Блог двох мухарів

Нарешті випав момент виїхати коли є погода на рибалку. Прогноз в інтернеті обіцяв сонце і тепло, і я без вагань відпросився у всіх, щоб прожити один день по-справжньому… Вже у середу, після обіду, робочої атмосфери в голові не було.

Осінь отримала борг у літа…
Зазвичай їду на рибалку на першій маршрутці, яка виїздить з головного вокзалу о 4:20 ранку і як завжди мені не спиться до цієї пори, зате я встигаю пов’язати мушки і просто не спати в очікуванні рибалки. Але не у цей раз. Якось вийшло так, що останнім часом я дуже втомлююсь і в цей раз ледве мав сили спакувати вейдерси і мушки у рюкзак та й завалитися о 22:00 спати. Колись мені казала лікарка, що найважливіший сон від 22:00 до півночі. Він практично заміняє цілу ніч сну. Людині-сові ці лікарські байки – для бабусь, оскільки зазвичай, тільки від 22:00 я починаю заспокоюватися від денної суєти, а коли всі вже нарешті повлягаються спати, тоді і настає мій час, коли я можу на чомусь сконцентруватися, не розсіюючи свою увагу на інше. Але зараз я просто завалився, а ударні дві години дали про себе знати і вже біля третьої ранку я прокинувся бадьорим. Залишалося лише попити чайку з цигаркою на балконі і чимось себе зайняти до 4:15 ранку. Термометер показував +17-18 градусів – значить можна їхати у футболці і не брати фліс і тягати з собою цілий день (Дуже мудро, Максе, що ти на термометр глянув. А от я цього не зробив і тягав цілий день з собою по спеці теплу куртку і теплу напівкуртку – прим Р.Я.). Так, я знав, що коли я приїду о 7 ранку в гори, відчую різкий холод і прийдеться годинку поколотитися, поки не вийде сонце (Якби ж то – вже в 7-ій ранку взагалі не було холодно – прим. Р.Я.). З іншого боку я знав, що вдягнувши вейдерси, накинувши рюкзак мені буде тепліше, тим паче на свою «бродячу» рибалку я звик брати лише маленький рюкзачок із найнеобхіднішим і не більше (Востаннє вклинюся. Не знаю, як тобі це вдається, бо мені завжди бракує рюкзака. От в середу я поїхав з рюкзаком, тубусом, сумкою через плече, де були мушки і катушки, а також фотіком, також через плече – прим. Р.Я.). Я дуже люблю передачу із участю Бера Грілса «Вижити будь-якою ціною», тому інколи намагаюсь хоч якось себе дисциплінувати, згадуючи його розповіді. В маршрутці зустрів старого друга Діму-поплавка і ми спілкуючись про усе їхали до Стрия разом, а далі наші дороги розходились – я тримав курс на Сколе, а він на Франківщину. Погода мала бути файною, і Поплавок сказав грану річ про цей день: «Осінь взала погоду в борг у літа». Десь так все і виглядало. Як і планувалося, я вискочив з маршрутки десь о 7 ранку в Межибродах і пішов до ріки. Ранковий колотун ніхто не відміняв. Вже біля ріки я швиденько передягнувся у вейдерси, але далі відчував ранковий гірський дубак, особливо коли прив’язував мушки до повідків…

Без «франції»
Був у мене період у житті, коли я не мав можливості майже ціле літо їздити на рибалку, тому коли вирвався десь аж у вересні на рибалку, в мене сформувався такий стереотип, що потрібно ловити тільки французьким методом щоб вгамувати голод і зловити якомога більше риби. Так тривало 2 роки, поки в мене не з’явилося певної втоми від цього і я скучив за шнуром. Цього сезону переважно були харіуси дуже малих розмірів в мене та у всіх друзів-нахлистовиків, тому я не мав особливих надій на гарні екземпляри і по кількості не хотів виступати, тому й вирішив сказати франції «ні».
Відверто кажучи я дуже відвик від шнура, але відчув деякий кайф від закидів. Ловив переважно апстрімом і вже протягом перших тридцяти хвилин рибалки в мене була перша покльовка. Риба боролася дуже міцно і незвично. Що це було я не вгадав, поки не підтягнув рибу поближче – це був вусач-марена.

Загадкові дельфіни
Після першої риби почалися відбуватися приємні виходи риби на поверхню. Більше, ніж впевнений я думав, що це харіуси. Все, що я їм пробував кинути вони не хапали. Потім вони перестали виходити біля мене, але на протилежному боці я побачив вихід незлих риб і вирішив перебратися туди. Через сильну течію і величезне каміння мені прийшлося дуже багато обходити і обловлювати перспективні місця. Минула десь година поки я добрався до приміченого місця, але тут мене чекало фіаско – риба не велася, хоча я її і бачив. По її поведінці під водою нарешті зрозумів, що це точно не харіус.
В цей час сонце вже виходило із-за гори, але я ще був у затіненому місці, тому і надалі відчував холод, аж поки не почався теплий вітерець, який немов пічка зігрівав мене своїм подихом. Доходжу до великого плеса, а риба просто нагло вискакувала з води. Мої мухи ігнорувала, а що вона робила і за чим полювала так і залишилося загадкою. По вигляду нагадувала вусачів і я попрямував до стику річок Опір та Стрий. (Пардон. Ще разок. Два роки тому я став свідком такої ж ситуації, і так само на Стрию. Риба бронзового відтінку постійно стрибала з води, але від мух відмовлялася. Пам’ятаю, що тоді я подзвонив до Поплавка і він сказав, що це марена – Р.Я.)

Початок справжнього полювання
Десь біля десятої я спілкувався з Ростиком, який мені почав казати, що я вже втратив купу часу, зловивши тільки одну рибку. Звичайно, що його вилазка за день перед цим вже була більш результативною о цій годині. Він мені сказав, що треба ловити лише на зеленого бокоплава, якого я не мав. Думаю, що мав, адже мої флайбокси, які налічують у сумі більше тисячі мух, мабуть, гірше дамської сумочки, і я здебільшого ловлю на мухи, які себе вже багато раз проявляли. Я нікуди не спішив, особливо на перспективу переколоти купу молодих харіусів.
На стику річок Опір-Стрий маленькі харіуси вже почали бомбити мої мухи. За декілька хвилин я вже мав щастя відпустити до п’яти штук і попрямував до наступного перекату. На другому перекаті я ловив, як книжка писала, під кутом вниз потечії із натягнутим шнуром і відчував постійні удари і насолоджувався боротьбою із малечою. Осінній харіус особливо бойовий. Проти течії не виходить підсікати рибу так вправно, як за нею, що і відоразилося на великій кількості сходів. Телефную до знову до Ростика і кажу про результати, і що мої перевірені мухи працюють, а він мені каже: «злови щось прийстойне», на що я дуже критично зреагував і щось там відповів. Найцікавішим було те, що день перед цим він не спостерігав жодного вильоту комах, а біля мене прсто роїлися маленькі поденки і різна мошка. Далі експерементую із імітацією мурашки на мікроскопічному номері і вона працює. Добре! Пробую експериментувати далі…

Ідеальне поєднання матеріалів – мушка sedge bouba
Одинадцята ранку. На моєму рахунку вже було точно півтора десятки риб. Наступним експериментом стала суха мушка, ідею якої я запозичив із улюбленого сайту http://www.jpdessaigne.com, а саме імітація волохокрильця(рос. “ручейніка”), тільки вона не проста, точніше проста до в’язання, тільки поєднання матеріалів – крило СДС (тобто 2-3 пера) і йоршик робить її плавучою як корок, а ще її добре видно на течії. Цікавим моментом було те, що декілька раз вона падала на воду лише на йоршик, а крило СДС було підняте вгору, що служило індикатором і це працювало. Харіусята, карпатські краснопірки, здерки і навіть один голавлик дуже її уподобали. Тому, зловивши ще з сім рибин я попрямував до наступного і найбільшого перекату вверх по течії. Десь за десять хвилин я був на перекаті. Тут, я затримаюсь надовго, подумав, скинувши із себе рюкзак на берег і поліз по коліна у воду. Починав із класичного місця – там де закінчується сильна течія і потік немов згасає. Починаю обловлювати це місце на сухарика і на гаку опиняється пристойний харіус. Отримую задоволення від боротьби, але і не мучу його довго.
Робимо маленьку фотосесію і відпускаємо. На око харіус був біля30 см., хоча, коли приїхав додому і відміряв по «зарубці» на вудилищі, то двох сантиметрів до тридццятки не вистачало. Відпускаючи харіуса було враження, що він втратив «компас», бо прибивався до берега і мордою ліз під каміння. Тому я був змушений його сам направити в сторону перекату і він вже швиденько ожив і сам поплив додому. Цей перекат подарував мені ще із десяток харіусів розміром до 20 см. Усі як у літку стояли у бистрині. Мушка Sedge bouba вже просто не витримувала такої кількості риб’ячого слизу і почала дуже швидко тонути. Але у мене майже завжди є по два екземпляри одинакових мух, тож після «перезарядки» мушки в мене знову почався масовий вихід харіусів на поверхню. На цьому перекаті я зупинився, але вирішив ще перейтися до четвертого. Там я зловив ще двох і мені вистачило…

«Франція» це як кинути курити?
Під час рибалки мене постійно мучила думка про «францію», і скільки б я зловив цим методом риби, але я тримався до кінця і тішив себе тим, що поставлю «француза» тоді коли буду вертатися назад і спіймаю усіх харіусів, яких мені не вдалося злапати на сухарика. Виглядало, ніби собі шукав винагороду за свої страждання. Насправді, суха мушка принесла мені стільки задоволення, що навіть кожний нереалізований вихід харіуса викликав у мене не пришвидшене серцебиття, а лише врівноважену усмішку. Було вирішено не перебивати собі такі прекрасні враження і сказати французу точно «ні», принаймні сьогодні…  Я спускався вниз по течії і зустрів малих місцевих хлопців, які мене питають:
– Щось впіймали?
-Декілька периків, – відповідаю я.
– Великих?
– Найбільший був такий, – кажу я, і показую замір на вудилищі.
– Покажіть!
Я відповів, що уся риба у воді. Хлопці якось незрозуміли і знову перепитують «Як у воді?». «Ось так, я її відпускаю». «Що просто ловите і відпускаєте? А нащо?», – знову питає один з них. «Щоб знову сюди повернутися і їх спіймати», – відповів я і попрямував далі. На тому наш короткий діалог закінчився. Я розклався на бережку, перевдягнувся і поїхав додому із чудовим настроєм і враженнями…

Максим Кусакін

, щоб прожити один день по-справжньому… Вже у середу, після обіду, робочої атмосфери в голові не було.

Солнце тело мое жгло, ветер волосы трепал,
Но я смысла жизни так и не узнал.

Зважаючи на те, що в суботу я тинявся Кримським півостровом, начальство змилостивилося наді мною і запропонувало вибрати собі один день для відпочинку. От і я вибрав середу – за прогнозами не мало бути дощів, тому я вирішив рванути в гори. Компанія не назбиралася – мій друг-дантист, який пообіцяв скласти компанію, приготувати бутерброди і виконати роль фотографа, в останню мить злиняв, мовляв, йому завтра терміново вставити одній знайомій пломбу. Знаючи його особливий потяг до прекрасної половини людства, мені здається, що пломба – це евфемізм. Ну да ладно. Їду сам – воно й на краще. Іноді від людей треба відпочивати…

На перехресті Стрийська-Наукова застрибую в маршрутку, що їде в Труханів. Я взагалі планував ловити в районі скель у Верхньому, тому треба буде по дорозі шось придумати, бо топати півгодини шось не дуже хотів. Всунувши у вуха музику Едіт Піаф я відрубався на дві години. О 7:00 автобус зупинився перед поворотом. “Шеф, давай я тобі ще пару гривень накину, тільки відвези мене до Верхнього” – зважаючи на те, що в салоні я був один, можна й понагліти. “Я вже запізнююсь по графіку. А в нас з цим строго” – сказав водій і висадив мене. За моїми підрахунками, до місця призначення йти треба було 3-4 кілометри. Тому я вирішив трохи скоригувати маршрут і піти від впадіння Опору в Стрий уверх по течії Опора.

До того ж я там ше не був. З моста глянув на Стрий – ніби чистий. Принаймні точно не брудний. А ще я побачив рибу, яку прибило до берега.

Ідентифікувати її не вдалося – може комусь з вас це вдасться краще. Причина смерті не зясована.

Невдовзі я спустився під міст Опора. Одягнув вейдерси і перейшов на інший берег. Одразу ж починався перекат, з якого я вирішив стартувати. З собою мав француза і одиничку для сухої/мокрої. Почав з німфи і відразу ж харьок почав бомбити ті самі мухи, які я виставляв у розділі “мої фаворити” (зелений бокоплав і “сирітка”). На бокоплава брало краще. Але, на жаль, трофейна риба кудись ділася з Опору.

У цьому році на своїй улюблені ріці я не впіймав жодної риби, більшої за 30 см… Не зловив її і цього разу. Найбільший з-поміж усіх зловлених харіусів мав заледве 25 см, причому виключно завдяки своїй стрункості.

Я йшов уверх по течії і пробував аналізувати поведінку риби. Зі всього зробив кілька висновків. Перший: харіус не стояв на великій воді, виключно на перекатах (не бурхливих) або на ділянках з різними глибиами та течіями. Але навіть якщо ці місця попадалися на широких участках, то знайти там рибу мені не вдалося. Друге: харіус переважно сидів внизу перекату, рідше в середині і практично нікого не було на його початку. Третє: харіус хотів виключно підвісну муху. 90% пирів було спіймано на підвісного зеленого бокоплава. Натомість, коли я його заради експерименту ставив як кінцеву муху – результату не було.

Стандартний опірський харіус у 2011 році. Відчуйте різницю…

Харіус-2012. Тенденція, однако, блін!

Четверте: риба була дуже голодна. Цей висновок я зробив з того, що у мене було лише два сходи, а також з того, що в повітрі взагалі не літали комахи. Пяте: украй важливо було підібрати правильну муху. Після бомбардування бокоплава я змінив його на шось інше, потім ще на щось і ще на щось. У резульаті я не мав виходів. Щойно повернув цю муху на повідок, як ріка знову ожила. Шосте: суха – ноль, мокра – ноль.

З цими чистої води субєктивними висновками, які в жодному разі не претендують на істину в останній інстанції, я крокував уверх по течії. Помітив, що чим вище піднімаюся, тим бруднішою стає вода. Коли я нарешті дійшов до скелі, то побачив перед собою зелену калабаню, яка аж ніяк не нагадувала ту блакитну красу, по якій я ходив зранку.

У результаті прийняв рішення пакувати манатки і повертатися до Львова. Якраз був обід – друга година. Таким чином з 8 до 14 я зловив 24 харіуса. Хвалитися, правда, нічим – як я вже казав: без трофея. Зате я загорів і набрався позитивних емоцій :).

Ну і нарешті, найголовніше. Коли я прийшов додому і скинув фотки на комп то побачив міфічного персонажа, про якого у “Лісовій пісні” писала Леся Українка. Перед вами – Той, Хто в Скалі Сидить. Зрештою, кожен бачить те, що хоче бачити. Не вірите у тіні забутих предків – ваше право.

Я вірю…

Середина вересня. Як і два роки тому, їду до притоки Дністра, точнісінько в той же час, тільки тоді ще погода була як влітку, а зара у вейдерсах не особливо і тепло. Саме тоді мені вперше за два роки в нахлисті стрільнула в голову думка – приїхати з батьком та просто спокійно посидіти біля річки і поспостерігати за поплавком. Ця територія нічого особливого не мала – місцеві називали її своїм «пляжем», а от для батька місце було дуже вдале. Він лапав тут коропа і жереха.

Коли ми добралися до цього місця, нас не дуже порадувала ситуація – діти бігали з вудочкою, якийсь мєсний дід із малявочницею ловив мілку уклейку. Усамітнитися нам не вдалося. Розклали вудки, закинули і нічого не клювало. Мій нетерплячий до всього настрій заставив мене розкласти нахлистовий комплект і причепити жука. Ріка не була дуже широка, що дозволило мені закидувати жука під інший берег і отримати перші виходи голавлика. На третьому закиді я вже витягнув одного невеличкого «лобастіка» і відпустив, на що отримав купу обурення зі сторони батька. От і почалося, подумав я. Ну хіба таке може зупинити і надихнути повернутися до поплавку? Який поплавок і хробак? Фу… гидота і знущання над тваринами…

На свій страх і ризик, не знаючи дна, я вирішив спуститися у воду у китайських тапочках, футболці і плавках. Відразу ж після перших кроків мене затягувало сильне болото, але таки вдалося дійти ближче до середини ріки, а там вже дно було твердіше, мілкіше і закидати у сторону протилежного берега стало простіше. Майже після кожного хлюпання жуком голавлики давали про себе знати дуже яскраво вистрибуючи, утворюючти показові бурі у воді. Якщо жук просто плив, то достатньо було поворушити кінчиком вудилища чи зробити пару коротеньких підтяжок шнуром і рибка вже була на гачку. Після п’яти чи і семи зловлених голавликів, в мене на гачку була рибка досить пристойна і впиралась дуже сильно, хоча і не більше хвилини, що характерно для голавля. Коли я підтягував рибу і мимохіть повернувся в сторону батька, мєсного сіточника і двох хлопаків – відразу помітив, що уся увага сконцентрована була в мою сторону. Дивіться… А чи виб’єте тут усю рибу? Хм, мало шансів. В цій місцині за електрику можна дістати неслабо у «рогове відділення», навіть з рушниці можуть вистрілити. А сіткою там не дістати. Така то вона Самбірщина!!!

Півтори чи дві години у тапочках у воді проходили дуже швидко, адже риба не давала спокою. Вже сутеніло, весь скусаний був від комарів. На якийсь час розігнати комарів допомагало закурити сигарку і дихати інколи не в затяжку, випускаючи багато диму. Отже результат того вечора коливався від 20 до 30 голавликів… Щастю не було меж. Висновок в мене тоді вималювався дуже незвичний – голавлик клює на жука навіть восени, що і не дивно, адже окрім хруща у природі, і саме на цій місцевості є чимало різних жуків.

Два роки потому…
Погода була далеко не сонячна. Моросив дощик, але на жаль життя складається так, що на рибу їдеш тоді коли вдається, а не тоді коли має клювати. Спочатку з батьком їдемо на Дністер. Я з жуком, батя із спінінгом. Після двох годин полювання зустрічаємось і обгооврюємо результати – в мене по нулям, а в нього один окунець. Далі вирішуємо їхати на старе місце. Чистота води притоки Дністра дуже радує і я вирішую йти не вниз по течії, а вверх. Кидаю у малий перекатик і голавлив показується на поверхні. Хапає!!! Є! Встигаємо трошки поборотися і акуратно його відпускаю назад. Потім повторюю сценарій і мені попадається ще декілька рибин до20 см. Голавлик був доволі вибагливий. Оскільки я був поза межами його зору, мені вдавалося робити різні маніпуляці їз жуком і він його охоче хапав, поки не попався один шибайголова, який наробив дуже багато шуму і річка завмерла… Здавалося от і все, прийдеться закінчувати, але бачу ще одне перспективне місце. Кидаю жука десь до метра перед цим місцем, даючи йому проплисти і тут виходить нізвідкіля красень і схоплює приманку. Наша боротьба триває знову таки до хвилини часу. Акуратно його підвожу до себе кладу у підсак, який батько швиденько приніс мені, коли я кричав на цілий берег «Підсак!». Витягую з його пащі жука. На око голавль виглядав на півкілограма, хоча без ваги це непідтвержений результат. Мав лише із собою рулетку, отже його точний розмір був30 см. Поки я його заміряв, він встиг щось відригнути. Спершу це виглядало на малька, але при більш детальному розгляді це виявилася маленька наполовину переварена миша…

Мабуть цей голавлик остаточно сполошив усіх менших родичів і був останнім, що вдалося спіймати на цьому місці. Вже була дванадцята година ранку, а рибалку треба було поєднати із «селами». Ми швиденько зібралися і поїхали займатися городніми роботами.

Оскільки поле-город-лопата мене не дуже надихають, то я старався швиденько поробити усе, що від мене вимагалося і відпросився в батьків ще на годинку, на річку, до заваленого моста. Так, мене пускають, сідаю в машину і даю газу по сільських ямах і грунтовці. За дві хвилини я вже на місці. Буквально вилітаю з машини, складаю по-новому вудку, привязую жука. Місце таки цікаве – обривистий берег, зліва від мене обвалений міст, під обривом незлий пул, позаду купа кущів. Після кожного закиду були виходи маленьких уклейок, але не голавлів, хоч і бачив як один виходив, поки я привязував мушку. Потім мав необережність недобре підняти шнур і він разом із жуком зачепився за гілки. Цей жук для мене був дуже цінним, так як колись мені його подарував Володя (Хоргас – один з найвідоміших нахлистовиків Закарпаття) і я мав з ним купу успіху. Гілки цього не розуміли і всі мої спроби розплутати жука були марні. Ну що ж, прийдеться рвати, – подумав я і обірвав.

Але надія повернути жука не вмирала, оскількі він висів на сухій гілці, яку можна було обламати і швиденько перехопити у воді. Знаходжу великий патик, витягаю з кишень усе цінне, на випадок якщо впаду з обриву, і вдаряю по гілці, яку швидко підтягую з води і жук знову в мене! Це було щастям повернути «сімейну» реліквію і відчути щось на кшалт перемоги і мотивації до подальшої рибалки! Прив’язую знову жука і кидаю під міст. За жуком дуже необережно вийшов незлий голавлик, але течія занадто швидко підхопила приманку і риба занурюється на глибину. Перезакидую і голавлик вистрибує, але на жаль хибить. Серце б’ється, руки трясуться. Наступні спроби виманати рибу не приносять бажаного результату. Мабуть, таки час повертатисяь. Годинка на ріці промайнула. Кажу ріці «дякую» і до нових зустрічей. Задоволення отримав море і ще раз підтвердив, що жук працює восени і дуже вдало, головне підібрати розмір…

Автор Максим Кусакін

Заваливши читачів непосильними інтелектуальними запитаннями, прийшов час переходити до практичної роботи. Тепер ми будемо в’язати мухи. Але пропонувати вам щось типу «мушка місяця» і так далі, погодьтеся, доволі банально. Тому завдання ускладнюється!

Уявіть, що ви опинилися на безлюдному острові з трьома речима – станком, бабінотримачем з ниткою і гачком. Матеріалів у вас нема, а поруч у струмку стрибають великі форелі. Що робити? Правильно – імпровізувати. От і тиняєтеся ви побережжям та ліском у пошуках пір’їнки чи ящика з презервативами (пам’ятаєте ту рекламу?). От. Але у наших реаліях справа спрощується. Бо в кожного вдома є подушка, жінчина шуба, дитячі м’які іграшки. Тому озброюйтеся ножицями і вперед! Умови конкурсу такі: зв’язати робочу (ми то вже перевіримо) мушку з ненахлистових матеріалів. Їх має бути мінімум чотири. Фотографуєте ваше створіння, даєте детальну легенду і присилаєте мені на мило (ro_ro_ro@ukr.net). Непідкупне журі у складі відомого експерта, якого я не називатиму, аби він і справді залишився непідкупним, визначить одного переможця, якому і прийде пакунок з хорошим призом від компанії Strike. Оцінюватися буде оригінальність, акуратність та інші фактори. Ну, поїхали!

Республіка Чорногорія справжній рай для любителів лососевих тому, що тут у достатній кількості живуть трофейні харіуси, дунайські лососі і форелі. Відвідавши цю балканську державу і половивши у кришталево-чистій воді, мені надовго запам’ятається чорногорська перлина.

У декількох метрах від мене на течії стоїть зграя великих харіусів. Час від часу одна з риб відділяється від решти, щоб схопити комаху, що пропливає повз. Кожна риба має довжину мінімум40 см, а деякі перевищують навіть 50. На виході з заплави, біля столітнього моста стоїть великий харіус. Трофейний володар плавця-прапора з товстим, як у коропа, тілом змушує тремтіти мої коліна. За мінімальними оцінкам в ньому добрих60 см. Закидаю маленьку сіру суху мушку CDC навскоси, вгору за течією, і дозволяю їй дрейфувати в бік рибини. Самотня риба цілеспрямовано піднімається вгору, але перед самою приманкою красуня відвертається. Було б занадто добре, якби такого чудового харіуса я зловив відразу ж на початку риболовлі. Я стою на березі річки Мртвіца в Чорногорії, що протікає по величному глибокому каньйоні.

Невимовна краса. Вода абсолютно прозора. Видно кожну рибину. Великі камені формують нерівне дно водойми. Заплави глибиною в кілька метрів змінюються на перекати з швидкою течією. Після того як трофейна самка харіуса не захотіла взяти мою суху мушку, нам все ж таки вдалося протягом короткого часу зловити кілька риб-прапороносців довжиною до45 смна чорні та коричневі німфи, зв’язані на гачках № 18. Всіх риб ми дбайливо випустили у водойму: принцип «зловив – відпусти» тут обов’язковий.

На наступний день ми відправилися на річку Тара, що тече на фоні найвражаючого європейського ландшафту. Долина, яку вона перетинає, утворює ущелину глибиною1300 мі довжиною68 км. Це найглибша ущелина в Європі і друга за глибиною у світі, після Гранд-Каньйону. Тару з цієї причини називають ще «сльозами Європи». Ми обловлювати ділянки для нахлистовиків в Колашине, у верхній течії Тари. На цій рибальській ділянці довжиною3 кмбагато форелей і харіусів. Нам вдалося зловити кілька цих риб і навіть пощастило побачити одного 80-сантиметрового дунайського лосося. На жаль, усе закінчилося лише візуальним контактом.

Йдемо далі через долину і досягаємо озера Плав, розташованого біля однойменного міста. Озеро площею2 кмє батьківщиною чорної озерної форелі (Salmo labrax), званої ще чорноморської фореллю. Під час наших експедицій на озеро вдалося зловити кілька прекрасних екземплярів. Сріблясті форелі з червоними і чорними крапками досягають довжини більше80 смі маси понад8 кг. Озеро Плав – дуже гарне місце для лову щуки. Щороку тут ловлять екземпляри більше15 кг. Найбільше враження все ж залишає дунайський лосось, У 2003 році тут зловили екземпляр масою більше36 кг. В одному старому готелі на озері нам пощастило побачити опудало дунайського лосося, який важив41 кг, було це більше 20 років тому.

Наступним ранком ми вирушили на озеро Хрідая, розташоване в горах, на висоті2000 мнад рівнем моря. Струмкові форелі завдовжки більше70 смплавали там колами, але наші мухи ігнорували. Райдужні форелі були менш недовірливими, і нам вдалося зловити один примірник довжиною50 см. На наступний день ми обловлювати річку Льюка, що впадає в озеро Плав. Петляюча по рівнинній місцевості річка на Балканах – місце паломництва мисливців за харіуса. З першого ж погляду на воду ми зрозуміли, чому місцеві рибалки такі натхнені: над піщаним дном в річці Льюка плавали кілька трофейних риб довжиною більше40 см. Це були харіуси. На жаль, нам вдалося спіймати лише кілька риб середнього розміру, але останнє слово ще не сказано.

Автор Маркус Шмідт