Блог двох мухарів

У суботу зраненька забирає мене Нестор. Їдемо удвох, із надіями, мріями та очікуваннями на швидкий перетин кордону та трофейну рибалку. Дуже швидко оформляємось на українському кордоні, а з польським прийомом не все так швидко вийшло; отже 4-5 годин втрачено на простой. Але польські «цельніки» нас прийняли дуже просто і не випитували для чого ми їдемо і що будем робити. Наш прикордонник попросив відкрити усі тубуси, звичайно здивувався, що стільки вудок, а не бутилок від горівки. Другий нам навіть дав поради де можна файно порибалити.

Польські дороги

Після перетину кордону відразу їдеш по гарній дорозі: свіжа і грамотна розмітка смуги, незлічена кількість знаків, попередження про фотофіксацію порушень, аварій; бачили лише одного їхнього поліцая на дорозі та і ще декілька машин поліціантів, яки перевіряли фури. І все. Лише на Україні можна зустріти велику кількість «стражів» руху у погонах, які вважають, що тобі зась їздити безкоштовно і будь-яким способом хочуть тебе «розвести» на гроші.
Дорогу нам скеровували два навігатори (китайськи і Garmini, який мав ліцензійні дорогущі карти, але застарілі), та айпод із основними пунктами перетину. Дорога йшла спокійно, після сотки км плануємо найти щось поїсти. Нестор хоче флячки і дуже їх рекламує та згадує про Анку, яка аж дві порції за раз скуштувала.

Бачимо 3-ох зірковий готель, а у ньому ресторан.. Вирішили шиканути! Я по звичці на ціни не дивлюсь і беру стейк та фритки, гінес, потім живєц, а Нестор флячки і салат. Я вгадав, що більше 100 злотих нам то не обійдеться. Так, заплатили 110 злотих із чайовими. Стейк таки виявився не з дешевих – 46 злотих (116 гривень за стейк), але який він був смачний.

Сон. Блуд. Погода
Після обіду Нестору треба було конче поспати.

Найшли ми якийсь заїзд у тіньочку і півгодини треба було відійти.

Спати я не міг, отже бавився усіма можливии іграми на айпаді. Потім розбудив Нестора, виїхали в путь і нас вчепився блуд, а також наших навігаторів, які кудись нас скеровували, потім ми взагалі виїхали на автобан до Кракова і хоть плач – жодного виїзду не було, навігатори кожен щось своє говорить, але обидва стверджували, що ця дорога немає назви. Орієнтовні села ми знали і лише через кілометрів 30 несвідомої їзди ми побачили знак на м. Бочнію і вже навігатори проснулися і щось почали показувати. Далі вже їхали більш менш незле. По дорозі проїхали відому нам річку Попрад (наші хлопці там вже булина рибах). Як виявилося, то тут вже можна і доплюнути до Словаччини. Далі проїздимо контрольні міста. Всупереч попередньому оспівуванню польським дорогам мушу сказати, що нас дуже дратував переїзд майже через кожний центр міста… Невже не можна було зробити об’їзних?
Навігатор показував залишок біля 30 км, а попереду нас було все темно, блискало. «Але там спереду і капець», – каже Нестор. «Так, в цей звіздєц ми їдемо».
Настрій напружений, адже після такої дороги буде дуже обідно попасти на мутняк, просидіти і тупо потратити купу часу і грошей. Заїжджаємо у нашу точку – містечко Кросценко над Дунайцем. Дощ такий валить, що ледве щось видно у вікно.

Телефоную нашому приятелю Войтеку. Домовляємось, що він за нами приїде до «білого костелу». Тобто все виглядало так, що за 500 метрів ми бачимо костел і валить дощ, підїздимо до костелу, а там сонце, на річці купа нахлистовиків змагається. Я спокійно вийшов, дивимося, радіємо. Ця ідилія тривала не більше 3-ох хвилин і буря прийшла за нами. Також за нами приїхав і Войтек, але вийти і привітатися ми не могли. Лише привіталися з вікон і ми поїхали в цей дощ до його домівки. Проїхали пару км, а там вже знову дощ припинився і сонечко. Кажу «їдемо відразу ловити, ніяких передягань, оглядів кімнат».

На Дунаєць!
Оскільки на «спеціальній зоні» проходили змагання, то і ловити було заборонено і ми це знали, але і не усвідомлювали що собою представляє не спеціальна зона.
Приїхали майже у центр міста, на стоянці перебираємося, до нас ще підїздять гості Войтека, які теж приїхали половити. Йдемо потихеньку до ріки. Річка після дощу була чиста. Ура! Думаю! Ну зара навалимо риби. Войтек нам розповів про основні моменти на Дунайці. Для себе я виділив деякі місця, де може бути риба. Спочатку Нестор зловив маленьку форельку, потім ще. Потім я одну малу на мокрячка, якого я робив спеціально для форелі. Потім ще була рибка.
Навколо нас було місце з купою нахів, на мості купа бухих поляків, десь неподалік бар, де польський тамада забавляв народ п’яними іграм, потім музика, вигулювання собак, купа мєсних, які питають чи йде риба. «Й..ний в рот, куда ми попали? Якби я знав, що на цьому Дунайцю буде така срака, в житті не поїхав би». В очах Нестора і на язиці то саме. Нестор пробує йти вверх по течії, бо там менше людей, я пробую докинути стрімерів до ями, де менше людей. Настало темно. Я не встидався сказати, що на такому х..овому місці, я ще ніколи не був, і що ріка мені не подобається, повільна вода. Польські «колєгі» здивовані були, що це повільна вода. Мені було достатньо показати фотки нашої Свічі, щоб вони переконалися і офігіли, що рікі у нас кращі по своїй структурі і пісні теж, тільки з рибою в нас проблема.

Войтек зрозумів, що ми хочемо дике місце та запропонував на поїхати на р. Бялку. Наступного ранку біля 7 години ми рушили туди, але спочатку заїхали перевірити р. Дунаєц – там відвертий колір «капучіно» (поляки теж так кажуть), Войтек попросив вище проїхатися, а це «вище» виявилось вже майже Словакією. На жаль там теж був мутняк, отже ми рушили на р. Бялку, а це приблизно 25 км. Поки ми їхали знову почалася сильна злива, за нами їхала ще одна машина із польськими нахлистовиками. «Ляв сильний дощ». Вже через пару кілометрів ці поляки зателефонували Войтеку, що вони далі не їдуть, бо дощ і повертаються додому (здається вони були з м. Кельце – 250 км дороги). Це був їх промах.
Заїхавши до лісу, дощ помалу вщухав, Войтек показував нам потічки, де Ростик ловив «кленя» (голавля) і нас такий настрій тішив. Отже, ми проїхали через ліс та вигрібли на місце з приватними озерами. Що сказати про ці озера – озера як озера, альтанки і бухі в сраку любителі донної ловлі. Войтеку якось з бухими власниками вдалося домовитися про паркінг авта і ми біля них пристроїлися, передягнулися і пішли на річку Бялку. Дорога була до кілометра. Раптом Войтек зупинився і каже «Чуєте? Це звук річки?». Через декілька хвилин ми дійшли до містечка звідки можна було починати рибалку. Войтек був вже готовий і побіжав попереду нас і за кілька хвилин повернувся із новиною, що мав пструга на 35 см. А, ну і головний момент, після цих бурь і дощів річка була чиста і невисока! Це ж було повне відчуття щастя, що ми не будемо після стількох кілометрів сидіти в хаті і бухати польську «жебрувку» (зубрівка – їхня горілка).

Ранкові пстронги

Ми підійшли до типічного для нас перекату і ям. «Тут є пструги до 50 см. Спробуйте», – сказав нам Войтек і пішов нижче лапати. Поки ми дивилися і долізли до місця у нього вже було 2 форельки.

Спершу кинув мушки я. На другій проводці в мене тичок, пробую підсікти, а рибина, розміром 25-30 см. Робить свічу на метр висоти і мені зіскакує. «Ух! Зара відірвемось» – подумав я і так було!!!
Форелі клювали дуже завзято, багато, агресивно робили свічки і це їх не раз рятувало від моєї фотосесії. Майже на кожному перекаті було по пару рибин від найменшого розміру з палець до чесних 25-30 см., хоча більших було значно менше.

Так ми половили майже до полудня. Потім з Нестором заїхали поїсти, а з Войтеком домовилися про вечірній виїзд о 16-ій годині. До цього нам треба було встигнути довязати пару робочих мух, поспати і попити пива.

Поспали ми з добру годину. Мусів Нестора трохи тягнути за вуха, бо він таки був більше змученей ніж я, бо проскакати 500 км за один день то вам не шутки.

Вечірні пстронгі

Вечером ми поїхали вперше у таке місце, де ріка впадає в озеро. У мене відразу виникла асоціація із Кольським, де я не був, лише бачив на фото це місце. Місце надзвичайної краси! Войтек казав, що тут можна зловити дуже багато видів. Почали ловити і за декілька хвилин на мушку Курноцика засіла файна рибка. Довго я з нею на течії боровся, але за декілька хвилин вона була у підсаку. Фотосесія. Форель 31см. На тілі в неї чималий шрам від щуки.

Войтек запитався чи я хочу її забрати на гриль. Звичайно ні. Тоді, наступного разу як приїдеш вона вже буде мати 37 см, – сказав Войтек. Ок. Пішли далі. Мені ще вдалося виловити дві рибини і у всіх нас трьох почалося безкльов’є.
Войтек пропонує нас завезти ще на одне добре ліцензоване місце. Недалеко. Ок. Ідемо до 20 хв. Часу. До річки йдемо через лісок. Так, краса, типічні довкі ями з перекатами.
Тут теж мють бути великі екземпляти. Ловимо форелей до 30 см, майже раз за разом. Войтек постійно мене перепитує на яку муху. Постійна моя відповідь «жєльони джиг». В мене все на мою так звану «зелену» ловиться (не раз перевірена муха на форель у всіх водах, на неї ж у мене і величезна форель у Чорногорії зірвалася).
А в тих місцях р. Бялка розділяється на кілька окремий струмків. Войтек мене підводить до одного з них і каже, що тут завжди є один «пстронг». Ловлю одного, ховаючись за кущі! Він показує знак схвалення! Потім ловлю другого! Кажу, що ти казав лише про одного, а він мені «Другий то для мене».
Ще один перекат. І знову, одна, друга, третя, одну до 35 см. забагрює Войтек. Йду на наступний, передостанній перекат. Знову ж таки мені попадається добра 25 см. форель.

Мій піковий перекат!
За сто метрів нижче від нас стоїть Нестор на дуже швидкому і глибокому перекаті. На ньому ми зібралися всі утрьох. Нестор каже, що занадто швидка вода тут. Вони разом з Войтеком йдуть нижче перекату, де вода повільніша. Не настільки вона вже була повільна. Щось не пішло їм на цьому місці і вони пішли нижче по течії.
А я навпаки, облюбував це місце, бо мав з такими досвід і майже нульовий результат моїх попередників був мені тільки на користь, бо риба тут ще не наколена. Згадую основні місця стоянки на такій течії (дякую Богдану за пораду і автору за книжку «Reading trout waters» ). Ставлю шоколадку із червоною дупкою, а основний акцент даю на розмір голівки – 4,5 мм. Це серйозна і важка муха. Жилку залишаю флюрокарбонову 0,14 мм. Починаю обловлювати як ніколи послідовно та систематично, що і приносить мені успіх. Що тут сказати? Стабільні 27-31 см форельки у кількості до 10 штук і трішки менші десь у такій самій кількості. Чесно кажучи замучили вони мене, бо мусів за ними постійно бігати на повільнішу воду. Постійні свічки! Ух!! Який то кайф та адреналін!

На моє щастя форелі були без пиявок чи своїх «вошей», тобто прекрасні! Агресивні, голодні, енергійні! Кайфу отримав море на цьому місці, і на правду, був радий, що хлопці мені лишили це місце. Отже, останню форельку на цьому місці я витягну у розмірі з вказівний палець, отже вибрав все що тут було, чи добру половину та і пішов вниз до хлопців.
Десь за 200 м. ми були всі разом. Моя пропозиція була повернутися на перший перекат і ще раз там добре обловити, а може великі екземпляри візьмуть. Войтек нас повів через водяний млин. Десь там Нестору вдалося злапати харіуса.
Повернулись вже у сутінках до перекату. Форель вже дуже активно вискакувала за комахами. Я швиденько привязав свій «екстендед боді мейфлай» і ще виловив двох форелей на суху. Нестор був вже настільки втомлений, що просто дивився.

Що ж, останні дві форелі були апогеєм прекрасної рибалки! Темніло, треба було швидше йти до автівки та і передягатися. Ми подякували цій річці за гарну рибалку, Войтеку за час проведений з нами. Переодягнулися, заїхали на заправку за якоюсь хоч їжею та пивом. Войтек на жаль не зміг з нами допити пляшку горілки, та пива, бо зранку мусів йти до роботи. Ми собі ще трохи посиділи, погутарили і пішли спати, бо зранку нас чекала довга дорога до Львова.

Друзі, я впевнений, що багато хто з вас вже готується до нахлистового семінару Strike! на річці Мізунка, що пройде найближчими вихідними. Мабуть, кожен, хто поїде без авто, думає, як йому добратися до пункту призначення зі Львова. Тому я пропоную зараз обговорити деталі. Хто хоче – в коментарі, хто не хоче писати – то телефонуйте (067 672 55 80). Знайдемо шляхи і розв”язки разом. 

Фото: photographers.com.ua

Не можу нічого не написати, адже у душі відбувається чималий неспокій. Не через те, що щось було не так, а через вир емоцій та вражень, які я отримав. Так, Кубок – чудова першопричина зібратися разом та поспілкуватися усім, хто може. Потрапити як я називаю на «ударну пьянку» у четвер, а вже у пятницю зранку почати змагатися до останнього! Цього разу все було навіть дуже цікаво, інтригуюче та несподівано. А тепер про все потроху.

Четвер із плавним переходом у п’ятницю

О 6:40 ранку перехоплюю Женю Федоренка, який везе мені парочку нових девайсів для моєї «ластівки», які передав Діма Мунтян. Дуже вдячний вам за це! Потрапляю на роботу вже о 7 ранку і пробую таки відпрацювати пошвидше цей день і піти хоч трішки поспати, адже виїзд зі Львова запланований лише о 19-й вечора. Раніше ніяк, дуже шкода, але робота є, «a must» і нич не поробиш.Ця поїздка більше для мене асоціюється із першим бойовим хрешення на віддалену дистанцію – аж 220 км по «гуглу», а перед тим максимальний досвід був лише 60 км. Так, відповідальність за друзів та тепер моїх пасажирів, обережність. Наш Мирон, нахлистовик, вже за тиждень мені дає багато порад, планує маршрут, пропонує мені в дорозі зустрітися і щоб я їхав за його автівкою для орієнтиру та щоб обов’язково у когось я позичив навігатор.Після роботи приходжу додому і пробую заснути. Півгодини і вже прокинувся. Переживав таки. Ну що ж, тоді пакуюсь. Запакував торби, палки, прикрутив регістратор та GPS, перехрестився та поїхав забирати хлопак. Рівно о 19-й ми стартували. Дорога йшла легко, бо був гарний вечір. До Стрия доїхали із однією зупинкою на заправці, а при виїзді зі Стрия перед нами розкрився вже перкрасний краєвид гір і їхати стало ще приємніше. У Сколе ми перетнулися з Мироном і  його братом Романом, тож я поїхав за ними. Угнатися не міг, тож вони мене мусіли чекати.Коли стало темно, було трішки не по собі їхати, але моцні ксенони, які залишилися мені від попереднього власника створювали мені відчуття світлого дня. Багато поворотів мені допомагав передбачити навігатор. Біля Міжгір’я, я вже просив Андрюху Сколівського казати скільки ще кілометрів показує GPS, бо вже просто крило. У результаті, по приїзді на місце, набігло 242 км, замість 220 км. Так, я був не у собі, ноги трохи тряслися, особливо ліва, від постійного натискання зчеплення по закарпатському бездоріжжю, а тіло було напружене, але ми доїхали. Так, це була північ. Київстар не тягне, прошу в Мирона МТС, щоб своїм сказати що живий-здоровий, Стьопа скеровує мене до яблуні, під якою є звязок і звоню домів «Я на місці».Північ не така пізна пора ночі, щоб почати або продовжити «ударну пянку». Пробували розкласти намет Сколівського, але після декількох спроб сказали «уй на ню» та  розклали мого трансформера за хвилину та й мали з ночлігом спокій. Далі сіли за стіл, окрім мене, бо я не міг сидіти, хотілося походити або стояти, ну і почали спілкуватися. Моє спілкування через «не хочу» припинилося о 4й ранку, а Поплавок з Алексом та інші навіть не лягали спати. За три години, тобто о 7-й ранку, пролунав фальшстарт під назвою «жеребівка» тож я і вскочив з намету. На кого я був подібний після 3-х годин сну протягом доби видно на фото. Кефір, кава, сто-грам, незлічена кількість сигарок та чудовий сніданок від Дімона Поплавка заставили мене ожити. Ну і як можна забути цілу купу ранкових жартів про корупційне захоплення призових місць. Витягнули о 8-ій ранку жереб та пішли змагатися. Мій суддя був Стьопа, потім я його судив, добре що він мене не судив у друге, бо запідозрили б у корупції.Як вже всім відомо, перший тур для мене закінчився нулем, хоча в мене був харуіс на гачку та декілька верхоплавок. Пул був незлий, але не фартило чи щось не так робив. Сухі (я їх спеціально зробив окремо для Ріки і нікому не показував) – ігнор, німфи працювали, бо поруч були Женя Федоренко, а нижче Сколівський, які ловили рибу. Їх досягнення вселяли надію на результат, але я цей раунд програв…2- етап, 2-й вечір. Вода була мутнувата, але чистіша, ніж у хлопців, що лапали зранку. Мені випав 8-й пул, на якому перед тим ловив Вася із Міжгір’я. Коли Вася, почув, що це дальній пул, то під вигуками емоцій завів свого буса і завіз мене, Ростика, Володю аж до самої річки. Так, мені сказали, що пул не дуже добрий. Але голова була чиста від алкоголю та і час на аналіз річки дозволив мені розставити пріоритети по місцях і приготувати вудилища – німфову та стрімерну. Раунд був для мене зовсім не вирішальним, бо я вже не мав шансів ні на що, але острах зайняти останнє місце теж не покидав. Отже, пул був не такий вже злий, як мені сказали хлопці: великий перекат, ями і довге плесо таки вже щось і навіть більше. Раунд почався і протягом першої години, стоячи на течії по пояс мені вдалося відчути ударчик і це був удар малого харіуса!!! Я його зміг дотягнути до підсаку і отримати свої чесні 2 бали. Я був щиро за себе радий і продовжував вже ловити у гармонії із собою! Ці бали дозволили мені отримати 6-те місце.Тепер згадаємо другий етап Ростика. Взагалі-то я мав судити Стьопу, але його і Ростика пули межували. Сколівський був суддею майбутнього чемпіона та з нами був Віталік. Ми всілися утрьох на дерево, та «говорили і курили». Ріка була мутна. Надії ловити, тобто спіймати не було. Я спокійно собі розслаблявся, пив мінералку і філософствував з Андрієм, Віталіком, підмахуючи Ростика. З іншого сторони річки розташувався Дімон Петруняк та і ми вічно щось перегукувалися.В якийсь момент Ростик витягує рибу. Декілька раз він вимовив пару лайливих слів, які доповнюють нашу багату мову, але у нього був шок. Стан поневіряння перейшов у неусвідомлення здійсненого. Я сказав: «Звиздуй далі ловити ще, чи тебе й…ти по голові щоб ти відійшов». Ростик пішов ловити далі. Щось він там міняв німфи, але якби я чи Сколівський були більш грамотні у підрахунку балів та телепатичних здібностях, то можна було сміло припиняти рибалку і вручати кубок Ростику))) Ранковий етап завершився, а у всіх по нулям. Це була серйозна і справжня заявка на перемогу! Вечір мав би бути вирішальним, ще і вода мала би прочиститися, але лідери першого етапу не змогли видурити рибинку. Це спорт!

Плани на рибалку заздалегідь перед кубком!Оскільки нагородження мало вудбутися лише наступного дня у неділю, а це 18 годин витраченого часу, то наша група вирішила відразу перебратися на річку поближче до Львова. Організатори нам пішли на уступки і відразу після проведення змагань були оперативно підбиті підсумки, вручені нагороди, приготована дзяма(закарпатська зупа). Звичайно не обійшлося від «застольніків», яких було важко загнати машину та які затягнули час запланованого виїзду. Наступного разу просто поїду і будеш добиратися сам!  Їхати через зле шосейне бездоріжжя та перевали припало знову на темну пору доби. Дві години прийшлося перебиратися до улюбленої Франківщині. Щойно перетнули межу областей, відразу ж зупинилися щоб перекурити та ще щось. Ніч була суттєво холоднішою ніж на Закарпатті. Нічний запах лісу був чудовий. Хотілося просто зупинитися і розкластися, але нам ще залишалося біля 20 км дороги та знайти заїзд, швиденько розбити намети та лягти спати. З другої спроби таки найшли заїзд. Вперше заїхав автівкою у нічний ліс, болото, трохи погруз, але якось вигріб. Розклалися, розпалили ватру, скромно попили пивка і пішли спати. О 6-й ранку було заплановано прокинутися і піти порибалити.

Рибалка без протоколу!
Усіх розбудив по шостій. Всі валялися і не хотіли вставати. Взяв стрімерну палку і пішов трошки покидати і безрезльтатно. Випили чаю, переодягнулися у смердючу термобілизну і шкарпетки, приготували вудилища та пішли відриватися на перекатах. Андрій з першого закиду витягує форельку. Йде з Дімою вниз по течії, я верх, Алекс посередині лишається. На першому перекатику в мене перша форелька, потім друга. Йду вище і ловлю десь 5 харіусів, а потім вище ще витягую пристойну форель до 25 см. До мене піднімається Андрій і ще після мене ловить рибу. Радіємо, бо вода чиста, риба клює, шкодуємо, що так на Кубку не було. Відриваємось! По 11-й ранку риба просто перестала в нас обох клювати. Ну що ж. Треба їсти йти. Зганяли з Дімою П. ще до Мислівки за харчами. Файно поїли та поїхали в сторону дому. Вдень було суттєво простіше їхати ніж вночі, але втома давалася в знаки. О 19-й ми щасливо приїхали до рідного Львова.Дякую всім за гарне проведення часу, Мирону за поради по автівці, організацію, смачну дзяму і чудову  закарпатську гостинність!

Автор: Макс Кусакін
Фото: Володимир Пугач, Юрій Гудзь

Що ж, прийшов час розкрити деякі флай-бокси. Ясна річ, що перед та під час змагань ніхто особливо не кричав на що він буде ловити. Коли ще до початку турніру Стьопа Чех ловив успішно ловив французьким підліском, то на моє запитання: «На що?» відповідав «Курноцик» або «фезентейл». Це правда, за тим лише винятком, що фезентейлів може бути тисячу різних модифікацій. Взагалі, на Ріці було б найлогічніше ловити на фезентейли, в основному на оливкові. Такий висновок зробить кожен, хто бодай трішечки попорпається під річковим камінням.Сколівський казав, що ловив на «шоколадки». Це з тієї самої опери, що й «фезентейли». Якщо хвіст, тіло і обмотка робляться приблизно однаково, то вгадати який торракс, а також колір та розмір головки практично нереально. Ясно, що в кожного були свої секрети і заготовлені фрази на надокучливі запитання: «На що зловив?». На німфу, блін…   Я от що собі думаю. Не може таке бути, щоб риба на пулі Сколівського ловилася на шоколадки, а на моєму – ні. Невеликий відсоток можна накинути на розмір даббінга – помічено, що Сколівський дає спектри зовсім трішки, а от я не шкодую, особливо, коли вода не чиста. Ні, тут справа в іншому. Справа в проводці. Француз на змаганнях складається з трьох мух – важкої нижньої, легшої німфочки по середині і верхньої мокрої. Можуть бути, звісно, й інші варіанти. Так от – можна проводити ці мухи зі швидкістю течії, можна вести їх швидше, аніж течія. Так само можна контролювати глибину занурення нижньої німфи. Очевидно, Женя Федоренко, Сколівський та Степан Чех одразу ж зрозуміли що до чого. Не так суттєво, які в них були мухи, головне те, що вони вели мухи з тою швидкістю, що треба. На жаль, я не знаю деталей – не наважився розпитати про персональні секрети. Зізнаюся, що саме швидкість є моєю провальною стороною, напевно, саме тому я і обриваю таку велику кількість мух. Треба напроситися на персональні курси підвищення кваліфікації. Менше з тим. На Ріці працювали не лише німфи, але й сухі мушки. Точніше – емерджери (хто не в курсі – перехідний етап комахи, яка піднімається з дна на поверхню, щоб побачити білий світ). Я вже говорив, що коли Іван відкрив мій флай-бокс, то сказав, що ловити тут нема на що. Для нього бойова муха – це «зайчик». Насправді, цей емерджер доволі простий. Отже берете шрімпівський гачок, тонку монтажну нитку, коричневий суперфайн, трохи світлого CDC і, увага, надзвичайно дефіцитний матеріал – праву лапку білого закарпатського зайця, застреленого 15 грудня, о 14:30 на горі з виглядом на Ріку.
Про ніякий замінник навіть мова йти не може. Цю секретну муху мені показав на пару Іван і Міша. Спершу відрізаєте трішки волокон з ноги зайця, прив’язуєте до гачка світлішим кінцем вверх. Решту під конусом зрізаєте, отримуючи основу для тонкого, але конусного тіла з коричневого суперфайну. Обмотуємо ним тіло так, щоб залишилося кілька міліметрів до початку крила. Тут можуть бути варіанти – або обмотка з CDC (без основи) або зі спектри.
В принципі я особливої різниці не помітив. Виходить доволі простий емерджер, але ефективний. Щодо крила з зайця, то його можна замінити білим CDC, але як ви знаєте, після контакту з слиною риби CDC намокає і з ним важко працювати. Натомість заєць має імунітет до риби – достатньо трішки просушити мушку.Що ж, на цьому дозвольте закінчити серію матеріалів про Кубок України. Прийшов час поділитися місцем для думок з іншими учасниками змагань.

Усе пройшло дуже швидко, я навіть толком не встиг злякатися. Так сталося, що в моєму житті були різні дипломи з університету, похвальні грамоти і таке інше. Але виграти перше місце вдалося лише вдруге – у далекому 2001 році моя команда зі Що? Де? Коли? перемогла в чемпіонаті Львівської області і вийшла на чемпіонат України. Але ні Кубку, ні медалі тоді не давали. Тепер же я стояв поруч з друзями, тримаючи в руках диплом, Кубок і пакет з призами, а на шиї медаль. Це, звичайно, було дуже приємно. Одразу після закінчення офіційної частини я підійшов до перила над прірвою, щоб подивитися на Ріку. Може це трохи пафосно, але я тихенько сказав їй «дякую».
Поділюся певними думками щодо річки – не йдеться конкретно про Ріку. У мене є певні правила і принципи, від яких я не відступаюся. Воду треба поважати. Тому я ніколи не «бігаю» по ріці, а пересуваюся дуже повільно, крок за кроком шукаючи тверду основу. Так було коли я ходив в забродах, так і є зараз, коли на моїх черевиках стоять шипи від Simms. Воді байдуже, якої вони фірми. От чомусь мені здається, що коли ти бігаєш по ріці – то чимось її ображаєш. Ріка непередбачувана і навіть трохи містична. Як ти до неї, так і вона до тебе. Ось такі мої думки…І, звичайно, я ще раз хочу усім вам подякувати за допомогу. Так вийшло, що ледь не кожен, хто зображений на цій знимці, так чи інакше доклав свою лепту у мою перемогу. Наприклад, Ганка показала мені як ловити форель; Юра Гудзь возив мене у своїй машині, за пивом розповідав про тактичні моменти, коли я ще зеленого поняття не мав; Сколівський і Макс допомагали мені вникнути в нахлист, показували як в’язати робочі мухи; Стьопа Чех поділився секретами французького підліска; Діма Петруняк дав поштовх до блогової писанини і можливість розширити асортимент своїх мух, а також вудку, яка й зловила два харіуси; Міша Шерлок і Нестор завжди знаходили час зустрітися зі мною, коли я приїжджав в їхні краї, возили на секретні та улюблені місця; Діма Поплавок розповідав масу історій про форель та харіуса, як, коли і на що їх ловити; Артур Шіц зробив такий Кубок, за який варто було гризти землю; Юра Жиденко морально налаштовував мене; Іван з Міжгір’я дав корисні поради щодо мух та місць; Василь з Міжгір’я готував надзвичайно смачно, що давало сили махати шнурами; Леся Чех постійно підтримувала і говорила, що зробила на мене ставку, а їй говорив, що це вона даремно задіяла)); мій Юра, який провтикав нагородження – це взагалі окрема історія: ми з ним півсвіту об’їздили; Богдану Цебрику, діяльність якого мене надихає, нарешті, Женя Федоренко у 2005 році написав статтю про нахлистовий виїзд в Карпати, яка мене страшенно захопила і яку перечитав вже сотню разів… Цей перелік можна продовжувати. Дякую вам усім і щиро – за добрі і теплі слова, за жарти, за усмішки, за підтримку, за шашлики і Гамбрінус, за дзяму і сало. Я неймовірно радий, що маю можливість бути разом з вами, сидіти за одним столом, говорити про близькі душі речі, ловити на одній ріці, запускати і відпускати рибу.
Знаєте, спершу я шкодував, що Кубок – перехідний. Але потім подумав, що це правильно. Одна людина не може володіти такою красою – цей Кубок належить усім нам. І наступного року він прикрашатиме помешкання когось іншого…