Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Однієї погожої ночі зібралися Арсен, Ганка, Ростик, Ваня і Михайло, та вирушили на риби, а точніше на Сян. Дорога до кордону була швидкою, оскільки за кермом сидів «Шумахер» Арсен та і було про що погомоніти. Кордон на диво теж пройшли швидко, як доїхали так і пройшли. Проїхавши десяток км від кордону зупинилися на острівці шопінгу Bedronka, Castorma, MediaMark.., дещо перекусивши, попивши кави рушили далі за маршрутом, який пролягав крізь рівнини та серпантини, які ласкаво називали «ковбаски» і від яких нас спасали льодяники від Арсена у вигляді дюшесом та барбарисок.

До річки прибули о 04:30 в бойовому дусі і одразу прийнялися облаштовувати свій фінський будиночок – почепивши на нього вогники та витягувати пожитки, які нам люб’язно спакували дружини і матері. Хочу відмітити, що дружина  Арсена приготувала чудесні канапе, від яких всі волочилися. Трохи попоївши та «дребилизнувши» коньяку для розігріву хтось почав подумувати про сон, а хто про crazy night fly fishing. Що одне, що друге діло не дуже давалося  і тут прийшов світанок – гайда до води. Ростик із Арсеном вниз по течії, а Ганка, Іван та я залишилися біля «Віати». Я все таки вирішив перекусити сухаря, а колеги німфанути, однак кльов був кволий – «нічого асобенного», крім того нас чекала ще одна несподіванка – машини зі щебенем, трактори, які каламутили воду і проїжджали повз наші ділянки для спорудження чогось не відомого (як на мене то неподобство зі сторони Павела, міг би попередити). Хоча як я потім помітив, що рибу то не лякало на чистих ділянках води. Ми з Іваном  піднялися ще вище по течії, бо побачили, що там харіус почав робити свічки. На цій ділянці трохи застрягли надовго виманюючи того «красавца», але безрезультативно, мабуть течія була за повільною і потрібно було бути надто обережним, а можливо не підібрали сухарики.

Ще трохи половивши нас гукнув Ростик, що потрібно їхати по ліцензії до Павела і він покаже нам «райський куток». При зустрічі ми купили ліцензії і нам показав місцину де ми б мали відловитися і тут я зрозумів основне «Чому на південному заході є риба а на півдні її нема» так як Павел упіймав на гарячому спінінгіста і штрафанув його всього-на-всього на 5000 plz, помноживши цю суму на курс до гривні, я зрозумів, що можна скупити весь «Ашан» з рибою.

Першим зійшов Арсен на воду і в нього почалося «шальонство» – харіуси вилітали один за одним і у нас всіх, теж від побаченого. Потім по заказу пішов «мутняк» і кльов просто зник, відповідно ми розбрелися в різні сторони хто куди. Через деякий час краєм ока побачив, що Ростик почав підчепляти монстрів на мокру мушку, а вони почали сходити, при тому всьому Ростик бажав їм щасливої дороги)))). Кльов то був, то пропадав з приходом мутняка, що Арсена направило в нокдаун і він пішов спати, так як його чекала не легка дорога. Побродивши по річці і вловивши парочку форелей на мушки, які надав мені Ростислав, я вирішив змінити їх на куплену у Петруняка AC/DC Klinkhamer  Black і тут мене поперло: одну за одною я витягнув 2 форелі на 30 та одну на 23, що мене ввело у шальонство. Але як завжди гарний старт супроводжується «печалькою», так як цю мушку я втратив при останній форелі у підсаку. На цій ділянці я ще побачив дві рибини, які кидалися за мушками, але мої послідуючі приманки не давали результату, та і Ростик почав гукати «додому», щоб переїхати на «Ельдорадо». Зійшовши на воду на цій ділянці у мене вже не було настрою ловити, хоча одна форельна взяла під ногами та зійшла, а інша просто зійшла. Ростик мене підбивав на німфування, але у мене вже не було настрою, хоча він з Іваном не погано відловлювалися.

Десь ще до 1,5 години порибалили, скрутилися, поїли та поїхали додому. На кордоні нас очікував прихований сюрприз у вигляді т-я-г-у-ч-к-и після польського кордону, але Іван вирішив піти до митників, щоб вони нас пропустили, бо він запізнювався на потяг і о, Чудо, нас послухали і поза чергою пропустили. Після проходження всіх процедур до роботи приступив «Шумахер» і десь за годину долетіли на боліді додому.

Підсумовуючи вищеописане, на мене того разу Сян справив більше вражень ніж попереднього, оскільки я відчув силу риби, яку, на жаль, у нас важко зустріти, хоча все необхідне природа створила. Тож бережіть природу нашу – матінку вашу))).

Автор: Михайло Швець, спеціально для Блогу

Минулого року, наприкінці листопада, я їхав на Сян з простою думкою – просто половити рибу, відволіктися від буденності і рутини. Натомість, я потрапив на справжній жор риби, і відловився так, як ніколи раніше. То була спонтанна мандрівка, що обмежилася двома днями планування. Цього разу ми планували усе кілька місяців, з нетерпінням дивилися на календар, розробляли схеми маршрутів, бюджет тощо.
Ми були на 100 % переконані, що потрапимо просто в нахлистовий рай. Усе було за нас – безхмарне небо над головою, жовтогарячі барви осіннього Сяну, низька і чиста вода. Навіть ліцензії, яких, якби не втручання Юри Гудзя, ми б не бачили, як своїх носів. Усе обіцяло нам шедевральну картину маслом з трофеями у підсаках. Але, як це частенько трапляється, доля намалювала нам іншу відому картину, авторства Ільї Рєпіна. 

Як вже писав Арсен, після кількох хвилин порожніх проводок, я справді сказав: «Рибалка буде дуже важкою». Попри ідеальні умови, риба годувалася дуже неохоче, як на цю річку і такий час. Тому треба було присвятити трохи часу своїм коробкам і вибрати адекватну муху. Причому мова тут йде не про тип приманки, а про її вагу. Це було складно, адже Сян був доволі мілким, отже крупні мухи можна було одразу сховати подалі. Відповідно, залишалися німфи середнього та дрібного розмірів, яким необхідні були доволі тонкі повідки. Ловити на Сяні повідками 0,10 напрочуд ризиковано, тож довелося ставити 0,12. Зважаючи на велику кількість трави на дні, німфи з вольфрамовими голівками понад 2,5 міліметрів, могли принести участь лише на виключно кам’янистих ділянках. На інші території треба було ставити щось менше, аби уникати контактів з водоростями. У свою чергу, зовсім дрібні німфи серйозно ускладнювали процес. По-перше, закинути їх французьким підліском не так вже й просто, адже вони практично не мають ваги. Будь-який вітерець одразу ж відносив їх подалі від обраного місця. А закидати треба було далеко, адже в такій мілкій та чистій воді, під ногами рибу не зловиш. Французький спосіб практично не відрізнявся від ловлі на суху мушку – так само треба було виконувати петлю, при чому, не рідко в горизонтальній площині, аби пробити вітер.

Щодо типу, то я одразу ж промахнувся із cassed caddis – його риба ігнорувала. Зате спрацював доволі оригінальний підвісний фезентейл на шрімпівському гачку №16 із сріблястою латунною 2-міліметровою голівкою. Його особливість полягала в неестетично-намазюканій палітрі кольорів. Перо фазана було сіро-коричневим, обмотка червоним дротом, а торракс був із яскраво-зеленого спектрадаббінгу. Однак саме на цю німфу мені вдалося розловитися на вільному від трави перекаті. За кілька хвилин я упіймав там чотирьох харіусів та двох форелей, при чому ловилася риба виключно там, інші території мені відмовляли. Я не знаю, як це пояснити, бо раніше з такими «приколами» не стикався. Раніше у мене риба ловилася всюди і практично на все.

Коли пішов мутняк від вантажівок, я подумав, що це шанс на крупну рибу. Але знову помилився. Під час забруднення води і в час, коли вона не очищалася, риба не ловилася взагалі, протягом цілого дня, хіба, за кількома винятками. А мутняк нас переслідував регулярно і чесно кажучи втомлював своїм виглядом. Як на мене, то проведення ремонтних робіт на ріці в час нересту форелі і в час, коли на Сян приїздить найбільше нахлистовиків, є, щонайменше, некоректним. Десь це можна назвати і неповагою до спортсменів. Якби ми знали про ці роботи, то всерйоз обдумали можливий перенос мандрівки. Все ж ми готувалися до чистої води.

Коли ми переїхали до колонії для неповнолітніх, що видалася мені колишнім концтабором, стражник ловіска Павел при нас затримав порушника – спінінгіста із коробкою воблерів та блешень. Молодий хлопчина, очевидно, сподівався, що в кущах його ніхто не побачить, але не прорахував приїзду групи українських нахлистовиків, яких треба було відвести кудись, не їздять вантажівки. Тепер на нього чекає суд і штраф у вигляді 5 тисяч злотих (понад 20 тисяч гривень). Його щастя, що рибу він ще не встиг упіймати. Якби поруч лежала форель – штраф був би куди вищим. А спінінг та коробка з приманками передадуть в дитячий будинок – може, хтось із сиріт захоче рибалити, тож буде на що.

Павел поїхав, а поки я наново складав усі свої вудки, Арсен встиг на суху зловити кілька гарних харіусів. У мене на суху не ловилося нічого хвилин із 20. Врешті-решт я таки виманив гарну форель, після чого вирішив, що час спробувати половити на мокру. І тут, нарешті, не помилився. Фантазійна імітація суміші оранжевих курячих та скромно-сірих куріпчиних пір’їн почала регулярно приносити такі бажані удари. Брала переважно форель, при чому не рідко в момент, коли муха просто падала на воду і ще не встигала втопитися.
Мав нагоду поборотися із крупними екземплярами. Один з них просто втупився в дно і не дав мені можливості зробити бодай один оберт шпулі. Довелося підходити до риби самому, але десь я певно дав слабину і залишився з носом. Практично одразу ж узяла ще одна така ж рибина, але тут усе закінчилося доволі швидко і безболісно – вона просто обірвала муху.

Щойно я поставив ідентичну модель, як ми знову опинилися по коліна в болоті. Риба перестала харчуватися і ми вже навіть не могли бачити її на дні, як це було раніше. Після обіду я знову узявся за німфи і пішов протилежним берегом, там вода була куди чистішою. Оскільки переді мною була швидка вода без трави на дні, я вирішив половити на «сирітки» з 3,5-міліметровою вольфрамовою голівкою. Практично одразу ж узяв хорошу форель, потім ще кілька. Але знову ж таки, як і зранку, риба скупчилася на одній території, натомість на іншій її не було, або вона з певних причин відмовлялася від німфи. Непогано тримався і Іван Повхан, який знайшов дуже хороше місце з швидкою і глибокою водою. Він зміг показати значно кращі результати, аніж зранку, коли риба була дуже вередливою.

Відклавши німфову вудку, я узяв до рук суху, але вирішив трішки її підшаманити. Приладнав додатковий повідець і прив’язав дві сухі мушки – одного «хрущика» на 14-у номері, а поруч зовсім крихітну «соплю» – кілька борідок CDC dun прив’язані до гачка трьома витками нитки. Звісно, що меншу мушку я не бачив, але це було не так вже й обов’язково, адже я міг слідкувати за нею за допомогою більшої сідісішки. Такий метод був доволі успішний, але знову ж таки, чомусь на одній території. Цікаво, що форель і харіус атакували саме «соплю», натомість більшу муху не чіпали.

Зрештою, я запропонував переїхати вверх по течії, заодно можна буде побачити інші місця та довідатися про нові маршрути. З допомогою місцевого населення виїхали на дорогу, що вела до Сяну в районі Ельдорадо, але з іншого берега. На той час у мене в активі було в районі 25 риб (кожен з нас вів нехитрий підрахунок), а для OS це дуже слабий показник. До того ж їхній розмір справді не перевищував 40 сантиметрів.

Я дуже сподівався, що вечір, який впевнено хилив сонце до заходу, подарує нам бодай щось вартісне. Подарував, але лише кількісно. На новому місці, нижче Ельдорадо, я упіймав 17 риб, усі на маленьку німфу, з червоним тораксом із нитки. Зрештою, мені її обірвала риба, яка узяла на бистрині між двох каменів. Але запам’яталося мені не це, а те, як форель кинулася на мою німфу під час проводки на мілині. Просто незабутнє видовище…

Трофеї залишилися в водах Сяну. Ми почали збиратися і рахувати, хто що наловив. Ми з Іваном отримали приблизно однакові результати, десь по 40 риб на брата. Трохи менше було в Арсена, але він переконував, що причина тому – денний сон в машині. Віримо на слово. Ганна цього разу не стала королевою Сяну – буває і таке, нічого не поробиш. А час Міші ще прийде, нікуди він не дінеться. Нехай зараз він обмежився п’ятьма форелями, але отримав хороший досвід і зможе провести повноцінну роботу над помилками.

Я не можу сказати, що Сян мене розчарував. Взагалі, звинувачувати річку – це дешева відмазка. Себе розчарував я сам, тим, що не підібрав правильних мух на крупну рибу і не розкусив, де вона сидить, що їсть. Це мої проблеми і більше нічиї. Сонячні плями, магнітні бурі, підземні поштовхи і навіть регулярна каламутність води – це не причини. Шкодую хіба за тим, що, мабуть, не потраплю на Сян наприкінці листопада, як торік.
Але зроблю висновки зі своїх помилок і спробую наступного року, коли знову потраплю на Сян, не розчаруватися у собі.

Як завжди, остаточне рішення про омріяну поїздку далося мені лише в обід, перед виїздом. Мозок роздирало бажання нарешті відвідати такі дорогі серцю місця на Сяні і холодний розррахунок того, що зараз воно для мене не на часі. Спасибі Ростику, який за ніч до виїзду допоміг залагодити більшісь моїх хвостів і провів переговори з людиною, від якої залежало 99% моєї поїздки – дружиною.

Останні години на роботі тягнулися наче цілі дні, а вечір промайнув у зборах. Кімарнути перед дорогою не вдалося, зате на світ з’явився з десяток мушок. А ще моя половинка, як завжди, зпакувала нам цілий пакет смаколиків і своїх знаменитих канапок. І ось нарешті 00.15 я в Ганки, швиденько пакуємся, збираєм по дорозі Ростика, Мішу і Івана і в 01.00 стартуємо зі Львова в напрямку OS San. Дорога минула напрочуд спокійно, лише декілька раз мене просили трішки повільніше минати «ковбаски» – саме так на екрані навігатора виглядали неймовірно круті повороти, бо гальорці ззаду бракувало повітря. Як завжди, зустріли оленя та косуль на дорозі, однак прикростей вони нам не принесли.

Нарешті о 4.30 нас зустрів нічний Сян. Перекус, плящинка коньячку і трішки кави зробили свою підлу справу – заснути так нікому і не вдалося. Зате вдалося спробувати нічну німфу, котра закінчилася заплутаними снастями в Ростика і Ганки, так як я, замість ловлі, виконував роль ліхтарика. Почало світати, за декілька хвилин всі вже були повністю готові, окрім Міші, якого таки Морфей затягнув в свої обійми.

Ми з Ростиком рушили вниз по течії, залишивши недоторкані місця нашим друзям. Перші закиди змусили нас задуматися – ріка мілка, чиста, а покльовок немає. Ростик наче в воду дивився: «Ця рибалка простою не буде…». Нарешті я розловився невеликою форелькою, потім ще одною. І в Ростика на німфу пішли гарні харіуси. Ми навіть почали маленький міжусобчик і тут я не вірю своїм очам – Сян стає кольору молока, а звідкись, зовсім близенько, починають доноситись звуки великих двигунів. Виглянувши з-за острова, я бачу як раз за разом самоскиди їдуть через ріку і висипають гравій. Потік ненормативної лексики, перекрикуючи гул моторів порушує спокій цих святих місць. Як так? Чому такі справи роблять у суботу, коли продані всі ліцензії на спеціальній ділянці? Чому Павел нас не попередив? І ще сотні інших «чому»?

Вирішуємо лівим рукавом ріки повертатися до бази. По дорозі ділянка практично зі стоячою водою, але  чи то зі злості чи з відчаю роблю закид сухої мушки і, о диво, харіус десь на 35 см позує перед фотоапаратом Ростика. Напевно це був прощальний подарунок ділянки біля Віати, тому що більше нічого зловити не вдалось. По дорозі зустрічаємо Ганку, яка бажає реваншу з нашим з нею давнім другом – тайменем, який живе в заповідній ямці. Він вже двічі тестував снасті Ганки і один раз мої, однак щоразу виходив переможцем. І на черговій проводці Король знову дає бій Ганні… І знову виходить переможцем. Що ж, ми ще зустрінемся.

Чекаючи Івана з Мішою, здзвонюємся з Павелом і вирішуєм змінити дислокацію, стражнік обіцяє показати нам красиве місце з крупним харіусом. Півгодини їзди і ми зупиняємося… біля тюрми, очевидно, колонії для неповнолітніх! От як люди в Польщі відбувають покарання – біля річки, серед мальвовничої природи, граючи в баскетбол, щоправда, за двома парканами з колючого дроту під напругою…

Ну що, спробуєм. Так як в мене снасть була зібрана, першим заходжу в воду і одразу ловлю достойного харіуса. Не все так погано, як то кажуть. Далі ще 5 таких, раз за разом. Сунуся лівіше, щоб звільнити місце Міші, в якого на початках справи йшли трішки гірше. Ростик побрів вверх по течії і поборовся з декількома фореляти на мокрі, Ганка кайфувала від сухих, а Іван пробував щастя з німфами.
І тут як дежавю… Знову тече молоко. Вирішуєм перекусити і почекати, поки річка трохи очиститься. Пообідавши, мене остаточно розморило – далися взнаки дві ночі без сну, і я вирішив 2 годинки перекімарити. Відкрив люк в авто, розклав сидіння і солодко захропів аж на 2 години, поки мене не підняв Ростик. Вирішили проїхати ще трошки до Ельдорадо, де й доловили до кінця дня.

Що вам сказати у підсумку… Відпочили чудово, компанія суперова, рибка прокльовувала, але не більше. Рибалка як рибалка, такого душевного трепету як попередні рази, я, особисто, не отримав. Трофеїв не було, вся риба відмітки 40 см не перевищила, кількісно теж не вразила.

Що ж Сян, побачимося вже наступного року і дуже сподіваюсь, що ти будеш до наших сердець більш лояльним!

Автор: Арсен Грабчук, спеціально для Блогу

PS На інші враження від Сяну очікуйте в вівторок та в середу

Гарну суботу провели ми з Арсеном. Усе з того почалося, що треба було заскочити до мене на дачу і зібрати “урожай” грушок. Грушки трошки розчарували, але загалом це не вплинуло на наш відпочинок. Щойно перші промені сонця вийшли з-за горизонту (було всього лише +3), як ми пішли до лісу у пошуках білих грибів.
Грибів було мало – на двох ми знайшли всього три білих, десяток польських, пару підберезовиків та жменьку лисичок. Зате гарно прогулялися і надихалися свіжим сосновим повітрям, яким я дихав в дитинстві, коли проводив тут усе літо. А потім ми перейшли до найголовнішого пункту нашої мандрівки і вирушили на одне з лісових озер аби половити окуня.
Арсен згадав часи, коли був дуже навіть пристойним спінінгістом, а я, звичайно, узяв нахлистову палку і коробку зі стрімерами – кілька років тому Юра Гудзь ловив там на стрімери гарних окунів. Пам”ятаючи про мілку косу з білого вапняка я акуратно зійшов у воду і став на куті – з одного боку ріс очерет, а потім була дивна місцина, поросла травою, в якій завжди сидів окунь.
Арсен стояв неподалік і регулярно витягував “матросиків”, що спокусилися на “їстівний” силікон. Мені до того діла не було – треба було зробити дві речі: знайти стрімер і знайти проводку. Пошуки зайняли у мене трохи часу, аж поки я не відчув такий бажаний удар.
Окунець взяв на “сепаратиський” оранжево-чорний стрімер з важкою вольфрамовою головою. Радості було на все озеро – певно, навіть карп”ятники, які цілий день просиділи без діла почули мої радісні крики. Проводка була доволі спокійною – я давав стрімеру опуститися на дно і легкими стріпами підтягував його до себе.
Невдовзі мені вдалося переконати і другого окунця ідентичного розміру. Мабуть, риба ловилася б й надалі, якби не хмари та вітер. Погода зіпсувалася, тож активність риби різко знизилася. Арсену таки вдавалося іноді щось витягувати, а от в мене було глухо. Однак я і тому був радий – перші два окуні на стрімер…
Коли я вже наловився, то дивився за Арсеном – насамкінець він витягнув крупного окуня, який прикрасив наш день. Таким чином ми назбирали і наловили усього по-трошки, тобто, день цілком вдався.

Ви вже вибачайте, але я трохи розхворівся, тому розширеного звіту з суботньої вилазки не буде. Ми поїхали утрьох з Юрою і Сашком Бородою на дві річки і загалом відловилися дуже пристойно. Харіус вже нагуляний, регулярно трапляються екземпляри на 30 сантиметрів і трішки більші. До формату Сяну вони ще не дотягують, але все одно з такими приємно боротися. Найкраще ловилося на німфи. У мене більшість харіусів було зловлено на підвісну “сирітку”, підвантажену лише свинцем, а також на “розвідника” Івана Повхана з зеленого спектрадаббінгу і срібним вольфрамом. У Юри добре працювала “шоколадка” з золотим вольфрамом і темно-зеленим тораксом. Зрідка риба ловилася і на суху. Вже після двох перших годин ми наловилися по повній програмі, тож пішли до лісу і зовсім скоро набрали півкошика опеньок, рижиків, польських та одного білого. А після обіду вирушили на більшу ріку, до красивих скель. Там харіус ловився виключно крупний, але його треба було знайти і переконати. Ну і познайомилися з початківцем – Саша наразі вникає в суть нахлисту…