У суботу зраненька забирає мене Нестор. Їдемо удвох, із надіями, мріями та очікуваннями на швидкий перетин кордону та трофейну рибалку. Дуже швидко оформляємось на українському кордоні, а з польським прийомом не все так швидко вийшло; отже 4-5 годин втрачено на простой. Але польські «цельніки» нас прийняли дуже просто і не випитували для чого ми їдемо і що будем робити. Наш прикордонник попросив відкрити усі тубуси, звичайно здивувався, що стільки вудок, а не бутилок від горівки. Другий нам навіть дав поради де можна файно порибалити.

Польські дороги

Після перетину кордону відразу їдеш по гарній дорозі: свіжа і грамотна розмітка смуги, незлічена кількість знаків, попередження про фотофіксацію порушень, аварій; бачили лише одного їхнього поліцая на дорозі та і ще декілька машин поліціантів, яки перевіряли фури. І все. Лише на Україні можна зустріти велику кількість «стражів» руху у погонах, які вважають, що тобі зась їздити безкоштовно і будь-яким способом хочуть тебе «розвести» на гроші.
Дорогу нам скеровували два навігатори (китайськи і Garmini, який мав ліцензійні дорогущі карти, але застарілі), та айпод із основними пунктами перетину. Дорога йшла спокійно, після сотки км плануємо найти щось поїсти. Нестор хоче флячки і дуже їх рекламує та згадує про Анку, яка аж дві порції за раз скуштувала.

Бачимо 3-ох зірковий готель, а у ньому ресторан.. Вирішили шиканути! Я по звичці на ціни не дивлюсь і беру стейк та фритки, гінес, потім живєц, а Нестор флячки і салат. Я вгадав, що більше 100 злотих нам то не обійдеться. Так, заплатили 110 злотих із чайовими. Стейк таки виявився не з дешевих – 46 злотих (116 гривень за стейк), але який він був смачний.

Сон. Блуд. Погода
Після обіду Нестору треба було конче поспати.

Найшли ми якийсь заїзд у тіньочку і півгодини треба було відійти.

Спати я не міг, отже бавився усіма можливии іграми на айпаді. Потім розбудив Нестора, виїхали в путь і нас вчепився блуд, а також наших навігаторів, які кудись нас скеровували, потім ми взагалі виїхали на автобан до Кракова і хоть плач – жодного виїзду не було, навігатори кожен щось своє говорить, але обидва стверджували, що ця дорога немає назви. Орієнтовні села ми знали і лише через кілометрів 30 несвідомої їзди ми побачили знак на м. Бочнію і вже навігатори проснулися і щось почали показувати. Далі вже їхали більш менш незле. По дорозі проїхали відому нам річку Попрад (наші хлопці там вже булина рибах). Як виявилося, то тут вже можна і доплюнути до Словаччини. Далі проїздимо контрольні міста. Всупереч попередньому оспівуванню польським дорогам мушу сказати, що нас дуже дратував переїзд майже через кожний центр міста… Невже не можна було зробити об’їзних?
Навігатор показував залишок біля 30 км, а попереду нас було все темно, блискало. «Але там спереду і капець», – каже Нестор. «Так, в цей звіздєц ми їдемо».
Настрій напружений, адже після такої дороги буде дуже обідно попасти на мутняк, просидіти і тупо потратити купу часу і грошей. Заїжджаємо у нашу точку – містечко Кросценко над Дунайцем. Дощ такий валить, що ледве щось видно у вікно.

Телефоную нашому приятелю Войтеку. Домовляємось, що він за нами приїде до «білого костелу». Тобто все виглядало так, що за 500 метрів ми бачимо костел і валить дощ, підїздимо до костелу, а там сонце, на річці купа нахлистовиків змагається. Я спокійно вийшов, дивимося, радіємо. Ця ідилія тривала не більше 3-ох хвилин і буря прийшла за нами. Також за нами приїхав і Войтек, але вийти і привітатися ми не могли. Лише привіталися з вікон і ми поїхали в цей дощ до його домівки. Проїхали пару км, а там вже знову дощ припинився і сонечко. Кажу «їдемо відразу ловити, ніяких передягань, оглядів кімнат».

На Дунаєць!
Оскільки на «спеціальній зоні» проходили змагання, то і ловити було заборонено і ми це знали, але і не усвідомлювали що собою представляє не спеціальна зона.
Приїхали майже у центр міста, на стоянці перебираємося, до нас ще підїздять гості Войтека, які теж приїхали половити. Йдемо потихеньку до ріки. Річка після дощу була чиста. Ура! Думаю! Ну зара навалимо риби. Войтек нам розповів про основні моменти на Дунайці. Для себе я виділив деякі місця, де може бути риба. Спочатку Нестор зловив маленьку форельку, потім ще. Потім я одну малу на мокрячка, якого я робив спеціально для форелі. Потім ще була рибка.
Навколо нас було місце з купою нахів, на мості купа бухих поляків, десь неподалік бар, де польський тамада забавляв народ п’яними іграм, потім музика, вигулювання собак, купа мєсних, які питають чи йде риба. «Й..ний в рот, куда ми попали? Якби я знав, що на цьому Дунайцю буде така срака, в житті не поїхав би». В очах Нестора і на язиці то саме. Нестор пробує йти вверх по течії, бо там менше людей, я пробую докинути стрімерів до ями, де менше людей. Настало темно. Я не встидався сказати, що на такому х..овому місці, я ще ніколи не був, і що ріка мені не подобається, повільна вода. Польські «колєгі» здивовані були, що це повільна вода. Мені було достатньо показати фотки нашої Свічі, щоб вони переконалися і офігіли, що рікі у нас кращі по своїй структурі і пісні теж, тільки з рибою в нас проблема.

Войтек зрозумів, що ми хочемо дике місце та запропонував на поїхати на р. Бялку. Наступного ранку біля 7 години ми рушили туди, але спочатку заїхали перевірити р. Дунаєц – там відвертий колір «капучіно» (поляки теж так кажуть), Войтек попросив вище проїхатися, а це «вище» виявилось вже майже Словакією. На жаль там теж був мутняк, отже ми рушили на р. Бялку, а це приблизно 25 км. Поки ми їхали знову почалася сильна злива, за нами їхала ще одна машина із польськими нахлистовиками. «Ляв сильний дощ». Вже через пару кілометрів ці поляки зателефонували Войтеку, що вони далі не їдуть, бо дощ і повертаються додому (здається вони були з м. Кельце – 250 км дороги). Це був їх промах.
Заїхавши до лісу, дощ помалу вщухав, Войтек показував нам потічки, де Ростик ловив «кленя» (голавля) і нас такий настрій тішив. Отже, ми проїхали через ліс та вигрібли на місце з приватними озерами. Що сказати про ці озера – озера як озера, альтанки і бухі в сраку любителі донної ловлі. Войтеку якось з бухими власниками вдалося домовитися про паркінг авта і ми біля них пристроїлися, передягнулися і пішли на річку Бялку. Дорога була до кілометра. Раптом Войтек зупинився і каже «Чуєте? Це звук річки?». Через декілька хвилин ми дійшли до містечка звідки можна було починати рибалку. Войтек був вже готовий і побіжав попереду нас і за кілька хвилин повернувся із новиною, що мав пструга на 35 см. А, ну і головний момент, після цих бурь і дощів річка була чиста і невисока! Це ж було повне відчуття щастя, що ми не будемо після стількох кілометрів сидіти в хаті і бухати польську «жебрувку» (зубрівка – їхня горілка).

Ранкові пстронги

Ми підійшли до типічного для нас перекату і ям. «Тут є пструги до 50 см. Спробуйте», – сказав нам Войтек і пішов нижче лапати. Поки ми дивилися і долізли до місця у нього вже було 2 форельки.

Спершу кинув мушки я. На другій проводці в мене тичок, пробую підсікти, а рибина, розміром 25-30 см. Робить свічу на метр висоти і мені зіскакує. «Ух! Зара відірвемось» – подумав я і так було!!!
Форелі клювали дуже завзято, багато, агресивно робили свічки і це їх не раз рятувало від моєї фотосесії. Майже на кожному перекаті було по пару рибин від найменшого розміру з палець до чесних 25-30 см., хоча більших було значно менше.

Так ми половили майже до полудня. Потім з Нестором заїхали поїсти, а з Войтеком домовилися про вечірній виїзд о 16-ій годині. До цього нам треба було встигнути довязати пару робочих мух, поспати і попити пива.

Поспали ми з добру годину. Мусів Нестора трохи тягнути за вуха, бо він таки був більше змученей ніж я, бо проскакати 500 км за один день то вам не шутки.

Вечірні пстронгі

Вечером ми поїхали вперше у таке місце, де ріка впадає в озеро. У мене відразу виникла асоціація із Кольським, де я не був, лише бачив на фото це місце. Місце надзвичайної краси! Войтек казав, що тут можна зловити дуже багато видів. Почали ловити і за декілька хвилин на мушку Курноцика засіла файна рибка. Довго я з нею на течії боровся, але за декілька хвилин вона була у підсаку. Фотосесія. Форель 31см. На тілі в неї чималий шрам від щуки.

Войтек запитався чи я хочу її забрати на гриль. Звичайно ні. Тоді, наступного разу як приїдеш вона вже буде мати 37 см, – сказав Войтек. Ок. Пішли далі. Мені ще вдалося виловити дві рибини і у всіх нас трьох почалося безкльов’є.
Войтек пропонує нас завезти ще на одне добре ліцензоване місце. Недалеко. Ок. Ідемо до 20 хв. Часу. До річки йдемо через лісок. Так, краса, типічні довкі ями з перекатами.
Тут теж мють бути великі екземпляти. Ловимо форелей до 30 см, майже раз за разом. Войтек постійно мене перепитує на яку муху. Постійна моя відповідь «жєльони джиг». В мене все на мою так звану «зелену» ловиться (не раз перевірена муха на форель у всіх водах, на неї ж у мене і величезна форель у Чорногорії зірвалася).
А в тих місцях р. Бялка розділяється на кілька окремий струмків. Войтек мене підводить до одного з них і каже, що тут завжди є один «пстронг». Ловлю одного, ховаючись за кущі! Він показує знак схвалення! Потім ловлю другого! Кажу, що ти казав лише про одного, а він мені «Другий то для мене».
Ще один перекат. І знову, одна, друга, третя, одну до 35 см. забагрює Войтек. Йду на наступний, передостанній перекат. Знову ж таки мені попадається добра 25 см. форель.

Мій піковий перекат!
За сто метрів нижче від нас стоїть Нестор на дуже швидкому і глибокому перекаті. На ньому ми зібралися всі утрьох. Нестор каже, що занадто швидка вода тут. Вони разом з Войтеком йдуть нижче перекату, де вода повільніша. Не настільки вона вже була повільна. Щось не пішло їм на цьому місці і вони пішли нижче по течії.
А я навпаки, облюбував це місце, бо мав з такими досвід і майже нульовий результат моїх попередників був мені тільки на користь, бо риба тут ще не наколена. Згадую основні місця стоянки на такій течії (дякую Богдану за пораду і автору за книжку «Reading trout waters» ). Ставлю шоколадку із червоною дупкою, а основний акцент даю на розмір голівки – 4,5 мм. Це серйозна і важка муха. Жилку залишаю флюрокарбонову 0,14 мм. Починаю обловлювати як ніколи послідовно та систематично, що і приносить мені успіх. Що тут сказати? Стабільні 27-31 см форельки у кількості до 10 штук і трішки менші десь у такій самій кількості. Чесно кажучи замучили вони мене, бо мусів за ними постійно бігати на повільнішу воду. Постійні свічки! Ух!! Який то кайф та адреналін!

На моє щастя форелі були без пиявок чи своїх «вошей», тобто прекрасні! Агресивні, голодні, енергійні! Кайфу отримав море на цьому місці, і на правду, був радий, що хлопці мені лишили це місце. Отже, останню форельку на цьому місці я витягну у розмірі з вказівний палець, отже вибрав все що тут було, чи добру половину та і пішов вниз до хлопців.
Десь за 200 м. ми були всі разом. Моя пропозиція була повернутися на перший перекат і ще раз там добре обловити, а може великі екземпляри візьмуть. Войтек нас повів через водяний млин. Десь там Нестору вдалося злапати харіуса.
Повернулись вже у сутінках до перекату. Форель вже дуже активно вискакувала за комахами. Я швиденько привязав свій «екстендед боді мейфлай» і ще виловив двох форелей на суху. Нестор був вже настільки втомлений, що просто дивився.

Що ж, останні дві форелі були апогеєм прекрасної рибалки! Темніло, треба було швидше йти до автівки та і передягатися. Ми подякували цій річці за гарну рибалку, Войтеку за час проведений з нами. Переодягнулися, заїхали на заправку за якоюсь хоч їжею та пивом. Войтек на жаль не зміг з нами допити пляшку горілки, та пива, бо зранку мусів йти до роботи. Ми собі ще трохи посиділи, погутарили і пішли спати, бо зранку нас чекала довга дорога до Львова.

Цікавий нахлист