Блог двох мухарів

У першому вечірньому турі мені випало ловити із новачком – Костею Федорякою із Дніпра. Але зважаючи на просування по службі, він, на жаль, приїхати не зміг. Тому головному судді довелося постійно щось переіначувати і перекладати одного суперника на іншого. Так, було вирішено, на 14-му пулі я ловитиму першим, судитиме мене Діма Чейлитко, а Макс Кусакін, якщо встигне, то ловитиме другим.

Спакувавши усе необхідне, ми вирушили на пул. Я не зрадів. Мало того що вода брудна, на цих ділянках мені ніколи не вдавалося упіймати бодай щось. Пул починається великою ямою із виром та кількома зливами, далі йде довжелезне «озеро», а за поворотом (треба перейти річку), слідує каскад «кишеньок», де риба як може бути, так може і не бути – не вгадаєш.

Роблю ставку на «святая святих» – треба відійти від нуля, будь-якою ціною. Звісно, я хотів знову повезти додому Кубок, але розумів, що це буде ой як не просто. І все ж, це змагання, це адреналін і це нові емоції з навчаннями. На суху мушку я практично не ловлю. Взагалі, якщо можна так сказати, я є прихильником раціонального нахлисту – тобто ловлю на те, на що необхідно ловити в конкретний час. На щастя, арсенал вудок та мух у мене достатній, відповідно, можу вибрати саме ту снасть, що принесе мені рибу саме зараз. «Саме зараз» я б не ловив на суху – тут не факт, що німфа виручить, але нічого іншого не залишалося.

Я вирішив почати саме з цієї великої ями, точніше з місця де вода стає повільнішою. У таких ділянках постійно сидить харіус, який підхоплює очманілих від буруна комашок. Але харіуса я там не знайшов. Майже 20 хвилин обкидав «лапочками» усе, що можна, однак за винятком бистрянської дрібноти, нічого не зловив. Вирішив кинути цю яму і бігти вниз, до кишеньок. Вишукував найбільш оптимальні місця, кидав і далеко, і близько, бороздив, підстрибував, міняв мушки – все марно. Жодного натяку на харіуса я не побачив. Так і дійшов аж до кінця пулу, де став свідком цікавої картини. Дмитро Петруняк стояв на дуже схожій ямі, і показав мені – дві риби. Ого! Поки я займаюся дурницями, Діма вже активно ловить. Що ж мені робити? Часу вже не так і багато залишилося. Вирішую пройти ще раз кишенькову зону і повертатися на місце, звідки починав.

Тепер, правда, трішки змінюю тактику. Ставши на середині зливу, обличчям до ями, починаю повільно спускати мушку в один із десятків струменів, які зливаються в одне ціле. Спершу там мілина, згодом трішки глибше, і далі вже сама яма. Як тільки бачу рух бистрянки, миттєво перекидаю в інше місце. Довівши це дійство до автоматизму, на якусь мить відключив свою свідомість. Зненацька, на мушку вискочив харіус, це було добре видно, але мій мозок не встиг зреагувати. Тим не менше, риба вже була в підсаку – це руки спрацювали на повному автоматизмі. Я закричав від радості – відійшов від нуля! Діма поміряв рибку – 23 сантиметри. Дрібнота, але ж на вагу золота!

Може тут є ще хтось? Продовжую активно обловлювати територію, вже правда, із повною концентрацією. І щось мені підказало – зміни мушку! Я витягнув коробку і мій погляд упав на невелику чорну мурашку. Добре відомо, що восени харіус набиває свої шлунки саме мурашками. Чому б не спробувати. Тільки-но приманка упала на воду на долю секунди під нею блиснула чорна тінь. Це була крупна риба, нема ніяких сумнівів. Але щось її злякало. Чи то розмір мурашки, чи мій силует. Більше вона себе не показувала. У мене залишалося ще трішки часу, я продовжував спускати мурашку. Під час одної проводки на неї спокусилася якась дрібнота. Струсити її з гачка не вдалося, довелося робити це руками. Але замість рук я закинув рибку в підсак – то був зовсім крихітний, як мізинець, голавлик! Це залікова риба, вартість якої всього 100 балів, але ж якщо порахувати, то значно більше. Насамперед, демонструю рибу Дімі Чейлитку – він запевняє, що так, це кленик. А я вже собі рахую. Якщо взяти до уваги стан води і неактивність риби, то можна припустити, що з нулями тур закінчить багато учасників. Однак, частина з них рибу однозначно зловить. Можливо одну, можливо дві. Якщо одну – то цей голавлик додасть до моїх 23 сантиметрів ще 100 балів, тобто можна говорити про те, що мій харіус виріс до 28 сантиметрів! А це вже дуже хороший показник.

На жаль, більше нічого мені зловити не вдалося, але і той результат став дуже пристойним. Виявилося, що мої розрахунки були вірними. У Дмитра Петруняка так само були дві рибки – одна на 20 сантиметрів і зовсім маленький харіус. Тобто, тут мене виручив перший пир з 23 сантиметрами. Першим став Іван Фіцколинець, який загалом упіймав шість риб (чотири великих), при чому одну форельку. Цей результат, правда, нікого не здивував. А от на друге місце сенсаційно вискочив Роман Савка, якому правда, найбільше пощастило з пулом – 12, якраз напроти нашої бази. Хто знає це місце, той зрозуміє… Роман зловив трьох пирів (два великих), правда, залишив одного маленького для Ігоря Анісімова. Мирон Федорович, який ловив після Івана, зловив дві рибки (одна велика), Стьопа Чех та Андрій Скворчинський також переконали по одному харіусу – це давало шанси на перемогу.

Я завершив ловити, вже готувався Діма, аж тут, на горизонті «замаячив» силует Макса, який голосно щось нам кричав. Він справжній молодець – вирвався практично із критичної ситуації, летів зі Львова на всіх парах, і встиг! Макс почав ловити, але виходу свого харіуса чекав дуже довго. Нарешті, в одній із кишеньок, він таки зачепив рибу, але смикнув занадто сильно. Пир зробив сальто і упав до води… Причина може бути в тому, що нова максова вудка ще не встигла як слід познайомитися із своїм хазяїном.

На жаль, нулів вистачало. Окрім Макса, без риби на базу прийшли Діма Голенков, Іван Повхан, Арсен Грабчук, Габор Варга, Антонюк Олена, Дробот Саша, Кінчик Юра, Кушинський Сергій та Секунда Данило. З нулем так само залишалася і Ганна Вербицька, яка мала приїхати лише на третій тур.

Я прекрасно розумію, як воно – опинитися в їхній шкірі. На останньому чемпіонаті у першому турі також був нуль, при цьому я зробив на своєму пулі усе, що міг. Розуміння того, що перший нуль фактично перекреслює шанси на успіх гнітить і давить, але такими вже є наші змагання. Окрім риби треба переконати і Фортуну…

Ясна річ, що першим став Іван Фіцколинець, другим Рома Савка, третє місце дісталося мені, четверте і п’яте місця розділили Мирон Федорович та Дмитро Петруняк, шосте і сьоме Андрій Скворчинський та Степан Чех, восьмим став Ігор Анісімов. Усім іншим дісталося 18 місце…

Ввечері вже всі забули про результати та місця. За великим столом зібралася уся наша компанія, в мангалі весело потріскував вогонь, чарки «стукалися», дим від цигарок та люльок спокійними спіральками піднімався до неба. Неба із мільйоном зірок…

На ранок мені випав 3-ій пул, один з тих, який вважався дуже хорошим. І справді, я коли ще його розмічав, запам’ятав кілька цікавих і відверто рибних ділянок. Правда, тепер ловити мені довелося із Сергієм Кушинським – через приїзд Макса і не приїзд Романа Кубая та Міші Шунинця знову довелося все переписувати та перемінювати. Ми прибули на пул десь за півгодини до початку, сонце ще міцно трималося за гору і ніяк не бажало зігріти нас ранковими променями. Сильний вітер змушував нас щільно обмотатися всіма способами захисту.

Арсен та Габор перейшли на 4-ий пул, трішки нижче, Стьопа Чех та Оленка стали на другому. Данило Секунда і Макс опинилися на першому. Хороша компанія. Ну що ж, починаємо! Сергій із Чернівців – один із наших новачків, досвіду у нього не багато. Стараюся йому щось підказати – чи то з місцем, чи то з проводкою, але риба і справді не активна. Можливо, сонце трішки додасть ефекту?

Коли закінчується час Сергія, я виходжу на річку. Сонце вже освітило всю територію, але чи харіус проявить активність? Цього ніхто не знає. Можна довго описувати, як я бігав по пулу у пошуках риби, але за півтори години мав лише один вихід. На щастя, мені вдалося його гарно завести до підсака і продемонструвати судді. Це був 10-сантиметровий харіус, але харіус! Поруч стояв Стьопа Чех – показав і йому, щоб мати ще одну гарантію. Від нуля знову пішов – і це просто фантастично! На жаль, більше мені нічого так і не вдалося зловити.

Ранковий етап виявився складнішим для вечірнім, хоч вода вже прочистилася. Рибу зловило лише семеро учасників. Першим знову став Іван Фіцколинець, який упіймав трьох харіусів (один великий). Друге дісталося Арсену, який в рукаві упіймав 22-сантиметрового пиря,  Данило Секунда та Іван Повхан розділили третє і четверте місця – по одному 21-сантиметровому харіусу, п’ятим став Ігор Анісімов, який зловив трьох риб, але всі були маленькі, нарешті, ми з Оленкою розділили шосте та сьоме місця. Оленка зловила маленького голавлика і відійшла від нуля.

Таким чином, у тих, хто упіймав рибу в обидвох турах залишалися шанси на призові місця. Головне – не втрачати концентрацію і домовлятися з Фортуною…

Фото: автора, Р. Ящишина, Д. Голенкова, А. Грабчука, Д. Секунди, М. Кусакіна, Д. Чейлитка.

Як завжди, на «базу» робоча група виїхала за кілька днів до початку змагань. Треба було провести певні організаційні заходи, і, що головне, самим трішки відпочити та набратися сил. Олег Сова та Діма Голенков заїхали за мною у середу перед обідом. Ми склали пожитки до авто і вирушили на південь. На початку погода була хмарною, але змінювалася вона блискавично. То вийде сонце, то капне дощ, то задує сильним вітром. Е, байдуже, їдемо в Карпати!

Пані Марія спеціально готувалася до нашого приїзду. Вона не брала іншої роботи, адже треба було готувати багато і смачно. Приїхавши, побачили машину Саші Дробота – він тусувався тут ще з понеділка. Власне, на початку тижня вода була чистою, а риба дуже активною. Вона відгукувалася на сухі мушки і загалом поводилася пристойно. Зараз же нас зустрів ну дуже брудний Опір. Брудними були і сама ріка, і всі її притоки. Погані справи. Надію давав хіба що прогноз погоди – на кінець тижня обіцяли якісне покращення. Я вирішив трішки пройтися лісом, по своїх «точках», у пошуках грибів. Але їх не було, що й логічно, зважаючи на дикий холод, особливо вночі.

Аби трішки розім’яти кісточки, вирішили поїхати на чисту воду, на Стрий. Там є кілька точок, де досить багато риби, тому не гаяли часу на експериментальні ділянки. І справді, на чистій воді харіус пристойно відгукувався на суху мушку. Ловити я вирішив відродженою вудкою ElkHorn третього класу. Правда, здавалося, що для повноти картини їй легше буде працювати із шнуром четвертого класу.

Тим не менше, на свою нову мушку, я упіймав шістьох пирів, ще двох злив дорогою до підсака. Загалом, дуже непоганий результат. Щодо самої мушки, то я назвав її «лапочка». Легенда наступна: на гачок 16 розміру фіксується жмуточок із лапки зайця. Для того, щоб уникнути «сходинок» пучок не має бути грубим. Окрім того, а це важливо, обмотку по тілу необхідно здійснювати очищеною борідкою пера павича. Найкраще для цього підійде помаранчева чи сіра борідка. Не шкодить додати кілька волосин з пера coq-de-leon у якості хвостика.

Далі слід очистити одне крупне перо CDC (сіре, сизе, помаранчеве або жовте), вставити борідки у даббінгову петлю і намотати їх навколо лапки зайця. Фіксація вузлом здійснюється там же. Якщо є вільний простір між колечком гачка, можна зробити кілька обертів натурального сірого даббінгу. І насамкінець, за допомогою ультрафіолетового лаку та ліхтарика ущільнюємо тіло мушки та робимо його гладеньким – відповідно, привабливим для риби. CDC та лапку слід випрямити та підняти догори.

Таким чином ми добиваємося певного ефекту. По-перше, мушка стає видима на великій відстані, що украй важливо для нахлистовиків із слабим зором. По-друге, за допомогою багатьох матеріалів, які добре плавають, мушка легко тримається на хвилях і не занурюється. По-третє, з дна риба бачить лише маленьке і симпатичне тіло, відповідно, миттєво реагує на нього. Одним словом, «лапочка» дуже добре себе показала на Стрию, тому я вирішив зробити ставку на цю мушку і під час змагань.

У четвер до нас мала приєднатися велика кількість нахлистовиків, які поспішали на вечірку «Зустріч старих друзів». Діма пішов вниз розмічати свої кілометрові пули, я ж залишився аби повідкривати бунгала та замовити швидку вечерю. Першими прибули закарпатці – Ігор Анісімов з Евеліною, Богдан Цебрик з барткою і виноградом та Іван Повхан з величезним задоволенням.

Ми одразу накрили на стіл, випили по 50 за нашу дружбу та УЛН. Тим часом, у Львові, Макс вже зустріч Габора, який прилетів з Лондона. Посадивши його на маршрутку, чемпіон УЛН вирушив по своїх справах, а ми мали зустріти нашого друга в Дубині. Невдовзі задзвонив телефон – Габор на під’їзді. Усією бандою, прихопивши бартку, ми вирушили на трасу, і дуже скоро потонули в дружніх обіймах.

Але треба було, крім всього іншого, розмітити пули, тож ми з Олегом Совою та Іваном Повханом вирушили вверх по брудній течії. Ніби-то щось та й чистилося, але далеко не такими темпами, як би нам цього хотілося. І все ж, ми розмітили 11 пулів, по 150 метрів кожний.
Правда, вони суттєво відрізнялися один від одного. Принаймні ті, що були найдальше від нашої бази, виглядали значно ефективніше. Ну, але жеребкування всьому голова…

Коли ми повернулися – вечірка була у розпалі. На базу приїхали Арсен Грабчук, Роман Савка, Сергій Кушинський, Степан Чех, Іван Фіцколинець… Словом, стало тепло, затишно та гамірно. Пані Марія врятувала наші шлунки смачнющою вечерею.
Хлопці відверто розслабилися та з головою занурилися в атмосферу свята. Вечеря затягнулася – хтось постійно викладав на стіл нові і нові напої, закуску, жарти та веселощі.
Ніхто не напився, ніхто не начудив. Все було супер…

Зранку, правда, було дуже холодно. Ми з Арсеном поїхали в Сколе, подивитися на Опір з моста. Цікаво, що я там ніколи раніше не був. Річка дуже сподобалася. Вона все ще була брудною, але де-не-де проглядалося дно. Ми подумали, що ловити можна, не біда. Головне, що гірше вже не буде – погода просто співала.

Повернувшись на базу ми зустрічали дорогих гостей. Із Києва приїхали Діма Чейлитко, Андрій з Оленкою та песиком Харді, а також Коля з Сашою; з Франківська Дмитро Петруняк з величезним бутлем домашньої малинівки; зі Львова Володя Судук та Данило Секунда; з Самбірщини Мирон Федорович та Юра Кінчик. Решта учасників мала прибути вже безпосередньо на самі змагання. Ми розвісили банери УЛН, Strike!, Lucky John та Norfin, Олег приготував нотатку із парами та пулами.

Кожна організація має свої традиції та регалії, тож УЛН вирішила запровадити свої. Регаліями відтепер стануть бартка Богдана Цебрика та його ж срібний із позолотою грааль – доволі висока і важка чарка. Новачку Ліги тепер необхідно під оплески діючих членів, тримаючи в руці бартку, перехилити грааль із малинівкою.
Обряд ініціації пройшли Роман Савка, Данило Секунда, Оленка Антонюк та Діма Чейлитко. Вийшло дуже навіть атмосферно.

А коли вже завершилася офіційна частина змагань, Дмитро Петруняк вийшов наперед і ледь не запаморочив мені голову. Виявляється, моя дружина, на річницю шлюбу приготувала мені подарунок – нову нахлистову куртку.
Разом із Арсеном та Дімою Петруняком вона усе замовила і попросила вручити подарунок на церемонії відкриття. Це було дуже сильно і несподівано. Куртку я не знімав до самого фіналу турніру…

Фото: автора, Р. Ящишина, Д. Голенкова, А. Грабчука, Д. Секунди, М. Кусакіна, Д. Чейлитка.

Якби я зловив золоту рибку і вона пообіцяла б мені одне нахлистове бажання, то я запросив би такі окуляри, що сканують річку – показують, яке дно, де стоїть риба, чим вона харчується. Не для того, щоб вигравати змагання, а для розуміння, навчання і розвитку. Звичайно, це лише рожева і нездійсненна мрія, але є серед нас одна людина, в якої такі «окуляри» є. Чи це дар чи навички я сказати не можу, але Іван Фіцколинець це справжній нахлистовий рентген. Йому достатньо одного погляду навіть на незнайому річку, щоб сказати – є тут риба чи нема. На жаль, мені ще не випадала нагода із ним рибалити, але кожен, хто таке щастя мав запевняв – Іван ловить по-особливому і неповторно…

… Коли закінчився Чемпіонат УЛН, практично вже наступного дня, робоча група почала активну підготовку до нового змагання – останнього в році. Як і торік, місцем проведення вибрали Опір, а базою – садибу пані Марії. Із паперовою писаниною проблем не було взагалі ніяких. Опір не належить до будь-яких заказників, лісництв тощо, та й до нересту форелі відношення також. Відповідно, жодних норм чи приписів ми не порушували. На жаль, так само ми не бачили жодного контролю чи патруля. Таке враження, що цю прекрасну річку, з величезним рибним потенціалом, просто залишили напризволяще. Звісно, така ситуація просто не може не відобразитися на рибних запасах, які відверто та очевидно зменшилися в рази, порівняно із попередніми роками.

Безумовно, на інших річках ситуація з рибою значно краща, але в Опора є серйозна перевага. Зважаючи на те, що змагання відбуваються в жовтні, для організаторів украй необхідно забезпечити учасників бодай мінімальними комфортними умовами. Осінь це час дощів, причому холодних. Навряд чи хтось зрадів би змокнути десь на Свічі, а потім трясти зубами у крижаному наметі. Тим паче, там нема ані розетки, ані можливості замовити харчування. Готувати самому не варіант. По-перше, збирати в темному лісі сирі дрова, а потім годинами мучатися над розведенням багаття мало хто захоче. Зважаючи на короткий день та щільний графік, на приготування елементарного обіду банально не вистачить часу. Консерва чи мівіна сил не відновить і від голоду не врятує. Усі ці ньюанси враховувати слід, саме тому садиба пані Марії – ідеальне нахлистове місце. Бунгала, звісно, не готель, але це дах над головою, це розетки і світло, це вода, це величезний мангал, це безкоштовні сухі дрова у необмеженій кількості, а ще це триразове гаряче домашнє харчування із добавками. Відбивні, вареники, солянки, бульйони, яєшні, деруни, грибні юшки, канапки, рагу… Нагодувати 30 людей? Зробимо!

Цікаво й те, що на ці змагання, які стали рейтинговими, організаторам вдалося залучити досить багато спонсорів. Ясна річ, Дмитро Петруняк та його компанія Strike! як завжди приготувала для учасників велику кількість призів. Вічний спонсор, як не крути! УЛН вже звично видає трьом переможцям грошові сертифікати, за які можна придбати будь-який товар в магазині fly-fishing.com.ua. Уперше до змагань долучився і свалявський осередок «Ощадбанку», який забезпечив усіх учасників великою кількістю мінеральної води – це постарався Роман Яковченко, який привіз воду ще задовго до змагань. Так само вперше УЛНівців підтримав Перший Західнорегіональний рибальський портал, засновник якого Андрій Мамай передав учасникам різноманітні флай-бокси та коробки. І особливо приємно те, що до турніру вдалося залучити київську компанію «Риболов-сервіс». Звідти передали три шнури 4-го класу від Varivas, а також набори повідців і луп-конектори. Особлива подяка Роману Татарникову – директору Salmo Group Україна та Сергію Пічугіну – багаторічному головному редактору рибальських журналів, яких, на жаль, в нашій державі вже більше не залишилося. Як видно – спонсорська допомога виявилася більш ніж пристойною.

Оргкомітет приготував необхідну поліграфію та відзнаки (дипломи, сертифікати, медалі, Кубок), закупив скотч з ручками, домовився за харчування і проживання. За нашими підрахунками на змагання мало приїхати близько 30 осіб, причому не лише з України.

До того ж, ми вирішили провести лотерею – вибрані учасники, виключно серед тих, хто раніше не змагався, отримували можливість взяти участь у змаганнях безкоштовно. Роман Кубай та Костянтин Федоряка зголосилися, але, на жаль, не приїхали, а от Оленка Антонюк вирішила свої сили спробувати.

Взагалі, останній тиждень про зустріч тільки й мова була. Атмосферність наростала з кожним днем. Фрази типу «Я вже ні про що думати інше не можу» лунала все частіше і частіше. УЛНівці писали заяви про відпустки, домовлялися із рідними, залишали усі свої справи на потім. Усі дороги вели в Дубину. Зустріч обіцяла стати незабутньою. І стала…

Фото: автора, Р. Ящишина, Д. Голенкова, А. Грабчука, Д. Секунди, М. Кусакіна, Д. Чейлитка.

Почну цю розповідь з того, як я добирався до Львова, і яким чином можна профукати літак, навіть заздалегідь спланувавши все. Пішло все не за планом з самого початку подорожі. О 5-ій ранку підйом, цілий день на роботі, опісля збирання речей і о 1-ій ночі вже наступного дня виходжу з хати… Я вважав, що 5 годин до відльоту більш ніж достатньо.

Добираюся до автостанції на нічному автобусі, сідаю на трансфер до аеропорту, засинаю… Прокидаюся від того, що водій автобуса заблукав і потребує допомоги: як вибратися з халепи… Дивлюся на годинник, ми вже мали б бути в аеропорті 20 хвилин тому… Зіскакую з сидіння, телефон у руки і до нього… Гугл мапс у поміч і бачу, що нам ще 35 хв їхати! Анонсую пасажирам…всі в шоці!

Приїжджаємо в аеропорт, до відправки ще трохи більше 2 годин… Йду здавати «чумайдан».Вистояв чергу, працівник приймає багаж і питає про комп і тд… Я відповідаю, що павербанк є, він реєструє і говорить його вибрати і здати багаж у відділ не габариту. І це була моя фатальна помилка! Вистоявши чергу півтори години у негабарит, здав «чумайдан», до відльоту 20 хвилин, реєстрація закінчуться через 5. Бігом залітаю у зал реєстрації, а там 5 тисяч пасажирів і всі змійкою ходять зігзагом по колу, зомбі-апокаліпсис якийсь. Паспортний контроль від мене за 15 метрів на пряму, табло пише 20 хвилин черги… Все, в мене промайнули змагання перед очима. 5-ти секундна пауза, і я стрімко як тюлень, пірнаю під огороджувальні срічки, напряму… Через 15 секунд я вже біля контролю і вислухавши «побажання» від інших пасажирів, починаю спілкування з групою англійських туристів. Обіцяю їм гори і доли, пиво у пабі біля хати, з реготом та фіглями вони з радістю пускають мене вперед… Після реєстраціі маю ще 5-10 хвилин до посадочного виходу… У мене остання брама №28, а це десь 800 метрів, як пули в Діми Голенкова… Понеслась!!! Прибігаю, мокрий як гуска, але встиг! Сідаю у літак і перед очима вже пливе Опір і вже відчуваю подих улюблених Карпат.

У Львові мене зустрічає Макс з усмішкою і обнімашками). Який я радий був тебе бачити друже, якщо ти би знав! Тим не менш, сідаємо у авто і обговорюєм план дій і після короткого візиту до його хати та магазину, Мася оббігавши всі маршрутки саджає мене на Львів-Виноградово… рідне Виноградово)!

Протеревенивши з водієм усю дорогу, виходжу біля Дубини і бачу хвіст Сови на авто… дзвоню, він вертаєся, сідаю у автівку до Олега і на повороті на Кам’янку бачу банду з барткою, мене зустрічають… Сльози накотились, тим паче вискакую з джипа і пішли у хід обнімашки та привітання, знайомства… Поселення, зустріч друзів, ударна гостина ввечері, у мене відбій десь о 10:30. Після тяжкої подорожі, сплю я дитина.

1 тур

Опір зустрів всіх нас з мутнячаом. Жереб мені видав Арсена, людину, з якою я не був знайомий особисто, але як виявилося це не була проблема:). Я ловив другим на пулі 18, Арсенові вдалося сіпнути одного харіуса, але на жаль він зійшов. Я відловився взагалі без натяку на клювання… Отож на двох у нас 2 нулі… Трохи сумно на душі, але все ще попереду…

2 тур

Пул 4, ловлю першим. Дубак і сильний вітер. Місце лову шикарне, але риба не активна. Оббігавши вверх вниз по пулу закінчую з другим нулем. Починаю нервувати. Арсену вдається зловити одного харіуса, я за нього дуже потішився, молодець, головне відійшов від нуля.

3 тур

Відповідно до жеребкування, мені випало ловити з дуже відомим всім нам Дімою Петруняком! Мене це дуже потішило, знаючи його досвід лову у Карпатах, та й не тільки. Ловлю першим, пул номер 14, Роро і Гуру «обнадійливо» проінформували про «пустий» пул, і після півтори години активного пересування а-ля «гірський козел» по пулу без натяку на клювання, закінчую з 3-ім нулем! Дімон мене заспокоював як міг, але… Петруняк ловить 3 харіуса з одного п’ятачка 3 на 5 метрів… Я з радістю бігаю міряти рибку, сприймаю це нормально і вже роблю нотатки, які помилки були зроблені мною у попередніх турах.

Тур 4

Після трьох нулів, настрій у мене був відверто кажучи паскудний… Я вже чув у вухах насмішливі коменти і репліки у свою адресу, але йдемо на пул №7. Діма Петруняк ловить першим, річка вже прочистилася і виглядає дуже гарно. Потеревенивши з Дімкою про життя, він приступає до лову… Через півтори години закінчує з нулем, навіть без натяку на вихід риби чи клювання… У мене починаєся мандраж, невже буде знову нуль…

Проаналізувавши дії Дмитра, свої дії за три тури і дякуючи підсказці Мирона, вирішую ловити на свою мушку на 12-14номері і лише з протилежної сторони і пройти цей відрізок річки двічі. На 10-ій хвилині ловлю першого, нестримую емоцій починаю орати, як ведмідь, від задоволення! Емоціі через край! Нарешті не нуль та ще й на свою мушку! Через 5 хвилин другий, Діма не може повірити очам, але відверто по-цімборськи поздоровляє… Третього харіуса чипляю у самому кінці основного зливу… Більше ні виходів, ні клювань… Три з трьох реалізовано! Я в нірвані від задоволення. Як виявилося, у 4-му турі я посів 2-ге місце і це мені дозволило зайняти 13-те загальне місце. В мене була установка попасти в десятку, але ще треба працювати над помилками.

Після оголошення всі почали прощатися, сумно на дущі, але все хороше закінчуєся дуже швидко, на жаль.

Мій літак був аж у вівторок об 11-ій, тому попередньо домовившись з Ростіком, провів ці пару днів у Львові, у колі сім`ї Ящишин, в приємній атмосфері та балачок за столом з Іриною та Роро під гру доньки Марго на фортепіано. Також з обідом шикарних вареників і наливки у Львові з Ростіком, Арсеном і Олегом. Ввечері був бограч й Джемісонс та приємне спілкування. Зранку Арсенчик відвіз мене у аеропорту Львова, ми попрощалися і я попрямував до брами…

Велика подяка без винятку ВСІЙ нашій сім`ї УЛН за атмосферу, поради, поседілки тощо. Всім організаторам і спонсорам змагань, а також особлива подяка слідуючим людям:

• Сім’ї Скворчинських за повернутий посуд, песика Харді приємні розмови;
  
• Дімі Голенкову, за розмови і поради;
• пані Марії за бомбезний прийом та дуже смачні страви;
• Дімону Петруняку, за досвід на пулі і МАЛИНІВКУ!;
• Богдану за наточеного ножа, виноград, поради і за те, що він є таким, який він є!;
• Мирону за його відверте душевне спілкування зі мною, як з сином;
• Степану Чеху, за станок, метеріли та поради, а також за дороги в Закарпатті)));
  
• Івану Фіцколинцю, за його закарпатські фіглі, колоритні тости, поради та запрошення на майстер-клас по сухій мушці));
• Вані Повхану, за його мушки і поради;
  
• Олегу Сові, за його підказки ще перед змаганнями та екскурсію Львовом;
• Арсену Грабчуку, за компанію на пулі і дуже багато чого іншого, відверто кажучи, ще одна рідна мені душа!;
• моєму любимому Максу, за то що ти є, Мася! Решту ти знаєш і сам;
• Ромі Яковченку – душі компанії і просто фатьов;
• всій сім`ї Ящишин, і особисто Ростіку, за все те, що ви зробили для мене. Велика подяка!!!

З великим сумом але з теплом в душі я відлітав у Лондон. До зустрічі друзі! Хай всім щастить!

Автор: Габор Варга, Лондон – Львів – Дубина – Львів – Лондон
Фото: автора, Р. Ящишина, Д. Голенкова, А. Грабчука, Д. Секунди, М. Кусакіна, Д. Чейлитка.

Моя нова мрія, над якою я працював останні 5 місяців – столярна майстерня ще не була розпочата, адже за увесь цей час тільки встиг приготувати територію: повиносити хлам, викорчувати дерева і перенести старий станок. Згодом, за тиждень до змагань, переїзд батьків в інше помешкання, відповідно, і ремонт. Все звалилося на купу. Ще у понеділок зранку я прокинувся від втоми і бардаку у голові. Бо зробити всього треба багато, але послідовності у голові немає. Зі сторони родини було озвучено, що змагання не на часі, це і я усвідомлював. Тому спокійно написав Ростику, що, на жаль, мене не буде, і мусите мене зрозуміти. Головний суддя Олег теж мені написав, що моя відсутність вдома нічого не змінить. Озвучив це і куму Сколівському, що йому прийдеться до когось іншого пересісти чи їхати самотужки. Кум спокійно зреагував, увійшов в моє положення і запропонував свою допомогу при ремонті. Отже, щовечора, за тиждень перед змаганнями, ми вкалували як прокляті і робили так званий ремонт…

У четвер перед виїздом на змаганням ми ще попрацювали після основної роботи. Коли настав момент, коли роботу не можна було продовжувати через те, що треба було вичекати щоб цемент застиг – ми стрибнули в авто, і в добру путь! На душі був спокій: роботу ми виконали.

На диво, ми швидко закупилися в супермаркеті і потихеньку поїхали в гори. Це була 8 вечора у Львові. Значить на 22:30 ми маємо потрапити на «фестину».

Добирання

Втома, недосипання, ще й дорога нам не стелилася: затяжна пробка на виїзді зі Львова, потім знову корок через ДТП у м. Стрий. А потім поворот на Франківщину і думка, що ще трошки і ми на місці, нас підбадьорувала. При під’їзді до гір ми зустріли на узбіччі сову, і двох лисенят, які бавилися як діти.

Табір і фестини. Я не Я

Коли ми приїхали, ніби нічого не змінилося за ці роки. Там дорогі мені люди!!! В темноті пізнаю лиш по голосу. Тут вже Ростик, Олег, Діма, Габор, з яким вже роки не бачилися, хлопці з Закарпаття. Клас! Я ніби вдома. Тільки будні мене ще тримають. Не можу розслабитися, прийти до гармонії і знайти себе. Сидимо, п’ємо, спілкуємось. Але я далеко, нервовий, стресований.

Ранок

Сон в улюбленому бобіку був глибокий. Прекрасний сонячний ранок, чиста ріка. Прокидається табір, розмови про рибалку, запах кави – ура, нарешті я починав усвідомлювати, що я в Карпатах. Перед урочистою частиною йду потренуватися на ріці.
Вливаюсь думками в ріку. Біля мене ловить Габор, причому успішно мене обловлює. Я задовільнився однією райдужкою і повертаюсь до табору.

Останнє, що розвіяло мій депресняк, був приїзд Петруняка в п’ятницю перед урочистою частиною. Мені стало супер! Вся банда у зборі!

Тур 1. «Мухи у воді»

Вже все описали Ростик і Андрій, але мушу описати свої враження. Сама ріка Свіча зі мною завжди поводиться як непередбачувана дівка – така собі «Елеонора». Хто бачив Gone in 60 seconds, той зрозуміє. Вона мені вже принесла 3-тє місце у далекому 2012 році, не раз балувала великою кількістю риб, ягід, тут ми з сім’єю відпочиваємо, і ніколи її не ображаємо, але інколи просто обламує, як простого пацана…

Отже, я у парі з крутим спінінгістом і початковим нахлистовиком Андрієм Мартиненко. Першим ловлю я. До пулу добираємося тяжко, схибили і треба було вертатися, а потім я на дупі, як взимку, лечу зі спуску і успішно приземляюсь. Йдемо тихо по чужому пулу і я тихенько заздрю Ростику і Сергію. Як виявилось, що і наш пул виглядає незлим. Працювати є де, лиш би Свіча була до мене нині доброю.

Старт. Зачепи, зачепи, зачепи. Практично очищаю пул від гілок. Дуже тихо рухаюсь. Попри зачепи виконую своє нове і основне правило на змаганнях «Мушки повинні бути постійно у воді». Правило спрацьовує – на гаку рибина. Приземляю, пструг, 28 см. Відрив від нуля. Тепер релакс, ловлю надалі тільки в задоволення.

Відверто кажучи – давно знаю ці місця. Але ще не розловився і не адаптувався. Зачіпаю пиря, але він відразу сходить.. І все. Піднімаюсь вище. Відразу ловлю одного, потім ще одного харіуса на 30 сантиметрів. В іншому місці один риб просто нагло і відверто ігнорує мої німфи. Хмариться і гримить вже тривалий час, але дощ не починається. Наважився повернутися на початок пулу за другою вудкою на суху, а тут дощ нас накрив… Яка вже суха. Так і закінчився перший тур.

Я собою задоволений. Після мене Андрію вдається ще видурити кілька риб і парочку наколоти. Ой, недопрацював я пул до кінця. Висновок: треба більше рухатися, ніякого релаксу, тільки концентрація.

Тур 2. Ранок і «Елеонора» в доброму настрої

Зранку вставати було важко. Моє авто вже було відкрите з усіх сторін, бо всі бажали мене пошвидше розбудити, а мені так солодко спалось. Чайок і я в строю. Їдемо до нашого каньйонного пулу, який вважається уловистим, але я там зазвичай програвав, а вірніше лишався з нулем. Першим ловить Андрій, причому дуже добре ловить. Починаю усвідомлювати: мені тут не буде що після нього робити. Оскільки в нього були часті сходи, то даю пораду і в Андрія стають справи ще кращі. Отже, він завершує тур і 7-ма хвостами.
Радію за нього, і за себе, що він не все зміг обловити. За кілька хвилин ловлю першого пиря. Все гуд! Далі мені потрапляє ще гарний пстружок, потім ще, потім сходи. Загально ловлю 4 риби проти 7-ми Андрія. Отже, Андрій рве всі у цьому турі і вносить інтригу для усіх!!!

Дякую, Свіча! Ти до мене була доброю у цей раз)

Тур 3. Від нуля

Зміна пар. Моїм напарником стає Дімон Петруняк. Дімон ловить першим. Рівень Дімона сильний, але завтра першим буду ловити я, тому моя мета зловити хоч щось. По дорозі до пулу ми у Вигоді, як школярики, поїли морозиво перед магазином. В цей час проїздив Ваня Магуля зі своїми повз нас. Бі-бі!! Показуємо «фак». Вони нам у відповідь те саме. Всі поржали. Ну такі ми – пацанва підстаркувата.

Сказати, що наш пул був супер – не можна. Пару бистрин і спокійних місцин, більш файних для осінньої ловлі. В нього схід, потім залікова риба. А потім Дімон рве мій мозок на одному місці із великою кількістю пирів. Він їх ловить, колить. Колола і мене душа, що мені після нього на пулі повний п..ц.

Десь поруч блимає і гримить. У той же самий час, що і вчора почався сильний дощ. Пробую ще обловити місце, де жирував Дімон. Мені вдається наколоти одну рибу і все. Йду вище, де він наколов іншу рибу. Досить складне місце для проводки, дощ, все мокре. За 3 хвилини мені сходять два пирі. Кричу не своїм голосом, готовий був зламати вудку. Згадую знову про спокій Іп Мана і це мені приносить ще одну рибу, але вже у підсак!!! Відірватися кожного туру від нуля – це крок до перемоги. Це підтвердження стабільності.

Ще мені вдається зловити, і, навіть, знайти абсолютно некласичні місця із рибою, яку я успішно ловлю, а ще просто втрачаю через спортивний стрес. Ще встигаю і одному місці посилити свій результат форелькою. Отже, хоч щось зловив. Тобто 4 риби в заліку.

Стабільність, і відірватися від нуля, кажете? Цього, як виявилося, може бути замало. Коли я підійшов після туру і почув, що Рома зловив 13 риб, то я  присів, я дуже присів. А потім в таборі хлопці поприносили свої протоколи. Рома, Ваня, Ростик, Андрій… Хлопці просто розірвали шаблони і стандарти минулорічних змагань. Це було правдиве Breaking the habit… Мене посувають з 2-го на 4-те місце. В призерах Андрій, Рома і Ваня, якщо я не помиляюсь.

Суботній вечір. Напередодні туру я набрав цілий багажник полін, адже в мене жоден вечір не проходить без вогню, тим паче всі учасники добряче промокли. Ватра у вигляді колодязя, або мій видуманий «скандинавський вогонь» зібрала купу людей і ми до півночі гарно спілкувалися і висушували речі на ранковий тур…

Тур 4. Момент істини. Заруба

Після вчорашнього «нагібу» треба було серйозно братися до справи. Поки ми добиралися до пулу, мене тішила тільки одна думка, що нині ловлю першим я, і мені треба розірвати пул, стандарти, перескочити через себе.

Коли я потрапив на пул то дуже зрадів. Пул був шикарним. Я ніколи тут не ловив. Але Мізунька не така примхлива, як Свіча. Я завжди тут набираюсь енергії, ніколи не втомлююсь, і не хочу спати по дорозі назад. Тут зовсім інший клімат. А ще найголовніше, що ріка чиста. І це все завдяки ризиковому рішенню нашого головного судді Олега Сови. Ми всі були йому вдячні за такий ризикований, але виправданий крок!

Ловити я починаю в місцях де є риба. Одна, друга, третя. Ізі, всі у підсаку. Потім четверта. В резерві маю дуже два круті перекати. Не скажу, що вони прості. Починаю застосовувати свої секретні техніки, міняти мухи. Це мені приносить ще декілька риб і одна з ним стає моєю рекордною на теренах України – пирь на 35 сантиметрів!  Друге плесо мене ігнорує. Значить щось роблю не так. Ще ловлю декілька рибин нижче, у очікуваних місцях. Це вже було добрим підсиленням результату. Але ще залишається друге плесо, необловлене, яке мені дається і я там витягаю ще декілька рибин, а точніше 11 риб. Потім Дімону просто показав свою проводку і ловлю ще 2-х і просто їх зливаю. Часу ще секунди. Мій тур завершено.

Отже цей тур мене багато чого заставив вдосконалити, а особливо – проводку мушки, а друга річ – я отримав два здобутки: рекордний пир і рекордна кількість риб за тур 11 (на кубку УЛН мій рекорд був 9 штук). Не можу натішитися… В той же час на сусідньому пулі сидів на камені Габор, якому не так пощастило. Який порвав всіх у першому турі. На жаль, його результат за останній тур, давав йому розуміти, що все ще буде, але не в цей раз.

А потім ми повернулися в табір. Всі ділимося результатами. Я усвідомлюю, що знову всі внесли інтригу. В цьому турі я краще відловився ніж мої основні друзі-конкуренти Рома і Андрій, але бали і складна екселька мають свої правила… Пакуємось і чекаємо на урочисте оголошення результатів…

За почесне третє місце оголошують Рому. Ми з Андрієм, обійнявшись стоїмо в інтризі. В такі моменти час іде повільно. Олег оголошує, що Андрій посідає 2-ге місце. OMG! Невже, в списку крім мене вже більше нікого нема! Це неможливо. Нарешті. Я довго до цього йшов. Я виходжу до Олега і Ростика. Мені щось кажуть, аплодисменти. Я ніби десь далеко. Пара світлин на пам’ять. Привітання від друзів. Отже, я став першим чемпіоном в історії Української Ліги Нахлисту, що особливо мене тішить. Так швидко закінчуються ці прекрасні дні, і майже несподівано.

Вдома

Дружина приготувала святкову вечерю, діти приміряли медальку і розглядали грамоту. За вечерею я розповідав як відбувався чемпіонат.
Чи це не найголовніше у житті? Я щиро вдячний всім вам за зустріч, за організацію змагань – Ростику Ящишину, круте судійство від Олега Сови, компанії Tramp за гарний приз! Тримаймося разом! Скоро Кубок сухої мушки!!! Буду радий знову усіх бачити і зустрітися з новими учасниками!

Приз

Головний приз – вейдерси від туристичної фірми Tramp. Хочеться подякувати за нього, за дебют спонсорів у наших змаганнях, а особливо якість продукту. Цупкий, тобто сильний матеріал, продумана кишенька для флайбоксу і повідців, наявність гардів і зручність налаштування ременів – це вейдерси Tramp.
Отже це 100% задоволення від користування ними. Звичайно, як ідея, для вдосконалення, хотів би порадити посилити захист на колінах і додати водонепроникну кишеньку для смартфону. Сподіваюся, що Tramp продовжить підтримувати наш нахлистовий рух.

Автор: Максим Кусакін, спеціально для Блогу