вельми цікаве і глибоке дослідження! додати не маю чого, на мій скромний погляд, все слушно і грамотно!

що цікаво, в нас, за горами, вже зовсім інша історія, відчувається вплив західних слов”ян та мадярів з румунами-даками на географічні назви. Тиса, Шопурка, Кісва, Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця, Уж – походження майже кожної з назв має свою історію. Уж, Латориця і Боржава – типово угромовні назви, що й відповідає історичним даним поширення цього етносу. Кісва, Тересва, Шопурка – вже мають вплив збоку гуцульських діалектів русинського краю. хоча, особливо стосовно Тересви, маю особисті сумніви – мені здається, що це радше верховинська назва, а надто враховуючи назви її “батьків” – Лужанки та Брустуранки. Вони, як і Ріка з Тереблею – типові морфологічні конструкції верховинців, лаконічні, дзвінкі, красномовні, значущі. Звідти ж пішли – Синевір, Репинка, Присліп, Красношурка, Вар, Негровець, Стримба (до речі, теж Стр- ;)), Ряпідь (хоча в цьому випадку є вплив мадярів) та багато інших.
Тиса ж пішла ще з давньоримських часів, ймовірно автором її були даки. Етнічні впливи змінюються стрімко, з плином річки по Закарпаттю. Верхів”я її – древня земля гуцулів (Ясіня, Богдан, Говерла, Петрос, Рахів, Костилівка, Білин), далі Тиса тече Мараморошем, де культура русинська настільки тісно сплетена з румунською, що годі й шукати якісь кінці (Вішеул, Апша, Бедевля, Тячево, Хуст, Сігету, Вишково (Віск), Велятино, Рокосово, Крива. нижче хустської котловини є різкий перехід до етнічно угорських земель: Саргеть, Іросла, Севлюш (сучасне Виноградово), Теково, Гудя, Бене, Тисаашвань, тощо.
так і жиємо ))
якщо цікаво, можу додати ще деякі власні дослідження поліських назв. проте, не вважаю, що це тут буде слушно.

в Поліссі я зазвичай рибалю на історичних землях полян та древлян. що цікаво, назви їх вирізняються з поміж інших слов”янських лакончіністю та красномовністю, притаманній верховинцям, але місцями їм властива таємнича загадковість. мова йде про басейн Прип”яті, та Тетереву з Ужем (що цікаво, тут теж є свій Уж). Норинь, Уборть, Перга, Звіздаль, Візня, Жерів, Ірша, Здвиж, Ірпінь, Буча, Злобич, Случ, Гуйва, Вирва, Кодра, Таль – всі ці назви не залишають байдужими. Прип”ять, як і Тиса – унікальна ріка, поліська Амазонка, що стала колискою більшості племен східних слов”ян. мені трошки жаль, що канули в літу ті часи, коли на північному заході України жили люди, в мові яких було багато від сучасних української та білоруської, панувало помірковане натуральне господарство, особливо любили виробляти льон та мед. та й язичество, що б там хто не казав – це було містично цікаво і близько до віри в матінку-природу. ці люди залишили нам на згадку красиво наречені волинські озера, могутні Стир, Стохід, Горинь та Турію, ну й вже вищезгадані річки та річечки. Залишається тільки здогадуватись, які багатства таїли вони століттями для нас, нахлистовиків, і не хочеться навіть міркувати, до чого їх довели сьогодні.

цікаво підмітив спорідненість слов”янських назв. цікаво що раніше ці річки називались Танаїс, Борисфен, Істр, Тирас. теж відчувається спорідненість )

Дослідження не тільки цікаве. Воно ще раз підтвердило версію про те, що наші пращури дійшли до фьордів і назвали ту землю Норва. Не варяги сюди приходили, а ми туди прийшли.