Блог двох мухарів

Наш добрий друг Юрій Гудзь, так би мовити, Пророк Нової Ери Нахлисту, мав певного роду видіння, тож не мав права не застерігти усіх фанатів французької німфи…

…і спочатку вони загордяться,

що знають як риби

більше за інших піймати,

і зневажливо позиратимуть

на тих, хто закидами холостими

мушку сушить старанно.

На тих, хто на заході сонця

повільно петлю розгортає.

І мине трохи часу,

і забудуть вони,

як шнур тугий

біг між пучками пальців,

як злітали проти сонця краплі,

коли з води його підіймали.

І похмурніє чоло їхнє,

і серце туга каменем здавить.

І стане для них Fly fishing

просто рибалкою,

промислом сірим…

Як і планувалося, я вирушив до сонячного Закарпаття в суботу, о 9-ій ранку на бусі з операторами, які їхали до Ужгорода. Попередньо домовився зі Стьопою Чехом, що він мене підбере в районі Неліпино, перед Свалявою, і ми поїдемо рибалити на Вічу. Часу у нас було не багато, так як близько 7-ої вечора, бус мав мене забрати з того ж місця, де я вийшов. Все сталося як і гадалося – Стьопа вже чекав мене на своїй «дев’ятці».

–         Ірландське віскі п’єш?

–         П’ю.

–         То їдемо обмивати мої вейдерси…

Півгодини їзди по розбитій дорозі і ми опиняємося посеред гір, в такій глуші, де не тягне ні МТС, ні Київстар. Воно й добре – залишаємо телефони в машині і в мене починається перший урок. Оскільки вейдерси не дорогі, у них нема гардів. За порадою я стибрив в жінки старі колготи і порізав їх на «хомути». По-правді, воно не дуже допомогло, але Стопа сказав, що на цій річці гарди не обов’язкові. Випробовую один з трьох варіантів термобілизни, який привіз з собою. Взуваюся в черевики і стаю в воду. Вроді підошва тримає, але шипи не завадять. Обережно переступаю – трохи лячно, бо звик ходити в чоботах. Ловити чомусь вирішую на мокрі, навіть не знаю, чому так. Правда, жодної нормальної проводки зробити не вдається – заважають дерева і нерівномірність течії.

Стьопа – справжній «француз», навіть попри те, що він Чех :). Місця знає краще за мене, тому зупиняється на водоспадику і за хвилину виводить крупну форель, а за нею харіуса. Я підходжу ближче, слідкую. Швидко змінюю мокрі на німфи і закидаю трохи вище. Дві перші проводки результатів не дали, але коли я хотів перекинути втретє, відразу ж відчув сильний удар і моя одиничка круто зігнулася. Взяв жирний харіус, за 30 сантиметрів. Я дотягнув його до берега і розвернувся до Стьопи, щоб він витягнув фотік з сумки. Поки ми возилися – риб утік з гачка. Ну і нехай.

Вирішуємо повернутися до машини, скласти одиничку і обладнати трійку французьким повідком. Я витягаю дві пляшечки ірландського віскі, яке привіз рік тому з Дубліна. Степан дістає бутерброди і домашні помідори. Випиваємо за першу рибу на Вічі і мої вейдерси. Тепер ідемо вчитися ловити на Францію. Стьопа показує те, чого не показали чехи у своєму фільмі. Особливості проводки, які раніше мені були не відомі, виявилися ключовими. Ці всі маленькі дрібнички обов’язково допоможуть тим, хто взявся за такий, досить важкий спосіб ловлі нахлистом. Користуючись порадами Степана я засікаю ще одну крупну рибу, але ситуація повторюється – поки витягаєм фотік, вона схожить. Врешті решт харіус таки опиняється в екрані фотоапарата.

Ми йдемо далі. Зі Степаном ловити дуже приємно. Він не бігає першим, намагаючись зайняти кращі місці – ми йдемо разом, хтось стає вище, хтось нижче. Інколи змінюємося берегами. На великій ямі закидаю німфи (шоколадки, фезентейли) на струйку, буквально у двох метрах від Стьопи. Сильна потяжка і на поверхню виходить крупна форель. Красота – вудка гнеться він напруги і делікатних повідків. Жаль, але форель сходить, не даючи себе сфоткати. Йдемо далі, ловимо і милуємося природою.

Час летить – вже скоро пора вертатися. По дорозі назад перекручую уроки франзуцької німфи, уточнюю деталі і аналізую. Ми складаємося і вертаємося на дорогу. Замовляємо в кафешці фрішкі і пивко. Шкода, що треба їхати – попереду ще стільки кілометрів необловленої і каламутної Вичі. Гарна річка – досить важка на перший погляд, але якщо зрозуміти що до чого – усе виглядає більш-менш зрозуміло. Ось і мій автобус. Прощаємося зі Степаном, але пригоди на цьому не закінчуються.

Їдемо 100 кілометрів і разом з Юрою виходимо в Дубині. Пані Марія вже нас чекає – в її сина день народження, повно народу, грає музика. Але нам пофіг – заходимо до хати, розкладаємося. Тут приходить Марія і її сестра, приносять нам хавку – печену картоплю, стейк, хліб з салом, миску тушкованих білих грибів, пару шматків піци, дві пляшки мінералки, десерт.

Юра витягає заниканий чікунчік – хто б сподівався на таку вечерю? Магнітофон крутить патріотичні пісні, особливо мені запам’яталася про Олексу Довбуша в оригінальній інтерпретації – http://proridne.com/pisni/ОЙ%20ПОПІД%20ГАЙ%20ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ.html тут є кілька варіантів, але саме такої нема. Виходимо трохи прогулятися на річку – пофіг шо північ і нічого не видно. Стає прохолодно, тому ми вертаємося і швидко засинаємо.

О п’ятій ранку, коли ше темна ніч, виходимо з хати і йдемо по дорозі, вниз по течії Опору. Кілометрів за два заходимо в річку і починаємо ловити. Харіуса тьма – правда, знову ж таки, невеликий, як і весь у цьому році на Опорі. У намаганні зловити щось більше, ставлю більші мухи. Особливого результату нема, хоч риба продовжує ловитися на мою вже тепер осмислену Францію.

Стає світло і я бачу двох нахлистовиків, які йдуть вниз по річці. Підходжу ближче – вони мені не відомі, значить аборигени. Один з них підтягує дрібонького харіуса і кладе його в сумку. Не витримую і починаю його матюкати і погрожувати рибнадрозом, хоч телефон залишив в хаті. Пристрасті доходять апогею – та чурка розказує мені, шо маленьку вони відпускають, а то беруть від 20 сантиметрів. Я просто шаленію і розказую йому все, що про нього думаю. Він робить крок у воду, щоб «поговорити» поближче. Потім зупиняється і йде по березі. На мої слова не реагує, каже, що тут виріс і забиратиме рибу й надалі, бо в нього є цитую «дитина і кіт». Я не знаю, як говорити з такими людьми…

Вони зникли з поля зору, я продовжив ловити. Невдовзі підійшов Юра, який також намагався врозумити їх – у нього теж нічого не вийшло. Ми пробиралися до Дубини вверх по течії, обловлюючи перекати. На одному місці мені вдавалося виловлювати по 6-8 харіусів. На мілкіших перекатах стояв дрібніший, в районі ям – більший. Вже під сам обід я засік крупного харька, бачив, як він розвернувся, але не витягнув його. Словом, половили ми славно, якби не зустріч з тими козлами… А Франції я тепер приділятиму більше уваги.

Блог продовжує знайомити читачів з найвідомішими нахлистовими брендами.

З Америки переносимося до Альп

Компанія Byron була заснована 1-го травня 1914 Розою Росслер. В той час для створення і підтримки власного бізнесу, жінка повинна була володіти незвичайною впевненістю в собі. Саме ця риса характеру і дозволила Розі Росслер привести своє підприємство до успіху.

Початок був важким, тому що під час Першої Світової Війни компанія займалася не тільки товарами для риболовлі, а й продукцією «на кожен день», такими як мило, швабри тощо. Проте асортимент товарів для рибалок неухильно зростав.

У 1924 році Розі почав допомагати її прийомний син Карл. У 1937 році компанія значно розширилася, при цьому левова частка продукції, стосувалася саме риболовлі. Після смерті матері, в 1952 році, компанію успадкував Карл, який продовжив розширювати асортимент товарів, пускаючи значну частину на експорт. Вудилища продавалися під брендами Rossyl і ADMIRAL. Товар експортувався навіть до Австралії.

Головна мета компанії – незалежність і довірливе ставлення рибалок до її високоякісних виробів. І це набагато важливіше, ніж, наприклад, кількість товарів, що випускаються. Компанія абсолютно не залежить від сторонніх постачальників, виробляючи всі товари на власному обладнанні. Завдяки цьому асортимент компанії зростав з неймовірною швидкістю.

Компанія Byron співпрацювала з такими монстрами як Daiwa, Shimano і ABU Garcia, але припинила роботу з ними через невдоволення якістю їхньої продукції.

Власне, сам бренд Byron народився у 1988 році (до цього вона називалався Rössler).  Співпрацюючи з Віденським технічним університетом, компанія займається розробками нових технологій і продає свою продукцію уже по всій Європі, постійно перебуваючи в пошуку нових рішень для максимального задоволення вимог споживача.

Компанія пропонує на ринку цілий ряд продуктів, розроблених спеціально для певних країн:

Byron Lord Rods – Німеччина,

Mammoth Bolognese – Португалія,

Byron Gammarus Tele – Чехія,

Byron Isato Spinn – Росія.

На початку нового тисячоліття, компанія випустила серію котушок, в яку вкладено весь накопичений досвід і знання. Адже основним для Byron було і залишається прагнення надати споживачеві найкращі товари для лову риби.

Byron виготовляє вудилища для спінінгу та нахлисту і навіть проводить коропові чемпіонати. Щодо нахлисту, то фірма пропонує вудилища від 1-го до 7-го класу. Скажімо, вудку серії Titan Fly, що складається з чотирьох колін (3 чи 4 клас) можна придбати за 80 – 90 євро. А серія елітних прутів Sky коштує вже дорожче – 280 євро. Однак прутів, дорожчих за 300 євро, в асортименті комнії нема.

Те саме стосується і котушок. Бюджетна серія Titan Fly вартує всього 40 євро. А зовсім просту котушку серії Classic можна придбати за 30 євро. Найдорожчою є котушка Arthur – ціна її складає 220 євро.

Фішкою компанії є оригінальні сумки та рюкзаки, які, за рахунок детяток кишень, зможуть розмістити в собі усі можливі коробочки та пакунки. Для пересічного європейця такі речі виглядають дуже дешевими – нам же треба усе множити на 11…

 Блог розпочинає знайомити читачів з найвідомішими світовими нахлистовими брендами.

Перша розповідь про компанію Orvis

Компанія Orvis була заснована в 1856 році Чарльзом Ф. Орвісом в місті Манчестер (США). З того часу компанія зайняла одну з лідируючих позицій у виробництві та продажу високоякісного рибальського спорядження та одягу outdoor. На сьогодні Orvis є однією з найстаріших компаній, які висилають своїм клієнтам товари поштою. Це великий успіх, тому що торгівля через пошту можлива лише тоді, коли клієнт отримує товар, який не обманює його очікувань.

Важливою віхою в розвитку компанії Orvis стала розробка Чарльзом Орвісом в 1874 році першої котушки з вентиляційною шпулею, яка стала прообразом усіх сучасних нахлистових котушок. З появою цієї котушки була вирішена головна проблема – відвід тепла від робочого фрикциона.

Через короткий час інновації Orvis посипалися одна за одною, як з рогу достатку:

– Компанія Orvis першою почала шити куртки з Gore-Tex,

– Розробила малюнок і технологічний процес виробництва коричневого камуфляжу, почала шити натільну білизну з шовку,

– Створила моделі одягу та елементи екіпіровки outdoor, які стали воістину легендарними: Georgia Fatwood kindling, Dog’s Nests і Easy Entry Fishing Vest.

Окрім цього Orvis була першою компанією, яка забезпечила своїм клієнтам безумовну гарантію 25 років на свої вудилища. Згодом всі ці інновації були успішно скопійовані іншими компаніями.

За весь час існування Orvis змінив трьох власників, але всі вони були людьми, що захоплювалися природою. Тому всі внесли свій вклад в розвиток компанії. З моменту заснування і до 1939 року компанією володів і керував її засновник Чарльз Ф. Орвіс. У 1939 році компанію придбав Д.С. Кокрейн, який володів нею до 1965 року. Тоді компанія перейшла до Лі Ш. Перкінса, який керує нею і до нині.

Коли Лі Перкінс купив компанію, її річний обіг становив приблизно півмільйона доларів. Сьогодні компанія розсилає своїм клієнтам понад 40 мільйонів каталогів, а річний обіг вже «перевалив» за 250 мільйонів доларів! Крім того компанія випускає газету The Orvis News, яка виходить п’ять разів на рік загальним тиражем 500 тисяч екземплярів. У газеті публікуються новини спорту, інформацію про новинки риболовецького і спортивного ринку, розповіді про подорожі.

Сім’я Перкінсів завжди схилялася до сільського життя, що позитивно відбилося на асортименті товарів Orvis. Постійні походи на рибалку та полювання стали відмінною базою необхідних знань для створення зручного одягу outdoor Orvis. Сім’я часто подорожувала, тому в одязі врахований кращий світовий досвід дизайнерів з Британських островів, Індії, Іспанії та багатьох інших країн.

Крім торгівлі поштою, компанія володіє кількома роздрібними магазинами в США та Англії. Торгівля за британським каталогом здійснюється зі складу, який знаходиться поблизу легендарних форелевих річок Test і Itchen. Крім торгівлі компанія займається навчанням студентів. Окрім техніки знань, які необхідні для грамотного вибору снасті студентів вчать тому, що стоїть за спортивною філософією – любов до живої природи, поваги її законів. Приблизно 3 тисячі молодих людей щороку осягають ці прості, але життєво важливі істини разом з Orvis.

Слідуючи незмінним традиціям Orvis, сім’я Перкінс інвестує величезні гроші в природоохоронні проекти. З 1988 року на збереження природних ареалів проживання багатьох видів риб і тварин було виділено понад два мільйони доларів. Девізом компанії стало не виробництво снастей заради прибутку, а виробництво їх для того, щоб мати можливість допомогти зберегти дику природу і генерувати в молоде покоління прагнення зберігати все живе для нащадків.

На початку серпня в єдиному національному сахалінському селі Чир-Унвд відбувся традиційне нівхське свято, присвячене першому ходу горбуші «Тіні Гу». Ця подія була приурочена до святкування Міжнародного Дня корінних народів і проводилася на березі священної для корінних народів Півночі Сахаліну річки Тимь. Численні гості прибули з усіх населених пунктів Тимовський району, а також з інших районів Сахаліну.

Промисел риби – найважливіше і найдавніше заняття нівхів, з якими були пов’язані основні обряди та звичаї. Деякі елементи обряду жертвоприношень господаря моря і річок «Толизн» нівхи дотримуються і до нині. Вони виходять на берег річки з дарами (саранка, черемша, тютюн і т.д.) і, кидаючи їх у воду, звертаються до господаря води з проханням про удачу на майбутнє, охорони від хвороб себе і близьких. В рамках свята учасники стали свідками обряду «Годування духів води Толизна», який провів представник роду «Хуміво» Олександр Кирк, а старовинний самобутній обряд «Чух» провела представниця нівхского роду «Койвонгун» Юлія Іванова.

Довідка 

Нівхи – народ в Россії. Живуть в Хабаровському краї на нижньому Амурі і на острові Сахалін (в північній частині). Населення 4630 чоловік. Говорять на ізольованому нівхському діалекті.  

Припускають, що Нівхи – прямі нащадки найдавнішого населення Сахаліну і низин Амура. Перебували в широких етнокультурних контактах з Тунгусько-маньчжурськими народами, айнами і японцями. Основні традиційні заняття – рибальство (кета, горбуша та ін) і морський промисел (тюлень, белуга і ін.) Рибалили сітками та гаками. Морського звіра били острогою та кийками. З риби робили юколу, з нутрощів витоплювали жир, зі шкіри шили взуття і одяг. Менше значення мало полювання (ведмідь, олень, хутровий звір та ін.) Тварин добували за допомогою петель, самострілів, списів, а з кінця 19 століття – рушниць. Збирали також ягоди, коріння, черемшу, кропиву; на морському узбережжі – молюски та морські водорості. Досить розвинене собаківництво. Собаче м’ясо йшло в їжу, шкури – для одягу, самих собак використовували як транспортний засіб, а також приносили в жертву.