Блог двох мухарів

Архив категории ‘Статті’

Люлька в роті, олівець в руці, а душа літає десь біля річки. Таким мені запам’ятався Дмитро Петруняк – людина, яка вже кілька років поспіль збирає нахлистовиків зі всієї України за одним столом. Яким був рік, що минає? Чого чекати в новому році? Філософські роздуми на тему мухи та людини – про все це ми спробували поговорити, записати і оприлюднити…– Дмитре, чи приніс 2012 рік щось нове у твоє нахлистове життя?
– Багато нового приніс. Якщо подивитися на нього з точки зору нахлистовика, то кожен рік унікальний. Класно цього року харіус на суху ловився, тоді як в 2011 році – дуже слабо. В плані рибалки на голавля, я відкрив для себе багато нових жуків. А ще я відкрив для себе «плітик». Тепер розумію, що коли пливеш на ньому, то поняття «треба до вітру» перетворюється на «треба до берега». А буває таке, що берега нема – лише обриви. Звичайно, відкрив для себе і багато нових мух та методів їх виготовлення. Вдалося також здорово провести час в компанії класних друзів. А перебувати на рибалці з хорошою компанією – це справжнє свято. І не важливо, п’ємо ми горілку чи ні. Щодо змагань, то багато поганих відгуків про себе не чув. Тобто, хороші відгуки перевищили погані в рази, цим я, звичайно, задоволений. Щодо бізнесу – то я побачив нових клієнтів. Не обходиться і без конкуренції, відчувається, що мене трохи давлять, але я це бачу як стимул до покращення своєї роботи.  Ще я радий, що ми створили блог – це, як на мене, унікально і круто. Словом, нема чого жалітися, я дивлюся вперед з оптимізмом.

– Чи можна сказати, що займатися нахлистовим бізнесом в Україні – вигідно в економічному плані? Чи готові українці до того, щоб стати твоїми постійними клієнтами?
– В мене досить непогана, як для України, зарплата. Це ті гроші, які приносить бізнес. Тобто, можна говорити, що він має право на життя. Для когось це велика зарплата, наприклад, для дівчат, які на мушках заробляють півтори тисячі. Інші скажуть, що це мало і за такі гроші нема сенсу цим займатися. Я вважаю, що потенціал в нахлисті є страшенний. Але ми змушені все спихати на загальну ситуацію в країні. Жити стає все гірше. Люди не можуть собі дозволити придбати різні нахлистові речі. Ті, хто ходить рибалити виключно для того, щоб принести додому рибу ніколи не стануть мухарями. А є такі, хто хоче займатися, але не має можливості. Все ж можу сказати, що ми розвиваємося. У нас збільшилася кількість клієнтів. Тому я можу сказати, що нахлист в Україні реально розвивається.

– А як щодо змагань? Ти якось сказав, що хочеш з цим всім закінчувати? Маєш на увазі, що самому цікаво було б половити зі всіма, чи ти просто втомився все організовувати, чи ти такого не говорив – це все вигадки журналістів 🙂?
-Справа в тому, що я є представником в федерації риболовного спорту України. Сама федерація таким змаганням нічим допомогти не може. Тому вся організація лягає на мої плечі, зокрема, у плані організації «двіжухи». Тобто треба інформацію на різні форуми закинути, відповідати на постійні дзвінки. Повірте, це забирає багато часу. Окрім того, це ж не коропові змагання, правда? Треба домовлятися про дозволи на вилов червонокнижної риби, а це дуже непросто, зважаючи на доброзичливців, які обіцяють постійні рейди. І мене це «напрягало». Коли під час кубкових змагань ми пили горілку на Свічі то я спитав львівських мухарів: «Ви приїхали сюди, щоб мати змогу виступити на чемпіонаті світу чи просто потусуватися?». Усі сказали, що приїхали тусуватися. Після цього у мене опустилися руки. Я щиро думав, що ми будемо щось планувати з великими змаганнями, на світовому рівні. На жаль, так не є. З іншого боку, після кожних змагань всі дякують, просять продовжувати, мовляв, нікуди Дімон від нас не дінеться, вже всі звикли. Я навіть пробував запропонувати робити це комусь іншому, але всі мені сказали, що ніхто цим займатися не буде, нікому той геморой не треба. Тож в мене просто виходу нема. Але я бачу у цьому плюси. Кількість учасників збільшується, все вдається. Чемпіонат теж пройшов непогано. Наші спортсмени вже виглядають серйозно – нові вейдерси, нові вудки: приємно глянути. Тому будемо цим займатися й надалі, будемо домовлятися з владою про харіусові штрафи, знайдемо людей, які нам в цьому допоможуть.– А ти хочеш створити збірну України з нахлисту?
– Я себе бачу тренером цієї команди. Але тренером може стати тільки колишній спортсмен. Мені так пояснили – хочеш бути тренером, то спершу займи якесь місце, тоді і пхайся вище. Я живу спортом і вірю, що рано чи пізно, але ми таки поїдемо кудись.  Я б хотів бути в цій команді людиною, до якої будуть прислухатися.

– Які плани щодо змагань на новий рік?
– Думаю, що треба буде розділити чемпіонати на гірські і рівнинні. Справа в тому, що в Україні 80% нахлистовиків ловлять голавля і краснопірку. Тому я бачу і такий варіант. Наразі ведуться переговори з багатьма людьми, які взялися б за організацію. Є певні натяки, але невідомо чи з цього щось буде. Ближче до весни стане зрозуміло. Звичайно, будуть і форелеві змагання. Але тут також є певні нюанси. Коли 15 учасників – змагання цікаві, коли 25 – ще цікавіші, а коли 50 – то їх провести неможливо. В такому разі доведеться проводити відбори, делегувати з кожної області по одному спортсмену… Побачимо, що з того вийде.

– До речі, про організацію. Як ти ставишся до фраз типу «я би краще зробив»?
– (Сміється). Той хто хотів допомогти, той приїхав і допоміг. А той, хто сказав, що зробив би краще – той не робив нічого, тому він не може знати, що було б, якби… – У 2012 році змагання були на Свічі. Чув, що в 2013 році сабантуй буде на Ріці. Правда?
– Так, правда. Ми вже ловили і на Бистриці, і на Свічі… Десь ловили гольця, десь райдужку, десь пструга і харіуса. Усюди річки були невеликі. І от мені уявляється така картина – ми приїздимо на змагання, що відбуваються на Сяні. Звикли ловити в триметрових пулах, а тут сотня метрів до іншого берега.  Тому треба розвиватися і шукати щось нове. Ці змагання буде допомагати організовувати Степан Чех. Він сказав, що домовиться з місцевим самоврядуванням, рибінспекцією тощо. Ріка велика і цікава. Ці змагання додадуть екстріму, фаворити можуть і пролетіти. Думаю, що виїдуть темні конячки, особливо серед закарпатців.

– Ну, звісно, вони ж Ріку знають, як облуплену…
– А львів’яни Свічу не знали? Чи Федоренко її знав краще? Чи коли на Гуті Львів виграв? Чи коли Андрій Сколівський виграв Кубок, хоч перший раз на Свічі ловив… – Вже відомо, де саме будуть змагання?
– Це велика таємниця. Не скажу, хоч пхайте мені в п’ятки «бородаті» гачки. До кінця лютого я маю подати інформацію в федерацію, щоб вони затвердили план.  Взагалі, щодо форелевої рибалки, то я маю намір, як в цього року, провести чемпіонат і Кубок. Одні змагання в Закарпатській області, інші в Франківській. Андрій Сколівський казав, що міг би спробувати домовитися про організацію змагань на річці Опір. Ми не говорили конкретно, але було б цікаво. Якщо не вдасться – то є Свіча. Також є варіанти з серйозними семінарами.

– Давай повернемося до магазину – чим він потішить відвідувачів в новому році?
– Насамперед, новою версією. Буде новий та зручний інтерфейс, фільтри, розкладки тощо.  Бувало таке, що мої конкуренти їхали в Фінляндію на рибалку, то три тижні сайт не працював. У нас такого, звісно, не буде. Щодо нових матеріалів, маю намір завести дещо від фірми Wapsi. Також нам мають привезти нові вейдерси: недорогі, але якісні. Продовжимо співпрацю з «Кола салмон», які пропонують непогані речі, за непогані гроші. Багато нових мух буде, різноманітні плетені німфи. Мені зараз сумно, от я їх і вигадую. Будуть нові жуки, коники, вольфрамові вулі-багери, імітації раків. Буде багато пір’я, фарбовані куріпки. Ми постараємося зробити все для того, щоб зацікавити клієнтів. А ще у нас буде велике замовлення з Індії. Чекаємо, коли це все добро приїде, бо гроші ми ще літом проплатили. Запропонуємо нові станки, інструменти тощо.

– На якому рівні співпраця з європейцями?
– Щодо Hends, то я не розумію – вони такі круті чи такі ліниві? З ними неоднозначна ситуація. Бодіквілс закінчився, але є аналог від Sybai в розділі Synthetic Hairs. Також ми працюємо з компанією Кnapek – ще один чеський виробник, який, як на мене, робить найкращі безбороді гачки, які я бачив. Я був просто в шоку від того, як такий гачок може тримати рибу! Не гірше, ніж з борідкою! Є у них і серія «джиг». Мені здається, що він цікавіший від Hends. Так, товстіший, але це не страшно. Єдина біда, що пачка коштує 50 гривень за 26 штук. Але воно того варте.   – Розкажи про географію покупців – звідки найчастіше замовляють товари?
– Найактивніші – Луганщина і Київ. Після них Полтава, Харків, Дніпропетровськ, Ужгород, Донецьк, Львів.

– А яка у тебе географічна мрія? У яку Патагонію чи Зеландію чкурнув би?
– На Кубу – це моя мрія. Хотів би половити бонфіша, тарпона. Але зупиняє ціна на найдешевший квиток – 10 тисяч гривень, який треба замовляти за півроку. До мене 3 дні тому приїздив нахлистовик з Москви – Андрій. Розповідав, як їздив в Киргізію, ловити  севанську форель. За його словами, там було краще, ніж в Англії, Новій Зеландії, Патагонії, на Кольському… і це при тому, що бюджет склав 2 тисячі доларів. Правда, півтори тисячі – переліт. Решту він потратив на риболовлю, полювання і так далі. Жив на широку ногу – там хліб коштує півтори гривні, на наші гроші. Але якщо говорити про реальні речі, то мене приваблює і Європа, та ж Польща. Наступного року ми обов’язково разом поїдемо. Переступимо кордон і відкриємо для себе нові можливості.  – «Сухарі» – це минуле, «франція» – це майбутнє. Погоджуєшся?
– Якщо ми говоримо про змагання, то «так». Якщо про нахлистовиків, які приїхали за рибою – знову «так». Якщо про нормальних мухарів – тоді «ні». Принаймні у моєму випадку, якщо є бодай найменша нагода ловити на суху – то я ловлю на суху. Буває, що погодні умови не дозволяють ловити на суху – тоді «франція». Це так само, як з голавлем. На що його цікавіше ловити? На «принца», на «вуліка» чи на жука?  Деколи, на «принца» він бере краще, але я все одно ловлю на жука.

– На Франківщині хочуть віддавати річки в приватні руки, так, як в Європі. Що ти про це думаєш?
– Буде сумно. В Європі, на відміну від України, є розуміння ситуації. А в нас – ну, як завжди. Річку віддадуть тим, кому щось треба, а не тому, хто захоче покращити ситуацію. Наприклад, якщо франківський клуб «Тандем», який я очолюю, візьме шмат річки в оренду, то я зможу забезпечити її рибою, охороною, контролем рибаків. Але як до цього поставляться прості люди, які відпочивають? Він прийде на берег річки, розведе вогонь, питиме горівку, смажитиме ковбасу. А що я зроблю? Прийду і скажу: «Соррі, але ми тут рибу ловимо, не купайтеся»? Він мені скаже, що Конституція дозволяє тут купатися, бо річка це водойма загального призначення. «Давай, до свіданія»! Тому я не буду брати річку в оренду. Не поставляться наші люди до цього з розумінням. Ми ще не готові. Треба роками ламати стереотипи. Тобто я «за» таку ідею, «за» ліцензії, так як в Європі. Але крім того, я також «за» європейську поведінку.

– Що тобі цікавіше? Поїхати на улюблене місце чи на нове?
– На нове. Але потім воно в мене стане улюбленим. Бо в мене всі місця улюблені.

– Які три мушки ти б взяв з собою на безлюдний острів?
– Ред таг! Один мокрий, один сухий і одну німфу. В мене з шести коробок три з ред тагами. Навіть жуки і ті з червоним задом. Чорне і червоне ловить рибу! Навіть коли нам назустріч йде дівка в чорному і червоному – то ми звертаємо на неї увагу. Словом, якби в мене забрали ред таги, я б дуже розчарувався. А якби на змаганнях заборонили ред тага, то я б на них не виступав би. Хіба би ловив на оранж таги (сміється). – Що побажаєш нашим друзям в новому році?
– Всім бажаю, щоб клювало у будь-якій ситуації. Щоб сухарі ніколи не тонули. Щоб німфи завжди йшли по дну. Щоб краса петлі радувала око в кожному закиді. Ловіть, відпускайте і отримуйте задоволення від життя.

Розмовляв Ростислав Ящишин

Десь там далеко з-поміж карпатських гір,  бере свій початок ріка Тересва. Утворюють її дві менші річки Брустурянка і Мокрянка, які об’єднуються в селі Усть-Чорна. Річка сама по собі не велика, але є ями, в яких глибина досягає 2-3 метрів. Річка багата на рідкісні види риб: дунайський лосось, харіус європейський, райдужну та струмкову форель, марену. Є у нас і мнюхи (мині), андруги, голавлі та бички.Найцікавіші наші риби – це харіус і дунайський лосось. Харіуса цього року було дуже багато. Може це через те, що його перестали бити струмом, і він спокійно собі нерестится. Відомо, що харіус занесений до Червоної книги і ловити його заборонено, але ж я не винен у тому, що народився тут, де плавають рідкісні види риб.Ловлять харіуса у нас багатьма способами. Найпоширеніший такий: вудочка довжиною 4-5 метрів, до якої кріпиться проста оснастка: жилка і маленький гачок з кімнатною мухою. Ще ловять на опариша в проводку. Такий метод використовують в такий час, як зараз. Вже стає прохолодно і харіус відходить на глибину. Ще один давній способ – це ловля харіуса на «кораблика». Із дерева робиться кораблик, до ньго прив’язується повідок з міліметрової жилки. На нього примотують по 5-7 мушок. Кораблик пускають на воду і за допомогою цього повідка, він відпускається на другу сторону річки. Мушки висять на цьому повідку над водою, в метрі одна від одної. Харіусові нічого не залишається, як лише стрибнути за мушкої. Але цим способом вже давно ніхто не ловить.Нещодавно, один мій знайомий знайшов мені б/у нахлистовий комплект. Я його купив і почав вчитися ловити рибу нахлистом. Спочатку нічого не вдавалося, але з часом все приходить. Згодом я купив станок для в’язаня мух і тепер сам потихеньку їх виготовляю. Вже більш-менш навчився ловити, але ще є багато чому вчитися! Ловлю я харіуса в основному на сухі мушки, парашутики, зазвичай всі вони темних кольрів: сіро-коричнева чи чорна – харіус в нас особливо не вибагливий.Стараюсь, якщо є вільний час, проводити його на річці. В середу було свято Михайля. Ось я і зібрався, встав в 9-ій годині, одівся, взяв вудку і бігом до річки. Спочатку нічого особливо не стрибало. Думаю, почекаю я обіда, щоб сонце трішки прогріло воду. Так і сталося. В обід, коли вода прогрілась, харіус неначе здурів. Він брав все, що плило на воді! Мені вдалось зловити близько 15 штук. Рядом зі мною харіуса ловив мужик на снасть сбіруліно. Не знаю, чи він щось зловив, чи ні, але був дуже здивований, коли я витягав рибу, фотографував її і відпускав! Він спитав в мене чи є щось, а я йому «Ні, не є нич». Так ми і розійшлись. От я і порибалив на Михайля, отримав заряд позитиву до кінця неділі. Річка була кришталево-чистою, було видно, як харіус з півтораметрової глибини піднімається за мушкою. Одним словом – красота! Нахлистовиків у нас не багато, я був другим в нашому селі. Тепер потихеньку бачу, що їх стає все більше і більше. Я стараюся агітувати їх до того, щоб вони відпускали рибу. Вже в крайньому випадку, щоб брали 3-4 штучки, якщо їм вже так кортить. Ну нічого ми не зробимо, що харіус плаває в нашій ріці. Зрозумійте і ви нас. Я спочатку, коли ловив харіуса, то теж забирав пару разів його додому. Але далі чогось мене совість замучила-загризла і я перестав просто-напросто брати рибу. Може це в нас в селі і дивно, але я хотів стати живим прикладом для інших рибаків. Можу сказати одне: хріуса в річці багато, не знаю чому за нього штраф 14000 тисяч гривень. Мені то не грозить, тому що всю впійману рибу я відпускаю, але не всі в нас харіуса відпустять…І ще кілька слів про лосося. Вперше я побачив його в дитинстві, коли мені було 8-9 років. Я стояв, як і всі діти влітку, в шортах і гумових чоботях, ловив бздерок. І тут лосось загнав малька прямо мені в ноги. Я з переляку вибіг не берег і 5 хвилин не міг прийти до тями. Це був лосось десь на 3 кілограми. Так я з ним і познайомився. Пару років тому лосося практично не було, а ось тепер картина помінялася. Лососик є в кожному плесі і не один, тому що малі особи до кілограма стоять парами, а ось великі екземпляри стоять по одинці. Ловив я і лосося, правда, на спінінг, але великого ще не впіймав. Звісно, лосося я відпускаю. Річку живить дуже багато струмків, в яких окрім харіуса водиться струмкова форель. Одне погано: на цих струмках почали будувати міні-гес, а це дуже погано для риби. Тому що харіус заходить в ці струмки для нересту. Якось раз мені вдалося потрапити в один із таких струмків в селі Красна, який називається Краснишурка. Його протяжність десь 20 кілометрів, струмок досить повноводний. Я був в шоці від побаченого – скільки там харіуса! 10 штук на квадратний метр! Жаль, не було фотоапарата з ссобою. Харіус стояв на виході, там, де вода вже більш-менш спокійна. Стояв він не сам: з-поміж харіусів виділяляся і струмкова форель. Розміри харіуса дивували – він був більший, ніж в річці, а ось форель мала сантиметрів 20 – 22. Дуже гарна була картина. Харіус зразу піднімався на поверхню, якщо по воді щось плило. А ось форель годувалася з дна, тому що було видно, як вона порпається в дні, у пошуках рачків та бокоплавів. Але я помітив, що форелі більше було в верхів’ях струмка, не знаю чому так. Був я і в інших струмках, де картина схожа. Є і форель, і харіус.Не обходиться на нашій річці без браконєрства. Ось починається зима, риба стає малорухома і тепер за нею почнуть полювання з острогом. Це давній спосіб браконьєрства, в якому потрібен потужний ліхтарик і ості, дуже гостро заточені і мають борідки по обидві сторони, з яких риба практично немає шансу зійти. Ще один спосіб браконьєрства – палісок. Річка на перекаті перегороджуєть, але не повністю, а так, щоб вниз по течії, на виході, утворювалась воронка шириною в один метр. Потім із лози-верби плететься кошик, а до нього на кінці кріпится сітка. По цьому паліску вся риба потихеньку направляється прямо в низ, до сітки, з якоі потім лиш потрібно її витягнути.Не можна обійти стороною іншу біду: вирубка лісів. В верхів’ї Тересви рубають ліс і вся техніка, яка їздить через ці «дзворики» і вся мазута та інша нечисть потрапляє у воду, а це шкодить рибі. Ще одна велика проблема – це звалюваня сміття в нашу річку. Народ у нас якийсь безпардонний. Де що не було – все несуть до річки. Це ж так не можна! Річка в нас чиста, гірська, тим паче вверх по течії є іхтіологічний заказник, а ще дальше – заповідник! Річка дуже красива, а особливо тепер, коли вода настільки прозора, що на глибині до двох метрів видно дно. Ось така вона – Тересва. Приїжджайте, ловіть, отримуйте задоволення!

Автор: Іван Магула, село Дубове, спеціально для Блогу двох мухарів
Фото автора

Коли в розпалі травень, що вибухає грозами та рясніє жовтими плямами кульбабок на смарагдових луках, а сонце, часом, вже не просто гріє, а припікає, починається найпрекрасніша пора року – цнотливо чиста та свіжа, вмита щедрими зливами, що встилають ранковими росами червневий дебют. Ночі стають непристойно теплими та нетривалими, прокидається бажання частіше вирушати на риболовлю в будні, до чи після праці. До того ж, більшість цікавих мушкарям видів риб вже закінчили нерест, і активно харчуються.Звісно, більше всього на світі мені б хотілось щотравня мати можливість покинути все, і тиждень-два пожити на березі Дунайця, в Польщі, щоб насолодитись видовищною риболовлею на струмкову форель, під час масового вильоту волохокрильців. Або ж повернутись до рідного Закарпаття, щоб в черговий раз просякнути шармом делікатного ловіння харіуса на суху мушку. Але, на жаль, ритм сучасного життя диктує власні умови, і далеко не щотравня у нас є можливість планувати такі приємні мандрівки. Але й сидіти, склавши руки, коли за вікном все квітне і цвірінькає – хіба це вихід?!Тому сьогодні ми поміркуємо на тему дуже легкого, спокійного та мобільного різновиду нахлистового вудіння, що є актуальним у більшості регіонів України. Адже майже всюди є якщо не велика ріка, так водосховище чи озеро з зарослим піщаним мілководдям. Ну або щось на кшталт цього. Головне, щоб було зручно забрідати і виконувати закидання на середні та далекі відстані. А риба, з прогріванням води, завжди тяжіє до подібних місць у великій водоймі. Отже, ключові гасла даної публікації: початок літа, велика водойма, мілина без стабільної течії, німфа, коропові риби.

Місце та час добиПро місце вже згадувалось вище. Головна умова для перспективної мілини – наявність поруч заглиблень, ринв та ямок, з яких риба регулярно мігрує на теплу воду. Інакше шансів спіймати щось більш-менш пристойне – обмаль, а це, погодьтеся, на великій водоймі – не дуже добра мотивація. Інша умова: наявність схованок – це можуть бути корчі, острівці водоростей, нерівності донного рельєфу, тощо. Також бажано, хоч і не обов’язково, щоб дно було твердим (пісок, рінчак), а вода більш-менш прозорою. Це спрощує пересування водоймою, а також додає видовищності процесу риболовлі. Особисто я подібною риболовлею полюбляю займатись на мілководді дніпровських водосховищ. Але такі місця існують практично на будь-яких інших водосховищах, особливо у їх верхів’ї. Також чудово «підійдуть» волинські та рівненські озера, заплавні водойми великих річок типу Десни, Тиси, Горині, Дністра та інші, часом – великі мілководні ставки, зрідка – невеликі лісові озера.На жаль, далеко не всюди вас втішить видове розмаїття та трофеї, але що поробиш, такі вже наші рибальські реалії – екологічно пригнічені.
Клювати на подібних місцях починає ще навесні, теплої квітневі днини, інколи навіть за тиждень-два після того, як водойма скресає, особливо, якщо стоїть тиха і сонячна погода. А вже починаючи з другої половини травня, і практично до середини жовтня – можна успішно рибалити протягом всього світлового дня, але особливо – на світанку та заході сонця. Рано навесні та пізно восени, все ж, варто приїздити опівдні, на кілька годин, синхронізуючись з піком активності риби.

Снасті
До снасті висуваються наступні вимоги: далекобійність і порівняна делікатність, чутливість. Краще одразу відмовитись від вудлищ 2-3 класів, позаяк ловіння буде проводитись на далеких дистанціях, до того ж, зазвичай заважатиме вітер. Він, разом з хвилями, часто заважають контролювати мушку тактильно (руками), тому вимога до чутливості бланку висунута не просто так. Однак, при цьому, ми не збираємось цього разу ловити щупака та білизну (жереха) великими стрімерами, тому немає потреби в надпотужних снастях. Мені здається, ідеально пасуватиме довге та жорстке вудлище 5 класу, з відповідною котушкою та плаваючим WF шнуром. Така снасть дозволить досить комфортно закидати важку німфу на далеку відстань, а також контролювати її проводку. До речі, часом, вкрай зручно використовувати в таких умовах кільцевий тип закидання, або «спей». Проте, звичайного «оверхеду», з використанням подвійної тяги, теж цілком вистачить. Піджилок краще використовувати короткий (80-120 см), плетений, наприклад, для «чеської» німфи. Він забезпечить кращу тактильну чутливість на проводці, і буде менше плутатись у вітряну погоду. Повідець підійде будь-який, головне – з якісної жилки, приблизно0.14 ммзавтовшки (умовне навантаження 4х, 5х). Загальна довжина піджилку та повідця повинна бути трохи коротшою за вудлище, так суттєво легше контролювати точність закидання важкою німфою на далекій відстані. На першоістину я тут навіть не претендую, але особисто мені так просто зручно ловити.

Об’єкти лову
Ось чим дійсно цікава риболовля на мілинах великої річки – це розмаїттям видів риб, які тут зустрічаються. З хижаків це зазвичай окунь, щука та білизна, але про них – іншим разом. Більш цікавими для німфового нахлисту будуть в’язь, головень та краснопірка. Саме вони, вкупі з всюдисущою верховодкою і будуть нашою основною метою. Може, їх габарити не такі вражаючи, як великих хижаків, згаданих вище, втім про пригнічену екологію ми вже згадували, а характер поведінки в менших риб буває куди цікавішим.
Також часто можуть траплятись: плітка, плоскирка, підлящ, бички, пічкурі, навіть, яльці, хоча це нетипове середовище існування для останніх. Тим не менше, саме яльці регулярно трапляються мені як в Дніпрі, так і на його водосховищах. До речі, останнє видання Червоної книги України стверджує, що данний вид зник з цієї ріки… Ще були відомі випадки трапляння великих карасів (від 0,5 кг вагою), але мені особисто такі товстуни, на жаль, поки що не траплялись.

Мушки
Тут все досить просто. Будуть працювати практично будь-які імітації на кшталт Hydropsyche Larvae, Caddis Pupa, Czech nymph, Pheasant Tail, Hares Ear та їх варіації з голівками. Як мені здається, найуніверсальнішою і ефективною для всіх українських водойм, є мушка Pheasant Tail, виконана за мотивами «класичного» варіанту (Frank Sawyer’s Pheasant Tail). Чудові покрокові інструкції з виготовлення цієї імітації можна переглянути у серії фільмів від Олівера Едвардса Essential skills.
Прекрасно працюють також інші модифікації цієї чудової принади, тож помірний креатив у її виготовленні дуже радо вітається. Я зазвичай в’яжу цю німфу на гачку Tiemco TMC 2302BL, 14 номера, підвантажуючи її 5-7 обертами свинцевого дроту 0.25-0.27 ммзавтовшки. Коли клювання слабке, буває слушно змінити класичну німфу на варіант з голівкою, як би там не було, а часто саме блиск металу провокує обережну рибу на брання.
Що цікаво, основними харчами риби в таких місцях є ошитки та гамарус, але на імітації цих організмів клює чомусь гірше. Часом мені здається, що «фазан» нагадує рибі маленьку коричневу п’явку, яка в різні пори року може складати значну частину раціону риб на рівнинних водоймах.

Техніка риболовлі
Найскладнішим моментом в цьому розділі буде закидання. Як вже згадувалось вище, вітер часто є невід’ємним елементом погоди на великій акваторії, і створює чимало труднощів. Проте, він також і допомагає рибалкам, тому що риба за таких умов на мілині стає часом геть необережною, і харчується набагато активніше, тим паче, що хвилі здіймають з дна годівлю, що тільки додає їй агресії.
На жаль, я не є кастингістом, і не здатний давати порад у цих питаннях. Просто поділюсь власним досвідом виконання далеких закидань (10-15 м), за умови сильного вітру і хвилювання поверхні води. Частіше це щось схоже на закидання «спей», а у випадку, коли проводка є нетривалою (1-3 м), доцільно використовувати кільцьове закидання. Замість класичного «оверхеду», частіше користуюсь боковим закиданням, щоб краще контролювати шнур візуально. Звичайно, для ліквідації впливу вітру, краще використовувати подвійну тягу, хоча цей достатньо непростий технічний елемент завжди вимагає певного вміння і тренувань. Зізнаюсь щиро, що часом грішу і помиляюсь на закиданнях, коли дме сильний боковий вітер. Втім, рибалити успішно це не дуже заважає, тому навіть новачкам не варто лякатись такої погоди.
Тактика полягає в прицільному облові перспективних місцин – меж водної рослинності, корчів, ямок та інших місць, де було помічено скупчення риби. Закидання слід робити максимально точно, наприклад, торкаючись рослинності або навіть заглиблюючи повідець з мушкою в неї, особливо, якщо це жорсткі водорості – тоді мушка легко пройде крізь стебла. Далі виконуємо рівномірну проводку, намагаючись тримати мушку біля дна. Можна вибирати залишок шнура однією рукою, «вісімкою», але найкраще на початку проводки схилити вудлище до поверхні води, і повільно підіймати його у вертикальне положення. Звісно, останній варіант створює певні проблеми з підсіканням на завершальній фазі, але це легко вирішується різким стріпом шнура убік вільною рукою. До речі, про підсікання – з ним не завжди варто квапитись, риба зазвичай «випробовує» мушку, і власне клювання може бути після серії 5-6 непевних «дибань». І тільки коли на тому кінці шнура відчувається приємний тягар або візуально зафіксовано підозрілу зупинку кінчика шнура – варто виконати м’яке пісікання.
Не варто довго скніти на одному місці. Зазвичай, якщо тут мешкає зграйка риби – вона виявляє себе одразу. Але бувають випадки, коли місцина приваблює риб у певні моменти, наприклад, коли на ГЕС «дають воду» або ввечері, після заходу сонця. Такі моменти варто відслідковувати та зазначати. В будь-якому випадку, після того, як було зловлено 4-5 рибинок, краще дати місцю «відпочити», і повернутись до нього пізніше, інакше можна, звісно, зловити ще кілька штук, але місце «замовкне» надовго.
Витягання інколи буває досить драматичним, особливо, якщо клюнула дебела краснопірка, головень чи в’язик у 25-35 см. Двічі я підсікав майже півметрових в’язів чи головнів – не встиг розгледіти у деталях, не вдалось-таки їх здолати. Не дивлячись на те, що подібні трофеї трапляються нечасто, риболовля на мілководді все одно приносить чимало задоволення. Також не забувайте притискати борідки на гачках – вищезгадані риби потребують обережного ставлення до себе.
Риболовля на коропових риб на великій водоймі хоч і має досить відмінностей від канонічних нахлистових випадків, все ж, є досить своєрідною і дуже цікавою навіть досвідченому рибалці. Найголовніше, що в наших «широтах» на таких місцинах майже немає конкурентів, зазвичай не шукають там сумнівного щастя браконьєри, тож можна виїздити недалеко за місто і рибалити у спокої протягом всього дня. Хоча, компанію порядного нахлистовика я особисто завжди радо вітаю, тому до зустрічі!

Автор: Андрій Скворчинський (стаття виходила в журналі “Риболов-Україна”, №3 за 2012 р., російською мовою)

Кабмін ухвалив постанову (від 7 листопада 2012 р. № 1030 Київ) про розмір компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування.

Чи доцільно прирівнювати реліктового лосося, який є на грані вимирання, до харіуса?

Відповідно до цієї постанови, відтепер, за вбивство одного харіуса порушнику доведеться заплатити аж 14 тисяч гривень! У стільки ж оцінили і дунайського лосося (головатицю). За пошкодження марени та єльця доведеться сплатити 330 гривень. А от всюдисущу бистрянку російську (відповідно до офіційних джерел ця риба поширена в басейні Дністра, отже не виключено, що мова йде саме про нашу бистрянку) оцінили в 660 гривень.

WANTED! 14 000

Наразі не зовсім зрозуміла процедура стягнення коштів з порушників. Ви собі тільки уявіть. Вийшов вуйко з села на річку наловити на обід рибки. Ну, зловив, скажімо з два десятки харіусів, забив ними сумку. Тут на нього рибінспектори з кущів накинулися. Давай рахувати. Нарахували на 280 000 гривень. Кажуть, плати, вуйко! Чувак в шоці, клянеться-божиться, що таких грошей в житті в руках не тримав, а про новий закон і знати не знав. От і що робити в такому випадку? Йти додому, виносити свиню і корову, заначку з-під подушки, віддавати все це інспекторам і тупо бухати. З одного боку, ловити рибу йому перехочеться, що буде корисно для річки і природи. З іншого боку, людина в черговий раз обізлиться на країну, яка його вкотре обідрала. І десь буде права, оскільки вона на цій ріці виросла і з неї годувалися батьки та діди. Не винна ж людина в тому, що народилася вона на берегах ріки з харіусом та фореллю, а не з карасем та окунем.

Форелі не пощастило – її і надалі можна носити додому мішками

Звісно, ми, нахлистовики, пропагуємо гуманне ставлення до природи. Напевно, ніхто з нас не показуватиме пальцем на діда, який прийшов на річку зловити на обід дві-три риби. Ми виступаємо проти заготівлі, заморозки, роздачі сусідам, годування курей тощо. Споконвіків люди ловили рибу і їли її. Так, попри те, що світ вже змінив своє уявлення про живу природу, ми у цьому плані залишаємося на рівні неандертальців з кроманьйонцями. Такими є наші сумні реалії. Але чи варто в такий спосіб оцінювати рибу? Це рашде нагадує середньовічні порядки, коли сюзерени нагружали своїх васалів податками на вікна, колеса, варіння пива і так далі. Чи не доцільніше ввести ліцензовану рибалку, а отримані кошти вкладати в розвиток рибного господарства, так, як це відбувається в Польщі. Тоді ж місцевим хоч не хоч, але доведеться знайти якусь тисячу гривень, щоб мати право цілий рік ловити рибу, звісно, з певними обмеженнями. Але якщо таких рибалок назбирається кілька сотень, одразу ж з’явиться непоганий бюджет, можна буде зариблювати річки і зберегти стан екології. Утопія, звісно, я це розумію. Бо в нашій країні в кожному бюджеті є дірки, з яких хтось та й буде наживатися. Але вже є це кращий розвязок ситуації, ані ж оцінювати харіуса в 14 тисяч гривень…

Нещодавно я зловив себе на думці, що кілька наших річок мають ідентичний корінь «стр». Це Стрий, Стрвяж або Стривігор, Бистриця і навіть Дністер (по-молдовськи Nistru). Знову ж таки, слова острів, бистрина, стрімкий, які також пов’язані з водою, також мають поєднання цих букв.Трохи порився в неті і знайшов, що за одною з версій слово Стрий — скіфсько-сарматського походження і означає «швидкий». Цікаво, що давня назва Дунаю – Істр. Так цю річку називали давні греки, за версією Геродота. А Дунай – це, знову ж так, слово зі скіфсько-сарматської мови, означає просто «вода» або «ріка» (dānu). Інші дослідники переконують, що «стр» це або «вода», або «вода, що тече».
Сказати, якого саме походження корінь «стр» все ж важко. Скажімо, давньоруський Стрибог, який відповідав за небесну канцелярію, також має в собі цей корінь. А на давньоруській мові слово «стрий» означало те ж, що й зараз – дядько.І ще один цікавий морфологічний нюанс. Пару років тому в Іспанії, на одному футбольному турнірі, я познайомився з норвежцем, який, власне, і був організатором цих змагань. Ясно, що про футбол говорити не цікаво, тому ми почали говорити про рибу. Він також виявився нахлистовиком і почав розказувати про деталі. Якось він обмовився і замість слова «ґрейлінґ» сказав «харр» (Harr). Я перепитав. Виявилося, що «харр» і «харіус» – це слова в норвезькій і українській мові. Мені тоді здалося, що вся справа в варягах, які приходили сюди за часів Київської Русі і внесли певний вклад у розвиток нашої мови.Але, як ми знаємо, в Карпатах харіуса називають «пир». У старій книжці 1957 року випуску я прочитав теорію про те, що гуцули називають цю рибу «пиром» через аналогію з пір’ям, мовляв, її плавник, як крило птаха. А от мені видається, що тут справа в іншому. Харіуси люблять триматися перекатів. От і логіка: пир (пер) і перекат…
Що думаєте про це? Може в когось є якісь інші приклади?