Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Попередній тиждень закінчився для мене черговою безсоноою робочою нічкою, а новий, відповідно, розпочався довгим сном, який затягнувся майже до 12-ї дня. О першій годині задзвонила Нокіа і мій товариш Вова запропонував сходити «трошки помахати палицями на річку». Я, відмінивши справи, похід в спортзал та інші речі, які заважають жити, із задоволенням відгукнувся на пропозицію.

Прекрасний весняний день, тепло… Відносно сильний прохолодний вітер не сильно псував картину загального щастя і задоволення життям, а дві пачки гарбузового насіння куплені в попутньому магазині, взагалі, змусили думати, що ми знаходимся в, так би мовити, філіалі раю на землі)))) Ще 150 метрів і ми на річці.

Вода ідеально чиста, рівень катастрофічно низький. Розкладаєм вудочки, травим анекдоти з іншим товаришом, який романтично сидів на березі річки з дівчиною, сміючись з того, шо в мене дуже сексуальні чоботи. Французька німфа: нижня з золотою головою 3.5мм на 12-му номері, нижня – 16 номер, голова – 2.8мм. Потрохи починаємо свій шлях вниз по річці. Глухо…
Приємний шум ріки раз за разом хвилюють звуки пострілів пістолета, яким колгоспники десь в кущах стріляють по скляних пляшках, попиваючи вогняну воду. Україна – це Європа? Я вас прошу…

Перший кілометр річки залишився безрезультатним. Ця ділянка і влітку не радує високою результативною потужністю. Перекат. У жовтні на ньому я зловив непоганого розміру форель на CDC-емерджер. «Тут зараз буде потужний пструг» – сказав я і зайшов у воду. Перша проводка – тихо. Мені не сподобалось, як я провів німфи, вітер здув снасть, коли я старався її закинути. Кидаю другий раз. В цьому місці річка повертає ліворуч, я кинув із зовнішньої сторони перекату, проводка, сильний удар, крик «Є, бляха! Я тобі шо казав?!».
Тягну форелика до берега: гарний, жовтий, жирний. Вова фоткає мене на Нокіа. Шматка жаберної кришки в нього не було. Зовсім малого куска. Видно, що рана уже зажила. Часто зустрічаю таких риб у нас. «Кришка пішла на озброєння» – сказав Вова. Довго ми не фотографували рибу, бо я не знаю в якому вона зараз стані. Акуратно відпустив. Спрацювала нижня Несторова німфа на 12-му номері. Хвіст у неї з коричневого півня, тіло з коричневого спектрадабінгу і темний торакс. Нічого особливого, але працює, як годинник. Трохи нижче цього місця, в жовтні, я зловив форель, яку потім сфотографував у воді.
Проходим ще 100 метрів і Вова починає тягнути не менш потужну форель! Не довго музика звучала, недовго фраєр танцював. Через кілька метрів риба сходить. В тому місці завжди важко виважити рибу. Літом там гідно ловиться харіус. Нижче на порогах я побачив перспективне місце. Кілька проводок – нуль. Великий перекат, обмежений великим каменем. Ще одна проводка, удар – і чергове фото з фореллю летить на мою стіну вконтакті. Після цього з того самого місця почав тягнути форель, розміром 6-8 см, яка зірвалась на відстані 15 см від берега…

Ми вирішили піти далі. Пропустили понад кілометр річки, йшли лісовою дорогою, говорили в основному про минулі роки, баб і про то, що мужики в російському селі викопали бочку мідних монет масою 210 кг. Біля річки багато ящірок і велика кількість диких качок. Дуже жаль, що дегенерати їх скоро знищать, але зараз все виглядає дуже приємно. Ще одна перспективна коса. Після зачепу за камінь мої німфи вистрілили і дуже сильно заплуталися. Я сів на камінь їх розв’язувати і побачив як Вова тягне пристойну рибину. Він був далеко від мене і я не біг до нього з фотокамерою. За його словами це була ще одна непогана форель. Минулого року з цього самого місця я, рибалячи з Нестором, теж витягнув непоганий екземпляр. Зав’язав свої німфи і ще кілька хвилин порибалив, але це не увінчалося успіхом. Ми перейшли на іншу сторону річки, співаючи непристойні пісні. Я показав нові мухи, які зв’язав після того, як отримав нову партію матеріалів, поділився з Вовою зразком мухи для того, щоб поставити виробництво на конвеєр, змотав вудочку, ще раз глянув на красиву природу Карпат і ми вирушили додому.
Зайва вага і похилий вік в даній ситуації зіграли проти мене, йти було важко, але час проведений на рибалці цього вартував. По дорозі ми бачили ще кілька диких качок, гольянчиків, які скакали за мухами на тихій воді і колгоспників, які бухали, їли шашлик і не дивилися за дітьми, які бігали над річкою. Приємно насолоджуватись такими моментами, як ті, які пощастило пережити сьогодні. Жаль, що через кілька років цього всього не буде. Варто цінувати момент 🙂

Автор: DJ VovKING, спеціально для Блогу

Невелика гірська річка, слабенький вітерець і сонце, яке вже почало припікати. Можна було позбутися зимових курток та шапок, насолоджуватися блакитним небом, свіжою зеленою травичкою, першими квітами. Вода ідеально чиста, рівень нормальний, в повітрі вже літають різноманітні комахи, правда, під камінням порожньо.Автівка зупинилася неподалік води. Виходимо і розминаємо плечі, швидко монтуємо снасті і вибігаємо на воду. Ми з Ганною рухаємося вверх по течії, у нас німфи. Юра прив’язує стрімери і спускається вниз. Ганна розташовується на перспективному місці – злив, який плавно переходить в яму. Обходжу її і зупиняюся в бурхливому перекаті, чомусь здалося мені, що варто спробувати пошукати рибу саме тут.
Перша ж проводка закінчується різким ривком і я підтягую до себе срібного харіуса. Узяв на червоно-чорну німфу, ту, яку я описував в пості з попереднього виїзду. Проходжу ще кілька метрів – біля поваленого дерева бачу перспективну ямку. Присідаю – вода дуже чиста, треба ховатися від риби. Проводка закінчується сильним ривком і за кілька секунд з ями випливає красивий, досить крупний харіус. Краса! Повертаюся до Ганни – вона все ще стоїть на попередньому місці. Махаю, пропоную рухатися вгору разом. У відповідь вона показує мені долоню з пальцями – ніби все в порядку.На чергового харіуса довелося чекати значно довше. Чи то місця нерибні траплялися, чи то були якісь інші причини, але третю рибу вдалося виловити з чергового буруна. Досить дивно, що харіус тримався в літніх місцях. Нарешті, підходжу до великої ями з ледь помітною течією. Проводки слабі – мухи відверто не встигають опуститися на дно. Можна було не паритися і піти далі, але щось змусило мене залишитися і змінити муху. Замість німфи із 3-міліметровою голівкою, ставлю ідентичну, але з важкою 4,5-міліметровою золотою «вольфрамкою». Спробую влучити на межу течії і за якусь секунду індикатор завмирає. Легкий рух кінчиком вудки і тіло пронизують стріли ейфорії. У темній ямі на сонці починає блистіти шмат золота. Це точно форель, скидається на райдужку. Реактивні ривки з боку в бік, реально сильна риба, яка не хоче покидати свого притулку. У цій ямі вона, мабуть, народилася, виросла і уникала зустрічей із місцевими рибалками.
Але спокусилася на велику чорну німфу із червоною точкою атаки. Під час останнього виїзду, коли я боровся з фореллю такого ж розміру, у мене тряслися ноги та руки. Цього разу я почувався на диво спокійним та впевненим. Тож після кількох хвилин боротьби форель почала здавати свої позиції і підпливати до берега. У підсак риба потрапила вже з відчуттям капітуляції…Струмкова форель вразила яскравими та насиченими червоними крапками. Два фото і акуратно кладу її у воду. Рибі навіть не знадобилося часу на акліматизацію, крутнула хвостом і поминай як звали. Повернулася у рідну стихію, де й надалі уникатиме зустрічі із рибалками.Певний час просто стою. Вудка лежить на камінні, стріпаний підсак повернувся на спину. Відчуваю якесь приємне блаженство і внутрішній спокій. Дзвоню до Ганни, яка каже, що упіймала трьох харіусів та крупну форель. Тішуся за неї – у нас нічия.Вирішую повертатися, на півдорозі зустрічаю Ганну, обмінюємося радісними знимками з фотоапаратів. На іншій ямі наша нахлистовичка не дотягує ще одну красиву форель, яка сходить біля самих ніг. Але за мить чіпляє нового харіуса. Біля автівки у нас рахунок знову зрівнявся, але поки я балакав з Юрою, Ганна мене випередила.
Ми то обрали легкий шлях – німфи, а от Юра так і не отримав від річки подяки за свої стрімери. Тож вирішуємо переїхати на іншу річку, щоб ще трохи порибалити і посмажити м’яса.Сонце почало сідати за гори, але харіус продовжував харчуватися. Одразу ж я упіймав двох середнього розміру пириків. Один узяв на чорну німфу з мідною головою, інший на принца. Підійшла Ганна – черговий схід, а за ним ще кілька. У мене ж на німфу більше не ловилося, тому я спробував мокру – один удар і тиша. Коли риба почала стрибати за мікроскопічними комашками, прийшов час спробувати суху. Знову усе марно. Зрештою, не час.Повертаємося до автівки. Якраз прийшов і Юра. Стрімери знову не дали результату попри перспективні місця. Але за саму спробу зловити рибу на щось інше за німфи – великий респект.
Я впевнений, що найближчим часом Юра «розкусить» стрімери і всі ми будемо кусати лікті за те, що не прогресували в плані різновидів нахлисту. Мабуть, над цим варто задуматися.А поки заходило сонце, м’ясо, вже ароматно пахло і крутило наші голодні шлунки.
Вечеря на свіжому повітрі і неквапливе повернення додому. Невдовзі на рибу чекає нерест, а на нас обмеження в просторі…
Фото автора, Юри та Ганни

Прогноз погоди просто таки шепотів. Весна! На повній швидкості молода красуня вривається в 2014 рік і, схоже, не залишає зимі жодних шансів. Тут ще й треба низько кланятися пані Кларі, адже кажуть, що саме завдяки їй продавці квітів мають файного бариша на 8 березня, а нахлистовики шанс вирватися на природу. Особисто я до МЖД не маю жодного пієтету, але за шанс порибалити спасибі.

Так видається, що до середини-кінця квітня на більших річках робити нічого. А от на невеликих рибу знайти можна. Правда, не завжди: треба втрапити на погоду, тиск, рівень води, активність і ще безліч факторів, що так чи інакше впливають на поведінку підводних мешканців.
Ми були переконані, що саме в цей день, і саме в цьому місці нам неодмінно пощастить упіймати по кілька форелей та харіусів. Окрім нахлисту був запланований і скромний пікнік на березі гірської ріки. Про що ще можна мріяти?

Міша, Сергій, Ганна і я – от наша компанія, яка вирушила зі Львова о 7-ій ранку. Згодом до нас приєднався Нестор, який вчасно подбав про дрова – інакше шашлик велів би довго жити, хай би хто мене не переконував у зворотному. Але поки шашлик домариновувався, ми хутенько стрибнули в вейдерси, поначіпляли всіляких німф і гайнули на ріку. Перше, що вразило – стан води. Вона була абсолютно чистою, мабуть, чистішою бути просто не може. Друге, що вразило – повна апатія риби до наших мух.
Не бере і хоч ти трісни. Нестор заміряв температуру – плюс шість. За його словами, риба стає активною, коли температура сягає п’яти градусів. А тут цілих шість і повна дуля.

Першим розловився Сергій – на невелику темну німфу взяв стандартного харіуса. Я ж змінював чорну німфу на принца, ред-тага, фезентейла тощо, десь зрозумівши, що користі з цього жодного не буде. Як не хоче риба їсти, то її не змусиш. Поки Нестор стрімерував, я вирішив йому не заважати на перспективній ямі, тому побачивши велику каменюку трішки її підшаманив. Вже навіть легенду придумав про те, як розповідатиму друзям, що спіймав величезну рибину, покажу фото, всі посміються і з «неї», і з «облизня».
Іноді наші бажання мають здатність матеріалізуватися. Прочесавши чергову яму, ми з Нестором вирішили ще трішки пройти догори. Рухалися різними берегами, я на одному місці довго не затримувався – не було сенсу. Нарешті побачив місцину, де в січні мав схід гарної риби, я писав про це на блозі. Правда, раніше там була яма, а зараз просто бистрина із заглибиною. Пам’ятаючи про те, що тут може хтось жити, я стрибнув на незручний камінь, довелося стояти практично на одній нозі. Початок проводки не відрізнявся від сотні інших, але насамкінець трапилося щось шалене.
Різкий ривок ледь не скинув мене у воду. Довелося спершу знайти опору, а потім підняти очі і побачити, що в широких хвилях щось відчайдушно борсається і норовить просунутися вниз по течії. «Котушка!» – це було перше про що я подумав. А потім я думав лише про свої коліна, які почали труситися як в юнака, який вперше збирається освідчитися. Як на лихо, почалися трястися ще й руки. Мозок геть перестав сприймати інформацію і це страшенно мене злило. У голові літала лише одна думка: «Тільки б не зійшла… Там же 0,10!!!».

Не зійшла. Якимось чином мені таки вдалося завести рибу у підсак (як добре, що не полінувався його взяти) і разом з ним вийти на берег. Лише там я побачив, що це форель і відразу подумав, що це моя найбільша карпатська форель. У Польщі ловилися більші, але в Карпатах ще ні (відразу ж промайнула гордість за свою країну). Біда була ще й в тому, що руки продовжували труситися, а ще заклинило підсаку і я не міг нормально сфотографувати рибу.
Хотів зробити все максимально швидко, щоб не травмувати красуню зайвим перебуванням поза водою, але як на зло усе плуталося, ще й сонце світило так, що я не міг побачити, що вийшло на фото. Зрештою, довелося плюнути на ці знимки і нести рибу до води . Між каменями якраз утворилася канавка, ніби спеціально створена для цієї форелі. Там вона оговталася від шоку і через хвильку вже виплила на спокійну течію. Постоявши там ще трішки, риба крутнула хвостом і щезла. Бувай здорова, кольорова.

Я поглянув на німфу. Зараз достеменно не пригадаю, у кого я її підгледів. Схоже, що така ж була в Романа, а він, у свою чергу, побачив її в коробці Дмитра Петруняка. У мене було кілька таких мух різних розмірів, форель узяла на найменшу – 16 номер з сріблястою вольфрамовою голівкою.
Узяла, до слова, за сам кінчик губи, але це не завадило їй зігнути гачок. Щодо самої німфи, то її легенда така: хвіст з пера чорної курки, чорне тіло з обмоткою яскравим люрексом, чорний торракс і чітко виражена додаткова обмотка червоною ниткою біля самої голівки. Власне, цю муху я в’яжу тонкою білою ниткою (Uni trico чи Danville Spiderweb), а вже коли приходить час робити фінішний вузол, змінюю її на червону, Danville Flymaster 6\0 Nylon Thread. Виходить дуже симпатична форелева німфа. Щоправда, це перша форель, яку я зловив на такий тип німф.

Ясно, що це чиста випадковість, банальне везіння. Єдине клювання за день, більше й сліду риби не було. У Ганни лиш були агресивний удар на ямі та кілька гольянів, Міша і Нестор обмежилися спогляданням місцевих красот і спробами зрозуміти чому не ловиться. Після того, як ноги нарешті заспокоїлися і мені вдалося перейти на інший берег, я вирішив, що на сьогодні вистачить: нахлистова батарейка вже була повністю заряджена.
Нестор залишився і спробував виманити рибу методом довгої німфи, що було дуже правильним та практичним рішенням, зважаючи на стан води, а я вирішив пройтися пішки – надто вже усе навкруги було тихим і красивим.
Хвилин за 50 я побачив автівку і Мішу з Сергієм. А за мить підійшла і Ганна. Ми вирішили ще трішки половити «на домашньому пулі» і братися за вечерю. Я трішки покидав мокрі та стрімери – безрезультатно.

Завершилася наша вилазка скромним пікніком з шашликом, маринованими грибами, фаршированою куркою, салом, що тануло в роті та кримським коньяком.

Нема сокири? Не проблема. Цю країну не перемогти

Жоден ресторан із вишуканими стравами не зрівняється смачним обідом на свіжому карпатському повітрі.
І жоден відпочинок не зрівняється з виснажливим днем на карпатській ріці…

1 березня 2014 року. Якраз випала субота, матчі чемпіонату України з футболу перенесли, тож у нас з Юрою з’явилася можливість на кілька годин відвідати рідні Карпати. Нічого особливого не вигадували.
Десь розуміли, що в такий час знайти на великій ріці рибу практично нереально. Не стверджую, що це неможливо, але ми наразі не знайшли чи то мух, чи то підходу до форелі і харіуса ранньою весною. Тому вирішили трішки полазити по одному струмку.

Перше, що вразило – катастрофічний стан води. Ясно, що зима була малосніжна, але все-одно, у колись бурхливому потічку практично не залишилося ямок. Вже дійшло до того, що форель можна було побачити просто на плесиках. Від наших кроків косячки риби рухливо піднімалися вверх по течії в надії сховатися за більшими камінцями.

Зловити рибу, відповідно, було не складно. Розмір форелі відповідав рівню води в струмку – не більше долоні. Щоб не шокувати пстружка легко знімав гачок, намагаючись не торкатися параплямок. Лише раз рука потягнулася за фотоапаратом – узяла трішки більшенька форелька, але їй якось вдалося чи то обкусити повідець чи то скористатися слабким вузлом.

Щодо мух, то, напевно, кожен з нас зловив би рибу на свої улюблені приманки. Форель особливо не дивилася, що там пливе. У мене працювали зимові чорні німфи з бронзовими голівками, весняні цинамонові німфочки і «принци». Мав також дуель з чимось не схожим ані на форель, ані на харіуса. До однієї з ямок я підкрався максимально акуратно і зробив першу проводку. Одразу ж відбувся досить агресивний, але холостий удар. У підсумку, мої німфи зависли на гілках дерева. Довелося трохи повозитися, щоб їх відчепити і чекати на затишшя
(а Юра взагалі продемонстрував чудеса еквілібристики, коли видерся на дерево і діставав свої мушки). Чергова проводка все повторила – удар і німфи на гіляках. Цього разу врятувати їх не вдалося: обрив і перев’язка. Третя спроба таки дозволила мені побачити рибу – це було щось сріблясте і овальне, схоже на карася чи райдужну форель. Що саме тричі кусало мої мухи, але не ловилося з’ясувати так і не вдалося…

Опісля ми вирушили до більшої річки, але там було геть глухо. Різні варіанти та комбінації мух користі не принесли. А тут радіо совістило нас про те, що одна відома персона вирішила повоювати з нашою країною. До Львова їхали мовчки, слухаючи новини…

Цей дивний ранок розпочався ще з вечора. Десь о 21:30 я опинився у досить таки скрутному становищі – через об’єктивні причини усі задумані плани наламалися. Не те щоб у мене був відчай, але якась частина мого організму відмовлялася вставати о шостій ранку і добиратися в гори на маршрутках. Ну, так вже сталося, нічого не поробиш. Але інша частина організму змусила пальці налаштувати будильник і пакувати наплічник. Якщо вірити синоптикам, то це зимове чудо скоро закінчиться, окрім цього вже невдовзі доведеться вирушати у тривале відрядження. Таким чином, у мене залишалася одна лише можливість поїхати в гори і побесідувати з річкою.

На щастя, процес добирання був доволі безболісним. Дві години в досить комфортабельному автобусі минули з закритими очима і навушниками. Коли я залишав Львів, то небо було покрите хмарами, які не обіцяли доброї погоди. Але там, на півдні, куди рушав автобус, можна було розгледіти смуги надії, у вигляді яскравих, золотисто-червоних відблисків.

У передгір’ї, коли я вийшов з автобуса і підняв голову, то побачив блакитне небо, відчув, що досить тепло і нема вітру. Ще один автобус не забарився і вже хвилин за 20 зустрічаюся з Нестором. З ним завжди приємно. Пригадую, що коли тільки почав займатися нахлистом, то Нестор багато в чому допоміг – розказував про вибори місця, мушки, тактику… Саме завдяки його порадам, 6 грудня 2009 року я зловив свого першого харіуса. А ще в Нестора нема секретів, що мені особисто найбільше імпонує.

Почати вирішили у верхів’ях гірського потоку, де кілька днів тому мій напарник упіймав десяток пстружків. Саме для цього, після спакованого рюкзака, довелося в’язати кілька нових мух, спеціально для такої пори. Мова йде про невелику чорну німфу з мідною голівкою. Але на потік ми не потрапили. Проїхавши з десяток кілометрів по важкій дорозі, побачили, що колір води став загрозливим. Очевидно, знову рубають ліс. Таким чином довелося повертатися і змінювати напрямок руху. Новим пунктом призначення було обрано іншу невелику річку, що зміїлася кілометрів за 40 від нас.

А щоб було цікавіше, вирішили проїхати якомога далі, адже за словами Нестора, улітку води стає мало, а зараз річка насправді повноводна і приховує в собі чимало форелі та харіуса. Словом, усе було супер – погода (правда, іноді дошкуляв пронизливий вітер), стан води (не кришталево-чиста, а така, що можна не ховатися від риби), безліч перспективних місць (глибші ділянки з повільною течією, ями).

Щойно ми зайшли у воду, як Нестор упіймав першу рибу – дрібного харіуса. За ним, через кілька хвилин, у рідну стихію повернувся ще один, розміру ідентичного. Ми зрозуміли, що попри привабливі умови, риба не буде кидатися на наші мухи, як мухи на варення. Але Нестор все ж розкусив річку швидше. Спершу він узяв одну форель, а за нею іншу. Розміри обох були доволі прийнятні.

У мене поки було глухо – очевидно, я щось робив неправильно. На жаль, до кінця так і не зрозумів, що саме. Не знаю, чи аж настільки серйозну роль грала товщина наших повідків. У Нестора мухи висіли на 0,10, у мене на 0,12. Окрім цього, сама снасть Нестора була утричі довшою за мою. Самі ж мухи не відрізнялися. Очевидно, деталі таки зіграли свою роль в кількості упійманої риби. Зате побачив риби я вдосталь. Першою стала крупна форель, яка стояла на самій мілині, перпендикулярно до ями. Щойно вона відчула небезпеку, як ліниво крутнула хвостом і сховалася в ямі.

Так чи інакше, але після того, як у Нестора зійшла гарна риба з ями під каменем, я нарешті упіймав форель. Не велику, але все-одно красиву. А невдовзі отримав купу задоволення від боротьби з набагато більшим і сильнішим суперником. Я розташувався на великому камені, «коріння» якого омивала вода. Там була яма, метрів 2-3 у довжину, після чого починалася сильна течія. Уже на другій проводці я відчув, що моя снасть зупинилася. Причому зупинка була характерною і на мить повернула мене на Сян. На цій ріці, коли у ямі бере форель, вона просто зупиняє мухи з королівським спокоєм, нікуди не спішить. Так само спокійно я зробив легкий рух кінчиком вудки і аж тоді відчув сильний опір. І тут я дав маху. Спомини про Сян настільки поглинули мене, що я забув про перешкоду – бурун. На польській ріці упіймана риба з ями нікуди не тікає, вона хаотично рухається в чітко окреслених межах. Повторюючи свої дії на Сяні, я відпустив гальма котушки і дозволив рибі стравити кілька метрів французького підліска. Безперечно, професіонали нахлисту здивуються таким діям, мовляв, гальма повинні були завжди відрегульовані. У моєму розумінні, в наших умовах, це не є обов’язком.

Тим часом риба піднялася на поверхню. На око, це була форель, сантиметрів на 30-35. Поки я її розглядав, вона чкурнула в бурун, потягнула за собою вудку і обірвала муху. Отака от халепа. Пройшовши кілька метрів, на відкритому плесі я упіймав невеликого харіуса – це була моя друга зловлена риба в цей день. Нестор тим часом, упіймав ще кілька харіусів.

А насамкінець походу на мене чекала дивовижна пригода. Почався сильний вітер, який заважав нормальній проводці «француза». У таких випадках, на індикатор я зачіпляю додатковий одноразовий пінопластовий (ну, може, не пінопластовий, але я не знаю, як цей матеріал називається, словом, практично без ваги) страйк-індикатор зеленого або помаранчевого кольору від Wapsi. Попри свою вагу, він дозволяє безперешкодно виконувати проводку, а окрім цього дає можливість провести муху там, де звичним способом закид зробити не вдасться.

Так от, після одної з проводок, на зелений індикатор, який ледь торкнувся води, вискочив, вочевидь, харіус, після чого знову сховався в ямі. Я зробив ще одну проводку, а коли витягав німфи вертикально (заважав великий камінь) то риба просто вхопила німфу і піднімалася разом з нею. Біля поверхні вона її випустила. Я зробив ще одну проводку – усе повторилося. Риба знову тримала мушку. Так само сталося і третього разу. Що це було я пояснити не можу, але подумав, що в такому місці можна було б спробувати зловити харіуса або на суху або на зимову мормишку.

До авто поверталися задоволеними. Свіже морозне повітря прочистило і легені, і мізки. А річка, яка ж вона красива, коли тут нема нікого, особливо, туристів, які залишають після себе гори сміття і місцевих рибалок, які ховають зловлену рибу у полотняні сумки. Ми з Нестором йшли по дорозі, а навколо нас була дика природа. Шкода, що дикою вона залишається лише взимку. Літом ця райська місцина також стає дикою, але вже завдяки людям, які не шанують те, що поки мають.