Час лікує – цю істину знали ще в сиву давнину. Після закінчення змагань пройшло кілька днів, душевні вибоїни потрохи почали гоїтися. Я змирився. На журнальному столику залишився чітко помітний прямокутник, який ніколи не припадав пилом. Ще не так давно там стояв Кубок України, який я випадково виграв минулого року. Розуміння того, що перемога на Ріці була чистим фартом і нічим іншим не покидало мене протягом всього року. Напевно, не один нахлистовик скептично сприймав цю подію, мовляв, як можна зловити два харіуси і виграти змагання. Я і сам себе питав про це. Логічної відповіді не знаходив. Саме тому старався зробити усе можливе для того, аби цього року завоювати трофей по-справжньому…

Що таке змагання, що таке нахлистові змагання? Як їх сприймати і оцінювати? Оскільки нічого спільного з федерацією риболовного спорту цього року у нас не було, відповідно, турнір не можна назвати офіційним. Але кого це цікавило? Особисто для мене будь-які нахлистові «батли» в радість. По-перше, мене дико пре екстрім, а адреналін бурлить з неймовірною силою. По-друге, за дві години етапу повністю вмикаються мізки, відбувається грандіозний аналіз та пошук правильних рішень. По-третє, і, мабуть, це найголовніше – можливість побачитися з друзями, які приїжджають в Карпати украй рідко. Оці міцні чоловічі дружні обійми, спільне випивання за вечірнім столом, жарти, усмішки, обмін мухами – для мене все це має величезне значення. І саме заради цього я готовий їхати хоч на Опір, хоч на Ріку, хоч на Свічу, хоч на Тересву. Нахлистова дружба – то велика річ.

Повертаючись до самого турніру. Зважаючи на нещодавню повінь, ріка суттєво змінилася. Коли ми з Юрою пішли розмічати верхні пули, то старалися зробити все для того, аби в учасників не виникало претензій до організаторів, а нарікати вони могли виключно на свої руки і мухи. Старалися як могли – нібито розмітили усе як годиться, однак не вистачило нам місця на перший пул, а третій і четвертий були відверто слабими. Таким чином, ми розраховували на 12 учасників, адже мали лише шість добрих рибних місць. Діма з Олегом розмічали пули вниз, і у них назбирався десяток місць. Що й зрозуміло, адже внизу річка безлюдніша і різноманітніша.

Чимало учасників не змогло приїхати. Єгор знаходиться в зоні бойових дій, Степан Чех в армії, Женя Федоренко не зміг вирватися з роботи. Не було й інших постійних учасників таких турнірів, які не приїхали в Карпати з різних причин. До вечора четверга у нас було 12 учасників і це було добре, зважаючи на кількість верхніх пулів. Вже під саму ніч на базу приїхав Іван Повхан та Богдан Цебрик, я запропонував їм взяти участь в турнірі. Власне, Ваня реєструвався, але його участь була під питанням, а от Богдан приїхав просто в гості – навіть попри свій грандіозний досвід та майстерність, він не цурається брати участь в різноманітних нахлистових заходах.

Трохи бентежив прогноз погоди – на обід п’ятниці обіцяли дощі. Саме тому я намагався домовитися з удачею, щоб витягнути картку, яка дозволить мені ловити в першому ж турі. Таким чином я зміг би отримати шанс рибалити в чистій ріці і на недоторканих пулах. Але доля вирішила по-іншому: я витяг картку з ранковим суддівством і вечірнім пулом. А тут, як на зло, ще й дощ пішов. За моїми підрахунками, картину в першому етапі він не зіпсує, а от на вечір ріка може стати помаранчевою. Як виявилося згодом, я помилився.

Перший мій клієнт – Ганна і здвоєний пул. Територія для нас обох доволі таки знайома – може не часто, але на цій ділянці раз чи двічі на рік рибалити доводилося, знаємо, що харіус тут є, може трапитися форель, головень чи марена. Ганна починає з німфи – пару проводок нічого не дають, у хід пішла суха. Якби я був на її місці, то прочесав би злив води в яму більш скрупульозно і змінив би кілька типів німф. З іншого боку, Ганна могла мати рацію в плані зміни німфи на суху у тому, що окрім зливу, для харіуса далі зручного місця для дислокації не було. У будь-якому випадку, вона почала обловлювати камінці та плесика, що в підсумку принесло трьох запідсачених харіуса і добрий десяток нереалізованих виходів. Риба в цілому виглядала доволі активною, особливо щось вишукувати в коробках сенсу не було. Мабуть, Ганну підвело традиційне надмірне хвилювання. Я кілька разів просив її заспокоїтися, глибоко вдихнути і перевести подих. Легко все це говорити на місці арбітра…

Ранковий етап приніс доволі цікаві результати. Богдан Цебрик, попри те, що засидівся з компанією ледь не до самого ранку, виступив найкраще – сім харіусів і форель. На друге місце вискочив Юра Щербатий – шість харіусів і марена. Це означало, що вечірній етап стане ключовим в розіграші. Вже тоді я почав підраховувати, що мені необхідно зловити мінімум сім харіусів, що дозволить стрибнути на друге місце і мати хороші перспективи на наступний день. З жеребкуванням, чесно кажучи, пощастило. Я витягнув собі сьомий пул. Достеменно не пригадував який він, але не сумнівався, що риба там є. Сашко Морозов з Києва, який мав стати моїм суддею десь загубився, тож я попросив головного суддю Андрія Скворчинського скласти компанію, на що він радо погодився. Правда, Саша таки знайшовся і хвилин за 20 до початку етапу вже був з нами на місці.

Мій пул і справді був шикарним – кілька перекатів, ямок, змін глибин, бурунів, словом, мрія нахлистовика. Я трохи підняв планку. Розраховував мінімум на 10 харіусів, зловлених по 5 за кожну годину етапу. Єдине, що могло мені завадити – це доволі невидиме дно і ймовірність залишити на ньому німфу. Коли дали команду про старт, я почав обловлювати нижні ямки шоколадками з досить крупними бронзовими голівками і темно-зеленим тораксом. За кілька хвилин узяв один харіус, потім другий і третій. Мав іще кількох, але двоє зіскочили перед самим підсаком. Як згодом виявилося, саме ці два негідники могли стати вирішальними рибами в усіх змаганнях.

Коли у мене заплутався французький підлісок (а таке щастя чомусь трапляється лише на змаганнях), я узявся за суху і практично одразу ж упіймав харіуса на плесику. Четверта риба ознаменувала закінчення першої години – я трохи відставав від свого наміченого графіку. Проте настрій був доволі добрий, голова чиста і спокійна. Залишалася ще ціла година, наступав вечір, риба мала б активізуватися і вийти на пошуки свіжого корму. На суху мушку виходів більше не було, тож я вирішив розплутати німфову снасть, але трапилося диво – хтось зробив це за мене. Однак ані Андрій, ані Саша розвели руками – вони до вудки не підходили…

Час спливав, а риба мовчала. Я не розумів, що відбувається, адже обловлював найцікавіші місця, акуратні зливи і ямки, де на сто відсотків мав би сидіти харіус. Нарешті отримую клювання і встигаю побачити характерний золотаво-лимонний відблиск. Прекрасно, форель зараз дуже б не завадила. Але риба мала інші погляди на всю цю забаву і зійшла в буруні. Часу ставало все менше і менше, я хаотично метався по пулу з надією упіймати бодай щось, бо чотири харіуси – показник надзвичайно слабкий і перекреслить всі мої сподівання повезти Кубок додому. З відчаю я вже навіть почав ловити на мокрі, сухі – риба, таке враження, просто перестала харчуватися і впала в стан анабіозу.

Залишалася остання хвилина. Я згадав, як торік на чемпіонаті, на цьому ж таки місці, упіймав останнього харіуса саме на останній секунді. Вхопив німфову палку, закинув мухи в ямку і таки відчув такий бажаний удар – харіус в підсаку, Саша кличе руками до себе. Остання секунда і п’ятий харіус. Це краще ніж чотири, але загалом вельми слабкий показник. Арсен, який ловив неподалік насмикав шість харіусів і став третім в дні, а я четвертим. Шанси залишалося, але доволі таки примарні.

Далі буде…

Цікавий нахлист