Блог двох мухарів

Розмова з Ніком Слівканичем – канадцем українського походження та нахлистовиком

Нещодавно на блозі з’явилася інформація про те, що наш читач Нік Слівканич прислав 24 мухи, які показують хороші результати в його краях. Цікаво було розпитати про особливості канадського нахлисту – хто там живе, як його ловлять… Нік на відповіді не скупився…

– Нік, які риби живуть у твоїх краях?
– Я мешкаю в Едмонтоні (провінція Альберта). Неподалік від міста є багато водойм з великою кількістю риб – щука, судак, окунь, форель, харіус, а також інших, назв яких по-українськи я не знаю – Sturgeon (осетр – авт.), goldeye (щось схоже не то на жереха, не то на сига – авт.), whitefish (білуга? – авт.). Ґолдай – риба схожа на карася. Для того, щоб ловити форель, треба їхати десь три години. А взагалі, щодо форелі, то її у нас 5 видів: rainbow trout, brown trout, brook trout, cutthroat trout, bull trout. А от коропа чи карася у нас нема.– Які типи річок у вас?
– Біля Едмонтону є веліка річка Норт Саскатчеван. У ній живе багато видів риб, але нема форелі, бо вода там доволі тепла і тиха. А вже на захід та південь від Альберти є чимало струмків та річок з фореллю. Переважно це гірські струмочки. Але форель живе і в досить великих річках, зокрема, в Боу рівер.
– Коли у вас найкращий час для лову?
– Найкращий час? Кожен день, який ти проводиш на ріці! З квітня по листопад у нас ловиться дуже добре. Мій улюблений час – це червень та вересень. Навесні дуже гарно можна половити на ставках і озерах, а також на невеликих струмочках. У цей час форель та харіус дуже голодні, а навколо літає багато комах. Тому ловити їх дуже цікаво.– Чи існують у вас ліцензії, скільки коштують, хто може їх купити?
– Звісно, ліцензії є. Для канадців їхня ціна становить 25,66 канадських доларів, для іноземців 70,90 доларів. Ліцензії купують на цілий рік. А для молодих людей, до 16 років, вони не потрібні.
– Чи ловите нахлистом взимку?
– Можна ловити взимку, звичайно, але я вважаю, що це трохи нудно. Хоча, якщо дуже хочеться, то можна поїхати на Боу рівер – іноді там можна непогано половити. Взагалі, взимку я ловлю з-під льоду щук та окунів і чекаю на форелевий сезон.
– Як виглядає традиційна снасть для канадського нахлистовика з Едмонтона?
– Я користуюся вудками 4, 5, і 7 класів. Щодо шнурів, то вони плаваючі DT і WF. Німфи – cooper john, фезентейл, сан-хуа ворм – оце мої улюблені. Стрімер – вулі баґґер! Також маємо варіант, який називається Боу Рівер Баґґер з хутром оленя в голові (очевидно, мова йде про симбіоз вуліка і мадлера – авт.). Щодо сухих – то це адамси-парашути, елк хмар каддіси, стимулятори та біот дани. Їх значно більше, я назвав основні. – Чи є у вас браконьєри?
– Так, у нас вони є. коли ми побачимо щось таке, то одразу маємо подзвонити на відповідний номер і повідомити органи охорони.
– Які найпопулярніші для вас методи лову на німфу?
– Більшість наших нахлистовиків користується індикаторами, але також використовують новозеландський метод. Ми його називаємо Dry-Dropper чи Hopper-Dropper. Французький і короткий методи не настільки популярні. Але я, наприклад, використовую як чеський так і французький чи польський метод, мені просто подобається. Для багатьох наших нахлистовиків французький і польський методи не дуже відомі.
– Які рекордні риби нахлистом у вас ловили?
– Я не знаю, бо ми не маємо звички ганятися за рекордами. Я зловив форель біля чотирьох кілограмів. Взагалі, у нас звичайною вважається форель розміром у 50 сантиметрів.  Щодо щупаків, то на стрімер зловив одного на 9 кілограмів. Але такі екземпляри рідко потрапляють.– Чи є у вас нахлистові клуби?
– У нас клуби, але якщо ви до них належите, то ви пенсіонер (сміється). В Едмонтоні є Edmonton Trout Fishing Club, а також Northern Lights Fly Tyers. У Калґарі є більше мухарів і, відповідно, більше клубів.

Розмовляв Ростислав Ящишин
Фото Ніка Слівканича

Виїзд планувався ще в п’ятницю. Хотілося десь посидіти ввечері біля вогню, побалакати, щось пов’язати, щось випити, щось спекти. Не довелось би й вставати в четвертій ранку. Але плани все ж треба було скоригувати.О п’ятій ранку Геник, я та Юра взяли курс на гори. Прогнози погоди щось тринділи – одні обіцяли дощі, інші сонце, ще інші хмарність з проясненнями і можливі опади – ніколи не помилишся… Насправді ж було досить похмуро і де-не-де моросило. На злитті побачили, що великим рікам гаплик – все ж львівські дощі не обійшли Карпати боком.
Довелося вибирати – їхати на відомі місця чи на невідомі. Перемогло бажання довідатися щось нове, тож колеса звернули з траси у біг ям на дорогах та більш бажаних ям на річці. Назвемо її річка Х – вона невелика, неширока, але загалом симпатична. Очікували побачити тут середнього розміру харіуса, і у підсумку не помилилися. Розраховували також на форель, але її так і не зловили, хоча є підозри, що вона виходила на муху.
Геник, ясна річ, узявся за суху, я ж спершу спробував ловити на німфи, а Юра чергував сухі з мокрими. Кілька «тичків» – це все, що стосувалося німфи. Натомість, на сухарика почалися виходи. Геник одного наколов, одного спіймав. Після цього я вирішив, що прийшов час сховати француза і трохи розім’яти праву руку. Але спершу треба було знайти правильну муху.
Після трьох-чотирьох варіантів я зупинився на простому варіанті з коричневим тілом, звичайним хвостиком та обмотки з когута. Роль крила виконував білий антрон. Одразу ж почалися виходи. Оскільки я йшов вверх по течії, першим взяв невеликий харіус, а за ним вже значно більший.Можна сказати, що риба стояла усюди, де тільки можна, але найбільше задоволення я отримав, коли ловив у не зовсім харіусових місцях. Після того, як пройшов дощ, я зауважив кілька виходів харіуса під самим берегом. Риба стояла під гілками дерев, з яких постійно щось падало. Течії там практично не було, тож я міг повністю насолодитися візуальними ефектами – бачив, як харіус піднімається з дна і атакує муху. Це було просто неймовірне видовище. Коли кількість зловлених харіусів дійшла до 15-и, я вирішив повернутися до німф. Французька котушка залишилася в багажнику, тож я переробив «сухий» підлісок, додавши повідок. Якраз попереду виднілася яма. Перша ж проводка і потужний удар – риба, до слова, у цій ріці дуже сильна. На поверхні з’явився красень, сантиметрів за 30. Але відчайдушні ривки подарували йому свободу і уникнення фотосесії.Німфа мене одразу ж розчарувала. Тому замість індикатора я прив’язав ще один повідок з великою сухою мушкою – моєю варіацією на тему елк-хеар-каддіса. Одразу ж черговий вихід, але тут я дав маху – не зорієнтувався і риба легко зійшла. В подальшому мені вдалося повернути концентрацію, що принесло ще з півдесятка харіусів – вони брали як на німфу, так і на суху. Цікаво, що раніше мені не вдавалося зловити на цю муху харіуса.
Я завжди вважав її форелевою. В якості експеримента я змінив її на годдарда, ідентичного кольору та розміру (№10). У відповідь – тиша.
Щойно я повернув на повідок кудлатого каддіса, як виходи продовжилися. Невдовзі мене наздогнав Геник, у якого результати були такі ж самі успішні. Ну і дощ почався, що змусило нас повертатися до машини.
Юра тим часом рибалив під мостом. Його мокрі теж дали результат – отже, риба дуже активна і голодна. Пересидівши в авто опади ми вирішили ще трохи проїхатися, вверх по течії, в глибокі гори. За вікном виднілися симпатичні вершини і ознаки того, що частина України все ще не вийшла з кам’яного віку: сім’я орала на полі плугом. Замість коня були люди. Сумна картина…Геник вже наловився, тож узявся показувати Юрі основи мендінгу. Мені б також не завадило послухати лекцію від спеціаліста по сухарях, але дуже хотілося ще половити. Тим паче, що ми побачили кілька перспективних ям. Туди я і направився.
Цього разу вже не присідав і не ховався – проводив муху так, щоб ані шнур, ані підлісок не лежали на воді. Тобто під самими ногами. Весело було дивитися, як харіус вистрибує і хапає мушку. Одна яма подарувала мені півдесятка пириків. Знову почався дощ, тож я вирішив половити на мокрі. Але дощ перетворився у зливу. У пошуках порятунку я побачив дерева біля дороги і дислокувався під їхні гілки. Однак це не дуже допомогло. Хвилин 20 я нидів і мок там, чекаючи на Юру з Геником, які захопилися теорією з практикою.Обідати поїхали в гірський ресторанчик, де спакували у свої шлунки страви карпатської кухні. Геник їв з розумом, а от ми з Юрою, схоже переборщили. Десь півтори години ми сиділи під навісом, слухаючи як дощ тарабанить по склу. Але їхати додому ще не хотілося, тож ми вирушили на іншу річку. Спершу здалося, що вона чиста, але насправді вода була геть каламутна. Геник таки видурив пирика на суху, а ми з Юрою зловили облизня. Через півгодини вирішили повертатися. Під час дороги я думав, скільки ще незвіданих місць залишається поза нашою географією? Скільки ще річок розкиданих по горах, куди не їздять любителі гучної музики і шашликів, звиваються між долинами і приховують в собі риби? Цього року треба буде відкривати нові горизонти.

ПС. Поки Геник не подав до суду за незаконне використання авторського права, повідомляю, що фото на яких зображено автора цієї писанини, виконані Геником, а ще один харіус його – той що трохи у воді, а трохи на суші. 

Нарешті я закінчив роботу над новим флай-боксом, де зібрані німфи на безбородих гачках.
Половина коробки – це ред-таги з дрібним червоним хвостиком – такі, судячи з фото, добре працюють на Дунайці.
Інша половина – це фезентейли та шоколадки. Фезентейли зроблені у трьох варіантах: натуральні, оливкові та оранжеві.
Одну лінійку фезентейлів я зробив дуже важкими з 5-міліметровими вольфрамовими головками.
Шоколадки звичайні і ще одна категорія – це чорні німфи. Всі мухи об”єднує торакс з даббінгу Fine Diamond Black.
Я просто в захваті від цього сібаївського продукту. Ним зручно користуватися, а окрім цього в воді і на світлі він змінює забарвлення, стає чорно-зеленим, схожим на яскравого павича.
Я переконаний, що риба оцінить цей даббінг.   Окрім німф, я трохи побавився зі стрімерами. Можливо, щось вдасться зловити на нових вуліків – чорних та оливкових.
Трохи доповнив також флай-бокс з сухими мухами. Ну, тепер можна сказати, що коробки готові до нових випробувань.
До речі, невдовзі зможемо збиратися і разом шось вигадувати. Успіхів!

Програма “Рибалка по-луганськи” зробила великий репортаж про змагання, організовані Єгором Бабичем. Чого тут говорити? Дивимося!

Телесюжет з луганських змагань, що їх організував Єгор Бабич