Блог двох мухарів

5-7 жовтня на ріці Опір відбудеться черговий турнір під егідою Української Ліги Нахлисту – «Кубок сухої мушки». Як і торік, базуватимемося в садибі пані Марії, де завжди весело, смачно та тепло. Пані Марія завжди рада нас бачити та готова забезпечити усім необхідним для нашого комфорту.

Умови змагання

Участь в турнірі зможуть взяти лише члени УЛН. Для того, щоб долучитися до нашої великої нахлистової родини достатньо подати відповідну заявку у довільній формі на пошту ukrainianflyfishingleague@gmail.com (з поміткою «Реєстрація в УЛН»), наприклад: «Прошу прийняти мене до Української Ліги Нахлисту». При цьому необхідно вказати прізвище та ім’я, рік народження та місто прописки. Отримавши лист-відповідь, в якому Рада Організації схвалює заявку, учасник оплачує символічний внесок (200 грн) на рахунок ПБ 4149 4978 5376 7921 (Антонюк Олена) і стає повноцінним членом УЛН.

Кожен член УЛН може прийняти участь в турнірі. Вартість змагань – 300 гривень. Усі зібрані кошти підуть на організацію змагань та на призи для переможців. Залишок додається до загального бюджету УЛН.

Для того, щоб зареєструватися на змагання, необхідно оплатити вказану суму на рахунок ПБ 4149 4978 5376 7921 (Антонюк Олена) до 25 вересня. Після цієї дати реєстрація буде не можлива, зважаючи на підготовці процеси, якими відає головний суддя змагань УЛН Олег Степаненко.

Щодо самого турніру. Наразі розглядається варіант проведення етапів на двох річках. Але поки що єдиним базовим центром залишається Опір. Змагання пройдуть за усіма правилами турнірів УЛН, за винятком того, що учасниками задіюються виключно сухі мушки.

Проживання

Кожен учасник може вирішувати де і як проживати. Безкоштовний варіант – намет на території садиби пані Марії. Його можна поставити біля копиці сіна, або ж під яблунею, чи на вільному просторі з чудовим видом на гори.

Можна проживати у спеціальних нахлистових «бунгало». Вартість за ніч з особи – 40 гривень. Там загалом затишно, особливо після смачної та ситної вечері, але трапляються гості, у вигляді мишок, які можуть погризти шматочок сиру чи іншого продукту. Це ж природа…

«Бунгало» чотиримісні, двері закриваються на замок. У «номері» окрім ліжок з м’якими  пружинами є достатній набір коциків, тумбочка, розетка та лампочка. В принципі, ще ніхто не скаржився…

Поруч з будиночками знаходиться великий стіл під навісом, а також великий мангал, де можна щось смажити, пекти чи просто грітися. Користування всіма цими вигодами, як і дровами у пані Марії безкоштовне. Там можна веселитися, спілкуватися, насолоджуватися товариством та поринути у справжню нахлистову тусовку.

Нема жодних проблем і з парковкою автомобілів. Місця вистачить для кожного. Хто бажає – може спати у власній машині.

Харчування

Одним із важливих факторів проведення турніру саме на Опорі є вже згадана пані Марія – знатна господиня та майстер кулінарії. Банальна смажена картопля в її виконанні перетворюється на шедевр, а грибна юшка чи деруни з м’ясом настільки смачні, що для опису не вистачить слів у жодній з мов.

Цього разу оргкомітет змагань та пані Марія склали таке меню на три дні перебування гостей та учасників змагань.

П’ятниця вечір

смажена картопля, відбивна, салат

Субота ранок

яєшня, канапки, чай, кава

Субота обід

бульйон, деруни з м’ясом, грибна підливка

Субота вечеря

тушкована картопля з м’ясом і овочами, салат

Неділя ранок

яєшня, канапки, чай, кава

Неділя обід

солянка, вареники, шкварки, м’ясна підливка

Варто наголосити, що питання про розмір порцій тут взагалі не стоїть. Хто не наївся, буде добавка. До кожного заходу пані Марія додає хліб, масло, напої, домашні закрутки тощо. Ще не було жодного разу, щоб звідти хтось вийшов чи виїхав голодним. Окрім всього іншого, пані Марія може і посуд помити одразу після трапези.

І найголовніше. Ціна усього цього харчування за три дні складає усього 250 гривень з людини. Погодьтеся, це практично безкоштовно. Також у пані Марії можна замовити низку найрізноманітніших домашніх напоїв.

Спонсори

Який же турнір без призів та спонсорів. УЛН постійно працює із магазинами та виробниками нахлистової продукції. Вічний спонсор наших турнірів компанія Strike! приготує для переможців традиційні набори матеріалів. УЛН також нагородить учасників грошовими сертифікатами. І вперше спонсором наших змагань стане київський магазин «Риболов Сервіс» (http://www.naribalku.com.ua/). Для учасників та переможців спонсори приготували спеціальні подарунки: нахлистові шнури, луп-конектори та набори повідців.

А головним призом, ясна річ, стане сам Кубок сухої мушки – неймовірної краси величний харіус на постаменті. Автором цього шедевру є закарпатський майстер Артур Шіц. Щороку цей диво-приз переходить з рук в руки і прикрашає чиюсь домівку.

Ви ще досі вагаєтеся чи їхати на наші змагання? Неймовірно…

24-26 серпня 2018 р. відбувся Чемпіонат УЛН. Гадаю, зайвий раз нагадувати, яке це свято для всіх, хто на нього приїздить – не варто. Традиційно поділюсь враженнями безпосередньо від процесу змагань, без зайвої лірики. Хоча, кілька слів на початку, мабуть, варто сказати. По-перше, всі чотири тури була чиста вода! За свою недовгу історію участі в змаганнях – не пригадую жодного такого випадку. До організаторів та не було жодних запитань – все чітко та зрозуміло. Особливо кортить відмітити професійність рішення головного судді, який ризикнув, і перед змаганнями змінив послідовність річок на етапах, зважаючи на прогноз погоди, і, як то кажуть – влучив у ціль. Останній день на Свічі пішов мутняк, внаслідок якого четвертий тур міг би перетворитись на сумну формальність, втім, цього не сталось, бо ми змагались на чистій, як сльоза, Мізуньці. Так, вперше в історії наш Турнір пройшов на двох віддалених одна від одної локаціях, і в цьому теж була своя родзинка!

Тур 1. Свіча. Вечір

Жереб призначив у напарники Ваню Магулу, з яким давно знайшли спільну мову, тож вирішили просто порибалити з задоволенням, ну хіба відчуваючи відповідальність за результат 🙂 Що цікаво, в нас багато спільного – обидва виросли на Закарпатті, вчились рибалити на річках басейна Тиси, любимо молоті шкварки, і з дитинства називаємо картоплю – ріпою 😉 Але найцікавіше те, що й німфою Іван ловить технікою, дуже схожою до тої, що використовую я. Якщо не вдаватись у подробиці – вона виключає всіх “Ленінів” та “Гітлерів” з Львова-Мукачева-Ужгорода 😉 Щиро кажучи, раніше не зустрічав такого ідеологічно близького рибалку 🙂 Певно, спільне коріння дається взнаки!

Пул нам випав шикарний – перший угору від лісництва. Тут доводилось не раз як просто рибалити, так і змагатись (дуже пам’ятна дуель з Юрою Щербатим в 2016-му), тому легко пригадались робочі точки. Незважаючи на те, що під час розмітки Ростик відрізав від місцини найсмачніший шмат, відокремивши його у найкоротший пул-яму (на якому врешті-решт опинився сам, разом з Сергієм Кушинським), була певність, що на місці є риба, а що ще потрібно? Настрій міг зіпсувати тільки дощ, який досить-таки загрозливо гуркотів десь поряд, за Яйком-Ілемським.

Першим ловив Ваня, в принципі, його план дій на 90% співпав би з моїм, хіба що значно більше уваги напарник приділив сухій мушці. На жаль, безрезультатно, тоді як на німфи зловив два харіуси, райдужку і ще один харіус зійшов на самому початку. Вище нас справи йшли не так гладко – в перерві виявилось, що Сергій закінчив з нулем, і дивно було те, що особливих шансів риба йому не дала навіть натяками, не те, щоб клюваннями.

Акурат на початок мого відрізку часу почалась сильна злива, яка тривала майже годину. Доходило вже до сміху “крізь сльози” – зовсім поруч, за річкою, світило сонце, а в нас за 50-60 метрів вперто періщив дощ… Не скажу, що це сильно заважало, проте певне хвилювання з’явилось, передусім, щодо активності риби. Адже під час Іванової сесії вона де-не-де видавала себе на поверхні, зараз ж всі подібні ознаки зникли, до того ж, здалось, що вода потроху сивіє. Менше з тим, починаю з легких мініатюрних німф на 18 номері (дякую Майстру Стріману, за допомогу з в’язанням), перші 10 хвилин – нічого, потім знайшов локальний приямок і отримав кілька обережних та порожніх клювань. Нарешті ловлю харіуса 20-22 см у відверто невиразному закутку, і стає значно легше морально – від нуля пішов!

Далі довго намагався ошукати досить крупного харіуса, що виходив Івану на суху, навіть отримав якісь підозрілі щипки, але мимо. Чимчикую униз, пул чималенький: більшу його частину займає спокійне мілке плесо, і майже в самому його кінці є цікаве місце – впадає невеликий струмочок. А паралельно протилежному берегу тягнеться перспективна ринвочка. Її й починаю акуратно опрацьовувати вже трохи важчими німфами, і не марно! Майже одразу отримую кілька різких клювань, після третього – невелика, але цілком залікова райдужка опинилась в підсаці. Трохи згодом за тим самим маршрутом прослідував середній харіус – десь 24-25 см, це вже щось! Дивлюсь на годинник – залишилось трохи більше півгодини, треба щось робити. Біжу угору, експромтом “сканую” всі перспективні точки, і в останній таки дістаю вищезгаданого “кабанчика” – 29 см. Приємно, що спрацювала власна німфа, яку задумав по мотивам, зухвало викраденим у відомих польських та українських нахлистовиків 🙂 На цьому було все. Капелюх, голова (як, зрештою, і все навколо) – мокра, але ясна, розумію, що результат на середньому рівні, проте тішусь, що не злив жодної риби та реалізував всі перспективні клювання. Як на мене, це – найважливіше в нахлистовому спорті. Ввечері ще й виявилось, що посідаю чільне місце у загальному заліку, хоча був певен, що Габор Варга і ще 3-4 спортсмени точно мене обійшли. Тим не менше, не дозволяю собі зайве тішитись та пускати в голову зайві думки, спокійно тусуюсь з народом десь до 11-ї і лягаю спати під шум улюбленої ріки, біля коханої дівчини. Що може бути краще? 🙂

Тур 2. Свіча. Ранок.

Світанок зустрів приємною прохолодою, якої було зовсім трішки – надворі ще літо. Дивина, але знов, як і в 2016-му, поталанило отримати пул близько від табору – цього разу другий униз за течією. Сьорбаючи каву, думав, як ловитиму, адже пул був таким самим давно знайомим, як і вечірній. В підсумку вирішую брати основний німфовий та допоміжний комплект зі стримером. Початок дня на Свічі – завжди важкий у сенсі риболовлі, риба прокидається довго, втім, хтозна, може таки поталанить видурити агресивного брука чи рейнбоу на “вулік”?

Пул являв собою каскад з кількох перспективних “басейнів”, потім плинув довгою бистриною з досить-цікавими “закабеями”, аж в кінці вгадувалось щось схоже на яму, проте з досить складними і бурхливими стрімнинами. Починаю згори, німфою, і досить швидко ловлю 20-сантиметрову райдужку. Звісно, промайнула думка – “зараз натовчем!” … Як то завжди буває – не натовкли 🙂 По-перше, дуже швидко обриваю стримера у другому “басейні”, і відкладаю другу снасть до кінця туру. По-друге, решту часу дуже ретельно обловлюю німфами все, що можу, але в результаті – тільки два клювання, які, на щастя, вдається реалізувати. Райдужка 21 см та харіус 29 см залишають надію на те, що втримаюсь десь згори таблиці, бо є розуміння, що сьогоднішній результат не “ахті”. Так воно й вийшло – в турі займаю 7 чи 8 місце, в загальному заліку скочуюсь на 3 чи 5, вже достеменно не пригадую.

Був щиро певен, що Ваня половить краще. На Свічі часто буває так, що коли сонце починає випромінювати на воду – риба (особливо харіус) наче прокидається від “анабіозу”. На жаль, чомусь не цього разу, і напарнику довелось добряче понервувати, адже від нуля він пішов хвилин за двадцять до кінця. Натомість, харіус зловився гарний, і це залишало перспективи боротися “за медалі”. В будь-якому разі, закінчуємо другий тур спокійно, на позитивній хвилі. Залишилось тільки додати, що погода була чудовою протягом усіх трьох з гаком годин.

Тур 3. Мізунька. Вечір.

Добряче розтрусивши офісний “желатин” на вибоїнах дороги, що зміїлась уздовж єдиної в світі лінії Карпатського трамваю, ми залишили автівку на мальовничій галявині, і, не гаючи часу, пішли до річки. Ми – це Ростик з Вовою та я з Сергієм Кушинським, адже жереб звів нас у пару на других змаганнях поспіль 🙂

Якщо сказати, що пул виявився довгим – це буде не дуже повним визначенням. Метрів п’ятсот – за найскромнішими “підрахунками” на око. Настрою це не додавало, передусім тому, що більшість з цих метрів були дуже мілкими, а на єдиній гарній ямі на початку пулу якраз завзято тренувались каякери, ефектно відпрацьовуючи “ескімоський переворот”. Дідько! А я мав ловити першим…
Та менше з тим, беру снасті і йду на кінець пулу. Зібрав два комплекти – звичний німфовий і для ловлі на суху мушку. Інтуіція, а також дуже невеликий досвід риболовлі в цих краях підказували, що слід приділити їй увагу. Тому перше закидання доставляє на поверхню води сірий CDC Sedge. Наступні 5 хвилин маю 4 виходи і сход! Тож на ходу змінюю німфову тактику, яку планував реалізувати спершу, і опрацьовую мілкі місця сухою. На пулі – два місця, в яких відверто зручно ловити німфою, коли дохожу до першого – маю в заліку вже дві риби. Ще дві ловлю на суху на самому “німфовому” місці. Але виходів було значно більше, тому-таки перехожу на іншу снасть. В цей момент під вудкою, один за одним, з виразом крайньої зосередженності на обличчі, пропливають обидва каякери, про яких вже встиг забути… Трохи засмучуюсь, але зрештою Бог з ними, є й позитив: більше ніхто не бовтається у верхній ямі. До того ж, за кілька хвилин на німфу ловлю двох куди більших харіусів, що значно покращує настрій. Тим часом зауважую, що за сусідньою горою сердито загуркотіла темна хмара – дежавю імені 1 туру!

На жаль, часу залишається все менше. А риби багато, всю й не переловиш. Подібна тенденція (дрібніші на суху, більші харіуси – на німфу) зберігається до кінця туру. В підсумку маю 9 риб у заліку і море задоволення від риболовлі, якщо щиро. 6 харіусів зловив на суху, решту – німфою, а найкрупніший клюнув там, де бовтались каякери… Що вкотре підтверджує думку про певну, кхм, невибагливість харіуса до зовнішніх чинників 🙂

Сергію відверто не пощастило – історія вчорашнього вечора таки повторилась, і його старт співпав з початком потужної зливи. Перші півгодини про результативну риболовлю в таких умовах не могло бути і мови, хоча напарник старався з усіх сил. Як тільки дощ почав вщухати, Сергій змістився трохи вище, на те саме, “німфове” місце. І потихеньку почав ловити – до кінця туру завів у підсак три харіуси, зловлені на німфу, і ще одного ошукав на суху, вже коли лік йшов на секунди. Ось що значить боротись до кінця!

У підсумку, ми з Ростиком відловились майже ідентично – по 9 риб приблизно однакового розміру. Однак це був далеко не найкращий результат, наприклад, Рома Яковченко і Ваня Магула зловили по 13! Взагалі цей тур багато кому переплутав карти, і в підсумку я знов не зовсім очікувано опинився нагорі “пелотону”, фактично ділячи лідерство з Максом та Ромою Михайлюком. Значно покращили свої позиції Діма Петруняк, Ваня Головко, Рома, Ростик та Ваня Магула. Теоретичні шанси на перемогу були мало не в першої десятки учасників, тому четвертий тур обіцяв бути цікавим!

Тур 4. Мізунька. Ранок.

Це були перші змагання, коли небажання їх закінчувати було сильніше за певну фізичну втому. Так, набігались ми за три тури по камінню та воді добряче, куди там небритим оленям! Але, повторюся, закінчувати не хотілось – надто цікаво події розгортались, та й якось все складалось загалом гармонійно чи що… Проте, має бути й розв’язка, настала вона і на Чемпіонаті УЛН 2018.
Пули в нас розташувались цікаво – згори рибалили Макс з Дімою Петруняком, за ними – Габор з Андрієм Мартиненком. Знизу вгадувались постаті Івана Магули та Роми Яковченка. Я ловив сьогодні другим, тому мав можливість спостерігати за ситуацією на річці у перші півтори години більш-менш повно. Щоправда, Сергій інколи “відволікав” на міряння риб. Взагалі, пул в нас був чи не найкращий з тих, що я бачив за 4 тури, проте риба клювала відверто мляво, хоча зверху Діма бігав до Макса куди частіше. В підсумку, напарник зловив 3 досить непогані харіуси, ловлячи виключно німфою. Макс наловив аж 11 чи 12, а от Ваня Магула – всього два. З усього виходило, що активність і розташування риби є не дуже рівномірними. Тому, постійно вагаючись, я все ж розпочинаю з сухої мушки, і працюю в темпі, хоча десь в глибині душі розумію, що догнати Макса буде важко, проте, як то кажуть, “в футбол треба грати, як німці” (не дай Боже, як на останньому ЧС), тож вирішую боротись до кінця.

20 хвилин спринту по всьому пулу з сухою не дали результату, не те що виходів – жодного натяку не було. Тому, як і в другому турі, радикально відкладаю цю вудку, беру до рук німфу. Ще з виступу Сергія відмітив один невеликий п’ятачок на основній ямі, який він не допрацював. Саме там заробляю перші клювання, але мимо… Досить глибоко, швидко перев’язую нижню мушку (ще раз щира подяка Стріману) на важчу – це дозволяє краще “пробивати” мереживо течій. Нарешті підсікаю, і досить нервово завожу в підсак першу рибу – 27 см, адреналінчик!
Далі вийшов кумедний і одночасно трагікомічний епізод… В наступному перспективному місці заробляю клювання на перших закиданнях, і одразу – результативне. Тягну рибу, бачу, що то не дуже крупний харіус, а він… не тягнеться! Виявилось, що маю… дуплет, причому нижня риба значно крупніша. Дідько, намагаюсь розрулити ситуацію максимально акуратно, але верхній пир таки зривається… З іншого боку – як взяти їх двох у підсаку?! Нижній натомість приносить дуже жадані бали, адже в ньому цілих 30 см. Ну, думаю, зараз попре!!! І знов не поперло…

Скажу чесно, це був дуже трудовий тур, куди важчий за другий, передусім, морально – зважаючи на те, що Макс і Діма на сусідньому пулі просто “косили” рибу, в нас ситуація була суттєво іншою… Та що вже вдієш, треба боротись. Третього харіуса, найменшого, але 24 см, не ловлю, а вимучую в самому кінці пулу, просто задовбавши його закиданнями в одному і тому самому місці знову і знову. На останні 20 хвилин повертаюсь на початок, де дві результативні ями, наче в лихоманці постійно перев’язую мушки… І за 2 хвилини до кінця таки ловлю ще одного красеня на 29 см, в тому місці, де мав статися дуплет! І хоча розумію, що для чемпіонства цього може не вистачити, все одно тішусь, що вичавив максимум, який мав на пулі. Якщо щиро, після сигналу про закінчення емоцій майже не залишилось, ну а далі ви вже все знаєте з чудового репортажу Ростика. Користуючись нагодою, хочу ще раз привітати Макса зі званням Чемпіона UFFL, а Рому – з бронзою, і щиро подякувати всім учасникам, адже це була справжня, чесна і безкомпромісна спортивна боротьба, від якої отримали тільки позитивні емоції!

Особливо хочу відзначити своїх рідних Альону, Женьку та Харді – мені справді було б важко досягти якогось результату без ваших щирих емоцій та підтримки. Дякую і обіймаю! Безмежно сумую за всім товариством, з яким провели 4 дні, що явно не підуть в залік життя… Прикро, що поки ми не можемо збиратись частіше, хочеться вірити, що з часом ситуація зміниться!

Зворотній шлях до Києва пройшов під акомпанемент потужного атмосферного фронту зі зливою, що була дуже символічною на закінчення такої класної відпустки… До зустрічі на Сухій Мушці!

Андрій “Мандрівник” Скворчинський, спеціально для Блогу

Ранок видався дуже важким. І не лише у мене. Так, ми гарно і душевно посиділи ввечері, але сил залишалося обмаль. Втома брала верх. Коротенька пробіжка та розминка дозволила прийти до тями та збиратися. Добре, що узяв багато речей, вони якраз пригодилися – у п’ятницю та суботу змок до нитки, мало що з того висохло.

Ми знову сідаємо в авто до Андрія та вирушаємо на Мізунку. Цього разу нам з Володею випадає красивий та елегантний пул, з великим різноманіттям – можна ловити і на суху, і на німфу. Починати має Володя. Він не поспішає – акуратно розмотує снасть, викурює цигарку і робить перший закид.

Київський нахлистовик меланхолійно пересувається з одного місця на інше – мені б такий спокій! Але крім всього іншого він по трохи виловлює із річки сріблястих красенів. Вони доволі активні, беруть на невеликі німфи. У підсумку, Володя упіймав п’ятьох рибин – дуже пристойний результат.

Я ж вирішив починати з низу і плавно рухатися до початку пулу. Але щось одразу пішло не так. Невдалі закиди, усе переплуталося, зачепи на рівному місці, обриви, нерви і злість. Увінчалося усе сходом хорошого харіуса перед самим підсаком. Уся ця катавасія тривала практично половину відведеного часу, а у мене в протоколі сидів лише один пирик. Довелося витратити ще кілька хвилин аби привести себе в порядок і лише після цього справи налагодилися.

Якраз прийшов Олег, який розговорився з Володею. А мені почали вдаватися результативні закиди. Один за одним харіуси вимірювалися та записувалися до протоколу. Більшість на німфу – дрібну шоколадку, але вистрибували і на суху – крихітну чорну «мурашку». Коли я наздогнав Володю за кількістю риб, у мене залишилася одна хвилина. На мілині, навіть без окулярів (запотіли на початку) я помітив характерний рух. Проводка – і риба міцно хапає сухарика! Доводжу до підсака – 29 сантиметрів. Найбільша на сьогодні. У результаті маю шість риб і ще поки не знаю – радіти чи сумувати.

Ранок на Мізунці видався дуже цікавим. Рвонули вперед Юра Кінчик (10 риб) та Макс Кусакін (11 риб). Я ж опинився на третьому місці. Володя Крижанюк став четвертим. Далі хлопці розмістилися дуже щільно – усе вирішували сантиметри. Геть не пощастило Ромі Яковченко. Учора він був першим, а сьогодні залишився з нулем…

Приїхавши на базу ми з Олегом взялися за підрахунок балів. Виявилося, що перше місце має дістатися або Максу або Андрію, оскільки в кожного з них у підсумку назбиралося 18 пунктів (це загальна сума місць за чотири етапи.
Наприклад: у Макса в першому етапі було друге місце, у другому також друге, у третьому тринадцяте, у четвертому – перше. У підсумку – 18 балів). Довелося рахувати загальну кількість риби – у Макса її було більше.

Третє місце безапеляційно дісталося Ромі Михайлюку – він рівно пройшов усю дистанцію, показавши високий рівень підготовки та майстерності.
Щодо четвертого місця, то виявилося, що у Вані Магули і в мене також однакова кількість балів – 28 (у мене за перший етап шістнадцяте місце, далі п’яте, четверте та третє. У Вані п’яте, дев’яте, друге та дванадцяте). Однак, за особистими результатами (кількість риби) мені довелося поступитися четвертим місцем і задовольнитися п’ятим. Зрештою, зважаючи на порожній перший етап, це дуже непоганий результат.

Шостим став Дмитро Петруняк, сьоме місце дісталося Андрію Мартиненку, якого підвів останній етап. Іван Головко отримав восьму сходинку, а Рома Яковченко лише дев’яту: два нулі, одне перше місце і одне третє – нестабільність наше все. Замкнув десятку Габор Варга, який вперше брав участь у змаганнях. Нагадаю, що він спеціально приїхав на них із Лондона.

Переможці та призери отримали нагороди. Дмитро Петруняк та вічний спонсор – компанія Strike! нагородили номінантів набором цікавих матеріалів (дісталося і мені). Для призерів УЛН підготувала сертифікати: дві тисячі для другого та одну для третього. Сертифікати можна використати у магазині fly-fishing.com.ua.
А головним призом змагань стали вейдерси від компанії Tramp – новинка на нахлистовому ринку. Володарем їхнім став Макс Кусакін, очі якого горіли від радості та щастя. Цікаво те, що буквально за день до змагань він вже не знав, чи приїде, але завдяки підтримці друзів, поїздка вдалася і себе виправдала.
Макс заслужив перемогу – у нього колосальний досвід, майстерність та вміння давати собі раду у складних ситуаціях. Тож перший чемпіон УЛН поїхав додому із новенькими вейдерсами, дипломом, медалькою та повним мішком щастя. Зрештою, як і кожен з нас.
Змагання пройшли успішно – головне, що всі задоволені!

Фото автора, Володі Крижанюка, Макса Кусакіна та Діми Голенкова

На ранок нам з Сергієм випав передостанній пул – довелося їхати. Поруч ловили Макс та Андрій, тож ми швиденько розійшлися по пулах і почали готуватися до етапу. В принципі, на місце гріх було нарікати, як і ввечері, пул випав класний. Починався він ямою, далі було ще кілька приямків, потім каскад бурунів і, нарешті, ще одна яма. Погано лише те, що до козирних точок треба бігати, але нехай вже.

Я почав обловлювати першу яму, однак не заробив жодного удару. Риба вперто продовжувала мене ігнорувати. Довелося обловлювати менш перспективні ділянки, але і там було сумно та тихо. Нарешті, в самому низу, на останній ямі я упіймав 30-сантиметрового харіуса – свою першу рибу на цьому турнірі. Часу залишалося вдосталь, отже треба працювати далі. Спокусився цей пир на підвісну шоколадку з зеленим торраксом, дуже часто саме таке поєднання виручає у складних ситуаціях.

Повернувся до місця, звідки починав. Досить довго шукав рибу в глибокій ямі, але специфічна течія практично не давала мені можливості якісно провести мушки. Інтуїція десь підказала, що варто перейти на іншу сторону і вже звідти намагатися провести – там течія більш рівномірна.

І справді, після кількох проводок, коли нарешті вдалося опустити німфи до самого дна, я отримав хороший удар і поборовся із красивою та сильною рибою. Харіус замірявся на 36 сантиметрів – згодом виявилося, що це була найбільша риба чемпіонату.
Усе добре, звісно, але часу залишається не багато, та й дві риби – то далеко не межа бажань. Тому довелося активніше прочісувати територію. Прийшов головний суддя, який одразу ж перевірив відстань між мухами – десь здавалося, що там бракує сантиметрів. Обійшлося.
Зате вдалося виловити третю рибу – її вже сам Олег і зміряв, бо стояти довелося на неприємних валунах, Сергієві було важко дотягнутися. Знову 30 сантиметрів. Загалом це був непоганий результат.
Я лише на 80 балів відстав від Роми Михайлюка – вирішив один сантиметр. Рома зловив 4 риби, одна з яких мала 16…
Третім став мій сусід Рома Яковченко – також чотири риби, однак більшого розміру.
А перше і друге місця посіли інші мої сусіди – Макс та Андрій, яким на двох вдалося упіймати 12 риб, по 5 та 7 відповідно. Таким чином, Андрій Мартиненко посів перше місце в етапі – шикарний показник для новачка змагань.

Далі нас чекала Мізунка, на якій ще ніколи змагання подібного роду  не проводилися. Олег одразу попередив, що пули мілкі, ям майже нема. Але цього разу така інформація мене чомусь не засмутила. Раз нема ям, отже риба розконцентрована по всій ріці.
А раз ріка мілка, отже треба ловити на сухі або мокрі мушки, залежно від погоди. Зважаючи на те, що небо почало хмаритися, я оснастив одну з вудок спеціальним монтажем одразу для трьох мокрих мушок. Правилами це не заборонено, але раніше нічого подібного я не використовував.

Моїм суддею став Володя Крижанюк із Києва, а до місця вирушили разом із Андрієм Скворчинським та Сергієм Кушинським, якому так і не вдалося порозумітися з норовливою Свічею.

Навігатор зупинив автівку значно вище водоспаду. Наш пул колись мені б зовсім не сподобався і я просидів би на одній ямі біля берези увесь час. Зараз же, упіймав там одну рибу, узяв в руки «конгера» з мокрими і пішов униз по течії. «Конгер грандіс» дуже специфічна вудка. Вона має швидкий лад і легко справляється із найбільшими рибами.
Важливо й те, що на ній риба ніколи не сходить, вона її гарно тримає. Однак перші сто метрів не дали результату. Я вже почав зневірюватися у своїй ідеї, але дійшовши до кінця пулу отримав натяки на те, що мокрі мушки таки цікавлять рибу.

І тут почалося! Харіуси атакували один за другим на мілині – там їх зібралося дуже багато. Двічі крупна риба банально обривала мої повідки. Було і чимало холостих ударів. Але шістьох харіусів до себе я таки дотягнув. Коли залишалося ще трохи часу доловив двох на німфу трішки вище, просто під ногами. У підсумку в мене 9 риб, але щось підказувало мені – це ніякий не рекорд.

І справді, Андрій Скворчинський, який ловив на сусідньому пулі так само упіймав 9 – переважно на суху. Так само 9 зловив і Міша Шунинець. А Рома Михайлюк, мій сусід з іншого пулу, завів до підсака 11.

Тільки-но закінчився мій час, на нас знову насунула дика злива і залила усе навколо. Володі довелося не солодко, але він проявив свою майстерність та упіймав двох харіусів – одного в ямі на початку (ще одного злив), іншого внизу, на мокру. Мокрими, зрештою, були всі – і риба, і нахлистовики. Закінчився час, закінчився дощ. Ну, звісно…

Як показав підрахунок, у мене була трішки більша риба, тому й вдалося видряпатися на четверте місце. Третім став Рома Михайлюк. А перше та друге розділили Іван Магула та Рома Яковченко, які просто розірвали свій пул – по 13 риб на брата. Це було дуже круто.

Таким чином, на перемогу претендували троє-четверо учасників – Макс, Андрій Скворчинський, Ваня Магула та Рома Михайлюк. Усе мав вирішити останній, ранковий, етап. Мені ж, завдяки нулю в першому етапі, не світило нічого серйозного. Навіть якби я три брав перші місця – усе одно не зміг би перемогти. Але здаватися я наміру не мав – зранку треба буде битися до кінця!

Зранку у п’ятницю в таборі вже були майже усі учасники змагань. Пули на Мізунці розмітили ще в четвер, залишилося провести те саме із Свічею. Рома Яковченко та Олег Сова вирушили вниз по течії, мені ж довелося розмітити верхні точки, з яких усе мало б початися. У напарники зголосився Андрій Мартиненко, якому було цікаво подивитися на те, як виглядають пули – все таки, це його перші подібні змагання.

Пули розмічалися доволі просто. Звичайно, вони не були однорідними та однаковими. Десь було краще, десь гірше, десь з ямами, десь без. Практика минулих років дала мені чітко і ясно зрозуміти – тішитися ямі на пулі або ж побиватися через її відсутність не варто. Риба постійно мігрує у пошуках чогось для себе корисного. Чи то харчу, чи то кисню, чи то сонця, чи то тіні. Рибу треба шукати і на мілких ділянках, і на глибоких.
Коли після фінального свистка у тебе «нуль» на пулі, звинувачувати можна лише себе самого, але аж ніяк не пул чи того, хто його розмічав. Майстерність нахлистовика у тому й полягає, щоб зрозуміти річку, знайти рибу, зловити її і отримати моральну та матеріальну сатисфакцію.

Все ж, ми з Андрієм намагалися розмітити пули так, щоб в кожного учасника були шанси на успіх. Комусь пули були довші, комусь коротші. Сьомий пул взагалі мав метрів 30. Ми вирішили, що цього цілком достатньо, адже чотирьох ям мало б вистачити на двох із головою. Парадоксально, але вийшло ж усе навпаки.

В обід ми офіційно відкрили чемпіонат УЛН. 16 учасників розділилися на пари і почали готуватися до виходу на свої точки. Мені та Сергію Кушинському дістався той самий сьомий пул, із чотирма ямами. Нижче мали ловити Ваня Магула та Андрій Скворчинський, вище Макс Кусакін та Андрій Мартиненко.
Сергій починав – він отримав фактично клондайк з харіусом та форелями. Я десь тихо заздрив – бо кількість риби, зловленою мною в цьому місці, вимірюється десятками. Фактично, тут нічого і шукати не треба – просто стаєш на одному місці і викошуєш німфами все, що тут плаває. Але так не сталося – змагання як завжди перевернули усе з ніг на голову і все обламали.

Сергій не довго ловить нахлистом, але вже непогано знайомий і з німфовою технікою, і з прийомами. Можливо, він викинув на вітер кілька десятків хвилин, коли закидав мушки у геть непритаманні для риби місця, але так само обловив і всі робочі ділянки. Мені стало страшно від того, що в Сергія не було ані виходів, ані ударів, ані сходів. Єдине виключення – якась дрібнота, можливо мала форель або крупний гольян, яка вилетіла з води і впала під ногами.

Тим часом Макс, на сусідньому пулі, і на ідентичному місці, боровся з хорошою рибиною. Боровся вдало, бо за кілька секунд Андрій вже вимірював струмкову форель.

Трохи раніше, як тільки ми вийшли з табору – почало гриміти. Коли Сергій провів у воді годину на нас насунула чорнена хмара і залила усе навколо рясним дощем. У мене був дощовик (принаймні, я так думав), у Сергія не було нічого.
Аби врятуватися від зливи він сховався під найближчими кущами, але це не дуже допомогло. Дощ припинився тоді, коли до кінця етапу залишалося дві-три хвилини. Сергій виконав кілька закидів і все – кінець.

Ваня Магула та Макс Кусакін у підсумку упіймали по три риби (в Макса усі були більшого розміру), питання було тільки в тому – що не так із нашим пулом? Прийшов час і мені ставати до позиції. Я зготував практично увесь свій арсенал – оснастив вудки найкращими та найпрацьовитішими німфами, сухими і навіть стрімерами. Залишилася дрібниця – упіймати рибу.

Можна довго і нудно описувати про те, як і куда я кидав мушки. Смисл в тому, що на найкращому пулі (на мою думку, до початку змагань) у мене не було ані натяку на присутність риби. Найгірше, я не розумів, що відбувається і як цьому зарадити. Я бачив, що і Андрій Мартиненко, і Андрій Скворчинський щось ловили і несли міряти. А у мене не було нічого – хоч трісни. Від злості я вже зарікся брати участь в цих клятих змаганнях, просто від безсилля. За час проведений на пулі я змінив близько 30 мух та кілька технік, обловив усі ділянки, присідав і ховався, просив і благав – ні. Я залишився з нулем і попрощався із мріями про високе місце.

Окрім нас з Сергієм, «нулями» відзначилися також Іван Фіцколинець, Володя Крижанюк, а також Рома Яковченко, якому не залишив шансів на пулі Іван Головко. Усі інші рибу упіймали, а Габор зробив це сім разів. Правда, кілька з них були геть невеликі, тому першим місцем йому довелося поступитися Андрію Скворчинському, який упіймав 4 риби, але всі з хорошими балами.

Першим ділом я насварив себе за малодушність і за пригнічений настрій. Не зловив сьогодні – зловлю завтра. Не виграю змагання, значить не виграю. Однак зроблю все, щоб боротися за якомога вище місце. Буде день – будуть нові враження і нові емоції. Змагання почалися. Але ще не закінчилися!

Четверте фото зверху і друге знизу – Дмитра Голенкова (с)