Коли ми вже з Юрою верталися додому зі змагань, я зателефонував нашому другу з Вигоди – діджею Вовкінгу. Почувши про дуже сумні результати він сказав: «Наступного року запрошую вас провести змагання у мене в ванній. Думаю, результати особливо відрізнятися не будуть. На Свічі риби нема». Звичайно, Вовкінг трішки перебільшував, але суть його слів зрозуміла. У ріці нема тої кількості риби, яка мала б бути. Поодинокі форелі і харіуси траплялися, але якщо взяти до уваги красу та можливості цієї ріки, то їхня кількість настільки мізерна, наскільки можна собі уявити.

Про причини вже набридло говорити. Вони не змінні, але до них додалася іще одна. У нерест форелі, попри писані і неписані закони, лісовози шматують Свічу заїждженими шляхами, піднімаючи справжнє цунамі для підводних мешканців. Про який нерест тут може йти мова? За рахунок чого риба може рости і розвиватися? Не знаю, правда це чи ні, але керівник форелевого господарства біля місця змагань розповів, що недавно у потічки біля Свічі було запущено 25 тисяч малька струмкової, мовляв, купили її на Закарпатті. Наскільки доцільно це робити в кінці літа, ще й в спеку, коли струмки ледь животіють? Чи не будуть ці мальки гарматним м’ясом? Чоловік сказав, що спостерігав за дрібнотою і та начебто плаває. Подивимося…

Ладно, мене знову на лірику потягнуло. Я був на Свічі в червні, перед Кубком Карпат і досить непогано відловився, особливо в ранкові години. Знайшов парочку хороших німф, які і приносили основний результат. У кожній більш-менш пристойній ямі сиділа риба, як правило, не одна. Головне було – точно кинути їй мушку під носа, бо бігати за нею риба не хотіла.

Щодо організаційних моментів, то тут треба було трохи часу. Насамперед, я подзвонив начальнику лісового господарства у Вигоді, з яким мав недовгу, але плідну бесіду. Встиг розповісти що до чого і де нам треба поселитися. Потім зв’язався з начальником лісництва де ми мали мати простір для відпочинку, підготовки та сну.
Нарешті, фінальним акордом став лист-звернення до обласного господарства з проханням забезпечити усе для нас необхідне та не мати клопотів із рибоохороною.

Крім того я замовив виготовлення нових медалей, на кожній з яких була нахлистова фраза – у цьому мені допоміг Макс Кусакін та Арсен Грабчук, який, на жаль, не приїхав з поважних причин. Так само довелося зайнятися виготовленням дипломів, розмітки пулів та нових протоколів.

Ну і спонсори – це була одна з ключових частин моєї роботи в якості організатора. Я переконував усіх, що тут важливий не сам приз, а факт сприяння спонсора. Таким чином, Анатолій Новіков і його магазин «Нахлист на Шулявці» виділив призовий сертифікат на 1000 грн, а Ед Ковалевський і його компанія Lucky Flies дав два новеньких вмістимих тубуси українського виробництва.
Вічний спонсор Дмитро Петруняк і його компанія Strike! виділив станок вартістю 1000 грн та два пакети матеріалів, по 700 грн. Таким чином, призовий фонд виглядав доволі солідно.

Кожен учасник мав внести 300 гривень із розумінням того, що гроші не підуть нікому в кишеню, а передадуться на благе діло – частина на армію, частина на зарибнення форелі. Окрім учасників до загального кошика долучилися Богдан Цебрик та Володя Судук (Рибачок), за що їм окреме спасибі. До речі, кожен з них пригостив усіх – Богдан привіз пару ящиків просто неймовірного винограду різних сортів, який просто розтікався солодкавим соком, а Володя доставив на місце 5 кілограмів м’яса, яке ми замовили в Нестора Мицака.
Таким чином, з’явилася можливість приготувати боґрач, який усі наминали із величезним апетитом. А ще до цього наші закарпатські друзі приготували дзяму із копчених ребер. Смакота ще та!

Не обійшлося і без ЧП. Такий собі сторож Вася вирішив, що нашій компанії дуже бракує його товариства. Кілька разів чоловікові намагалися пояснити, – спершу завуальовано, потім чітко і ясно, а нарешті і на зрозумілій для нього мові, – що він тут зайвий. Але Вася не вгамовувався, тому довелося вжити крайніх заходів. На допомогу прийшли скотч та ліхтарик. Зранку Вася дуже вибачався і привіз пару тачок дров для вогнища.

У суботу ввечері до нас приїхали Діма Поплавок з Алексом і Орест Дейнека з Романом Кубаєм – в бесідці стало доволі тісно, хоч і комфортно. Орест виконав серію пісень під гітару, деякі з них співали усі, деякі усі замрієно слухали. Під 50 грамів і боґрач гітара йшла на ура. Атмосфера трималася на рівні душевності, спокою та затишку.

Уже під кінець змагань, коли пройшло нагородження, треба було вивезти сміття. Дякуючи усім хлопцям та Оксані Петруняк (насправді, золота людина) кожен узяв з собою в багажник якусь частину, а ми з Юрою забрали усе, що залишилося – 4 великі пакети.
Таким чином галявина стала чистою, якою й була до нашого приїзду.

Таким чином, можна сказати, що змагання пройшли доволі успішно. Ніхто не був голодним, хто хотів не був і тверезим, але п’яних криків галявина не чула – це головне.
Дякуючи Максу з боржомі та Саші Свиді з багатозірковим грецьким бренді, голова ні в кого не боліла.

Наостанок скажу ще кілька організаційних моментів. Наступного року Кубок Карпат знову пройде на Опорі. Але тепер ми будемо жити не на шумній базі, а на іншій стороні ріки в пані Марії. У неї є 17 койкомісць, а також галявина для наметів. Є туалет типу сортиру, є вода, є холодильник, є великий стіл під навісом та кілька менших, є електрика, а головне те, що вона зможе нас усіх нагодувати. А хто знає як готує пані Марія, той не відмовиться туди приїхати. Але це плани, подивимося як воно вийде.

У другій частині будуть описані події вже на самих змаганнях.

Цікавий нахлист