Коли вже все закінчилося, у моїй голові знову зароїлися думки щодо спортивної складової нахлисту. Немало мухарів чи то самі щиро переконані, чи то підчепилися на гачок з борідкою когось іншого, але все ж вистачає думок щодо непотрібності змагань, їхньої шкоди і беззмістовності. Я поважаю усі думки, хоч з деякими не погоджуюся. Напевно, такі ми люди, які ніколи в житті не дійдуть до консенсусу. Для когось у змаганні головне буде перемога, для когось участь, для когось компанія, для когось досвід, а хтось вважатиме, що це злочин чи пресинг річки.

Зі мною можна не погоджуватися, але я переконаний, що з часом кількість риби на ріці зросте, а забирати її будуть щораз менше. На чому ґрунтуються такі непопулярні і оптимістичні думки? Психологія людини – поняття не стійке, так само як і свідомість: вона може змінюватися залежно від умов та обставин. Коли той, хто раніше забирав рибу бачить як ми відпускаємо харіуса, то у нього в голові теж щось змінюється. Не відразу, але змінюється. І є багато випадків того, що люди, які раніше набивали торбу харіусом, тепер його відпускають.

Коли ж оцей умовний місцевий чоловік бачить не одного нахлистовика, а кілька десятків, його свідомість змінюється ще більше. Він відчуває себе іншим, відсталим і хоче прогресувати, еволюціонувати. Не знаю, скільки років має минути аби людина повністю змінила свої пріоритети, але це станеться рано чи пізно. Але станеться лише тоді, коли вона буде бачити це все на власні очі. Таке моє переконання і воно є наче відповіддю тим скептикам, які вважають, що змагання по харіусу – це злочин, або говорять, що їм шкода риби. Як на мене, злочин – це нічого не робити, а шкодувати треба живу рибу, а не ту, що опинилася в сумці місцевого рибалки. Сидіти на дивані і шкодувати рибу – це не вихід.

Зрештою, змагання – це не лише «хто наловить більше». Це чудова нагода зустрітися, поговорити, обмінятися мухами, посидіти за столом, випити 50 грамів. Окрім цього, за зібрані на змаганнях гроші з’явилася можливість допомогти і тим, хто зараз на війні (основна частина грошей була переказана Людмилі Немцовій – дружині Володі Немцова, який зараз воює на Сході. Якби не війна – він би неодмінно взяв участь в цих змаганнях), а також зробити внесок у зариблення форелі, чим ми займаємося вже четвертий рік. Я хочу вірити в те, що усі учасники змагань залишилися задоволеними і обов’язково приїдуть на нові турніри.

Даруйте, я трохи відволікся від самого процесу. На базу приїхало 15 учасників, власне, мало їх бути більше, але в останній момент кілька з них відмовилися брати участь з різних причин. Усе ж, компанія зібралася доволі пристойна, з кількома новачками.
Так, уперше змагалися вже досвідчений нахлистовик з Києва Сергій Карабут – один з основоположників українського спінінга, автор півсотні наукових статей в різних журналах. Він не часто ловить в Карпатах, більше рибалить на річках Австрії і Словенії.
А от Ніна Бортник з Запоріжжя і Дмитро Чейлитко з Києва зовсім недавно прийшли в нахлист і вирішили не так спробувати свої сили, як отримати дуже корисний досвід.

Із Закарпаття приїхала сильна банда у складі володаря Кубка Богдана Цебрика, який заявив, що зав’язує зі спортом, Степаном Чехом, Іваном Повханом та Сашком Свидою. Кожен з них ще до початку змагань вважався фаворитом турніру. Львівщину представляли Мирон Федорович, Макс Кусакін, Андрій Коваль, Михайло Швець, Олег Степаненко, Арсен Грабчук і Ростислав Ящишин. З Франківщини приїхав Дмитро Петруняк, а Юра Щербатий представляв рідну Рівненщину.

Розбивши табір у дуже зручному місці, що затуляло усіх від сонця, хлопці і дівчата миттю розклали намети, повитягали столи і крісла, після чого почали готуватися до процедури жеребкування та розмітки пулів. Зважаючи на теплу погоду ріка мала бути окупована мешканцями міст і сіл, саме тому формат змагань зазнав певних змін. Так, верхні пули відводилися на вечірні етапи, адже ці місця не підходять для народних купань і пиятики. Натомість нижні пули, куди частіше навідуються люди, відводилися для ранкових етапів, що й логічно, адже зранку ніхто купатися не ходить, відповідно, заважати процесу не буде.

На загальних зборах відбулося кілька голосувань – зокрема, більшість проголосувало за те, щоб етап тривав не дві, а три години. Швидко вдалося з’ясувати, хто з учасників ловить, а хто судить – після чого спортсмени пішли готуватися до етапу на вечірніх пулах. Вони, правда, виявилися дуже короткими, очевидно, ті, хто займався розміткою, не дуже потурбувалися про якість. Зрештою, як показали вечірні пули, обловити кожен камінець на дні можна було за годину – відповідно, треба було робити або довші пули, або давати менше часу на змагання.

Мені випало судити Юру Щербатого на 4-у пулі. Місце у нього загалом було доволі симпатичне, тож мій підсудний одразу ж узявся обловлювати його всіма можливими способами. Коли він пройшовся від початку до кінця і не заробив жодного удару, я зрозумів, що справи кепські. Власне, ми з Юрою вже тиждень тинялися горами, а на річку де відбувалися змагання приїхали в середу і трішки порибалили вище та нижче пулів. Однак якось системності щодо мух знайти не вдалося. На одному місці працювали одні німфи, на іншому вони користі не приносили. Але в будь-якому випадку, вечір перетворювався на муку: риба була геть не активною. Дехто з мене посміявся, коли я говорив, що «нулів» не бракуватиме.

Як Юра не старався, але лише за кілька хвилин до фінішу у нього вийшов харіус на суху і тут же зірвався. Взагалі, результати були скромними. Найбільше вдалося зловити Мирону Федоровичу – два харіуси, головня і марену. З одним харіусом залишився Сергій Карабут, з двома закінчив етап Дмитро Петруняк, а Саша Свида до харіуса додав головлика. Таку ж суму балів зібрав і Міша Швець, натомість потішила Ніна Бортник, яка упіймала двох клеників.

Куди цікавіші результати мали бути на ранкових пулах – так, зрештою, і сталося. Жереб виділив мені перший нижній пул – там, де на минулому Кубку вдалося упіймати 21 харіуса. Але після перших проводок я зрозумів, що такого клондайку тут більше нема, а кожного хвоста доведеться буквально випрошувати. Так, я упіймав харіуса вже на першій хвилині, але на тому місці, де торік виловив третього. Перспективні точки мовчали – риба все ще не показувала звичної активності, більше того – дуже часто сходила перед самим підсаком.

Величезне розчарування нахлинуло на мене тоді, коли на буруні я засік крупну форель. Вона зробила не то свічку, не то сальто і просто в повітрі кинулася на точку з найшвидшою течією – витягнути її мені не вдалося. Взагалі, мій показник можна було назвати убогим, адже на такому пулі, мабуть, найкращому з-поміж усіх інших, я завів до підсака лише сім хвостів, спустивши ще вісім рибин.

Але, як виявилося, цей показник був далеко не найгіршим. Стьопі Чеху, очевидно, попався геть порожній пул – інакше його результат не поясниш: два харіуси і марена.
Два пиря упіймав Макс, чотири – Олег Степаненко. Іван Повхан витягнув 5 харіусів і одну форель, а найбільше зловив Андрій Коваль – 8 харіусів та дві форелі.
Таким чином, ці результати дозволили Андрію стати першим, мені другим, а Івану Повхану – третім.

Тепер усе залежало від того, як лідери відловляться ввечері, на коротких пулах і з неактивною рибою. Мені випав пул Мирона, який візуально був дуже непоганим, поруч мали ловити Арсен та Іван Повхан. Я розумів, що для перемоги мені необхідно зловити більше за Івана і Андрія, але ситуація виглядала доволі критичною. Обійшовши пул кілька разів з різними німфами я не отримав жодного удару харіуса. Що я робив не так і на що треба було ловити – так і залишилося загадкою.
Ліворуч Арсен більше балакав з суддями, аніж ловив – у нього теж було «все складно». А от Іван Повхан з колін не підіймався – він тримав обрану тактику до кінця і примудрився виманити трьох харіусів та одного голавлика. Цікава ситуація була і в Андрія Коваля.
До фінішу у нього в активі був лише один клен, а коли до кінця залишилися якісь хвилини уже на автоматичній проводці узяв харіус, який був ледь не золотим.
Таким чином Андрій обігнав мене за балами, адже я з горем навпіл виманив лише двох голавлів. Зрештою, Степан Чех довів свій клас, коли примудрився зловити 4 харіуси.

Ці результати перемішували геть усе – шанси на перемогу з’являлися у багатьох учасників. Залишалося не так вже й багато – виловити якомога більше риби на своєму, хоч і наколеному, але свіжому пулі. І декому це вдалося.

Дмитро Петруняк, який ловив на моєму вчорашньому пулі, виманив 9 харіусів. Що цікаво – усю рибу він зловив на суху муху, але лише в тих місцях, куди я не добрався. Натомість на місці, де я провів основну частину часу, Дімі не вдалося зловити нічого.

Це свідчить про те, що риба, яка побувала на гачку, щонайменше на добу перестає харчуватися. І це стало проблемою тих, хто ловив на малорибних пулах. Наколена риба не поспішала хапати німфи і сухі, тому це привело до слабких показників.
Другим після Петруняка став Саша Свида – 8 харіусів, далі йшов Юра Щербатий (4 харіуси) та Сергій Карабут (2 харіуси). Міша Швець та Ніна Бортник виловили по одному харіусу, Діма Чейлитко додав до нього ще й марену. Арсен завів до підсака лише головня. Мирон на своєму пулі риби не знайшов…

Таким чином порахувати результати було не так вже й просто. Відігнавши усіх охочих дізнатися переможця раніше за інших, ми з Олегом Степаненком розташувалися на багажнику машини і взялися до роботи. Так вийшло, що трійка призерів мала практично однакові результати – переможця виявили півбала.

Загалом, таблиця учасників виглядала так:

1. Іван Повхан (Ужгород)
2. Андрій Коваль (В.Синевидне, Львівська обл)
3. Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ)
4. Степан Чех (Мукачево, Закарпатська обл)
5. Олександр Свида (Ужгород)
6. Ростислав Ящишин (Львів)
7. Сергій Карабут (Київ)
8. Олег Степаненко (Львів)
9. Юрій Щербатий (Дубно, Рівненська обл)
10. Мирон Федорович (с. Новосілки, Самбірський район, Львівська обл.)
11. Михайло Швець (Львів)
12. Ніна Бортник (Запоріжжя)
13. Максим Кусакін (Львів)
14. Дмитро Чейлитко (Київ)
15. Арсен Грабчук (Львів)

Але ще до церемонії нагородження необхідно було розіграти ексклюзивний і унікальний приз від Володимира Пугача, який погодився виступити одним зі спонсорів змагань. Він презентував чудову коробочку ручної роботи, виготовлену з цінних порід дерева.
Для того аби її виграти, необхідно було влучити у якомога більшу кількість мішеней.

Найкраще це вдалося Дмитру Петруняку, який і став власником нового флай-боксу.

Загалом же, окрім Володі Пугача, спонсорували змагання троє людей. Едуард Ковалевський і його компанія Lucky Flies виділили для кожного учасника по 60-70 гачків без борідок від Fulling Mill та Ospey від Veniard. Тут варто зазначити, що загалом Едуард виділив на змагання біля 2 тисяч гачків, які сам сортував, пакував і прикрашав.
Вічні і незмінні спонсори змагань Дмитро Петруняк та його компанія Strike! також підготувала приз для кожного учасника – 100 метрів нової монтажної нитки німецького виробництва. Хто вже мав можливість нею в’язати, той, безперечно, відзначив доволі високу якість цієї продукції. Окрім цього, компанія Strike! приготувала призи за друге і третє місце: новенькі лещата, а також великий набір матеріалів.
Зважаючи на те, що Дмитро Петруняк посів третє місце, пакет з матеріалами був розділений між новачками змагань – Ніною Бортник та Дмитром Чейлитком.

Мені, як організатору цих змагань, було надзвичайно приємно, що Едуард Ковалевський, Анатолій Новіков і Дмитро Петруняк, попри особисту конкуренцію, відгукнулися на моє прохання і об’єдналися навколо спортивного розвитку, не пошкодувавши для змагань таких шикарних призів.

Від мене особисто і від усіх учасників – велике вам спасибі!

А головний приз змагань – вудка Hends Products GPX 9002/1002 – 2 in 1 – (9-10 ft, AFTMA #2) від магазину «Нахлист на Шулявці» вручав Анатолій Новіков, який особисто прибув на церемонію нагородження. Окрім цього, безумовно, цінного та щедрого подарунку, Анатолій привіз кілька книжок «Нахлист і в’язання мушок» від Яроміра Карафіата та Мірослава Махачека.
Їх отримали новачки змагань, які тепер зможуть краще приготуватися до боротьби з мешканцями гірських річок.

Але найголовніший, найдорожчий та найбажаніший приз для кожного учасника вручав Богдан Цебрик. Йдеться, власне, про сам Кубок, виготовлений умілими руками Артура Шіца.
Цей трофей передається щороку із рук в руки – Іван Повхан став його третім власником. Власне, Іван вже давно заслужив на перемогу. Він регулярно ставав на п’єдестал, але лише зараз вигриз собі перше місце, продемонструвавши високий рівень майстерності і величезне спортивне бажання.
Щонайменше на один рік Кубок знову прикрашатиме закарпатську оселю…

Використано фото автора, Юрія Щербатого, Арсена Грабчука, Дмитра Голенкова, Олега Гайдука

Цікавий нахлист