Блог двох мухарів

Більше п’яти років тому, у травні 2013-го, я вирушив в гості на запрошення одного хлопця із невеличкого містечка на Франківщині (штат Чікаго). На той час ми трішки переписувалися в соцмережах, один про одного знали не багато. Але якась невимушена атмосфера, специфічне бачення світу та неординарне почуття гумору від DJ VovKING дозволили нам прекрасно провести час. Ми гуляли рікою, ловили багато риби, словом, відпочили на славу. Детальніше можна прочитати ТУТ. З того часу ми не раз зустрічалися, коли проїжджали повз його будинок, кілька разів я залишався у нього на ніч. І от зараз, вирішив, що ту нахлистову романтику можна повернути – достатньо лише спланувати логістику.

У суботу я прокинувся о 4-ій ранку. Поснідав, викликав таксі на залізничний вокзал. О 6:10 від другої платформи якраз вирушав перший автобус на Долину. Я мав на нього потрапити. Заплативши таксисту 80 гривень, став у чергу в касу – треба було купити квиток. Сама каса відчинялася лише о 5:40, тому черга набирала солідних обертів. Зрештою, заплативши 99 гривень за квиток до Долини, я запакувався в автобус і закімарив. Відкривши очі, побачив велику купу натовпу – багато молодих хлопців заходили в Розвадові. Правда, вже в Стрию фактично усі люди з автобуса вийшли – дихати стало значно легше. Ми минули Моршин, Болехів і, нарешті, кінцева зупинка – Долина.

Дзвоню до Яни – красуні-дружини Володі. За планом, вона має мене зустріти і посадити на відповідний транспорт. За хвилину ми вже вітаємося і висока блондинка веде за собою за поворот, де вже чекає невеликий бусик. Даю десятку водію і милуюся ранковим туманом, який заполонив усе навколо. Невдовзі вже виходжу. Одною рукою на плече закидаю нелегкий рюкзак, іншою беру тубус. Все, приїхав.

Мене зустрічає DJ VovKING, веде додому. Ми випиваємо по горнятку гарячого чаю, чимось закусуємо, готуємо провіант на обід. Я застрибую у вейдерси, взуваю черевики. Фліс, курточка, кепка, невеликий рюкзачок. Беру лише те, що найнеобхідніше: лоточок з вже нарізаними закусками, ніж, футляр з окулярами та файку. Із спорядження в мене взагалі мінімальний мінімум – дві котушки та лише чотири флайбокси (два з німфами і два з сухими). На жаль, підсак залишився вдома – брати його з собою не було рук. Володя також готовий. Ми виходимо на дорогу, де нас уже чекає таксі. Дядя Рома впевнено маневрує між ямками та горбами. Авто виїжджає на пряму дорогу – кажуть, що під час війни тут була злітна смуга для літаків. Хвилин 20 ми їдемо, зрештою, зупиняємося біля джерела. Вартість мандрівки – 150 гривень.

Легко спускаємося до ріки. Неба не видно, одні лише хмари та дуже густий туман. Однак вода чиста-чиста, а ще доволі низька. Останнім часом не було дощів, от і результат. Ми одноголосно вирішуємо, що будемо ловити на суху. Я якраз хотів перевірити у дії новий шнур від Varivas, який вдалося виграти на змаганнях Кубок УЛН «Суха мушка». Ідентичні призи (спонсорська допомога від компанії «Риболов-сервіс») – шнури 4-го класу виграли також Іван Фіцколинець та Роман Савка. Тільки-но узявши його до рук, подумав, що він ідеально працюватиме із моєю вудкою третього класу ElkHorn traveler, яку нещодавно відродив Zhuo Feng. Здавалось, що створити з нуля ціле коліно ще й так, щоб не вплинути на стрій та роботу вудки, нереально, але йому це вдалося. І зараз я можу насолоджуватися класним прутом, який колись зламав.

Під час змагань, я, правда, нею не ловив, віддавши перевагу більш рідній, легкій та зручній TFO Finesse 8’6, але тренувався перед турніром. Так от, відчувалося, що шнур третього класу не завантажується повноцінно та ідеально – необхідне щось трішки вище. Я не помилився з вибором – шнур Varivas Airs #4 дуже гармонійно поєднався із вудкою ElkHorn. Свою роль зіграла і котушка – Orvis Battenkill II, яка балансувала всю снасть. Одним словом, комплектації можна було поставити високу оцінку, тепер залишилося упіймати рибу.

Як тільки ми спустилися до води, я одразу зауважив дуже цікаве місце під протилежним берегом. Там точно мав сидіти харіус. «Володя, дивися – я зараз кину от туди і з першого закиду зловлю рибу» – ми посміялися. Але тільки-но мушка упала на воду і проплила десь півметра, з глибини піднявся красивий пир, наздогнав харч і акуратно його скуштував. Легка підсічка, кілька секунд пручань та кульбітів – і ось він. Справжній красень, плюс-мінус 30 сантиметрів, з яскравим плавником. Вода холодна, риба дуже сильна та активна. Спокійно знімаю мушку і пускаю рибу до води. Порцію задоволення я вже отримав.

Одразу вирішую, що не буду ловити на одну мушку. Кладу попередника до коробки, витягую натомість іншу. На мить піднімаю голову. Навколо все таке… осіннє. Багряне листя практично осипалося на береги, голі дерева пронизують своїми гілками насичено-сірий туман. Попереду не видно геть нічого. Шум ріки, як коректор, замазував усілякі рутинні трабли, я відчував, що він приносить якесь умиротворіння та спокій. Із такого стану мене вивів Володя – відразу після мене він упіймав свого харіуса.

Ми спустилися трішки нижче. Стоянки риби перестали бути для нас загадкою: ми зрозуміли, що риба змістилася на глибоку або спокійну воду, де готується до зими. Я заліз на величезний камінь, що здіймався метрів на три над водою. Якраз навпроти виднілося класне місце, вихід з ями – там точно хтось мав би бути. Роблю два закиди і на мушку меланхолічно випливає грубий харіус. Сухарика бере ніжно, акуратно, але впевнено. Мені все видно як на долоні – це навіть крутіше ніж витягати рибу! Тепер мені треба якось спуститися. Роблю крок і відчуваю, що різко падаю вниз. Точніше, упала тільки права нога. Вона провалилася в яму, майстерно замасковану між каменями. На щастя, обійшлося без травм та ушкоджень. А харіус скористався моїм провалом і дременув собі геть.

Ми йшли вниз по течії. Про щось балакали, на щось дивилися, чимось ділилися. Ловити із VovKING насправді дуже приємно. За кілька метрів на нас чекала гарна ямка, з можливістю розташуватися на різних берегах. Один за одним з дна на наші мухи почали стрибати красиві пирі, які активно борсалися, хоч сходили досить рідко.

Така ж ситуація повторювалася на інших місцях, де були схожі ями. Для харіуса не важлива глибина – завдяки гострому зору та чистій воді він прекрасно все бачив. Якщо йому подобалася мушка, він піднімався та хапав її.
У мене працювало абсолютно все. Переважно, я ловив на «лапочки», які дуже добре видимі на відстані або ж на емерджери. Головне – покласти мушку на маршрут, що проходить над головою риби.

Пройшовши ще кілька ям та упіймавши ще кілька десятків грубих пирів, ми вирішили трішки перепочити. «Давай звідси вийдемо на дорогу і пройдемо трохи, бо річка тут не надто мальовнича.
Мені здається, що ми зможемо пройти цими корчами. В крайньому випадку – ні» – як завжди, у своєму стилі, пожартував Володя і ми взялися топтати драпаки із сухої ожини. На щастя, доволі швидко таки вийшли на дорогу.

Коли спустилися знову до ріки, то побачили перед собою велике і тихе плесо. Прекрасне місце, щоб підкріпитися. Булочки з маслом, кілька сирів, трохи ковбаси. Тільки взялися за бутерброд, як почули дуже характерний «плюх».
А потім ще одне, трішки інше – «хлюп». Канапка ще була за щокою, а рука вже потягнулася до вудки, що мирно спочивала на великій каменюці. Я тихо зайшов до води.
«Зараз зловлю його апстрім» – сказав Володі. Хе-хе, якби ж то. Чотири проводки і жодної реакції. Доводиться повністю перейти річку. Так-так, тут було три «плюхи» і ще один «хлюп» отут. Поїхали! Ось перший, ось другий. Третій зійшов. Четвертий був найбільшим і обірвав муху з повідка 0,08. Для чого я поставив такий тонкий?
Зробив глупість. Починав я спокійно, із 0,12 і цього цілком вистачало. А потім хотів половити на геть крихітні мушки на 22 і 24 номерах. Тут вже треба було щось тонше. У підсумку мав два обриви, після чого повернувся до 0,12.

Ще кілька ям, ще декілька риб, і ми наловилися повністю. За приблизними оцінками, на двох упіймали близько 40 харіусів, кожен з яких був крупним, як на українські ріки. І кожен приніс задоволення.

Коли ми вийшли з ріки на дорогу, до нас підійшло троє охоронців території – не лісники і не єгері, а обхідники лісу. Спитали документи, нагадали, що рибу тут не можна забирати. Потім зрозуміли, що ми шкоди не зробимо, тому просто поговорили про життя і розвиток річки. Ми розповіли їм про УЛН, назвали спільних знайомих. Потисли руки, розійшлися.

Автостопом упіймали бусика, який підвіз нас до дому. Ми були дуже задоволені проведеним днем, природою, настроєм. Субота добігала кінця, ми повечеряли гречкою з пармезаном, випили трошки шампанського, покурили кальян.
За вікном тарабанив дощ. Стало ясно – завтра вже нікуди не треба йти. Ми отримали свою порцію нахлистового задоволення.

Зранку, після сніданку, вирушив у зворотному напрямку. Бусиком до Долини, звідти пройшовся на вокзал, купив квиточок до Львова. А головне – зустрівся із Олексієм Анцуповим, який також прогулявся, щоб побачитися зі мною та провести до Львова.
Так і минули ці дивні вихідні, які зарядили мене на весь тиждень…

Півгодинне кіно-щоденник про відвідини групи УЛН словацької річки Ваг. Запасайтеся пивом та попкорном, вмощуйтеся на дивані: на вас чекають гігантські форелі, смажене м”ясо та класний настрій.

Прочитати про пригоди можна ТУТ, ТУТ і ТУТ.

У 2018 році, під егідою УЛН було проведено три змагання: Кубок УЛН, чемпіонат УЛН та Кубок УЛН “Суха мушка”. Участь в змаганнях взяв 31 учасник – хтось боровся тричі, хтось двічі, хтось один раз. За підсумками усіх турнірів був сформований рейтинг.

1. Чемпіон УЛН Кусакін Максим (Львів) 33
2. Ящишин Ростислав (Львів) 32
3. Скворчинський Андрій (с. Українка, Житомирська обл.) 30
4. Володар Кубка УЛН Анісімов Ігор (Ужгород) 30
5. Володар Кубка УЛН “Суха мушка” Фіцколинець Іван (Міжгір”я, Закарпатська обл.) 26
6. Шунинець Михайло (Міжгір”я, Закарпатська обл.) 21
7. Петруняк Дмитро (Івано-Франківськ) 20
8. Михайлюк Роман (Калуш, Івано-Франківська обл.) 17
9. Хащевський Руслан (Рогатин, Івано-Франківська обл.) 16
10. Яковченко Роман (Свалява, Закарпатська обл.) 16
11. Повхан Іван (Ужгород) 16
12. Савка Роман (Львів) 16
13. Магула Іван (Дубове, Закарпатська обл.) 13
14. Чех Степан (Мукачево, Закарпатська обл.) 13
15. Коваль Андрій (Львів) 12
16. Голенков Дмитро (Львів) 10
17. Мартиненко Андрій (Львів) 7
18. Головко Іван (Рогатин, Івано-Франківська обл.) 6
19. Кінчик Юрій (С. Самбір, Львівська обл.) 4
20. Кушинський Сергій (Чернівці) 3
21. Варга Габор (Лондон, Англія) 3
22. Грабчук Арсен (Львів) 3
23. Крижанюк Володимир (Київ) 2
24. Федорович Мирон (с. Новосілки, Львівська обл.) 2
25. Щербатий Юрій (Львів) 1
26. Анцупов Олексій (Долина, Івано-Франківська обл.) 1
27. Шкварок Петро (Івано-Франківськ) 1
28. Вербицька Ганна (Львів) 1
29. Дробот Олександр (Сторожинець, Чернівецька обл.) 1
30. Секунда Данило (Львів) 1
31. Антонюк Олена (Київ) 1

Довго вагалася, чи варто приймати той щасливий квиток для участі у Кубку Карпат “Суха Мушка”. Врешті-решт, рішення було прийнято, і настав час виходити з зони комфорту. І от – на горизонті мальовничі Карпати, в автівці – друзі Коля Стріман та Саша Крук, які не давали сумувати всю дорогу.

Пане Опору рада зустрічі!
Зловила себе на думці, що в цьому році хлопців-нахлистовиків бачила значно частіше, ніж минулі роки (совпаденіє??) Але від того кожна зустріч не стала менш приємна.

Жеребкування
Не можу зрозуміти досі, та цього боялася більш за все. Для мене це був певно найстресовіший момент. І от пари названі: перші два етапи – Стьопа Чех, третій та четвертий – Арсен Грабчук, не знаю як хлопці, а я раділа! Звісно, що номери пулів мені ні про що не казали )))

Перший етап
Впакувалися в автівку до Арсена: я, Степан, Габор та сам власник цього залізного важкоатлета, звісно. Маю невеликий досвід, але пул № 18 ???? (не памятаю точно номер) не вразив. Єдине, що тішило – це його довжина: 500 м, вітання Гуру?? Першим ловив Степан. Було цікаво спостерігати, як він спокійно ставиться до цього процесу. Жодних нервів, метушні і т.д. – цьому треба вчитися. Рибу Степан злапав в кінці свого часу, десь на середині пулу, кінця якого ми так і не побачили ) Ну а в мене очікувано був нуль.

Другий етап
Чудовий сонячний суботній ранок, пул №2 і я ловлю перша. Вітер – це явище природи, яке в рибалці не люблю найбільше. Оскільки ловлю 3-м класом – пробити його мені було складно. Але, все таки, мабуть то була вдача: один маленьки головень таки сів на мій гачок. Дякую Стьопі – він вчасно нагадав про підсак. УРА! Я пішла від нуля! На жаль, мій напарник в той день пішов з пулу порожній… Цікавий момент трапився зі мною дорогою до автівки, його, мабуть, хлопці ще довго будуть згадувати жартома. Я так захопилася фотографуванням грибів, що загубила… свій Orvis. Дякуючи вищим силам ця історія мала happy end!

Третій етап
Сонячний день, що викликав певні почуття надії на гарний результат. Ловили на нижньому пулі, досить цікавому, але вітер…. Хай йому грець! І як я не намагалася в голові прокручувати всі настанови Ігора Тяпкіна, якими він ділився на семінарі в Києві, що не треба намагатися перемогти вітер, треба подружитися з ним, тощо – нічого не вийшло. Пройшовши весь пул, мала лише один вихід риби, якій врешті моя мушка не сподобалась. Як результат – знову нуль. Втім, тішуся за Арсена, який після мене мав двох харіусів.

Четвертий етап
Ранок останього дня, ми з Арсеном не поспішаючи дісталися свого пулу, так як знаходився він неподалік від табору. Настрій був змішаний. Ввечері всі казали, що пул №10 – порожняк. Арсен також мав досвід ловлі на ньому минулі роки, результат був невтішний. Він почав перший, і я уважно спостерігала що й як він робить. Де обловлює, як часто перев’язує і змінює мушки. Це саме той досвід, про який всі так невпинно казали мені раніше. Але, на жаль, і цього разу саме цей відрізок ріки не потішив.
Я ловила друга. Мабуть, найбільше виклалась саме в цьому етапі. Лізла у воду на глибину, в надії видурити хоч головня, обловила всі стоки, ямки але – ніц-нічого, лише одна бистрянка та верховодка. Так і нарікла це місце: “бистряночний пул”. В мене був шок! Там мав бути харіус, але… чи його там не було, чи він чекав на німфу, чи я просто ще багато чого не знаю. Ми пішли ні з чим, проте посміхаючись!

Завершення
Не люблю цю частину змагань. Бо треба прощатися і саме цього разу вже на довше. Але був таки приємний момент. Я вперше стояла в якості участника, мене ВПЕРШЕ в житті нагороджували призом, хоч і “втішним”, проте це було так приємно! Приємно відчувати себе частиною громади, яка має на меті такі благородні цілі. Я не буду вкотре писати про те, як з вами класно, як смачно і затишно у Пані Марії – всі ми це давно знаємо і без слів.

Лише подякую долі, що в певний момент життя привела мене в Карпати (мій чоловік відкрив їх для мене) та познайомила з усіма вами! Далі буде, колись я обов’язково здивую вас своїми результатами в нахлисті!

Автор: Олена Антонюк
Фото: мої, Арсена, Д. Секунди, Д. Чейлитка.

Після двох етапів визначилася група лідерів, до якої входив і я. Звичайно, обігнати Івана, який узяв два перші місця, уже видавалося нереально, але досвід на змаганнях доводив – битися треба до останньої секунди. Я мав ловити із Андрієм Скворчинським, однак мій добрий друг погано почувався, через що практично пропустив ранковий етап. Тому Олег Степаненко знову усе переіначив і поставив мене у пару до Діми Голенкова, відрядвши нас на 17-ий пул. Цікаво й те, що для визначення того, хто ловить першим довелося кидати монетку – випало мені починати і закінчувати. В принципі, ніхто з нас не зрадів і не засмутився – що є то є. Знизали плечима, гарно пообідали і пішли на пул.

Вода вже реально просвітліла, можна було сподіватися на активну рибу. На небі не було ані хмаринки, лише пронизливий вітер задував в усі закамарки. Ми доїхали до грушки, а далі пішли пішки, вниз по ріці. Минули 15-ий та 16-ий пули і вийшли до того місця, де торік, упіймавши харіуса на останній секунді четвертого етапу, я виграв Кубок Сухої Мушки. Місце знайоме, риба тут є. Я навіть пригадав, де саме вона стоїть, і в яку сторону дивиться. Діма дав команду починати. Поїхали!

У мене півтори години часу, купа мух в коробці, і одна мета – піти від нуля. Вирішую понишпорити спершу на козирних точках (там глухо, сама бистрянка), далі на менш перспективних (аналогічно), і врешті-решт переходжу до берегової зони, там де синіють водяні лабіринти. Закид, вихід і маленький харіус опинився в підсаку. Фух, тепер можна розслабитися – третій тур без нуля!

Доволі висока вода та сильний вітер не давали можливості повноцінно провести мушку. Закиди виходили поламані, муха стрибала по воді як навіжена. Однак, коли вітер стихав, шнур лягав плавно та спокійно, на «лапочку» двічі виходили харіуси. Обидвох вдалося упіймати з першого разу і продемонструвати судді. Цей результат вже був хорошим, але я вирішив спуститися трішки нижче, до швидкого зливу. У відверто харіусовій точці, на мою мушку кілька разів виходив невеликий харіус, але врешті-решт вколовся і зник. Більше нікого там підчепити не вдалося.

За мною вийшов Діма. Досить довго він шукав точку, аж нарешті знайшов. Після серії холостих виходів, він нарешті завів харіуса до підсака – перша риба на цих змаганнях! Далі стало тихо, до того ж почало темніти – сонце от-от сховається за гору. Діма перейшов трішки вище, майже до початку свого пулу, де знайшов клондайк – три харіуси за якихось кілька хвилин! Це означає, що на своєму пулі рибу треба шукати – вона є, головне підібрати правильний підхід.

Третій етап виявився найбільш рибним за усі змагання. Перше місце дісталося Максу Кусакіну, який ловив аж в самому кінці, на останньому пулі. Він упіймав 5 гарних харіусів. Стільки ж вдалося зловити Івану Повхану, але він поступився лідерством через кілька сантиметрів. Діма Голенков зі своїм квартетом опинився на третій сходинці. Три харіуси (про які ви, безперечно, читали у звіті Габора) підняли Діму Путруняка на четверте місце.
П’яту позицію виборов Юра Кінчик – також три харіуси. Шоста дісталася мені – два «з половиною» пирі. Іван Фіцколинець також зловив три, але два з них були дрібними, тому в нього сьома сходинка. Арсен Грабчук, який ловив на верхньому від нас пулі, зловив дві риби, але одна невелика – і це восьме місце.
Ідентичний результат в Романа Савки, от тільки він на сантиметр поступився Арсену. Один харіус на 23 сантиметри приніс Мирону Федоровичу та Степану Чеху десяту позицію. Ганна Вербицька, яка таки встигла на свій етап, і ловила після Макса, упіймала трохи меншу рибу – 12 місце.
Два малих харіуси принесли Саші Дроботу 13-у сходинку. Ігор Анісімов зловив лише одного малого харіуса – і це 14-а позиція. Решта учасників, на жаль, залишилися без риби.

За підсумками трьох етапів, без нулів залишалися ми з Ігорем Анісімовим та Іван Фіцколинець. Розуміння того, що його вже не доженеш було, але залишався останній, четвертий, найбільш непередбачуваний етап.
Іван мав ловити першим на дуже хорошому пулі, я другим на дуже поганому. Ловити першим зранку – справа невдячна. Можна попасти на тіньовий пул і рибі на голові кіл тесати. Тому, власне, спрогнозувати бодай щось – марна справа.

Ми з Дімою вирушили на не надто мальовничий 11-ий пул, оточений з обох берегів бетонними плитами та безперервним шумом поїздів. Тут, чесно кажучи, вийшла лажа з мого боку. Коли ми розмічали пули, то, не мали робити перший пул, бо кількість учасників перед самим початком зменшилася. Але згодом, пожалівши того, хто буде ловити саме на цій території, віддали йому перший пул.
Однак я сплутав номери і у підсумку, отой найгірший, як видавалося, пул, дістався нам з Дімою, а трохи кращий, десятий, залишився без хазяїна. Хоча, як згодом виявилося, уся та територія виглядала геть не добре і в майбутньому там пулів більше не буде – так ми вирішили вже після змагань. Практично усі, хто ловив там залишився без риби.

Але нехай вже. Зараз пул виглядав не так критично як в четвер. Вода впала, вигулькнули досить перспективні ділянки. Ми з Дімою прийшли до висновку, що там можна ловити і знайти рибу. Діма почав першим і так само, як в суботу, дуже довго бродив у пошуках риби. Нарешті, під протилежним берегом у нього був вихід, але зловити рибу не вдалося.
Уже на кінці пулу, стоячи на крутій плиті, Діма зміг зловити харіуса – це було реально круто! Ми його поміряли і відпустили – отже, риба є навіть тут. Правда, більше нічого путнього побачити не вдалося.

Під час короткої перерви Діма сказав, що Іван відловився – 4 риби. Стільки ж зловив і Стьопа Чех. Отже, про перемогу можна було забути – залишалося боротися за друге місце. Для гарантії срібла я мав знову ж таки зловити бодай щось. Виявилося, що це не так просто – річка мовчала. Свій пул від початку до кінця я пройшов кілька разів – повертався на найбільш перспективні місця, обловлював ділянки вільні від тіні, маневрував мухами, але усе марно – жодного виходу харіуса так і не заробив. Тому прикрий нуль і тепер вже усе залежало не від мене, а від інших учасників.

У певній мірі, звичайно, можна говорити про «пощастило», бо Іван Повхан, який рвонув після першого нуля, був змушений поїхати ще в суботу ввечері – кликали невідкладні справи. Схожа історія трапилася із Ігорем Анісімовим, який поїхав до Львова, в «Малевич», на нічне діджейство, а от із запланованим поверненням виникли труднощі – тому приїхав він вже аж під обід. Кожен з них міг би серйозно вклинитися в боротьбу за медалі, а так – пропустили вперед інших учасників.

Останній тур став бенефісом Габора Варги, який після трьох нулів витягнув трьох пирів, при чому ловив він після Дмитра Петруняка. Дуже добре відловився Роман Савка – два харіуси, які принесли йому четверте місце в турі. Єдиний пир Діми Голенкова підняли його на п’яту позицію, слідом розташувався Юра Кінчик. Ганна зловила двох малих харіусів, Саша Дробот одного. Далі пішли нулі.

Прийшов час проводити підрахунки та визначати переможців. Після славного обіду (солянка, вареники зі шкварками та м’ясною підливкою) ми з Олегом засіли за протоколи. Олег прекрасно справлявся і сам, але велика кількість цифр – штука непевна, краще другий раз перевірити, щоб не потім нікого не образити.

Перше місце однозначно дісталося Івану, єдиному, хто зловив рибу в усіх чотирьох турах. Він наочно довів: рибу можна зловити в будь-яких умовах, на будь-якому пулі і в будь-який час. Майстерність найвищого рівня, по-іншому і не скажеш.
Нулі Повхана, Анісімова та Петруняка залишили мене на другому місці, навіть попри провальний останній етап. А от Стьопі Чеху не допомогло перше місце в останньому турі – лише четверте загальне місце.
Зате наш новачок, Роман Савка, дуже впевнено увійшов на третє місце, чому сприяв хороший результат в 4 етапі.

Загальна картина виглядала так:

1. Іван Фіцколинець
2. Ростислав Ящишин
3. Роман Савка
   
4. Степан Чех
   
5. Іван Повхан
   
6. Дмитро Петруняк
   
7. Дмитро Голенков
   
8. Ігор Анісімов
   
9. Арсен Грабчук
   
10. Юрій Кінчик
    
11. Мирон Федорович
    
12. Максим Кусакін
    
13. Габор Варга
    
14. Ганна Вербицька
    
15. Олександр Дробот
    
16. Андрій Скворчинський
    
17. Данило Секунда
    
18. Олена Антонюк
    
19. Сергій Кушинський

Зважаючи на кількість спонсорів, призи дісталися всім учасникам – навіть дрібничка, але все-одно, приємна.
Переможці ж отримали грошові сертифікати від УЛН аби використати їх в магазині fly-fishing.com.ua, класні шнури Varivas від компанії «Риболов-сервіс», медалі та дипломи. А Іван Фіцколинець вже вдруге став переможцем Кубка Сухої Мушки і повіз у рідне Вучкове красень-трофей.

Обійми, прощання, сум на обличчях. Прийшов час їхати додому, повертатися до буденної рутини. Разом з Арсеном та Габором ми вирушили на Львів.
Літак до Лондона мав відвезти Габора лише в вівторок, тож ми гарно посиділи в мене на кухні, спорожнили дві пляшки доброго віскі, смакували справжній закарпатський бограч – Габор готував з великою любов’ю, саме тому страва вийшла нереально смачна. Було дуже класно та душевно, дуже шкода, що ці дні пролетіли так швидко.

Що ж, УЛН провела останній турнір в 2018 році. Він показав, що в нашої організації є значно більше ніж назва, герб, прапор чи регалії. У нас є справжня міцна дружба, є потенціал і бажання розвиватися, є плани на майбутнє.
Тепер можна сказати точно і впевнено: ми – сила!

Фото: автора, Р. Ящишина, Д. Голенкова, А. Грабчука, Д. Секунди, М. Кусакіна, Д. Чейлитка.