Блог двох мухарів

Сюжет новин телеканалу ЗІК.
Одразу звертаю увагу на помилку. Журналісти не розібралися що до чого і дали не правильний титр. Там де підписано “Дмитро Голенков” має бути “Дмитро Петруняк”. Прошу вибачення за маленькі технічні ньюанси.

Пули розмічали Дмитро Голенков і Тарас Мороз – зі своїми обов’язками хлопці впоралися цілком адекватно. Хоч мій пул мав метрів 20, але цього було цілком достатньо, щоб зависнути там на пару годин: три широкі і глибокі ями.

Поруч стояв Стьопа Чех, який дивився на сотню метрів свого міляка… Навіть не знаю, кому пощастило більше.

Ловити вирішив двома вудками, з трьома мухами на кожній. Перша вудка – легка трійка TFO довжиною 8,6 футів із словацьким підліском, на легкій котушці Danica. Так звана «амнезія», тобто спеціальна жилка без пам’яті, підходить якраз для делікатної снасті і легких мушок.
Цю вудку я зібрав спеціально для того, щоб обловити прибережну територію дрібними німфами, із вольфрамовими голівками не більше за 2,5 мм. Друга вудка – моя бойова артилерія. Kola Salmon CN довжиною 10,2 фути третього класу із надійною котушкою Pflueger Trion та французьким підліском Camou, що дозволяє пробивати ями доволі важкими німфами.

Щодо самих німф, то я одразу зробив ставку на ред-тагів, розбавивши їх іншими мухами. Але перші хвилин 30 я працював на холостих обертах. Не отримавши жодного удару вирішив змінити тактику – обловити одну ділянку більш скрупульозно. І нарешті отримав чіткий та виразний удар, але реалізувати його не вдалося. Не сходячи з місця продовжив обловлювати цю зону і заробив схід риби – очевидно, в брудній воді вона не змогла як слід вхопити німфу.
Ці маленькі невдачі мене трішки оживили – хоч риба і неактивна, але її можна зловити! І нарешті, після чергової серії проводок, моя вудка зігнулася під напругою харіуса. З виведенням не поспішав, але і не барився – кілька секунд, змах підсака і два бали потрапляють до протоколу!

Харіус узяв, звісно ж, на ред-тага, після чого я відразу змінив усі мухи, поставивши на повідки лише німфи з червоним хвостом, чорним тілом і срібною головою. А зверху, на підвісний повідок, прив’язав сухого ред-тага парашута. Нехай я і не ловлю на суху дуже часто, але не вважаю, що каламутна ріка є серйозною причиною, щоб не використовувати суху мушку.

Розуміючи, що одного харіуса зловить більшість учасників вечірнього етапу, мені довелося докласти максимум зусиль аби зловити ще одну рибу. І вона таки взяла на сухого ред-тага! Взяла впевнено, вистрибнувши з каламутної води! От тепер мені стало на душі спокійно і вже останні хвилини я прочісував ями із добрим настроєм.

На моріжку між пулами мене чекали вже інші учасники.

Стьопа плюнув на свої мілини і у найвищій точці довгого пулу знайшов пару ям, де також виманив двох пирів.
Раділи два Дмитра – Голенков і Петруняк, адже їм вдалося вмовити по форелі.
Петруняк свою форель зловив на ред-тага – хто б сумнівався! Зовсім інший настрій був в Івана Повхана, якому зійшло дві невеликі форельки.
Нічого не спіймав і Олексій Ігнатюк. Таким чином, ми зі Степаном наразі лідирували.

Увечері після етапу я трішки розслабився і, зважаючи на цілу суддівську суботу, вирішив погомоніти в веселій компанії та скуштувати усе, що наливали. А наливали стільки всього різного, що я розумів – завтра буде важкий день.

Саме на Свічі відбувся мій перший осмислений турнір – Кубок України. Було це три чи чотири роки тому, вже й згадати важко. Ми зі Сколівським їхали в маршрутці з вокзалу до Долини, а звідти нас забрали на машині хлопці, які вже були на місці. Я тоді дивився на все широкими очима, фотографував чужі флайбокси, отримував навички німфового лову, помилявся і робив висновки, судив Єгора Бабича…

Здається, що з того часу минула ціла вічність. Тепер я приїхав на Свічу змагатися із напхом напханими коробками та скомпонованими снастями. Я мав намір боротися за перемогу і готовий був навіть усі свої чотири години відповзати на колінах, як Ваня Повхан. Для цього навіть позичив наколінники в Арсена. Словом, відчував, що готовий. Ех, помилявся… Знову помилявся.

Зі Львова мав їхати разом з Юрою Щербатим, але його змусили на роботі залишитися ще й на п’ятницю, тому терміново довелося шукати іншу машину. На щастя, якраз тоді коли й треба було, з Києва їхав Сергій Карабут – він і погодився підібрати мене і завезти на Свічу. Дорогою ми забрали ще й Діму Чейлитка, який підсів до нас у Стрию, тож компанія видалася доволі веселою та цікавою. Уже в машині в хід пішли флайбокси, їхні оцінки та аналізи. А сама ріка зустріла нас дуже навіть гостинно – чистим і свіжим потоком, хоч і низьким рівнем. Зате вода була холодною – усього 12 градусів, а не «кип’ятком» як декому здавалося чи хотілося.

На ріці, в «домашній» ямі вже ловило кілька наших спортсменів, але їхні результати були невтішними. Діма Голенков до мого приїзду не зловив нічого, а Олексій Ігнатюк виманив лише одну форель. Щоправда, на самій ямі Діма упіймав харіуса на суху – мала втіха за великий день. Розклавши намет я вийшов до води, але без вудки. Наловитися ще встигну, мені хотілося просто прислухатися до шуму ріки, за яким я скучив у місті. Трішки поговорив з хлопцями і пішов до лісництва, адже треба було з’ясувати певні моменти щодо приїзду гостей. Уже на місці лісоруби запропонували мені переночувати у них в будинку, адже ночі зараз дуже холодні. Тож ми з Дімою радо погодилися на таку пропозицію і засинали під якусь стрілянину з серіалу.

На ранок п’ятниці хлопці вирішили поїхати за Мислівку на тренування та підготовку. Я залишився в таборі аби постерегти наші намети, половити у домашній ямі і дочекатися приїзду учасників. Бурхливий перекат, який зупинявся в глибокій ямі під стрімкою скелею – місце надзвичайно красиве і мало б бути рибним. Лісоруби розповіли, що недавно їхні колеги за допомогою «закидушки» піймали там струга на півметра. Я вже не питав чи смачний був – все і так ясно.

Досить довго яма мовчала – я змінював мухи і типи проводок, але перший контакт отримав лише за півгодини. Зважаючи на те, що сонце, яке вже вийшло із-за гори світило мені просто в очі, я не помітив зупинки індикатора – потримав рибу лише кілька секунд і все.

Якраз приїхали і колеги з сумною новиною. За їхніми словами, вище по течії бадьоро їздять вантажівки і вже найближчим часом чиста ріка зміниться на болото. Так і сталося – не минуло й години, а Свіча стала коричневою.

Не знаю як хто, але мене особисто це втішило. Є у мене певні сентименти щодо брудної води – вбачаю у цьому певну справедливість. Коли вода чиста – риба нас бачить, а ми її ні. Коли ж вода брудна – ні ми не бачимо риби, ні вона нас. Відповідно, складність процесу зростає, а це, у свою чергу, веде до зростання нашого рівня. До того ж, я був готовим: на мутняк мав цілий флайбокс…

Почали приїжджати гості – дорогі друзі, з якими ми бачимося кілька разів на рік, саме завдяки таким змаганням. Хто кого не знав – миттю познайомився, хто кого знав – миттю перехилили кілька чарок чи закинулися неповторним виноградом від Богдана Цебрика. Дмитро Петруняк пригостив усіх охочих пляшкою холодного пива. Словом, поляна ожила, а що ріка коричнева – то буває, не страшно. Однак, коли прийшов час жеребкування, мабуть, кожен учасник подумки бажав собі суддівства, адже сподівався, що до ранку вода прочиститься.

Доля ж вирішила по-іншому. Ловити випало Степану Чеху, Івану Повхану, Дмитру Петруняку, Дмитру Голенкову, Олексію Ігнатюку та мені – тобто всім, хто вже був на цій ріці і досить добре її знає. Моїм суддею став Мирон Федорович – вперед, на 14-ий пул!

У цій частині трішки розкажу про мухи, які використовувалися спортсменами на змаганні. Повертаючись у червень, коли ми з Юрою провели на Свічі пару днів, я перепробував багато німф, але відсотків 90 усієї риби було зловлено на зелену муху, із хвостом та хеклом з куріпки. Це муха з чеської книжки, зветься «марчбраун», знайти її не складно. Я ловив на неї на Свічі неодноразово і вона завжди приносила результат, працювала як по форелі, так і по харіусу.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У виготовленні вона доволі проста – на шрімпівський гачок розміру десятого йде золота вольфрамова голова розміром від 3,5 до 4 мм. Можна зробити під хвостом «кінчик» з яскраво-зеленого спектрадаббінгу чи бодіквілсу. Хвіст – жмуток куріпки натурального кольору. Тіло – натуральний даббінг з білки зеленого кольору, обмотка по тілу із золотого дротику. Крок не щільний, але й не розхлябаний, словом, збалансований. Наступний етап – хекл з куріпки. Завершує усе це діло темно-зелений спектрадаббінг у якості торракса. Цією мухою, залежно від розміру, можна ловити як на ямах, так і на мілинах. До речі, менші розміри дуже непогано працювали у якості підвісних мушок.

Також я робив ставку на іншу якісну муху для Свічі. Вона робиться дуже просто – легкий хвіст з двох-трьох елементів з пера коричневого когута; тіло із насиченого ясно-коричневого синтетичного даббінгу (я використовую для цього даббінги від Sybai). На торракс йде чорний спектрадаббінг і золота чи срібна вольфрамка.

Крім цього, важливо було мати в коробці кілька десятків ред-тагів. Йдеться не про класичні і допотопні мухи з павича і когута. Сучасна риба хоче чогось нового і оригінального. Тому мої ред-таги (власне, вони не так мої, як Дмитра Петруняка і Войтека Кудлача) виглядають так: червоний і дуже короткий (пару міліметрів) хвостик з спектрадаббінгу або шерстяної нитки, чорне тіло із натурального даббінгу, легка обмотка тонким дротиком і торракс з чорного спектрадаббінгу.
Колір голови? Я однозначно робив ставку на срібло. Поясню чому. Я розраховував, що ловитиму на ред-таги лише за умови брудної води, адже на чисту воду у мене були інші мухи. А за моїми спостереженнями, коли вода брудна, риба найкраще реагує на чорне тіло і срібну голову.

Зважаючи на це, я вирішив обновити парк сухих мушок і також зробив акцент на ред-тагів, але парашутів. Як згодом з’ясувалося, вибір був зроблений правильно, але про це згодом.

Загалом же можна сказати наступне. Якщо спортсмен ставить перед собою якісь завдання, до змагань потрібно серйозно готуватися. Я знаю, що Іван Повхан готувався до чемпіонату одразу після завершення Кубка і якби були інші умови, переконаний, що його показники були б значно кращими. Я також готувався довго – вечорами формував коробки з мухами, аби мати все необхідне і не відчувати дефіциту приманок.

Коли ми вже з Юрою верталися додому зі змагань, я зателефонував нашому другу з Вигоди – діджею Вовкінгу. Почувши про дуже сумні результати він сказав: «Наступного року запрошую вас провести змагання у мене в ванній. Думаю, результати особливо відрізнятися не будуть. На Свічі риби нема». Звичайно, Вовкінг трішки перебільшував, але суть його слів зрозуміла. У ріці нема тої кількості риби, яка мала б бути. Поодинокі форелі і харіуси траплялися, але якщо взяти до уваги красу та можливості цієї ріки, то їхня кількість настільки мізерна, наскільки можна собі уявити.

Про причини вже набридло говорити. Вони не змінні, але до них додалася іще одна. У нерест форелі, попри писані і неписані закони, лісовози шматують Свічу заїждженими шляхами, піднімаючи справжнє цунамі для підводних мешканців. Про який нерест тут може йти мова? За рахунок чого риба може рости і розвиватися? Не знаю, правда це чи ні, але керівник форелевого господарства біля місця змагань розповів, що недавно у потічки біля Свічі було запущено 25 тисяч малька струмкової, мовляв, купили її на Закарпатті. Наскільки доцільно це робити в кінці літа, ще й в спеку, коли струмки ледь животіють? Чи не будуть ці мальки гарматним м’ясом? Чоловік сказав, що спостерігав за дрібнотою і та начебто плаває. Подивимося…

Ладно, мене знову на лірику потягнуло. Я був на Свічі в червні, перед Кубком Карпат і досить непогано відловився, особливо в ранкові години. Знайшов парочку хороших німф, які і приносили основний результат. У кожній більш-менш пристойній ямі сиділа риба, як правило, не одна. Головне було – точно кинути їй мушку під носа, бо бігати за нею риба не хотіла.

Щодо організаційних моментів, то тут треба було трохи часу. Насамперед, я подзвонив начальнику лісового господарства у Вигоді, з яким мав недовгу, але плідну бесіду. Встиг розповісти що до чого і де нам треба поселитися. Потім зв’язався з начальником лісництва де ми мали мати простір для відпочинку, підготовки та сну.
Нарешті, фінальним акордом став лист-звернення до обласного господарства з проханням забезпечити усе для нас необхідне та не мати клопотів із рибоохороною.

Крім того я замовив виготовлення нових медалей, на кожній з яких була нахлистова фраза – у цьому мені допоміг Макс Кусакін та Арсен Грабчук, який, на жаль, не приїхав з поважних причин. Так само довелося зайнятися виготовленням дипломів, розмітки пулів та нових протоколів.

Ну і спонсори – це була одна з ключових частин моєї роботи в якості організатора. Я переконував усіх, що тут важливий не сам приз, а факт сприяння спонсора. Таким чином, Анатолій Новіков і його магазин «Нахлист на Шулявці» виділив призовий сертифікат на 1000 грн, а Ед Ковалевський і його компанія Lucky Flies дав два новеньких вмістимих тубуси українського виробництва.
Вічний спонсор Дмитро Петруняк і його компанія Strike! виділив станок вартістю 1000 грн та два пакети матеріалів, по 700 грн. Таким чином, призовий фонд виглядав доволі солідно.

Кожен учасник мав внести 300 гривень із розумінням того, що гроші не підуть нікому в кишеню, а передадуться на благе діло – частина на армію, частина на зарибнення форелі. Окрім учасників до загального кошика долучилися Богдан Цебрик та Володя Судук (Рибачок), за що їм окреме спасибі. До речі, кожен з них пригостив усіх – Богдан привіз пару ящиків просто неймовірного винограду різних сортів, який просто розтікався солодкавим соком, а Володя доставив на місце 5 кілограмів м’яса, яке ми замовили в Нестора Мицака.
Таким чином, з’явилася можливість приготувати боґрач, який усі наминали із величезним апетитом. А ще до цього наші закарпатські друзі приготували дзяму із копчених ребер. Смакота ще та!

Не обійшлося і без ЧП. Такий собі сторож Вася вирішив, що нашій компанії дуже бракує його товариства. Кілька разів чоловікові намагалися пояснити, – спершу завуальовано, потім чітко і ясно, а нарешті і на зрозумілій для нього мові, – що він тут зайвий. Але Вася не вгамовувався, тому довелося вжити крайніх заходів. На допомогу прийшли скотч та ліхтарик. Зранку Вася дуже вибачався і привіз пару тачок дров для вогнища.

У суботу ввечері до нас приїхали Діма Поплавок з Алексом і Орест Дейнека з Романом Кубаєм – в бесідці стало доволі тісно, хоч і комфортно. Орест виконав серію пісень під гітару, деякі з них співали усі, деякі усі замрієно слухали. Під 50 грамів і боґрач гітара йшла на ура. Атмосфера трималася на рівні душевності, спокою та затишку.

Уже під кінець змагань, коли пройшло нагородження, треба було вивезти сміття. Дякуючи усім хлопцям та Оксані Петруняк (насправді, золота людина) кожен узяв з собою в багажник якусь частину, а ми з Юрою забрали усе, що залишилося – 4 великі пакети.
Таким чином галявина стала чистою, якою й була до нашого приїзду.

Таким чином, можна сказати, що змагання пройшли доволі успішно. Ніхто не був голодним, хто хотів не був і тверезим, але п’яних криків галявина не чула – це головне.
Дякуючи Максу з боржомі та Саші Свиді з багатозірковим грецьким бренді, голова ні в кого не боліла.

Наостанок скажу ще кілька організаційних моментів. Наступного року Кубок Карпат знову пройде на Опорі. Але тепер ми будемо жити не на шумній базі, а на іншій стороні ріки в пані Марії. У неї є 17 койкомісць, а також галявина для наметів. Є туалет типу сортиру, є вода, є холодильник, є великий стіл під навісом та кілька менших, є електрика, а головне те, що вона зможе нас усіх нагодувати. А хто знає як готує пані Марія, той не відмовиться туди приїхати. Але це плани, подивимося як воно вийде.

У другій частині будуть описані події вже на самих змаганнях.