Блог двох мухарів

Пролог

Оскільки на мене випала така відповідальна місія написати звіт, то трохи опишу свою відпустку. І так, взяв з 27 липня на п’ять днів відпустку, понеділок проваландався по Львову, а у вівторок разом із дружиною та сином рушили на Татарів (за Яремча). Дорога пролягала крізь мальовничі села та міста і не менш мальовничі ями на дорозі, які ще не встигли відремонтувати.

Приїхали на місце та поселилися в хорошому готельчику і одразу у мене промайнула думка, що коли засне дитина, то я у жінки відпрошуся на рибалку, бо там протікає річка Прутець Яблунівський.
Ось настав цей момент і вйо до води, перед тим проконсультувавшись у власника готелю на рахунок рибалки, хоча він не був рибаком. Зійшовши на воду та побачивши перспективні місця почав закидати AC/DC мушку

Річка була гарна із ямками, невеличкою течією і великою кількістю водоростей. Покидавши пару раз – почався жор Гольяна, так походивши десь біля 30 хв – результат не змінився і я зрозумів, що потрібно йти додому і не тратити час. Прийшовши додому, я запитав у власника, чи я вірно його зрозумів на рахунок річки і він мені повідомив, що я ловив в каналізації від Буковеля, а він мав на увазі маленький потічок під назвою Хемський струмок. Після цього всього мені стало ясно, що порибалити в окрузі не вдасться і що та річка на яку я покладав надії і сподівання – утопія і що люди не шанують, те що мають. На наступний день сходив на той струмок, він був в завширшки до 2-3 метрів і рибки там я не спостерігав і остаточно зрозумів, що кинься того ровера хлопче.

Решта днів присвятив сімї – з’їздили на водоспад Гук.

Де я зустрів мего монстра, який мені люб’язно позував перед фотокамерою.

Потім заїхали в Яремча на водоспад Пробій, де трішки потусувалися серед лавок з різним реманентом та виробами із «Піднебесної China»

Ой, щось я розписався не про рибалку – так от 30 липня вернувся із Татарова, маючи дві години часу пересів на авто до Володі Сави старшого, і ми рушили за Маркіяном Савою молодшим на Самбір.

Експозиція

Нас зустріла жінка Володі – Наталя та їх син Маркіян, які запросили мене на чай із канапе. Поїли, попили і шур полетіли на Смільницю. На кордоні було не багато людей і ми досить швидко рухалися, аж раптом я помітив «чорного кардинала», який у нас забрав їду, коли ми в квітні їздили на Дунаєць, мені не було за що переживати, бо мав із собою пляшку коньяку та кусок сиру, а от за їду Сав я дуже переживав, бо їм дали в дорогу добрий пакунок. Але, хух, до нас прийшов інший митник і ми без проблем перетнули кордон.

До дванадцятої ночі заїхали до Павела за ліцензіями та потім вирушили в Orelec на «зелену агротуристику». Ранок почався із 4 години, бо ще мали заїхати купити Маркіяну ліцензію на спін, бо Павел їх не продавав. Але коли приїхали до місця їх продажу, то двері були закриті і продаж здійснювався тільки із 9 ранку, ще трохи помотавшись по Średnia Wieś – безрезультатно, вирішили Маркіяна призначити фото кором)

Заїхавши на ділянку біля тюрми, сніданок розпочали із сухих мух.

Полоскали їх полоскали і нічого не було видно і чути. Згодом Маркіян побачив у воді присутність харька, але той був ручний і навідріз відмовився хапати приманки. Час доходив до 9 години ранку і Маркіян просився, щоб ми його завезли купити ліцензію для спіна. Купивши ліцензію, ми залишили його на впадінні Хочевки у Сян, а самі переїхали на «Ельдорадо» де зустріли Поляків та Англійців.

Приступили до води знову із сухарями і знову безрезультатно, перейшли на німфетки, але води було мало і дуже чиста. Я почав німфи кидати як сухою і вимантив одну невеличку форельку, далі почав кидати і тут до мене прийшла прана і колишня наука Нестора стосовно оливкового вуліка. О чудо, я не прогадав – пішла жара, форель як не нормальна почала жерти той вулік, аж біда.

Володя далі мучив німфу – безрезультатно. Я йому порадив вдягнути вуліка, але у нього не було оливкового і прийшлося трохи під шаманити, що було у арсеналі. Після цих маніпуляцій почався і у нього кльов і зацікавленість до даного виду ловлі.

Коли перетягавши і переколовши всю форель на Ельдорадо ми знову вирушили до тюрми в пошуках «ліпеня». Я і Володя впряглися як каток в суху муху і знову безрезультатно…

Мене це напрягло і я знову перейшов на вуліка, перетягавши ще форельок, я побачив виходи харька на суху. Вдягнувши суху AC/DC мушку я побачив вихід – холостий, другий вихід – натяжка шнура і от він красень десь в р-ні 40 см, став на течію і не рухається я тримаю натяжку шнура і не знаю, який мене хек надолужив підтягнути шнур котушкою, харьок це прочув і дивлячись мені у вічі виплюнув мушку, в мене просто не хватало літературних слів, хотілося вкусити себе за лікті! Тут надійшов Володя і я йому вказав місце де є виходи, він поставив придбану колись у Павела муху і о чудо в нього засікся красень, поки я витягнув фотоапарат він йому теж з незрозумілих причин втік – дурна карма! Далі ще були виходи, але на жаль не на наші приманки – харьок хотів хрущиків на 22 номері гачка, що у нас не було.

Підсумовуючи перший день, я піймав порядку 20 форелей і десь 30 зійшло, найбільша, яку витягнув мала 35 см

На правій руці вказівний палець протертий від шнура до крові та по сьогоднішній час болять в суглобі мізинець та безіменний палець від стрипів на лівій руці. У Володі трішки гірший результат, так як в арсеналі не було оливкового вуліка.
А ось і він король програми після всіх укусів))

Відпрацювавши на трудовій ниві ми поїхали за Маркіяном, у нього був мабуть найкращий результат поза 50 пстронгів на мікро блешню із чистого сребла.

Опісля нас чекав магаз «Єдрьонка» із півасьом та до півася. На наступний день я вже на риби не їхав, бо чесно кажучи відловився по повній і вирішив зайнятися зеленим туризмом – сходив в ліс по гриби, але знайшов ожини і малини і потім сходив на каменоломню де відкривався прекрасний вид на Сян та на кусочок озера Соліна.

Епілог

Рибаки приїхали ввечері із покращеними результатами, Володя вже краще відловився завдяки моєму вуліку, який я йому позичив за 5$ 🙂 та із своїми, які мав. Попрощавшись і подякувавши власникам за нічліг ми полетіли додому на Україну.

Автор: Михайло Швець, спеціально для Блогу

Свіча в усій красі

Шановні спортсмени та співчуваючі! Доводжу до вашого відома, що чемпіонат України з нахлисту відбудеться з 21 до 23 серпня на ріці Свіча, поблизу селища Мислівка. Учасники змагань проживатимуть в наметовому таборі на території лісництва у мальовничій місцині. Поруч – бурхливий потік, який впадає в Свічу, березовий гайок, місце під вогнище та великий стіл з лавками. 

Харіус європейський

Щодо самої Свічі, то зараз, зусиллями браконьєрів та лісорубів, риби стало значно менше, аніж було раніше. Але, якщо вміло підійти до обраного місця, то воно неодмінно потішить вас красивою фореллю чи блискучим харіусом. Саме ці риби і складають основу іхтіофауни Свічі.

Підсак – обов”язковий атрибут змагань

Також нагадаю, що фінансвий внесок з учасника – 300 гривень. У підсумку ці гроші будуть розбиті на дві частини. Одну частину ми передамо на зариблення струмків мальками форелі, іншу частину – на потреби української армії. Реєструватися на змагання можна і тут, і на сторінці “Нахлист в Україні” у Фейсбук, і особисто в мене.

Використання гачків без борідок – обов”язкове!

Пригадую, як тільки починав займатися нахлистом, відчував не так брак інструментів, матеріалів, снастей і тому подібного, як спілкування. Неймовірно хотілося прив’язати когось, хто вже мав певний досвід, до крісла і годинами випитувати його про усе, що цікавило. А цікавило тоді багато. Навіть зараз, після вже начебто багатьох нахлистових років, у мене є брак інформації і потреба спілкуватися з собі подібними. Такі бесіди неймовірно корисні і приносять чергову порцію досвіду. Ніколи не забуду, як потрапив на свій перший семінар – його тоді організовував Макс Кусакін, який привіз на Свічу самого Ігоря Тяпкіна. То був незабутній час, але згодом, коли ми зрушили з мертвої точки, зрозуміли, що можемо і самі чомусь навчити початківців, у чомусь їх переконати і щось показати. Не знаю хто як, але мені приємно ділитися набутим досвідом з тими, хто лише починає йти нахлистовою стежкою. Саме для цього і створюються щорічні семінари від Strike!

На жаль, на відміну від попередніх років, зараз мені на Мізунку приїхати не вдалося – робота закинула до Словенії. Там теж було не погано, але подумки я був на Франківщині, в оточенні людей, які близькі мені по духу…

Цього разу на навчальний семінар приїхало 20 учасників, переважно з центральних та західних регіонів нашої країни. Трохи менше було гостей – тих, хто приїхав просто побути в дружній компанії, порибалити, поговорити і відпочити від міської суєти. Щодо інструкторів, то їх вистачило на всіх. Кожен з тих, хто взявся виконувати не просту місію вже має за своїми плечима близько 10 років нахлистової науки, а це, погодьтеся, не мало. Дмитро Петруняк (він же організатор заходу), Дмитро Голенков, Богдан Цебрик, Іван Повхан, Степан Чех, а також Олексій з Києва – усі вони присвятили багато часу на в’язання мушок та тонкощам закидів.

Традиційно, семінар тривав три дні, а розпочався він у п’ятницю в обід. Інструктори одразу ж взялися до справи – насамперед навчали новачків основним принципам закидів, що, як відомо, є наріжним каменем усієї нахлистової науки. Зважаючи на велику кількість інструкторів, заняття проводилися як на березі (аби риба не спокушала) так і на воді. Опісля – в’язання мух. Тут найбільшою популярністю користувалися, звичайно, закарпатці, які в цьому компоненті просто неперевершені. Їхні німфи і сухарі вже неодноразово демонстрували свою успішність на змаганнях – не дивно, що більшість трофеїв виграють саме представники сонячного Закарпаття.

Коли вже плелися останні мушки, Діма Поплавок зі своїм товаришем Льошою якраз перевіряли на предмет готовності те, що варилося у здоровенному казані. І якими б не були «смачними» фірмові німфи від Івана Повхана і Степана Чеха, учасники семінару щораз частіше поглядали в бік ще смачнішого варива. То був плов. І не просто якийсь там плов, а справжній, запашний, духмяний і неймовірно смачний (жаль, не скуштував, але вірю усім на слово). До плову як в суху землю пішли й п’ять літрів домашньої самогонки від Дмитра Петруняка. Ще одне, за чим можна зітхнувши посумувати. Забава тривала до другої ночі – бракувало лише Ореста Дейнеки з його гітарою, зеленим листям і білими каштанами.

Зранку хтось частувався кавою, хтось чаєм, хтось жадібно ковтав холодну воду, але за кілька хвилин уся бригада вже була готова до продовження роботи. Знову основну увагу новачків прикував до себе кастинг, до якого додалися і бонуси у вигляді дворучників та свічів. Друга половина дня – знову німфи, а також і стрімери від Олексія, який найближчим часом грозить запустити в серійне виробництво перші українські нахлистові вудки, які сам же й складає. Судячи з усього, їхня ціна задовольнить будь-якого новачка. Зрештою, досвідчені нахлистовики також мали можливість перевірити у дії ексклюзивні, але поки що безіменні моделі вудок, і залишилися ними задоволені.

Коли ж субота добігала фінішу, зморений народ намагався занюхати: що ж буде на вечерю. Цього разу Діма з Льошою вирішили побалувати компанію екзотичною шурпою, від якої в усіх аж слинка котилася. Оскільки благородну «петруняківку» вже було спожито, на столі з’явилися різного роду буржуйські трунки типу віскі. А ще, кажуть, житомирське сало було і таке, що забути його смак ніхто не зможе, навіть якби захотів. Компанія сиділа за великими столами під тентом, який таки пригодився – уночі почалася хоч і не довга, але злива, проте заглушити спів таки не змогла.

Екзаменаційний день – неділя. Завдання традиційні – далі і точніше. Інструктори теж змагалися, але поза заліком (кажуть, злий Петруняк знову усіх переміг). Хоча, якщо так піде й далі, то в організатора семінару буде ще більше гідних конкурентів. Справа в тому, що деякі новачки змогли кинути шнура метрів на 15 і це всього лише після двох днів занять! До речі, призи отримували учасники, починаючи з сьомого місця, а фірмові кепки fly-fishing.com.ua на свої голови одягнули всі семінаристи – це подарунок від оргкомітету.

Словом, хто не приїхав – той багато чого пропустив. Добра погода, досить крупна риба, яка ловилася в ріці у вільний від навчання час, смаколики від шеф-кухарів, дружня компанія, корисні уроки – все це було на семінарі і буде ще, вже за рік. А поки новачки пережовували почуте і побачене, обіцяли приїхати і на змагання – хто подивитися, хто себе показати. Приїжджайте, звичайно – у нашому колі всім раді…

На завершення – невеличкий фотозвіт з події. Автори світлин: Алекс Павловський і Дмитро Голенков

Що ж, повернувся я з сонячної Словенії з трофеями і гарними враженнями. Правда, їздив по роботі і в ті місця, де класичної на хлистової риби нема. Та й снасті зі мною були дріб’язкові, потічкові. Ними ловити на такій ріці важко. Риби багато, але дістатися до неї не просто. Загалом зловив 16 голавлів не дуже великих, десь до 35 см, бо великих витягнути не зміг, парочку панонських пліток, яка тут доростає до небачених розмірів, три трофейні марени, одного трофейного подуста. У розпорядженні мав день і ще трішки годин згодом.

Кілька слів про те, як можна витягнути рибу такого розміру вудкою першого класу. Перше, що я зробив ще до того, як вона хапанула, повністю відпустив гальма в котушці. Вони могли лише нашкодити, тут треба було тримати катушку рукою і саме нею контролювати – відпускати шнур чи скручувати його. Не можна було форсувати події, лише тримати рибу в натяжці, але не тягнути її до себе – власне, тягнути не було чим, вудка зігнулася в калачика. Коли перша марена рванула в водопад, я повністю відпустив катушку – шнур був вимотаний, вже пішов бекінг. І тут я почав трішки підтягувати її до себе, бо такими темпами і бекінгу не вистачило б. Річка здорова, рибі є де гуляти. Словом, хвилин за 15 я потрошки її підводив, а потім вже можна було її брати рукою, бо підсака не було.

Ловив на німфи – шоколадки і ред-таги, але краще брало на шоколадки. Снасть така: вудка першого класу (TFO довжиною 6 футів, 9 дюймів), катушка нульового класу, шнур другого класу з намертво прикріпленим конусним повідком. У перший день ловив так: 50 сантиметрів нижче кріплення я ставив два пінопластові індикатори від Вапсі, які виявилися дуже помічними, а потім вже йшли повідки 0,16. Мухи я ставив крупні, щоб хоч якось втриматися на течії. Оцей варіант працював краще, аніж звичайна довга німфа, яка геть не давала мені змоги контролювати проводку. На другий день зробив імітацію французького підліска. Ловив під ногами, але так було краще. І краще відчував клювання риб.

На мокрі піймав пару голавликів, а на суху виходів взагалі не було. На стрімери також нічого не зловив. Місцеві успішно ловлять тут громадну плотву, сома, іноді таймень трапляється, а також щука, судак, жерех, є рибець, лин. Щодо ліцензії, то вона коштує 10 євро – купити її не проблема. оце так коротенько про один день на ріці Сава. Трішки згодом буде більше.

Якщо є питання – пишіть…

ПРОЛОХ

Коли я повертався додому з Італії в комфортабельному ‘Mercedes Sprinter’ білого кольору, то був повністю готовий до морально-психологічного удару який наносять пейзажі і візуальні картини моєї батьківщини. Товариш писав, просив шоб я не повертався в Україну, бо після кількох тижнів проведених в Євросоюзі дома буде дуже міцна журба. Все це було зі мною не вперше, а відтак я був готовим і абсолютно спокійним. Їхали ми вночі, тому обмежена видимість і непогана якість дороги в прикордонній зоні суттєво зменшували потік сліз після вимушеної розлуки з Європою. Але проїхавши Стрий, насолоджуючись, геніальним інженерним винаходом Укравтодору (подолання відстані + вібромасажер – 2в1) я їхав по ямах і, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав… В світілі свого профпризначення я завжди іду по життю з піснею: мені хотілось вернутися назад, але долаючи відчуття невиносимого душевного болю і страх зустріти світанок, який відкриє весь жах захований покровом ночі я наспівував «А может ночь не торопить и все сначала повторить…».  Ненька-Україна, міцно засовувала мене в бездонну яму нищівного провалу, натякаючи на то, шо нікуди не збирається відпускати свого гулящого сина, а в моїх спогадах яскравими фарбами і не дуже цікавими сюжетними лініями збиралась в цілісну картину одна душевна історія…

ІНТРО (БІЛЬШЕ НЕ СЕЛЮК)

Стояв погожий літній день, мені хотілося танцювати і їсти тірамісу. В зв’язку з тим, шо мама була на роботі, а я італійською ніхт фірштейн, ми попросили чоловіка маминої подружки (македонця) поїхати зі мною і купити ліцензію, бо нахлистовий магазин, який продавав ліцензії раніше, зараз цим не займаєкся, а інший (не нахлистовий) не продає ліцензії іноземцям. Ми приїхали в центр який займається виключно цим. Тижнева ліцензія для іноземця, яка дає можливість ловити 4 дні напротязі тижня коштує 52 євро. Як казав Дзідзьо: «В Іспанії сигарети по 7 євро: ти би там сі накурив…».  Дуже приємна пожила жіночка сумнівної краси дає вам чек, який потрібно оплатити в поштовому відділенні, що знаходиться за рогом, принести їй назад квитанцію і вона випише вам ліцензію вклеєну в акуратну змістовну книжечку в якій написані всі нюанси і правила, яких потрібно дотримуватись при ловлі риби та карти з риболовними ріками по всій Італії. Також вона дала мені додатково велику брошуру де зображена вся риба і риболовні участки регіону Фрюлі Венеція-Джулія, в якому я і зупинився, гостюючи в мами у місті Удіне. Сканувати її не зовсім зручно, бо дуже велика. Ситуацію ше більше ускладнює то, шо в мене немає сканера, а відтак  відсканувати її буде важче, ніж довести українцям, шо Путін не винен в їх бідах. Однак, якшо би хтось дуже хотів, то я можу відправити її в подарок, бо у Вигоді вже відкрили відділення Нової Пошти, а це означає, шо я більше не селюк )))

LEDRA

В суботу дньом ми відправились в село з красномовною назвою, яка дуже гарно підійшла б для українського гумуристичного шоу, веселої коломийки чи просто пісні з матюками під гітару. Село називається Буя, саме там протікає річка Ледра, на якій  розташований один з нахлистових участків, які в Італії називаються ‘Tratto No Kill’. Перед початком рибалки потрібно ручкою в книжечці з ліцензією записати дату і місце де ловиш ти. Наприклад я ловив на участку під номером 10, тому написав TNK 10. Скажім, річка Вармо, яка теж знаходиться не дуже далеко від Удіне має номер 14.

Як і більшість річок Італії Ледра має синьо-зелений колір, світле дніще. Живлення річки переважно підземне, тому вода круглий рік тримається на позначці 10-14 градусів, опускаючись нижче тільки в жовтні і тримаючись там до весни. Течія в основному повільна, нечисленні перекати почергово змінюються спокійними участками і ямами. В річці водиться харіус, струмкова і мармурова форель і, напевно ше шось, просто я більше нічого не бачив ))

 Перша година риболовлі не дала результату. Річка після повеней трошки помінялась, відносно того, що я пам’ятаю з минулого року і місця, які давали результат тоді зараз показали мені довгий середній палець з необстриженим нігтем. Я з’їв бутерброд (булка з кунжутом, масло, сир, помідор і трошки перчику) тай відправився на перекат, єдиний який я бачив там (на даний момент я відвідав тільки невеликий кусок річки). Він теж трошки змінився і обмілів. Проводка, удар, зацеп… думаю камінь. За мить камінь якось дуже різко почав маневрувати річкою… ЙОФАНА БАБАЙ!!! )))
Починаю крутити нещасну китайську котушку і вже через 29 секунд в моєму підсаку махає смердючим хвостом мармурова форель розміром 28-30см. Друга спроба, проводка, удар, харитон! Харіус мав дуже красиву, насичену розкраску. Звичне тіло яке червоніло і ставало золотим в районі хвоста додавало +10 до його рівня крутості. Під час виважування не міг зрозуміти хто-то. Я відпустив харісона і вийшов з води, бо ще коли тримав в руках форель починався дощ. Дощ був не просто сильним, дощ був іменно сильним, як кінь. Дощ лив так, як сльози школяра, якому відмовила в коханні страшненька дівчинка з паралельного класу. Дощ лив так, як потужний напір душу, яким надієшся змити гіркоту ганебної поразки з грішного тіла. Здійнявся вітер, дощ перейшов в град розміром кілька сантиметрів, який безпощадними ударами вбивав надію на подальшу рибалку. Річка помутніла, риба не ловилася, а відповідно і рибалка закінчилась так і не почавшись. ‘Синоптик.уа’ показував невтішні грози на найближчі півтора тижні, річка всю дорогу була брудна і скривала в своїх глибинах мінус 52 євро за ліцензію. Ти би там сі наловив….

СТАРИЙ РІК МИНАЄ!

Минулого року я теж був тут і рибалки складалися набагато веселіше. Річка дуже цікава. Цікава вона в першу чергу своєю, так би мовити, хрестоматійністю. Риба зранку і  на протязі дня категорично відмовляється клювати на сухі мушки і не подає признаків життя на поверхні, натомість клює з дна. Ближче до вечора починає брати німфи у вищих слоях води (напевно тоді вона бере і мокрі мухи, однак я не фанат мокрих, тому не пробував), а десь з сьомої вечора і до сумерків харчується з поверхні, при чому не просто харчується, а річка оживає, форелі вискакують на поверхню, як ті коні і ти знову починаєш відчувати радість життя, як це востаннє було в 15річному віці. Риби я ловив не особливо багато. Працювали тут типові карпатські мухи. Фазантейли з оранжевими елементами, шоколадки, Несторові німфи, німфи з чорного і коричневого боді квілсів та інша бадяга такого плану. Я ловив тільки невеликі форелі розміром 24-35 см.

Річка зі всіх сторін обросла деревами і шоб ловити там часто треба проявляти середній рівень нахлистової потужності, новачкам було б важко. Велика кількість дерев напряму зв’язана і з великою кількістю коряг на дні,а відповідно і зацепами, також вони ускладнюють закидання. Спуск до річки з корчів не зважди комфортний. Часто береги обривисті, а відразу під ними така глибина,шо в кращому випадку вода достає до геніталій ніжно плескаючи і омиваючи Його, а ше частіше глибина досягає грудей чи просто може скрити з руками.

Є там одна цікава місцина, досвід ловлі на якій полегшив мої страждання на рідній Свічі у Вигоді. Яма з швидкою течією з одного боку. Я зайшов, по класіці жанра, зі сторони ями і тихої води, риба не ловилася. Проводки робив спочатку на тихішій воді, а потім на границі течії з тихою. Я поставив досить потужну Несторову німфу зв’зану на гачку Tiemco 200R 14го номеру, підвантажену свинцем в тілі і озброєну вольфрамовою головою розміром 4.5мм. Також зробив довший поводок (ловив французьким методом). Німфа відразу ж пробила глубину і я відчув гідний удар. Перший раз в житті я зловив великого харіуса. Він не був трофейним, але мав в собі більше 40 сантиметрів. Ми познайомилися. Його звали Валєра, сказав, шо він – кримінальний авторитет і коли харчується, то на ямі більше нікого немає і порадив мені піднятися вище на перекат. На цьому я його відпустив, однак не зафоткав, бо він пригрозив мені жорсткою розплатою. Пізніше на цьому ж місці я зловив і першу мармурову форель. На наступній рибалці там само зловився ше один харіус. Він здався крупнішим, ніж був насправді, я сказав: «Валєра, ти?». Він відповів, шо його звати Вітя, сказав, шо Валєри десь немає, і мав в собі сантиметрів так 35-36. По карпатських мірках це дуже крута риба, тому я залишився задоволеним.

Вище на перекаті я ловив харіусів карпатського розміру і форельок до 35см, а також бачив кілька 30сантиметрових рибин які спокійно плили прямо з-під моїх ніг ))

СУХІ ФАКТИ

В цілому рибалка на Ледрі не є такою, що за нею варто цілеспрямовано їхати аж в Італію. Рибаки появляються на річці аж вечером. Риба часто особливо не опирається при виважуванні і, навіть, в руках веде себе абсолютно спокійно і врівноважено, бо вочевидь не раз уже була на гачку. Ловити можна виключно на одну мушку з безбородим гачком, тому французький метод втрачає одну з своїх прекрасних якостей (перевірку відразу кількох слоїв води), а більшість макаронів ловлять з індикатором (поплавком) і шнуром на німфи, або безуспішно на сухаря (потім ходять і псіхують, шо нічого не зловили). На суху риба бере не охоче, часто випливає до мухи і морозиться. Однак, перший раз ловлячи там ти розумієш, шо ти ніхто і звати тебе ніяк, а в такі моменти завжди зростає рівень потужності і багаж досвіду збільшується, шо безумовно є дуже важливим в теперішній ситуації.

 Риба тут є, просто треба більше часу щоб все освоїти і половити її. Стрімерів минулого року в мене не було особливо, тому і результату вони не принесли, а покупати жирну порцію стрімерів куплену в магазині  Strike! цього року не дала погода.

Як виявилось справи з браконьєрством тут теж не досить веселі. Багато браконьєрів б‘ють рибу переважно гарпунами, рідше – сітками. Раніше це була дуже рибна річка з надзвичайно крупною рибою, яка давала прекрасні результати кожної рибалки. Тому ентузіасти і взяли під контроль ріки. Принаймні участок No Kill на Ледрі організований і контролюється місцевим риболовним клубом на добровільних засадах.

За 100 метрів від річки є дуже затишний мотель. Вартість номера зі сніданком на рило становить не мало, не багато 30 євро. Вартість ліцензії залежить від громадянства та місця проживання. Місячна ліцензія,яка дає можливість ловити 16 разів, коштує, якшо я не помиляюсь,  37 євро для італійців, 50 з чимось для італійців, що живуть за кордоном і понад 80 (здається 87)  для іноземців. Я зустрів макарона, який живе в Новій Зеландії. Хоча він має італійський паспорт – за ліцензію платить більше, бо резиденство в нього не в Італії, а десь Бог знає де. Бюрократи)

КОДА

Я під’їжджав до рідного селища Вигода, що на Івано-Франківщині (штат Чікаго). Фарби які малювали в спогадах історію потьмяніли і розмились, як туш на обличчі беззахисної  дівчини, якій хамовитий, відвертий хлопчина сказав, шо два червоні дипломи не нівелюють того, шо вона тупа. Душу тривожили стандартні запитання українців, які самі собою з’являються коли вони повертаються додому. На деякі з них я знайшов чіткі і лаконічні відповіді:

Чи будемо ми колись жити так, як європейці? – ні!

На скільки ми відстали від цивілізованого світу? – назавжди.

Чому я такий жирний? – бо жреш багато печення, постійно ниєш і ніфіга не робиш.

Чи змінить шось другий майдан, чи буде він таким, як перший? – буде! Має буть. Нас знову має_буть! (с)

Автор: Володимир Бейчак (Вигода – Удіне), спеціально для Блогу