Не можу нічого не написати, адже у душі відбувається чималий неспокій. Не через те, що щось було не так, а через вир емоцій та вражень, які я отримав. Так, Кубок – чудова першопричина зібратися разом та поспілкуватися усім, хто може. Потрапити як я називаю на «ударну пьянку» у четвер, а вже у пятницю зранку почати змагатися до останнього! Цього разу все було навіть дуже цікаво, інтригуюче та несподівано. А тепер про все потроху.

Четвер із плавним переходом у п’ятницю

О 6:40 ранку перехоплюю Женю Федоренка, який везе мені парочку нових девайсів для моєї «ластівки», які передав Діма Мунтян. Дуже вдячний вам за це! Потрапляю на роботу вже о 7 ранку і пробую таки відпрацювати пошвидше цей день і піти хоч трішки поспати, адже виїзд зі Львова запланований лише о 19-й вечора. Раніше ніяк, дуже шкода, але робота є, «a must» і нич не поробиш.Ця поїздка більше для мене асоціюється із першим бойовим хрешення на віддалену дистанцію – аж 220 км по «гуглу», а перед тим максимальний досвід був лише 60 км. Так, відповідальність за друзів та тепер моїх пасажирів, обережність. Наш Мирон, нахлистовик, вже за тиждень мені дає багато порад, планує маршрут, пропонує мені в дорозі зустрітися і щоб я їхав за його автівкою для орієнтиру та щоб обов’язково у когось я позичив навігатор.Після роботи приходжу додому і пробую заснути. Півгодини і вже прокинувся. Переживав таки. Ну що ж, тоді пакуюсь. Запакував торби, палки, прикрутив регістратор та GPS, перехрестився та поїхав забирати хлопак. Рівно о 19-й ми стартували. Дорога йшла легко, бо був гарний вечір. До Стрия доїхали із однією зупинкою на заправці, а при виїзді зі Стрия перед нами розкрився вже перкрасний краєвид гір і їхати стало ще приємніше. У Сколе ми перетнулися з Мироном і  його братом Романом, тож я поїхав за ними. Угнатися не міг, тож вони мене мусіли чекати.Коли стало темно, було трішки не по собі їхати, але моцні ксенони, які залишилися мені від попереднього власника створювали мені відчуття світлого дня. Багато поворотів мені допомагав передбачити навігатор. Біля Міжгір’я, я вже просив Андрюху Сколівського казати скільки ще кілометрів показує GPS, бо вже просто крило. У результаті, по приїзді на місце, набігло 242 км, замість 220 км. Так, я був не у собі, ноги трохи тряслися, особливо ліва, від постійного натискання зчеплення по закарпатському бездоріжжю, а тіло було напружене, але ми доїхали. Так, це була північ. Київстар не тягне, прошу в Мирона МТС, щоб своїм сказати що живий-здоровий, Стьопа скеровує мене до яблуні, під якою є звязок і звоню домів «Я на місці».Північ не така пізна пора ночі, щоб почати або продовжити «ударну пянку». Пробували розкласти намет Сколівського, але після декількох спроб сказали «уй на ню» та  розклали мого трансформера за хвилину та й мали з ночлігом спокій. Далі сіли за стіл, окрім мене, бо я не міг сидіти, хотілося походити або стояти, ну і почали спілкуватися. Моє спілкування через «не хочу» припинилося о 4й ранку, а Поплавок з Алексом та інші навіть не лягали спати. За три години, тобто о 7-й ранку, пролунав фальшстарт під назвою «жеребівка» тож я і вскочив з намету. На кого я був подібний після 3-х годин сну протягом доби видно на фото. Кефір, кава, сто-грам, незлічена кількість сигарок та чудовий сніданок від Дімона Поплавка заставили мене ожити. Ну і як можна забути цілу купу ранкових жартів про корупційне захоплення призових місць. Витягнули о 8-ій ранку жереб та пішли змагатися. Мій суддя був Стьопа, потім я його судив, добре що він мене не судив у друге, бо запідозрили б у корупції.Як вже всім відомо, перший тур для мене закінчився нулем, хоча в мене був харуіс на гачку та декілька верхоплавок. Пул був незлий, але не фартило чи щось не так робив. Сухі (я їх спеціально зробив окремо для Ріки і нікому не показував) – ігнор, німфи працювали, бо поруч були Женя Федоренко, а нижче Сколівський, які ловили рибу. Їх досягнення вселяли надію на результат, але я цей раунд програв…2- етап, 2-й вечір. Вода була мутнувата, але чистіша, ніж у хлопців, що лапали зранку. Мені випав 8-й пул, на якому перед тим ловив Вася із Міжгір’я. Коли Вася, почув, що це дальній пул, то під вигуками емоцій завів свого буса і завіз мене, Ростика, Володю аж до самої річки. Так, мені сказали, що пул не дуже добрий. Але голова була чиста від алкоголю та і час на аналіз річки дозволив мені розставити пріоритети по місцях і приготувати вудилища – німфову та стрімерну. Раунд був для мене зовсім не вирішальним, бо я вже не мав шансів ні на що, але острах зайняти останнє місце теж не покидав. Отже, пул був не такий вже злий, як мені сказали хлопці: великий перекат, ями і довге плесо таки вже щось і навіть більше. Раунд почався і протягом першої години, стоячи на течії по пояс мені вдалося відчути ударчик і це був удар малого харіуса!!! Я його зміг дотягнути до підсаку і отримати свої чесні 2 бали. Я був щиро за себе радий і продовжував вже ловити у гармонії із собою! Ці бали дозволили мені отримати 6-те місце.Тепер згадаємо другий етап Ростика. Взагалі-то я мав судити Стьопу, але його і Ростика пули межували. Сколівський був суддею майбутнього чемпіона та з нами був Віталік. Ми всілися утрьох на дерево, та «говорили і курили». Ріка була мутна. Надії ловити, тобто спіймати не було. Я спокійно собі розслаблявся, пив мінералку і філософствував з Андрієм, Віталіком, підмахуючи Ростика. З іншого сторони річки розташувався Дімон Петруняк та і ми вічно щось перегукувалися.В якийсь момент Ростик витягує рибу. Декілька раз він вимовив пару лайливих слів, які доповнюють нашу багату мову, але у нього був шок. Стан поневіряння перейшов у неусвідомлення здійсненого. Я сказав: «Звиздуй далі ловити ще, чи тебе й…ти по голові щоб ти відійшов». Ростик пішов ловити далі. Щось він там міняв німфи, але якби я чи Сколівський були більш грамотні у підрахунку балів та телепатичних здібностях, то можна було сміло припиняти рибалку і вручати кубок Ростику))) Ранковий етап завершився, а у всіх по нулям. Це була серйозна і справжня заявка на перемогу! Вечір мав би бути вирішальним, ще і вода мала би прочиститися, але лідери першого етапу не змогли видурити рибинку. Це спорт!

Плани на рибалку заздалегідь перед кубком!Оскільки нагородження мало вудбутися лише наступного дня у неділю, а це 18 годин витраченого часу, то наша група вирішила відразу перебратися на річку поближче до Львова. Організатори нам пішли на уступки і відразу після проведення змагань були оперативно підбиті підсумки, вручені нагороди, приготована дзяма(закарпатська зупа). Звичайно не обійшлося від «застольніків», яких було важко загнати машину та які затягнули час запланованого виїзду. Наступного разу просто поїду і будеш добиратися сам!  Їхати через зле шосейне бездоріжжя та перевали припало знову на темну пору доби. Дві години прийшлося перебиратися до улюбленої Франківщині. Щойно перетнули межу областей, відразу ж зупинилися щоб перекурити та ще щось. Ніч була суттєво холоднішою ніж на Закарпатті. Нічний запах лісу був чудовий. Хотілося просто зупинитися і розкластися, але нам ще залишалося біля 20 км дороги та знайти заїзд, швиденько розбити намети та лягти спати. З другої спроби таки найшли заїзд. Вперше заїхав автівкою у нічний ліс, болото, трохи погруз, але якось вигріб. Розклалися, розпалили ватру, скромно попили пивка і пішли спати. О 6-й ранку було заплановано прокинутися і піти порибалити.

Рибалка без протоколу!
Усіх розбудив по шостій. Всі валялися і не хотіли вставати. Взяв стрімерну палку і пішов трошки покидати і безрезльтатно. Випили чаю, переодягнулися у смердючу термобілизну і шкарпетки, приготували вудилища та пішли відриватися на перекатах. Андрій з першого закиду витягує форельку. Йде з Дімою вниз по течії, я верх, Алекс посередині лишається. На першому перекатику в мене перша форелька, потім друга. Йду вище і ловлю десь 5 харіусів, а потім вище ще витягую пристойну форель до 25 см. До мене піднімається Андрій і ще після мене ловить рибу. Радіємо, бо вода чиста, риба клює, шкодуємо, що так на Кубку не було. Відриваємось! По 11-й ранку риба просто перестала в нас обох клювати. Ну що ж. Треба їсти йти. Зганяли з Дімою П. ще до Мислівки за харчами. Файно поїли та поїхали в сторону дому. Вдень було суттєво простіше їхати ніж вночі, але втома давалася в знаки. О 19-й ми щасливо приїхали до рідного Львова.Дякую всім за гарне проведення часу, Мирону за поради по автівці, організацію, смачну дзяму і чудову  закарпатську гостинність!

Автор: Макс Кусакін
Фото: Володимир Пугач, Юрій Гудзь

Цікавий нахлист