Окрім всього іншого, провести змагання на двох річках, ще й в доволі таки заповідній зоні, було б неможливо без сприяння місцевої влади. Листи до різних інстанцій, дзвінки до різних людей, пояснення, обґрунтування, наполегливість… Дехто, як наприклад, міський голова Надвірної, так і відписав, мовляв, робіть собі, що хочете, мене не чіпайте, то не моя компетенція. А от Руслан Осташук, який нещодавно став найголовнішою персоною в лісовому господарстві Івано-Франківської області, не лише пообіцяв повне сприяння, але й доклався до цього ділом. Ще торік, у березні, коли дві групи нахлистовиків зі Львова та Франківщини, приїхали в Горгани на зустріч з ним, були озвучені різного роду думки, спрямовані на такі бажані для нас терміни: «клубна річка» та «ліцензована риболовля». І мені особисто здається, що зовсім скоро, ми таки доб’ємося своїх мрій.

Наразі ж, у п’ятницю по обіді, головний суддя зачитав пари та пули. Мені випала одна з дальніх ділянок, а судити мав Антон Дикань – один з спортсменів команди в синіх сорочках. Хлопці і дівчата, що мають безпосередній стосунок до магазину «Нахлист на Шулявці» приїхали справді по-командному: усі разом, однаково одягнені, замовили кілька кімнат у Володі. Очевидно, стратегія у них також була спільною. Ми з Антоном вирушили на свій пул машиною Саші Токовенка. Дуже корисним нововведенням стали GPS-координати пулів, завдяки яким кожен учасник зміг швидко відшукати свою територію.

На пулі нас чекала досить перспектива яма, метрів 50 не надто привабливого міляка, а також щось неясне в самому низі: не то ямка, не то не ямка. Але мені гріла душу перше місце зі зручним підходом, з повільною течією, словом – пісня. Я дуже люблю такі ями, у них зазвичай є з десяток риб, приблизно половина з яких – активні. Своїми думками я поділився з Антоном, складаючи чотири варіанти снастей: 10,2-футова Кола, 8,6-футова ТФО, 9-футовий Конгер, а також 6,9-футова ТФО для сухаря. Три перші вудки були оснащені німфами різних розмірів, видів та конфігурацій.  Ми ще трішки побалакали про всячину, після чого Антон дав команду починати.

У час старту я вже стояв на колінах на зручних камінчиках біля виходу з ями. Таку позу я вибрав з кількох причин. По-перше, вода була досить чиста, тож не хотілось лякати рибу своїми кілограмами. По-друге, сильний вітер не припинявся ні на хвилину, відповідно, боротися з ним дрібними мушками можна було лише в одному випадку – максимально їх втопити, притиснувши кінчик вудки до самої води. Як на минулих змаганнях, свою першу рибу я упіймав вже на першій хвилині. Харіус впевнено узяв на середині проводки і одразу ж опинився в підсаку. Антон, який намагався всістися на стілець спершу не зрозумів, чому я біжу до нього, але зорієнтувався він дуже швидко. Мірило показало, що в рибі є 22 сантиметри.

Невдовзі, ідентична проводка принесла мені другу рибу, трішки більшу. І це при тому, що я не змінював свого положення і обловлював лише одну з обраних частинок ями. Такий показник мене дуже втішив, я подумав, що помилився з попередньою кількістю активної риби. Ще через трохи часу до підсака застрибнув третій харіус. Я змінив вудку і перемістився до початку бурла, сподіваючись виловити звідти щось більше та форелевіше. Але… У початку ями я не зловив нічого. Причини може бути три: риби там не було, я не вгадав з мухами та проводками, у мене криві руки.

Залишивши яму на певний час у спокої, ми пробіглися найбільш перспективними ділянками міляка та чогось подібного на яму внизу пулу. Не помітивши там жодної ознаки активності, довелося повертатися на перше місце, зі сподіваннями того, що територія трішки заспокоїлася. Прийшов головний суддя, який велів мені вийти з води. Довелося скоритися і вгадати «орел чи решка». Вгадав, тому дав на огляд лише свій флай-бокс. Сова добре знає, що в моїх коробках нема не те, що борідок, але й гачків із загнутими борідками, але правила є правила – передивився, перевірив, поклав на березі. За словами Олега, чимало учасників наразі рибу не спіймали взагалі…

Змінивши мушки, практично одразу, на фінішному етапі проводки, коли мухи відривалися від дна, з глибини вийшов харіус, вколовся, секунду побрикався і зник з поля зору. Шкода. Але доловити його таки вдалося трохи згодом, на останніх хвилинах етапу. Він виявився найбільшим – 28 сантиметрів. Тож свій етап я завершив з чотирма рибами. Хотілося більшого, але вже що є – то є.

Почав ловити Антон, який зробив правильні висновки з мого етапу і перейшов на інший берег, обловлювати ті ділянки куди я не докидував або ж не мав клювань. Однак яма вперто мовчала, тож мій підсудний спустився нижче. Тим часом з останнього пулу до нас наближався Олег, який сказав, що в Діми Петровського теж чотири риби, але їхній розмір більший. Ну, нема ради.

У ту ж мить, Антон змахнув підсаком і завів до нього невеликого, але цілком залікового 16-сантиметрового харіуса. Отримавши привітання з дебютом, Антон продовжив обловлювати пул, але більше нічого так і не знайшов. До нас прийшли Іван Головко та Рома Яковченко, який примудрився зловити три риби на свої не побоюся цього слова НЕСАМОВИТІ мухи. Хоч убийте мене, я не розумію, як риба може на ТАКЕ ловитися. Але ловиться і все тут. Захоплююся Ромкою, чесне слово))).

За підсумками першого туру, чотири риби окрім мене та Діми Петровського, зловив також Діма Голенков, правда, у нього великих розмірів не було. Таким чином сформувалася перша трійка, при чому мені вдалося обійти київського спортсмена всього на кілька пунктів завдяки рівнішому розміру риби. Дивно те, що у першому турі було одразу ж вісім нулів, зокрема, у людей досвідчених: Степан Чех, Іван Повхан, Андрій Скворчинський, Андрій Коваль, Дмитро Петруняк, який взагалі ловив на рідній ріці, а також Ніна Бортник, Микола Галузинський і Віталій Сливканич. Причина тут може бути хіба одна – на їхніх пулах або не було риби, або все «викосили» конкуренти, які ловили першими. І справа тут аж ніяк не в майстерності – хлопці вже по десять років нахлистують.

Зранку пари мінялися місцями. Після сніданку (6:00) ми з Антоном вирушили на 12-ий пул, що ховався за полями і впирався в вертикальні скелі. Пул мене не вразив, адже нормальної класичної ями там не було. Кілька сяких-таких зливів, потім якесь заглиблення, потім озеро. «Будемо з нулями» – сказав я Антону і, у підсумку, помилився хіба на половину.

Поруч рибалили Андрій Коваль та Саша Попко. Практично відразу зі старту етапу, Сколівський поніс до судді досить хорошого екземпляра, натомість Антон перші 20 хвилин безрезультатно обловлював верхню частину свого пулу. Я рухався за ним – мені було дуже цікаво, чи бодай щось тут плаває. Несподівано, Антон виконав хвацький рух, потяг за підсак і продемонстрував середнього харіуса. Отже, риба тут таки є. Не встиг я сісти на стілець, який у підсак потрапив другий, а за ним і третій пир.
На доволі спокійному плесі виявився клондайк. Я уважно спостерігав за Антоном, який акуратно обловлював всю територію перспективної ділянки. Прикро було те, що він поколов 5 риб. До кінця етапу він упіймав ще одного харіуса та одну форель і закінчив свій тур з відмінним результатом, що дало йому у підсумку третє місце.

Я розумів, що в мене справи геть погані. По-перше, як виявилося, риба знаходилася на одному місці, по-друге, мій попередник відрізав від мене 10 хвостів. Це все було доволі сумно і вже тоді закралася думка про те, що ловити за кимось – справа невдячна. Але мені не залишалося нічого іншого, як падати на коліна і випрошувати бодай когось, адже перспектива залишитися з бубликом стала як ніколи очевидною. Верхня частина пулу мовчала, тож я дійшов до клондайку, але, схоже, Антон попрацював на славу. Коли пройшла година я нарешті отримав клювання, хапнув підсак, але нещасна риба упала перед самою сіткою. Мій відчай важко передати словами…

Тепер я шкодую, що не спробував щось упіймати в озері, особливо після культурного шоку, що його я отримав наступного дня. Але було вже пізно. Мій прогноз справдився таки на половину – нуль балів, а, відповідно, і кінець усім сподіванням. О, Даніє, нещасна!

Ранковий етап перевернув усе з ніг на голову. Стьопа Чех зловив 5 риб, Іван Повхан та Андрій Скворчинський – по 4, Петруняк і Коваль – по дві. Лідером етапу став Макс Кусакін, який витягнув шість риб, за ним розташувалися Стьопа Чех та Антон Дикань. Стабільно відпрацювали також Діма Голенков і Толік Новіков, а також Рома Яковченко, Діма Петровський, Віктор Гаврилко та Іван Магула. Компанію «нулячих» мені склали Юра Щербатий, Саша Попко, Віталій Сливканич та Іван Головко. Змагання увійшли у русло непередбачуваності…

Ті фото, що красиві – Діми Голенкова. А ті, які всі інші – то не його 🙂

Цікавий нахлист