Світило над Опором дихало золотавими випарами туману, і їжачилось першими променями. Десь з боку Зелем’янки тягло тією добре знайомою, приємною прохолодою, що притаманна лише Карпатам. Ми прийшли сюди, здається, зненацька для річки, і поки що вона не знає, що з нами робити. Нас восьмеро, і поки нас багато, веселий гамір невеликої юрби заряджає позитивом. Проте, останній не зникає навіть коли розбігаємось у всі боки, щоб зустрітись згодом на Загадковому плесі.
Мовчун і Завзятий крокують трохи попереду, а я затримуюсь, щоб закарбувати цей момент на твердій фотокартці. Я – Мандрівник, і в глибині душі – трохи мрійник. Мені хочеться завжди бачити світ таким, яким він буває в подібні моменти, тому всюди тягаю за собою фотоапарат. А ви бачили коли-небудь таку красу, як восени у нас в Карпатах?! Ось і я не бачив, хоч мандрував багато по світу, а ще більше помандрую… Втім, певен, що в Карпати завжди повертатимусь з відкритим серцем. Тому що такого синього неба, як тут, немає більше ніде, про що слушно зауважив Красота. Красота – це Красота, прізвище в нього таке, ну й в цілому хлоп нічо так, ще й запакований святково, втім, всі ми в тому грішні…
Аж ось на горизонті з’являються Гудзі. Гудзі – це Митець і Мавка. Митець – бо справжній митець, а Мавка – бо шалено вправна рибалка. Як і всі ми, але Мавка, все ж, трохи краща. Симпатичніша, вишуканіша, віртуозніша, і завжди на 2-3 риби попереду. А як майстерно вона цупить мушки у Геника! Але то вже інша історія. А в нас поки Опір, ранок, і золотавий туман. І хоч щось неквапом ловиться, втім, завжди хочеться чогось більшого, тому з хвилюванням подумки віщуємо про Цигана, Панка та Діму, що десь там, за кілька кілометрів угору, вже, певно, нашморгали тої риби з відро. Уявне, бо відра на риби ми не берем, як не берем кошик, торбу чи ще щось там. На відміну від зелених гоблінів, які, де-не-де, стовбичать за камінням, і полохливо ховають спіймане до тайстри, капосні.
Діма з’явився з-за рогу, біля Зачарованого плеса, за кілька годин. Діма – в душі бунтар, вперто та енергійно дратує підводний світ стримерною атакою… І, часом, ніяк не менш успішно за Панка і за Цигана. А значить, і за всіх нас. Бо Панк – дуже вправний, хоч і багато лається, а Циган – він просто Циган, тож керує стадом віртуальних коней, послідовно розбурхуючи сексі лупи. Щодо нашого з вами неба – на ньому так і не з’явилось жодного білого чи сірого коня цього дня, тільки солодкий цукровий місяць вкрив приємною втомою, і загнав до альтанки.
Ви читали книжки про ельфів? Ні, не про тих, що ховають горшки з золотом десь у Ірландії (Панк знає, він там був). А про тих, з загостреними вухами, і світлим волоссям, що мелодійно виводять прекрасних пісень про далекі, омріяні та недосяжні краї райської насолоди вічного полювання… Десь таким був наш вечір, бо наше небо було вільним від коней навіть уночі. Під зорями якої, десь в глибині Опору, щасливо пливли собі вільні риби…

Автор текстового шедевру і фото: Мандрівник

Цікавий нахлист