Блог двох мухарів

Прогноз погоди просто таки шепотів. Весна! На повній швидкості молода красуня вривається в 2014 рік і, схоже, не залишає зимі жодних шансів. Тут ще й треба низько кланятися пані Кларі, адже кажуть, що саме завдяки їй продавці квітів мають файного бариша на 8 березня, а нахлистовики шанс вирватися на природу. Особисто я до МЖД не маю жодного пієтету, але за шанс порибалити спасибі.

Так видається, що до середини-кінця квітня на більших річках робити нічого. А от на невеликих рибу знайти можна. Правда, не завжди: треба втрапити на погоду, тиск, рівень води, активність і ще безліч факторів, що так чи інакше впливають на поведінку підводних мешканців.
Ми були переконані, що саме в цей день, і саме в цьому місці нам неодмінно пощастить упіймати по кілька форелей та харіусів. Окрім нахлисту був запланований і скромний пікнік на березі гірської ріки. Про що ще можна мріяти?

Міша, Сергій, Ганна і я – от наша компанія, яка вирушила зі Львова о 7-ій ранку. Згодом до нас приєднався Нестор, який вчасно подбав про дрова – інакше шашлик велів би довго жити, хай би хто мене не переконував у зворотному. Але поки шашлик домариновувався, ми хутенько стрибнули в вейдерси, поначіпляли всіляких німф і гайнули на ріку. Перше, що вразило – стан води. Вона була абсолютно чистою, мабуть, чистішою бути просто не може. Друге, що вразило – повна апатія риби до наших мух.
Не бере і хоч ти трісни. Нестор заміряв температуру – плюс шість. За його словами, риба стає активною, коли температура сягає п’яти градусів. А тут цілих шість і повна дуля.

Першим розловився Сергій – на невелику темну німфу взяв стандартного харіуса. Я ж змінював чорну німфу на принца, ред-тага, фезентейла тощо, десь зрозумівши, що користі з цього жодного не буде. Як не хоче риба їсти, то її не змусиш. Поки Нестор стрімерував, я вирішив йому не заважати на перспективній ямі, тому побачивши велику каменюку трішки її підшаманив. Вже навіть легенду придумав про те, як розповідатиму друзям, що спіймав величезну рибину, покажу фото, всі посміються і з «неї», і з «облизня».
Іноді наші бажання мають здатність матеріалізуватися. Прочесавши чергову яму, ми з Нестором вирішили ще трішки пройти догори. Рухалися різними берегами, я на одному місці довго не затримувався – не було сенсу. Нарешті побачив місцину, де в січні мав схід гарної риби, я писав про це на блозі. Правда, раніше там була яма, а зараз просто бистрина із заглибиною. Пам’ятаючи про те, що тут може хтось жити, я стрибнув на незручний камінь, довелося стояти практично на одній нозі. Початок проводки не відрізнявся від сотні інших, але насамкінець трапилося щось шалене.
Різкий ривок ледь не скинув мене у воду. Довелося спершу знайти опору, а потім підняти очі і побачити, що в широких хвилях щось відчайдушно борсається і норовить просунутися вниз по течії. «Котушка!» – це було перше про що я подумав. А потім я думав лише про свої коліна, які почали труситися як в юнака, який вперше збирається освідчитися. Як на лихо, почалися трястися ще й руки. Мозок геть перестав сприймати інформацію і це страшенно мене злило. У голові літала лише одна думка: «Тільки б не зійшла… Там же 0,10!!!».

Не зійшла. Якимось чином мені таки вдалося завести рибу у підсак (як добре, що не полінувався його взяти) і разом з ним вийти на берег. Лише там я побачив, що це форель і відразу подумав, що це моя найбільша карпатська форель. У Польщі ловилися більші, але в Карпатах ще ні (відразу ж промайнула гордість за свою країну). Біда була ще й в тому, що руки продовжували труситися, а ще заклинило підсаку і я не міг нормально сфотографувати рибу.
Хотів зробити все максимально швидко, щоб не травмувати красуню зайвим перебуванням поза водою, але як на зло усе плуталося, ще й сонце світило так, що я не міг побачити, що вийшло на фото. Зрештою, довелося плюнути на ці знимки і нести рибу до води . Між каменями якраз утворилася канавка, ніби спеціально створена для цієї форелі. Там вона оговталася від шоку і через хвильку вже виплила на спокійну течію. Постоявши там ще трішки, риба крутнула хвостом і щезла. Бувай здорова, кольорова.

Я поглянув на німфу. Зараз достеменно не пригадаю, у кого я її підгледів. Схоже, що така ж була в Романа, а він, у свою чергу, побачив її в коробці Дмитра Петруняка. У мене було кілька таких мух різних розмірів, форель узяла на найменшу – 16 номер з сріблястою вольфрамовою голівкою.
Узяла, до слова, за сам кінчик губи, але це не завадило їй зігнути гачок. Щодо самої німфи, то її легенда така: хвіст з пера чорної курки, чорне тіло з обмоткою яскравим люрексом, чорний торракс і чітко виражена додаткова обмотка червоною ниткою біля самої голівки. Власне, цю муху я в’яжу тонкою білою ниткою (Uni trico чи Danville Spiderweb), а вже коли приходить час робити фінішний вузол, змінюю її на червону, Danville Flymaster 6\0 Nylon Thread. Виходить дуже симпатична форелева німфа. Щоправда, це перша форель, яку я зловив на такий тип німф.

Ясно, що це чиста випадковість, банальне везіння. Єдине клювання за день, більше й сліду риби не було. У Ганни лиш були агресивний удар на ямі та кілька гольянів, Міша і Нестор обмежилися спогляданням місцевих красот і спробами зрозуміти чому не ловиться. Після того, як ноги нарешті заспокоїлися і мені вдалося перейти на інший берег, я вирішив, що на сьогодні вистачить: нахлистова батарейка вже була повністю заряджена.
Нестор залишився і спробував виманити рибу методом довгої німфи, що було дуже правильним та практичним рішенням, зважаючи на стан води, а я вирішив пройтися пішки – надто вже усе навкруги було тихим і красивим.
Хвилин за 50 я побачив автівку і Мішу з Сергієм. А за мить підійшла і Ганна. Ми вирішили ще трішки половити «на домашньому пулі» і братися за вечерю. Я трішки покидав мокрі та стрімери – безрезультатно.

Завершилася наша вилазка скромним пікніком з шашликом, маринованими грибами, фаршированою куркою, салом, що тануло в роті та кримським коньяком.

Нема сокири? Не проблема. Цю країну не перемогти

Жоден ресторан із вишуканими стравами не зрівняється смачним обідом на свіжому карпатському повітрі.
І жоден відпочинок не зрівняється з виснажливим днем на карпатській ріці…

1 березня 2014 року. Якраз випала субота, матчі чемпіонату України з футболу перенесли, тож у нас з Юрою з’явилася можливість на кілька годин відвідати рідні Карпати. Нічого особливого не вигадували.
Десь розуміли, що в такий час знайти на великій ріці рибу практично нереально. Не стверджую, що це неможливо, але ми наразі не знайшли чи то мух, чи то підходу до форелі і харіуса ранньою весною. Тому вирішили трішки полазити по одному струмку.

Перше, що вразило – катастрофічний стан води. Ясно, що зима була малосніжна, але все-одно, у колись бурхливому потічку практично не залишилося ямок. Вже дійшло до того, що форель можна було побачити просто на плесиках. Від наших кроків косячки риби рухливо піднімалися вверх по течії в надії сховатися за більшими камінцями.

Зловити рибу, відповідно, було не складно. Розмір форелі відповідав рівню води в струмку – не більше долоні. Щоб не шокувати пстружка легко знімав гачок, намагаючись не торкатися параплямок. Лише раз рука потягнулася за фотоапаратом – узяла трішки більшенька форелька, але їй якось вдалося чи то обкусити повідець чи то скористатися слабким вузлом.

Щодо мух, то, напевно, кожен з нас зловив би рибу на свої улюблені приманки. Форель особливо не дивилася, що там пливе. У мене працювали зимові чорні німфи з бронзовими голівками, весняні цинамонові німфочки і «принци». Мав також дуель з чимось не схожим ані на форель, ані на харіуса. До однієї з ямок я підкрався максимально акуратно і зробив першу проводку. Одразу ж відбувся досить агресивний, але холостий удар. У підсумку, мої німфи зависли на гілках дерева. Довелося трохи повозитися, щоб їх відчепити і чекати на затишшя
(а Юра взагалі продемонстрував чудеса еквілібристики, коли видерся на дерево і діставав свої мушки). Чергова проводка все повторила – удар і німфи на гіляках. Цього разу врятувати їх не вдалося: обрив і перев’язка. Третя спроба таки дозволила мені побачити рибу – це було щось сріблясте і овальне, схоже на карася чи райдужну форель. Що саме тричі кусало мої мухи, але не ловилося з’ясувати так і не вдалося…

Опісля ми вирушили до більшої річки, але там було геть глухо. Різні варіанти та комбінації мух користі не принесли. А тут радіо совістило нас про те, що одна відома персона вирішила повоювати з нашою країною. До Львова їхали мовчки, слухаючи новини…

Поки на теренах Інтернету тривають бурхливі обговорення потрібності чи непотрібності проведення нахлистових змагань, у мене виникло ряд думок та запитань щодо якості та умов перебування риби у «камері смертників», тобто на прилавках наших магазинів.

Отже в суботу я відвідав гіпермаркет «Ашан», з метою придбати риби на святковий стіл. Спершу планував купити щуку, але зубатої не було. Тож зупинив свій вибір на райдужній форелі, яку гордо підписали «форель річкова». Усі ми прекрасно розуміємо, що такої риби в природі не існує – це нахабна вигадка маркетологів. Така «форель» народжується і живе в басейнах, річку вона в житті не бачила. Але менше з тим. До «форелі» ми ще повернемося.

А поки я здивовано дивився на трійку дрібоньких стерлядок, які лежали на леді і безпорадно рухали зяберними кришками. Вони були живі. Зверху височіла табличка з ціною і країною походження – Україна. І це при тому, що коли мені не зраджує пам’ять, убивство одної стерляді коштує 48 тисячі гривень. Хоча, гадаю, що тут ситуація трохи інша. Достатньо загуглити «стерлядь» і ми побачимо, що кілька інститутів вже змогли штучно розвести осетрових і запустити їх в Дніпро та Дністер. Але в такому випадку все одно виникають питання до… навіть не знаю з кого почати. До усіх, словом, хто має стосунок до цієї риби.

Йдемо далі. Купивши три райдужки, я узявся за її приготування. Ясна річ, мене цікавив вміст шлунку риби. Провівши неважку операцію видлубав з черева шматок твердої чорної субстанції, очевидно, це комбікорм, яким годують «форель» у басейнах. Промивши рибу, я нафарширував її білими грибами з цибулею, завернув в фольгу і закинув в духовку.

Поки риба пеклася, прийшов час робити канапки з червоною ікрою. Відкривши баночку, куплену в тому ж «Ашані», мене здивував колір.
Ікра була якась не то брунатна, не то гранатна, не то бордова, не то ще якась. Словом, на «червону» відверто не тягнула. Читаю склад: ікра горбуші, сіль і ще там якась Е-біда. Хто не знає, моя кохана дружина провела дитинство на Чукотці, де червона ікра стояла в бочках і ніхто на неї не дивився. Але на смак вона її добре розрізняє. Закинувши ложку ікри, дружина трохи її розжувала, після чого, вибачте за подробиці, витягнула з рота якусь незрозумілу білу речовину, схожу на плівку з якої роблять пакетики. Апетит різко упав.
Я узяв ще ложку і закинув її в склянку, залив холодною водою. Миттєво вода перетворилася на якусь молочно-білу рідину.
Через деякий час я злив воду і побачив, що вся ікра була вкрита тією самою плівковою бідою.
Ми якраз згадали, що читали новини про «ікру» на сайті Фішкі – http://fishki.net/1237545-ikra-krasnaja.html. Тільки от їхня ікра звалася «Сахалінская», а наша «Камчатская».
Словом, банка ікри опинилася в смітнику.

Тим часом допеклася «форель». Пригадую, коли один з наших друзів знайшов на ріці сітку, а в ній струмкову форель (вже не живу), то віддав її мені, а я приготував для своєї чотирирічної доньки. Від рибки залишився сам скелет. Натомість, райдужку вона їла неохоче, трохи кривилася. І справді, риба на смак просто ніяка. Не смачна, не соковита…

Такі от сумні справи. Вже схиляєшся до того, щоб взагалі нічого не купувати в магазинах, а їсти свою квашену капусту, свою картоплю, а м’ясо та рибу привозити з Польщі. Принаймні, у нас ніколи не було претензій до товарів з Теско чи Бєдронкі…

Віце-президент риболовного спорту України Дмитро Петруняк розповів про змагання і семінари, що чекають на нахлистовиків у 2014 році.  –          Дорогі друзі! Я особисто та весь наш колектив – компанія Strike! Вітає вас з новим роком і різдвяними святами. Бажаю усім здоров’я та вдалих рибалок у цьому році. Підбивши підсумки минулого року, ми окреслили попередні плани на 2014 рік. Отже, 25 травня закінчується нерестова заборона і починається сезон рибальства. З 30 травня до 1 червня відбуватиметься Кубок України з нахлисту. Минулого року змагання проходили на Ріці, цього разу турнір пройде на Свічі. Торік у нас не було можливості зробити там змагання через лісорубів та любителів купання в гірських ріках. На початку літа ліс різати не повинні та й купальникам рано їхати в гори. Будемо сподіватися на крупну рибу в цей час. Окрім Свічі розглядається ще одна річка, про яку я поки не готовий говорити відкрито. Можна сказати, що ведуться перемовини з лісниками.–          Чемпіонат теж буде на Свічі?

–          Ні, попередньо ми запланували провести його на Ріці. Орієнтовний час проведення 15-17 серпня. Знову ж таки, ми вибрали цю річку, тому що там практично нема туристів і купальників. На Ріці, швидше за все, відбудеться і Кубок Карпат, який минулого року зібрав рекордну кількість учасників. Нагадаю, що на цьому змаганні ловили лише на суху мушку. Точної дати проведення Кубку Карпат ще нема, орієнтовно це середина вересня. Усі регламенти з’являться на блозі згодом.–          Зі змаганнями ясно. Що з семінарами?

–          20 червня розпочнеться другий семінар від компанії Strike! Гадаю, що проведемо його знову на Мізунці, як і минулого року. План схожий (удень семінаримо, ввечері фестивалимо), але буде багато нового і цікавого. Тож готуйте снасті, бо 2014 рік обіцяє бути дуже цікавим і продуктивним.

Цей дивний ранок розпочався ще з вечора. Десь о 21:30 я опинився у досить таки скрутному становищі – через об’єктивні причини усі задумані плани наламалися. Не те щоб у мене був відчай, але якась частина мого організму відмовлялася вставати о шостій ранку і добиратися в гори на маршрутках. Ну, так вже сталося, нічого не поробиш. Але інша частина організму змусила пальці налаштувати будильник і пакувати наплічник. Якщо вірити синоптикам, то це зимове чудо скоро закінчиться, окрім цього вже невдовзі доведеться вирушати у тривале відрядження. Таким чином, у мене залишалася одна лише можливість поїхати в гори і побесідувати з річкою.

На щастя, процес добирання був доволі безболісним. Дві години в досить комфортабельному автобусі минули з закритими очима і навушниками. Коли я залишав Львів, то небо було покрите хмарами, які не обіцяли доброї погоди. Але там, на півдні, куди рушав автобус, можна було розгледіти смуги надії, у вигляді яскравих, золотисто-червоних відблисків.

У передгір’ї, коли я вийшов з автобуса і підняв голову, то побачив блакитне небо, відчув, що досить тепло і нема вітру. Ще один автобус не забарився і вже хвилин за 20 зустрічаюся з Нестором. З ним завжди приємно. Пригадую, що коли тільки почав займатися нахлистом, то Нестор багато в чому допоміг – розказував про вибори місця, мушки, тактику… Саме завдяки його порадам, 6 грудня 2009 року я зловив свого першого харіуса. А ще в Нестора нема секретів, що мені особисто найбільше імпонує.

Почати вирішили у верхів’ях гірського потоку, де кілька днів тому мій напарник упіймав десяток пстружків. Саме для цього, після спакованого рюкзака, довелося в’язати кілька нових мух, спеціально для такої пори. Мова йде про невелику чорну німфу з мідною голівкою. Але на потік ми не потрапили. Проїхавши з десяток кілометрів по важкій дорозі, побачили, що колір води став загрозливим. Очевидно, знову рубають ліс. Таким чином довелося повертатися і змінювати напрямок руху. Новим пунктом призначення було обрано іншу невелику річку, що зміїлася кілометрів за 40 від нас.

А щоб було цікавіше, вирішили проїхати якомога далі, адже за словами Нестора, улітку води стає мало, а зараз річка насправді повноводна і приховує в собі чимало форелі та харіуса. Словом, усе було супер – погода (правда, іноді дошкуляв пронизливий вітер), стан води (не кришталево-чиста, а така, що можна не ховатися від риби), безліч перспективних місць (глибші ділянки з повільною течією, ями).

Щойно ми зайшли у воду, як Нестор упіймав першу рибу – дрібного харіуса. За ним, через кілька хвилин, у рідну стихію повернувся ще один, розміру ідентичного. Ми зрозуміли, що попри привабливі умови, риба не буде кидатися на наші мухи, як мухи на варення. Але Нестор все ж розкусив річку швидше. Спершу він узяв одну форель, а за нею іншу. Розміри обох були доволі прийнятні.

У мене поки було глухо – очевидно, я щось робив неправильно. На жаль, до кінця так і не зрозумів, що саме. Не знаю, чи аж настільки серйозну роль грала товщина наших повідків. У Нестора мухи висіли на 0,10, у мене на 0,12. Окрім цього, сама снасть Нестора була утричі довшою за мою. Самі ж мухи не відрізнялися. Очевидно, деталі таки зіграли свою роль в кількості упійманої риби. Зате побачив риби я вдосталь. Першою стала крупна форель, яка стояла на самій мілині, перпендикулярно до ями. Щойно вона відчула небезпеку, як ліниво крутнула хвостом і сховалася в ямі.

Так чи інакше, але після того, як у Нестора зійшла гарна риба з ями під каменем, я нарешті упіймав форель. Не велику, але все-одно красиву. А невдовзі отримав купу задоволення від боротьби з набагато більшим і сильнішим суперником. Я розташувався на великому камені, «коріння» якого омивала вода. Там була яма, метрів 2-3 у довжину, після чого починалася сильна течія. Уже на другій проводці я відчув, що моя снасть зупинилася. Причому зупинка була характерною і на мить повернула мене на Сян. На цій ріці, коли у ямі бере форель, вона просто зупиняє мухи з королівським спокоєм, нікуди не спішить. Так само спокійно я зробив легкий рух кінчиком вудки і аж тоді відчув сильний опір. І тут я дав маху. Спомини про Сян настільки поглинули мене, що я забув про перешкоду – бурун. На польській ріці упіймана риба з ями нікуди не тікає, вона хаотично рухається в чітко окреслених межах. Повторюючи свої дії на Сяні, я відпустив гальма котушки і дозволив рибі стравити кілька метрів французького підліска. Безперечно, професіонали нахлисту здивуються таким діям, мовляв, гальма повинні були завжди відрегульовані. У моєму розумінні, в наших умовах, це не є обов’язком.

Тим часом риба піднялася на поверхню. На око, це була форель, сантиметрів на 30-35. Поки я її розглядав, вона чкурнула в бурун, потягнула за собою вудку і обірвала муху. Отака от халепа. Пройшовши кілька метрів, на відкритому плесі я упіймав невеликого харіуса – це була моя друга зловлена риба в цей день. Нестор тим часом, упіймав ще кілька харіусів.

А насамкінець походу на мене чекала дивовижна пригода. Почався сильний вітер, який заважав нормальній проводці «француза». У таких випадках, на індикатор я зачіпляю додатковий одноразовий пінопластовий (ну, може, не пінопластовий, але я не знаю, як цей матеріал називається, словом, практично без ваги) страйк-індикатор зеленого або помаранчевого кольору від Wapsi. Попри свою вагу, він дозволяє безперешкодно виконувати проводку, а окрім цього дає можливість провести муху там, де звичним способом закид зробити не вдасться.

Так от, після одної з проводок, на зелений індикатор, який ледь торкнувся води, вискочив, вочевидь, харіус, після чого знову сховався в ямі. Я зробив ще одну проводку, а коли витягав німфи вертикально (заважав великий камінь) то риба просто вхопила німфу і піднімалася разом з нею. Біля поверхні вона її випустила. Я зробив ще одну проводку – усе повторилося. Риба знову тримала мушку. Так само сталося і третього разу. Що це було я пояснити не можу, але подумав, що в такому місці можна було б спробувати зловити харіуса або на суху або на зимову мормишку.

До авто поверталися задоволеними. Свіже морозне повітря прочистило і легені, і мізки. А річка, яка ж вона красива, коли тут нема нікого, особливо, туристів, які залишають після себе гори сміття і місцевих рибалок, які ховають зловлену рибу у полотняні сумки. Ми з Нестором йшли по дорозі, а навколо нас була дика природа. Шкода, що дикою вона залишається лише взимку. Літом ця райська місцина також стає дикою, але вже завдяки людям, які не шанують те, що поки мають.