Блог двох мухарів

Архив категории ‘Дайджест’

Кажуть, що все нове – це добре забуте старе. От і в нахлисті так. Отримавши багато цьогорічних емоцій від ловлі на бокоплавів (не лише зеленого), я зацікавився чеськими німфами. Мені здається, що їх краще використовувати на французькій снасті, яко підвісну муху. Щоб дізнатися більше, довелося шукати стару інформацію про чеські німфи. Перед вами інтерв’ю з чеськими чемпіонами – Мірославом Махачеком та Яроміром Карафіатом кількарічної давнини. Його автором є російський нахлистовик Андрій Прутенский, який побував в Чехії і познайомився з тамтешніми спеціалістами.

– Ознайомившись із вмістом ваших флай-боксів, приходиш до висновку, що більшу частину мушок, які ви використовуєте, складають німфи. Це так?

Мірослав Махачек

– В цілому – так. Риболовля для нас – не лише захоплення, але і спорт, що вимагає результатів. Найбільш результативна ловля біля дна, відповідно, ставка робиться на німфи. Це, звичайно, не говорить про те, що ми не ловимо ні на що інше. Мірослав, наприклад, дуже любить рибалити на суху мушку (незважаючи на поганий зір). Вельми результативна і цікава ловля форелі на стрімер. У переважній же більшості випадків ми рибалимо на німфи, це факт.
– Продовжуючи розмову про німф – як би ви могли охарактеризувати принципи їх конструювання? На які типи німф ви зазвичай рибалите?
– Найчастіше ми використовуємо два типи німф – Czech Nymph (імітації вільноживучих личинок волохокрильців, зв’язані на вигнутому гачку типу «Grub»), і мушки, підвантажені вольфрамовими головками – типу Beadhead. Що стосується конструювання мушок для придонної ловлі, то тут правило таке: мушка повинна мати максимальну масу при мінімальній площі поверхні і не створювати значного опору воді при зануренні і проводці. Даббінгу використовуємо дуже мало. При ловлі біля дна неминучими є зачепи та втрати мушок. Виходячи з цього, мушки повинні бути досить простими у виконанні та у великій кількості.
– Розкажіть про «типові» чеські німфи, що імітують личинку вільноживучих волохокрильців. Чи є якісь особливості їх в’язання?
– У принципі нічого складного. Носієм, в переважній більшості випадків, є гачок типу «Grub». Якщо мова йде про мушки для змагань – обов’язково без борідки. Гачок може бути як «плоским», так і мати відігнути в бік жало – це не принципово. У нас найбільш вживані гачки це Tiemco 2457, 2487, 206BL, 205BL, Hayabusa 384, 384BN, 387, 371BN і Climax 620B. У деяких випадках такі мушки в’яжуться на гачках з подовженою цівкою – Tiemco 2312, 2302, Hayabusa 372 BN vel. 8, 373. Іноді доводиться використовувати нестандартні рішення – типу легких гачків для емерджерів Tiemco 206BL. Ці гачки дуже тонкі, вони прекрасно просікають губу риби… Розміри приманок різні – найбільш вживані мушки, зв’язані на гачках № 10-12, проте можна в’язати і на менших номерах – аж до № 18. У будь-якому випадку для виготовлення мушок на дрібних гачках переважно вибираємо гачки з широким загином (gap).

Яромір Карафіат

Підгрузка гачка виконується за рахунок щільного намотування свинцевого дроту. Дріт завжди намотується в один шар, виток до витка. Добре використовувати дріт квадратного перетину – вдасться умістити більшу вагу. Діаметр дроту залежить від розміру гачка. (На запитання про можливість застосування вольфрамового дроту Яромір відповів, що такого досвіду у них немає. Він припускає, що цей дріт занадто жорсткий і працювати з ним складно. Липку свинцеву фольгу чехи в своїй практиці також не використовують.) Тіло і грудка мушки створюються з даббінга. Даббінг, в залежності від потреби, може бути натуральним (найчастіше – заячим), синтетичним, або зробленим з суміші. Обмотка виконується жилкою відповідного діаметру і дротиком або люрексом. Кількість витків – від 5 до 8, залежно від розміру мушки. Покриття спинки робиться із синтетичної плівки або інших матеріалів.
– За яким принципом ви обираєте колір мушки, що імітує волохокрильця-безхатченка? У відповідності з кольором комах, які живуть в воді?
– Найчастіше саме так. Заглядаємо під камінчики. У разі використання приманок аттрактивних забарвлень, вибір розмальовки здійснюється методом підбору або за старим досвіду лову на даній водоймі.

Також пропонуємо вашій увазі коментар до цього інтерв’ю від його ж автора – Андрія Прутенского, який на власні очі побачив чехів у дії. Знайомство з чеськими німфами в авторському виконанні Мірослава та Яроміра дещо похитнуло мої «усталені» погляди на ці приманки. Насамперед, вони роблять акцент на простоту виконання та тонкість силуету приманки. Подвійна обмотка найчастіше ігнорується і для обмотки використовується всього один матеріал – жилка. Акценту на ніжках немає – для створення грудки може використовуватися той же даббінг (тільки іншого кольору), що і для тіла. Ніжок, як окремого елемента чеської німфи, я не зустрів ні на одній з мушок Мірослава та Яроміра. Найчастіше мушка в’яжеться «задом наперед» – плівка кріпиться блія колечка мушки, а не в районі загину, що скорочує процес в’язання. Ніяких фарбувальних робіт із застосуванням маркерів не використовується в принципі. Будь-яка моя пропозиція ввести той чи інший «архітектурний» елемент ігнорувався з усмішкою і незмінною фразою «… то складно…». Ну і найцікавіше – як з’ясувалося за час невсипущого спостереження за гостями під час риболовлі, найменше чехи рибалили саме на чеські німфи, практично завжди заміняючи їх «головастими» мушками. Вольфрам рулить!
Як вже говорилося, «чеська німфа» № 1 в сучасному виконанні – це мушка з вольфрамовою головкою. З тих пір, як їх дозволили використовувати на змаганнях, спортсмени практично завжди віддають перевагу їм над іншим мушкам, за винятком, можливо, тих ситуацій, коли водоймище «забите» бездомними волохокрильцями.При розгляді коробок гостей, вщерть забитих німфами, з’ясувалося, що більша частина мушок представлена приманками з вольфрамовим головками – золотистими, мідними, сріблястими, чорними, а також пофарбованими в яскраві кольори – оранжевий, рожевий, отруйно-зелений. Це були типові «бедхеди» – з відносно великими головками і дуже скупим тораксом, а також дуже тонким тілом і хвостиком, виконаним з двох, максимум чотирьох, борідок півнячого (зі скальпа або з гривки) або фазанів (хвостового) пера, чи синтетичних волокон типу Bett’s Tailing Fibers. Чехи наполягали на тонкому силуеті і куцому хвостику. Підгрузка мушок даного типу здійснюється виключно за рахунок металевої головки, переважно – вольфрамової, ніколи не використовується підвантаження свинцевим дротом по тілу. За словами Мірослава, це погано позначається на грі мушки – при проводці німфа повинна як би погойдуватися на голівці, вільно граючи тілом і хвостиком, що в поєднанні з безперервним дрейфом мушки біля дна створює специфічну гру, що є запорукою успіху. При розміщенні підгрузки в області цівки гачка така гра неможлива.Досить велика кількість «усталених» різновидів німф – як «чешок», так і «бедхедів», виконане в надзвичайно яскравих, помітних кольорах або має блискуче світловідбиваюче покриття. Зустрічаються також яскраві і дуже вузькі «вставки-пояски» в німф, виконаних в натуралістичних кольорових рішеннях. Це не цілком характерно для «традиційних» чеських німф. Мірослав розповів цікаву історію: «… півтора десятка років тому один із чеських нахлистовиків почав виготовляти приманки неприродних яскравих кольорів, іноді навіть блискучі. Спочатку це викликало сміх, однак після того як, використовуючи свої мушки, він виграв кілька престижних змагань, ставлення до «імпресіонізму» змінилося, і в асортименті всіх східно-європейських в’язальників з’явилися «Crazy Nymph» – мушки божевільних кольорів. Застосовуються вони в основному для лову форелі та харіуса в каламутній воді.
Дуже запам’яталися «змагальна» коробка і коробка з мікромушками. Перша – достатком дрібних темних приманок на гачках неймовірної геометрії – маленьких з дуже широким загином (gap). Друга – достатком вкрай дрібних мушок з металевими головками, розставленими в строгій геометричній послідовності так, що навіть в очах замиготіло. «Така коробка робиться за один вечір» – такий був коментар.На завершення хочеться навести пораду від Мірослава та Яроміра всім, хто практикує або планує практикувати ловлю на «коротку німфу». «Ловити можна як вгору, так і вниз за течією, хоча ми воліємо пересуватися по річці вгору. Суть не в цьому. Основний секрет успіху – у здатності знайти місце, де тримається риба і стати так, щоб можна було провести мушку практично під вершинкою вудки. Але й не в цьому основна складність. Складність полягає в тому, щоб не пройти по голові риби, прагнучи зайняти найбільш вигідну, з вашої точки зору, позицію. У цьому – основна помилка початківців. Не біжіть вперед. Риба – під вашими ногами!»

ПС. Також хочу нагадати, що усе необхідне для в’язки чеських мух (величезна кількість дабінгів, підгрузки, плівки, гачки тощо) є в Інтернет-магазині fly-fishing.com.ua.

У французькому департаменті Коррез розводять особливу породу когутів сірувато-золотистого кольору з пір’ями, які не злипаються у воді. Однак лише 1 півень з 200 відповідає всім вимогам. Як ви вже здогадалися, ці пера використовують для в’язання сухих мушок. Однак французам далеко до того рівня, на який вийшла американська ферма Whiting. Продукцію цієї компанії знають в усьому світі. Нарешті, дочекалася і Україна – пера приїхали на склад Інтернет-магазину fly-fishing.com.ua.

Сідло півня Whiting Dry Fly відрізняється дуже довгими пір’ям, понад 40 сантиметрів. На відміну від скальпів, у яких градація встановлюється в залежності від широти діапазону розмірів гачків, на яких можна в’язати мушки, Грейд (рівень якості) сідла визначається в залежності від кількості мушок, які можна зв’язати з пір’я з конкретного сідла. Одного цілого сідла достатньо для в’язання  (грейди):
gold – мінімум 2000 мушок
silver – мінімум 1400 мушок
bronze – мінімум 900 мушок
Як правило, пір’я з цих сідел призначені для мушок на гачках наступних розмірів:
Large – від 10 до 14
Standart – від 12 до 16
Small – від 14 до 18
Midge – від 18 до 26

При виборі розміру зверніть увагу, що першим вказується частина сідла (1 – ціле сідло, 1/2 – половина, 1/4 – чверть), другим – Грейд, третім – розмір пір’я. А якщо говорити звичною мовою, то одного сідла вам вистачить на все життя. Звісно, ціна на таку продукцію доволі кусюча. Але повірте, пера Whiting насправді цього варті. Детальніше переглянути інформацію про пера для сухих мушок можна тут: http://fly-fishing.com.ua/shop/materialy/perya/sedlo-petuha/

ПС. Найближчим часом ми детальніше познайомимо читачів з фермою Whiting

Форель з річки в Колашині

Вже доволі давно я виносив в собі цю інформацію і вирішив трохи поділитися своїм досвідом, розкрити декілька приватних діалогів з нахлистовим гідом з Чорногорії, а тепер моїм другом Младеном Юшковічем (вік десь під 40, нахлистом ловить відколи себе пам’ятає, професійний в’язальник мушок). Младзьо один з найдорожчих гідів в країні. Він пояснює це доволі чесно, як на мене. «День мого гідування не може коштувати нижче 100 євро за особу. Перш за все в мої послуги входятить безпека, потім упіймана риби, потім усі інше. Рибалка у моїй країні зовсім не схоже на прогулянку по парку, друже! Безпека це те, що я завжди маю на думці» – каже він.

Младен – найдорожчий гід Чорногорії

Не міг я з ним не погодитися, адже для усіх хто збирається порибалити у тамтешніх горах має бути очевидним факт, відповідно до якого – Чорногорія це країна, де жодна туристична фірма не займається пішим туризмом через велику кількість і різновид отруйних змій. «Тут навіть є великий дослідницький центр», – так мені пояснив наш львівський гід Саша у місті Будва, який, як згодом виявилося, все ж надає перевагу чорногорським горам, аніж морю. Тому увесь вільний час проводить саме у горах і має там чимало друзів. Отже, варто запам’ятати: якщо ви поїдете рибалити без гіда, слід кожний крок робити виважено, щоб не стати на гадюку, інакше ваша подорож закінчиться плачевно.

Традиційна картина для Чорногорії

Особисто для мене це було не дуже приємним моментом, особливо коли Младен сказав мені, що в його рідному регіоні біля м. Нікшич гадинки взагалі нагло плавають у ріці і чим би могли наповнитися мої вейдерси, якби я це побачив. Але можу вас обрадувати – в його регіоні немає форелі та харіуса, бо їх вибили такі самі місцеві «добродії», як і в Україні. Зате є файні голавлики, тому таке місце може нас і не зацікавити.

Як тільки цю Тару не називали…

Змій мені хотілось побачити менше, тому Младен порадив ловити на нахлистовому участку де протікає річка Тара, відома своєю неповторною красою. Чомусь мене не здивувала присутність нахлистових ділянок у країні, де розраховуєшся євровалютою, але все-таки певні враження склалися після декількох днів у Чорногорії. Чорногорці такі ж самі слов’яни як і ми, які так само думають, їдять (окрім «приїжджих» монтенегрів, які історично «скотилися» із гір і заочно вони не вважаються справжніми чорногорцями), навіть матюкаються, але нас цікавить інше – рибалка і бережне ставлення до риби, тому зупинимось на коротенькому діалозі про участки ріки:

Чорногорські харіуси куди “старші” за наших…

Младен: У Чорногорії є три нахлистові зони – на ріці Тара (5 км.), ріка Лім, ріка Мртвіца. Нахлистова зона на Тарі утворилася у 2000 році, і на початку там взагалі було заборонено рибалити. Згодом дозволили риболовлю спінінгом і нахлистом за принципом «піймав – відпусти». Правила для нахлисту і спінінгу були різні, тому було вирішено заборонити спінінг і залишити лише нахлист. Так утворилася перша нахлистова зона.
Макс: Як ви боролися із місцевими жителями, адже ця територія знаходиться в населеному пункті (м. Колашин)? Мабуть, не всі аборигени, які там ловлять з дитинства, погодилися з такими правилами?
Младен: На початку це все було дуже складно, старі рибалки із Колашину ловили здебільшого на живця і зробили нам чималий опір, але завдяки допомозі мого друга Велібора Івановича (Velibor Ivanović) та частково мого сприяння, ми викорінили старі рибальські правила у Колашині. Ми також поставили молодого чоловіка очолювати риальський клуб у Колашині.
Макс: Чи докучають вам ще місцеві, браконьєри?
Младен: Так, боротьба із старими браконьерами ще не закінчена. Вони досі нам докучають і не можуть змиритися із теперішньою ситуацією. Тому, на жаль, нахлистова зона в Колашині є не найкращою із трьох зон у Чорногорії. На ріці Лім ситуація набагато краща.

Орендована річка в Австрії. Ціна за день – 10 євро

Таке покращення ситуації не може викликати захоплення і розчарування, адже в Україні зігідно з законодавством, абсолютно заборонено взяти ділянку ріки в оренду і трудитися над її благоустроєм. (Тоді як в інших європейських країнах, ой, пробачте, не так. Тоді як в європейських країнах, така практика процвітає. Я зіткнувся з нею в Австрії та Ісландії – прим. Forel)

Balkan Trout Restoration Group (Група по відтворенню форелі на Балканах)

Зберегти і примножити…

Ось іще одні «граблі» у позитивному відношені про рибу. Ще перед поїздкою туди, наш друг із-за океану Бодя, розповів мені, що на Балканах займаються відтворенням природніх ресурсів. Як? В країні де ще пару років тому творилося казна що? Але так є. Ця група була створена на Катедрі зоології при університеті у місті Любляна (Словенія) та розширила співпрацю із Рибальським клубом Толмін, Дослідницьким інститутом риби Словенії, міжнародними науковцями, просто волонтерами та рибалками з Балкан, включаючи Боснію і Герцеговину, Хорватію, Сербію, Чорногорію, Македонію та Албанію, а також дослідників з Австрії, Швеції та Росії.

Купи футболку – врятуй форельку

Не можна не згадати про компанію Patagonia, Inc. (компанія, що спеціалізується на речах для активного відпочинку, особливо славиться високоякисним одягом для нахлистовиків), яка є залучена у декілька проектів по захисту довкілля. Після його подорожі на річку Зета, що у Чорногорії, митець, рибалка та турист Джеймс Просек надав інформацію об’єднанню науковців про м’якогубу форель (softmouth trout), яка є ендеміком у декількох річках цього регіону. Завдяки його ініціативі, Patagonia, Inc. залучила м’якогубу форель до свого Проекту World trout та надала 20 тисяч євро для команди дослідників. Окрім того, кожних 5 доларів від проданої футболки з зображенням форелі, спрямовується на допомогу дослідникам.

Вільшанське водосховище в Карпатах. Так у нас оберігають рибу

Натомість, що ми маємо в Україні? Навіть в україномовних джерелах про Карпатських риб усі їхні описи зводяться на те, що риби вже такої майже немає і вона не цікава для промисловості. Саме про це мені нагадав під час рибалки у Карпатах Андрій Zart, де він сказав, що совдепівське виховання думало виключно про промисловість, а потім згадав про «світило № 1 в Україні» пана Х (ми змовчимо про його прізвище), який конкретно згадує про харіуса, форель та головатицю, як про промислові речі. І в мене з уст відразу виліз куплет В. Маяковського:

Вы любите розы?
А я на них срал!
Стране нужны паровозы,
Нам нужен металл!

Вибаче за відхилення, просто наболіло. Більш детально про цю чудову групу можна дізнатися
на сайті http://www.balkan-trout.com.

Форель в Чорногорії

Ріка Зета

Існує два головних басейни рік у Чорногорії. Перший належить до басейну Дунаю, який в основному входить до річки Сава, а другий йде від Скадарського озера та впадає у Адріатичне море. Головними ріками, які впадають до Адріатичного моря є Мораца, Зета, Бояна. Ріки Тара, Лім, Цехотіна та Піва є головними водоймами Дунайського басейну в Чорногорії.

Salmo (Salmothymus) obtusirostris zetenzis

Форель у Чорногорії відрізняється у плані поведінки та екологічним характеристиками. Мабуть, це є однією із найголовніших підстав, чому цей вид риби є настільки цікавим історично для багатьох дослідників. Перший рукопис, де згадується про чорногорську форель, був складений Гекелем та Крен у 1858 році. Відтоді форель із чорногорських рік привернула увагу багатьох дослідників. Доктор Станко Караман, відомий іхтіолог із екс-Республіки Югославії, який винайшов дуже спірну класифікацію для різних видів балканських форелей описав нові види у Чорногорії (Salmo taleri у 1932, та Salmo montenigrinus у 1933), які ніколи не були підтверджені. У 1962 році С. Гадзішче (Hadžišče, 1962. Zavod za rib. Na NR Makedonia, 3: 39-49.) описав нові підвиди м’якогубої форелі з ріки Зета – Salmo (Salmothymus) obtusirostris zetenzis.

Salmo dentex

Наступна цікава проблема стосується форелі Salmo dentex (відома як «зубатка» або «стран»), про яку вперше написав Гекель у 1851 році і яка живе у річках Кирка, Цетіна та Неретва. Згідно з літератури (Taler, 1954; Drecun, 1958; Vuković, 1963; Ivanović, 1973) цей вид трапляється також у Скадарському озері та його притоках і відноситься до різновиду форелі «стран», як називають її місцеві жителі.
Окрім очевидної складності та суперечливої таксономії (ієрархічної класифікації об’єктів) щодо лососевих Чорногорії, не було здіснено жодного систематичного вивчення для вирішення закономірності різних таксономічних одиниць. Однією із головних цілей Групи по відтворенню форелі на Балканах є описати генетичну структуру популяції форелі у Чорногорії (за допомогою мітохондрального ДНК, а також за допомогою інших генетичних показників) та визначити ступінь відповідності між генетичними зв’язками та теперішніми розрізненими таксономічними групами, базуючись на попередніх морфологічних спостереженнях (тобто із запропонованими назвами видів).

Лососеві жителі Дунайського басейну у Чорногорії:
– Харіус європейський (Thymallus thymallus), місцевий вид
– Хучо або дунайський лосось, таймень (Hucho hucho), місцевий вид
– Струмкова форель (Salmo trutta), місцевий вид
– Райдужна форель (Oncorhynchus mykiss), завезений вид
– Голець (Salvelinus fontinalis), завезений вид

Лососеві жителі Адріатичного басейну у Чорногорії:
– Харіус європейський (Thymallus thymallus), завезений у верхів’я річки Мораца
– Струмкова форель (Salmo trutta), місцевий вид
– Мармурова форель (Salmo marmoratus), місцевий вид
– М’якогуба форель (Salmo obtusirostris zetenzis), місцевий вид
– Стран або зубатка (Salmo dentex), місцевий вид

Далі буде…
Автор: Максим Кусакін, за матеріалами чорногорських сайтів (зокрема, http://www.balkan-trout.com)

                                                                                      Аудієнція у найвідомішої нахлистовички із Аллі Говансом

Джоан Вульф, без сумніву, найвідоміша дама на планеті серед нахлистовиків. Вона мала довгу і видатну кар’єру в спортивній риболовлі. Від 1937 до 1960 року, вона виграла численні національні та міжнародні титули на змаганнях по кастінгу. У 1951 році вона виборола титул Fisherman’s Distance (Відстань Рибака), де брали участь тільки чоловіки. На одному із змагань Джоан заикнула мушку на дистанцію 161 фут (трохи більше 50-и метрів). Джоан є співзасновником і головним інструктором школи по нахлисту Вульф в Лью-Біч, Нью-Йорк. Вона з’явилася в багатьох рибальських фільмах та є автором Техніки закиду Джоан Вульфа «Нахлист: Консультації експерта з жіночої точки зору і закиду на точність». Нахлистовий ентузіазм Джоан є просто інфекційним, а вона сама є джерелом натхнення.

Завдяки тому, що Джоан проводила заходи на тему «спіймав та відпусти», спортивна риболовля стала екологічно стійкою. Як Джоан так і її легендарний чоловік Lee Wulff, який загинув, зробили дивовижний і позитивний вплив на нахлист.

– Як ви почали займатися нахлистом?
– Я почала у 1937 році році як десятирічна дебютантка на змаганнях. Я була у кастінговому клубі Паттерсон Нью-Джерсі. Батько дозволив мені брати тут участь лише після того як я переконала його, що дівчата також можуть ловити рибу. Він дозволив мені, правда, спершу не зважав на мої прохання, а почав вчити мого брата. Жінки ніколи в житті не рибалили, – думав він.
– Як би ви переконали когось іншого почати займатися нахлистом?
– Ну, я б сказала: якщо вам подобається бути на природі в спеку, холод, вітер, можете переносити укуси комах без проблем, то ви полюбите нахлист! Нахлист приведе вас до найкрасивіших місць в світі і дозволить зосередитися на багатьох речах. Ви можете прив’язатися до нього. Знаєте, якщо ви хочете знати латинські назви всіх комах – можете легко вивчити їх. Якщо не хочете цього робити то просто скажіть – колір жовтий, а сама комаха такої-то форми і такого-то розміру. Робіть це завжди із спортивним інтересом.
– Що, на Вашу думку, є найбільш важливим аспектом нахлисту?
– Те, що ви перебуваєте в красивих місцях. Наші улюблені риби живуть тільки в чистій воді, тож ви можете торкнутися до живої істоти, відчути її серцебиття та джерело її життя. Після цього, звісно, слід спокійно її відпустити, надавши знову свободу.

Коли вік не має значення: Джоан Вульф у диких умовах…
http://www.youtube.com/watch?v=peQIVe5vJio

– Снасті сильно змінилися останнім часом. Які зміни мали найбільший вплив чи покращення у плані нахлисту?
– У 1937 році бамбукові вудилища були важкими, а рукоятки були занадто великими. Це одна з причин, через яку так мало жінок мого покоління були залучені у рибальство. Потім ми перейшли до скла (мається на увазі скловолокно – Ред.), яке, як казали, буде легшим, але так не було. Тоді ми перейшли до графіту, який спочатку був легшим, але все-одно не відповідав нашим вимогам. Зараз жінки масово цікавляться нахлистом. Тому ми повинні переконати чоловіків, що нам потрібні легші вудилища, бо ми не маємо такої сили, як чоловіки. У свої перші нахлистові дні я могла рибалити тільки півтора дні вудилищем вагою в 4 унції, поки Лі Вульф не ознайомив мене із вудкою на 2 унції легшу. Після цього я могла рибалити постійно. Таким чином, найбільша зміна була у вазі нахлистового вудилища. Я працюю із компанією Winston Rod і встановила рукоятку з діаметром особливого розміру та із заглибленням під великий палець, щоб допомогти жінкам увійти у спорт. Я знаю, що ви не говорите про жінок у спорті, але ви повинні це робити, бо без них будете в біді (сміється).
– Ви коли-небудь мали бажання зберегти своє перше вудилище просто як сувенір?
– Першим моїм вудилищем був триколінний Shakespeare, ймовірно 5-го класу. Зараз я часто думаю – де зараз моя перша палка…
– Про яке місце, де ви рибалили, маєте найприємніші спогади і чому?
– Де б я не була, але моє улюблене місце незмінне – це річка Упсалклітч (Upsalquitch) у Нью-Брансвік, де я полюю на атлантичного лосося. Це дуже гарне місце у приватній частині ріки. Це глибока лососева річка – зараз я рибалю там з друзями щороку. Окрім того, на березі є милий старий-старий будиночок, з яким у мене пов’язані приємні спогади про час, проведений тут з моїм чоловіком Лі.
– Якими є найбільш важливі питання, що повинні турбувати нахлистовиків у майбутньому?
– Підтримувати річку незабрудненою. Я бачу, як ми – нахлистовики, проходимо декілька етапів: спершу ми хочемо зловити багато риби, потім найбільшу рибу, потім найскладніше – ми доходимо до збереження ресурсу. Тепер ми прийшли до того, щоб віддати щось від себе. В мене є школа рибальства і я можу тільки набирати нових людей, щоб наполегливо працювати над збереженням річок та риби.
– Щоб ви хотіли сказати на закінчення нашої розмови?
– Я звичайна жінка, яка має ще одне звичайне життя завдяки магії нахлисту і я бажаю такого ж усім. Однією із безумовних нагород доброго нахлисту є добрий закид, адже ви не можете презентувати мушку без кастінгу. Отже розвиток в собі доброго кастера є іншою ціллю, і якщо навіть ви не спіймали риби, але зробили пару гарних закидів, то отримали задоволення на цілий день. Думка про те, що ви поганий кастер і тому не ловите риби – самообман! Нахлистовий закид це прекрасно і шляхетно.

Переклад та адаптація Максима Кусакіна

В одній з карпатських легенд йдеться про створення світу. Коли Бог роздавав різним народам землі, гуцул запізнився. Бог розсердився і каже, що для гуцулів землі нема. Тоді гуцул сказав: «Я запізнився через те, що милувався всім створеним». Бог подобрів і сказав: «Ну, раз так, то я дам тобі Карпати – найкраще з того, що створив». Гарна легенда, але якщо її розказати словенцям, то вони хіба іронічно усміхнуться і попросять вас з’їздити на таку собі річку Соча. Словенці переконані, що якщо на Землі є Рай, то він знаходиться точно не в Карпатах…

Соча – це річка, що течке в Італії та Словенії. Її довжина 140 кілометрів. Вона бере початок поруч з вершиною Триглав, впадає в Адріатичне море. У верхній і середній течії протікає через Юлійські Альпи, утворюючи глибоку долину з обривистими схилами і красивими видами. Користується великою популярністю у водних туристів.
Сочу називають в Словенії «Смарагдової красунею» через незвичайний, смарагдового відтінку, колір води.

Звісно, нам більш цікаво прочитати про тих, хто живе в цій ріці. І ось тут починається найцікавіше. Ви колись чули про мармурову форель (salmo trutta marmoratus)? Це ендемік, якого не знайдеш більше ніде в світі (ще трохи такої краси можна знайти в річках Чорногорії, там її називають “струн”). Риба схожа на нашу струмкову, але відрізняється візерунками на тілі.

Росте ця рибина як на дріжджах, максимальна її вага складала 25 кілограмів (довжина121 сантиметр). Після Першої світової війни мармурова форель знаходилася на грані вимирання, але зусиллями місцевих ентузіастів вдалося відновити її популяцію.

http://www.youtube.com/watch?NR=1&v=ZWxa_61MLTs&feature=endscreen

Є і харіус, і райдужка, кажуть, трофейна. За словами словенців, нахлист на цій річці – найвищого світового рівня. А про красу ми й самі здогадалися – такі гірські хребти мало де побачиш.

Соча та її притоки багаті не лише на названі риби. Там у великій кількості ви знайдете дунайського лосося, а також велику кількість мухарів, так як нахлист в Словенії – один з елементів місцевої культури.
Що цікаво, словенці розповідають і про монгольського тайменя – родича хучо-хучо. Його вони називають просто GIANT. Зареєстровані таймені, що досягали 4 метри в довжину!

http://www.youtube.com/watch?v=Bkv4yaVQDo0&NR=1&feature=endscreen

Сама річка не схожа на карпатські. Про особливий колір води ми вже згадували. Специфічне і каміння на дні, відповідно, специфічний нахлист.

Все б нічого, але є дві проблеми. Проблема номер один це відстань. Від Львова до Нової Горіци 1150 кілометрів. Їхати треба через Сонячне Закарпаття, непривітну Мадярію і привітну Словенію. Проблема номер два – це ціна ліцензії. А вона може сягати і сотні євро в день. Зате, переконують тамтешні нахлистовики, воно того варте. Якщо комусь з вас захочеться відвідати цю неповторну річку – ось контакт: info@frontierstravel.com