Блог двох мухарів

Після ранкового етапу завершився перший день змагань і вже можна було говорити про те, хто має шанси на перемогу. Їх мало шестеро учасників, які спромоглися упіймати рибу за свої дві години. Однак це не означало, що інша група, в яких був «нуль» за перший день випадала з боротьби. Навпаки, розклади були дуже цікаві і кожна риба, не важливо, скільки в ній балів, кардинально перевертала усе з ніг на голову. Звісно, найвищі шанси були у того ж Сандро. Йому для перемоги достатньо було упіймати бодай щось – і тоді Кубок полетів би в Грузію. Аналогічна ситуація і з іншими – кожна риба миттєво змінювала розклади. Тим то система підрахунку на змаганнях і цікава.      

Вода і не думала прочищатися. Удень зарядив дощ. Я лежав на ліжку і слухав мелодійне цьокання крапель по даху. Треба було трохи відпочити, очистити думки та розслабитися. Про свої шанси я теж думав, адже вони на той час виглядали доволі перспективно. Одна марена чи голавль однозначно виводили мене в призери, а може й більше. От тільки проблема – упіймати рибу в такій воді не допоможе ані майстерність, ані мухи, ані інші практичні речі. Лише випадок, фарт, удача. Я ще не знав, яким буде мій пул, але розраховував на те, що не зміню стратегію. Виберу найбільш адекватну ділянку і дві години з неї не зійду. Може пощастить всунути муху рибі під носа.

До вечора дощ припинився, але небо все-одно було захмареним та загрозливим. Жереб видав мені 7-ий пул, на який ми відправилися великою компанією. У мене було аж двоє суддів – новачки змагань із Рогатина Руслан Хащевський та Іван Головко. Анатолій Новіков та Ніна Бортник мали ловити на сусідніх пулах, трохи правіше Іван Повхан, а лівіше Дмитро Петруняк. Інші учасники розташувалися на таких же пулах, як і в мене: повністю оранжевих та високих. Я опустив німфу в воду, вона миттю зникла із поля зору. Кепські справи. Ще й сам пул мене не втішив. Коли ми розмічали річку, тут проглядалися цікаві місця по іншому березі, а там де зараз текло оранжеве болото, води практично не було. Я не ризикнув переходити ріку, натомість помітив великий камінь у формі стола, що був схожим на острів в океані. На цьому камені люблять сидіти судді на цьому пулі, а зараз він лише трохи не потопав.

Що залишалося робити? Я виліз на камінь і почав сантиметр за сантиметром обловлювати більш-менш спокійну ділянку за сусіднім каменем. Нікуди не поспішав, за кількістю не гнався. Та результату це не приносило. Можливо, у цьому місці в принципі не могло бути риби, можливо вона просто забилася під сховки і не виходила. Важко сказати, але за дві години я отримав всього кілька мінімальних торкань до мухи і все. Шанси на перемогу остаточно змилися, тепер треба було дочекатися результатів інших учасників.

У Толіка та Ніни теж нулі, але принаймні із сходами. У мене навіть такого щастя не було. Дмитро Петруняк також мав схід крупного харіуса, а ще витягнув непогану підуству, але за хвоста, тому його протокол був порожнім. Єдиним, хто таки рибу упіймав став Іван Повхан. За кілька хвилин до кінця він переконав марену і тепер отримав шикарні шанси на те, аби повезти Кубок назад до Ужгорода. Не важливо тут – марена чи форель. Іван вкотре показав блискучу підготовку і силу духу. На жаль, таких спортсменів як він у нас дуже мало… Було б більше – значно виріс би рівень нашої майстерності.

Як я і обіцяв раніше, трохи помстився закарпатцям. Правда, дісталося ні в чому не винному Івану, якому я по телефону бадьорим голосом наплів сім мішків гречаної вовни, мовляв, упіймав дві форелі. Треба було чути, як тремтів його голос))). По доброті душевній я одразу ж зізнався у лукавстві, а також привітав Івана з мареною.

Тепер доля першого місця опинилася в руках Сандро. Але окрім нього на успіх могли претендувати Роман Яковченко, Костянтин Терлецький та Дмитро Петровський. Якби хтось з них упіймав два бали і більше, ситуація могла б змінитися кардинально.

На ранок Опір прочистився на кілька сантиметрів, хоч все одно залишався високим та брудним. Однак він був кращим, аніж в суботу. Учасники відправилися на свої пули, я мав судити Дмитра Петровського з Києва, у якого були шанси на високе місце. Один з ближніх пулів – доволі непогане і перспективне місце, знову ж таки, із залитими берегами. Ми перейшли одну з ділянок, де зазвичай є стояче болітце. Діма вирішив спробувати саме там, мовляв, бачив, як стрибав маленький голавлик. Це справа особиста, хоча я б туди навіть не йшов. Взагалі, цей пул нагадував мій ранковий, адже в його кінці була яма. Саме там я б і ловив, але Діма вирішив туди взагалі не йти. Чомусь оминув він і іншу яму біля берега, під вербою, де була стояча вода. У мене не було сумнівів, що там зібралася не одна риба. Але Діма вирішив ловити за камінцями у прибережній зоні.

Кілька бистрянок та кілька ударів чогось цікавішого – на жаль, нічого іншого за дві години київському спортсмену витягнути не вдалося. При цьому я відзначу, що до свого пулу Діма підійшов відповідально та професійно, мені було цікаво за ним спостерігати. Якісне оснащення та підбір мух однозначно в майбутньому перетворить його на одного з фаворитів подібних змагань.

Ми тримали контакт із Сандро. У нього був шанс вирвати перемогу, але зі своєю рибою, доволі крупною, наш грузинський друг, на жаль, не впорався. Зате Роман Яковченко примудрився упіймати голавля, а це означало, що результати стають дуже цікавими. Інтриги додав і Віктор Гаврилко з Коломиї, для якого ці змагання також стали першими. Вже на самому початку свого етапу він упіймав форель. Цікаво, що перед тим, як їхати на свій пул, я подарував йому свого останнього хробака – саме на нього струг і впіймався. Дві випадковості бути не може – муха ця справді робоча. Таким чином, форель принесла Віктору перше місце у дні і один заліковий бал. Друге і третє місця поділили Іван Повхан та Роман Яковченко. Залишалося підсумувати усе і визначити, хто посяде призові місця.

Таку процедуру не можна проводити наодинці, адже навіть півбала можуть змінити диспозицію. Тому підрахунок я проводжу із Олегом Степаненком, який добре рахує і знає всі тонкощі правил. Іван Повхан однозначно займав перше місце, Роман Яковченко друге.
Лише їм вдалося упіймати рибу в кожному з днях. На третю сходинку претендували Сандро та Віктор, адже вони стали лідерами дня. Нехитрий підрахунок показав, що менше балів саме в Сандро (у перший день рибу зловило більше учасників), тому він ставав третім. Віктор Гаврилко, відповідно, четвертий, мені діставалася п’ята сходинка.
Цікаво, що балів у нас з Віктором було порівно, тому до уваги бралися додаткові показники, а саме час улову першої риби. Як вже йшлося вище, Віктор упіймав свою форель на самому початку етапу. Далі йшли Діма Петровський та Костянтин Терлецький – шосте та сьоме місця, відповідно. Почесне восьме місце посіли усі інші учасники, яким не вдалося упіймати рибу.

Усе, змагання завершені, на 12:00 було заплановане нагородження переможців, а також прощальний обід. Перед врученням медалей та призів, слово отримали спонсори змагань. Так, Діма Петруняк запросив усіх на навчальний семінар, що відбудеться на ріці Бистриця у середині липня.
Анатолій Новіков розповів, що у Києві також проходять змагання, у яких цікаво взяти участь. А Олексій Ігнатюк вручив кожному учаснику, який не запізнився на церемонію, новенькі кепки Lucky Flies та 15-% знижки на продукцію в магазині.

Від себе я додав, що наступні змагання відбудуться на Свічі наприкінці серпня. Власне, чемпіонат України пройде за новими правилами, які змусять учасників стати більш дисциплінованими та задумуватися про наслідки своїх дій. Проект нових правил уже готовий і найближчим часом я виставлю їх на обговорення.

P.S. Свято нахлисту виснажило мене у фізичному та психологічному плані. Постійно вирішувати якісь поточні питання – це обов’язок організаторів, але коли справа доходила до інших речей, я реально злився і нервувався. Хтось не прийшов на пул, хтось загубив свого суддю, хтось забув де має ловити, хтось запізнився на жеребкування, хтось не знав, коли має бути нагородження, хтось забрав ключі від хати… Такого «щастя» було багато. І це при тому, що графік змагань та меню були роздруковані та приклеєні біля центрального столу. Інколи мені здавалося, що на змагання приїхали не дорослі люди, а діти з садочка. Тому вже тоді я прийняв рішення, що більше займатися організацією змагань не буду. Просто через те, що відсутність дисципліни і порядку знищувало мої нервові клітини.

І саме тому нові правила, в яких прописано безліч штрафних санкцій, є жорсткими, але справедливими. Можна провести зустріч старих друзів із вільною програмою. Але, вибачте, якщо є змагання, то давайте будемо дотримуватися регламенту, поважати інших учасників та відповідати за свої дії.

Я з радістю передам свої організаційні повноваження іншій людині, яка візьметься за цю справу. Якщо ж такої не знайдеться, то Чемпіонат України буде проведений все одно. Скажу більше, що я написав великого листа директору Вигодського лісового господарства і отримав згоду на проведення заходу на території Ільменського лісництва. Також директор дав згоду на те, щоб в час змагань лісовози не бруднили нам воду. Отримав також запевнення у тому, що нам організують усі необхідні умови для проведення чемпіонату.

Офіційна церемонія відкриття була призначена на 16:00. Про дисципліну на змаганнях я планую написати окремий матеріал, тож наразі опустимо усі негативні моменти. І все ж шкода, що на початок не прибули учасники, які цілком могли це зробити. Тим часом Опір ніс каламутні хвилі у напрямку Чорного моря, не даючи надії на те, що за дві години встигне бодай трішки прочиститися. Ні, він не був критичним. Умови середньої важкості, не більше. Куди гірше буде в суботу, але про це згодом.

Уперше на змаганнях пролунав національний гімн. Усі учасники вишикувалися півколом, а Макс Кусакін допомагав фонограмі на своїй гітарі з цілою акустичною системою. Вийшло дуже здорово, але загальну атмосферу трохи зіпсував дощ, який загнав усіх під навіс бесідок. Прийшов час проводити жеребкування. Ще раніше я міркував як швидко і безболісно розділити учасників. Зрештою, придумав. Позичив в своєї дитини синій та жовтий бісер у формі різних сердечок та зірочок і склав їх до мішечка. Бісеру було порівно, як і учасників. Хто витягав синій – означало, що він ловить. Хто жовтий – судить. З пулами було так само просто. Удома я вирізав квадратики з картону, на кожному була написана цифра, що означала пул. Спершу тягли вечірні пули, із 1-го до 13-го. Потім ранкові. Усі дані фіксувалися на папері, а потім переносилися в комп’ютер.

Подолавши усі перешкоди, врешті вдалося розписати хто куди йде і що робить. Мені не довелося тягнути жереб; із мішечка я витряс останню, жовту, бісеринку. Отже, сьогодні суджу. Мій підопічний Міша Швець якраз приїхав і вже був готовий вирушати на другий пул.

Разом з нами поїхали Арсен і Сандро Кахоберашвілі – грузинський нахлистовик, який прилетів із Тбілісі аби познайомитися із Карпатами, а заодно і взяти участь в змаганнях. Йому треба було ловити на першому пулі. Сандро – дуже спокійна та врівноважена людина, приємна та цікава.
Поки ми їхали та готувалися до етапу встигли поговорити і про футбол, і про рибу, і про інші речі. Якраз пригріло сонце, хмари зникли, тож за холодним пивом наші з Арсеном підсудні активно готувалися до старту змагань.

Хлопці розійшлися у різні боки. Сандро пішов вверх по течії, Міша униз. Зважаючи на те, що в Грузії харіуса просто нема, наш товариш ніколи на власні очі й не бачив цю рибу. Зате їхні нахлистові клуби мають державну підтримку і активно працюють у плані відтворення форельових ресурсів.

Міша почав обловлювати цікаві місця у каламутній воді, однак результату це не приносило. Ми рухалися вниз по течії, міняли мухи і вудки, пробували упіймати голавлика на суху, але все було марно. Арсен так само сигналізував нам про нулі у свого підсудного. Зрештою, збігли останні хвилини етапу і ми почали вертатися до автівки. Назустріч йшли дві задоволені людини. «Веду вам чемпіона!» – крикнув Арсен, – «Два харіуса і голавль. За останні десять хвилин!». Ми привітали Сандро з такими несподіваними результатами, розпитали що до чого і почали вертатися на базу.

Як виявилося, цей показник був кращим, адже інші учасники у каламутну річку не повірили. Роман Яковченко та Костянтин Терлецький упіймали по голавлику, Дмитро Петровський голавля і марену, а більше риби ніхто не упіймав. Тож після першого етапу сенсаційно рейтинг очолив грузинський спортсмен. Сенсація тут полягає не в випадковості, адже Сандро був прекрасно оснащений як снастями, так і мухами (приклад тут). Однак він рибалив в Карпатах уперше Цікаво ще й те, що рибу упіймали виключно новачки змагань.

Обговорити деталі учасники могли на першій запланованій вечері. Пані Марія принесла величезні баняки із пюре, котлетами, салатами, а також хліб, масло, чай та каву. Більше того, кому було мало, отримував добавку, а ще господиня позбавила мужиків найнуднішого у світі процесу – миття посуду. Для цього на лавці стояло дві миски із гарячою водою, тож усі тарілки після трапези одразу ж ставали чистими. Де б ще у нас був такий сервіс?

На ранок ловити мала весела компанія спортсменів, які традиційно вважаються фаворитами змагань, зокрема, Іван Повхан та Степан Чех. Мені випав дуже далекий, 23-ій пул, тож після сніданку треба було збиратися. Мій суддя – Віталій Мазуренко із Великого Березного, що на Закарпатті, приїхав у п’ятницю і розташувався в наметі у затишному кутку. Людина у своєму роді унікальна, адже не маючи можливості спілкуватися із собі подібними, він показав авторські мушки прекрасного виконання, а також власні матеріали, які теж заслуговують на увагу та повагу. Правда, було дуже дивно, що Віталік вирішив не ловити у п’ятницю ввечері в брудній воді, хоча це можна пояснити асортиментом приманок. На відміну від сухих та мокрих мушок, адекватних німф для таких умов, у нього не було.

Я поняття не мав де мій пул, оскільки в тих краях взагалі ніколи не був і не ловив, тому вийшов заздалегідь і добре зробив. Частину шляху ми проїхали на машині, а далі пішли пішки. Проблема була у тому, що обривисті береги ріки взагалі не давали спуститися до води. До речі, сама вода уже була цілком і повністю критичною – оранжевою, з нульовою видимістю. Але, як би там не було, це змагання і боротися треба до останньої секунди. Шанси є навіть тоді, коли їх нема.

До мого пулу ми добиралися більше 40-а хвилин. Чотири рази довелося переходити Опір з одного берега на інший. Без допомоги ліщинових дрючків це взагалі було б нереально, адже рівень води суттєво виріс. Зрештою, подолавши усі труднощі, ми вийшли до місця призначення. Що тут говорити? На мене дивилося широке та оранжеве море, яке злісно шуміло і похмуро та агресивно несло тонни болота. Цікаві місця я побачив на тому березі, але як добратися до нього не мав уявлення. Уже за 5 метрів від свого берега мене буквально зносили хвилі, а попереду було ще з 50… Не залишалося нічого іншого, як шукати іншу точку. На щастя, на моєму пулі така точка була – злив у яму, що впиралася в берег з деревами та коріннями. Була б тут чиста вода, можна було б щось половити, а зараз… І все ж, у мене є дві години, дві вудки і 8 флай-боксів з німфами. Витягаючи їх із рюкзака, я намацав дев’яту коробку, яка мене постійно підводила. У переробленому турецькому портсигарі тулилися імітації гнойових хробаків різних форм та розмірів. Я часто пробував щось на них упіймати в брудну воду, але результату ніколи не отримував. Власне, на такі мухи я ловив рибу лише у Польщі.

Зараз повірив. Просто повірив і все. Десь розумів, що ніяка інша муха тут рибу не зловить. Тому прив’язавши два хробаки почав прочісувати яму у пошуку марени. Власне, я орієнтувався саме на цю рибу, адже харіус в такій ямі ніколи не буде сидіти, для форелі стояча вода взагалі не варіант, голавль, мабуть, бридиться таких «хробаків», а от марена якраз мала б нишпорити по дну у пошуках чогось смачненького.

Проводку я робив максимально повільною, буквально волочив мухами по дну, у сподіванні на те, що мул приверне чиюсь увагу. І невдовзі отримав ледь відчутне торкання. Воно буквально вивело мене зі ступору і змусило до більш активних дій. Через годину і 9 хвилин від старту етапу, після невідомо якої по рахунку проводки, щось змінилося. Мене ударили дрожаки, адже на тому кінці снасті щось ожило. Легка підсічка, політ підсака і риба опинилася у сітці. Я спершу навіть не дивився на неї, просто кайфував від того, що на мого хробака щось упіймалося. Коли ж поглянув у підсак то моєму здивуванню просто не було меж – форель струмкова власною персоною. Аби переконатися, що це не марево і не глюки, я показав рибу судді. Віталік так і записав до протоколу – «струг».

Емоції вилилися у тарзанячий крик та сподівання, що ніхто його не почує. Почули. Одної риби мені було мало, адже я навіть не наздогнав Сандро, який лідирував із п’ятьма заліковими балами. Треба було упіймати ще когось, бажано іще одну форель. У те, що ця красуня була «гастролером» мені не вірилося – має бути у цій ямі ще хтось. Я намагався згадати, якою була результативна проводка. Здається, запускав мухи на берег, а звідти вже стягував їх до води, імітуючи максимально реалістичний природний процес.

До мене хтось наближався із протилежного берега. Стьопа Чех із своїм арбітром. Нас відділяла шумна ріка, але ми встигли обмінятися жестами. Показав йому три пальці, не знаючи зрозуміє Стьопа їх чи побачить. У відповідь він якось махнув руками, мовляв, поки по нулях. Я припалив сигарету і виконав чергову проводку. Зненацька почув якийсь крик. Обернувся і побачив, як Стьопа тягне щось здоровенне до свого підсака. Від здивування у мене, як в казкової ворони, просто відвисла щелепа, відповідно, випала запалена цигарка. Риба опинилася в підсаку, суддя щось вносив до протоколу. Треба «ригати».

На жаль. Хвилини, що залишалися до фінішу я провів у безперервному пошуку риби, але так її і не знайшов. У жертву брудній ріці приніс близько 12-и хробаків, які залишилися прикрашати коріння та гіляки. Але виходив на берег доволі щасливим. Я втік від нуля, зловив форель, розловив хробаків. Тепер треба готуватися до вечірнього етапу. Та виникла одна проблема. За останню годину рівень води піднявся ще на добрих півметра. І тепер річку перейти було просто нереально. Ми опинилися у дуже складній ситуації…

Оминаючи усі подробиці нашої зворотної подорожі, скажу що вона тривала понад півтори години. Ми продиралися по джунглях із борщівника, папороті та кропиви, дряпалися на круті схили та стрибали у невідомість. Віталік взагалі був в шоці, адже прийшов мене судити у шльопанцях та шортах. Ми знемагали від зневоднення, остерігалися змій та отруйних рослин. Але таки вийшли на дорогу і благополучно дійшли до табору, де першим ділом напилися холодної води.

Я абсолютно не здивувався у тому, що Іван Повхан упіймав два голавлі – блискучий результат для таких умов, цілком гідний рівня найсильнішого спортсмена сучасного українського нахлисту. Але я здивувався, коли дізнався, що Стьопа Чех має «нуль». Його вистава – не більше, аніж дружній жарт, при чому, на цю «провокацію» повівся не лише один я. Це вже вдруге, коли закарпатці жорстоко приколюються з мене під час змагань. Треба буде якось помститися…

Кубок України – традиційно перші офіційні змагання в році у Карпатах. Наївно думати про те, що нахлист розвивається лише в західному регіоні нашої держави. Насправді, у столиці мухарів не менше, аніж у нас, якщо не більше. Там теж ловлять форель, правда, райдужну, і в ставках, а не в ріках. А ще кияни полюбляють рибалити на Лютянці, тоді як ми обираємо наші звичні Опір, Стрий чи Свічу. Власне, я веду до того, що нахлистовиків щороку стає все більше, а це, у свою чергу, веде до того, що рано чи пізно, але у нас таки з’являться справжні нахлистові клуби, що зможуть вирішувати якісь питання, пов’язані із ріками, ліцензіями та орендами. Так, як є в цивілізованому світі. Можливо, колись у нас з’явиться і збірна України, яка поїде на міжнародні змагання. Поки це все думки і мрії, але з чогось таки треба починати.

Зважити треба і той факт, що на кубкові змагання записалося практично 30 учасників. Традиційно, чим менше часу залишалося до старту, тим частіше я отримував дзвінки чи повідомлення про те, що невідкладні причини не дозволять тому чи іншому спортсмену приїхати на базу. Зрештою, остаточну кількість, а саме 22 учасники, я отримав напередодні самих змагань.

…Думка про те, що змагання слід провести у садибі пані Марії у мене виникла ще торік, коли наша нахлистова братія базувалася у дитячому таборі по іншій стороні ріки. Я б не сказав, що там було погано, але все ж про місця треба було домовлятися заздалегідь, їздити по різних львівських установах, підписувати документи, платити гроші наперед тощо. Куди простіше усе вийшло з пані Марією – милою та гостинною хазяйкою, яку я знаю вже багато років. Ми познайомилися тоді, коли я тільки починав активно займатися нахлистом. Її гостинність, кулінарні таланти та доброзичливість викликали у мене повагу з першого погляду, тож я часто рекомендував нахлистовикам з інших регіонів, які їхали в Карпати, зупинитися саме там, у її садибі.

На межі березня і квітня я запропонував їй прийняти наше товариство і пані Марія погодилася. Її не злякала ані кількість людей, ані те, що усіх треба буде смачно нагодувати. У розмовах очних та телефонних ми провели не одну годину – обдумували меню, рахували місця, словом, прораховували усі організаційні моменти. Генеральну репетицію провели за півтора тижня до змагань. Я попросив скосити траву для зручного заїзду машин, а також місць для встановлення наметів. А ще ми торгувалися. Пані Марія наполягала на сумі у 180 гривень за триденне харчування. Я ж переконував її, що краще 200. Перемога за мною, але це було складно… Пані Марія, вона така…

Окрім проживання та харчування, слід було організувати й інші речі. Медалі із різноманітними нахлистовими цитатами замовив там, де завжди – уже на другий день мені їх підготували разом зі стрічками. Діма Голенков допоміг із протоколами та дипломами, за що йому окреме спасибі. Юра Щербатий купив скотч, файлики та ручки. Словом, зі світу по нитці: тепер можна було вирушати в гори.

У середу зранку ми з Юрою покинули Львів із напхом напханою машиною. Треба було приїхати завчасно, щоб усе роздивитися і зустрічати гостей. Дехто вже був на місці. Толік Новіков, який представляв одного зі спонсорів змагань магазин «Нахлист на Шулявці» http://www.flyfish.com.ua/, а також Коля Степанов – мандрівник-романтик якраз верталися із Лютянки. Вони жили у пані Марії другий день, але не рибалили – придивлялися до річки, гуляли та насолоджувалися краєвидами. Призи – три зручні німфові флай-бокси від Vision мали прибути в п’ятницю зранку.

Невдовзі до нас приєдналися Діма Голенков, Олег Степаненко та Олексій Ігнатюк. Власне, Олексій привіз призи від компанії Lucky Flies, зокрема й вудку власного виробництва Lucky Rod, яку мав отримати переможець змагань. Вудка особлива та ексклюзивна водночас, адже зроблена в одному екземплярі і підписана: «Володарю Кубка України 2016».
Хто б від такого щастя відмовився. Окрім вудки, Олексій привіз також призи для другого та третього місця – шнур RIO Clouser та рукавички Waterworks-Lamson Stripper Glove. А кожен учасник мав отримати ще й новенькі бейсболки з логотипом Lucky Flies та 15-відсоткові знижки у Інтернет-магазині http://luckyflies.com.ua/.

На ще одного спонсора ми чекали у п’ятницю – Дмитро Петруняк мав привезти новенький станок від Strike! http://fly-fishing.com.ua/, а також набір конусних підлісків. Словом, призовий фонд виглядав доволі солідно і я насправді дуже радів з того, що усі три виробники та дистриб’ютори нахлистової продукції не залишилися осторонь спортивних заходів. А най-най-найголовніший приз, сам Кубок, мав прибути в п’ятницю в обід разом з Іваном Повханом – минулорічним переможцем змагань.

Теплу зустріч із киянами ми охолодили свіжим пивом і одразу ж взялися до роботи – треба було розмітити пули. Узявши від Діми Голенкова вже готові папери із номерами, ми вирушили вверх по течії, аби обдивитися річку і розділити її на 14 рівних ділянок. На той час очікувалося близько 28 спортсменів.
Опір був доволі чистим та спокійним, тож години за дві ми були цілком задоволеними своєю роботою. Кожен учасник мав отримати абсолютно ідентичний пул, без претензій до організаторів щодо його довжини.

А вже під вечір ми вирушили оглядати інші ділянки ріки, вверх по течії, там, куди пули не доходили. Одразу ж вирішили розділитися, щоб не товктися усім на місці. Ми з Толіком зупинилися на одній ділянці, Юра і Коля на іншій, трохи вище. Почали ловити, але особливого результату не було. Толя упіймав кількох харіусів-недомірків, у мене взяла така ж форелька. «Риби нема» – ця фраза знову ставала актуальною.
Хочете вірте, хочете ні, але теорія про 4-річну циклічність крупного харіуса таки має право на існування і швидше за все, зараз ми живемо в епоху молодого місяця. Тобто, цього року крупний харіус, ну як для Карпат, буде за щастя. Весною його ще можна було упіймати, а вже літом навряд. Звичайно, час від часу щось та й траплятиметься, але не в такій кількості і не в такому розмірі, як позаминулого року. Бо минулого року взагалі була екологічна катастрофа.
У Колі та Юри справи були трохи кращі. Вони упіймали і крупніших форелей і більше харіусів. Коли ми вже мали їхати, Юра на суху витягнув кількох малих пирів. Але прийшов час вертатися. Тим паче, що приїхали Богдан і Саша з Ужгорода. Приїхали не самі, а з десятилітровим бутлем оковитої, яку, забігаючи наперед, добили вже в неділю в обід. Словом, вечеряли ми в веселій та дружній компанії…

На ранок ми поїхали в іншу точку, високо в гори. Розділилися так само, але до нас вже приєдналися Макс з Бородою – народ по трохи починав з’їжджатися. У мене одразу ж почав активно ловитися харіус, щоправда, насамперед, я отримав три поспіль сходи. Потім все вирівнялося, але й апетит риби упав.
Ми більше гуляли, аніж рибалили – експериментували з мухами, фотографували хмари одноденок, які роїлися над рікою, обмірковували правила і тенденції в нахлистових змаганнях. Вище від нас непогано половили наші друзі – і Макс, і Саша упіймали по кілька стругів та харіусів.

Повернувшись на базу взялися за рукоділля. Стіл ламався під вагою вольфраму та пива, а ми насолоджувалися свіжим гірським повітрям. Кожен уже знав чи принаймні здогадувався про те, на що буде ловити під час змагань. Але, очікуючи на те, що прогноз погоди таки збудеться, я ляпнув: «Забудьте все, що було до цього. Змагання перевернуть усе з ніг на голову». Невдовзі ударив грім. За ним з неба полилися тетралітри води, заливаючи усе навкруги. Чистому Опору залишалося жити лічені години.

Дощ то припинявся то поновлювався, але небо ніяк не хотіло просвітлюватися. Я люблю дощ, тож вирішив з Толіком вийти на домашній пул і половити трішки на мокру мушку. Буквально відразу упіймав кленика-жирдяйчика на чорного спайдера, а згодом на досить крупного марч-брауна узяв невеликий харіус. З ріки нас вигнала злива.

На ранок я вже нікуди не їздив. Опір прогнозовано забруднився, а мені треба було чекати на гостей і вирішувати поточні питання. Діма Голенков з Тарасом Морозом пішли розмічати нижні пули, прибула делегація із Києва та Тбілісі, почали з’їжджатися учасники з Франківська, Львова та Ужгорода. Щогодини наш табір поповнювався і розростався новими наметами. До початку змагань залишалося всього нічого.

До вашої уваги офіційні результати змагань:

1. Іван Повхан (Ужгород)
2. Роман Яковченко (Свалява)
3. Сандро Кахоберашвілі (Тбілісі, Грузія)
4. Віктор Гаврилко (Коломия)
5. Ростислав Ящишин (Львів)
6. Дмитро Петровський (Київ)
7. Костянтин Терлецький (Івано-Франківськ)

8-22. Кусакін Максим (Львів), Свида Олександр (Ужгород), І. Головко (Рогатин), Р. Хащевський (Рогатин),  Віталій Мазуренко (В. Березний), Михайло Швець (Львів), Ніна Бортник (Запоріжжя), Анатолій Новіков (Київ), Арсен Грабчук (Львів), Дмитро Голенков (Львів), Мирон Федорович (Самбір), Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ), Степан Чех (Мукачеово), Тарас Мороз (Київ), Юрій Щербатий (Дубно).

Найближчим часом очікуйте на звіти та фотографії зі змагань. Вітання переможцям! Браво!

Кубок України з нахлисту відбудеться 10-12 червня, на ріці Опір. У боротьбу за трофей вступлять спортсмени з багатьох регіонів нашої держави. Планується, що це буде наймасовіший спортивний захід в історії українського нахлисту. Ясна річ, на змагання приїдуть не лише досвідчені спортсмени, але й чимало новачків. Саме для них – матеріал про те, як відбуваються подібні турніри.

Насамперед, після офіційної церемонії відкриття (цього разу на учасників очікує сюрприз), відбувається перше жеребкування. Необхідно визначити – кому доведеться судити, а кому ловити. Кожен учасник, так чи інакше, ловить дві години увечері та дві години зранку (залежно від жеребу), стільки ж часу судить. На базу необхідно прибути у п’ятницю в обід, адже о 16:00 відбудеться жеребкування перших двох етапів.

Права та обов’язки суддів

Обов’язки судді доволі прості: разом з учасником прийти на пул, переконатися, що нічого не заважатиме проведенню риболовлі у відведеному місці (якщо є “туристи”, то попросити їх вийти з води і не шуміти), не заважати і не допомагати учаснику в підготовці, чітко слідкувати за часом, а також фіксувати упійману рибу. Фіксація відбувається візуально. Упіймавши рибу, учасник зобов’язаний продемонструвати її судді у підсаку. При цьому не важливо, що учасник може знаходитися на іншому березі. Також суддя має право перевіряти гачки учасника на предмет «борідок». У разі виявлення такої – зробити зауваження та попросити змінити приманку чи затиснути «борідку». Якщо ж учасник упіймав рибу на мушку з «борідкою», вона у залік не йде, а сам учасник буде покараний очками чи дискваліфікацією. Також суддя повинен внести у протокол вид упійманої риби та час, коли це було зроблено.

Права та обов’язки учасника

Учасник може попросити суддю регулярно нагадувати йому про час, що завершився до фінішу. Учасник може попросити суддю відійти від місця вудіння або ж наблизитися до нього. Також суддя може, за бажанням, носити запасні вудки учасника, коли той рухається по своєму пулі. Під час вудіння, спортсмен не має права тримати у руках дві вудки.

Спонсори

Спонсорами змагань вже традиційно виступлять три нахлистові магазини. Компанія Lucky Flies презентує три цінних призи за перше, друге та третє місця. Свої призи переможцям надасть магазин «Нахлист на Шулявці». Вічний спонсор змагань компанія Strike! також нагородить кращих нахлистовиків. Варто зазначити, що призи отримають практично усі учасники змагань.

Погода

Дощ, вітер чи брудна вода не впливають на проведення змагань. Єдиним винятком може стати гроза із блискавками. Під час таких умов змагання будуть тимчасово призупинені.

Снасть

Під час змагань учасник може приготувати три комплекти вудок (одна основна та дві запасних) і змінювати їх в будь-який час. Нахлистовим комплектом вважається нахлистова вудка, нахлистова котушка, оснащена бекінгом (чи ідентичним матеріалом), шнуром та підліском. Довжина підліска вибирається на розсуд учасника. Під час змагань дозволяється використовувати не більше трьох мух у будь-якій комплектації.

Екіпіровка

Зважаючи на техніку безпеки, кожен учасник змагань повинен рибалити в поляризаційних окулярах із пластиковими вставками (не скляними!) та у вейдерсах (забродах), а також мати при собі підсак для бережного ставлення до риби та фіксації її арбітром. Бажано також мати відповідний головний убір у якості захисту від кліщів та інших комах, а також від сонця, дощу чи вітру.

Пули

Пул – це ділянка ріки, обмежена розпізнавальними маркерами – червоним скетчем, стрічками, файлами із надписом номеру пулу тощо. Найкраще на пул прийти заздалегідь, щоб визначити його межі та порозумітися із сусідами. Суперникам забороняється шуміти на сусідніх пулах. Кожен учасник, так чи інакше, зможе одного разу ловити на «незайманому» пулі і один раз на «обловленому».

Риба

Опір – дуже різноманітна ріка із великою кількістю видів риби. Однак, до заліку йде не вся риба. Найціннішими вважаються форель струмкова, форель райдужна та голець американський – 3 бали. Харіус європейський – 2 бали. Головень, підуства (на фото) та марена коштують 1 бал. Бистрянки, верховодки, пічкурі, бабці, яльці та рибці до заліку не йдуть.

Підрахунок балів

Виявлення переможця у змаганнях проходить наступним чином. Уявно розіб’ємо усі змагання на два дні: перший (вечір п’ятниці та ранок неділі) та другий (ранок суботи та вечір суботи). Спочатку визначаються переможці першого дня. Учасник, який набрав найбільше балів, опиняється на першому місці та отримує 1 очко. Друге місце отримує 2 очка і так далі. Якщо є учасники отримали рівну кількість балів, вони отримають середню кількість очок. Ідентична ситуація і з другим ігровим днем. Після цього, обидва результати зіставляються. Учасник, який набрав найменшу кількість очок оголошується переможцем змагань. Тобто, у змаганнях головне – стабільність. Важливо однаково успішно відловитися протягом обох днів. Учасник, який стабільно займав високе місце в обох днях гарантовано отримає нагороду.

Харчування

Кожен учасник може замовити собі шестиразове харчування в господині садиби – пані Марії. Вартість повного комплекту становить 200 гривень. Меню на час змагань виглядає так:

Пятниця вечеря (Картопля, котлета, салат, хліб-масло, чай).

Субота сніданок (Яєчня на салі, хліб-масло, чай-кава).

Субота обід (Грибна юшка, гречка, відбивна, салат, хліб-масло, компот).

Субота вечеря (Плов, салат, хліб-масло, чай).

Неділя сніданок (Яєчня з сосискою, хліб-масло, чай-кава).

Неділя обід (Солянка, вареники зі шкварками, овочі, компот).

Умови

Участь у змаганнях вартує 300 гривень. Зібраний призовий фонд буде переданий на розвиток проекту «Домівка для форелі» та українським солдатам або ж волонтерам, які потребують фінансової допомоги.

Графік проведення Кубка України 2016 року

П’ятниця, 10 червня

12:00 – 15:00 приїзд учасників на базу та підготовка до жеребкування

16:00 – жеребкування першого та другого етапів

18:00 – старт першого етапу

20:00 – фініш першого етапу

21:00 – вечеря

 

Субота, 11 червня

06:30 – сніданок

8:00 – старт другого етапу

10:00 – фініш другого етапу

13:00 – обід

16:00 – жеребкування третього та четвертого етапів

18:00 – старт третього етапу

20:00 – фініш третього етапу

21:00 – вечеря

 

Неділя, 12 червня

06:30 – сніданок

8:00 – старт четвертого етапу

10:00 – фініш четвертого етапу

12:00 – нагородження переможців

13:00 – обід

14:00 – прощання та від’їзд спортсменів