Саме на Свічі відбувся мій перший осмислений турнір – Кубок України. Було це три чи чотири роки тому, вже й згадати важко. Ми зі Сколівським їхали в маршрутці з вокзалу до Долини, а звідти нас забрали на машині хлопці, які вже були на місці. Я тоді дивився на все широкими очима, фотографував чужі флайбокси, отримував навички німфового лову, помилявся і робив висновки, судив Єгора Бабича…

Здається, що з того часу минула ціла вічність. Тепер я приїхав на Свічу змагатися із напхом напханими коробками та скомпонованими снастями. Я мав намір боротися за перемогу і готовий був навіть усі свої чотири години відповзати на колінах, як Ваня Повхан. Для цього навіть позичив наколінники в Арсена. Словом, відчував, що готовий. Ех, помилявся… Знову помилявся.

Зі Львова мав їхати разом з Юрою Щербатим, але його змусили на роботі залишитися ще й на п’ятницю, тому терміново довелося шукати іншу машину. На щастя, якраз тоді коли й треба було, з Києва їхав Сергій Карабут – він і погодився підібрати мене і завезти на Свічу. Дорогою ми забрали ще й Діму Чейлитка, який підсів до нас у Стрию, тож компанія видалася доволі веселою та цікавою. Уже в машині в хід пішли флайбокси, їхні оцінки та аналізи. А сама ріка зустріла нас дуже навіть гостинно – чистим і свіжим потоком, хоч і низьким рівнем. Зате вода була холодною – усього 12 градусів, а не «кип’ятком» як декому здавалося чи хотілося.

На ріці, в «домашній» ямі вже ловило кілька наших спортсменів, але їхні результати були невтішними. Діма Голенков до мого приїзду не зловив нічого, а Олексій Ігнатюк виманив лише одну форель. Щоправда, на самій ямі Діма упіймав харіуса на суху – мала втіха за великий день. Розклавши намет я вийшов до води, але без вудки. Наловитися ще встигну, мені хотілося просто прислухатися до шуму ріки, за яким я скучив у місті. Трішки поговорив з хлопцями і пішов до лісництва, адже треба було з’ясувати певні моменти щодо приїзду гостей. Уже на місці лісоруби запропонували мені переночувати у них в будинку, адже ночі зараз дуже холодні. Тож ми з Дімою радо погодилися на таку пропозицію і засинали під якусь стрілянину з серіалу.

На ранок п’ятниці хлопці вирішили поїхати за Мислівку на тренування та підготовку. Я залишився в таборі аби постерегти наші намети, половити у домашній ямі і дочекатися приїзду учасників. Бурхливий перекат, який зупинявся в глибокій ямі під стрімкою скелею – місце надзвичайно красиве і мало б бути рибним. Лісоруби розповіли, що недавно їхні колеги за допомогою «закидушки» піймали там струга на півметра. Я вже не питав чи смачний був – все і так ясно.

Досить довго яма мовчала – я змінював мухи і типи проводок, але перший контакт отримав лише за півгодини. Зважаючи на те, що сонце, яке вже вийшло із-за гори світило мені просто в очі, я не помітив зупинки індикатора – потримав рибу лише кілька секунд і все.

Якраз приїхали і колеги з сумною новиною. За їхніми словами, вище по течії бадьоро їздять вантажівки і вже найближчим часом чиста ріка зміниться на болото. Так і сталося – не минуло й години, а Свіча стала коричневою.

Не знаю як хто, але мене особисто це втішило. Є у мене певні сентименти щодо брудної води – вбачаю у цьому певну справедливість. Коли вода чиста – риба нас бачить, а ми її ні. Коли ж вода брудна – ні ми не бачимо риби, ні вона нас. Відповідно, складність процесу зростає, а це, у свою чергу, веде до зростання нашого рівня. До того ж, я був готовим: на мутняк мав цілий флайбокс…

Почали приїжджати гості – дорогі друзі, з якими ми бачимося кілька разів на рік, саме завдяки таким змаганням. Хто кого не знав – миттю познайомився, хто кого знав – миттю перехилили кілька чарок чи закинулися неповторним виноградом від Богдана Цебрика. Дмитро Петруняк пригостив усіх охочих пляшкою холодного пива. Словом, поляна ожила, а що ріка коричнева – то буває, не страшно. Однак, коли прийшов час жеребкування, мабуть, кожен учасник подумки бажав собі суддівства, адже сподівався, що до ранку вода прочиститься.

Доля ж вирішила по-іншому. Ловити випало Степану Чеху, Івану Повхану, Дмитру Петруняку, Дмитру Голенкову, Олексію Ігнатюку та мені – тобто всім, хто вже був на цій ріці і досить добре її знає. Моїм суддею став Мирон Федорович – вперед, на 14-ий пул!

Цікавий нахлист