Напевно вперше за багато років я повертався з Карпат без доброго настрою. Не те щоб я шкодував про чергову четвергову авантюрну поїздку, чи за тим, що риба проявляла вершину неактивності. Ні. Та й компанія підібралася славна: Арсен, Орест і Григорій Бурденко – один з засновників московської школи нахлисту, а також власник чи не найбільшої бібліотеки по нахлистовій тематиці в Європі.     Справа в іншому. Я мав досить сумну і невеселу розмову з місцевим хлопцем, який ловить рибу нахлистом. Вже під вечір, у його пакетику лежало 42 тисячі гривень. Три 20-сантиметрові харіуси і один голавлик в якості безплатного бонусу.Він приїхав на велосипеді і зупинився трохи нижче того місця, де рибалив я. Побачивши, що його руки розкладають «кабеласа», підійшов і привітався. Спитав про те, чи часто він рибалить тут і чи відпускає харіуса. Сказав, що бере лише крупного. Я повірив йому на слово, а ще дав мокру мушку, бо свої він десь посіяв, мав з собою тільки одну. Знав би я чим це обернеться, обійшов би його десятою дорогою.Риба, чесно кажучи, ловилася дуже кепсько. Власне, Арсен, який розраховував на голавля, став під кущами. У підсумку більше двох десятків, але розмір їхній не вражав. Орест, ясна річ, ловив стрімерами. Замість форелі зловив окуня і яльця, та й то, на підвісну мокру. Окрім того мав сильний удар на чорного «вуліка».   Ми з Григорієм розташувалися на перекаті, тільки на різних берегах і намагалися дістати рибу з дна. Мій традиційний набір у вигляді шоколадки і зеленого бокоплава геть не працював. Правду кажучи, і вода була мутнуватою. Півгодини холостих проводок змусили мене змінити набір. Червоний фезентейл і зелений чеський марч-браун показали кращі результати.
Практично одразу ж зловив першого харіуса, а за ним, мабуть, свою найбільшу бистрянку – десь на долоню. І знову тиша, якщо не брати до уваги кілька незрозумілих покльовок.Я залишив місцевого хлопця з перекатом, а сам піднявся вище, до іншого. Однак там спіймав лиш облизня – жодного клювання не було ані на німфи, ані на сухі. Лише раз на великого ред-блек зулу, який добре працював в Польщі по форелі, мав дуже сильний удар, на який я не сподівався. Відповідно, і зреагувати адекватно не міг. Коли ж повернувся до першого перекату, біля велосипеда побачив прозорий пакетик, а в ньому два мертвих харіуси. Розмірами вони не вражали і на «крупних» відверто не тягнули. За кілька секунд прийшов хлопчина, несучи за хвіст третього. Такого ж куцого. Взагалі, по ріці було чимало рибалок. Усі вони забирали рибу без огляду на розмір і расу. Забирали все, від великого до смішного. Власне, великого не було. Але від цього «смішного» смішно не було.«Тобі не соромно забирати таку рибу?» – спитав я в хлопця. «Яку? Оцю?» – прикинувшись дурником відповів він. «У тебе в пакеті 28 тисяч, ще 14 в руках. Воно тобі треба?». Хлопець не відповів. Він швидко витягнув пакет, сів на велосипед і зник.Після цього ловити вже й не дуже хотілося. Була якась апатія. На мокрого класичного ред-тага упіймав ще одного харіуса, але зрозумів, що це вже фініш. Попри те, що літала сила-силенна комах, риба трималася дна і не показувалася. А може вже й нема кому показуватися. Якщо цей хлопець і його друзі ловлять в четвер ввечері, отже ловлять і в середу, і в вівторок, і в інші дні, які можуть бути куди результативнішими. Буквально за тиждень, за сприятливих умов, цей та сусідні перекати можна вичистити. Без сіток, без електровудок. Достатньо двох-трьох мокрих мух…Така от сумна історія. Орест мені намагався заперечити, говорив, що рано чи пізно вони дійдуть до того, щоб відпускати рибу.
Але я швидше повірю, що сфотографував НЛО, аніж в це…

Цікавий нахлист