Що любить їсти харіус? Відповідь на це питання шукатиме ще не одне покоління нахлистовиків. На різних річках раціон риби відмінний, тож і сухі мушки, а говорити ми будемо саме про них, повинні відповідати тим комахам, які живуть в конкретному ареалі. На ріках Львівщини зловити харіуса на суху мушку доволі просто, те ж стосується Франківщини. Однак коли ми переїдемо перевал і потрапимо до Закарпатської області, то наше уявлення про нахлист буде змінюватися. Особливо, якщо рибалити доведеться на Ріці.

Скільки разів я вже там ловив, але цю ріку так і не зрозумів. Сама по собі Ріка дуже красива, можна сказати, що навіть ефектна: то бурхлива, то спокійна, то шумна, то тиха, то синя, то оранжева. Вона буває різною зранку і ввечері, восени і влітку. Щодо видового складу риб, то найбільше там, очевидно харіуса європейського, трапляється і голавлик, марена, є підуства. Останнім часом, завдяки ентузіазму місцевої нахлистової громади, у ріці почала з’являтися струмкова форель. І горе тим, хто захоче з’їсти її, упіймавши на гачок. Колись, кажуть, в Ріці жили дунайські таймені, при чому такі великі, що місцеве населення виходило на мости і кидало в воду вила – важко було промахнутися. Тепер лососями там не пахне, дякуючи людям.

Саме за рахунок нахлистовиків на Ріці ведеться контроль за риболовлею. Саме нахлистовики тримають в страху любителів кинути в яму динаміт чи запхати туди дроти з акумулятора. Розповідали історію про те, як узяли на гарячому двох горе-браконьєрів, але руки-ноги їм не ламали, а завели в церкву і «відчитали» на очах усієї громади. На Біблії ті двоє поклялися, що більше до рук нічого подібного не візьмуть. Мовляв, це для Закарпаття найбільша кара. Але якщо зануритися в проблему глибше, то все-одно де-не-де вилізе факт убогості регіону. Люди працюють самі на себе, без жодної підтримки від держави. По суті, там процвітає натуральне господарство, як у кам’яному віці. Що вже говорити, якщо і мобільного телефонного зв’язку там нема. Чи думають ті люди про шкоду, яку наносять природі? Напевно, ні. Їхня свідомість спрямована на те, щоб мати на столі якийсь харч, і байдуже цим людям, до книги якого кольору занесена риба, лось, ведмідь чи косуля. Відповідно до піраміди Маслоу – це найнижчий рівень. Бажання бути ситим. Про культуру думають одиниці.

Однак я вірю, що за тими одиницями потягнуться інші. Нахлист – штука заразна, це усі знають, хто бодай раз тримав в руці. І ота позитивна енергія, яка оточує наметовий табір в лісництві, де проводяться змагання, рано чи пізно розшириться на інші регіони. Принаймні треба в це вірити.

А мене особисто Ріка серйозно зачепила. Вже після змагань я пройшовся із німфою, нарешті відвів душу. Бо з сухарями, як виявилося, мав серйозний клопіт. Тому я дав собі слово, що наступного року підготуюся до цих змагань куди свідоміше і зроблю все для того, аби дати бій фаворитам. І байдуже, що суха – то не мій «коник».

Цікавий нахлист