Цю історію варто відтягнути трішки назад. Не за вуха, а по-справжньому, із усвідомленням того, що відбулося в нахлистовому товаристві. Ще рік тому, на Бистриці та Зелениці, українські мухарі, визначаючи найсильнішого, влаштували потужний батл. Здавалося, от вона – відлікова точка насправді серйозних змагань, де кожен приїхав боротися за результат. Але те, що сталося вже після турніру, перевернуло усе з ніг на голову. Зрештою, як показує практика, нічого поганого не відбулося, навіть навпаки. Відбулася класична диференціація на інтереси. Ті, хто визначили себе як кращі за інших, поїхали проводити чемпіонат України на Сяні. Інші ж створили власну організацію, до якої нахлистова спільнота так довго йшла. Тепер УЛН стала серйозним персонажем, яка може вирішувати різного роду питання, добиватися своїх цілей на певному рівні. Гляди, рано чи пізно доб’ємося і ліцензованого рибальства. Зрештою, ми йдемо повільно, але впевнено. Обдумуємо кожен крок, вирішуємо усе спільно. На щастя, в Лізі зібрався кулак однодумців, тому й результат маємо відповідний. А після змагань на Свічі та Мізунці він такий, до якого всі і прагнули – учасники задоволені.

Для того, щоб мати змогу провести змагання і взяти в них участь, довелося пожертвувати практично цілим червнем та липнем. Інакше ніяк не виходило. Чимало часу пішло і на спілкування з відповідними органами влади регіону – Вигодським лісовим господарством в особі керівника Олександра Матусевича, а також із Івано-Франківським рибоохоронним патрулем в особі керівника Руслана Чорненького. Обидві структури пішли на зустріч нашій Лізі і дали «добро» на проведення усіх необхідних заходів. Місцеві єгері допомогли із орендою території Ільменського лісництва. Тобто жодних проблем із дозволами чи місцем перебування ми не мали.

На місце ми вже звично вирушили утрьох. У середу в обід до мене приїхали головний суддя Олег Степаненко та Діма Голенков, який цього разу вирішив не змагатися. Спакувавши усі пожитки до авто, ми закупили необхідне в найближчому гіпермаркеті та рушили на південь, в сторону гір. Правда, наше бажання якомога швидше вдихнути свіже повітря трішки притупилося – одразу за Львовом потрапили у солідний корок. Невелику паузу зробили в Стрию, нам залишилося лише одне – придбати кілька мотків скотчу для розмітки пулів. Сова пропонував одразу їхати на Мізунку, адже ця прекрасна річка мала дебютувати у змагальному статусі. З горем навпіл вдалося переконати Олега перенести цю процедуру «на потім». Принаймні мені дуже хотілося посидіти на березі Свічі і насолодитися заходом сонця у медитаційній позі. Вдалося!

Приїхавши на місце нас уже чекала відкрита брама через міст і абсолютно порожня галявина. Першим ділом слід було розкласти намет. Спеціально для чемпіонату (і для наступних років) придбав чотирьохмісний намет Tramp Lair. До речі, фірма Tramp, що займається туристичним спорядженням високого рівня, уперше стала спонсором нахлистових змагань. Для переможця чемпіонату вона підготувала свою нову розробку – вейдерси Tramp Angler.

Розкласти намет мені допоміг Сова – самому довелося би трохи довше із ним побавитися. Поки ми розбиралися в яку дірку який кілочок сунути і як правильно натягувати тент, вечір набирав обертів. Щось закинувши за щоку, ми спорядили вудки і вирушили на берег, перевірити активність риби. Відразу собі подумав, що з німфою попрацювати у мене буде часу більше ніж достатньо, тому я узяв свою трійку і коробку з сухими мушками.

Ми зручно розташувалися біля одного із наймальовничіших місць на Свічі – кілька потоків води з’єднуються із гірським струмком, далі облизують гостру скелю, над якою нависли молоденькі берези. Місцина прекрасна й тим, що у ямі багато риби – тут для неї є усі умови.

Сова пішов трішки вище, а ми з Дімою розташувалися поруч, якраз на зливі. Раз по раз наші мушки ставали об’єктами рибних атак. Спершу нам вдалося виловити кількох райдужних форелей та гольців, а згодом підключився і харіус. Тим часом Сова відривався на вечірньому плесі – в його активі вже було дві крупні палії.

Зрештою, отримавши насолоду від усіх рідних нахлистовому серцю процесів, ми повернулися до табору. Якраз до нашого гурту летів на усіх парах Рома Яковченко – усі інші учасники та гості мали приїхати в четвер.

Друге і три останніх фото – Дмитро Голенков (с)

Цікавий нахлист