувало, бо колеги казали, що він теж буде як «Хуанхе». Розклавши вудку я почав німфувати, але через певний час зрозумів, що не варто, бо дуже чиста вода і струмок не є дуже широким та глибоким + до того всього на ньому вчора побували Дмитро та Саша. Перейшовши на суху муху і пройшовши вверх по течії я виловив маленьку форельку. Найцікавіше було те, що у неї в горлянці стирчав кусок жилки 0,3 із гачком. Операцію я їй не став робити, оскільки дуже глибоко заковтнула приманку попереднього рибалки, подумав, що раз риба ще живе – значить має вижити.
Рухаючись далі по течії вверх, у місці в кущах я все таки піймав маленького монстрика на рукоятку вудки – от тепер я отримав те що хотів, а коли побачивши ще на полянці більше десятка козарів, то зрозумів, що це мій день. Трохи ще покублившись в цих краях, рушив назад із грибами і відпущеними форельками, бо знав, що повернулися із річки «Ріка-Хуанхе» учасники і що нам пора збиратися додому.

         Так і сталося, що всі повернулися, сфотографувалися, отримали дипломи, а я навіть в загальну картинку не попавL. Ніхто не повірить, що я змагався, скажуть пив горілку і відсипався. Ми всі попрощалися обмінялися візитками «Яроша» і попхнули додому. Трохи в Міжгір’ї блуканули і нам на допомогу прийшли Михайло та Іван – скерувавши у правильне русло – місцевий ресторанчик на «чашечку кофе» у вигляді 3 «дорослих» і одного «дитячого» пива. Так добре нам сиділося-гомонілося, що нікуди не хотілося їхати, але дорога кликала. До Львова приїхали досить швидко, заскочили в Ашан, бо Ростику потрібно було скупитися. До того ж ми купили продуктів, які передали волонтерам для АТО і попхнули по домівках.

         Підсумовуючи вище описане я залишися дуже задоволений, оскільки майже 5 днів провів у Карпатах у дружній компанії по спільних інтересах, скуштував місцевих смаколиків, відчув теплий прийом господарів. Єдине, що засмутило то це погода, так як майже кожен день падав дощ, а все решта було ОК, тому маю надію, що повернуся туди на змагання по сухій мушці у вересні.

Автор тексту та фото Михайло Швець, спеціально для Блогу

Цікавий нахлист