Цього разу моя вилазка в Карпати носила аврального капелюха. Практично без підготовки, без чітко продуманого маршруту, без компанії… Просто сів і поїхав. Знав, що пройшли дощі, принаймні, за свідченнями Діми Поплавка, який зараз, до речі, лікується, Опір у верхній частині був каламутний. Тому я розраховував на Стрий, який частіше може порадувати прозорою водою. В районі Стинави, Стрий на вигляд, під ранковим сонцем, був доволі чистий, але мене зацікавили неприродного кольору перекати. Якісь вони були «не такі». В Межибродах, після злиття Стрий був каламутний. Я дуже сподівався, що брудна тільки одна річка… Нею виявився Опір, тому мені нічого не залишалося, як іти на Стрий.
Побачене мене розчарувало. Під берегом річка була прозора, але вже далі – повний гаплик. Дна не видно зовсім. Але раз я вже приїхав, треба було ловити тут. Я став обличчям до води, почав французьку проводку. Але, як виявилося, стан води – це дрібниці, порівняно з тим, що для мене придумали інші стихії. У жовтні Сонце доволі низьке, якщо можна так сказати, відповідно, тіні довші. Світило опинилося в мене за спиною і в цю ж мить, на брудній воді з’явилася 5-иметровий чорний мужик. Так погано – подумав я і перейшов на інший берег. Думаєте, помогло? Тепер сонце дико періщило мені в очі і цьому не могли зарадити жодні окуляри. Індикатора француза я не бачив взагалі. Окей, думаю, не біда, ловитиму апстрім. Але щойно я хотів зробити перший закид, як мені в писок так дунуло, що я мимоволі згадав перший етап на Кубку України, що відбувався на Свічі. Згадав я і слова Геника, який попереджав про сильний вітер. «Все-одно, навіть в таких умовах, я ловив би на суху» – сказав він мені в понеділок. Ага, хотів би я на це подивитися… Підсумуємо: вода, вітер і Сонце створили антинахлистову коаліцію. Що я міг їм запропонувати?
Маленький ліричний відступ. За час мого захоплення нахлистом я зрозумів, що усі мухи поділяються на дві категорії: «буде ловити» і «треба пробувати». Поки ще не було вітру і я міг нормально проводити німфи, мухи з категорії «буде ловити» не працювали. Тому довелося звернутися до найближчого резерву, але й вони не давали результату. Я сів на камінь і задумався. Якраз подзвонив Сколівський і спитав про мої успіхи. «Вода брудна, риба не бере» – сказав я. «Шукай хробака» – сказав Андрій. Я відкрив флай-бокс і почав шукати хробака. Але згодом плюнув на цю ідею і вирішив повернутися до першої категорії. Можливо, те, що в мене за годину (з 8:30 до 9:30) не було жодної покльовки, було пов’язано не з мухами, а з часом!
І я згадав, що в жовтні, коли вночі починаються перші заморозки, харіус оклигує тоді, коли стає трохи тепліше. Тому з надією я пішов до чергового перекату. Через дикий вітер я не міг зробити нормальної проводки. Був резон зняти француза і переключитися на чеський спосіб, чи на довгу німфу. Але біда в тому, що я не взяв бабінки, на яку мотаю француза, а зіжмякувати його і запихати в кишеню не хотів. Тому до індикатора я приладнав пінопластовий страйк-індикатор, аби снасть мала хоч якусь масу. Не скажу, що це дуже допомогло, але принаймні створювало ілюзію проводки. Коли вітер на яку секунду припинявся, я піднімав індикатор над водою. Коли знову починався, я клав його на хвилі. Іншого виходу просто не було. Але такий новаторський хід себе виправдав.
Я упіймав першого харіуса, потім ще кілька. Порівняно з моїм останнім виїздом, риба переселилася з швидких перекатів до місць з повільною течією, вже за перекатом, зокрема, і в прибережній зоні. Таким чином, ведучи боротьбу з Сонцем, вітром і водою, я переходив від одної точки до іншої. Бували повністю безрибні місця, бували такі, де мені вдавалося виманити по 3-4 пирики.
Тепер про мухи. Знову мене виручив зелений бокоплав. Але добре, що напередодні виїзду, я викроїв півночі для одного нововведення. Нещодавно, Дмитро Петруняк презентував мені Fine Diamond Dubbing (Hot Orange) від фірми SIBAY. По суті, цей матеріал мене і врятував. Оскільки варіанти з оранжевим тораксом з натурального даббінга не працювали. Натомість яскрава точка атаки зробила свою справу і я знаходив рибу навіть в брудній воді.
Зважте, з двадцяти зловлених риб, лише дві я упіймав на «шоколадку», усі інші на підвісного бокоплава з яскравим тораксом. Однак, на жаль, я знову не зустрів рибу, більшу за 25 сантиметрів. До француза зі страйк-індикатором я приладнав третій повідок з маленькою сухою мушкою Iobo CDC. Один раз на неї виплив більший рип, але перед самою атакою розвернувся і зник в глибині. Коли вітер трохи вщухав, я пробував ловити на суху – безрезультатно. У повітрі також нічого не літало.
Загалом же я втомився. Останнього разу на Опорі мені не треба було шукати рибу, вона сама знаходила муху. Цього разу було все навпаки. Якщо муха пропливе перед носом харіуса, то є шанс його зловити. Якщо ж ні – то сам залишишся з носом…

Цікавий нахлист