Блог двох мухарів

Як і годиться, в четвер ввечері, після роботи, слід було кудись чкурнути, або трохи розвіятися і помочити ноги в прохолодній воді.
Місце те саме – передгірна річка, де можна половити кленика чи харіуса, що кому до вподоби. А взагалі, як на мене, це ідеальне місце для початківців, які хочуть зрозуміти специфіку нахлисту. Допоможе в цьому бистрянка та верховодка.
Їх там просто неймовірна кількість, тому зловити більшу рибу не так вже й просто. Дрібнота просто не дає харіусу шансу, суттєво переважаючи в кількості. Поки Олег і Геник розкладалися, я вже стояв на перекаті. Перші п’ять проводок принесли мені п’ять бистрянок. У спробі знайти щось інше я трішки спустився до кінця перекату, де було глибше.
Бистрянка продовжувала ловитися на все підряд, але запеленгувати харіуса таки вдалося.
Я помітив, як він вискочив на підвісну муху, яка при потребі могла бути або мокрою або сухою. За кілька хвилин інший харіус стрибнув на муху на початку проводки. Щось почало смикати і в Геника, який стояв напроти мене.
І після енної проводки, харіус таки упіймався. Не на суху, а на зеленого бокоплава… Куди ж без нього.В цей же час Геник наколов свого пиря. А коли підійшов Олег, який спіймав невеличкого голавлика, я запропонував піднятися трішки вище, до іншого перекату.
Туди ми й рушили, правда, Геник одразу ж знайшов якесь нове плесо, що принесло йому чотири харіуси. Ми ж з Олегом відбивалися від комарів та бистрянки, яка відчайдушно атакувала як німфи, так і сухі. У підсумку, нічого цікавого не зловили. Тоді ж вилетіли волохокрильці, які почали паруватися і залітати в носа і в вуха. Неприємне видовище, словом. Хлопці залишилися вгорі, я ж трохи спустився до низу і зробив кілька закидів на мокру мушку – суху вже б і так не побачив, бо темніло. Та й виходів риби помітно також не було.
На тихій воді мушку взяв голавлик, який і закрив четвергову програму. Це не Сян, звісно, але що поробиш. Доводиться повертатися до наших реалій. Ех…

PS Половина фоток від Gennadicus

Дуже красивий і цікавий телесюжет підготували хлопці з Харкова, які були на семінарі Strike-2013. Є нагода ще раз згадати ці приємні дні, проведені в дружній компанії, а також показати тим, хто лише думає про те, щоб почати займатися нахлистом.

До вашої уваги попередній список учасників майбутнього чемпіонату України з нахлисту, який відбудеться на річці Опір з 9 по 11 серпня. Наголошую, що список попередній. Більшість людей точно приїде, деякі наразі вагаються. Якщо хтось хоче забрати або внести себе в список – пишіть в коментарі. Було б добре, якби ви підтверджували свою участь, щоб ми резервували територію і домовлялися за харчування.

1. Максим Кусакін (Львів)
2. Степан Чех (Мукачево, Закарпатська область)
3. Сергій Іщенко (Мукачево, Мукачево, Закарпатська область)
4. Андрій Коваль (В. Синевидне, Львівська область)
5. Ганна Савицька (Львів)
6. Геннадій Головко (Львів)
7. Ростислав Ящишин (Львів)
8. Євген Федоренко (Київ)
9. Єгор Бабич (Луганськ)
10. Мирон Федорович (Самбір, Львівська область)
11. Руслан Пугач (Київ)
12. Орест Дейнека (Харків)
13. Арсен Грабчук (Львів)
14. Дмитро Голенков (Львів)
15. Олег Степаненко (Львів)
16. Ян Подшибякін (Херсон)
17. Володимир Романенко (Пирятин, Полтавська область)
18. Міловський Олександр (Львів)
19. Володимир Нємцев (Чернівці)
20. Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ)
    
    Виділені люди вже точно погодилися на участь. Невиділені поки не підтвердили свою участь або наразі вагаються.

Шановні друзі-нахлистовики. В екстреному порядку організатори чергового чемпіонату України з нахлисту вирішили змінити місце дислокації змагань. Зважаючи на те, що річка Свіча у цю мить потерпає від Камазів, які тривожать її спокій та чистоту, готуючись до того, щоб вирубати ще шмат гір, проведення змагань неподалік Мислівки видається нереальним. На учасників чекає перманентний «мутняк». Саме тому цьогорічний чемпіонат України відбудеться на річці Опір, у Сколівському районі Львівської області.Якщо хтось засмутився з цього приводу, то спробую усіх заспокоїти. На це є кілька причин.

По-перше, учасникам не доведеться матюкатися у дорозі, а потім ремонтувати свої авто. Траса чиста і рівна, ям нема. Доїзд до бази трохи гірший, але все ж кращий, аніж від Стрия до Мислівки. Та й їхати від траси до бази дві хвилини.По-друге, учасники зможуть вибрати оптимальний для себе варіант проживання. На базі (http://www.karpaty.info/ua/uk/lv/sk/kamyanka/hotels/karpaty/) є зручні, можна навіть сказати, комфортабельні номери по 50-70 гривень, є і трохи простіші, трикутні будиночки зі спартанськими умовами по 20 гривень. Хто хоче ставити намет – без проблем. 4 гривні з намету на території або безкоштовно за нею, на березі річки. Знову ж таки, хто хоче спати по-королівськи, то неподалік є дорогі готелі типу «Святослав» чи «Едельвейс». Кожному своє.

По-третє, на базі є приміщення для схованки від дощу, а також місця для в’язання мух. Є також озеро, де можна повправлятися у кастингу.По-четверте, з харчуванням не буде жодних проблем. Я не раз проживав у цих краях, і можу запевнити, що грибна юшка, яку тут готують – найкраща у світі, а коштує вона сущі копійки. Це саме стосується і всього іншого. Отже, вечеря за організаторами, а обід можна замовити або приготувати самому. Знову ж таки є вибір – їсти на базі, їсти в статусі зеленого туриста, готувати самому або сидіти на дієті.По-п’яте, річка Опір дуже мальовнича і цікава для нахлистовика. Там живуть форель, харіус, райдужка, марена, голавль, єлець, подуст (пам’ятаємо про те, що ловити можна лише на гачки без борідок, рибу брати в підсак і одразу ж відпускати назад у річку). Зловити рибу там не становить проблеми навіть для початківця. Єдина проблема, це стан річки. У випадку дощу вона не буде чиститися так швидко, як Свіча, але від цього не застрахуєшся. Тому ласкаво просимо на Опір. Усі числа, дати і все інше залишається без змін. В четвер ввечері можна вже приїздити і розкладатися. Рибалити можна буде на домашньому пулі, просто біля бази. Зауважую, що річка Кам’янка, а також ріка Опір вище впадіння Кам’янки належать до заповідника, тому ловити рибу там не можна.Щодо логістики, то зі Львова можна буде добратися досить просто. На вокзалі сідаєте на будь-яку маршрутку що їде до Стрия. Там же пересідаєте на маршрутку до Сколе. Виходити треба на зупинці Дубина (поворот на Кам’янку). Не помиліться, у Дубині дві зупинки. Вам потрібна друга. Інший варіант – на приміському вокзалі ходять прямі маршрутки Львів – Сколе. Їдете 2,5 години до Дубини.

У цих краях дуже красиво. Я переконаний, що усім сподобається, тому не вагайтеся! Пакуйте тубуси і рюкзаки – вперед в Карпати, на чемпіонат! 

За 30 кілометрів від українського кордону знаходиться річка, яка перевертає уявлення про нахлист. Сян або Сан – як кому зручніше, – на перший погляд може видатися абсолютно одноманітним і непривабливим. Тоді чому ж сюди приїздять нахлистовики з усієї Європи і проводять чемпіонати світу? Справа в тому, що рибний потенціал Сяну просто вражаючий. Такою, власне, може стати будь-яка річка, захищена від сіток, струму, селян з вилами і їхнім бажанням забрати від природи усе, нічого не даючи взамін. Чи не кожна українська річка потерпає від безжального пресингу з боку жадібної людини, натомість Сян вільний, чистий і гордий. Він спокійно несе свої приємні хвилі, в яких ховаються гігантські форелі, харіуси і головатиці. Час від часу вони нагадують про себе. Комусь на пам’ять залишиться фото, комусь обірваний повідок, а ще комусь шок від того, як можна впустити найбільшу рибу у своєму житті…Нас було четверо і весь багажник рюкзаків, тубусів та підсаків. Ми їхали на Сян без особливої мети – просто хотіли відірватися і класно порибалити. Правда, Арсен мав намір зловити форель на суху, а Ганна ще раз поборотися з монстром в одній із тутешніх ям. Є підозра, що там сидить дебела головатиця, яка полюбляє хапати німфи і вести їх в корчі. Ми з Андрієм Скворчинським їхали просто порибалити і отримати заряд хорошого настрою.Виїхали о 10-ій вечора, в суботу. На вокзалі пересадили Андрія з одного хюндая в інший і взяли курс на Смільницю. Ми попереджали Арсена про те, що хирова дорога дуже хирова. Але його фраза «У мене бобік» розбила всі наші аргументи. До слова, верталися ми вже на інший кордон, але то таке. До Смільниці доїхали без пригод, за винятком того, що кілька разів провалилися в яму. Митники і прикордонники до нас особливих питань не мали. Перепитали, чи маємо ми ліцензії і скільки веземо алкоголю. У нас була півлітрова пляшка текіли. Поляк здивувався…Переїхавши в Європу ми нарешті отримали змогу їхати по рівній дорозі, яку перебігали лисиця і олениха з телятком. Нарешті ми допленталися до віати – пункту збору всіх нахлистовиків, які їдуть на Сян. Тут є зручна колиба, місце для авто і зручний підхід до води. Уже стояла автівка з польськими номерами, а на столі були залишки продуктів. Хлопці, очевидно, спали в салоні. Уже було пів на третю ночі, тож ми вирішили дочекатися світанку. Текіла лилася не рікою, а дзюркотіла струмочком, Андрій приготував неймовірної смакоти сало з часником, я насмажив відбивних, Арсенова дружина спакувала йому овочі та різних печенюшок, які ми гризли по дорозі туди і назад. Під світлом ліхтарика ми балакали і слухали цвіркотіння, що доносилося з усіх усюд. Усе ж бажання поспати таки взяло своє – хто хотів, той заліз до автівки і годинку перекімарив. А щойно почало провиднюватися, ми вже стояли при повному параді перед входом до Сяну.Я почав з німфи. На відомому зливі одразу ж упіймав двох харіусів і одну форель, а за кілька хвилин узяв чорно-фіолетовий пирик, якого можна було поставити до знимки. Риба ловилася досить непогано. Андрій узяв на мокру кілька гарних пстругів, Арсен і Ганна також періодично мочили підсаки. Я був свідком того, як Арсен зачепив німфи, після чого його вудка різко упала до води. «Це риба!» – тремтячим голосом крикнув він. На тому все й скінчилося. Риба завелася до коряг, де було її спасіння. На цьому ж місці ідентична ситуація була в Ганни. Знову ж таки, є підозра, що це справа рук головатиці.  А от форель і харіус чергувалися. Практично усі риби брали на нижню німфу (у моєму випадку – шоколадку), натомість на підвісну вдалося зловити зовсім небагато. Цікаво, що на зеленого бокоплава харіус тут не ловився, натомість форель його періодично смикала.З першими променями сонця було вже не до риболовлі. Настільки красиво здіймався ранковий туман, а його пронизували світлі стріли зі сходу. Ліс навпроти переливався кольорами так, що хотілося самому розчинитися в холодній ріці. Але пружна і сильна риба повертала нас до реальності.Коли ми дійшли до місця, де посеред ріки було два зливи, я вирішив половити на стрімер. Андрій, до речі, узяв на чорного вулі-багера кілька пстругів.
А ще він показав нам «хрущиків» – виколупав з хатки здоровенного жовтого волохокрильця, якому наші імітації годилися в правнуки.
Мабуть тому і ловилося на них не дуже. Все ж я попросив його показати деякі тактичні стрімерні моменти, після чого закинув мадлера на тонучому підліску перпендикулярно до води. На другій чи третій проводці, в момент стріпу, мене аж струмом прошило. Величезна фореляка вистрибнула з води і стрілою зарилася під каміння, порослі травою.  «Допомогти?» – спитав Арсен, який стояв неподалік. «Та ні, сам впораюся» – відповів я і пішов за рибою, яка тримала вудку в позиції «бублика». Але коли я прийшов до каменя, то побачив лише порожнього стрімера, який заплутався в водорослях. З цього ж місця я закинув іще раз – моментальний вихід невеликої форелі, укус за хвіст і зникнення з поля зору. Після цього чомусь на стрімери ловити перехотілося, бо я побачив кілька виходів риби на суху.
Прибережна зона подарувала нам з Арсеном з десяток форелей і харіусів, але мене тягнуло все до того ж зливу. CDC кадіс ліг на воду і вже за мить опинився під нею. Буквально перша секунда після підсічки дала мені зрозуміти, що на гачку трофей. Трофей не українського рівня, а значно більше. Моя трійка не встигала за ривками крупної риби, але і їй я не давав особливо розгулятися. «Допомогти?» – крикнув Арсен. Цього разу я подумав, що без допомоги і справді не обійтися. Товариш підбіг з підсаком і нарешті я побачив фіолетовий плавник і повний спектр кольорів, який переливався на сонці. Руки почали тремтіти, а в голові снувала лише одна думка: тільки б не зійшов. На око риба мала сантиметрів 60… Зненацька вона занурилася на дно – Арсен втратив її з поля зору.  Я ж не міг показати рукою, бо одна тримала вудку, а інша шнур, який ледь не різав пучки пальців. В якусь мить я відчув, що напруження зникло. Не в моїй душі, а в вудці. Не знаю як, але рибі вдалося звільнитися від гачка і зникнути. Передати словами те, що творилося у мене в середині занадто важко, мабуть такого стану шоку я ще не переживав. Майже на годину часу мій моральний стан був на рівні плінтуса – нижче вже просто нікуди. Після цього я постійно думав, що ж завадило мені дістати цю рибу? Досвіду боротьби з такими монстрами я не маю. Відповідно, робив усе навмання. Зараз, я гадаю, якби мав другий шанс, то таки завів би її до підсака. Але другого шансу Сян не дає…Прийшов час обідів та закупів. Поїсти ми вирішили в кнайпі «Під каменем», що належить Павелу – охоронцеві спеціальної нахлистової ділянки на Сяні, де ми, власне, й ловили.
За 15-20 злотих там годують просто нереально. Ми харчувалися традиційним набором, а от Ганна замовила собі деруна з м’ясом.
Так, щоб не збрехати, у нас його б на три-чотири порції розділили…Другу частину риболовлі ми вирішили провести на місці під назвою «Ельдорадо». Хоча Ганна протестувала і вимагала висадити її біля електровні, де починається спецділянка. Ми ж силоміць завезли її на кілька кілометрів нижче. Думаю, що Ганна не пошкодувала. Там вона взяла харіуса на 37 сантиметрів і ще купу риби.
Так само як і Арсен з Андрієм. Спершу усі вони стояли під протилежним берегом, ловлячи форель в «озері», там де була дуже повільна течія. Мені ж залишилися перекати, на яких я і відірвався.
Нетрофейний, але приємний харіус ловився практично на кожній-другій німфовій проводці. Невдовзі до мене приєднався Андрій. Ми з ним одночасно виймали то рибу, то траву. Містика якась.
А на суху траплялася форель. Сумно не було, але усі чекали на вечір, з надією на «шалєньство».
І тут Ганна, яка вже зловила штук 300, бачте, почала капризувати, мовляв, їдемо до віати і все тут. І троє дорослих мужиків не змогли їй нічого заперечити, хоч я і пробував переконати усіх у тому, що краще вже залишитися тут, мовляв, місце біля віати ловлене-переловлене і топане-перетопане. Підтримки я не знайшов.Ганка свого досягла – вона зловила ще кілька десятків харіусів і форелей, Арсен пішов до машини готуватися до виїзду, а ми з Андрієм зловили по кілька риб та й усе. Не дурна ж людина придумала фразу: «Послухай жінку і зроби навпаки». Лишатися треба було в «Ельдорадо». Ех…Поверталися ми через Мостиська. На кордоні довго не стояли, до Львова взагалі за півгодини доїхали. От і питання – на дідька було пхатися в ту Смільницю по розбитій дорозі? Кілометраж через Перемишль хоч і більший, але це компенсований час та відсутність ям…