Класика брудної води
От люблю я каламутну воду і все тут. У чистій воді зловити рибу значно простіше – поставив собі шоколадки чи фезентейли і йдеш від перекату до перекату, але це не пошуки харіуса, а просто відпочинок. Це класно, звичайно, але десь притуплює нахлистові інстинкти і не допомагає в розвитку. Хоча, зізнаюся, коли ми з Арсеном вирушали о п’ятій ранку зі Львова, мені не хотілося напружуватися. Ми мали намір просто відпочити, походити по ріці, щось там упіймати і поїхати додому. Але нарвалися на мутняк.
Вже в самому Стрию, під першими світанковими проблисками, ми помітили, що ріка має характерне коричневе забарвлення. Дорогою до гір нічого не змінилося: виявилося, що усі річки брудні. Але ж не вертатися додому через такі маленькі клопоти. Зупиняємося на одному з наших улюблених місць і починаємо шукати харіуса. За годину часу його знайшов лише Арсен, мені ж зрідка траплялася лише бистрянка. Із розумінням того, щоб без бодай краплини чистої води, щось упіймати не вдасться, змінюємо дислокацію і чимчикуємо вище, до впадіння струмка.
Струмок, як завжди чистий, але зважаючи на туристичні ванни, до ріки потрапляє зовсім слабий струмінь чистоти. Вже потім я трішки розвалив цю «ванну», щоб мати менше роботи восени – це необхідно буде зробити аби та форель, що залишилася в ріці, змогла піднятися на нерест.
Зійшовши до води, затіваємо з Арсеном суперечку. На мій погляд, риба стоїть лише у двох місцях на цій території, на його – ще й біля великого каменя, де течія повільна, а вода трохи чистіша, ніж на основній течії. Б’ємося об заклад на пиво і розходимося на пару метрів, аби один одному не заважати. «Рахуються форелі, харіус, голавль, подуст, марена» – сказав я Арсену, який вже намагався знайти там бистрянку.
Я стараюся закинути свою традиційну для непевних рік оснастку (дві німфи і підвісний сухарик-розвідник) у найчистіше місце і за якихось кілька секунд на суху виходить красень-харіус, який повільно виплив з глибини. У той же час Арсен з криком переможця, біжить до мене, тримаючи яльця. Поки Арсен робить мені знимку (вода холодна, тож я ризикнув помацати рибу), у нас виникає чергова суперечка. Ялець – не бистрянка, але й риба, за чемпіонатними стандартами, не бальна. Вирішуємо завершити спір внічию.
Поки Арсен пробував зловити біля каменя ще щось, я витягаю з межі чистої та брудної води ще двох пирів, одного з них – на суху. Арсен плюнув на німфу і пішов за сухою вудкою. Тим часом я знайшов ще одного-двох харіусів, які регулярно виходили на суху, але її не брали. Я вирішую залишитися на брудній ріці, натомість Арсен йде знайомитися з потічком, на якому ще ніколи не ловив. Мені залишається коричневий потік і розуміння того, що знайти тут рибу буде надзвичайно складно. Усе ж одного харіуса таки вдалося витягнути, але цікавіше інше.
Трохи вище потоку є глибша ділянка з досить повільною течією, що переходить в короткий перекат. Чомусь мені здалося, що там мала б сидіти марена або щось в тому роді. З коробочки витягнув крупного класичного фезентейла, на якого ловив вже і харіуса, і клена, і форель, і ту ж таки марену. Цікаво, що колись я страшенно плювався на ці мушки, розхвалюючи карпатського фезентайла. А справа вся в кривих руках, а не в поганій мушці. Після кількох проводок відчув удар і в підсак заплила форель – остання риба, яку я сподівався тут знайти.
Безрезультатно провівши решту часу на ріці, повернувся задоволений Арсен, який класно відловився на суху мушку. Ще трішки часу ми провели у затінку струмка, після чого вирішили відвідати одну відому базу з «райдужним» озером. Ціна райдужки там становить 140 гривень за кілограм – доволі недешево. Однак ми озброїлися вудками зі стрімерами і зайшли на містки до озерця. Я поставив доволі крупний білий стрімер з 5,5-міліметровою золотою вольфрамовою голівкою. Кілька варіантів стріпів і є перший удар, правда, якийсь кволий. Риба навіть не борсалася, а байдуже виплила на поверхню.
За правилами закладу, випускати її не можна, тож райдужка опинилася у відрі. От тільки мене непокоїла думка про те, що на стрімер може сісти щось крупніше, а везти додому більше одної риби я наміру не мав. Так і сталося, після чергової проводки узяла райдужка пристойного розміру. Не знаю, що там по вазі, але мала вона десь в районі 45 сантиметрів, а ще була добряче вгодованою, на казенному комбікормі. І що ви думаєте? Хоч би метр шнура, зараза, стягнула! Здавалося, що я тягну не рибу, а бревно. На щастя, вона примудрилася зійти з безбородого стрімера.
Загалом, можна сказати, що ловити райдужку в озері – найнудніше нахлистове заняття. Тобто воно набагато ефективніше за сидіння з поплавцевою вудкою, але все одно нудне. Загалом ми з Арсеном закинули до відра п’ять рибин і пішли їх важити: вийшло півтора кілограми.
І отут я собі подумав. Дехто з нахлистового середовища пропонує проводити змагання по запущеній райдужці. Але якщо до цього дійде, то я точно в такому участі брати не буду. Комбікормовій рибі місце на прилавках магазинів, а не в підсаках нахлистовиків-спортсменів…
Арсен – переможець! ялець то 10 балів 😉
Сподіваюся, він цього не прочитає)))
Я це прочитав 🙂
Ростік, це Ви на Опорі були? І яка суха працювала?
Ну, я в блозі не пишу назви річок, де ми ловимо, але по секрету тобі скажу, що так 🙂
Суха мушка – це мій розвідник. Не пригадую, чи показував її тобі на чемпіонаті. Без хвоста, тіло – коричневий суперфайн, пару обертів пера коричневого когута. все. Для класичного лову на суху вона не годиться бо губиться між хвиль. Але це я виправив за допомогою білого антрону, який виконує роль крила (впихнений в обмотку). Для французької снасті антрон не потрібен. Номер гачка 14. Харіус ловиться на цю муху завжди, але тільки тоді, коли вона проводитья зі швидкістю німф.
Зрозуміло. Подивись змагання на Дунайце, інформативного не багото, але все ж https://www.youtube.com/watch?v=TfCRkXoa_Bo#t=1487. Може і у нас колись так вийде.
дуже круто. ми про таке хіба мріяти можемо