Зранку у п’ятницю в таборі вже були майже усі учасники змагань. Пули на Мізунці розмітили ще в четвер, залишилося провести те саме із Свічею. Рома Яковченко та Олег Сова вирушили вниз по течії, мені ж довелося розмітити верхні точки, з яких усе мало б початися. У напарники зголосився Андрій Мартиненко, якому було цікаво подивитися на те, як виглядають пули – все таки, це його перші подібні змагання.

Пули розмічалися доволі просто. Звичайно, вони не були однорідними та однаковими. Десь було краще, десь гірше, десь з ямами, десь без. Практика минулих років дала мені чітко і ясно зрозуміти – тішитися ямі на пулі або ж побиватися через її відсутність не варто. Риба постійно мігрує у пошуках чогось для себе корисного. Чи то харчу, чи то кисню, чи то сонця, чи то тіні. Рибу треба шукати і на мілких ділянках, і на глибоких.
Коли після фінального свистка у тебе «нуль» на пулі, звинувачувати можна лише себе самого, але аж ніяк не пул чи того, хто його розмічав. Майстерність нахлистовика у тому й полягає, щоб зрозуміти річку, знайти рибу, зловити її і отримати моральну та матеріальну сатисфакцію.

Все ж, ми з Андрієм намагалися розмітити пули так, щоб в кожного учасника були шанси на успіх. Комусь пули були довші, комусь коротші. Сьомий пул взагалі мав метрів 30. Ми вирішили, що цього цілком достатньо, адже чотирьох ям мало б вистачити на двох із головою. Парадоксально, але вийшло ж усе навпаки.

В обід ми офіційно відкрили чемпіонат УЛН. 16 учасників розділилися на пари і почали готуватися до виходу на свої точки. Мені та Сергію Кушинському дістався той самий сьомий пул, із чотирма ямами. Нижче мали ловити Ваня Магула та Андрій Скворчинський, вище Макс Кусакін та Андрій Мартиненко.
Сергій починав – він отримав фактично клондайк з харіусом та форелями. Я десь тихо заздрив – бо кількість риби, зловленою мною в цьому місці, вимірюється десятками. Фактично, тут нічого і шукати не треба – просто стаєш на одному місці і викошуєш німфами все, що тут плаває. Але так не сталося – змагання як завжди перевернули усе з ніг на голову і все обламали.

Сергій не довго ловить нахлистом, але вже непогано знайомий і з німфовою технікою, і з прийомами. Можливо, він викинув на вітер кілька десятків хвилин, коли закидав мушки у геть непритаманні для риби місця, але так само обловив і всі робочі ділянки. Мені стало страшно від того, що в Сергія не було ані виходів, ані ударів, ані сходів. Єдине виключення – якась дрібнота, можливо мала форель або крупний гольян, яка вилетіла з води і впала під ногами.

Тим часом Макс, на сусідньому пулі, і на ідентичному місці, боровся з хорошою рибиною. Боровся вдало, бо за кілька секунд Андрій вже вимірював струмкову форель.

Трохи раніше, як тільки ми вийшли з табору – почало гриміти. Коли Сергій провів у воді годину на нас насунула чорнена хмара і залила усе навколо рясним дощем. У мене був дощовик (принаймні, я так думав), у Сергія не було нічого.
Аби врятуватися від зливи він сховався під найближчими кущами, але це не дуже допомогло. Дощ припинився тоді, коли до кінця етапу залишалося дві-три хвилини. Сергій виконав кілька закидів і все – кінець.

Ваня Магула та Макс Кусакін у підсумку упіймали по три риби (в Макса усі були більшого розміру), питання було тільки в тому – що не так із нашим пулом? Прийшов час і мені ставати до позиції. Я зготував практично увесь свій арсенал – оснастив вудки найкращими та найпрацьовитішими німфами, сухими і навіть стрімерами. Залишилася дрібниця – упіймати рибу.

Можна довго і нудно описувати про те, як і куда я кидав мушки. Смисл в тому, що на найкращому пулі (на мою думку, до початку змагань) у мене не було ані натяку на присутність риби. Найгірше, я не розумів, що відбувається і як цьому зарадити. Я бачив, що і Андрій Мартиненко, і Андрій Скворчинський щось ловили і несли міряти. А у мене не було нічого – хоч трісни. Від злості я вже зарікся брати участь в цих клятих змаганнях, просто від безсилля. За час проведений на пулі я змінив близько 30 мух та кілька технік, обловив усі ділянки, присідав і ховався, просив і благав – ні. Я залишився з нулем і попрощався із мріями про високе місце.

Окрім нас з Сергієм, «нулями» відзначилися також Іван Фіцколинець, Володя Крижанюк, а також Рома Яковченко, якому не залишив шансів на пулі Іван Головко. Усі інші рибу упіймали, а Габор зробив це сім разів. Правда, кілька з них були геть невеликі, тому першим місцем йому довелося поступитися Андрію Скворчинському, який упіймав 4 риби, але всі з хорошими балами.

Першим ділом я насварив себе за малодушність і за пригнічений настрій. Не зловив сьогодні – зловлю завтра. Не виграю змагання, значить не виграю. Однак зроблю все, щоб боротися за якомога вище місце. Буде день – будуть нові враження і нові емоції. Змагання почалися. Але ще не закінчилися!

Четверте фото зверху і друге знизу – Дмитра Голенкова (с)

Цікавий нахлист