Третій день поспіль сипав дощ, сховавши вершечки стрімких гір навколо в сірій імлі. Я змотав вщент мокрого намета в рулон і намагався увіпхнути його до чохла. Нарешті, сувій переможно чвакнув, і “блискавка” дзизкнула. Обережно ступаючи, несу його з іншими речами до автівки – грунт довкола розкис так, що в “кроксах” ноги підступно ковзають. Саме таку погоду Бог-Природа обрав для першого в історії Кубку Української Ліги Нахлисту. І якби хтось почав свою розповідь про цю подію з подібного вступу, я б зауважив, що змагання, мабуть, були важкими і нудними… І дарма! Принаймні в моєму “доробку” цей турнір вийшов найцікавішим. Але про все – по порядку.

Тур 1. Стерильний.

Більша частина цього дня для мене, Альони, Миколи, Сашка і білого вестхайленд тер’єра на ймення Харді минула в дорозі. Все-таки, відстань від Києва до Карпат чималенька, навіть якщо вирушати о третій ночі і знати дорогу майже досконально. Друзі їхали просто половити риби і зустрітись з товариством, я налаштувався ще й позмагатись. Зізнаюсь, настрій був трохи авантюрним – потренуватись так і не вдалось, а старт обіцяв бути типовим “з кораблю – на бал”: прибули на самісінький початок урочистого відкриття Кубку УЛН-2018. Проте, загалом на душі було спокійно, можливо тому, що на річці панував прогнозований мутняк, і не залишало відчуття певної “лотерейності”, втім, руки опускати не збирався ніхто з двадцятки учасників.

Жереб призначив мені у напарники старого товариша з Києва – Володю Крижанюка, з яким на пулі було очікувано комфортно, адже разом доводилось рибалити в різні часи вже не раз. Першим увійшов до води Вовка, але півтори години не принесли йому очікуваного результату. Як, зрештою, і мені, і Дмитру Петруняку з Мироном Федоровичем, що змагались трохи вище. Нижче розташувались Сергій Кушинський з Михайлом Шунинцем, і найдраматичніші події розгортались саме на їх пулі. Ні, риба там теж не ловилась, але спершу Міша примудрився порвати вейдерси, в які одразу ж налило води, і нам довелось спільними зусиллями її вичавлювати, а потім Сергій у коротеньких “болотниках” здійснив такий самий нетривалий “заплив”, форсуючи ріку. Результат вийшов прогнозований… До речі, Бистриця хоч і виглядає мілкою та невеличкою – течія несе будь здоров, ще й на каміннях підступно слизько. Це я кажу, як людина, що виросла на Тисі з Рікою, і бачила всяке… Форсувати Бистрицю в умовах навіть легкого піднесення води – це вже завдання, і треба бути обережним. Дуже обережним.

Менше з тим, незважаючи на сумлінну працю на пулах, рибу в першому турі зловив тільки майбутній переможець – Ігор Анісімов. Що було, в принципі, показово у сенсі теорії “лотерейності” мутняку. Щоправда, коли повернулись на “Базу”, виявилось, що моя люба Альона утерла носа всім “метрам”, зловивши гарну форельку прямо на домашньому пулі. В голові промайнула думка про те, що вона мала ловити замість мене 🙂

Тур 2. Стерильний.

Як вже згадувалось, погода сильно не змінювалась протягом змагань. Цей ранок вийшов, напевно, найважчим – коли я вийшов першим на старт, з неба сипала мжичка, і трошки піддував вітерець. Серйозний дощ зривався двічі, але ненадовго, втім, на настрій риби вплив мати міг. Принаймні, мені кортіло в це вірити 🙂 Адже я знову був з нулем, хіба дві бистрянки та мересничка потішили клюванням…

А який в нас був пул! Довгий, з красивим перекатом з великими каменями, і нереально перспективним зливом за ним, який поступово витягався у довге, спокійне глибоке плесо, десь посередині якого в річку впадав прозорий струмок. Кращого – годі й бажати, проте риба вперто не клювала. З тим і закінчую.

Бачу, що Володя трохи “скис” від таких результатів, стараюсь підбадьорити його – дощ нарешті вщух, навіть почало проглядати крізь хмари сонце. Ще й виявилось, що на сусідньому пулі Міша таки ошукав гарного харіуса, тож риба є, і, безумовно вона є на такому гарному пулі. Половину часу Вовка витратив на спроби з сухою мушкою – це була хороша і зухвала спроба, проте без результату. Німфування спершу було так само нульовим, аж в одному з найперспективніших місць сталось підозріле клювання… Що цікаво, і я, і Володя там пробували ловити не раз, і пройшлись в вейдерсах вже двічі. Вкотре переконуюсь, наскільки погано ми ще знаємо психологію риб. Нарешті, в останні 20 хвилин напарник ловить спершу харіуса, потім – форельку. Невеликі, але без перебільшення – дорогоцінні. Насамкінець, на верхньому пулі Сергій Кушинський ловить форельку на точці, де зловив харіуса Міша. Коротше, риба “оживилась”, щиро шкодую тільки, що трохи пізно для мене. Ну, нічого не поробиш, змагання є змагання, роблю вчергове висновок, що певні пробіли в тактиці треба заповнювати. А головне – вірити у власні сили в мутняк, хай і буває часом дуже складно.

Тур 3. Трудовий

Чим далі підіймались у гори, тим краще ставав настрій. Дощові хмари залишались унизу, а ріка ставала все світліше. На пулі, де жереб звів нас з Сергієм Кушинським, було тихо і відверто без мутняку. Я починаю першим, тому поспіхом озираюсь, оцінюючи пул, і приймаю рішення зосередитись на перспективній ямці, а далі діяти за обставинами. Два нулі за плечима добряче дошкуляли, хотілось реабілітуватись, тим паче на такій рибній річці, як Зелениця.

До старту лишається 5 хвилин, спокійно в’яжу мушки, паралельно міркуючи над стратегією їх зміни. Ямка зручно розташовується на початку пулу, тому починаю з її верхніх околиць – нічого. Поволі “скочуюсь” на глибину, ударів нема, але інтуіція підказує, що риба там мала б бути. Нарешті перше клювання на виході з глибини, на… верхнього “Курноцика”, причому, харіус здався немаленьким. “Ну, нам ці моменти вже відомі з минулого року” – промайнула думка, продовжую далі рухатись поволі униз, але клювань більше нема. Повертаюсь до початку ями, змінюю нижню мушку, і на третій проводці підсікаю та завожу харіуса у підсак – 23 см. Не трофей, але початок є (разом з ним з плеч спадає невидимий тягар “нулів”), з’являється впевненість у обраній стратегії, тож далі продовжую за тою самою схемою – методичний облов ями різними комбінаціями мушок. В підсумку виходить, що решту пулу залишаю без уваги, про що зовсім не шкодую: чомусь є відчуття, що на мілинах риба неактивна або й взагалі відсутня. Ось і час вже збіг, у заліку маю 5 харіусів від 23 до 27 см, і закінчую тур з цілком нормальним, бойовим настроєм. Особливо тішить те, що майже не було прикрих помилок – хіба єдиний сход досить крупної форелі, проте, гадаю, там було без шансів. Ввечері, “на базі”, Олег оголошує результати, я – десятий, тож подумки ставлю собі завдання втриматись в тій десятці завтра, адже перспективи є. Мутняки поплутали карти майже всім, більш-менш ясна справа тільки з переможцем – Ігор впевнено тримає відрив від решти “пелотону”, і оскільки завтра ловить першим, йому лишається фактично піти від нуля. Натомість дуже сильно виступили Макс, Діма Голенков, продовжують “триматись” Руслан Хащевський, Міша Шунинець та Рома Яковченко… Основна боротьба за призові місця буде між ними, проте остаточних шансів не втрачає ніхто. Інтрига!

Тур 4. Поїзд, що вже рушив

Початок дня вийшов гарним, на противагу вечірній зливі, що загнала нас під час вечері до альтанки на подвір’ї лісника, і тримала там кілька годин. Були серйозні побоювання, що на річці буде нормальна вода, але диво таки сталось. Тож всі учасники були заряджені на серйозну боротьбу, яка, в принципі, і відбулася.

Пул був мені частково знайомий – його частиною був минулорічний пул з останнього етапу ЧУ, де ми змагались з Іваном Головко. В принципі, місцина гарна, одна ямка більша, кілька – менших, ну й решта місцин не сказати, щоб “беспонтові”. Дуже складний рельєф берегової зони, і всього півтори години… Навіть не знаю, чи можливо все це якісно опрацювати. Сьогодні ловлю другим, тож починаю з суддівства – Сергій рішуче кидається в воду, тим паче, що з сусіднього пулу Іван Головко сповістив про перше клювання вже на першій ж хвилині. Проте минає півгодини, година – жодного натяку. Перевіривши всі більш-менш варті уваги точки, Сергій повертається до більшої ями, де на дні піступно причаївся обрубок смереки, за який раз у раз чіпляються мушки. Нарешті, на виході з ями – клювання, ще одне, і напарнику вдається зачепити чималого харіуса. Проте, на превеликий жаль, він сходить біля самої поверхні води… Розчарування Сергія відчувається без слів, мовчу, тому що знаю, якими важкими бувають будь-які слова в таку хвилину. На жаль, його час так і збігає з прикрим нулем у заліку. Я беру перерву 10 хвилин, щоб поміркувати над власною тактикою, виходячи з м’яко кажучи, не дуже активного клювання риби.

Вирішую знову приділяти основну увагу ямі, проте, на відміну від учора, все ж таки, побігати по пулу, який здався в цілому перспективним. На ямі досить швидко ловлю дрібну форельку, трохи для мене несподівану, і таким чином “йду від нуля”. До наступної форельки, трохи більшої, майже 40 хв безрезультатно бігав по пулу, тому в підсумку знову залишаюсь на ямі. Дуже заважає затоплена смерека, до того ж, риба не реагує ні на вчорашні мушки, ні на перевірені “хіти”. Нарешті пристосовуюсь оминати зачепи, прив’язавши нижню легеньку шоколадку, і дуже неочікувано за такого млявого клювання ловлю харіуса 25 см в найглибшому місці на… “Курноцика”. Ось як він так може?! Причому далі – класично, жодної реакції на “Золотаву №22”. Натомість ще один харіус, теж немаленький, чіпляється за верхню зелену мушку, тоді як нижня встрягає у смереці. Дідько, між мною і рибою основна стрімнина і далі швидко стає глибоко… Харіус вмостився собі на поверхні води, і поки що спокійно, але дуже вичікувально спостерігає за мною. Дідько, і справді дуже незручно підійти до нього, але сьогодні риболовецький Бог-Природа на моєму боці: вдається дістати рибу підсакою акурат до того, як вона зірвалась, щоправда, трохи скупався по груди. Але на те він і спорт 🙂 Маю ще хвилин з 20, і встигаю “вичавити” все таку ж малу, але цілком залікову форельку, а також отримати досить прикрий схід харіуса на останній хвилині. Все! Кубок УЛН-2018 відбувся!

Підсумки

Отже, вдалось зробити свого роду ривок, і з двадцятого на початку, фінішувати досить непоганим шостим місцем. Причому, на нього буквально “заповзаю”, у запеклій боротьбі з такими зубрами, як Андрій Коваль, Дмитро Голенков, Макс Кусакін, Іван Повхан і Рома Яковченко. Йшли майже “ніздря в ніздрю”, і не здивуюсь, якщо для Олега, під час підрахунку, це був умовний фотофініш 🙂 На мою скромну думку, вся боротьба в КУЛН-2018 вийшла запеклою – як за перші, так і за останні місця. І це пряме свідчення, що рівень змагань росте, а найприємніше те, що вливається свіжа кров, і вже з першої спроби показує непогані результати.

Подяки

Передусім, нашій маленькій київській команді у складі моїх любих Альони та Харді, і наших друзів – Миколи та Сашка, завдяки підтримці та натхненню яких вдалось цілком ефективно позмагатись. Відверто і без реклами: особлива подяка Колі, який навязав для мене чимало справді крутих мушок, що фактично і стали запорукою хорошого результату в останні тури. Також низький уклін Вадіму та Михайлу з Міжгір’я, що прихистили нас під зручним тентом, пригощали різними смаколиками, і возили на тури на без перебільшення досконалому авто – “Ленд Ровері” 1996 року випуску. Справді не машина, а танк!

Тисну руку організаторам – Ростику та Олегу Сові, всім хлопцям, що приїхали на день-два раніше, і допомагали облаштовувати пули та територію. Нашому боссу – Володі Дуленчуку і його команді єгерів та інспекторів, які гарантували законність, безпеку та логістику під час змагань, пані Олі, що годувала нас смачними обідами, сніданками і вечерями. І, звичайно, неповторним Горганам та Бистриці з Зеленицею, що були до нас прихильними і подарували кілька незабутніх днів, назавжди закарбованих в пам’яті тими прекрасними спогадами, які гріють душу глухими зимовими вечорами, коли там швендяють і шкрябають добре знайомі кожному нахлистовику кицьки 🙂

Автор: Мандрівник (Спеціально для Блогу)

* кому дасться зрозуміти переклад японської азбуки – той на наступних змаганнях отримає в подарунок від Мандрівника пляшку доброго питва 🙂

Друге і останнє фото – Дмитро Голенков (с)

Цікавий нахлист