Блог двох мухарів

Цього разу моя вилазка в Карпати носила аврального капелюха. Практично без підготовки, без чітко продуманого маршруту, без компанії… Просто сів і поїхав. Знав, що пройшли дощі, принаймні, за свідченнями Діми Поплавка, який зараз, до речі, лікується, Опір у верхній частині був каламутний. Тому я розраховував на Стрий, який частіше може порадувати прозорою водою. В районі Стинави, Стрий на вигляд, під ранковим сонцем, був доволі чистий, але мене зацікавили неприродного кольору перекати. Якісь вони були «не такі». В Межибродах, після злиття Стрий був каламутний. Я дуже сподівався, що брудна тільки одна річка… Нею виявився Опір, тому мені нічого не залишалося, як іти на Стрий.
Побачене мене розчарувало. Під берегом річка була прозора, але вже далі – повний гаплик. Дна не видно зовсім. Але раз я вже приїхав, треба було ловити тут. Я став обличчям до води, почав французьку проводку. Але, як виявилося, стан води – це дрібниці, порівняно з тим, що для мене придумали інші стихії. У жовтні Сонце доволі низьке, якщо можна так сказати, відповідно, тіні довші. Світило опинилося в мене за спиною і в цю ж мить, на брудній воді з’явилася 5-иметровий чорний мужик. Так погано – подумав я і перейшов на інший берег. Думаєте, помогло? Тепер сонце дико періщило мені в очі і цьому не могли зарадити жодні окуляри. Індикатора француза я не бачив взагалі. Окей, думаю, не біда, ловитиму апстрім. Але щойно я хотів зробити перший закид, як мені в писок так дунуло, що я мимоволі згадав перший етап на Кубку України, що відбувався на Свічі. Згадав я і слова Геника, який попереджав про сильний вітер. «Все-одно, навіть в таких умовах, я ловив би на суху» – сказав він мені в понеділок. Ага, хотів би я на це подивитися… Підсумуємо: вода, вітер і Сонце створили антинахлистову коаліцію. Що я міг їм запропонувати?
Маленький ліричний відступ. За час мого захоплення нахлистом я зрозумів, що усі мухи поділяються на дві категорії: «буде ловити» і «треба пробувати». Поки ще не було вітру і я міг нормально проводити німфи, мухи з категорії «буде ловити» не працювали. Тому довелося звернутися до найближчого резерву, але й вони не давали результату. Я сів на камінь і задумався. Якраз подзвонив Сколівський і спитав про мої успіхи. «Вода брудна, риба не бере» – сказав я. «Шукай хробака» – сказав Андрій. Я відкрив флай-бокс і почав шукати хробака. Але згодом плюнув на цю ідею і вирішив повернутися до першої категорії. Можливо, те, що в мене за годину (з 8:30 до 9:30) не було жодної покльовки, було пов’язано не з мухами, а з часом!
І я згадав, що в жовтні, коли вночі починаються перші заморозки, харіус оклигує тоді, коли стає трохи тепліше. Тому з надією я пішов до чергового перекату. Через дикий вітер я не міг зробити нормальної проводки. Був резон зняти француза і переключитися на чеський спосіб, чи на довгу німфу. Але біда в тому, що я не взяв бабінки, на яку мотаю француза, а зіжмякувати його і запихати в кишеню не хотів. Тому до індикатора я приладнав пінопластовий страйк-індикатор, аби снасть мала хоч якусь масу. Не скажу, що це дуже допомогло, але принаймні створювало ілюзію проводки. Коли вітер на яку секунду припинявся, я піднімав індикатор над водою. Коли знову починався, я клав його на хвилі. Іншого виходу просто не було. Але такий новаторський хід себе виправдав.
Я упіймав першого харіуса, потім ще кілька. Порівняно з моїм останнім виїздом, риба переселилася з швидких перекатів до місць з повільною течією, вже за перекатом, зокрема, і в прибережній зоні. Таким чином, ведучи боротьбу з Сонцем, вітром і водою, я переходив від одної точки до іншої. Бували повністю безрибні місця, бували такі, де мені вдавалося виманити по 3-4 пирики.
Тепер про мухи. Знову мене виручив зелений бокоплав. Але добре, що напередодні виїзду, я викроїв півночі для одного нововведення. Нещодавно, Дмитро Петруняк презентував мені Fine Diamond Dubbing (Hot Orange) від фірми SIBAY. По суті, цей матеріал мене і врятував. Оскільки варіанти з оранжевим тораксом з натурального даббінга не працювали. Натомість яскрава точка атаки зробила свою справу і я знаходив рибу навіть в брудній воді.
Зважте, з двадцяти зловлених риб, лише дві я упіймав на «шоколадку», усі інші на підвісного бокоплава з яскравим тораксом. Однак, на жаль, я знову не зустрів рибу, більшу за 25 сантиметрів. До француза зі страйк-індикатором я приладнав третій повідок з маленькою сухою мушкою Iobo CDC. Один раз на неї виплив більший рип, але перед самою атакою розвернувся і зник в глибині. Коли вітер трохи вщухав, я пробував ловити на суху – безрезультатно. У повітрі також нічого не літало.
Загалом же я втомився. Останнього разу на Опорі мені не треба було шукати рибу, вона сама знаходила муху. Цього разу було все навпаки. Якщо муха пропливе перед носом харіуса, то є шанс його зловити. Якщо ж ні – то сам залишишся з носом…

Компанія Strike у черговий раз готова порадувати своїх клієнтів серйозними знижками на великий асортимент продукції. Оскільки жовтень – це благодатний час не лише на харіуса, але й на щуку, окуня та сома (привіт сонячному Закарпаттю!), треба сідати за станки і мотати стрімери. Саме для цього Strike пропонує матеріали для їхнього в’язання за зниженими цінами.Чи не улюблений стрімер багатьох нахлистовиків це зонкер. Головним його елементом є смужка хутра. До вашої уваги 20 кольорів Rabbit strip – від чорного до жовтого чи салатового. Спеціальна ціна трьох таких смужок – 16 з половиною гривень.Ще один стрімерний матеріал – це Arctic fox. В умілих руках це хутро перетворюється на рухливого стрімера, від якого важко відмовитися хижаку. 22,50 – такою є спеціальна ціна. Що тут говорити – повний песець! До послуг нахлистовиків одразу ж 43 кольори!Для створення імітації бокової лінії стрімера необхідні спеціальні блискучі волокна Krystal Flash. Компанія Strike пропонує одразу сім видів такої продукції за спеціальною ціною – 23 гривні. За такою ж ціною ви зможете придбати 4 райдужні пакети Krystal Flash від компанії Hends. Якщо ви є фанатом Hends, то просто зобов’язані мати у своїх робочих коробках SPECTRA FLASH HAIR – ще один матеріал для в’язання стрімерів. 12 варіантів тоненьких ниток доступні зараз за спеціальною ціною – 19 гривень 60 копійок. А щоб доповнити колекцію продукції Hends, наш нахлистовий магазин пропонує вам сезонну необхідність – HOLOGRAPHIC HAIR. Зважаючи на те, що в жовтні день доволі короткий, а порибалити хочеться більше, аніж кілька годин, цей матеріал допоможе упіймати «ще одненьку», «останню» і «ну вже точно останню» рибу. Цей товар використовується спеціально для підкреслення необхідного силуету мушки в нічний час доби або в темній воді. Актуально, як не крути!Що робити, якщо в легенді до стрімера, який вам сподобався, значиться хутро ісландської вівці? Летіти на цей північний острів треба п’ять годин, а це скажу вам не так і просто. До того ж з ножицями, якими ви збираєтеся стригти норовливих баранів, до літака не пустять. Краще використати цей час на рибалку, а хутро замовити в Інтернет-магазині. Icelandic Sheep від фірми SYBAI, враховуючи спеціальну сезонну знижку, зараз можна купити усього за 30 (з копійками) гривень. До вашої уваги 14 кольорів.SYBAI також пропонує ще один нахлистовий «делікатес» – довге хутро нутрії. Цей матеріал ідеально підходить для вусиків, крил і хвостів стрімерів. Така мушка добре плаває, і не вбирає вологу. Оновлена ціна товару трохи менше десяти гривень. Халява!Асортиментний ряд продукції від SYBAI включає в себе і різноманітні волокна для створення бокової лінії та інших елементів стрімера. Мова йде про Holographic Tinsel Hair,  Holographic Angel Hair, Twist Flash Hair, Sparkle Hair та Twist Hair. Знижені ціни на ці матеріали коливаються від 14 до 22 гривень.

Детальніше про ці та інші товари, що потрапили під знижки можна прочитати тут: http://fly-fishing.com.ua/shop/index.php?route=product/special

Рекомендована до прослуховування музика: Dire Straits – Telegraph road

Puchar Glowatki – таку назву має традиційний щорічний фестиваль, організований краківським клубом Glowatka. Члени цього клубу успішно займаються інтродукцією та підтримкою популяцій дунайського тайменя (Hucho hucho) в Польщі вже більше 20 років, а цього разу до звичної програми додали ще й своєрідну родзинку – паралельно був проведений міжнародний симпозиум іхтіологів з усього світу, які ділились досвідом відтворення популяції всіх відомих видів тайменя. Що й казати, захід серйозний. Тому нас дуже потішило особисте запрошення взяти у ньому участь, що надійшло від віце-президента клуба “Гловатка” Войтека Лопатки, яке ми, не вагаючись, прийняли. Нас – це активістів Закарпатської природоохоронної організації “Головатиця”, у складі президії – Ігора Великопольського та Богдана Цебрика, та автора цього матеріалу. Ігор, працює іхтіологом у Закарпатдержрибохороні, і їхав власне на симпозиум, з доповіддю. Ми ж з Богданом ставили перед собою мету більш прозаїчну – порибалити досхочу в багатих водах річки Дунаєц, і паралельно поспілкуватись за життя з друзями з Польщі, Чехії та Словаччини, з якими встигли завести приятельські стосунки в минулі роки. Трохи завчасно зазначу, що все вийшло якнайкраще, але розповім таки докладніше і по порядку.
Дорога від Мукачева до Тилманової минула під акомпанемент набираючого оберти атмосферного фронту, що після традиційного вересневого пекла в Закарпатті навіював тривожні думки про полярне коло. Але зустріч була, як завжди, хвилююче позитивною, і за столом, де вправно поєднувались причандалля для в’язання мух Яроміра Малека, ужгородський коньяк, чеська слівовіца і моравські вина, ми швидко забули про негоду. Вечір пройшов у теплій, дружній атмосфері, і завершився опівночі.
Ранок зустрів барабанним шротом важких крапель дощу по шибах… Гори були оповиті химерним туманом, але робити було нічого, адже це був єдиний повний день, який ми планували присвятити виключно риболовлі. Добре, що завдячуючи гідровузлу, розташованому в двох десятках кілометрів угору, Дунаєц просякає каламуттю дуже повільно. Тож ми швиденько вдяглися, купили в пані Мариші ліцензії, і вийшли на берег ріки. Вона таки виявилась нереально прозорою, як для такої погоди, тому ми вирішили не гаяти часу.
Невеличкий ліричний відступ. Останні три роки я присвятив нахлистовій риболовлі на сухі та мокрі мушки. Німфою ловив тільки у стоячій воді або ж навесні у рівнинних річках. Словосполучення “французський метод” викликало не презирство, але певну упередженість, принаймні, досі не виникало бажання морочитись з тими індикаторами, двома німфами, тощо. Все змінила поїздка на той же Дунаєц минулого грудня. Тоді я наочно переконався, що методика не настільки проста, як здавалось збоку, але настільки ефективна, що за певних умов буває безальтернативною. А так як Богдан зрозумів це набагато раніше, то я вирішив переймати в нього досвід, та й у поляків вчитись принагідно. То ті ще німфові вар’яти!
Бодя довго не змусив чекати. Перші ж десять хвилин – і він мав вже два пристойні пструги у “заліку”. Я щиро тішився за товариша, але клювань поки що не спостерігав. Лив дощ, було пристойно зимно, як на середину вересня, тому не помічав жодних сплесків або ж іншої поверхневої активності. Потроху охоплював відчай, дуже знайомий багатьом рибалкам, коли з’являється відчуття на кшталт “щось я роблю не так”. Нарешті, за годину, я відчув слабке дибання, і вихопив маленьку форельку, з долоню. М-да…
За чверть години такий самий дрібний пірик потішив лише потужним бранням. Паралельним зирком відмічаю, що Бодя тягне чергову пістряву красуню. І ось, коли я вже був ладний здаватись, і йти до друга з запитаннями на кшталт: “на що ловиш?”, нарешті клюнуло по-дорослому. Та ще й хто – 33-сантиметровий красень-ліпєнь, досить рідкісний гість на цій ділянці Дунайцу, де домінує струмкова форель. Яка досі мене ігнорувала, до речі. Врешті-решт, починаю кардинально змінювати проводку, виконуючи щось подібне до чеської короткої німфи. І відразу ж ловлю двох пстругів, фух!
Підходить Богдан і сипле новинами. Виявляється, він ловить на куди важчі мушки, риб зловив 4-5, і мав клювання, яке захопило його надовго… По відчуттям, риба була далеко за кілограм вагою, і, якщо б не зашморг з піджилку на котушці, можливо, Бодя б і переміг. Поки що бачу по очам друга, що заспокоїться він не скоро… Тому пропоную годинку ще половити, і йти обідати.
Підходять поляки і чехи. Кшисек демонструє новий кольоровий піджилок-індикатор, чехи – останні “розробки” разючих німф. Спостерігаю за хлопцями хвилин 15 з берегу, і одразу ж вихоплюю кілька нюансів стосовно техніки вудіння. Це приносить свої плоди, і до обіду встигаю зловити ще три форелини. Всі рибини в дуже гарних кондиціях, чинять шалений спротив і примушують вибухати серце адреналіном щоразу. Хоча, трофеїв цього разу обмаль, кілька рибин за30 см, а середній розмір 25-27 см. Ну, нам, спраглим до нормальної риби і такі здаються трофеями.
Тим часом, я відчуваю якесь дивне (і неприємне) відчуття вологи під лівою пахвою… Дідько, кишеня на куртці розстібнута! Таки треба йти обідати, що ми і робим. За обідом трохи вгамовуєм емоції і аналізуємо здобутки і втрати, а моя тонка “термуха” встигає навіть трошки підсохнути. На якийсь час дощ вщух, і ми радо похапались за вудки, але поки дочовгали до Дунайцу, він пустився з новою силою, до того ж, ріка нарешті втомилась, і почала помітно грубшати і сіріти. Я дременув аж на середину, де провів таку вдалу заключну годину, але не врахував зростання рівня води…
Бодя якраз зник за вигином ріки, а я плив Дунайцом, втративши дно і орієнтацію в просторі, проте на диво спокійно сприймав оточуючу дійсність. Яка не була дуже приязною: періщила злива, ляпасами шквалів бісився вітер, навколо бовваніли пінні хвилі, і в якийсь момент з’явилось дуже неприємне відчуття близького гаплику. Але ось, разом з флегматичною думкою про те, що незле було б мати в подібних ситуаціях дрючок і довгі вейдерси, мені вдалось зачепитись за якусь каменюку ногами і встояти. Фух… Далі я вже не шукав дно, просто переплив невеликий затишок, і вибрався на протилежний берег.
Підсумки виявились не такими вже й сумними, трохи змокла дупа і права нога, але це тільки додало снаги. До того ж, я згадав, що дорогою до мосту є дві прекрасні місцини, в яких я ковбасив рибу на суху мушку в свій перший візит в ці місця. Хоча вода ставала дедалі гіршою для риболовлі, виходи риби були помітні, і не поодинокі. Але все ж, на суху мушку клювань не було, тому я спробував мокру (порожньо), стример (1 слабке безрезультатне клювання) і повернувся до німфи. Клювань, втім, це не принесло, и тільки коли я випадково, вимотуючи снасть, примусив верхню мушку стрибати поверхнею води, отримав неочікуваний вихід пструга… На швидку руку змінюю верхню німфу на мокру мушку, і до вечора встигаю зловити ще дві середні риби.
Бодя, як виявилось, зловив більше, і також «розкусив» секрет брання з поверхні води. За вечерею підвели з хлопцями підсумки: більшість, включно зі мною, зловили до десятка рибин, Бодя мав трохи більше, а всіх обловив молодий чех Томаш, що злапав 17 форелей.
Наступний день риболовлі закінчився швидше, бо на вечір ми переїхали до готелю, де відбувався власне захід. Але він потішив як і погодою, так і клюванням, яке зранку було дуже обережним, вочевидь, прохолода сприяла тому, але як тільки сонце почало прогрівати повітря, риба стала активнішою. Я довго пручався в місці, де минулого року зловив непоганого харіуса, і нарешті відчув чіткий електричний “розряд” в руку. Наступні кілька хвилин, що здались вічністю, намагаюсь вгамувати емоції, і скерувати рибу у спокійнішу воду. Нарешті, вона здалася, а Бодя люб’язно згодився зробити кілька світлин. Мій новий рекорд по пірику, сантиметри 42 (замірювали на око, і по фотографії), риба, яка назавжди залишить слід у пам’яті… І хоча я розумію, що то не від великої майстерності, а просто пощастило на неї потрапити, все одно був щасливий.
Тим часом, Бодя помічає під бетонною стіною укріплення протилежного берегу виходи на поверхню, і змінює тактику, починаючи облов місцини сухою мушкою. Це, врешті-решт, приносить клювання гарного пструга, далеко за30 см. Фотографуючи друга, бачу, що він, нарешті, відійшов від смутку за прогавленим вчора трофеєм, і теж тішиться гарній рибині.
Поляки ж демонструють ефективність німфового методу на глибокій ямі. У Кшисека навіть трапився дуплет з двох форелей – такого я ще не бачив! Ми ж зловили по десятку, а Бодя, може й більше, до того ж, він зумів на суху злапати непоганого харіуса см на 33-34. Коротше, з ріки йти не хотілось, але довелось. Дорогою до готеля зупинились в місті Щавніца, в ресторації “У Зосі”, і поласували смачним журеком, що було фінальним акордом цього дня риболовлі.
Але вечір тільки починався, і Пухар Главаткі набирав оберти. У дворі готелю, що розташований на березі Дунайцу, з прекрасним видом на гору Три Корони, виступали дитячі та юнацькі колективи народної творчості, а також на повну котушку працював гриль. Особливо смачним виявилось запечене порося, а також стейки, що подавалися наступного дня. Про сніданок в суботу я взагалі промовчу, тому що віддавати шану європейським сніданкам можу довго, є такий гріх…
Порибалили ми ще трошки зранку і до обіду. Це вже була не спецділянка, тому особливих результатів ми не очікували. Втім, ріка зуміла здивувати – Богдан потримав гарного харіуса, а в мене клюнула непогана струмкова форель. Більше великих риб «у заліку» не було, але несподіванки продовжувались. Все плесо біля готелю було вкрите сплесками харіуса, який активно годувався. І, що характерно, десятеро рибалок, протягом години, змінюючи методи і мушки, не впіймали жодної риби. Окрім вже згаданого Бодіного пірика, було ще кілька слабких клювань, і все. Харіус почав нормально клювати тільки по обіді, коли нам вже був час їхати додому…
Окрім того, зранку у дворі готелю була проведена експозиція спорядження та снастей від ТМ Орвіс, а сертифікований інструктор, досить професійно, на мій дилетантський погляд, провів зайняття з кастингу. У залі готелю Яромір Малек і Анджей Богдан проводили майстер-класи з в’язання мушок, усюди панувала піднесена атмосфера рибальського свята. Яке дуже не хотілось покидати, але що поробиш…
Зворотня дорога, з ідіотською ситуацією на провінційній словацький заправці, і загубленим, як виявилось на кордоні, техпаспортом до автівки, могла б стати темою окремого пасквілю, але не стане, бо мають бути і позитивні оповідки про риболовлю. Зрештою, все обійшлося, і опівночі ми були в Мукачеві. А десь далеко позаду, у мріях і бажаннях повернутись туди знов, залишився гостинний Дунаєц і друзі з клубу «Гловатка».

Автор: Андрій Скворчинський, телеграфом, з Києва 😉
Світлини: автора та Богдана Цебрика

В одній з карпатських легенд йдеться про створення світу. Коли Бог роздавав різним народам землі, гуцул запізнився. Бог розсердився і каже, що для гуцулів землі нема. Тоді гуцул сказав: «Я запізнився через те, що милувався всім створеним». Бог подобрів і сказав: «Ну, раз так, то я дам тобі Карпати – найкраще з того, що створив». Гарна легенда, але якщо її розказати словенцям, то вони хіба іронічно усміхнуться і попросять вас з’їздити на таку собі річку Соча. Словенці переконані, що якщо на Землі є Рай, то він знаходиться точно не в Карпатах…

Соча – це річка, що течке в Італії та Словенії. Її довжина 140 кілометрів. Вона бере початок поруч з вершиною Триглав, впадає в Адріатичне море. У верхній і середній течії протікає через Юлійські Альпи, утворюючи глибоку долину з обривистими схилами і красивими видами. Користується великою популярністю у водних туристів.
Сочу називають в Словенії «Смарагдової красунею» через незвичайний, смарагдового відтінку, колір води.

Звісно, нам більш цікаво прочитати про тих, хто живе в цій ріці. І ось тут починається найцікавіше. Ви колись чули про мармурову форель (salmo trutta marmoratus)? Це ендемік, якого не знайдеш більше ніде в світі (ще трохи такої краси можна знайти в річках Чорногорії, там її називають “струн”). Риба схожа на нашу струмкову, але відрізняється візерунками на тілі.

Росте ця рибина як на дріжджах, максимальна її вага складала 25 кілограмів (довжина121 сантиметр). Після Першої світової війни мармурова форель знаходилася на грані вимирання, але зусиллями місцевих ентузіастів вдалося відновити її популяцію.

http://www.youtube.com/watch?NR=1&v=ZWxa_61MLTs&feature=endscreen

Є і харіус, і райдужка, кажуть, трофейна. За словами словенців, нахлист на цій річці – найвищого світового рівня. А про красу ми й самі здогадалися – такі гірські хребти мало де побачиш.

Соча та її притоки багаті не лише на названі риби. Там у великій кількості ви знайдете дунайського лосося, а також велику кількість мухарів, так як нахлист в Словенії – один з елементів місцевої культури.
Що цікаво, словенці розповідають і про монгольського тайменя – родича хучо-хучо. Його вони називають просто GIANT. Зареєстровані таймені, що досягали 4 метри в довжину!

http://www.youtube.com/watch?v=Bkv4yaVQDo0&NR=1&feature=endscreen

Сама річка не схожа на карпатські. Про особливий колір води ми вже згадували. Специфічне і каміння на дні, відповідно, специфічний нахлист.

Все б нічого, але є дві проблеми. Проблема номер один це відстань. Від Львова до Нової Горіци 1150 кілометрів. Їхати треба через Сонячне Закарпаття, непривітну Мадярію і привітну Словенію. Проблема номер два – це ціна ліцензії. А вона може сягати і сотні євро в день. Зате, переконують тамтешні нахлистовики, воно того варте. Якщо комусь з вас захочеться відвідати цю неповторну річку – ось контакт: info@frontierstravel.com

Майже завжди під час рибалки я навчаюсь чомусь новому. Це може бути щось, що я схоплюю від колеги, щось чому я навчаюсь, коли роблю помилки чи, можливо, приходить просвітлення і я усвідомлюю, що мені потрібно робити щось по-новому чи інакше. Останнім часом я почав носити записник та записувати туди речі, які трапляються чи про які я думаю. Ось декілька з них:

Піна – твій друг

У бізнесі та юриспруденції ключовою фразою є «Йди за грошима», а у нахлисті такою фразою повинно бути «Слідкуй за піною». Лінія піни підкаже тобі дві важливі речі: 1. Де є головні бистрини чи потоки. Якщо потік води рухає піну, то ви можете бути впевнені, що так само він проносить і їжу. Насправді, ми маємо маленьку пісеньку про те де рибалити: «Ловіть на краю, рифах та піні біля каменя». 2. Окрім того, що вона вкаже вам як тече потік, піна також скаже вам наскільки добрим чи поганим є ваш дріфт (проходження/сплав по течії). Із головними проблемами таким як драг (це коли шнур попадає на різні течії, таким чином він починає тягнути мушку по течії набагато швидше ніж є сама течія, що також спричиняє її занурення під воду ) в потоці немає сумнівів, але виявлення малих чи менш очевидних затримок може бути набагато складнішим – «Слідкуй за піною». Якщо ваша мушка рухається швидше чи повільніше ніж піна, то у вас проблема із драгом. Чим більше різниці у швидкостях при пропливанні, тим більшим є проблема відставання.

Мушка повинна мати первісний вигляд

До цього відносяться кілька різних, але взаємопов’язаних проблем. Переконайтеся, що після кожної спійманої чи упущеної риби ви виділили час на «роботу над мушкою». Подивіться чи крило(ла) не перекрутилися, чи перо не є пошкодженим. Ви здивуєтесь, як часто таке трапляється. Просушіть мушку. Я трошки незграба, тому мені не потрбібно багато часу, щоб загубити чи розсипати кристали для висушування або Amadou drying pad (пристрій для висушування мушок). Якщо ви не такі – використовуйте той чи інший спосіб після кожної риби, або ви можете робити те що і я – подути на мушку та обтерти її об рукав.
Все що вам потрібно – трошки флотанту. В ідеалі достатньо кульки, розміром в одну молекулу. Я знав одного профессора, пенсіонера з гістології, який наблизився до цього ідеалу. Він розчинив медичний парафін у толуолі та тримав розчин у маленькій банці. Він занурював мушку в банку та тримав її на повітрі щоб вивітрився толуол. Його мушки плавали як корок завдяки мікроскопічному шару воску. Мій досвід каже, що більшість з нас кладуть набагато більше флотанту ніж потрібно. Фактично ми можемо не досягнути цілі накладаючи забагато, таким чином не даючи мушкам правильно проплисти у воді. При використанні гелів або пасти (я фан мусліну), накладіть достатню кількість на вказівний палець та великим пальцем розітріть до блиску.
Яка частина мушки є у контакті із водою? Це нижня частина – даббінг та кінчики пера. Коли ви готові намазати флотантом, то переверніть мушку так, щоб було видно дно. Переконайтесь що там є тонке покриття флотанту. Крильця не контактують із водою, отже їх не треба промазувати.

«Рухи для показу, удар для перемоги»
Я не граю у гольф, але розумію чому ця цитата є їхнім кредо. Працюйте над закидами на короткому шнурі у різних варіаціях. Більшу частину риб ми ловимо на відстані від 20 до 30 футів від нас, а не 50 і більше. Коли ви зменшуєте довжину вудилища до 8-ми чи 9-ти футів, ви можете робити тільки закид із довжиною 12 футів разом із шнуром та підліском. Більшість інструкторів не наголошують на закидах на коротку відстань, але насправді вони непрості. Якщо ви будете робити закиди на дистанцію згадану вище, то ви можете подумати про перевантаження вудилища із шнуром на клас вище. Завдяки цьому ваші закиди на коротку дистанцію будуть легшими та більш точними.
Багато з нас мають тенденцію закидувати на більш дальню дистанцію, ніж це потрібно. Насправді, ми часто робим закид оминаючи пристойну рибину або навіть дві. Також при довгому закиді виникає багато проблем коли шнур потрапляє на декілька потоків одночасно із різними швидкостями і дуже багато людей не справляються із контролем шнура (подивіться відео від Норма Кріпса «Керування шнуром», щоб отримати більше порад на цю тему) і він просто провисає. Або через провисання шнура рибалка не може отримати достатню кількість енергії щоб зробити інший дальній закид. Замість того, щоб робити довгі закиди, продовжуйте робити короткі йдучи вверх по течії.

Не захоплюйтесь вільним сплавом мушки (дріфтом)
Ця тенденція щільно межує із тенденцією до довгого закиду та є домінуючою для тих хто рибалить на людних місцях чи має свій особливий ритм. Коли ви позначили свою територію, дистанція закиду та дріфт (вільний сплав) визначають границю. Довгі дріфти здебільшого починаються із закидом далі ніж потрібно та завершуються проблемним управлінням шнура. Із сухою мушкою намагайтеся робити так, щоб довжина вашого дріфту була біля 6-8 футів. Моїм найголовнішим правилом є те, що дріфт повинет бути тільки такої довжини, яку я можу закинути вперед (без бек касту – закиду назад). У декількох випадках я можу зробити дріфт настільки довгим, що мені достатньо одного холостого закиду, аби перезакинути мушку знову туди, куди я хочу. Але, я намагаюсь уникати таких ситуацій, шукаючи кращу позицію для закиду. Короткі дріфти – краще. Після кортких дріфтів зробіть декілька кроків уперед та повторіть процес. Ви покриєте таку саму ділянку води, але управління шнуром завдасть вам менше проблем.

Покривайте ділянки води систематично. Моя робота та житя є хаотичні, але я дуже систематично рибалю. Особливо систематично я рибалю на ділянці, де важко визначити стоянку риби і вона може бути будь-де. Це зоображення є чудовим прикладом. Не зважаючи на те, що декілька участків є кращі ніж інші, більша частина усієї території може мати гарну рибу. Ось систематичний підхід: почніть закидати з номера 1 на лінії А-А/ дозволяючи мушці дрейфувати назад приблизно на 6-7 футів. Зробіть наступний закид до номера 2 на лінії А-А/ та знову дайте мушці проплисти 6-7 футів. Продовжуйте в такій послідовності до 7. Коли я закінчую із лінією А-А/ я рухаюсь вперед на декілька кроків та починаю процес над лінією B-B/, а потім рухаюсь до ліній С-С/ та D-D/. Мабуть, я частіше повторюю цю послідовність закидив один чи два рази вздовж кожної лінії, часто роблячи декілька додаткових закидів у місце як наприклад точка між С/ та B/.

Не перезакидайте шнур, навіть після не дуже вдалої спроби

На жаль, я не можу сказати, що кожний мій закид є ефективний. Більша частина моїх закидів часто завершуєть не там, куди я хотів би закинути мушку! Природньою тенденцією є – зробити ще один закид. Якщо мушка падає не точно на ділянку, на якій ви вже ловили чи туди де може триматися риба – зробіть дріфт. Вирваний з води шнур швидше за все лакатиме рибу. Вгамуйте подих, зробіть дріфт та подумайте що могло спричинити проблему. Почніть рахувати свої закиди із наступного: не потрібно кидати мушку рибі під ніс. Я не маю на увазі надавати перевагу сліпому закиду перед рибололею там, де активно харчується риба. Що я маю на увазі, так це закид, який презентує вашу мушку у правильній позиції. Зазвичай форель не йде прямо вверх щоб схопити мушку. Вона перш за все попливе вверх та назад за мушкою. Після цього форель рухається вниз та вперед до її місця. Дріфт назад здебільшого буде лише один, два чи більше футів. Якщо ви закидуєте мушку в місце де форель харчується, то вона приземлитьсяя за кілька футів поза рибою. Робіть закид щонайменше на 3 фути над місцем де може піднятися за мушкою форель.

Займіть найкращу позицію для кастінгу

На деяких річках, де потоки відносно одинакової швидкості, можна спокійно використовувати сплавляння мушки «вздовж та вниз», не турбуючись про те, що її буде тягнути течія. У більшості річок потоки є турбулентні та ніде не є ламінарними, однаковими повсій ширині. Якщо кидати вздовж у турбулентних річках, дріфт не буде працювати без здійснення постійного мендінгу шнура. Спробуйте зайняти позицію там, де ви можете закидати ззаду риби та поза межами місця, де ви очікуєте виходу риби на мушку. Головне правило – добра позиція для кастінгу біля 22-х граудсів від риби. Очевидною причиною є те що, оскільки поле зору форелі є трошки меншим ніж 320 градусів, ви будете у «мертвій зоні». Такий градус відхилення збільшить ефективність і зменшить кількість потоків з якими треба боротися, що покращить дріфт.

Джерело: http://streamsideadventures.com/

Переклад: Макс