Блог двох мухарів

На початку червня я побував на річці Дунаєць, де є відома нахлистова спецділянка. За новими враженнями, наприкінці серпня, ми відправилися на Сян, річку, яку поляки вважають однією з найбагатших в Європі у плані харіуса і форелі. Від українського кордону в Смільниці доїхати до Звєжина можна за якихось півгодини. Правда, важко знайти нормальні доїзди до річки. За шість кілометрів нам вдалося розшукати два хороші заїзди і один поганий.

Юра Щербатий виходить з води

Спершу підкорювати Сян приїхали ми з Юрою. На місці були о другій ночі. Трошки перекімарили в машині і як тільки стало щось видно, зайшли в річку. Я спробував ловити французом. Вже на третій проводці хапнула пристойна форелька – взяла на найвищу підвісну муху – золоту Курноцика. Потім вдалося зловити ще дві форелі і два харіуса на наші фезентейли з оранжевим тораксом і різні бокоплави. Пирики у них не такі яскраво-срібні як у нас – спини в них темні, а боки з коричневим відтінком. Відчувається, що риба вільна, що її не шарашать струмом і не ловлять на тичкару – всі вони сильні, здорово опираються. Взагалі, за день не вдалося зловити жодної малої риби – мінімум 25 сантиметрів.

Ганна і Дзенн

Коли почало світати я помітив машину, яка наближалася до нас. Невдовзі побачив Нестора, який махав рукою і Ганну, яка веліла мені забиратися з перспективної струйки, мовляв, всю рибу мені перелякаєш. «Не переживай, я там вже все виловив» – такими жартами ми привіталися. З фотоапаратом вийшов Юра Гудзь – хотів зазнимкувати туманний світанок.

Нахи в тумані

Десь незабаром мав приїхати Павел – «стражнік ловіска» аби продати нам ліцензії. Ціна за день – 75 злотих або 18 євро. Це досить дорого, але двічі на рік можна собі дозволити таке задоволення. Поки його не було ми розгреблися по річці. Француз стояв на трійці, тож я обладнав п’ятірку сухою мушкою і вийшов в воду. Зразу ж упіймав ще одну форель, після чого вирішив переключитися на сухаря.

Туалет біля річки. Чистий, акуратний, безкоштовний. Праворуч – табличка спонсора – Vision

Те саме вирішили зробити і Ганна з Нестором – риба вискакувала з води і ловила мушок. Я пішов на іншу сторону ріки, де була течія, але не було хвиль. В такому місці я відчував певний дискомфорт, все таки мені хвилі подобаються більше. Але форель ловилася на сухі, правда, не так часто і не такі великі як в Нестора. Йому вдалося підтягнути кілька дуже достойних екземплярів, а от в Ганни було багато сходів.

Як не дивно, але місце нахи ловлять стрімером саме в таких місцях

Тим часом обидва Юри десь зникли між островами. Виявилося, що вони ловили на стрімери і мали успіх – Гудзь упіймав шість штук, а Щербатий дві. Цікаво, що останній ловив на жахливого стрімера у моєму виконанні, зв’язаного на гачку №14 з трьох полосок марабу – червоного, оливкового і чорного. І на це сопливе жахіття форель ловилася! Але повірте, це не означає, що на Сяні риба ловиться на все, що попало і як завгодно. Це оригінальна річка і рибу треба знайти. Зловити її не так просто, зважаючи ще й на те, що ми не мали відповідного досвіду – не знали місць і не могли знати, які мухи любить риба.

Ціна денної ліцензії – 75 злотих

Невдовзі приїхав Павел, який розклав перед нами флайбокси, щоб ми подивилися. На фото видно, що переважає в коробках. У плані сухарів – СДС пушинки – це на харіуса. Крупніші мухи – на форель. Стрімери – переважно вулі-багери на малих гачках, зв’язані з кислотних кольорів.

Вийшло сонце, прийшов час обмірковувати наші подальші дії. Гудзі і Нестор поїхали селитися в готель, а ми з Юрою вирушили по дорозі, шукаючи нових місць. Юрі треба було поспати, бо ввечері ми мали повертатися додому. Тому він тупікнувся в тіньку, а я пішов на річку.

Це по-суті було озеро – хвиль нема. Поруч ловив поляк на стрімери, правда, без особливого успіху. Я зловив одну форель на суху і пішов будити Юру – шукати інше місце. Він не дуже радо сприйняв мої стусани, але все ж поїхав далі. Поляк зі стрімерами порадив проїхати вниз по течії, там, мовляв, будуть місця, які мене цікавлять.

І справді, ми виїхали акурат до перекатів з різними течіями і глибинами. Красота! Ще був обід, тому розраховувати на систематичність складно. Я трохи порився у дні – побачив велику кількість живих імітацій наших бокоплавів, тому зарядив «француза» відповідними мухами. Форель радо погодилася на такий частунок, але ловилася вона не часто.

Мадлер. Точніше те, що від нього залишилося

Коли сонце вже потрохи почало сідати, я вирішив вкотре половити на стрімери. До цього часу мені не вдавалося упіймати на стрімери нічого, за винятком одного єльця на свічі. Спробував різнокольорові вулі-багери, александру, ще якусь біду типу «ноунейм» і вже хотів навіки попрощатися з ними, аж тут погляд упав на невеликого мадлера, який для мене зв’язав Геник Головко.

Англієць з харіусом на 47 см. Зловив на апстрім німфу

Буквально на першій же проводці відчув потужний удар. Ого! Невже це воно? Чергова проводка – ще один удар. Я трохи перемістився, закинув і нарешті відчув, як на проводці, мене щось зупинилося. Це щось втупилося в дно і почало гнути мою п’ятірку з тонучим підліском. «Є!» – закричав я Юрі, але за мить шнур ослаб. «Не кричи «є!» поки не витягнеш» – проспівав мені Юра.

Блін, думаю, ну, нічого. Чергова проводка і знову риба! «Є!» – крикнув я і поки згадував, що «є!» кричати не треба було, форель втекла. Пшя крев! Але мадлер вселив у мене надію і наступні проводки принесли мені п’ять красивих форелей з чорними і червоними цятками. Між ними я мав ще пару сходів і кілька хороших ударів. Очевидно, гачок завеликий, або я не володію технікою витягання риби стрімерною палкою. Треба вчитися.

Сонце почало сідати. Я повернувся на берег і взяв трійку з сухариком. Що то було… Словами важко передати. Крупна риба зібралася на мілині і з шумом вистрибувала за поденками. Варто сказати зауваження Нестора, який помітив, що в Польщі комах набагато більше, ніж у нас. Чому так? Поденки літали кількох видів і розмірів. Але форель ловилася на все тільки один раз. Після кожної риби муху доводилося міняти. Працювали сухарі з білими крилами і коричневим тілом. Закидати доводилося метрів на 15, щоб не підходити ближче і не шугати рибу. Правда, підсічена форель робила такий сабантуй, що на хвилину все навколо затихало. Риба там дуже сильна.

Не знаючи дороги ми вирішили повернутися і половити там, де починали. То була помилка, бо на цьому місці стояло вже три машини і риба не проявляла ознак активності. Ми обмежилися кількома сходами і почали готуватися до від’їзду – повечеряли і помили машину. Тепер можна і додому їхати. А Гудзям з Нестором бажаю яскравих вражень і чекаємо на їхні звіти.

Автор: Ростислав Ящишин

У 1872 році юнак на імя Вільям Харді відкрив магазин зброї у м. Alnwick, Northumberland. На цьому історія і закінчилася б, якби великий інженерний магнат Лорд Армстронг не переконав його вступити у спілку з його братом Джоном Джеймсом (John James). Брати Hardy рекламували себе як «зброярі, «бляхарі та продавці ножів», хоча пістолети, які вони продавали були зроблені у Бірмінгемі.

Усе так і могло бути надалі, але у 1874 році з’явилася реклама у газеті Alnwick Mercury про те, що фірма продає «найкращі снасті для рибалки на морі та річках». Розширення обсягів бізнесу робило чудеса і вже у 1882 році брати були достатньо заможними, щоб Вільям одружився на Барбарі Мері Лейтон (Barbara Mary Leighton), дочці головного лісника області. Роберт, батько Барбари, був дуже досвідченим рибаком і у його спадщині була низка мушок, які з’являлися у каталогах Харді багато років по тому. Оскільки бізнес зростав, Вільям та Джон Джеймс, вирішили розділити обсяг робіт згідно з їхніми талантами. Отже, Уільям став займатися паперами, а Джон Джеймс займався роботою з людьми у ролі головного менеджера, що стало одним з найкращих партнерств у рибальстві. Поки Уільям зберігав раціональну фінансову основу, креативний розум Джеймса Джонса не переставав вигадувати нові ідеї та, навіть, після виходу на пенсію він продовжував присвячувати свій час продуктам на кшалт рибальської люльки, якою він надокучував сестрі Емі, котра повинна була змиритися з тим, що він курив з усіх версій люльок, таким чином випробовуючи їх.Уільям та Джеймс вели бізнес дуже ретельно і, хоча, інші брати також працювали на компанію – вони ніколи не робили їх партнерами чи керівниками.

1891: Перша версія котушки Hardy Perfect

Для початку брати купували білльшість спорядження для подальшого продажу, як наприклад котушки з Malloch. Проте з розширенням компанії, Hardy зрозуміли, що повинні підтримувати репутацію риболовних товарів найвищої якості і усвідомили що їм буде складно продовжувати бути залежними від продукції, яку виготовляють конкуренти. Отже у 1891 році після трьох років терплячої розробки, вони запустили у виробництво котушку, яка стала найбільш відомим продуктом – Perfect. Вона малла миттєвий успіх, який фірма підтримує майже безперервно до сьогодні, а з таким подвигом не зможе позмагатися жодний конкурент.

Інноваційні снасті, Королівські гарантії, Путівнік для рибака від Hardy

Іншими котушками від Харді є Fortuna (1921-1966) з якої жартували, що вона була для тунця (якщо розділити слово Фортуна, виходить For tuna, що дослівно перекладається «для тунця»); Cascapedia – її оригінал продававвся з 1932 до 1939; Alma – мультиплікатор з 1925 до 1937; Zane Grey – мультиплікатор, який продавався з 1928 до 1957 (цю катушку найбільше люблять колекціонери); та вражаючий мультиплікатор Jock Scott який був на поличках  магазинів з 1938 до 1952; але було також багато інших, таких як the St. George та Uniqua.

Харді мали талант до інновацій та запатентовали дуже багато товарів (серед них ручка укладача жилки). Скоро продукти Харді набули всесвітьньої слави та отримала на той час як мінімум десять Королівських гарантій.

Трапилялися й веселі випадки, включаючи лист, який був адресований до Hardys, c/o the King, England (до «братів Харді, на адресу Короля, Англія») та телеграма на день нароження від Короля Джорджа V, який, коли йому нагадали про народження Томаса Харді, без роздумів надіслав повідомлення своєму улюбленому виробнику замість улюбленого письменника.

Брати Харді зробили енциклопедичну низку спорядження, яке швидко заповнило їхні найбільш очікувані каталоги від вудилищ та мушок до приманок та поплавків. Не слід забувати, що фірма вела достатньо великий рибальський бізнес аж до самої Другої світової війни. Наслідком було те, що в руках читачів опинилися досить об’ємні передвоєнні виданя “Anglers’ Guides” («Гіди рибаків») та видання 1929 року вважалося незначним порівняно з каталогом Харді в цей час, не зважаючи на те що за обсягом у 374 сторінки вони перевищували довжину середнього роману.

Розширення та експорт

Перші декілька десятиліть існування фірми бізнес Харді не виходив за межі м. Алнвік, після цього вони розширилися до зручного нове приміщення в м. Бондгейт у 1887 році, але через десять років вони відкрили магазин за адресою 61 Pall Mall у Лондоні, доля якого була стати приблизно таким самим відомим, як адреса їхньої фабрики у Northumberland. Форстер Харді переїхав на південь більше ніж на 20 років щоб керувати магазином, а на початку 1920 пішов у відставку; до цього часу Харді стала всесвітнім бізнесом та великою (якщо не найбільшою) силою у індустрії спорядження. До цього часу компанія зазнала багато змін, включаючи об’єднання оригінального партнерства у 1907, яке привело Томаса Алдера Торпа до посади голови правління, хоча у більшості аспектів підприємство працювало як сімейний бізнес. Про великий ріст бізнесу можна судити по тому, в 1900, Харді мали ще склади у Едінбургу, Манчестері та Лондоні, та із зростанням  замовленнь на експорт, фірмі стало необхідно призначити агентів закордоном. Отже наприкінці 20-х років вони створили мережу, яка починалася від Бельгії до Китая, а також мали представництво в Австралії.

В кожному наступному поколінні вибирали нових керівників, хоча родина йшла на поступки спільним призначенням. Коли Вільям пішов на пенсію у 1913, Роберт Лоуренс розділив позицію з його братом Вільямом (відомим як мр. Віллі), і так тривало до 1928 року. Останнім членом родини який увійшов до фірми був Джеймс Лейтон Харді, який пройшов звичайний шлях від учня інженера, менеджера виробництва у 1954, директора виробництва у 1959, а згодом став  директором з маркетингу. Джим був важливим для стрибка Харді у сучасну еру, коли він створив Fibatube, завод, що виготовляв фірмові вудилища з  скловолокна та карбону. Коли Джим пішов на пенсію, фірма залишилася без жодного члена родини Харді за останні 120 років та заглядаючи в майбутнє, це змінило стан речей більше, ніж будь-хто міг на це очікувати.

Кастінг заради успіху

Окрім того, що фірма складала враження родини, а не бізнес, однією із діяльностей, яка тримала Харді в центрі уваги була видатна участь членів родини на змаганнях по кастінгу. Це почалося з поїздки ДД та Л.Р. Харді на змагання в Чікаго (Chicago Fly and Bait Casting Tournament), де вони зайняли перше та  друге місце в одному з класів, після чого фірма було серйозно представлена на головних змаганнях ще довго після Другої Світової Війни. Джим був останній з родини, хто підтримуав бренд фірми та з радістю займався цим, після випробування «вогнем» під орлиним оком Томі Едвардса, директора Школи по кастінгу у Лондоні. Харді виготовляли різні котушки на замовлення для цих змагань та вони були одні із небагатьох фірм, які продавали на загал котушки спеціально розроблені для дистанційного закиду, наприклад, котушка для змагань по кастінгу, яку була у продажі з 1931 до 1934 року. Вони також виготовляли «індивідуальні» котушки, які були фантастичні для колекціонування та, звичайно, за фантастичною ціною. Це була виграшна тактика, а постійна асоціація з перемогами Харді на змаганнях та чудовий дизайн закарбував це ім’я у пам’яті багатьох рибаків, тому вони автоматично купували набір Харді поки вони не мали поважної причинии вибрати будь-що інше.

Важкі часи, зміна імені та кінець сімейної власності    

Парадоксально, але саме відданість братів Харді підвела їх наприкінці. Дивно, але на фірмі усі лососеві мушкі в’язали вручну на фабриці Бондгейт у 1960-х рр, в той час коли ніхто більше не робив такого та більшість інших фірм мали мушки, зроблені у Індії чи Африці. На той час небезпека була очевидною для будівлі Бондгейт, яка була найновітніша 80 років тому, а тепер стала забитою та захаращеною, не кажучи вже про серйозний ризик. Було заплановано збудувати нову фабрику, але фірма потрапила у серйозні фінансові проблеми через розширення торгівлі спорядження з далекого сходу.

У 1967 році, Харді викупили Harris and Sheldon group, лише для того щоб швидко вступити на жорстокі ринкові умови семидесятих та катастрофічну рецесію на початку восьмидесятих. У 1985 році фірма була переіменована на House of Hardy Limited, назва була змінена на Hardy and Greys Ltd у 2004р.

Hardy сьогодні: пошана до історії та внесок до технічної інновації.

Не зважаючи на те, що Hardy вже не сімейний бізнес, компанія продовжує вшановувати старі традиції, перебуваючи у постійному пошуку щодо покращення спорядження. За минуле десятиліття Hardy вшанували історію фірми, розробивши декілька видів котушок для колекціонерів – їх розпродали дуже швидко та багато рибаків отримали другий шанс бути власниками котушок, ціна яких у іншому випадку була б поза межами їх можливостей. Проте колекціонування не є основним напрямком, яким займається Харді, і під час написання цієї історії, фірма залишається однією з провідних стосовна розробки снастей з новою модельною лінією вудилищ Sintrix, яким важко найти подібні серед фірм конкурентів. Харді залишаються конкурентноспроможними, і, так, ви досі можете купити котушку моделі Perfect. Ніщо не приносить успіху так, як правильний початок.

Над матеріалом трудився Максим Кусакін 

Після приїзду у метушливе, переповнене суєтою місто, яке душить смородом від випарів каналізаційних стоків та задушливого смороду вихлопних газів машин, задаєш собі запитання, НЕВЖЕ це сон?! Як швидко промайнуло чотири незвичайних дні у рідних Карпатах?

Частина перша. Збір та виїзд на місце проведення Чемпіонату України.

Не одноразово до проведення змагань з лову риби нахлистом у телефонному режимі з Максимом Кусакіним (Макс) з’ясовували хто, коли і як буде добиратися до місця проведення Чемпіонату. Вирішено виїхати автомобілем зі Львова у четвер біля 15:00 год. В силу невідомих мені обставин в 11.00 год. дзвонить Макс і каже Ми готові. Готові то готові, але робота є робота і до 13.00 години ногою за поріг кантори ніяк неможна, про що повідомляю Макса. У голові вже далекі від роботи думки, тільки фізична присутність. 13:00 всім на роботі: «ДО ПОБАЧЕННЯ, буду у понеділок» і починається долання дистанції з роботи додому швидкою ходою, яка переростає у плавний біг після дзвінка і повідомлення «Ми тебе чекаємо». Витираючи сьомий піт з чола бачу біля заїзду у двір задоволений вираз обличчя Макса, який вже рветься покинути весь цей гам і шум. Пару хвилин і ми наближаємось до авто де я знайомлюсь з дуже приємною і неординарною людиною – паном Мироном. За розмовами, пивом і приємною музикою час у дорозі минає швидко, ось і місто Болехів, де нас гостинно зустрічає наш спільний з Максом друг і нахлистовик Нестор. Філіжанка доброї кави підбадьорює з дороги, а слова Нестора «Вам ще 30-40 «кеме» і Ви на місці» вселяли надію ще сьогодні привітатись з річкою і видурити її мешканців. Не доїжджаючи до місця розташування табору кілометрів 15 бачу хмари, які висять над горою чорним рукавом і не дають такої надії на рибалку як Нестор, а телефонний дзвінок Ореста, який вже є на місці до Макса з проханням привести якомога більше «клійонки» від дощу ламає всі надії на рибалку. Нарешті довгоочікуваний місток через річку, не втримавшись вибігаю з машини і навипередки Максу біжу дивитись на стан води. Не вірю своїм очам: основна ріка на якій має проводиться чемпіонат – чиста, а її притока бурхливим потоком кольору «капучіно» зносить все на своєму шляху.

Заходимо у базовий табір, де нас з усмішкою на обличчі зустрічають: організатор заходу Дмитро Пертуняк, Орест Дайнека, хлопці з Києва та Рівного. Знайомство, дружні обійми. За зустріч, за кубок, за знайомство… Почало сутеніти. Не втримавшись комплектую заряд німф і на річку. До настання темноти вище «потічка» обловив половину перекату, який запам’ятав з минулої поїздки. Мої намагання щось піймати у цей вечір були марними. Повернення у табір до дружньої компанії, яка розростається за столом, мов гриби на поляні після дощу. Приємне спілкування, спів під гітару файних пісень, так посиденьки потягнулись до півночі.

Частина друга. Жеребкування, ловля, підсумки першого дня

День почався зі слів, які прокотились над табором: «ЖЕРЕБЙОВКА зачинається за 10 хвилин біля бесідки». Всі гуртом збираємось на жеребкування у визначений час та місце. Перед тим глянувши на стан річки і прозорість води, яка вже була майже чистою, 16 учасників, наполовину сонних (я), з кефіром в руках (Макс), з пивом і кавою, втягнули з колоди карти на яких кожен побачив етап у якому буде його час показати своє вміння ловлі риби. Ще раз і 8 учасників витягнули свої пули. Настав час суддів. Моїм суддею був Євген Федоренко. Підготовка до рибалки тривала не більше 10 хвилин. До пулу недалеко, можна випити ранкову каву.

І ось ми на пулі. До старту залишається 15 хвили, коли на сусідній пул виходить Степан Чех і його суддя Анна Савицька. Дружня розмова, викурена папіроска та обговорення пулів у буферній зоні і ось судді дають «відмашку». Я обрав звичну для себе тактику лову з кінця пулу за течією, на три мушки, які не міняв протягом всіх змагань, що викликало у Жені невеличкий подив. На перших п’яти хвилинах відчув першу і таку знайому «покльовку» харіуса, який показав себе у всій красі пропливаючи повз мій підсак. НЕВЖЕ зійшов! Ото я… Виходжу на берег закурюю сигарету, на що Степан Чех каже: «злови, а потім кури». За пару секунд повертаюся в річку. Продовжую обловлювати перспективні місця і ось довгоочікувана зупинка індикатора «покльовки», підсічка, виважування і є! Євген з фотокамерою у руках фіксує струмкову форель, яка подарувала перші три бали. Він підбадьорює, каже, що часу ще вдосталь. «З нуля вийшов, з чим і вітаю!»

Спускаючись за течією доходжу до ями, у якій є і досить середня течія, добрий вихід з рельєфом дна, який підходить як для харіуса так і для форелі. З третьої проводки видурюю струмкову форельку: фотосесія і назад у рідну стихію. Не встигає суддя внести результат у протокол, як у підсаку поблискує харіус. Женя повідомляє, що до закінчення залишилось близько 40 хвили, а за плечима тільки половина пулу. Продовжую ловлю у процесі якої вдається піймати ще одного річкового красеня. Женя повідомляє, що до закінчення першого етапу залишається 1 хвилина. Непоганий результат: 10 балів, який, як виявилось був третім, за підсумками першого етапу так і першого дня проведення змагань загалом. Поступився я тільки Чеху Степану (19 балів) і Пугачу Руслану (13 балів).

У другому етапі довелось бути суддею у єдиної нахлистовички Анки Савицької, якій вдалось піймати одну струмкову форель. Надихавшись чистого карпатського повітря, смачно повечерявши я забрів до намету з якого через декілька хвилин лунав храп.

Частина третя. День другий 

Швидкий сон, який мене скосив у 22:00 дався у знаки. 05:30 ранку, музика лісу, дзюркіт потічка та шепіт річки, яка крізь туман ледь помітна. Швидкі збори і німфи прочісують дно річки біля табору. Так до «жеребйовки» мені вдалось піймати пару «райдужних» стругів, що принесло гарний настрій на весь день. Волею долі мені довелось бути суддею у Євгена Федоренка, який в цей же час тільки днем раніше судив мене. Йдемо на пул, який був перший за течією після табору. Перші закиди дають Євгену два бали, що помітно піднімає спортивний азарт. Не встигаю занести результат у протокол як у підсаку красується «радужка». Переміщуємось, як назвав Євген на «ступєнькі», на яких підібравши правильну проводку йому вдалось виловити, на мій погляд, всю райдужку, яка була в цей час на цьому місці. Відповідно, це принесло спортсмену перемогу у третьому етапі. Якщо б Євгену вдалось підібрати у підсак ще 3 спущені поспіль «райдужки», то він міг стати беззаперечним лідером Чемпіонату.

У таборі за приємними розмовами, купанням у потічку, майстер класу по в’язанні мух час підійшов до четвертого заключного етапу. Жеребкування і вихід на пул, який особливих надій не дарував, враховуючи нульовий результат попередника. Однак пул видався мені досить гарним. «Прочісування» ямок дає нульовий результат. Роблю ставку на єдиний перекатик та маленький тягун за ним. Саме там мені вдалось реалізувати три з трьох покльовок харіуса. Після закінчення часу, по дорозі назад, закидаю німфи у останню ямку, яку на старті обловив. Перша проводка і бачу супровід харіуса за мухою, у голові зразу виникає багато запитань. Тактика ловлі та проводка мух зацікавила Антона, який був суддею. По дорозі у табір домовляємось про рибалку на вечір, яка не відбулась по причині підрахунку балів учасників Чемпіонату та оголошенню неофіційного результату, а також готової гарячої, смачної вечері, яка затягнулась до пізньої ночі.

Частина четверта. Офіційне оголошення результатів, нагородження

Прокинувся в 6:00. Підгоджу до палатки Антона, якому обіцяно спільну рибалку: «Антон, на рибалку йдеш?». Сонний голос з палатки: «Ага». Допоки Антон та Віктор надягали свої вейдерси я встиг обловити одну ямку, де впіймав на собі на подив харіуса. На його місці за тим самим каменем вчора була райдужна форель. Ось і Антон з Віктором підійшли. Віктор зразу вирушив у низ по течії. Ми з Антоном рухаємось помалу, обловлюючи перспективні стоянки риби. Добираємось до пулу на якому ловив Женя Федоренко. На «ступєньках» не вдалось піймати жодної форелі, зате на ямі я, та Антон, після декількох порад, піймали харіусів. Так потрохи ми добрались і до пулу на якому у першому етапі довелось ловити мені, де нас знову порадував своєю красою харіус. На жаль, форель ми не піймали. Це був день харіуса.

Повертаємось у табір, де під запах борщу проходять підготування до урочистого закриття Чемпіонату України з лову риби нахлистом 2012р. Ось і настав приємний для кожного учасника, а особливо для переможців цього спортивного змагання момент нагородження та вітання. Пообідавши смачним борщем, ідемо гуртом до річки, щоб охолодитися у прохолодній карпатській воді перед від’їздом. Невимушені збори, дружні обійми, обмін контактними даними і словами: «До зустрічі». Вирушаємо до Лємбергу. Дорогою задрімав. Проснувся від гулу та смороду вихлопних газів машин, які стоять у дорожній «пробці». НЕВЖЕ це був сон?!

PS. Принагідно хочу подякувати організатору заходу – Дмитру Петруняку, Дімі (поплавку) та Алєксу за смачну їжу, яку вони готували для нас, Оресту Дейнеці та Руслану Пугачу за виконання пісень та гру на гітарі, Степану Чеху за майстер-клас по в’язанню мух та їх дарування.

Всім учасникам та гостям: до зустрічі на Карпатських річках!

PPS. Як повідомили деякі жителі нашого табору, на другий рік до кобили і коня, які нам не давали спати? ходячи між палатками, приєднаються ще три кентаври. 

Автор: Андрій Коваль

Річка Сян – одна з найкращих у Польщі та Європі в плані риболовлі на лососевих. Ми запрошуємо вас на форель, адже Сян славиться нею. 40 сантиметрів? Ми не було б відповідальними, якби сказали, що з нами ви завжди упіймаєте рибу такого розміру. Проте ми переконані, що шанси у вас величезні. Сюди приїздять спінінгісти, але ми все ж радимо вам спробувати половити на хлистом. Річка відома своїми гігантськими харіусами, які понад усе люблять штучні мухи. Боїтеся, що не впораєтеся з важкою снастю чи не маєте обладнання? Це не проблема – ідіть до нас, ми допоможемо. З технікою впораємося, а вода покаже найкращі місця. 

Ми не гарантуємо, що денна поїздка на форель та харіуса неодмінно принесе вас солідні результати. Слід пам’ятати, що форель – риба, до ловлі якої слід підходити ретельно.  Харіус так само не завжди цікавиться однією мухою – треба шукати і експериментувати. Але наші гіди систематично ловлять прекрасні екземпляри. Вони знають коли, як і на що ловити. Окрім форелі та харіуса можна половити голавля. Поміркуйте також про те, що Бескиди – прекрасне місце для тих, хто хоче відпочити всією сімє’ю.

Одним з найвідоміших гідів річки Сян є Марцін Бобола. Ось що він про себе розповідає. «Друзі жартують, що нахлистову бацилу я підхопив під час народження. Можна сказати, що я ловлю рибу завжди. Як і більшість моїх колег, ми починали з простих снастей, але згодом я перейшов на спінінг і нахлист. Лососевих я ловив по всьому світі. Бував в Скандинавії, Росії, на Балканах, Новій Зеландії. Але є таке поняття як «дім». Тут я почуваюся по-справжньому щасливим. Тому всім, хто хоче потрапити в харіусів рай, я запрошую на Сян – одну з найкращих річок в Європі. Це ідеальна річка як для початківців, так і для професіоналів. Тут нема глибоких ям і бурхливої течії, річку можна перейти вбрід. Риба у нас велика – харіус та форель в районі 50 сантиметрів – не рідкість. Вони регулярно потрапляють до підсаків нахлистовиків. Тож я сердечно запрошую вас відвідати цю несамовиту річку».

Шановна нахлистова громадо!

Якщо хтось має бодай польську візу і має бажання провести День Незалежності на спеціальній нахлистовій ділянці на річці Сян (Польща) прошу звертатися до мене (067 672 55 80). Умови:

виїзд зі Львова – 23 серпня (четвер) близько 18:00
відстань від Львова – 140 км
денна ліцензія – 70 злотих (160 грн)
риба – трофейний харіус, форель, лосось

Можемо взяти в машину одного, ну, максимум двох нахлистовиків.