Стрімери. Кожен з нас має в коробці достатньо вулі-багерів, мадлерів та зонкерів, однак упіймати на них форель вдається дуже рідко. Польські ріки – це місця, де можна попрактикуватися у стрімерній ловлі і нарешті потримати на вудці гарну рибу. Чимало нахлистовиків приїжджає на Дунаєць виключно заради стрімерів. З самого ранку вони займають місця на ділянці «Під муром» і проводять там цілий день – благо, риби достатньо, вона голодна і ловиться постійно.Коли зранку першого дня наші німфи мовчали, Войтек вже упіймав кілька великих форелей на стрімер – чорного вулі-багера із помаранчевою голівкою. У моїй голавлиній коробці було п’ять таких стрімерів, але за півгодини я не мав жодного удару. Розумів, що справа в проводці, я очевидно, щось роблю не так. А вже ввечері, ми опинилися «Під муром» і стали свідками того, як потрібно ловити на стрімер. Нахлистовик стояв по пояс у воді, закидав стрімер униз по течії і швидкими, короткими та агресивними стріпами тягнув його до себе. Раз по раз його вудка гнулася – видно, що все робив майстерно, але от його ставлення до риби здивувало. Без жодних церемоній він тягнув форель, крутячи котушку. Сумніваюся, що після такого риба прийде до тями у найближчі кілька днів. Я спробував скопіювати проводку нахлистовика і розташувався нижче, на сильній течії. Буквально на другій проводці відчув сильний удар – снасть просто зупинилася. Форель, а за нею ще одна дали мені надію на те, що можна буде половити на щось інше, окрім німф (сухі та мокрі риба повністю ігнорувала). Дві форелі мали близько 40-а сантиметрів, а третя просто обірвала мені стрімер разом з повідком. Усе це наштовхнуло мене на думку, що наступний ранок я присвячу виключно стрімерам.Арсен дуже мудро зробив – відмовився вставати о п’ятій ранку, натомість виспався як біла людина і приїхав до нас десь о дев’ятій, коли вийшло сонце. Якби можна було повернути час назад, я б теж залишився у теплому ліжку. Але думка про новий стрімерний досвід не давала мені покою, тож разом з нашим сусідом Павелом, який вперше в житті рибалив на гірській ріці, ми вирушили до муру. Павел пішов разом з Войтеком на інший берег, я ж розташувався на місці, де ввечері добре ловилося в невідомого мені нахлистовика. Але я не врахував безліч факторів, що у підсумку перетворилося у повне фіаско.
По-перше, вода конкретно впала і прочистилася. А я продовжував ловити на помаранчеві голівки. По-друге, мої стрімери, очевидно, були занадто малими і легкими для цієї ділянки – довгої і глибокої ями. По-третє, напевно, я щось нахімічив з повідками. Словом, не брала риба, натомість Павел забрів до середини ріки і вистрілював увесь шнур.
Результат це приносило – він зловив п’ять форелей, але такі закиди небезпечні: один неточний рух, удар стрімера по бланку і новенький Orvis ламається надвоє. На той час я вже не ловив, а сидів на мурі, курив і зустрічав сонце. Запропонував Павелу їхати на «Ксьонзове поле», ловити на німфи. Виходу у нього не було – погодився. А там і Арсен до нас приєднався.Ми ще кілька разів змінювали локації, риба ловилася ніби непогано, але потім припинилася. Я мав намір прочесати місця з першого дня. Відразу скажу, що це популярні місця – ями, заглибини тощо. Натомість Арсен обирав на перший погляд абсолютно нерибні ділянки. Тим не менше, ловив саме він. Поки я безрезультатно махав французом над ямою, він витягував одну форель за іншою метрах в десяти від мене на звичайній течії. Була у мене така думка, що протягом дня по цих ямах пройшовся не один мухар, відповідно, уся риба наколена. Але Войтек вже згодом розвіяв цю теорію, мовляв, риба харчується постійно. Довелося шукати інші причини. Як би там не було, але коли Арсен поступився мені своїм «нерибним» місцем біля каменя, я витягнув кількох красунь, з якими і фото зробити не гріх.За Арсена радів більше ніж за себе. А особливо, коли і він витягував трофейних форелей. Прикро було, коли риба сходила. Так вийшло, що сходила найбільша риба, яку іноді було просто нереально навіть до поверхні води підняти. Кожен такий момент залишав на наших обличчях гримаси болю та відчаю, але змушував продовжувати ловити і робити нові нахлистові кроки. Вечір другого дня ми присвятили зборам, бо планували половити на Сяні. Ніби на замовлення Дунаєць піднявся і забруднився – риба перестала ловитися.… Віскі, ще одне віскі, ковбаски на грилі, якась нехитра закуска і тихий вечір в компанії чотирьох людей. Ми сиділи на дворі за столом в садибі Войтека, балакали про різне, розповідали байки та бувальщини. Войтек розповідав, як його знайомий дві години тягнув озерну форель, що мала більше метра довжини, як його провчив один хитрий пструг, що живе на початку OS в зрізаних палях. Павел взагалі радів життю – він зловив першого в житті харіуса та кілька форелей. Ми з Арсеном просто насолоджувалися тими вечірніми годинами в компанії «друзів по нещастю». Кожен з нас переглядав в пам’яті плямисті форелі. Скільки ми їх наловили? Точно за сотню, але конкретніше не скажемо. Остання чарка віскі і час спати. О четвертій ранку треба їхати на Сян. Там на нас чекало теж нема цікавого, про що детальніше буде розповідь від Арсена…
PS. Інформаційна довідка. 
OS DUNAJEC розташований в межах села Тилманова та містечка Кросценко-над-Дунайцем, неподалік кордону зі Словаччиною. Денні ліцензії на право ловіння за принципом “зловив – відпустив” можна придбати в кількох пунктах – у рибальському магазині в центрі Кросценко, у пані Марисі в Тилманові та у Войтека Кудлача – гіда по сусідній ріці Бьялка Татжанська, а також власника нахлистового готелю, в якому ми й жили. Контакти – не проблема. Ціна денної ліцензії – 73 злотих. Це не дешево, але воно того вартує. Ми вже не раз у цьому переконалися…

Цікавий нахлист