Блог двох мухарів

Архив категории ‘Статті’

Починаючи з весни цього року, коли було вперше оприлюднено перелік нахлистових змагань, група нахлистовиків відкрито виступила проти. Причин для цього вистачало, деякі були адекватними, деякі, на мою думку, ні. Насамперед, вони вимагали перенести Кубок України зі Свічі, бо це заповідник, і на інший час, бо 30 травня – останні дні нерестової заборони. Їхні побажання були взяті до уваги і задоволені. Однак на цьому справа не закінчилася.

Я не буду влазити в цю полеміку, адже в кожної людини є свої думки. Хтось виступає проти змагань взагалі, бо на кону стоїть червонокнижний харіус та форель, яка теж формально знаходиться під опікою держави. Хтось не сприймає їх через те, що перемагає не найсильніший, а той, кому більше пощастить. Хтось просто не любить змагатися. Ще хтось наголошує, що змагання відбуваються не за правилами. Комусь треба додаткові відбіркові змагання, комусь пече око через самі назви «Чемпіонат України» та «Кубок України». Дехто взагалі пропонує заборонити усі нахлистові змагання. При цьому практично всі наводять свої аргументи, з якими можна погоджуватися і сперечатися.

Суперечки тривають постійно і чесно кажучи я втомився вже від регулярних атак. Тому хотів би дещо уточнити, аби надалі не підпадати під залпи образ та критики. Головним організатором змагань є Дмитро Петруняк – віце-президент федерації риболовного спорту України, керівник нахлистового напрямку. Саме він почав організовувати подібні заходи кілька років тому і саме він визначає дати та місця змагань у подальшому. Звичайно, йому в цьому допомагають – хто на місці, хто телефоном. Я з радістю допомагав Дмитру організувати минулорічний чемпіонат України на Опорі і цьогорічний Кубок України на цій же ріці. Домовлявся з директором бази, ходив в державні установи підписувати договори тощо. Напевно, у багатьох з вас виникне питання – для чого мені це треба було? Я спробую відповісти.

Коли я вперше взяв участь у нахлистових змаганнях, то відкрив для себе новий світ. По-перше, я познайомився з новими людьми – Єгором Бабічем з Луганська, Яном Подшебякіним з Херсона, Орестом Дейнекою і Олександром Каплуном з Харкова, Русланом Пугачем і Євгеном Федоренком з Києва тощо. Я не забуду розмови із Валентином Філіпішином, який радив мені на які мухи краще ловити. «На Свічі треба щось скромніше вибирати» – казав він. Я дивувався, що він стільки знає і хотів теж дорости до такого рівня.

З порожньою тоді головою я з ними спілкувався, фотографував їхні флайбокси, розпитував і дізнавався багато нового. За вечірнім столом я зачаровано слухав пісні під гітару чи плани розвитку нахлисту в нашій країні. Під час самих змагань я дивився на те, як вони ловлять, для мене це було щось нове і незвичне. І тоді я зрозумів, що змагання не в тому полягають, щоб їх виграти, а в тому, щоб отримати нові знання, познайомитися з новими людьми, відкрити для себе щось справді нове. Словом, тоді, два роки тому, на Свічі, я пережив культурний шок.

Уже наступного року змагання проводилися в Закарпатті, на Ріці. Приїхавши з бажанням, але все ще без солідних знань, я повернувся додому з Кубком, який виграв випадково – виключно за рахунок системи підрахунку балів. Але крім трофею я повіз з собою додаткову валізу інформації, яку треба було опрацювати. Невдовзі, на чемпіонаті, що відбувався на Опорі, я показав свій реальний рівень – дев’яте чи десяте місце, вже й не згадаю. Але і там було чому повчитися і що подивитися. Чого варте лише суддівство Стьопи Чеха, який і став чемпіоном. Нові мухи, нова техніка проводки, нові враження і нові знання.

Пригадую, що Дмитро Петруняк говорив приблизно таке: «Дві години змагань заміняють півроку звичайних рибалок». Я переконався в правдивості цієї тези. Коли у тебе обмежений простір і обмежений час, голова починає активно працювати, аналізувати територію, намагається проникнути у свідомість риби, зрозуміти, що потрібно їй пропонувати. Не знаю як у кого, але у мене в цей час адреналін просто виривається з тіла. Зловив себе на думці, що я кайфую від цих двох годин, що вони приносять мені неабияке задоволення, а окрім того, відкривають нові нахлистові горизонти. Я ніколи не був азартним гравцем, але дуже люблю шахи, де треба думати і аналізувати ситуацію. Щось схоже відбувається і на пулі. І мій прихований азарт таки стає явним.

Останні змагання взагалі порвали мою свідомість. Я дуже хотів залишити Кубок у себе вдома, активно готувався до турніру, ночами працював над вдосконаленням різних типів мух. Як відомо, Кубок виграв Богдан Цебрик, при чому, на відміну від минулорічних змагань, сумнівів у кваліфікації переможця бути не може. Я програв, але я виграв. Те, що я побачив в діях Богдана вкотре перевернуло моє нахлистове світосприйняття: його мухи і техніка лову відрізнялися від моїх. Спроба скопіювати абсолютно провалилася. І я зрозумів, що попереду на мене чекає ще дуже довга дорога до прогресу. Переконаний, що і в майбутньому, кожне змагання, в якому я візьму участь, додасть мені нових знань і відкриє нові сторінки нахлисту. Саме за це я люблю змагання. Я з нетерпінням чекаю оці вісім годин в році, які неодмінно підвищать мій рівень, дозволять мені краще розуміти річку, познайомлять з новими цікавими людьми.

Повертаючись до теми червонокнижних риб. Справді, ситуація у Карпатах сумна і це всі знають. Харіус за 30 сантиметрів вважається ледь не трофеєм, що за світовими мірками є просто абсурдом. Етично чи неетично ловити її під час змагань? Думки тут розійдуться. Хтось скаже, що це ницо, хтось не помітить різниці між змаганнями і простою вилазкою в гори. Чи може бути тут компроміс? Думаю, що ні. Причин тут багато і розписувати я їх просто не хочу. Але я хочу порадити тим, кого цікавить нахлист чи хто вже ним займається, але кому бракує інформації. Приїжджайте на змагання. Можете не брати в них участь, можете брати. У будь-якому випадку ви отримаєте нові знання і познайомитеся з новими людьми. Якщо на власні очі ви побачите, що нахлистові турніри – це зло, що ж, більше приїздити не будете, а організатори зроблять висновки зі своїх промахів. Довіряти треба власним очам, а не чужим словам…

У світі нахлист – штука популярна, у нас лише набирає обертів. Звісно, у багатьох початківців виникає величезна кількість запитань. Коли я починав займатися цим видом мистецтва (на мою думку, нахлист це більше мистецтво, аніж риболовля), то також задумувався над різними темами, а на деякі запитання відповіді довгий час не знаходив. З часом почав усвідомлювати, що деякі рухи роблю вже на автоматі, що в моїй свідомості чітко розмежувалися поняття «можна» і «не можна». У кожного нахлистовика свої правила поведінки на ріці чи озері. Я б хотів поділитися з новачками своїм кодексом – правилами, яких намагаюся дотримуватися. До дечого дійшов сам, щось піддивився в сусідів, ще деякі речі мені порадили друзі. Можливо, у мене досвіду не так і багато, почався лише шостий нахлистовий рік, але сподіваюся, що з моїх правил та порад новачки візьмуть те, що їм допоможе в майбутньому краще зрозуміти нашу природу.

Мушки:

–          Уже третій рік усі свої мушки я в’яжу на гачках без борідки, або загинаю борідки спеціальним інструментом. Це гуманно, приносить рибі менше шкоди, її легше відпустити. Не хвилюйтеся, що риба буде частіше сходити. Тут справа не в гачках, а в вашому досвіді. Чим більше досвіду, тим нижчий процент впущеної риби. Вчіться ловити одразу на безбороді гачки;

–          Я ніколи не шкодую своїх мух для друзів чи для тих, хто починає займатися нахлистом. Так само я не соромлюся покопирсатися в коробках своїх знайомих і узяти щось на пам’ять. У цьому нема нічого поганого;

–          У мене нема секретів – з перевіреними часом колегами готовий поділитися інформацією про місця виїздів, види мух, кількість риби тощо. Аналогічна ситуація на змаганнях – нічого не приховую і нікого не обманюю. Не люблю, коли від мене щось приховують. Не розумію такої поведінки;

–          Усі мухи розкладаю по тематичних коробках. Тобто, сухі, мокрі та німфи «живуть» у відповідних флайбоксах. Намагаюся не селити їх поруч, але маю універсальні коробки, де є різні типи мух. Наприклад, пізно восени, у нас в Карпатах, я б не ловив на мокрі. Але на Сяні мокрі прекрасно працювали. Я не мав коробки з мокрими, тому користувався тим, що було в універсальній коробці. Вона завжди має бути в рюкзаку на всяк випадок;

–          Як тільки починав ловити, при першій ліпшій нагоді фотографував флайбокси більш досвідчених нахлистовиків. Потім проводив аналіз їхніх мух, вибирав те, що мені подобається. Робити фото флайбоксів дуже корисно. Не соромтеся попросити у сусіда його коробку;

–          Не лізьте за мухами глибоко в воду. Воно того не вартує. Навіть якщо зачепилася єдина супермуха, а більше ні на що не клює. Такого не буває. Якщо обірвете муху, то буде резон спробувати інші приманки. Експериментуйте;

–          Якщо хочете висмикнути муху (німфу), то це легше зробити з шнуром, аніж з французьким підліском. Шнуром робіть кільцеві закиди з різних сторін. Ніколи не гніть вудку, її можна зламати! Витягуйте шнур руками, сподівайтеся на краще;

–          Не шкодуйте за мухами, які відірвалися. Все одно вже нічого не зміниш. Не псуйте собі настрій;

–          Ріжте мухи, які не виправдали ваших сподівань. Таким чином можна звільнити місце в коробці, набити руку і зберегти гачки з голівками. Я ріжу мухи кожної зими. На гачках в’яжу нові;

–          Вірте в мушку. Без цього ніяк…

Ріка

–          Я намагаюся ніколи не бігати по ріці, особливо з кам’янистим дном. Це дуже небезпечно. Один необачний крок і вже ані войлок, ані шипи не врятують;

–          Ставтеся до води максимально серйозно. Сприймайте ріку як живий організм, у якого є характер і який може на вас образитися;

–          Не соромтеся перейти на інший берег тримаючи друга за руку: так значно безпечніше;

–          Не переходьте, якщо не видно дна. Краще пройти зайвих сто метрів і знайти мілкішу ділянку;

–          Не кидайте у воду сміття і недопалки. У спеціалізованих магазинах продаються кишенькові попільнички за 20 гривень;

–          Намагайтеся не ловити в водоймі, коли температура води перевалює за 20 градусів. Краще пошукати більш прохолодні річки;

–          Спробуйте подивитися на ріку під іншим кутом зору. Коли просто притулитися до прибережного дерева і постояти кілька хвилин, можна побачити багато цікавого.

Риба

–          Завжди відпускайте цінну рибу – форель, харіуса, марену, у кого є таке щастя – лосося тощо. Існують певні думки щодо райдужної форелі. Оскільки вона не є ендеміком, а потрапляє в ріки з розплідників, не нереститься і поїдає ікру та молодь інших риб, її можна назвати шкідником. Я не говорю, що її треба забирати, але це зробити можна, якщо дозволяє совість;

–          Мені особисто приємніше випускати більшу рибу. Чим більша риба – тим більше задоволення відчуваю;

–          Намагайтеся уникати контактів риби з руками. Якщо берете рибу в руку, то долоню необхідно змочити у воді, потримати хоч кілька секунд. Літом карпатську рибу взагалі не варто торкатися. Найкраще користуватися підсаком;

–          Якщо є така можливість, то найкраще зняти гачок у воді, не торкаючись риби. Гачки без борідки дозволять це зробити дуже просто. Якщо риба глибше заковтнула мушку, то треба скористатися корнцангом – дуже корисний інструмент;

–          Більша риба важче переносить контакт з повітрям. Після виймання гачка, її потрібно підтримати (не тримати міцно!) проти несильної течії, поки вона не набереться сил. Не кидайте рибу у воду – вона може банально розбитися об каміння;

–          Намагайтеся не витягати рибу так, щоб вона товклася по камінні – це може її дуже серйозно травмувати. Знову ж таки, краще користуватися підсаком;

–          Будьте обачними під час спілкування з невідомими людьми, особливо місцевими. Не кожен з них браконьєр, але розповідаючи занадто багато інформації, можна наразити на небезпеку річку та її мешканців. Не соромтеся сказати, що нічого не зловили, навіть якщо нарахували кілька десятків хвостів;

–          Знайдіть в собі сили вчасно зупинитися. Не женіться за кількістю риби. Психологічно, це дуже складно, але навчіться відчувати, коли батарейка зарядилася повністю;

–          Не соромтеся сказати своїм друзям, що нічого не зловили. У цьому нема нічого крамольного. У кожного бувають погані дні. Пам’ятайте, що репутацію порівнюють із древньокитайською вазою. Вона може зберігатися століттями, але коли розіб’ється, то її вже не склеїш…

Фото

–          Не «вішайте» рибу! Ніколи не тримайте повідець так, щоб риба, особливо представники лососевих, бовталася в повітрі вертикально. Така дія може пошкодити їй зябра;

–          Виділіть для фото певну кількість секунд. Не перевищуйте ліміт. Варто зрозуміти, що риба важливіша ніж фото. Якщо не вдається зробити знимку, бо риба дуже брикається – несіть її в воду, нічого не поробиш;

–          У кого є хист і добра техніка – фотографуйте рибу в воді. Не варто класти її на каміння, особливо влітку, на траву, кущі тощо. В деяких ситуаціях може врятувати мокрий підсак;

–          Не фотографуйте трупів – це найогидніше, що може бути.

Уявіть собі ситуацію – ви приїжджаєте восени на гірську річку, виходите на берег і міркуєте, на що краще ловити. Варіантів не так і багато: німфа або суха. Взагалі, вважається, що осінь – це час сухої мушки, особливо для харіуса. Але бувають такі моменти, коли риба віддає перевагу німфі, натомість на суху муху не реагує. Як перевірити чим харчується риба, при цьому не втрачати час, якого восени не так і багато?Останнім часом я намагався експериментувати і пробував визначати спосіб ловлі за кілька хвилин. Насправді, річка може швидко дати відповідь на це питання, достатньо зробити лише кілька маніпуляцій. Отже, на ріку я виходжу з двома вудками – одна з класичним підліском для сухої мушки, інша – німфова, з французьким підліском. Однак тут є деякі відмінності від класичного француза.Монтаж моєї снасті виглядає так: до індикатора монтується 10-сантиметровий повідок 0,14. До кінця я прив’язую довший повідок 0,12, а потім ще один такого ж діаметру. Зрідка, ставлю 0,10. Таким чином ми отримуємо снасть для трьох мух. Дві нижні – це, зрозуміло, німфи. Підвісна німфа – «сирітка», нижня – фезентейл чи шоколадка, залежно від ситуації. Відразу скажу, що на ями ця снасть не годиться. Для глибоких місць треба все перев’язувати і ставити важкі німфи. Але зараз не про це. Отже, залишається місце для мушки біля самого індикатора. Туди я прив’язую сухого ред-тага парашута або «розвідника» – дуже простого сухарика (благенький хвостик, тіло з коричневого суперфайну, щільна обмотка пером коричневого когута). Обидві мухи дуже ефективні, риба їх любить. Можливо, ця снасть нагадує новозеландський метод, але суть його не полягає в тому, щоб наловити більше риби. Уся справа, як я вже казав, у розвідці. Ще одне зауваження – не можна ставити на верхню підвісну мушку з CDC. Причина, думаю, зрозуміла. Перша ліпша бистрянка чи харіус наслинять пера, які за допомогою французького підліска висушити буде просто нереально. Тому ставити треба лише мухи з обмоткою когута, перед тим змазавши флотантом.Що нам дає така незвична снасть? За її допомогою можна дуже швидко визначати харчові вподобання риби. Цікаво, але французьким підліском можна провести суху муху краще (можливо, це не дуже влучне слово, але така у мене думка), аніж шнуром. Жоден мендінг не зможе так природно втримати муху у потрібному місці, як це вдасться французу. Думаю, немало читачів, за такі слова готові мене каменувати, але що поробиш зі мною? Ну люблю я вигадувати всякі дурості, пробачте… Проводка сухої мухи відбувається грубо кажучи «на короткому повідку». Контроль ідеальний.Практика показує, що риба абсолютно байдуже ставиться до індикатора, який рухається біля підвісної мушки. У Польщі, наприклад, ловити на три мухи заборонено, тому мені доводилося знімати одну німфу, але і форель, і харіус все ловилися на суху, натомість німфи ігнорували. Така сама ситуація не рідко відбувається і в наших Карпатах. Якщо за перші хвилин десять у мене були виходи на суху і не було ударів на німфи, то я спокійно складаю цю снасть, беру в руки іншу вудку з сухою мушкою і ловлю собі в задоволення. І навпаки – коли суху муху риба ігнорує, то я її знімаю з повідка і ловлю на дві німфи.Мінуси такої снасті також є. Ну, окрім, звичайно, косих поглядів від крутих нахлистовиків. Чи не кожна атака риба може закінчитися заплутаною снастю. Дві нижні німфи будуть хаотично літати поки не поперекручуються так, що їх годі буде розв’язати. Саме тому ловити постійно таким способом неефективно. Але перевірити рибу, дізнатися на що краще ловити, можна.

Розмова з Ніком Слівканичем – канадцем українського походження та нахлистовиком

Нещодавно на блозі з’явилася інформація про те, що наш читач Нік Слівканич прислав 24 мухи, які показують хороші результати в його краях. Цікаво було розпитати про особливості канадського нахлисту – хто там живе, як його ловлять… Нік на відповіді не скупився…

– Нік, які риби живуть у твоїх краях?
– Я мешкаю в Едмонтоні (провінція Альберта). Неподалік від міста є багато водойм з великою кількістю риб – щука, судак, окунь, форель, харіус, а також інших, назв яких по-українськи я не знаю – Sturgeon (осетр – авт.), goldeye (щось схоже не то на жереха, не то на сига – авт.), whitefish (білуга? – авт.). Ґолдай – риба схожа на карася. Для того, щоб ловити форель, треба їхати десь три години. А взагалі, щодо форелі, то її у нас 5 видів: rainbow trout, brown trout, brook trout, cutthroat trout, bull trout. А от коропа чи карася у нас нема.– Які типи річок у вас?
– Біля Едмонтону є веліка річка Норт Саскатчеван. У ній живе багато видів риб, але нема форелі, бо вода там доволі тепла і тиха. А вже на захід та південь від Альберти є чимало струмків та річок з фореллю. Переважно це гірські струмочки. Але форель живе і в досить великих річках, зокрема, в Боу рівер.
– Коли у вас найкращий час для лову?
– Найкращий час? Кожен день, який ти проводиш на ріці! З квітня по листопад у нас ловиться дуже добре. Мій улюблений час – це червень та вересень. Навесні дуже гарно можна половити на ставках і озерах, а також на невеликих струмочках. У цей час форель та харіус дуже голодні, а навколо літає багато комах. Тому ловити їх дуже цікаво.– Чи існують у вас ліцензії, скільки коштують, хто може їх купити?
– Звісно, ліцензії є. Для канадців їхня ціна становить 25,66 канадських доларів, для іноземців 70,90 доларів. Ліцензії купують на цілий рік. А для молодих людей, до 16 років, вони не потрібні.
– Чи ловите нахлистом взимку?
– Можна ловити взимку, звичайно, але я вважаю, що це трохи нудно. Хоча, якщо дуже хочеться, то можна поїхати на Боу рівер – іноді там можна непогано половити. Взагалі, взимку я ловлю з-під льоду щук та окунів і чекаю на форелевий сезон.
– Як виглядає традиційна снасть для канадського нахлистовика з Едмонтона?
– Я користуюся вудками 4, 5, і 7 класів. Щодо шнурів, то вони плаваючі DT і WF. Німфи – cooper john, фезентейл, сан-хуа ворм – оце мої улюблені. Стрімер – вулі баґґер! Також маємо варіант, який називається Боу Рівер Баґґер з хутром оленя в голові (очевидно, мова йде про симбіоз вуліка і мадлера – авт.). Щодо сухих – то це адамси-парашути, елк хмар каддіси, стимулятори та біот дани. Їх значно більше, я назвав основні. – Чи є у вас браконьєри?
– Так, у нас вони є. коли ми побачимо щось таке, то одразу маємо подзвонити на відповідний номер і повідомити органи охорони.
– Які найпопулярніші для вас методи лову на німфу?
– Більшість наших нахлистовиків користується індикаторами, але також використовують новозеландський метод. Ми його називаємо Dry-Dropper чи Hopper-Dropper. Французький і короткий методи не настільки популярні. Але я, наприклад, використовую як чеський так і французький чи польський метод, мені просто подобається. Для багатьох наших нахлистовиків французький і польський методи не дуже відомі.
– Які рекордні риби нахлистом у вас ловили?
– Я не знаю, бо ми не маємо звички ганятися за рекордами. Я зловив форель біля чотирьох кілограмів. Взагалі, у нас звичайною вважається форель розміром у 50 сантиметрів.  Щодо щупаків, то на стрімер зловив одного на 9 кілограмів. Але такі екземпляри рідко потрапляють.– Чи є у вас нахлистові клуби?
– У нас клуби, але якщо ви до них належите, то ви пенсіонер (сміється). В Едмонтоні є Edmonton Trout Fishing Club, а також Northern Lights Fly Tyers. У Калґарі є більше мухарів і, відповідно, більше клубів.

Розмовляв Ростислав Ящишин
Фото Ніка Слівканича

Українцям мало що відомо про цю невеличку державу. Знають, що колись вона була у складі Югославії, а інколи вважають, що це дві різні країни. Футбольні спеціалісти розкажуть вам більше, а мандрівники неодмінно попередять, що й по сьогодні там можна ненароком наступити на міну. Правда, ці місця обгороджені вказівниками та знаками. Ну, звичайно, найбільше вражень буде від цієї древньої території у нахлистовиків. У Боснії та Герцеговині є чимало річок, найвідоміша з них це Дріна, описана в романі Іво Андріча – лауреата Нобелівської премії. Кому тайменя – тому в ці краї. Таймені там знатні – такі, що навіть брехати не доводиться, розводячи руки в боки. Окрім Дріни є й багато інших річок, в яких водяться просто таки гігантські харіуси та струмкові форелі. Це Уна, Клокот, Рибнік, Саніца і Пліва. Минулого спекотного літа, коли вся Європа задихалася від гару і палючого вітру, на річках у горах Боснії було досить комфортно. Все-таки позначається деяка висота над рівнем моря, та й клімат біля річки зовсім інший, ніж на рівнинах або на узбережжі. «Вода залишалася стабільно низькою, чистою і зручною для лову протягом усього липня і серпня. Звичайно, найбільш інтригуючими були моменти лову в каньйоні річки Тара у Чорногорії, але там риба вела себе досить ліниво, хоча сам її вигляд у воді надихав на ловлю просто надзвичайно. Декілька непоганих екземплярів вдалося спровокувати. Мова, звичайно, йде про важку німфу, без якої важко було розраховувати на якийсь успіх. Хоча довелося полазити по камінню в пошуках зручного місця і очманілої на сонці рибини» – пишуть балканські нахлистовики.Більш поступливими виявилися риби на Лімі і Люйці. «На мілинах серед трави харіус годувався без особливих проблем зі спекою і сонячним світлом. Звичайно, ранній ранок і вечір залишалися найрезультативнішими годинами лову. Але тут можна було міняти мух, як завгодно – сухар, мокра мушка, мікронімфа. Потрапляєш в місце і в мушку, все виходить з проводкою і риба ловилася. Як у Польщі, на Дунайці або Сяні, риби багато, її видно, вона ось тут плаває і її треба тільки ловити. Тобто найголовніша умова для всіх нервових нахлистовиків дотримується: риба є, і відчайдушне звичне «так ні чорта тут немає!» – не гризе душу» – жартують вони.У Боснії красиві річки з чистою водою, безліч риб, яких зручно і приємно ловити. Боснія є досить відвідуваним місцем серед балканських країн. Особливо часто говорять про річку Рибник та її харіуса і форель. Це знаменита річка, хоча має всього 7 км довжини, потім вона зливається з річкою Сана. Протікає вона серед пагорбів і тому досить швидка. У витоках є кілька озер, тому річка завжди має чисту холодну воду, що дуже добре підходить для життя і розмноження форелі. Ймовірно тому, тут їх величезна кількість, незважаючи на порівняно коротку довжину самої річки. Вода ідеально прозора.
Видно, що глибина переважає в межах півметра і тільки на ямах важко розглянути дно. Ширина річки теж комфортна – від 10 до 25 метрів, якраз на закид шнура. Ну і особливо актуально для приїжджих здалеку рибалок те, що річка не схильна до сильних підйомів і помутнінь води після дощів. А це іноді псує настрій на інших річках.Річка охороняється і ловити тут можна за ліцензією. Втім, це стосується й інших річок в Боснії.  Риби тут предостатньо. Крім струмкової форелі можна помітити райдужку, яка виростає до божевільних розмірів. Інша справа, що спіймати таких непросто. Є достатньо результативна і нескладна методика лову. Можна спускатися вниз по річці і обловлювати стримером всі підходящі місця. Форель добре реагує на поперечний рух мушки і на підтягування вгору теж. Вигадувати нічого не доводиться – чорна п’явка з червоно-жовтими акцентами або сірі зонкери, що імітують малька. Вудка 5 або 6 класу, повідок 0.18.Можна використовувати німфи і сухі мушки по ситуації. Часу на експерименти зазвичай немає, тому використовуємо стандартні варіанти і напрацювання. Харіуси на цій річці потраплялися здоровенні, у хороших фізичних кондиціях. При довжині в 35 – 45 см ці риби нічим не поступаються форелям, а буває воюють ще сильніше. У кожному зручному місці можна ловити «очима», у воді видно силуети риб. Правда, деякі рибалки скептично ставляться до річки Рибник, так як частина цього риб’ячого достатку попросту запущена штучно. Кому це заважає – будь ласка, поряд ще дві чудові річки – Сана і Пліва з форелями натурального, природного нересту. Там ловити трохи складніше, зате можна зловити капітальних за розміром риб.Взагалі, лососеві річки Боснії відносяться до кращих водойм Європи. Протягом усього року вони зберігають постійний рівень води, це подовжує сезон. Береги кам’янисті, пологі і зручні для пересування. Сезон лову форелі і харіуса починається з першого травня і триває до 20 листопада. Кращий час для лову харіуса і форелі це червень – липень або кінець вересня – початок жовтня. Сезон на тайменя на цих річках відкритий з 1 червня. Окрім Дріни, тайменя ловлять на річці Уна. Це унікальна річка, а її острови, скелі і рослинність у кришталевій воді надають їй неповторний шарм. Вся річка, здається, складається з одних зручних місць для риб. Дійсно, популяція тайменя тут просто вражає. Наприклад, рік тому на змаганнях протягом двох днів було спіймано 36 тайменів на 42 рибалки. Це показові цифри. Шанс зловити тайменя дуже високий.
Крім Уни, можна половити тайменя на річці Вбрас. Для цих річок потрібне потужне вудилище довжиною у 10 футів, 8 – 9 класу. Шнур з тонучим або швидкотонучим кінцем, котушка повинна вміщати велику кількість бекінга. І буде вам щастя.

PS У цій замітці використані матеріали сайту fishfly.ru та інших ресурсів