Блог двох мухарів

Архив категории ‘Статті’

Частенько ми з друзями-нахлистовиками згадуємо це цікаве питання, і жваво дискутуємо стосовно причин його виникнення і актуальності сьогодні. Зважаючи на те, що вільно володію українською та російською, і трохи балакаю на польській та англійській мовах, дозволю собі провести маленьке аматорське дослідження.Перш за все, чому ми перекладаємо саме fly fishing? Ну, це найпростіше: нахлист народився в Англії, та й взагалі – вся сучасна рибальська термінологія бере коріння звідти, і, може, частково з США. Float fishing, lure fishing, ice fishing, тощо.
І що таке власне fishing? Російською ми звикли перекладати це як “рыбалка”, що в свою чергу, призвело до появи низки україномовних клонів, з відтінком суржику. Насправді, в українській мові слово рибалка означає саме людину, що рибалить, а процес називається риболовлею. І сучасний російський літературний термін був запозиченим від нас, маю підозру, бо ще в 19 ст. росіяни широко вживали “рыбарь”, “рыболов”, “рыбари”, “удильщики”.Власне, “вудіння”, на мою думку, і є коректним перекладом терміну fishing українською. Так само, як російською – “ужение”, хоча цей варіант в сусідів останні півстоліття так сильно притіснений “рыбалкой”, що став мало не фразеологізмом. В поляків аналогічна ситуація – широко вживаний термін wędkarstwo (вендкарство).
Цікаво, до речі, мовлять чехи та словаки, коли йдуть на риболовлю – “ідєм хітать (наголос на перший склад) ріби”. Те їхнє “хітать” здається дуже влучним синонімом нашого “вудіння” (або “ловіння риби”), оскільки ще тонше, вишуканіше відображає цей процес. Взагалі, єдиного терміна для кількох мов тут відібрати важко – ті ж поляки кажуть: łapać (лапаць), росіяни: рыбачить, і т.д.
З процесами більш-менш зрозуміло, перейдемо до fly. Тут буде трохи важче, адже маємо в наявності термін з двома значеннями водночас: перший натякає на політ шнура, другий – на штучну мушку. Певно, десь з такого дуалізму і виникло російське “нахлыст”, яке стало й нашим “нахлистом”. Причому, мені здається, що термін вийшов дуже вдалим, важко вигадати щось по аналогії – всілякі там “батоги” чи “прути” не дуже пасують чисто естетично. Тим паче, слово “хлист” є цілком літературним в українській мові. Що цікаво, у поляків такого красномовного терміну, як нахлист немає, вони частіше вживають wędkarstwo muchowe (вендкарство мухове). Хіба що і чехи, і словаки і ті ж поляки інколи вживають простомовне слово muchowka (муховка), яке в літературі мені не зустрічалось, але претендувати в цьому питанні на якусь категоричність не маю права.Щодо мушки, тут теж є певні розбіжності, адже “мушка” в нашій мові ще часом вживається у значенні “цятка”. Втім, на мою думку, це навряд чи стає на заваді використанню терміну “штучна мушка” у широкому вжитку. Зрештою, мушка зазвичай дуже маленька, наче цятка. Але загалом, двослівний термін в нас поки що не прижився. Нечасто доводиться чути: мушкарство, вудіння на мушку, мушкове вудіння (хоча в коректності останнього маю сумніви), риболовля на мушку, тощо. Перекладати fly як муха – трохи грубувато, на мій погляд. Хоча багатьом україномовним рибалкам дуже подобається термін мухарі, і з цим теж важко не погодитись.
Тому питання коректного перекладу fly fishing українською, гадаю, ще довгий час буде відкритим. І це добре, адже риболовля на мушку – процес творчий і тільки спонукає дивитись на світ і все, що в ньому відбувається, з такої самої точки зору.

Автор: Андрій Скворчинський, спеціально для Блогу двох мухарів

Друзі, хочу поділитися з вами радісною звісткою. На початку березня у першому в цьому році журналі “Нахлист” вийшла моя стаття про нахлист в Карпатах. Мені дуже приємно, що це трапилося, тому я щиро вдячний усім, хто допомагав мені порадою, критикою, фотками та усім іншим. Персональна подяка Єгору з Луганська, який вчора в першій годині ночі сканував журнал для мене. Також зауважу, що подаю матеріал мовою оригіналу, тобто російською. Повірте, нічого спільного до того, що Інтернет-магазин на російській, це не має. Отже, прошу ознайомитися зі статтею:

Карпаты и нахлыст: нога в ногу, душа в душу

Давным-давно, роясь в дедушкиных книгах, я наткнулся на старый, потрепаный фолиант, датированный 1957 годом. Мне сразу понравилась обложка – на фоне утренней зорьки изображен рыбак, стоящий в деревянной лодке, и забрасывающий удочку. Я сохранил ветхую книжицу, и сейчас частенько люблю перелистывать пожелтевшие страницы этого выпуска альманаха «Рыболов-спортсмен». Именно там я впервые встретил слово «нахлыст», а также узнал, что на искусственную мушку ловили в горных реках Карпат много лет назад…

Шесть лет назад я впервые увидел, что такое нахлыст. Путешествуя по Швеции, мы как раз пересекали одну из многочисленных рек, и с моста было хорошо видно, как десятки рыбаков забрасывают какие-то странные шнуры в бурлящие потоки. Потом я купил в магазине коробочку с разноцветными мушками, а после возвращения из Скандинавии домой приобрел единствинную на тот момент из имеющихся в продаже нахлыстовую удочку, с катушкой и шнуром. Собрав все необходимое, я рванул в горы ловить форель, которая, по слухам, там обитала. Какой же я был наивный! Думал, что рыба станет в очередь за шведскими мушками, хотя даже понятия не имел, как забрасывать шнур. Не обратил внимания на то, что вода была цвета каппучино, а также что был полдень, и солнце палило нещадно. Сейчас, вспоминая тот день, я улыбаюсь, а тогда искренне недоумевал: почему рыба не клюет?! И я обиделся на нахлыст, на целых два года. Не ездил в Карпаты, не дышал свежым воздухом, не пил воды из маленьких речушек, не верил, что этим толстым и тяжелым желтым шнуром можна что-то поймать…

Уже потом я начал больше внимания уделять этому прекрасному месту, которое сперва заслуженно наказало меня за поспешность и невежество. Карпаты – это ведь не просто горы с речками и рыбой…

Карпатский магнит 

Возможно, для тех, кто систематически ездит ловить лососевых на Кольский полуостров или Камчатку, рыбалка в Карпатах покажется не особенно впечатляющей. Тут не поймаешь метровую семгу, и не почувствуешь выброса вертолетного адреналина, так как из Львова добраться до гор можна всего за полтора часа на машине, поезде или автобусе. Карпаты манят другим, но чем именно, я, боюсь, не смогу обьяснить. Туда просто тянет, как магнитом, и никакая на свете сила противодействия не способна удержать на месте того, кто чуствует себя в этих горах, как рыба в воде.Кстати, о рыбе. Когда обида прошла, и я более пристально начал интересоваться нахлыстом, то узнал, что кроме пресловутой дикой ручьевой форели, которая являеться эндемиком этих мест, в горных речках обитают хариус европейский, усач-марена, голавль, елец, подуст, рыбец, а также разнообразная мелочь, типа верховодки, пескаря, гольяна и подкаменщиков. Кроме них, встречается радужная форель, которая во время наводнений попадает в дикие водоемы из рыбоводных хозяйств. Эта рыба, по мнению многих ихтиологов, для водоемов Карпат – вид особенно нежелательный. Неспособная к нересту в диком водоеме, она не только является агрессивным и неприхотливым хищником, но еще и истребляет икру своих соседей, и способна наносить значительный урон популяциям коренных видов, постепенно вытесняя их из обычных ареалов обитания. Если углубиться в горы и проехать еще сотню-другую километров, в Закарпатье, можно отыскать рыбу-мечту – дунайского тайменя, которого тут гордо называють лососем, головатицей или же хучо-хучо. Таймень также вид-эндемик, и когда-то в наших краях его было довольно мгого, о чем свидетельствуют воспоминания пожилых рыболовов  и старинные фотографии. А совсем недавно, буквально в этом году, в некоторых наших речках появилась невиданная доселе рыба – американский голец, которая вполне способна составить конкуренцию радужной форели. Вероятно, она также каким-то образом сбегает из рыбоводных ферм. Это – тревожный звонок, ведь по американскому опыту известно, что голец способен легко истребить популяцию хариуса в водоеме, что приводит к локальной экологической катастрофе. Хотя местные рыболовы, спиннингисты и поплавочники, по слухам, уже успели оценить неукротимый нрав двухкилограммовых экземпляров гольца, которые жадно хватали воблер, или живца-гольяна. Нам же, нахлыстовикам, такое чудо еще не попадалось. Возможно потому, что мы редко используем в качестве приманки стримеры. А если и пробуем поймать что-то на него, то как правило, без особых успехов. Разве что на оливкового «вулика», или «мадлера» садится небольшой голавлик. Форель же воротит носом, и от стримеров пока отказывается, хотя бывают и исключения: некоторым рыболовам таки удавалось уговорить красавиц-пеструшек. Но это никого не смущает. Нахлыст в Украине сегодня уже набирает обороты. В этом нам помогают чемпионы мира по нахлысту – чехи Яромир Карафиат и Мирослав Махачек, известные русские специалисты Игорь Тяпкин и Александр Кибко, которые неоднократно проводили у нас семинары, а также украинский  нахлыстовый эксперт, и мастер по изготовлению нахлыстовых катушек – Александр Каплун, который часто бывает в Карпатах, и с которым всегда можно побеседовать на любые темы. Выручает также Интернет, книги, фильмы, коллективные «покидушки» и «повязушки», но, все же, главным учителем была и остается река.

«Первоклассный» нахлыст Поскольку в Украине почти нет специализированых нахлыстовых магазинов, кроме, разве что, Интернет-шопов, а товар в обычных рыбацких лавках нахлыстовику малоинтересен, то все необходимое мы заказываем в США: во время праздников там случаются хорошие распродажи. Речки в Карпатах небольшие и неглубокие, поэтому в арсенале наших нахлыстовиков можно обнаружить удочки от первого до пятого класса. Правда, знаю нескольких рыболовов, которые используют «семерки», но исключетельно для ловли щуки, в озерах и прудах. Самой же популярной является «тройка» (длина стандартная: от 8 футов 4 дюймов до 9 футов), которую можна назвать универсальной снастью для условий водоемов Карпат. Все удочки длиннее 9 футов резонно использовать для нимфинга. Для ловли на сухую мушку лучше взять удилище на 4-6 дюймов короче. В последнее время я все чаще беру в руки удочку первого класса. Возможно, для кого-то это покажется кощунством, но ощущения от сверхделикатной презентации сухой мушки того стоят. Правда, в этом есть есть и свои минусы. В конце мая 2012 года я рыбачил на специальном нахлыстовом участке реки Дунаец в Польше. Вечером начался вылет поденки, идентифицировать которую мне, увы, не удалось – в Украине таких я не видел. Но форель, конечно же, начала жадно бросаться на все, что падало на воду. По своей глупости, следуя желанию получить порцию острых ощущений, я забросил «сухарика» удочкой первого класса и тут же об этом пожелел. Крупная форель, атаковавшая мушку, не оставила мне ни единого шанса – я только слушал, как трещит катушка, стравливая шнур под бешеным сопротивлением рыбы. Через мгновение этот шнур, с обрывками поводка, дал мне звонкую (и заслуженную) пощечину: хорошо, что я успел наспех закрыться рукой. Но если охотиться за некрупной форелью, основным обитателем малых рек и ручьев, которых в Карпатах предостаточно, «единичка» будет в самый раз. Вообще, ручьи часто «выручают» нахлыстовиков, особенно в жаркие летние дни. Ведь большая река прогревается сильнее, а ловить форель в таких условиях (температура воды выше 20 градусов по Цельсию) опасно для ее жизни. В ручейках вода значительно прохладнее, и обычно они текут по горным ущельям, поэтому практически всегда защищены от палящего солнца. Кроме того, дожди в Карпатах –  привычное дело. Любая тучка может зацепиться за вершину горы и лить воду целый день. Даже кратковременного, но обильного дождя будет достаточно для того, чтобы испортить нахлыстовику настроение. В один миг кристально чистая вода становится мутной, а волны приносят коряги, пластиковые бутылки и все, что «забыли» убрать с берега не совсем добросовестные туристы. Но малым рекам даже дождь не указ: там вода прозрачная практически всегда. И небольшая форель, а иногда и хариус, всегда с нетерпением ждут вашу «вкусную» нимфу.Если же погода позволяет, лучше всего ловить на больших горных реках. В Львовской области таких три – верховья Днестра и Стрыя, а также Опир. Еще больше замечательных рек протекают по горным склонам Ивано-Франковской и Черновицкой областей: Свича, Мизунка, две Быстрицы, два  Черемоша. Привлекательными для нахлыстовика являются также и реки Закарпатья: Тересва, Теребля, Шопурка, Лютянка, Уж, Латорица и другие. Это – тысячи километров акватории, населенной лососевыми. Все реки – быстрые, мощные, с множеством перекатов и небольшых водопадов. Рано утром, когда солнце еще не встало, и поздно вечером, когда оно уже спряталось за вершины гор, можна наблюдать частые всплески и выходы рыбы. А можно просто взять в руки удочку, зайти в воду и забыть обо всем на свете.

Влияние «оттуда»Львовские нахлыстовики ловят по-разному, но у каждого есть свои предпочтения. Кто-то ловит исключительно на сухие мушки, мотивируя это настоящей эстетикой нахлыста. Другие предпочитают весьма популярный и уловистый сегодня французский метод, который идеально подходит для нашых рек. При его использовании исключается шнур, а ловля ведется очень длинным конусным подлеском. Поскольку рыба у нас ловится не очень крупная, нужно иметь тонкую и деликатную снасть, чтобы почуствовать любое прикосновение хариуса и форели к мушке. Кроме того, проводка такой оснастки зачастую требует дополнительных физических усилий. Мне, откровенно говоря, не очень нравится утомлять руку, потому я использую метод длинной нимфы. Так и рыбу можна ловить с дальней дистанции, и не перегружать лишний раз свой организм. Летом, как правило, я ловлю на две нимфы. После нескольких лет экспериментов, я, наконец, остановился на идеальном, по моему мнению, варианте. Концевая нимфа, она же форелевая, – один из «чешских» вариантов March Brown. Даже не знаю, почему ее так назвали, ведь тело мухи вяжется из темно-оливкового даббинга, обмотка делается тонкой серебристой проволокой, и несколькими бородками пера куропатки, а подгружена мушка золотой латунной головкой. Вообще-то, для ловли в наших реках иногда лучше использовать нимфы не с латунными, а с вольфрамовыми головками, так как они быстрее погружаются под воду, и мушка в кратчайший срок оказывается у дна. Однако, метод «длинной» нимфы в таком случее не будет столь эффективен, поскольку мушки из за своего веса будут все время цепляться за препятствия. А вот для «евронимфинга» вольфрам – самое оно. Используя нимфу с вольфрамовой головкой, рыболов контролирует проводку, даже с учетом значительной глубины и скорости течения, поэтому такая мушка будет уловистей нимфы с латунной головкой. Подвесная муха – «хариусовая». Она очень простая, но, как любит говорить Игорь Тяпкин: «простая – не значит плохая». Крючок, немного подгруженый свинцовой проволокой, обматывается до торакса ниткой с беличьим зеленым даббингом, от торакса и до колечка идет уже обмотка ниткой с оранжевым даббингом. Муха должна быть лохматой, и плыть в толще воды. Хариус от такого лакомства не отказываеться практически никогда. Когда вода прозрачная, вместо индикатора поклевки я использую крупную сухую мушку (обильно смазанную флоатантом), которую хорошо видно даже на большом расстоянии. Она одновременно выполняет функцию поплавка и дополнительной приманки. Если же вода мутная, уместно использовать маленький и ярко окрашенный страйк-индикатор. Правда, на любых серьезных нахлыстовых турнирах они запрещены.Конечно, если видны всплески на поверхности води, я сразу же меняю удочку. Вместо нимфы ставлю крупный модифицированый Elk Hair Caddis (я не отрезаю кончики меха оленя, а отвожу их назад, имитируя крылья. Такая идея пришла мне в голову на рыбалке в Австрии, когда альпийская форель отдавала предпочтение именно «жирным» мушкам. По мнению некоторых моих друзей, эта мушка називаеться Spuce Moths), если ловлю форель, или маленький черный парашютик с белым «верхом»– такие у нас очень любят хариусы. Но, если идет дождь, и вода начинает менять свою прозрачность, весной более уместно изпользование мокрых мушек типа March Brown, летом – Royal Wulff, различных мелких спайдеров, и других фантазийных вариаций, самое главное, чтобы в хэкле использовалась куропатка. Хотя, кое-кто может с этим поспорить, и сказать, что черное перо курицы выглядит предпочтительнее, чем патридж. Ну, это на любителя. Например, если удачно выбрать место и время, особенно в дождь, хариус вообще слопает все, что попадется ему под носом. Осенью же я не ловлю на мокрую мушку вовсе, отдавая предпочтение сухой…В последнее время я много эксперементировал с цветами. Тело мокрой мухи я обычно вяжу из материала body quills, чешского производства, который наматывается поверх обмотки из белой эластичной нити. Таким образом, тело становится полупрозрачным, что еще больше привлекает рыбу. Понятно, что черный, оливковый и светло-коричневый – это самые ходовые цвета, которые имитируют реальных насекомых. Но, как оказалось, и гламурный розовый цвет тоже привлекает рыбу, причем, не только вездесущего хариуса. Например, бывает время, когда голавль и радужная форель предпочитают «жуков» именно из розовой пенки, тогда как от обычных черных и коричневых – отказываются.

В паутине нахлыстовой нирваны

Конечно, экспериментами занимаюсь не только я. Почти все мои коллеги по увлечению по вечерам колдуют над своими станками, в поисках чего-то нового и оригинального. А все для чего – ворчат нашы жены и подруги. Чтобы отпустить пойманную рыбу?! Да, и тут не может быть никакой альтернативы. Те, кто взял в руки нахлыстовую удочку, не имеют никакого права, даже морального, забирать форель и хариуса домой. Во-первых, в Украине хариус внесен в Красную книгу, а ловить форель запрещено Правилами любительского рыболовства. Во-вторых, нахлыстовики обязаны всеми силами беречь для будущих поколений ихтиофауну Карпат. В-третьих, нахлыст – это не пример того, как можно убивать рыбу, а того, как можно подарить ей вторую жизнь. Поэтому в фотоотчетах на наших форумах никто и, надеюсь, никогда не увидит больше одной рыбы на снимке. «Трупы» у нас, в Львовском клубе нахлыстовиков, – табу. Но даже живая рыба должна быть сфотографирована бережно и эстетично. Ее нельзя ложить на сухие или острые камни, на грязь, песок или листья. Все мы являемся приверженцами принципа «Поймал – Отпусти», и большинство уже давно перешло на использование безбородочных крючков.

И, вообще, такое понятие, как «рыбалка» в нашем лексиконе почти что отсутсвует. По моему мнению, нахлыстовик, который самостоятельно вяжет мушки, а потом на них ловит, и отпускает рыбу, по своей сути ничем не отличается от художника, который пишет картину, или от музыканта, который колдует над нотами. Нахлыст – это искусство, больше, чем просто рыбалка и, уверен, что мои коллеги согласятся с этим утверждением. Более того, пытаясь сохранить ихтиофауну, некоторые нахлыстовики часто делают это в ущерб собственному удовольствию. Например, умение остановиться вовремя возможно только у людей с крепкой силой воли. Поймал десяток хариусов – скажи себе «стоп». Порцию удовольствия ты уже получил, зачем продолжать мучать «краснокнижников»? О подобном подходе я услышал относительно недавно, но уже убедился в его корректности. Складывается такое впечатление, что это – второй этап нахлыстовой философии. Первый – научиться отпускать всю пойманную рыбу, второй – умение остановится вовремя. Правда, я еще не знаю, какой третий этап, если таковой существует. Возможно, он заключается в том, чтобы просто сидеть на берегу реки, медитируя, и получать удовольствие уже от самой мысли, что наверняка знаешь, как поймать форель, но не делать этого, не желая лишний раз травмировать рыбу. Но до такого совершенства, вероятно, надо идти не один год.

Можно ли сьесть друга?Увы, так думают далеко не все. Бывают моменты, когда, казалось бы, такая мирная философия рыболова становится агрессией. Жители карпатских гор, за небольшым исключением, не особенно разбираются в видах рыб, не обращают внимания на их размер, не гнушаются использовать все, даже запрещенные методы ловли. Очень обидно наблюдать, когда молодой парень из деревни у реки, быстро передвигается по берегу, размахивая нахлыстовой удочкой, а к его поясу привязан полиэтиленовый кулечек с трупами рыб. Настроение портится так же быстро, как и лососевая рыба в этом пакете. Как-то раз осенью, когда наступает золотое время для ловли хариуса на сухую мушку, ко мне подошел местный рыбак, с длинной телескопической удочкой, старой катушкой, поплавком из пробки и червями на крючке. Он был искренне удивлен тем фактом, что я поймал хариуса с первого заброса. Пытаясь выяснить секрет успеха, он поинтересовался мушками, на которые я ловлю, и всем остальным снаряжением. Я, естественно, подарил ему несколько «сухариков», мы разговорились. «Нет уже здесь рыбы, все истребили проклятые «электрики», которые бьют пструга (так в Карпатах называют форель). А то, что осталось – выловили сетями» – угрюмо заявил рыбак и добавил, что несколько дней назад в этом месте на сетку поймали 600-граммовую форель. Слышать подобные грустные истории мне приходилось не раз. Когда-то, вспоминают деды, которые пасут коров на горных склонах, рыбы было столько, что река белела под вечер, когда вылетала поденка. «Да, было время, когда во времена правления Польши (до Второй Мировой войны – авт.) в церквях нельзя было бить в колокола, чтобы не тревожить рыбу, идущую на нерест» – говорят они. Теперь же икромет – это отличный шанс для браконьеров набить мешки легкой добычей. Как первобытные охотники, они вооружаются фонариком с острогой, и ночью подчистую уничтожают мелкие речушки, куда заходит форель. Но, все же, следует заметить, что с такой дикостью ведется борьба, хоть порой она и неравная. Нахлыстовики и рыбинспекторы заключили неформальный союз, который предусматривает, прежде всего, обмен информацией. Если мы увидим «сеточников» (и других браконьеров), сразу же пытаемся оповестить об этом факте рыбинспекторов. Иногда, правда, это может закончиться трагически – одного из наших друзей едва не утопили браконьеры, когда услышали, что он пытается дозвониться в рыбинспекцию. Но, все же, чаще бывают удачные случаи поимки негодяев. Недавно мы «засекли» двух «сеточников», сделали несколько снимков и вызвали наряд рыбинспекторов. Об этом браконьеров успели предупредить их подельники, и сеть они спрятали, после чего, как ни в чем ни бывало, вернулись к своим палаткам. Когда приехали четыре инспектора, парни сказали, что мол знать не знают о чем это они, какие сети? Но они были неприятно удивлены, увидев свои физиономии на экране фотоаппарата…Я, конечно, понимаю, что это – всего лишь капля в море, и глобально проблему не решает, но если не начинать – то уж точно ничего не получится. Карпаты надо беречь, ведь они прекрасны. Можна часами всматриватся в утренний туман, который окутывает горы, и думать о чем-то приятном. Можна отведать несравненной карпатской юшки из белых грибов, попробовать вареники с лесными ягодами, или другой местный деликатес, экзотичный и невероятно вкусный. Хотя, мы даже согласны на то, чтобы перекусить вредным бутербродом, вместо того, чтобы съесть более питательную и вкусную рыбу. И не удивительно, ведь она не еда, а друг…

PS. Автор искренне благодарен Юрию Гудзю и Максиму Кусакину (оба – Львов), Андрею Скворчинскому (Киев – Хуст) и Богдану Бушку (Чикаго, США) за ценные рекомендации и советы во времья подготовки материала.

УВАГА! НИЖЧЕ НАВЕДЕНО РЯД ЗОБРАЖЕНЬ З ТРУПАМИ РИБ. ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ І ПРОШУ ПОСТАВИТИСЯ ДО ЦЬОГО З РОЗУМІННЯМ.

Розмова з заступником начальника управління Закарпаттярибоохорона Олегом Ополонським

Відвідуючи офіційний сайт управління Закарпатської рибної охорони (zakrib.com.ua) можна годинами читати детективні новинки про затримання браконьєрів. Фото і відео тут не бракує. Одразу видно, що люди працюють і свою роботу виконують якісно. Блог вирішив поспілкуватися з представником закарпатських інспекторів рибоохорони – заступником начальника управління Олегом Ополонським.

Наш співрозмовник народився 1968 року у Чернігівській області. Закінчив Московське прикордонне училище та Ужгородський національний університет, за фахом юрист. Колишній прикордонник; у званні майора звільнився в запас по стану здоров’я. Зараз живе в Берегово. Як він сам розповідає, поки не прийшов в органи рибоохорони, востаннє рибалив у 13 років. Згодом, вже в новому званні, почав і сам приєднуватися до товаришів. Ловить фідером карася, любить і зимові пригоди. Олег – не фанатичний рибалка, зате фанатичний працівник. До рибалок ставиться з повагою, але без поблажок. До своєї роботи ставиться так, щоб не було соромно і за себе, і за інспекторів. Тому отримати задоволення порибалити вдається не часто – фактично весь час забирає адміністративна робота, профілактика порушень і протидія браконьєрству. Саме про браконьєрство, а також про специфіку роботи інспекторів рибоохорони і велася наша майже тригодинна розмова.

«Без споживання харіуса можна спокійно прожити. Я живу»

– Нещодавно наша влада «порадувала» любителів харіуса. За пошкодження однієї риби треба заплатити 14 тисяч гривень. Скажіть, чим продиктовані такі дикі для України суми?– Треба врахувати, що ми говоримо про Постанову кабінету міністрів України № 1030 від 07.11.12 року, в якій враховано зміни відповідно до Закону про Червону Книгу України. Зміни до неї приймаються не просто так. Є спеціальні комісії, які керуються пропозиціями від науковців. Так само і визначаються такси. Попередні суми відшкодування збитків (не штраф, бо це різні речі) по видах за Червоною книгою України були визначені ще 1993 року (з редакцією у 1999 році) і були досить «смішними» на фоні реалій життя. До прикладу той самий харіус «коштував» 34 гривні, в той час, як види не занесені свого часу до Червоної книги України, за іншою Постановою КМУ (промислові та інші види до 21.11.11 року) коштували у рази більше (щука – 51 грн., сом – 75 грн., марена – 200 грн. і т.д.). Тому встановлення нових такс за знищення видів занесених до Червоної Книги є нагальним і досить вчасним. Щодо самого питання про 14 тисяч гривень, тут, звичайно, не все зрозуміло. За яким принципом харіуса так високо оцінили сказати важко. На жаль, в цьому процесі органи рибоохорони участі не брали (говорю про Закарпаттярибоохорона). Це вирішувалось скоріше за все по лінії Міністерства екології, а органи рибоохорони як територіальні органи в складі Держрибагентства, входять до Міністерства агрополітики. Безперечно, що попередня сума збитку в 34 гривні за харіуса і смішна, і мізерна, але погодьтеся, що 14 тисяч гривень – це також необґрунтовано. Я вважаю, що ця сума не відповідає нашим реаліям. Тим більше, що за останні два роки, зважаючи на різні фактори, в тому числі і проведену роботу органами рибної охорони Закарпаття (наголошую: саме органами рибоохорони, а не екології) – популяція харіуса в нашому регіоні зросла. Можливо вона погіршилася в інших регіонах. Не знаю, можливо екологи і науковці мають інші дані.
– Чому харіуса прирівняли до дунайського лосося?
– Не можу пояснити. Харіус – риба з родини лососевих, але хіба це причина, щоб їх зрівнювали в такий спосіб? Мені це не ясно. Можливо, хтось думає, що збільшивши такси по збитках, вдасться збільшити популяцію харіуса у водоймах. Досить примітивний шлях і це тільки один із малоефективних механізмів. Тут необхідно розглядати забезпечення реальної охорони умов існування харіуса та врегулювання рибальства на ділянках водойм, де він існує у поєднанні із штучним відтворенням. Це справжній механізм і він є дієвим. І це частково доведено в Закарпатті спеціалістами рибоохорони та рибальськими громадськими організація. До того ж, десь у підсвідомості, я думаю (хочеться думати), що в окремі цифри закралася помилка з нулем і це не тільки стосується харіуса.
– Чи вже цей механізм запущений? Чи є результати? Чи вже хтось заплатив штраф?– Це не штраф, а відшкодування збитків. Якщо під час затримання порушника в його улові (садку, сумці) є харіус, то відповідно, ця риба вилучається інспекторами рибоохорони як доказ і спеціалісти іхтіології за встановленою формою розраховують завдану шкоду (такса за вид + середня вартість живої риби у регіоні). Разом із протоколом адміністративного правопорушення до судді направляються матеріали про відшкодування завданих збитків. Безпосередньо вже суддя вирішує, що до чого. Штраф за вилов червонокнижної риби передбачає адміністративне покарання у вигляді штрафу на суму 340-680 гривень + 14 000 гривень за кожного харіуса + загальна вартість риби. Але навіть якщо порушник відшкодує ці збитки, то вони підуть не в фонд охорони природи і не будуть витрачені на зариблення, а надійдуть в бюджет відповідної селищної ради. Взагалі нові суми відшкодування збитків у більшості випадків не реальні до виплати в гірських регіонах (навіть у формі примусового стягнення). Якщо в улові є кілька харіусів, то це вже по суті кримінальна справа. Адже ми маємо підстави говорити про збитки в особливо великих розмірах. Хоча біда і в тому, що люди котрі раз в рік виходять на рибалку і знати не знають про ці суми (не дивлячись на проведену роботу через ЗМІ та селищні ради). Тому не виключаю, що інспектори рибоохорони часом шкодуватимуть місцевих рибалок. Інше питання про «професіональних рибалок-любителів», які спеціально приїжджають порибалити на харіуса, лосося, форель – тут все вірно. Сперечатися нема з чим. Буде серйозна відповідальність. Але я думаю, що таке рішення мав би приймати не інспектор рибоохорони, фактично стаючи заручником у таких ситуаціях. З моменту виходу Постанову кабінету міністрів України № 1030 від 07.11.12 року, випадків нарахування збитків за харіуса не було. Просто грудень – не сезон.
– Як бути в цій ситуації людям, які виросли на річках Карпат і їли харіуса з дитинства?– Не погоджуюся. Харіус не є основним продуктом споживання мешканців Карпат. Взагалі у ріці є інші види окрім харіуса. Харіус, лосось не є основним продуктом харчування. Ми ж не ескімоси, або інші аборигени, яким дозволяють певний відсоток тварин убивати, враховуючи звичаєве право і традиційне життя цих народів, правда? І ми не говоримо про виживання. Якщо порушник наловив сумку харіусів по 10-12 сантиметрів – то що, він ним наїсться? Наші харіуси не такі як в Сибірі, до «півноги». До того ж, часто ми маємо справу з порушниками, які ловлять рибу або для задоволення, або для котів. У практиці мали випадки коли сачком визбирували по 130 штук харіуса, до 100 штук дрібної марени, андруги тощо. А вони також в Червоній Книзі. Якщо в нього кіт такий «дорогий» і він готовий за нього, при примусовому стягненні збитків, віддати півгосподарства – то прошу дуже. Для людей, які полюбляють рибу, є види котрі спеціально вирощуються для споживання в рибних господарствах Закарпаття – короп, товстолоб, амур, райдужна форель тощо. І їх ціна набагато менша за кілограм, ніж за червонокнижний вид по штуці. Треба говорити про культуру людей. Харіус і лосось, так і інші Червонокнижні види не вівця, не корова, які штучно вирощуються нами для своїх харчових потреб. Харіус і лосось це риби, які самостійно відтворюються в природніх умовах, які є частиною гордості річок краю, без харчування якими можна прожити. Я, наприклад, спокійно живу без них!

«Наші люди примудряються ловити рибу за допомогою молота»

– Як відомо, Україна навіть без статистичних даних, входить до числа найбільш браконьєрських країн Європи. Чи лякають теперішні штрафи сучасних браконьєрів?
– А хто такий браконьєр? З точки зору юриста і рибалки це не один і той же порушник. Для юриста це особа, яка здійснює незаконний вилов риби у заборонений період, на заборонених ділянках чи забороненими способами, забороненими знаряддями лову. Навіть, якщо він стоїть з одною вудкою і одним гачком. Для пересічного рибалки – браконьєр це особа , яка ловить рибу на заборонені засоби лову у вигляді сітки-плутанки, невода, електровудки тощо.Але таких порушників якраз дуже мало. У нас ходять з «драчами», які імітують зимові балансири. Звісно, що на одну зловлену рибу він десяток поранить. Ми не раз ловили таких порушників, вони від нас навіть рибу ховали під сніг  (по рибі відразу видно, яким чином вона виловлена). Є такі, що зловлять пару сазанів та судаків і йдуть геть, але є і «ненажери». Коли відбувається хід жереха на ріці Боржава, то на нього готують гачки із спиці з велосипеда. Їх згинають у необхідну форму, потім прив’язують до тяжкого спінінга і закидають на протилежний берег. Тягнуть по камінні через ріку. В такий же спосіб на ямах так чіпають щуку, подуста, марену. На перший погляд здається, ніби він просто спінінгує. Але ж це заборонено і по-варварськи, бо риба не сама ловить цю «приманку», а ловиться за боки.
Взагалі, закарпатські браконьєри дуже винахідливі. У нас примудрялися ловити за допомогою молота. Виходять на мілководдя і з усієї сили б’ють молотом по камінню. Це так званий «гідроудар», після якого в радіусі 2-3 метрів усе живе перевертається. З острогами ходять, коли мілка вода, у жовтні-листопаді або в нерест. Беруть і вилки загострюють, навіть домашні. Часто не влучають у рибу, але зате її калічать, хвости відрубують. Ще виловлюють рибу за допомогою струму з розетки. У нас бували випадки, коли порушники тягнули шнури від дому, хоч до річки було метрів 400. Коли відбувається хід риби, то струм – це бич Закарпаття. З 2007 року загинуло 5 людей, які по суті вбили самі себе. Ще є таке поняття як «електропастух». Коли йде риба, то її, за допомогою струму, скеровують у малий потічок, в який ставлять сітки. Чого тільки наші люди не вигадають. І вибухівку кидають у воду. Були випадки, що самі браконьєри травмувались від вибухівки (відривало кисті рук). Звичайно, я ще не сказав про електровудку. Цей «прилад» для масового знищення риби може коштувати від 5 тисяч у.о. (промислові, виготовлені на замовлення). Наприклад, класичний армійський телефону «ТА-57» з електричним підсилювачем. За період з 2012 року інспекторами рибоохорони Закарпаття вилучено 190 заборонених засоби лову (переважна більшість сітки-плутанки) і викрито 98 грубих порушень правил любительського рибальства (браконьєрство), 12 випадків незаконного добування червонокнижних видів (харіус, лосось, марена).

Дріт “від хати до річки”

Усі ці справи пішли до суду. У 8 випадках (14 осіб) викритих порушень справи було направлено в органи прокуратури по 249 статті кримінального кодексу (використання електровудок та надто великі збитки). Чотирьох людей у цьому році судами засуджено по статті 249 ККУ від 1 до 3 років позбавлення волі, правда умовно. І, звичайно було відшкодовано збитки на суму 12 000 гривень та стягнуто штрафу за постановами інспекторів рибоохорони на суму 110 000 гривень. Тому безперечно, що сумарно штраф та збитки стримують окремих осіб від зайняття браконьєрством. Але на мою думку, саме накладання сум фінансових стягнень на порушників без їх логічного завершення – практичного стягнення та висвітлення таких фактів через ЗМІ матиме не достатній ефект. Тому саме над цим питанням на сьогодні і працює Закарпаттярибоохорона.
– Можете описати, як виглядає середньостатистичний браконьєр?
– Це зробити неможливо. В минулому році нашим наймолодшим порушником став 14-річний хлопець, якого до відповідальності притягнути не можемо (за нього відповідають батьки). А найстаршому був 71 рік. Все ж більшість порушників це чоловіки від 25 до 45 років. Порушують вони переважно тоді, коли їдуть на природу до водойми відпочити (пити горілку), а заодно і сітку ставлять. У районах біля міст переважно порушують молоді люди, у гірських районах – старші. Для когось це «звичка», для когось бажання нагодувати кота рибою. Ми знаємо коли і на кого «полювати». Коли вода піднімається – шукаємо «павуків». З «екранами» ходять тоді, коли вода і не темна, і не світла. «Сітки-плутанки» ставлять цілий рік і особливо активно коли риба мігрує на нерестилища під час весняного водопілля (на розливах, заливних старицях). На водосховищах «промишляють» постійно. Навіть зараз, під лід ставлять «плутанки» по 100-150 метрів.
– Чи правда, що серед браконьєрів є немало представників самої влади?
– У нас таких випадків не було. Розумієте, представники влади, прокуратури чи судді мають можливість придбати солідні снасті і рибалити на платних водоймах, або займатися солідною рибалкою, а не шастати по «калабанях» з сітками і іншими забороненими засобами лову. Вони ловлять або коропа, або ультралайтом, або нахлистом. Такого, як було раніше в 1999-2005 роках, зараз нема. Інспектори рибоохорони Закарпаття відрізняються від міліції, екології, лісників. Нам байдуже ким є порушник. Тому ми затримували і солідних відставних офіцерів прикордонних військ, працівників міліції і водіїв СБУ, і представників екологів, і мисливців, і лісників і єгерів УТМР. Всі вони пройшли відповідну процедуру. Доречно буде заявити, що у більшості випадків стосунки з цими людьми в подальшому складаються якнайкраще. Багато порушників просто з розумінням ставляться до принциповості, особливо коли підхід рівний до всіх. Просто у нас такий колектив зібрався, що вдається виконувати роботу якісно.
– Як ви ставитеся до фраз типу: «Перші браконьєри – це самі рибінспектори»?
– В сім’ї не без «виродка». Але в Закарпатті трохи інша ситуація, ніж в інших областях. У нас практично нема можливості вести промисловий вилов риби, а це, як правило, основний чинник, що спонукає інспекторів рибоохорони до покривання браконьєрства, або навіть прийняття участі в самому процесі. Розумієте, я так думаю, якби в інших областях всі рибалки (не тільки промисловики, виробники рибної продукції) знали рибінспекторів, їхні телефони, коли все виглядало б відкрито і прозоро, не було б таємниць, то всі питання відпали б самі собою.

Все, риби не буде. “Електрика” скінчилася

Інспектора рибоохорони, відповідального за ділянку водойми, повинні знати всі рибалки без винятку, і не тільки. Його повинні знати і оцінювати його роботу місцеві органи самоврядування, представники громадських організацій. Нам нема чого ховатися, на нашому сайті є всі прізвища і всі телефони. Можна в будь-який час передзвонити та уточнити. Інспектор рибоохорони повинен обов’язково бути у формі (справжній формі), що утримуватиме його від неналежної поведінки, оскільки він постійно на видноті. І ще один цікавий нюанс для Закарпатської рибоохорони. У нашій структурі працюють або фанатичні рибалки, або люди взагалі далекі від риболовлі.

«Затримували і СБУшників і батюшок»

– На вашу думку, який відсоток браконьєрів вимушено виловлює рибу, зважаючи на відсутність інших можливостей прогодувати себе і свою родину?
– За весь час наших рейдів таких бідаків було небагато – два чи три випадки. Наприклад, перед Паскою хтось вийшов наловити риби. Якось ми затримали на водосховищі бідолашну сім’ю, у якої було два мішка риби. Під час відвідування помешкання (їздили за документами) встановили, що люди просто не мають що їсти. Все, що можна було зробити, це віддати рибу їм на зберігання до рішення суду, розуміючи, що вони її з’їдять і не будуть берегти як «доказ», та трохи зменшили вагу. В них дійсно була тяжка ситуація. Але до суду вони все одно пішли і штраф заплатили. Як правило, у нас всі затримані порушники скаржаться, що їсти нічого – тримаючи в руках при цьому мобільні телефони, цигарки, маючи в сумочці пляшечку і закуску до неї. А по закінченню «рибалки» сідають в машину і їдуть додому за 20-30 кілометрів. Тобто, є родини, котрим риба необхідна як спосіб прохарчуватися особисто (без продажу). Вони, як правило, ловлять на вудку, завдячуючи ліберальним правилам до 3 кілограмів щоденно.
– Чи доводилося вам мати справу з мажорами, яких «відмазували» зверху?
– Раз у нас була проблема з батюшками. «Отці» напилися і трохи порушили правила рибальства, ми навіть писали листа їхньому керівництву. З водієм СБУ, також була халепа. А ще була «війна» з єгерями обласного УТМР. Вони усі намагалися кудись подзвонити, але дзвонити до керівництва рибоохорони нема сенсу.

Віддай сітку. Ми її неболяче заріжемо…

Ми складаємо протоколи і віддаємо їх до суду. Далі вже суддя вирішує – карати чи ні. Якщо вирішать не карати – тут ми вже безсилі. Але свою роботу виконуємо і нікого не відпускаємо.
– Чи правдиві історії про те, що рибінспекторам доводилося ночувати по кілька діб на місцях нересту дунайського лосося?
– Правдиві, я і сам ночував. Найактуальніші проблеми на річках в Тячівському районі. Працівники рибоохорони (Великопольський Ігор, Мотря Микола, Регуш Іван, Куцин Микола) і громадські інспектори ходили по кілька ночей підряд, щоб дати змогу спокійно головатиці віднереститися. Бо місцеві чекають, поки лосось підійде до гнізда, щоб його «хлопнути». У час нересту лосось стає трохи «чумний», я думаю, що рибалки розуміють, про що кажу. Риба рухається вверх по 6-8 осіб, їх видно. Місцеві їх вибивають або вилками, тризубцями, «нептунами» або гаками. Не завжди вбивають, часто просто калічать. Така сама ситуація і з нерестом подуста. Коли він іде на нерест, то його ловлять з ліхтариком вночі. Світиш і його просто в струмку можна рукою брати. І на таких місцях ми також ночували. Порушники були «різношерсті»; і босі, і на джипах, вартістю в 20-30 тисяч доларів, а рибу та «тризубці» від нас ховали тікаючи по корчах. Всяке бувало…
– Не рідко рибінспектори скаржаться на важкі умови роботи. Чи вистачає у вас бензини, транспорту, зброї тощо?
– Це дуже тонке і слизьке питання. Не думаю, що питання законодавчого характеру та невідповідності у ньому будуть цікавити рибалок. Разом з тим вважаю за обов’язок проінформувати про те, що державні інспектори рибоохорони це посадові особи органів рибоохорони центрального органу виконавчої влади у галузі рибного господарства і віднесені до працівників правоохоронних органів з витікаючими від цього правами та наслідками. На сьогодні органи рибоохорони проходять чергову реорганізацію, котра можливо у поєднання з новоприйнятими законодавчим актами віддасть належне роботі інспекторів рибоохорони. Рибінспектор сьогодні – це державний службовець. У нього має бути вища освіта. В той-же час його посадовий оклад: 1300 – 1500 гривень. Чи багато людей, які 5 років провчилися в університеті, захочуть так працювати? На все Закарпаття у нас було 14 інспекторів, тобто на кожен район по одному. Зараз пішов процес оптимізації – стало 9 інспекторів. Яким чином можна охопити такий регіон? Про яку оперативність може йти мова при трьох автомашинах? Є питання також по табельній вогнепальній зброї та уніформі. В когось виникнуть сумніви, мовляв, а чи вона потрібна ця рибоохорона? Я думаю, що потрібна. Щодо бензину – то так, в минулому році, нас забезпечували бензином із розрахунку на наші три машини…

«Нахлистовик теж порушник, якщо він ловить в забороненому місці в заборонений період»

– Чи допомагають вам свідомі рибалки, які повідомляють про випадки браконьєрства?
– Звичайно, такі випадки є, нам допомагають. Інша справа, що не завжди вдається адекватно реагувати. Інколи до місць, з яких надійшла інформація, треба добиратися понад дві-три години. Наприклад, на гірській ріці порушники працюють швидко, на водосховищах трохи довше.Але ми досягли певного рівня і порозуміння разом зі свідомими рибалками з Хуста, Міжгір’я, Великого Березного, Доброні. Вони і самі слідкують за порядком. Нам непросто виїжджати на кожен їхній виклик. Тим паче, що в нічний час повинні бути групові виїзди. Додатково має бути свідок, який зможе пояснити і підтвердити, або спростувати ту чи іншу інформацію. Інколи ми звертаємося по допомогу правоохоронних органів (міліція, прикордонники), хоч це і не часто відбувається. Це вже кардинальні заходи. Буває і таке, що хтось знав про випадки браконьєрства, але сказав про них лише через п’ять днів. Чому? Мовчить. Інколи нам відео, фото присилають. Наприклад, коли машини в річках миють чи вивозять піщано-гравійну суміш. Коли видно номери машини, ми навідуємося до порушника в гості, складаємо протокол.
– Чи вдається вам зариблювати річки рідкісними видами?– Вдається це робити за рахунок наших ентузіастів-інспекторів та іхтіолога управління Ігоря Великопольського, а також колег-рибалок. Працюємо по програмі відтворення дунайського лосося. Не дивлячись на незначні кількості вселення дунайського лосося (всього випущено в річку Латориця в 2011 році – 440 штук, а в 2012 році – 330 штук) це є великим і важливим заходом в природоохоронному відношенні багатств Закарпаття. Ми працюємо в напрямку, щоб перевидання Червоної книги було зумовлено необхідністю виключення занесених до неї видів, а не для збільшення в ній сторінок. Правда, «мєсні» відразу прийшли їх ловити. Думали, що ми запускаємо метрових риб. Також працюємо над зарибленням струмків тільки струмковою фореллю. А ще ми хочемо, щоб кошти, стягнені з браконьєрів, йшли на програми відтворення рідкісних видів риб. Але голови селищних рад, як ви розумієте, не дуже втішаться, коли про це дізнаються. Ще хочу додати, що одним із найважливіших моментів підготовки і вибору зариблення є те, що річка Латориця не входить у реалізацію планів розвитку малої гідроенергетики. Саме з врахуванням того, що дунайський лосось робить великі міграції (сезонні, кормові, нерестові), які пов’язані з його біологічними особливостями, недопустимим є перекриття цих міграційних шляхів. Перекривши річку підпірною стінкою МГЕС, перерізається подальша доля дунайського лосося.
– Чи є в рибінспекторів особливе ставлення до тих, хто відпускає рибу, наприклад, до нахлистовиків?
– Якогось відвертого пієтету нема в мене ні до кого, хто ловить рибу. Справа в тому, що я захищаю інтереси не рибалок, а риби і маю зробити все, щоб її не впіймали (сміється). Якщо серйозно, то нахлистовик теж порушник, якщо він ловить в забороненому місці в заборонений період. Яка різниця, що в нього нема риби? Закон однаковий для всіх. Але, звичайно, ми співпрацюємо. Знаю, що ви плануєте провести Кубок України на Ріці. Головне, щоб змагання не припали на нерестовий період. Напишете до нас листа, отримаєте позитивну відповідь. Від нас будуть представники, хоча ми і так знаємо, що ловите ви на безбороді гачки і рибу одразу відпускаєте. Це не вилов – тому все має бути добре. Додатково думаю також можна буде обговорити питання співпраці між громадськими риболовними організаціями та органами рибоохорони Закарпаття.
– Увесь світ ловить рибу з ліцензіями. Ми ні. Чому і чи може щось змінитися найближчим часом?
– Ліцензування трохи інше питання, але я вважаю, що в нас має бути так само, як у мисливців. Кожен рибалка повинен мати квиток єдиного державного зразка. Нехай він коштує один чи два прожиткові мінімуми – не важливо. Але має бути облік справжніх рибалок-любителів. І є пропозиції щодо внесення серйозних змін в існуючий Порядок та Правила рибальства, але це вже тема зовсім іншої розмови.

PS. Переглянути відео затримання браконьєрів можна в ютубі: http://www.youtube.com/user/ribinspektor?feature=watch

РозмовлявРостислав Ящишин
Фото Олега Ополонського, Богдана Цебрика, Андрія Скворчинського

Розповідь Ростика про «польські німфи» – дуже цікава і пізнавальна. Особисто я відчуваю, як мурашки бігають по шкірі, коли читаю про історичні факти і бачу старовинні фото та артефакти.

Мені хочеться згадати, як я дійшов до використання польських німф. Як і усі «новонароджені» нахлистовики намагався ще у свої перші місяці перев’язати усі стилі та категорії мушок. І не дивно, адже під рукою була нахлистова Біблія. До польської німфи дійшли мої рученьки аж десь через рік. Подивився в мережі інформацію, прочитав як усе робиться та і почав, як кажуть поляки, «кренчіц» (крутити) мухи.

Мікро і макро
На той час знайшов дві шерстяні нитки: білого і червоного кольору. Лише зараз збагнув, що це кольори польського прапору, тому мушки і не працювали. Звісно, це все жарти. Насправді найбільша проблема була у тому, що  я робив дуже конячі мухи і старші по досвіду люди, такі, як Юра Гудзь, відверто дивувалися: чому на них клює риба і як взагалі таке можливо. Новачкам щастить, але біло-червона плетенка не принесла жодного результату. Причини невдачі очевидні – розмір, колір та відсутність навиків рибалки. Я продовжував надалі практикуватися, і вивчати інші стилі в’язання, а «польська німфа» була десь у «бекграунді», доки я не познайомився з Ігорем Тяпкіним, який для цього виду мух запропонував використати «мікросінель» (анг. Micro Chenille). Він дуже наглядно продемонстрував техніку плетіння по веб-камері і нібито все стало зрозуміло, а от чому саме «мікросінель» – досі не збагну. Можливо для риболовлі на монстрів це і слушний вибір, але не для наших малих річок. Для закріплення матеріалу я спробував сплести ще пару мух із простої сінелі ядучих кольорів, навіть намагався на них ловити, але без жодного успіху, тож мухи пішли під ніж. Це було десь у 2009 році. Не можу не згадати нашого усім відомого Андрія «Миколайовича» та його педагогічний підхід по плетеній німфі. Тільки завдяки методу Миколайовича я запам’ятав як плести німф та у якій послідовності. Отже метод: у ролі цівка гачка – кабель, а у ролі шовкових ниток – два різнокольорові дроти. Хіба це не ідеально і просто? Взяв такий «девайс» із собою на роботу та набиваєш руку, а ввечері практикуєш вже на справжніх матеріалах

Сила автентичності або «Продюсер, Валентін – ето успех!!!» (С)
Сидячи на дупі, і гортаючи  новини  у соц. мережах, можна стільки нового і корисного побачити… Десь так це буває зі мною на Фейсбуку. Хтось із друзів перепостив плетені мушки одного комерційного мухов’яза із Кракова – на ймення Пьотрек і мені сподобався його стиль. Чим? Та просто тим, що мушки виглядали досить делікатно і у робочих кольорах, а також із точками прицілюваня. Вирішив познайомитися,та при нашій першій розмові виявилося, що він плете мушки з шовку. Мене це трохи збило з пантелику, бо в маю декілька кольорів найкращого (і найдорожчого шовку у світі (бобінка 10 баксів ) із Японії, а це, погодьтеся не дуже дешевий матеріал для «польських німф». Аж потім згадую: «ой, у мене ще є жахливої якості нитки від фірми Byron, які чомусь називають шовком». Ну-ну, 12 бобін за 8 баксів можна вимотати і не шкодувати. У ході розмови Пьотрек мене навів на псевдошовк (це Unifloss – як потім виявилося цей шовк пасує дуже добре для лососевих класичних мух). На мою думку це дуже крутий і універсальний шовк, а головне – недорогий у порівнянні із японським від А.Джексона.
Після нашої короткої бесіди я скрутив 3-х перших більш-менш робочих (на жаль, не можу сказати, що гарних) мух. Пьотрек подивився на них та сказав, що після декількох тисяч буду плести як і він. Вже була ніч, він мав купу замовлень по мухам, а в мене за декілька годин був виїзд на риби.. Це було 30 червня,2012 р. та звичайний яскравий сонячний карпатський ранок. О 6 ранку я вже був у Андрія Сколівського на ганку і ми пили каву з його батьком та говорили про риби, поки Андрій бігав в термобілизні по подвір’ю, як звєзда балету і волав “де вейдерси та черевики”. Риболовля нам вдавалася незла, тому хотілося експерементувати. Після 10-го харіуса я наважився примонтувати свої «польські німфи». Звичайно, що Андрій (абориген місцевих вод) на це скептично подивився і сказав «Пробуй» (ті, хто знають Андрія, знають також і те, що слово «пробуй», або фраза «треба пробувати» рівноцінна словам викинь ту муху нафіг).
Майже кожна проводка приносила рибу або удар. Друга німфа (не дивуйтесь, але нею була «шоколадка») просто виконувала роль підгрузки, а плетена німфа вичісувала кожний перекат. Це був успіх, вдалий експеримент та рибалка, яка приносить радість!
На наступних вилазках я вже не ігнорував польські плетенки і вони приносили і приноситимуть успіх і надалі!

Легенда «плетених» або можливі складові: Нитка – мені дуже добре формувати тіло ниткою Danville Size 6/0 Pre-Waxed. Кращої у світі просто немає. Повірте на слово, або почитайте відгуки в неті.
– Гачок:  будь-якого розміру та форми;
– Підвантажування німфи: головка на ваш смак чи свинцевий дріт;
– Тіло: нитки шерстяні з краківського базару чи з фірмових нахлистових сайтів, псевдошовк на ваш смак
– Торакс (або по-нашому шийка) – натуральний/спектра дабінг, перо тощо;
– Складові на ваш вибір: хвостик (будь-яке перо чи хутро, можна і без хвостика), дупка чи точка прицілювання (нитка/шовк/бодіквілз зручного для вас кольору).

Автор: Макс Кусакін

P.S. Дякую Андрію Зарту та Ростику за редагування!!

Друзі! Для когось з нас рік, що минає, підсумовується трофеями, вудками-котушками, нагородами чи мушками. Мені ж зазвичай в останні дні грудня хочеться згадати ті чарівні, затишні куточки України та світу, де вдалось побувати і порибалити на мушку. Які залишили питань більше, ніж відповідей, і магнітом тягнуть кожної осклизлої зимової днини, коли душу не зігріває навіть думка про вікенд на кризі, з балансирами-мормишками. Напевно, це нормально для мандрівника, даруйте мені таку дещо сміливу самоназву, позаяк мандрівник з мене посередній, але в мріях давно об”їздив увесь світ, і не раз 🙂 А право на мрію мають всі!

Цього року вперше захотілось поділитись своїми підсумками, наважився запропонувати Ростику та Максу такий маленький новорічний “подарунок”. Завчасно перепрошую за посередню якість світлин, адже могли бути й кращими, але завжди так квапишся зробити перше закидання вранці… Гадаю, це всім знайомо 🙂

Південний БугВеличний, загадковий і поки що мною неприборканий воїн, закутий в броню Українського кристалічного щиту. Нічого потужнішого за Бузькі пороги поки що не доводилось бачити, а риби там і досі можна знайти досхочу. Проте, нахлистовий підхід має бути дуже особливим… Яким саме? На це питання, сподіваюсь, дам відповідь найближчими сезонами.

Десна Фантастична ріка, яка щодня здатна поставити нові нахлистові завдання. Цього сезону вдалось непогано половити чехоню, а також в’язя на класичний upstream nymphing. Також цікаво було спробувати метод довгої німфи на швидких перекатах, і ялець на нього радо відгукнувся. Але, звісно, хочеться більшого! А ще – там фантастичні світанки та тихі, теплі вечори влітку…

Таємничий струмок Моя нахлистова альма-матір, яку з колегами бережемо від стороннього ока – надто вже камерною є ця чудова, магічна водойма. Черговий сезон запам’ятався серйозними успіхами в тенкарі, яка міцно зайняла своє місце у переліку снастей must have для перлини Полісся.

Дунаєц Здавалось б, вже не вперше ми тут, і багато чого довідались про цю величну польську ріку. Та й не вражає вона, на перший погляд, ні дикістю, ні безлюдністю. Але окрасою Дунайцу є його масштаби, його потужність і чудовий стан рибних популяцій. Щойно заходиш у вейдерсах по коліно – зливаєшся з рікою до кінця риболовлі, і припиняєш реагувати на всілякі антропогенні чинники. А ще – там є Татри і П”єніни, і це, чорт забирай, непристойно красиво!

Ріка Колиска… Річка, на якій виріс і вчився плавати, де робив перші кроки маленьким рибалкою. Мандрівка туди завжди найцікавіша, і я певен – повернусь на Ріку в Новому Році неодноразово. Принаймні, закріпити скромні успіхи у французській німфі дуже б хотілось.

ОпірКласична карпатська річка, для мене особлива ще й тим, що бував там, мандруючи поїздом, кількасот раз, але жодного разу не спинявся. Нарешті, мрія збулася, і за це окрема подяка гостинним львівянам 😉 Ех, файно ж було! Хочеться повторити, як мінімум 😉

Тож, з настаючими святами, українські колеги по захопленню! Бажаю всім нам в Новому Році бачитись частіше, ніж цьогоріч! Успіхів!

Андрій Скворчинський