Щоб знову сюди повернутися

Щоб знову сюди повернутися

Нарешті випав момент виїхати коли є погода на рибалку. Прогноз в інтернеті обіцяв сонце і тепло, і я без вагань відпросився у всіх, щоб прожити один день по-справжньому… Вже у середу, після обіду, робочої атмосфери в голові не було.

Осінь отримала борг у літа…
Зазвичай їду на рибалку на першій маршрутці, яка виїздить з головного вокзалу о 4:20 ранку і як завжди мені не спиться до цієї пори, зате я встигаю пов’язати мушки і просто не спати в очікуванні рибалки. Але не у цей раз. Якось вийшло так, що останнім часом я дуже втомлююсь і в цей раз ледве мав сили спакувати вейдерси і мушки у рюкзак та й завалитися о 22:00 спати. Колись мені казала лікарка, що найважливіший сон від 22:00 до півночі. Він практично заміняє цілу ніч сну. Людині-сові ці лікарські байки – для бабусь, оскільки зазвичай, тільки від 22:00 я починаю заспокоюватися від денної суєти, а коли всі вже нарешті повлягаються спати, тоді і настає мій час, коли я можу на чомусь сконцентруватися, не розсіюючи свою увагу на інше. Але зараз я просто завалився, а ударні дві години дали про себе знати і вже біля третьої ранку я прокинувся бадьорим. Залишалося лише попити чайку з цигаркою на балконі і чимось себе зайняти до 4:15 ранку. Термометер показував +17-18 градусів – значить можна їхати у футболці і не брати фліс і тягати з собою цілий день (Дуже мудро, Максе, що ти на термометр глянув. А от я цього не зробив і тягав цілий день з собою по спеці теплу куртку і теплу напівкуртку – прим Р.Я.). Так, я знав, що коли я приїду о 7 ранку в гори, відчую різкий холод і прийдеться годинку поколотитися, поки не вийде сонце (Якби ж то – вже в 7-ій ранку взагалі не було холодно – прим. Р.Я.). З іншого боку я знав, що вдягнувши вейдерси, накинувши рюкзак мені буде тепліше, тим паче на свою «бродячу» рибалку я звик брати лише маленький рюкзачок із найнеобхіднішим і не більше (Востаннє вклинюся. Не знаю, як тобі це вдається, бо мені завжди бракує рюкзака. От в середу я поїхав з рюкзаком, тубусом, сумкою через плече, де були мушки і катушки, а також фотіком, також через плече – прим. Р.Я.). Я дуже люблю передачу із участю Бера Грілса «Вижити будь-якою ціною», тому інколи намагаюсь хоч якось себе дисциплінувати, згадуючи його розповіді. В маршрутці зустрів старого друга Діму-поплавка і ми спілкуючись про усе їхали до Стрия разом, а далі наші дороги розходились – я тримав курс на Сколе, а він на Франківщину. Погода мала бути файною, і Поплавок сказав грану річ про цей день: «Осінь взала погоду в борг у літа». Десь так все і виглядало. Як і планувалося, я вискочив з маршрутки десь о 7 ранку в Межибродах і пішов до ріки. Ранковий колотун ніхто не відміняв. Вже біля ріки я швиденько передягнувся у вейдерси, але далі відчував ранковий гірський дубак, особливо коли прив’язував мушки до повідків…

Без «франції»
Був у мене період у житті, коли я не мав можливості майже ціле літо їздити на рибалку, тому коли вирвався десь аж у вересні на рибалку, в мене сформувався такий стереотип, що потрібно ловити тільки французьким методом щоб вгамувати голод і зловити якомога більше риби. Так тривало 2 роки, поки в мене не з’явилося певної втоми від цього і я скучив за шнуром. Цього сезону переважно були харіуси дуже малих розмірів в мене та у всіх друзів-нахлистовиків, тому я не мав особливих надій на гарні екземпляри і по кількості не хотів виступати, тому й вирішив сказати франції «ні».
Відверто кажучи я дуже відвик від шнура, але відчув деякий кайф від закидів. Ловив переважно апстрімом і вже протягом перших тридцяти хвилин рибалки в мене була перша покльовка. Риба боролася дуже міцно і незвично. Що це було я не вгадав, поки не підтягнув рибу поближче – це був вусач-марена.

Загадкові дельфіни
Після першої риби почалися відбуватися приємні виходи риби на поверхню. Більше, ніж впевнений я думав, що це харіуси. Все, що я їм пробував кинути вони не хапали. Потім вони перестали виходити біля мене, але на протилежному боці я побачив вихід незлих риб і вирішив перебратися туди. Через сильну течію і величезне каміння мені прийшлося дуже багато обходити і обловлювати перспективні місця. Минула десь година поки я добрався до приміченого місця, але тут мене чекало фіаско – риба не велася, хоча я її і бачив. По її поведінці під водою нарешті зрозумів, що це точно не харіус.
В цей час сонце вже виходило із-за гори, але я ще був у затіненому місці, тому і надалі відчував холод, аж поки не почався теплий вітерець, який немов пічка зігрівав мене своїм подихом. Доходжу до великого плеса, а риба просто нагло вискакувала з води. Мої мухи ігнорувала, а що вона робила і за чим полювала так і залишилося загадкою. По вигляду нагадувала вусачів і я попрямував до стику річок Опір та Стрий. (Пардон. Ще разок. Два роки тому я став свідком такої ж ситуації, і так само на Стрию. Риба бронзового відтінку постійно стрибала з води, але від мух відмовлялася. Пам’ятаю, що тоді я подзвонив до Поплавка і він сказав, що це марена – Р.Я.)

Початок справжнього полювання
Десь біля десятої я спілкувався з Ростиком, який мені почав казати, що я вже втратив купу часу, зловивши тільки одну рибку. Звичайно, що його вилазка за день перед цим вже була більш результативною о цій годині. Він мені сказав, що треба ловити лише на зеленого бокоплава, якого я не мав. Думаю, що мав, адже мої флайбокси, які налічують у сумі більше тисячі мух, мабуть, гірше дамської сумочки, і я здебільшого ловлю на мухи, які себе вже багато раз проявляли. Я нікуди не спішив, особливо на перспективу переколоти купу молодих харіусів.
На стику річок Опір-Стрий маленькі харіуси вже почали бомбити мої мухи. За декілька хвилин я вже мав щастя відпустити до п’яти штук і попрямував до наступного перекату. На другому перекаті я ловив, як книжка писала, під кутом вниз потечії із натягнутим шнуром і відчував постійні удари і насолоджувався боротьбою із малечою. Осінній харіус особливо бойовий. Проти течії не виходить підсікати рибу так вправно, як за нею, що і відоразилося на великій кількості сходів. Телефную до знову до Ростика і кажу про результати, і що мої перевірені мухи працюють, а він мені каже: «злови щось прийстойне», на що я дуже критично зреагував і щось там відповів. Найцікавішим було те, що день перед цим він не спостерігав жодного вильоту комах, а біля мене прсто роїлися маленькі поденки і різна мошка. Далі експерементую із імітацією мурашки на мікроскопічному номері і вона працює. Добре! Пробую експериментувати далі…

Ідеальне поєднання матеріалів – мушка sedge bouba
Одинадцята ранку. На моєму рахунку вже було точно півтора десятки риб. Наступним експериментом стала суха мушка, ідею якої я запозичив із улюбленого сайту http://www.jpdessaigne.com, а саме імітація волохокрильця(рос. “ручейніка”), тільки вона не проста, точніше проста до в’язання, тільки поєднання матеріалів – крило СДС (тобто 2-3 пера) і йоршик робить її плавучою як корок, а ще її добре видно на течії. Цікавим моментом було те, що декілька раз вона падала на воду лише на йоршик, а крило СДС було підняте вгору, що служило індикатором і це працювало. Харіусята, карпатські краснопірки, здерки і навіть один голавлик дуже її уподобали. Тому, зловивши ще з сім рибин я попрямував до наступного і найбільшого перекату вверх по течії. Десь за десять хвилин я був на перекаті. Тут, я затримаюсь надовго, подумав, скинувши із себе рюкзак на берег і поліз по коліна у воду. Починав із класичного місця – там де закінчується сильна течія і потік немов згасає. Починаю обловлювати це місце на сухарика і на гаку опиняється пристойний харіус. Отримую задоволення від боротьби, але і не мучу його довго.
Робимо маленьку фотосесію і відпускаємо. На око харіус був біля30 см., хоча, коли приїхав додому і відміряв по «зарубці» на вудилищі, то двох сантиметрів до тридццятки не вистачало. Відпускаючи харіуса було враження, що він втратив «компас», бо прибивався до берега і мордою ліз під каміння. Тому я був змушений його сам направити в сторону перекату і він вже швиденько ожив і сам поплив додому. Цей перекат подарував мені ще із десяток харіусів розміром до 20 см. Усі як у літку стояли у бистрині. Мушка Sedge bouba вже просто не витримувала такої кількості риб’ячого слизу і почала дуже швидко тонути. Але у мене майже завжди є по два екземпляри одинакових мух, тож після «перезарядки» мушки в мене знову почався масовий вихід харіусів на поверхню. На цьому перекаті я зупинився, але вирішив ще перейтися до четвертого. Там я зловив ще двох і мені вистачило…

«Франція» це як кинути курити?
Під час рибалки мене постійно мучила думка про «францію», і скільки б я зловив цим методом риби, але я тримався до кінця і тішив себе тим, що поставлю «француза» тоді коли буду вертатися назад і спіймаю усіх харіусів, яких мені не вдалося злапати на сухарика. Виглядало, ніби собі шукав винагороду за свої страждання. Насправді, суха мушка принесла мені стільки задоволення, що навіть кожний нереалізований вихід харіуса викликав у мене не пришвидшене серцебиття, а лише врівноважену усмішку. Було вирішено не перебивати собі такі прекрасні враження і сказати французу точно «ні», принаймні сьогодні…  Я спускався вниз по течії і зустрів малих місцевих хлопців, які мене питають:
Щось впіймали?
-Декілька периків, – відповідаю я.
– Великих?
– Найбільший був такий, – кажу я, і показую замір на вудилищі.
– Покажіть!
Я відповів, що уся риба у воді. Хлопці якось незрозуміли і знову перепитують «Як у воді?». «Ось так, я її відпускаю». «Що просто ловите і відпускаєте? А нащо?», – знову питає один з них. «Щоб знову сюди повернутися і їх спіймати», – відповів я і попрямував далі. На тому наш короткий діалог закінчився. Я розклався на бережку, перевдягнувся і поїхав додому із чудовим настроєм і враженнями…

Максим Кусакін

, щоб прожити один день по-справжньому… Вже у середу, після обіду, робочої атмосфери в голові не було.

  • Дарт Палпатінович Вейдер коментує:

    Макс, треба було казати, що харіуси – отруйні..

    з.і. гарна риболовля, гратулюю! дуже схожі враження мав позавчора, тілько з Францією і на іншій ріці 😉

  • maks коментує:

    Дякую, Дарте) Так, всім кажу , що харіуси отруйні..

    А нетрплячий Ростік не міг втриматися від коментів..
    Отже буду відписуватися на його коменти, де маю що сказати:
    1. Так, о 7 ранку в Карпатах досить холодно, особливо восени.
    2. – Знаючи Ростика і його любов до термосів, сумки-холодильника, то йому ще треба тачку позаду тягнути в ідеалі)))
    Мені полегшує життя вудка семичасник і її тубус, який гарно вміщається у рюкзак, а це вже мінус одна тяганина
    – ВОдонепроникна сумочка від Сімс дуже полегшує мені життя під час рибалки. Отже на мені висить рюкзак і ця сумка. Відчуття досить компактні.
    – Черевики, і вейдерси я вожу в “сільпошному кульку”, що дозволяє мені сховати кульок у рюзак. Одяг поміщається чудово у рюкзачку.
    Із цим багажем найгірше коли хочеться по маленькому чи зробити купу, а це вимагає повного розброєння)

  • rostyslav коментує:

    2. — Знаючи Ростика і його любов до термосів, сумки-холодильника, то йому ще треба тачку позаду тягнути в ідеалі)))

    Хаха… ну десь ти правий. але я термосів не вожу. з собою мав лише літру холодного чаю і йогурт. Ну і канапки. А тепер дивися. Ти знаєш, який в мене рюкзак. Туда вміщаються шкари, вейдерси, жилет, чай, канапки, йогурт, термобілизна, валянки (для шкарів), гарди, двоє окулярів. Тубус збоку надійно прикріплений. всьо. більше в рюкзак нічого не влізає. Питання – куди мені втулити дві катушки, 4 флайбокси, три ножі і пістолет? Га? А фотік куди запхати? Ну?

  • maks коментує:

    три ножі і пістолет?
    ти прям убіца. Та, куди пістолет запхати я не знаю, але думаю що на наступний рік я це питання теж буду обдумувати..
    Флайбокси треба дивитися
    Мій фотік висить в мене на шиї. Один флайбокс і набір курця я можу помістити в передню кішеньку ведерсів, + флотант, кусачки.
    Ніж я тримаю у боковій кишенці у сімсівсівській сумочці, щоб можна було швидко його витягнути коли треба. Пляшку із “рідиною” до 1,5 літра я теж можу прікріпити до цієї сумки.

  • rostyslav коментує:

    Ну в мене 4 флайбокси: німфи, сухі, мокрі і стрімери з жуками. Не люблю, щоб була каша-малаша, як “в дамській сумочці” (ггг). Правда, стірмери і мокрі цього разу можна було і не брати. Зброя… ну я ж сам їду. мало що може трапитися. Тому беру її з собою. фотік в тебе маленький, а в мене великий. але під час розмови я вже додумався до одної штуки. Жилет і вейдерси можна скласти в один пакет і прикріпити до низу рюкзака, там для цього є спеціальні лямки. чому я раніше до цього не допетрав? Тоді звільниться місце на все інше. От вона – сила спілкування)))

    Народ, а як ви пакуєтеся, коли їдете в гори на день без машини?

    • hudz коментує:

      рюкзак: черевики, вейдерси, термобілизна, жилет, катушки, флайбокси, дощовик, пляшка води, канапки. Одна універсальна вудка, або 2 “спеціалізовані” – скажімо, коротиш 2 класу і довга трійка(четвірка, пятірка). Кофр з фотоапаратом або мильниця якшо в облом нагружатись.
      В суботу так їздив на озеро, перевіряючи – чи можна вкластись в один не дуже великий рюкзак (45-50л). можна 🙂

      • rostyslav коментує:

        Блін, де б розжитися таким вмінням пакувати сумку? Моя жінка може півхати впихнути в валізу, а в мене так не виходить…

  • maks коментує:

    Каші малаші в мене немає, ну практично немає…
    Я під кожну рибалку беру лише заплановані флайбокси, які 100% будуть в нагоді..
    Ну і був в мене раз момент щоб зменшити пакунки до мінімума я взяв поїсти тільки два снікерси на добу. Це страшні речі. Добре що на ріці зустрім Миколайовича, а потім ми ще зустрілися з Поплавком і Сколівським.. То вони мене напоїли і накормили. Так що і так вижити вдається)))

  • hudz коментує:

    знаю людей, які ходять в гори/ліс похлэще Грілса: ніж, сіль і сірники. Страшні люди. Їжачків їдять 🙁

Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин